Постанова від 11 червня 2026 р. у справі №504/1946/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 33/813/1240/26

Номер справи місцевого суду: 504/1946/26

Головуючий у першій інстанції Якимів А. В.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.06.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в особі судді Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря судового засідання Чередник К.А.,

осіб, які з`явилися до судового засідання:

- ОСОБА_1 ,

- адвоката Тищенко Станіслава Юрійовича,

розглянувши апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 адвоката Тищенко Станіслава Юрійовича на постанову судді Доброславського районного суду Одеської області від 21 травня 2026 року, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №650926 від 27.04.2026 року, водій ОСОБА_1 27.04.2026 року о 08.05 год. за адресою: с. Калинівка, вул. Набережна, керував автобусом ЕТАЛОН, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме різкий запах алкоголю з ротової порожнини, почервоніння очей, нестійка хода. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку водій відмовився, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Постановою судді Доброславського районного суду Одеської області від 21 травня 2026 року ОСОБА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, у сумі 17000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 (нуль) копійок в дохід держави з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 , судовий збір, у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, у сумі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 (шістдесят) копійок на користь держави.

Не погоджуючись з зазначеною постановою суду, захисник ОСОБА_1 адвокат Тищенко Станіслав Юрійович подав до суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову судді Доброславського районного суду Одеської області від 21 травня 2026 року та закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом не доведено основної обов`язкової ознаки складу адміністративного правопорушення — факту керування транспортним засобом Відповідно до диспозиції ч.1 ст.130 КУпАП адміністративна відповідальність можлива виключно щодо особи, яка керує транспортним засобом. Саме факт керування є базовою та обов`язковою ознакою складу адміністративного правопорушення. Однак у даній справі: відсутній належний доказ руху транспортного засобу; відсутня безперервна відеофіксація керування; відсутній момент зупинки транспортного засобу; відсутні свідки фактичного керування; не встановлено жодного порушення ПДР; не встановлено обставин початку руху, маршруту руху чи припинення руху. Фактично на наданому відеозаписі зафіксовано лише перебування особи біля транспортного засобу. Саме по собі перебування особи біля автобуса не є доказом керування транспортним засобом.

Суд першої інстанції фактично визнав особу винною виключно на підставі припущень працівників поліції Постанова суду містить ознаки формального переписування фабули протоколу без реального аналізу доказів. Суд: не усунув суперечності у доказах; не перевірив допустимість доказів; не дослідив належність відеозапису; не надав оцінки доводам захисту; не навів мотивів відхилення аргументів сторони захисту. Таким чином суд фактично створив презумпцію достовірності адміністративного протоколу. Однак відповідно до ст.62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Протокол працівника поліції не має наперед встановленої доказової сили та підлягає критичній оцінці у сукупності з іншими доказами. Суд першої інстанції цього не зробив.

Судом проігноровано відсутність трудових відносин та фактичного статусу водія Апелянт: не перебуває у трудових відносинах із навчальним закладом; не працює водієм шкільного автобуса; не здійснює пасажирських перевезень; не виконував функції водія. Стороною захисту прямо ставилось питання щодо необхідності перевірки: трудових відносин; допуску до керування автобусом; закріплення транспортного засобу; фактичного статусу особи. Однак ані працівники поліції, ані суд першої інстанції не перевірили ці обставини. Натомість суд визнав доведеними обставини, які жодним доказом не підтверджені.

Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та доводи апеляційної скарги, заслухавши апелянта та його захисника, які з`явилися у судове засідання, апеляційний суд дійшов до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановлений Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Відповідно ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Приписи ст. 7 КУпАП передбачають, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Згідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до положень КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ч. 1 ст. 130 КУпАП необхідно з`ясувати, чи дійсно особа знаходилася в стані сп`яніння під час керування транспортним засобом та чи дійсно саме та особа, відносно якої складено протокол, а не інша, керувала транспортним засобом, чи є відмова особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Наявність події правопорушення доводиться шляхом подання доказів.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, нормі стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, а також іншими документами.

Стаття 252 КУпАП встановлює, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Визнаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та застосовуючи до нього адміністративне стягнення, суд першої інстанції виходив з того, що вина останнього у вчиненні адміністративного правопорушення підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Проте, апеляційний суд з такими висновками не погоджується.

Слід зазначити, що відповідно до положень КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. При цьому, розгляд справи про адміністративне правопорушення проводиться лише в межах обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення. Суд не наділений повноваженнями самостійно змінювати фактичні обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, що інкримінуються особі. Обставини, які зазначені посадовими особами у протоколі про адміністративне правопорушення, повинні узгоджуватись з іншими доказами у справі.

За приписами ст. 251 КУпАП, тягар доказування доведеності вини особи у скоєнні інкримінованого адміністративного правопорушення покладається на уповноважену службову особу, яка складає протокол про адміністративне правопорушення, тобто у даному конкретному випадку, на поліцейського.

Апеляційний суд виходить із того, що судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам, а саме: верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, повага до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості тощо.

Для забезпечення дотримання прав особи, притягнутої до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 130 КУпАП, апеляційним судом повторно досліджено докази, що зібранні по справі працівниками поліції.

Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №650926 від 27.04.2026 року, водій ОСОБА_1 27.04.2026 року о 08.05 год. за адресою: с. Калинівка, вул. Набережна, керував автобусом ЕТАЛОН, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме різкий запах алкоголю з ротової порожнини, почервоніння очей, нестійка хода. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку водій відмовився, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

До протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №650926 від 27.04.2026 року, додано відеозаписи з портативних відеореєстраторів поліцейських, дослідженням яких встановлено, що такі відеозаписи стосуються події, що мала місце 27.04.2026 року, за участі ОСОБА_1 . На відеозаписі зафіксовано спілкування працівника поліції з ОСОБА_1 , де у останнього було виявлено ознаки алкогольного сп`яніння та запропоновано пройти такий огляд на місці зупинки за допомогою пристрою Драгер або в медичному закладі. ОСОБА_1 відмовився від будь - якого огляду.

Відповідно п. 2.5 Правил дорожнього руху України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Диспозицією ч. 1 ст. 130 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність, зокрема за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Тобто, відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (далі – стан сп`яніння), являється самостійним складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

З положень, закріплених в ст. 266 КУпАП, вбачається, що особи, які керують, зокрема транспортними засобами, і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами та оглядові на стан сп`яніння. Огляд особи на стан сп`яніння проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. Перелік закладів охорони здоров`я, яким надається право проведення огляду особи на стан сп`яніння затверджується управліннями охорони здоров`я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан сп`яніння в інших закладах забороняється. Огляд осіб на стан сп`яніння здійснюється в закладах охорони здоров`я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення. Огляд особи на стан сп`яніння проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним. У разі відсторонення особи від керування, зокрема транспортним засобом, можливість керування цим транспортним засобом надається уповноваженій нею особі, яка має посвідчення водія відповідної категорії та може бути допущена до керування транспортним засобом.

Аналогічні положення, але з деталізацією дій поліцейського під час огляду водія на стан сп`яніння, містяться в Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 № 1103 (далі – Порядок № 1103) та Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою спільним Наказом МВС України та Міністерством охорони здоров`я України № 1452/735 від 09.11.2015 року (далі – Інструкція № 1452/735).

Зокрема, положеннями п. 2 - 4 розділу І Інструкції № 1452/735 встановлено, що огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Ознаками алкогольного сп`яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.

Ознаками наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп`яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота); звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість.

Згідно п. 12 розділу ІІ Інструкції № 1452/735, у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров`я.

У відповідності до п. 3 розділу ІІІ Інструкції № 1452/735 огляд у закладах охорони здоров`я щодо виявлення стану сп`яніння проводиться лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості за відсутності лікаря – фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту), який пройшов тематичне удосконалення за відповідною програмою згідно з чинним законодавством.

Також, положення п. 7 Порядку № 1103 встановлюють, що поліцейський забезпечує проведення огляду водія транспортного засобу в закладі охорони здоров`я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення відповідних підстав.

Згідно п. 8 Порядку № 1103, у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров`я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп`яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.

Частина 2 ст. 30 Закону України «Про національну поліцію» визначає, що поліцейські можуть застосовувати превентивні заходи, до яких відповідно до ст. 31 цього Закону віднесено застосування засобів відеозапису.

Положення щодо регулювання застосування органами, підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції автоматичної фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, щодо доступу до відеозаписів працівників поліції та інших осіб, щодо порядку зберігання, видачі та приймання технічних приладів і технічних засобів, а також зберігання, видалення та використання інформації, отриманої з цих приладів, регулюються Інструкцією із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 грудня 2018 року № 1026 (далі – Інструкція № 1026).

Підпунктом 1 п. 2 розділу І Інструкції № 1026 передбачено, що застосування працівниками поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, здійснюється з метою попередження, виявлення або фіксування правопорушення.

Портативний відеореєстратор – це пристрій, призначений для запису, зберігання та відтворення відеоінформації, технічні характеристики та особливості конструкції якого дають змогу закріпити його на форменому одязі поліцейського (п. 3 розділу І Інструкції № 1026).

Згідно п. 5 розділу ІІ Інструкції № 1026 включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов`язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.

Апеляційний суд звертає увагу, що судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам, а саме: верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, повага до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості тощо.

Слід також зазначити, що відео-фіксація правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, є об`єктивним доказом у справі, оскільки виключає суб`єктивне висвітлення поліцейським обставин справи й здійснюється ним відповідно ст. 251, 266 КУпАП, ст. 30, 40 Закону України «Про національну поліцію», Інструкції № 1026, та надає можливість суду об`єктивно встановити всі обставини у справі.

Проаналізувавши обставини у справі, що встановлені апеляційним судом під час здійснення всебічного й повного дослідження доказів по справі, надання їм об`єктивної оцінки, апеляційний суд констатує, що матеріали справи, поза розумним сумнівом, не підтверджують вину ОСОБА_1 у вчиненні 27.04.2026 року правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Так, з долученого до справи відеозапису вбачається, що він триває лише 1 хвилину 03 секунду, є неповним та таким, що всупереч вимог Інструкції № 1026 не вівся безперервно протягом всього часу оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення й не містить в собі даних про дату та час здійснення відео-зйомки.

Тобто, дослідженням даного відеозапису не вбачається можливим встановити повної картини щодо обставин події вчиненого адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, зокрема те, що подія мала місце саме 27.04.2026 року о 08:05 год. та працівниками поліції дотримано всіх вимог, передбачених ст. 266 КУпАП, Порядком № 1103 та Інструкцією № 1452/735, щодо процедури складання матеріалів про адміністративне правопорушення.

Між тим, матеріали справи не містять даних про залучення до події поліцейськими двох свідків, що дозволено положеннями ст. 266 КУпАП, п. 8 Порядку № 1103 та п. 6 розділу ІІ Інструкції № 1452/735.

Більш того, за змістом наданих адміністративних матеріалів судом не встановлено, що поліцейські на виконання вимог ч. 1, 7 ст. 266 КУпАП вжили заходів щодо відсторонення ОСОБА_1 від керування транспортним засобом.

Крім того, з долученого до справи відеозапису тривалістю 1 хвилину 03 секунду вбачається лише спілкування працівника поліції з ОСОБА_1 та відмову останнього від проходження огляду на стан сп`яніння.

За змістом закону, суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, може бути лише особа, яка керує транспортним засобом.

Відповідно до п. 27 Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», роз`яснено, що керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли він почав рухатись.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 20.02.2019 року по справі №404/4467/16-а (провадження №К/9901/21130/18) зазначив, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування».

Особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, який має бути встановлений судом тільки після всебічної та повної оцінки всіх доказів по справі.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 пояснив, що директор школи, де він раніше працював на посаді водія, попросила його прийти провести технічний огляд автобуса, після чого він прийшов в школу, завів автобус та почав його перевіряти. В цей час, до школи під`їхала патрульна машина, працівник поліції підійшов та повідомив йому, що в нього є ознаки алкогольного сп`яніння та запропонував пройти йому огляд на стан сп`яніння, однак він відмовився, оскільки він не керував автобусом, про що він повідомляв працівнику поліцію.

Також, ОСОБА_1 в судовому засіданні накреслив на аркуші схему розміщення шкільного автобусу у подвір`ї школи та дорогу, на якій проїхала патрульна поліція, яка потім зупинилася.

Таким чином, під час дослідження наявного в матеріалах справи відеозапису подій, що мали місце 27.04.2026 року за участі ОСОБА_1 , апеляційним судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів належної відеофіксації технічними засоби факту керування ОСОБА_1 автобусу, що є обов`язковою умовою для висування поліцейським вимоги особі пройти в установленому порядку огляд з метою встановлення стану сп`яніння. Суду надано відео, з якого вбачається лише відмова особи від проходження огляду, а сам ОСОБА_1 на питання поліції повідомляє про маршрут поїздки.

Тобто в наявності ситуація, коли водій не встиг вирушити на маршрут, про який повідомив поліції, але при цьому поліцейські не встановили рух автобуса під керування ОСОБА_1 , а сам автобус перебуває у шкільному дворі, а не на дорозі чи на обочині дороги.

Апеляційний суд звертає увагу, що протокол про адміністративне правопорушення, без підтвердження іншими належними та достатніми доказами, не можуть бути визнанні доказами вини правопорушника, з огляду на наступне.

Дійсно, норми КУпАП визнають протокол про адміністративне правопорушення за доказ у справах про адміністративні правопорушення. Проте, за практикою, що склалася в національному та міжнародному праві, протокол про адміністративне правопорушення сам по собі, без підтвердження іншими доказами, не може бути беззаперечним, тобто достатнім, доказом вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення. Лише дослідження протоколу про адміністративне правопорушення у сукупності з іншими доказами по справі, що узгоджуються між собою з урахуванням всіх обставин справи, дає можливість органу, який розглядає справу про адміністративне правопорушення, встановити дійсні обставини справи, що розглядається.

При цьому слід наголосити, що суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, слід дійти висновків про те, що судом першої інстанції, у порушення вимог ст. 280 КУпАП, не було з`ясовано усіх обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення у зв`язку з чим суд дійшов необґрунтованого висновку про наявність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

За встановлених обставин апеляційний суд приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги про недоведеність вини ОСОБА_1 частково заслуговують на увагу.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 62 Конституції України встановлено, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» (Заява № 39598/03) Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

Таким чином, підсумовуючи вище викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що матеріалами справи не підтверджено, поза розумним сумнівом, що ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України, оскільки відповідно до змісту ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на його користь, тому постанову районного суду необхідно скасувати, а провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, закрити за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

У відповідності до ч. 8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін; 2) скасувати постанову та закрити провадження у справі; 3) скасувати постанову та прийняти нову постанову; 4) змінити постанову.

На підставі викладеного й керуючись ст. 293, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 адвоката Тищенко Станіслава Юрійовича – задовольнити частково.

Постанову судді Доброславського районного суду Одеської області від 21 травня 2026 року – скасувати та провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення – закрити з підстави пункту першого частини першої статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено: 27.07.2026 року.

Суддя Одеського апеляційного суду О.М. Таварткіладзе