Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №514/1012/23 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/2816/26

Справа № 514/1012/23

Головуючий у першій інстанції Кравченко П. А.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2026 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Таварткіладзе О.М., Сєвєрової Є.С.

за участю секретаря: Турик А.Ф.к.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Тарутинської селищної ради Болградського району Одеської області про визнання недійсним рішення селищної ради, скасування державної реєстрації речових прав на земельну ділянку, припинення права власності, на рішення Тарутинського районного суду Одеської області, постановлене під головуванням судді Кравченко П.А. 12 березня 2025 року у с-ще Бессарабське Одеської області, -

встановила:

У липні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , Тарутинської селищної ради Болградського району Одеської області про скасування державної реєстрації речових прав на земельну ділянку, в обґрунтування якого зазначав, що згідно договору дарування від 19 лютого 1996 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , позивач є власником 58/100 частин житлового будинку з господарськими спорудами АДРЕСА_1 .

Відповідно до рішення Серпневської селищної ради Тарутинського району Одеської області № 37 від 04 вересня 1997 року йому передано у приватну власність земельну ділянку загальною площею 0,16 га, з якої для обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 – 0,15 га, а 0,1 га для ведення особистого підсобного господарства.

При внесенні відомостей до Державного земельного кадастру стосовно значень проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у спільну часткову власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 прийнято рішення за № РВ – 3500069212023 від 17.03.2023 року про відмову у внесення відомостей до Державного земельного кадастру з підстав перетину проектованої земельної ділянки з ділянкою кадастровий номер 5124755900:02:002:0348, де площа зазначених ділянок співпадає на 39,255 відсотків.

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником земельної ділянки за кадастровим номером 5124755900:02:002:0348, площею 0,15 га, є ОСОБА_5 , підставою для державної реєстрації 17 вересня 2019 року стало рішення Серпневської селищної ради Тарутинського району Одеської області № 447 - VII від 03 вересня 2019 року.

Крім цього, раніше рішенням Серпневської селищної ради Тарутинського району Одеської області за №375- VІІ від 20 грудня 2018 року ОСОБА_5 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,15 га для ведення будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 .

На підставі викладеного, позивач просив суд:

визнати недійсним рішення Серпневської селищної ради Тарутинського району Одеської області від 20 грудня 2018 року №375-VІІ «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_6 площею 0,15 га для ведення будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 »;

визнати недійсним рішення Серпневської селищної ради Тарутинського району Одеської області від 03 вересня 2019 року № 447-VІІ «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_6 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 0,15 га, кадастровий номер 5124755900:02:002:0348;

скасувати запис державного кадастрового реєстратора відділу в Тарутинському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 27 червня 2019 року в Державному земельному кадастрі поземельній книзі про державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 5124755900:02:002:0348, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ;

скасувати рішення державного реєстратора виконавчого комітету Тарутинської селищної ради Тарутинського району Одеської області Делік Т.С. про державну реєстрацію прав та їх обмежень (з відкриттям розділу), індексний номер 48720513 від 17 вересня 2019 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та запис про право власності за №33260030 від 13 вересня 2019 року в Реєстрі права власності на нерухоме майно щодо реєстрації за ОСОБА_6 право власності на земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 5124755900:02:002:0348.

Рішенням Тарутинського районного суду Одеської області від 12 березня 2025 року позов ОСОБА_2 було задоволено.

Визнано недійсним рішення Серпневської селищної ради Тарутинського району Одеської області від 20 грудня 2018 року №375-VІІ «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_7 площею 0,15 га для ведення будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 »;

Визнано недійсним рішення Серпневської селищної ради Тарутинського району Одеської області від 03 вересня 2019 року № 447- VІІ «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_6 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 0,15 га, кадастровий номер 5124755900:02:002:0348»;

Скасовано запис державного кадастрового реєстратора відділу в Тарутинському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 27 червня 2019 року в Державному земельному кадастрі поземельній книзі про державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 5124755900:02:002:0348, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ;

Скасовано рішення державного реєстратора виконавчого комітету Тарутинської селищної ради Тарутинського району Одеської області Делік Т.С. про державну реєстрацію прав та їх обмежень (з відкриттям розділу), індексний номер 48720513 від 17 вересня 2019 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та запис про право власності за №33260030 від 13 вересня 2019 року в Реєстрі права власності на нерухоме майно щодо реєстрації за ОСОБА_7 право власності на земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 5124755900:02:002:0348;

Припинено право власності на земельну ділянку для індивідуального садівництва площею 0,15 га. кадастровий номер 5124755900:02:002:0348, зареєстроване за ОСОБА_7 .

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що право ОСОБА_2 було порушено, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності/користуванні позивача, та чи відноситься земельна ділянка, яка належить ОСОБА_8 , до земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок по АДРЕСА_1 . Такі докази можуть підтверджуватись висновками експерта або спеціаліста, однак таке клопотання під час розгляду справи позивачем не заявлялось.

Таким чином, на думку апелянта, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 має бути відмовлено, оскільки такі вимоги є необґрунтованими та не доведеними, а судовому захисту підлягає лише порушене право.

Сторони про розгляд справи на 09 червня 2026 року були сповіщені належним чином, у судове засідання не з`явились.

Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно п.п. 1-3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення судом норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно договору дарування, укладеного 19 лютого 1996 року, посвідченого секретарем виконавчого комітету Серпневської селищної ради народних депутатів Тарутинського району Одеської області, зареєстрованого в реєстрі за №31 (а.с. 7-8), та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №162911544 від 10 квітня 2019 року (а.с. 23), позивачу ОСОБА_2 на праві приватної спільної часткової власності належить 58/100 частин житлового будинку з господарськими спорудами АДРЕСА_1 .

Згідно рішення сесії Серпневської селищної ради № 37 від 04 вересня 1997 року земельна ділянка площею 0, 16 га за адресою: АДРЕСА_1 , була передана ОСОБА_2 .

На підставі рішення 45 сесії VII скликання Серпневської селищної ради Тарутинського району Одеської області №375- VII від 20 грудня 2018 року, ОСОБА_6 отримала дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 20).

Крім того, на підставі рішення 54 сесії VII скликання Серпневської селищної ради Тарутинського району Одеської області №447- VII від 03 вересня 2019 року ОСОБА_6 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,15 га кадастровий номер 5124755900:02:002:0348 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 21).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, за ОСОБА_6 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку площею 0,15 га кадастровий номер 5124755900:02:002:0348 на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Тарутинської селищної ради Тарутинського району Одеської області Делік Т.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер : 48720513 від 17 вересня 2019 року (а.с. 24).

Відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , ОСОБА_8 уклала шлюб з ОСОБА_9 , після реєстрації шлюбу отримала прізвище « ОСОБА_10 » (а.с.49).

08 вересня 2020 року органом видачі №5145 видано паспорт на ім`я відповідача згідно якого вона отримала прізвище « ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 » (а.с. 64).

11 листопада 2023 року ОСОБА_8 уклала з ОСОБА_11 шлюб, зареєстрований Тарутинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Болградському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про що складено відповідний актовий запис № 62. Після державної реєстрації шлюбу ОСОБА_8 було присвоєно прізвище « ОСОБА_12 » (а.с.110).

З рішення за №РВ – 3500069212023 від 17.03.2023 року про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру вбачається, що державним кадастровим реєстратором відділу №2 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області було розглянуто заяву ОСОБА_2 про внесення відомостей до Державного земельного кадастру від 16 березня 2023 року реєстраційний номер 3В-9701712952023, та відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру прийнято рішення про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру у зв`язку із тим, що існує перетин проектованої ділянки з ділянкою з кадастровим номером 5124755900:02:002:0348, де площа зазначених ділянок співпадає на 39,255 відсотків (а.с.30).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанови Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Згідно ст. 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст з поміж іншого належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону (ч. 1 ст. 116 ЗК України).

Згідно ст. ст. 125, 126 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Як вже вказувалось вище, згідно договору дарування від 19 лютого 1996 року, позивачу ОСОБА_2 на праві приватної спільної часткової власності належить 58/100 частин житлового будинку з господарськими спорудами АДРЕСА_1 .

Розмір земельної ділянки, на якій знаходиться 58/100 частин житлового будинку, у договорі не зазначено.

Будь-яка інформація щодо інших власників іншої частини житлового будинку АДРЕСА_1 , позивачем судам першої та апеляційної інстанцій не надана.

Рішенням сесії Серпневської селищної ради № 37 від 04 вересня 1997 року ОСОБА_2 була передана земельна ділянка площею 0,16 га за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі рішення №10 сесії VII скликання Серпневської селищної ради Тарутинського району Одеської області №98-VII від 04 серпня 2016 року, позивач ОСОБА_2 отримав дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,15га, за вказаною вище адресою.

У вказаному рішенні позивачу запропоновано у 30 денний строк звернутися до суб`єкту господарювання, що є виконавцем робіт із землеустрою, для розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а після погодження проекту у порядку, встановленому ст. 186-1 ЗК України, проект землеустрою подати до Серпневської селищної ради для його затвердження та передачі земельної ділянки у власність.

Однак, у виконані вказаних робіт позивачу було відмовлено, оскільки житловий будинок є багатоквартирним будинком і земельна площа, на якій розташовано будинок, знаходиться у спільному користуванні та приватизації не підлягає.

Згідно ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю ( ч. 1ст. 386 ЦК України).

Згідно ч. 1-2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 89 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам, якщо інше не встановлено законом.

У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки:

а) подружжя;

б) членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними;

в) співвласників жилого будинку;

г) співвласників багатоквартирного будинку.

Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом.

Співвласник іншої, 42/100 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , позивачем до участі у справі не залучався.

Колегія суддів приймає до уваги, що наявними у матеріалах справи доказами встановлено, що спірна земельна ділянка у спільну сумісну власність за вказаною вище адресою органами місцевого самоврядування не передавалась.

У той же час, положеннями ст. 377 ЦК України (в редакції, чинній на час набуття прав власності позивачем на квартиру будинку) передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Згідно ч. 4 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 дійшла висновку, що при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма ст. 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 25 січня 2021 року у справі № 442/5033/16

У постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі№ 263/11779/16 вказано, що «стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. Ст.198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не випливає, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж, слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови. Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки - правового значення вони не мають. У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може бути підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів. Таким чином, непогодження суміжним землекористувачем меж земельної ділянки не є саме по собі підставою для прийняття органом місцевого самоврядування рішення про відмову у затвердженні технічної документації та переданні земельної ділянки у власність».

У постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 570/1721/20 зазначено, що «судами правильно враховано, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що право особи порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивача, де проходить її межа, чи порушена межа земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста. Позивач під час розгляду справи не заявляв клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи».

У даному випадку колегією суддів встановлено, що права позивача на користування земельною ділянкою за вказаною ним адресою не оформлені, земельна ділянка прибудинкової території не сформована. ОСОБА_2 не надано суду висновку експерта чи спеціаліста щодо порушення меж земельної ділянки, яка є прибудинковою територією співвласників буд. АДРЕСА_1 , або порядку її розподілу між співвласниками будинку.

При цьому, як вже вказувалось вище, інші співвласники житлового будинку не залучені до участі у справі.

За таких обставин, необґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що до позивача ОСОБА_2 , з моменту набуття ним права власності на 58/100 частки власності будинку АДРЕСА_1 , правомірно перейшло право власності й на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,1500 га.

Крім того, колегія суддів зазначає, що для отримання позивачем дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання його у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов`язані з неправомірністю прийняття рішення органом місцевого самоврядування. Рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак, отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки дозвіл не є правовстановлюючим актом.

У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №380/624/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак, отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не являється правовстановлюючим актом. Відтак - правовідносини, пов`язані з прийняттям та реалізацією такого рішення не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов`язань осіб.

Згідно зі ст. 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16 зазначено, що у дозволі на виготовлення проекту землеустрою визначається лише приблизна площа земельної ділянки та орієнтовне місцезнаходження (наприклад, земельний масив, у межах якого вона буде знаходитись). Конкретизується ж земельна ділянка у проекті землеустрою. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає інформацію щодо меж земельної ділянки та інформацію, важливу для визначення можливості використання земельної ділянки у той чи інший спосіб».

Матеріалами справи підтверджено, що проект землеустрою ОСОБА_2 на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , не отримано.

Призначення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), наданої ОСОБА_2 , полягає у формуванні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав з визначенням її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (присвоєння їй кадастрового номера).

Тобто, така документація дає змогу лише ідентифікувати земельну ділянку на землі власника.

На підставі аналізу положень ст. ст. 91, 106, 123 та 186 ЗК України, ст. ст. 20 та 55 Закону України «Про землеустрій», а також Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686 (далі - Інструкція № 376), можна дійти висновку, що одним із видів технічної документації із землеустрою є проект землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Процес встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає такі етапи розробки, погодження та затвердження проекту землеустрою: 1) отримання дозволу на розробку проекту землеустрою; 2) розробка проекту землеустрою; 3) погодження меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами або землевласниками; 4) у разі необхідності погодження проекту землеустрою з органами у сфері управління земельними ресурсами та земельного кадастру; 5) затвердження проекту землеустрою на пленарному засіданні відповідної міської ради.

Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

У даному випадку колегія суддів приймає до уваги, що позивачу ОСОБА_2 проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки площею 0,1500 га за вказаною адресою Серпневською селищною радою не затверджувався, рішення про передачу земельної ділянки у його власність зазначеним органом місцевого самоврядування не приймалося, а отже, право власності на зазначену земельну ділянку за ним не зареєстровано.

За загальним правилом, визначеним ст. 377 ЦК України, якій кореспондує ст. 120 ЗК України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розташовані, відповідно до принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди.

Тобто, згідно ст. 120 ЗК України особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику. Доказів того, що ОСОБА_2 було надано у користування 0,15 га земельної ділянки, яку позивач має намір приватизувати, останнім не надано.

Як вже вказувалось вище, при внесенні відомостей до Державного земельного кадастру стосовно значень проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 у власність для індивідуального садівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру державним кадастровим реєстратором відділу №2 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області було прийнято рішення за №ЗВ – 9701712952023 від 16 березня 2023 року про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру у зв`язку з тим, що є перетин ділянки з ділянкою кадастровий номер 5124755900:02:002:0348, де площа зазначених ділянок співпадає на 39,255 відсотків.

Однак, для остаточного висновку на підтвердження того, що право ОСОБА_2 порушене, позивачем мали бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності/користуванні позивача, відповідачки та чи відноситься земельна ділянка, яка належить ОСОБА_13 , до земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок за адресою: АДРЕСА_4 .

Такими доказами є висновки експерта чи спеціаліста, оскільки питання накладення земельних ділянок, фактичного розміру земельних ділянок та порядку фактичного користування земельними ділянками потребують спеціальних знань та дослідженнями спеціалістами шляхом призначення і проведення судової земельно-технічної експертизи.

Однак, клопотання про проведення у справі судової будівельно-технічної експертизи під час розгляду справи ОСОБА_2 не заявлялось, як і не надано висновок експерта, складений на замовлення позивача.

Доводи ОСОБА_2 про порушення сільською радою під час передачі спірної земельної ділянки площею 0,15 га для ведення будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_13 , є необґрунтованими, оскільки вказані обставини самі по собі не порушують прав позивача, яким не доведено належними та допустимими доказами своїх прав на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_4 .

Доводи позивача про те, що оскаржені ним рішення Серпневської селищної ради Тарутинського району Одеської області від 20 грудня .2018 року №375-VІІ та рішення Серпневської селищної ради Тарутинського району Одеської області від 03 вересня 2019 року № 447-VІІ порушують його права на спірну земельну ділянку, оскільки ОСОБА_2 надавався дозвіл на розроблення проекту землеустрою, а право власності на цю ж земельну ділянку було передано відповідачці, є безпідставними, оскільки сам факт отримання позивачем дозволу на розроблення проекту землеустрою та складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), не гарантує ОСОБА_2 набуття права на земельну ділянку, оскільки вказані документи самі по собі не є правовстановлюючим актом.

З урахуванням викладеного, колегія суддів доходить висновку, що прав на спірну земельну ділянку позивачем не доведено, а відтак, не вбачається і порушення прав ОСОБА_2 діями ОСОБА_13 .

Колегія суддів також зазначає, що питання приватизації земельних ділянок є виключною компетенцією органів приватизації місцевих рад. Матеріали справи не містять доказів, чи видавався ОСОБА_2 державний акт про право власності на спірну земельну ділянку, чи виділялась спірна земельна ділянка йому в натурі, чи укладався акт про встановлення меж такої земельної ділянки і технічна документація на землю, та чи тотожна ця земельна ділянка тої, яка на теперішній час належить ОСОБА_13 .

Вказані обставини підтверджені наявним у матеріалах справи листом Тарутинської селищної ради від 06 вересня 2023 року, у якому зазначено, що при розгляді заяви ОСОБА_2 стосовно відновлення меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_4 , органом місцевого самоврядування встановлено, що права позивача на користування земельною ділянкою за вказаною адресою не оформлені, земельна ділянка не сформована, а отже, порушити права заявника неможливо (а.с.74).

Згідно ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним і скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Таким чином, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

З урахуванням наявних у матеріалів справи доказів, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність факту порушення прав позивача при прийнятті рішень Серпневської селищної ради Тарутинського району Одеської області від 20 грудня 2018 року №375-VІІ та від 03 вересня 2019 року № 447-VІІ, яким надано дозвіл ОСОБА_13 на складання технічної документації із землеустрою та її затвердження, так як вказані рішення прийнято та видано у межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством, а тому правові підстави для визнання вказаних рішень незаконним та скасування з мотивів, наведених позивачем, відсутні.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_2 про скасування запису державного кадастрового реєстратора відділу в Тарутинському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 27 червня 2019 року в Державному земельному кадастрі поземельній книзі про державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 5124755900:02:002:0348, скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності, а також припинення права власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 0,15 га. кадастровий номер 5124755900:02:002:0348, зареєстроване за ОСОБА_7 , - є похідними від вимог про скасування вказаних вище рішень Серпневської селищної ради, то у їх задоволенні також має бути відмовлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів, приймаючи до уваги невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального права, не з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, доходить висновку про скасування рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 12 березня 2025 року із одночасним ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 .

Щодо судових витрат.

Згідно ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі відмови у позові - на позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, при подачі апеляційної скарги відповідачкою сплачено судовий збір в сумі 5152,80 грн., який підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_13 .

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 12 березня 2025 року — скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Тарутинської селищної ради Болградського району Одеської області про визнання недійсним рішення селищної ради, скасування державної реєстрації речових прав на земельну ділянку, припинення права власності, - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ) судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 5152,80 гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 24 липня 2026 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді Є.С. Сєвєрова

О.М. Таварткіладзе