Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №473/673/25 — Миколаївський апеляційний суд

22.07.26

22-ц/812/1465/26

Провадження № 22-ц/812/1465/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

22 липня 2026 року м. Миколаїв

справа № 473/673/25

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Лівінського І.В.,

суддів: Кушнірової Т.Б., Шаманської Н.О.,

із секретарем судового засідання Чистою В.В.,

за участі представника відповідачки Могили С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

ОСОБА_1 , яка подана її представником – адвокатом Могилою Сергієм Миколайовичем,

на ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області, постановлену 19 травня 2026 року під головуванням судді Ротар М.М. в приміщенні цього ж суду, дата складення повного тексту судового рішення не зазначена, у цивільній справі

за позовом

ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог, ОСОБА_3 про встановлення факту батьківства та про внесення змін до актового запису про народження дитини щодо даних батька,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У лютому 2025 року ОСОБА_2 , через свого представника – адвоката Шалару О.І., звернувся із позовом до ОСОБА_1 , який в подальшому уточнив, про встановлення факту батьківства та про внесення змін до актового запису про народження дитини щодо даних батька.

Позивач зазначав, що з 2005 року по кінець 2007 року його мама ОСОБА_4 зустрічалась з батьком позивача - ОСОБА_5 . Пізніше у них народився син ОСОБА_6 – позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 загинув, підтвердженням чого є відповідне свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 .

Запис про батька дітей у книзі реєстрації народжень проведено за прізвищем матері заявника, а по батькові батька позивача записано з її слів у відповідності до частини першої статті 135 СК України, підтвердженням чого є відповідне свідоцтво про народження сина серії НОМЕР_2 та витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до ч. 1 ст. 135 Сімейного кодексу України №00044776673.

Зі слів матері позивача, ОСОБА_7 не наполягав на внесенні записів про реєстрацію його батьком сина. Після народження сина він спілкувався з ним та проводив час, цікавився його особистим життям.

Відповідно до висновку молекулярно-генетичного експертного дослідження від 09 грудня 2024 року №45515, проведений медико-генетичним центром «Мама Папа» (ліцензія МОЗ №1168 від 03.10.2016 року), в якому встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (яка є мамою загиблого батька ОСОБА_5 ) є біологічною бабусею позивача ОСОБА_2 , а загиблий ОСОБА_5 є біологічним батьком позивача з ймовірністю 96.5%.

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 заперечує проти встановлення факту батьківства її загиблого чоловіка - ОСОБА_5 , по відношенню до ОСОБА_2 , позивач просив суд встановити, що батьком дитини: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, є ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянин України та внести відповідні зміни в реєстраційний запис про народження позивача №00087254272 від 23 листопада 2012 року внесений реєстратором відділу державної реєстрації актів цивільного стану Арбузинського районного управління юстиції Миколаївської області щодо даних батька.

У березні 2026 року ОСОБА_2 через свого представника – адвоката Шалару О.І. подав клопотання, в якому просив призначити у справі судово-генетичну експертизу, на вирішення якої поставити питання наявності кровного споріднення між позивачем ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 . З метою призначення експертизи просив витребувати у військової частини НОМЕР_3 біологічний матеріал ОСОБА_5 . Для вирішення вказаного клопотання просив повернутися до стадії підготовчого провадження.

В обґрунтування клопотання зазначав, що про існування брата загиблого ОСОБА_5 представнику позивача стало відомо лише 08 вересня 2025 року при ознайомленні з новими доказами, які було надано відповідачем по справі. 09 вересня 2025 року представник позивача вже заявляв клопотання про витребування доказів, проте 16 жовтня 2025 року в його задоволенні судом було відмовлено.

Для повного та всебічного розгляду справи, а саме для підтвердження факту батьківства, необхідний біологічний матеріал ОСОБА_5 , який відібрався, відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію геномної інформації людини» від 9 липня 2022 року та «Порядку відбору біологічного матеріалу у військовослужбовців, поліцейських та його зберігання», затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ від 19 квітня 2023 року № 323, та який знаходиться у військовій частині НОМЕР_3 Національної Гвардії України (підтвердженням чого є відповідна відповідь військової частини). Відповідно до відповіді на адвокатський запит, яку він отримав 02 лютого 2026 року, військова частина може надати відповідний біологічний матеріал лише на запит суду на виконання відповідного процесуального документу.

Зазначав, що висновок судово-медичної (молекулярно генетичної) експертизи є достатньою підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердження або спростування факту батьківства. Таким чином, висновок генетичної експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 травня 2026 року задоволене клопотання представника позивача - адвоката Шалару О.І. про повернення до стадії підготовчого судового засідання. Повернуто до стадії підготовчого провадження у справі за позовом ОСОБА_2 ; задоволене клопотання представника позивача - адвоката Шалару О.І. про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи; призначено у цивільній справі № 473/673/25 судову молекулярно-генетичну експертизу, на вирішення якої поставити таке питання: чи є загиблий військовослужбовець ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 , біологічним батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ?

Проведення експертизи доручено експертам Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, що за адресою: 54009, м. Миколаїв вул. Воєнна, 2а; попереджено експертів зазначеної експертної установи про кримінальну відповідальність, передбачену статтями 384, 385 КК України.

Витребувано у Військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ), зразки біологічного матеріалу солдата ОСОБА_5 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 та зобов`язано Військову частину НОМЕР_3 Національної гвардії України передати ці зразки експертам Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, що за адресою: 54009, м. Миколаїв вул. Воєнна, 2а, для проведення судової молекулярно-генетичної експертизи.

У розпорядження експертів скеровано цивільну справу № 473/673/25. Витрати за проведення експертизи покладено на ОСОБА_2 . Зупинено провадження у вказаній цивільній справі на час проведення судової молекулярно-генетичної експертизи.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що враховуючи необхідність вирішення питання про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи, суд дійшов висновку, що зазначені дії можуть бути належним чином здійснені виключно на стадії підготовчого провадження. А тому з метою забезпечення повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, дотримання принципу змагальності сторін та рівності їх процесуальних прав, суд вважав за необхідне повернутися до стадії підготовчого провадження.

Враховуючи те, що необхідність проведення зазначеної експертизи обумовлена викладеними у клопотанні обставинами та поданими доказами, відповідно до вимог статті 103 ЦПК України, з`ясування цих обставин має значення для справи, потребує спеціальних знань, суд вважав за необхідне задовольнити клопотання про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Могилу С.М., посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Представник відповідачки зазначав, що 08 серпня 2025 року в судовому засіданні представник відповідача – адвокат Могила С.М., наводячи свої заперечення проти позову, вказував про неналежність та недопустимість доказів, в тому числі висновку медико-генетичного експертного дослідження від 09.12.2024 №45515, наявність у ОСОБА_3 двох синів, а саме ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , з огляду на що представник позивача просив суд оголосити перерву. В послідуючому представник позивача 10 вересня 2025 року просив суд витребувати у Міністерства оборони України, а вже 14 вересня 2025 року у Міністерства внутрішніх справ України, біологічний матеріал ОСОБА_5 (загиблого військовослужбовця Національної Гвардії України в/ч НОМЕР_3 НГУ) для проведення судово-біологічної (судово генетичної) експертизи, не надаючи суду жодного підтвердження вжиття заходів щодо самостійного витребування відповідних доказів, з огляду на що в їх задоволенні було відмовлено, а судові засідання з того часу неодноразово відкладалися.

Також зазначав, що 25 грудня 2025 року безпосередньо перед черговим судовим засіданням, представник позивача знов, посилаючись на необізнаність про наявність брата у батька позивача, звернувся з черговим клопотанням та просив суд призначити у даній цивільній справі судово - генетичну експертизу щодо наявності кровного споріднення між ОСОБА_2 та дітьми ОСОБА_5 , як між біологічними братами та сестрою позивача. При цьому представник позивача, посилаючись на вимоги статті 103 ЦПК України, не навів причин ненадання відповідного висновку експерта, не повідомив суд про жодну поважну причину подання даного клопотання лише через 10 місяців з моменту отримання письмових доказів наявності у ОСОБА_5 двох дітей, допустив безпідставне затягування розгляду справи та фактично зловживання процесуальними правами. У задоволенні клопотання представника позивача адвоката Шалару О.І. про призначення експертизи судом було відмовлено, а судове засідання відкладено на 10 березня 2026 року.

Крім того, маючи намір заявити чергове клопотання про призначення судово – біологічної (судово-генетичної) експертизи, представник позивача в клопотанні зазначив, що лише 02 лютого 2026 року він отримав підтвердження наявності біологічних матеріалів ОСОБА_5 у військовій частині НОМЕР_3 НГУ. В той же час, зі змісту долученої відповіді на адвокатський запит, що надавалася адвокату Шалару О. ще 12 листопада 2025 року, вбачається лише про механізм відбору біологічного матеріалу у військовослужбовців Національної гвардії України.

Апелянт вказує, що з відповіді військової частини НОМЕР_3 НГ України від 12 лютого 2026 року на адвокатський запит представника відповідача – адвоката Могили С.М. від 06 лютого 2026 року вбачається, що адвокат Шалару О. звертався до ВЧ НОМЕР_3 НГУ з адвокатським запитом від 29 жовтня 2025 року №25. Запит надійшов 06 листопада 2025 року. На зазначений запит відповідь надана листом від 12 листопада 2025 року, який направлено на електронну адресу зазначену в адвокатському запиті, що підтверджено скріншотом. Таким чином представник відповідача ввів суд в оману щодо строків отримання відповіді з ВЧ НОМЕР_3 НГУ, тобто не 02 лютого 2026 року, а 12 листопада 2025 року, при цьому не наводячи жодного обґрунтування неможливості подання такого клопотання безпосередньо після отримання відповіді на адвокатський запит, не долучаючи жодного доказу своїх тверджень та навіть не просив суд поновити строки подання клопотання.

Окрім того, представник позивача не додав жодного доказу наявності у ВЧ НОМЕР_3 ГНУ біологічних матеріалів ОСОБА_5 на той час, а також не обґрунтував можливість їх використання для встановлення геномної інформації в цивільному провадженні, адже необхідності розшуку ОСОБА_5 немає, він не є безвісти зниклим, невпізнаним, що потребує ідентифікації. Окрім того, заявляючи відповідні клопотання про витребування доказів та призначення експертизи після закриття підготовчого засідання, представник позивача намагався збирати докази під час розгляду справи по суті, що не передбачено вимогами ЦПК України, в чому йому безпосередньо допоміг суд, скерувавши відповідний запит до військової частини, отримавши відповідь на нього, на яку послався під час ухвалення спірної ухвали.

Тому, на думку апелянта, оскільки об`єктивних та вагомих причин, які перешкодили представнику позивача збирати докази до початку розгляду справи не було, то відсутня можливість повернення до підготовчого провадження. В той же час, на думку апелянта, в оскаржуваній ухвалі суд в достатній мірі не виклав мотиви, на яких вона базується.

Узагальненні доводи інших учасників справи

На вказану апеляційну скаргу відзиву не надійшло.

У судове засідання апеляційного суду позивач та його представник, а також третя особа не з`явилися. Про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, про що свідчить реєстр підтверджень про отримання учасником справи судової повістки-повідомлення у системі «Електронний суд». Клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило, а тому їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла такого.

Позиція апеляційного суду

Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до суду із позовом про встановлення факту батьківства, та з цією метою, позивач просив суд призначити у справі судову молекулярно-генетичну експертизу.

Частинами 1 та 3 статті 126 Сімейного кодексу України визначено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Вона може бути подана як до, так і після народження дитини до органу держреєстрації актів цивільного стану.

Згідно з частинами 1, 2 статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 СКУ, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.

Частиною 1 статті 130 СК України передбачено, що у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини 1 ст. 135 цього Кодексу.

Згідно із статтею 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Предметом доказування у справах про встановлення факту батьківства є встановлення походження дитини від певної особи.

Відповідно до статті 128 СК України, підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

У справі "Міфсуд проти Мальти" (заява № 62257/15, рішення набуло статусу остаточного 29 квітня 2019 року) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) звертав увагу, що хоча найважливіше завдання ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) захист особи від довільних дій державних органів, можуть також існувати позитивні зобов`язання, пов`язані з ефективною "повагою" до приватного чи сімейного життя. Ці позитивні зобов`язання можуть передбачати вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя, навіть у сфері міжособистісних стосунків людей (справа "Мікулич проти Хорватії" та справа "С. Х. та інші проти Австрії"). Окрім того, повага до приватного життя вимагає, щоб кожна людина мала змогу встановити подробиці свого особистого походження, а право особи на таку інформацію має важливе значення в контексті впливу на його чи її особистість, які визначають розвиток людини. Таке встановлення передбачає отримання інформації, необхідної для розкриття істини щодо важливих аспектів особистого походження, як-от особистість батьків (справа "Келін та інші проти Румунії" № 25057/11).

У рішенні, ухваленому 13 липня 2006 року в справі "Яггі проти Швейцарії", ЄСПЛ постановив, що мало місце порушення статті 8 Конвенції, яке виявилося у відмові проведення аналізу ДНК останків можливого батька заявника. При цьому Суд зазначив, що людина, яка намагається встановити своє походження, реалізує життєвий інтерес, який захищається Конвенцією. Цей інтерес полягає в отриманні правдивої інформації, котра може допомогти встановити факт, що торкається важливого аспекту її особистої ідентичності.

У контексті застосування термінів для порушення провадження щодо батьківства Суд визнавав, що інтерес ймовірного батька в захисті від скарг щодо фактів, які виникли багато років тому, не можна відхилити, і, на додаток до цього конфлікту інтересів між передбачуваним батьком і дитиною, можуть з`явитися інші інтереси, як-от інтереси третіх осіб, особливо родини ймовірного батька, та загальний інтерес правової визначеності (справа "Лааксо проти Фінляндії" № 7361/05, § 46, 15 січня 2013 року; справа "Константінідіс проти Греції" № 58809/09, § 52, 3 квітня 2014 року).

Європейський Суд з прав людини у рішенні від 07 травня 2009 року в справі "Калачова проти російської федерації" (заява № 3451/05), зауважував, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства.

У справі "Міфсуд проти Мальти" (заява № 62257/15, рішення набуло статусу остаточного 29 квітня 2019 року) ЄСПЛ повторив, що ДНК-тест - це науковий метод, наявний (у той час - на початку 2000-х і донині) для точного визначення батьківства дитини, а його доказове значення значно переважає будь-які інші докази, представлені сторонами для підтвердження або спростування біологічного батьківства.

Колегія суддів вважає, що висновок судової молекулярно-генетичної експертизи відіграє ключову, а в багатьох випадках - вирішальну роль у встановленні факту батьківства.

Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.

Доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів.

Тобто під час вирішення спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.

Для з`ясування факту батьківства необхідним є застосування спеціальних знань, зокрема призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи, висновок якої має важливе значення у процесі дослідження батьківства, є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ. Висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (постанови Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 478/690/18, від 05 червня 2024 року у справі № 458/619/17).

Колегія суддів ураховує практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у цій сфері правовідносин, який однозначний у своїй позиції, що генетична ДНК-експертиза, безумовно, є одним із найімовірніших доказів батьківства і за можливості її проведення вона повинна призначатися (рішення ЄСПЛ від 15 липня 2014 року у справі «Цветелін Пєтков проти Болгарії», заява № 2641/06, пункт 55, рішення від 14 березня 2024 року у справі «Молдован проти України», заява № 62020/14, пункт 47).

Оскільки предметом позову у даній справі є встановлення факту батьківства, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про доцільність призначення судової молекулярно-генетичної експертизи, адже для з`ясування обставин, що мають істотне значення для справи, необхідні спеціальні знання.

При цьому висновок експерта є одним із доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а тому суд не має підстав відмовляти стороні у призначенні такої експертизи, якщо її проведення передбачене чинним законодавством.

Згідно із частиною 2 статті 102 ЦПК України предметом висновку експерта можуть бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку не можуть бути питання права.

Відповідно до статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Статтею 104 ЦПК України визначено, що про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.

З огляду на те, що встановлення факту батьківства потребує спеціальних знань, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про необхідність призначення у справі судової молекулярно-генетичної експертизи. Таке рішення відповідає вимогам чинного цивільного процесуального законодавства і спрямоване на підтвердження або спростування наявності кровного споріднення між померлим та дитиною.

Отже, незалежно від обставин, експерт зобов`язаний здійснити всі можливі дії, передбачені методикою експертного дослідження, з метою з`ясування факту можливого споріднення, і такий результат підлягатиме оцінці судом разом з іншими доказами у справі.

Апеляційний суд зазначає, що сторона у справі не може бути обмежена в реалізації свого процесуального права на подання, збір та долучення до матеріалів справи допустимих і передбачених законом доказів, зокрема й шляхом призначення експертизи, тому на переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність задоволення клопотання про проведення судової молекулярно-генетичної експертизи.

Наведені в апеляційній скарзі та інші доводи не спростовують обґрунтованості висновків суду першої інстанції щодо призначення експертизи та не свідчать про порушення норм процесуального та матеріального права, які могли б стати підставою для скасування ухвали суду.

Згідно з частиною першою статті 189 ЦПК України завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Відповідно до частини другої статті 189 ЦПК України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

Цивільним процесуальним кодексом України не врегульовано питання щодо повернення суду першої інстанції до стадії підготовчого провадження після його закриття.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 грудня 2021 року у справі № 910/7103/21 зроблено висновок, що: «відповідно до практики Верховного Суду, яку колегія суддів враховує на підставі частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження. Разом з тим такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті».

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20 (провадження № 61-15126св21), зроблено висновок, що: «при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

(Зазначене відповідає постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 204/6085/20).

У справі, що переглядається, ухвалою Вознесенського міськрайонного суду від 11 лютого 2025 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання до розгляду.

Ухвалою того ж суду від 06 червня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У вересні 2025 року представник позивача – адвокат Шалару О.І., посилаючись на положення статті 84 ЦПК України, неодноразово подавав клопотання про витребування у Міністерства оборони України біологічний матеріал ОСОБА_5 , для проведення судово-біологічної (генетичної) експертизи.

Ухвалою місцевого суду від 16 жовтня 2025 року вказане клопотання було залишене без задоволення.

У грудні 2025 року представник позивача звернувся із клопотанням про призначення по справі судово-генетичну експертизу, на вирішення якої поставити питання, чи наявне кровне споріднення між ОСОБА_2 та дітьми ОСОБА_5 – ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Посилаючись на те, що позивачу та представнику не було відомо про наявність брата у батька позивача, представником відповідача було надано ці дані під час проведення судового засідання (не підготовчого), а тому вважав, що є поважні причини подання цього клопотання саме у судовому засіданні.

Ухвалою суду від 28 січня 2026 року в задоволенні вказаного клопотання відмовлено, у зв`язку із тим, що таке клопотання було подане з пропуском строку.

У березні 2026 року представник позивача знову звернувся із клопотанням, в якому просив про призначення по справі судово-генетичної експертизи, витребувати з військової частини біологічний матеріал ОСОБА_5 та повернутися до стадії підготовчого провадження. Подання клопотання з пропуском строку обґрунтував тим, що йому не були відомі обставини, які були з`ясовані вже після призначення справи до судового розгляду по суті.

Відповідно до відповіді Військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України від 20 квітня 2026 року №44/2/1 військовою частиною НОМЕР_3 НГУ відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію геномної інформації людини», наказу Міністерства внутрішніх справі України від 13 квітня 2023 року № 323 «Про затвердження Порядку відбору біологічного матеріалу у військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового та начальницького складу служби цивільного захисту та його зберігання» було відібрано зразок біологічного матеріалу у солдата ОСОБА_5 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 . Наявний відібраний зразок біологічного матеріалу зберігається у військовій частині НОМЕР_3 у встановленому порядку, у визначеному місці з дотриманням вимог щодо його обліку, зберігання та обмеження доступу.

Отже, враховуючи необхідність вирішення питання про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що зазначені дії можуть бути належним чином здійснені виключно на стадії підготовчого провадження, а тому вірно повернувся до стадії підготовчого провадження.

При цьому, колегія суддів вважає, що суд дотримався вимог статті 12 ЦПК України, яка зобов`язує суд роз`яснювати у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, а також сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Посилання скаржника на неправомірне використання біологічного матеріалу для проведення судової молекулярно-генетичної експертизи є необґрунтованими, оскільки чинне законодавство не містить заборони використання відібраного у військовослужбовців біологічного матеріалу для проведення судових експертиз.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України (Pronina v. Ukraine, заява № 63566/00, § 23)). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості.

Отже, доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому судове рішення підлягає залишенню без зміни відповідно до положень статті 375 ЦПК України.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником – адвокатом Могилою Сергієм Миколайовичем, залишити без задоволення, а ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 травня 2026 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.В. Лівінський

Судді: Т.Б. Кушнірова Н.О. Шаманська

Повне судове рішення складене 27 липня 2026 року.