Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №473/4692/24 — Миколаївський апеляційний суд

21.07.26

22-ц/812/831/26

Провадження № 22-ц/812/831/26 Суддя першої інстанції Вуїв О.В.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

21 липня 2026 року м. Миколаїв Справа № 473/4692/24

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого - Царюк Л.М.,

суддів - Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

при секретарі судового засідання - Колосовій О.М.,

за участі представника відповідача ФОП ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв його представник - ОСОБА_2 , на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 січня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Вуїва О.В.В., в залі судового засідання в м. Вознесенськ, за позовом ОСОБА_3 , яка також діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Вальд Унд Хольц Експорт», третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_5 , про стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки,

В С Т А Н О В И В:

26 серпня 2024 року ОСОБА_3 , яка також діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , звернулась до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ), Товариства з обмеженою відповідальністю «Вальд Унд Хольц Експорт» (далі - ТОВ «Вальд Унд Хольц Експорт»), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_5 , про стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Позов обґрунтовано тим, що 20 серпня 2021 року ОСОБА_5 в порушення пункту 2.9-а ПДР України перебуваючи в стані наркотичного сп?яніння, керуючи автобусом марки MAN, модель 18.420 HOCL,реєстраційний номер НОМЕР_1 та здійснюючи перевезення пасажирів за маршрутом Залізний Порт - Чернігів, рухався по сухій чистій проїжджій частині автодороги «Благовіщенське-Миколаїв» в межах Вознесенського району Миколаївської області, в порушення пунктів 2.3-б, 12.3, 12.9-б ПДР України проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, при виявленні перешкоди у вигляді автомобіля марки ГАЗ-2705-14, реєстраційний номер НОМЕР_2 , не вжив заходів до своєчасного зменшення швидкості свого транспортного засобу аж до повної його зупинки, хоча об`єктивно міг та зобов`язаний був це зробити, в результаті чого допустив зіткнення свого транспортного засобу із автомобілем марки ГАЗ-2705-14, реєстраційний номер НОМЕР_2 , із подальшим наїздом на пішохода ОСОБА_6 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_6 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких загинув на місці пригоди.

Дорожньо-транспортна пригода відбулася під час виконання ОСОБА_5 своїх трудових обов`язків перед ТОВ «Вальд Унд Хольц Експорт», з яким останній перебував в трудових відносинах.

Водночас, на момент дорожньо-транспортної пригоди транспортний засіб марки MAN, модель 18.420 HOCL, реєстраційний номер НОМЕР_1 , перебував у власності ОСОБА_1 .

Позивач ОСОБА_3 та її син ОСОБА_4 , як дружина та син загиблого ОСОБА_6 , зазнали моральних страждань, які були обумовлені загибеллю останнього, а також необхідністю зміни звичайного способу життя та планів на майбутнє.

В порядку часткового відшкодування завданої моральної шкоди ОСОБА_5 передав позивачам 100 000 грн.

Також, оскільки на момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність володільця транспортного засобу марки MAN, модель 18.420 HOCL, реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована в ПрАТ «СК «Провідна», а тому страховик сплатив позивачці 36 000 грн в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.

Позивачка вважає розмір грошового відшкодування недостатнім. Грошовий еквівалент невідшкодованої моральної шкоди оцінила по 250 000 грн на її користь та на користь неповнолітнього ОСОБА_4 ..

Посилаючись на викладене позивачка просила суд стягнути солідарно з ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Вальд Унд Хольц Експорт» на свою користь та на користь неповнолітнього ОСОБА_4 по 250 000 грн кожному, завданої та невідшкодованої моральної шкоди.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 січня 2026 року з урахуванням ухвали цього ж суду від 10 березня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 250 000 грн в порядку відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 250 000 грн в порядку відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у розмірі 4 000 грн.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_3 ) до ТОВ «Вальд Унд Хольц Експорт» про стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки - відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що ПрАТ «СК «Провідна», як страховик за договором страхування цивільно-правової відповідальності володільця транспортного засобу марки MAN, модель 18.420 HOCL, реєстраційний номер НОМЕР_1 , сплатив позивачам (кожен з яких мав право на частку виплати) по 18 000 грн в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди (сукупно 36 000 грн), тобто повністю виконав свої зобов?язання за договором страхування в цій частині.

В матеріалах справи відсутні жодні докази на підтвердження як перебування ОСОБА_5 на момент дорожньо-транспортної пригоди в трудових відносинах з ТОВ «Вальд Унд Хольц Експорт», так і надання вказаним підприємством послуг з перевезення пасажирів автобусом марки MAN, модель 18.420 HOCL, реєстраційний номер НОМЕР_1 за маршрутом Залізний Порт - Чернігів.

У той же час, суд прийшов до висновку, що на момент дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_5 перебував у фактичних трудових відносинах з ФОП ОСОБА_1 та завдав шкоди під час виконання своїх трудових обов?язків.

ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_1 не оформили між собою трудові відносини у встановленому законом порядку, однак ОСОБА_5 на час дорожньо-транспортної пригоди без оформлення окремого трудового договору фактично був допущений ФОП ОСОБА_1 до виконання трудових обов?язків та виконував доручення роботодавця (який є ліцензованим перевізником) на надання послуг з перевезення пасажирів належним останньому транспортним засобом.

При цьому, фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилася за розпорядженням чи з відома роботодавця.

Саме на ФОП ОСОБА_1 закон покладає обов?язок щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, оскільки відповідальність ОСОБА_5 , як безпосереднього заподіювача шкоди, завданої ним як працівником під час виконання трудових обов?язків, виключається.

Також, з урахуванням встановлених обставин, відсутні передбачені законом підстави для покладення такої відповідальності й на ТОВ «Вальд Унд Хольц Експорт» як одноосібно, так і в солідарному порядку з іншим відповідачем.

Твердження відзиву про те, що власником транспортного засобу марки MAN, модель 18.420 HOCL, реєстраційний номер НОМЕР_1 , є ОСОБА_1 , як фізична особа, а не як підприємець, а тому вимоги про стягнення моральної шкоди саме з ФОП ОСОБА_1 є необґрунтованими, суд відхиляє, оскільки за обставин, що склалися, саме ФОП ОСОБА_1 , як перевізником, та з використанням останнім з метою здійснення підприємницької діяльності транспортного засобу марки MAN, модель 18.420 HOCL, реєстраційний номер НОМЕР_1 , було завдано шкоди.

Позивачам завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях у зв`язку із втратою близької людини, з яким вони мали тісний соціальний зв`язок, порушено їх нормальний спосіб життя, що потребувало докладання додаткових зусиль для організації життя і побуту, зміни планів на майбутнє. Смерть ОСОБА_6 однозначно спричинила втрату важливого життєвого зв`язку, який поновлений бути не може та відповідно завдає довготривалих та глибоких душевних страждань.

З урахуванням встановленого, а також часткового відшкодування безпосереднім заподіювачем шкоди моральної шкоди у розмірі 100 000 грн та виплатою страховиком 36 000 грн в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди, суд вважає обґрунтованим, розумним і справедливим стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь кожного з позивачів по 250 000 грн в якості залишку відшкодування моральної шкоди.

Не погодившись з рішення суду, ФОП ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв його представник - адвокат Шаповалов М.С., подав апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що кримінальне провадження по справі по обвинуваченню ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 286? КК України ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області зупинено до закінчення перебування Гаєвського в складі ЗСУ.

У зв`язку з чим відсутні докази вини ОСОБА_5 у вчиненні ДТП.

Є незрозумілим з яких правових підстав позивачка зазначає в позові відповідачем саме ФОП ОСОБА_1 , а не фізичну особу ОСОБА_1 , як власника транспортного засобу обґрунтовуючи таким чином свої вимоги саме до ФОП, а не до фізичної особи.

Незрозуміло, якими спільними діями або бездіяльністю ФОП ОСОБА_1 разом з ТОВ «Вальд Унд Хольц Експорт» було заподіяно шкоду позивачці та на яких правових підставах така солідарна відповідальність покладена на ФОП ОСОБА_1 .

Страховиком було виконано свій обов`язок перед страхувальником та сплачено потерпілій стороні ОСОБА_7 страхове відшкодування за шкоду завдану життю її чоловіка.

Враховуючи наявність полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів з лімітом відповідальності за шкоду заподіяну життю та здоров`ю потерпілим в розмірі 260 000 грн укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «СК «Провідна», позов пред`явлено не до належного відповідача - ФОП ОСОБА_1 , оскільки ліміт відповідальності за нанесення шкоди життю чоловіку позивача не вичерпаний.

Само керування ТЗ та перебування в трудових відносинах з певним підприємством не створює обов`язку для роботодавця на відшкодування шкоди за дії свого працівника, оскільки така шкода, відповідно до статті 1172 ЦК України, має бути завдана їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Позивачка не надала доказів виконання ОСОБА_5 своїх трудових (службових обов`язків перед відповідачами або за вказівкою відповідачів.

Позивачка пред`явивши вимоги про стягнення з ФОП ОСОБА_1 компенсації за заподіяну ним моральну шкоду не надала жодних належних та допустимих доказів в обґрунтування її наявності та розміру.

Крім того, ОСОБА_5 , вже було сплачено позивачці компенсацію за моральну шкоду в розмірі 100 000 грн. В свою чергу отримання коштів від ОСОБА_5 суперечить статті 1172 ЦК України, оскільки в разі перебування ОСОБА_5 в трудових правовідносинах з ОСОБА_1 , в силу вищезазначеної статті він не повинен був сплачувати моральну шкоду, оскільки така шкода мала б бути сплачена його роботодавцем, а не ним, тому сплата ним цих коштів особисто підтверджує відсутність між ним та ОСОБА_1 будь-яких трудових правовідносин.

Від ОСОБА_3 , в інтересах якої діяв її представник - ОСОБА_8 , надійшов відзив на апеляційну скаргу.

В своєму відзиві позивачка зазначала, що скаржник стверджує, що водій ОСОБА_5 не перебував із ним у трудових відносинах і не був уповноважений на здійснення перевезення. Однак ця позиція повністю спростовується наявними в матеріалах справи доказами, які беззаперечно доводять, що ОСОБА_5 був допущений до керування автобусом саме відповідачем і діяв виключно в межах його господарської діяльності.

Покликання скаржника на загальний ліміт у 260 000,00 грн є маніпулятивним. Страховик виплачує кошти лише в межах встановлених законом сублімітів: за втрату годувальника (не менше 36 мін. з/п), на поховання (не більше 12 мін. з/п) та моральну шкоду (суворо обмежено 12 мін. з/п на всіх).

Оскільки страховик виплатив максимально можливу за законом суму моральної шкоди (18 000,00 грн на особу), а реальний розмір завданих страждань через втрату близької людини є значно більшим, обов`язок з відшкодування різниці (решти суми моральної шкоди) згідно зі статтями 1167, 1168 та 1194 ЦК України покладається саме на відповідача як на роботодавця та власника джерела підвищеної небезпеки.

Суд першої інстанції вже врахував добровільну часткову виплату ОСОБА_5 при визначенні остаточного розміру стягнення (зменшивши заявлені вимоги), чим забезпечив справедливий баланс інтересів сторін.

Суд першої інстанції вірно врахував характер правопорушення, невідворотність наслідків, а також глибину страждань дружини та малолітньої дитини при визначення розміру моральної шкоди.

Аргумент скаржника про те, що провина водія ОСОБА_5 не доведена через відсутність обвинувального вироку, є юридично неспроможним та спростовується матеріалами справи.

Оскільки матеріалами справи беззаперечно доведено, що транспортний засіб використовувався для комерційного перевезення пасажирів, а водій діяв в інтересах бізнесу скаржника, притягнення ОСОБА_1 до відповідальності саме у статусі суб`єкта господарювання є юридично обґрунтованим і логічним кроком позивачів.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_5 обвинувачується у тому, що 20 серпня 2021 року він, керуючи автобусом марки MAN, модель 18.420 HOCL, реєстраційний номер НОМЕР_1 та здійснюючи перевезення пасажирів за маршрутом Залізний Порт - Чернігів, рухався по сухій чистій проїжджій частині автодороги «Благовіщенське-Миколаїв» в межах Вознесенського району Миколаївської області, в порушення пунктів 2.3-б, 12.3, 12.9-б ПДР України проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, при виявленні перешкоди у вигляді автомобіля «ГАЗ-2705-14», реєстраційний номер НОМЕР_2 , не вжив заходів до своєчасного зменшення швидкості свого транспортного засобу аж до повної його зупинки, хоча об`єктивно міг та зобов`язаний був це зробити, в результаті чого допустив зіткнення свого транспортного засобу із автомобілем марки ГАЗ-2705-14, реєстраційний номер НОМЕР_2 , із подальшим наїздом на пішохода ОСОБА_6 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_6 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких загинув на місці пригоди.

Обставини дорожньо-транспортної пригоди не оспорювалися ОСОБА_5 під час розгляду справи та підтверджуються матеріалами справи, зокрема копією матеріалів кримінального провадження № 12021150000000328.

Внаслідок цього позивачам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , як дружині та сину загиблого ОСОБА_6 , було завдано моральної шкоди.

В порядку часткового відшкодування завданої позивачам моральної шкоди ОСОБА_5 передав позивачці 100 000 грн.

Також, оскільки на момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність володільця транспортного засобу марки MAN, модель 18.420 HOCL, реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована в ПрАТ «СК «Провідна», страховик сплатив позивачам 36 000 грн в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.

Згідно відповіді на запит ГУ ДПС в Чернігівській області від 05 березня 2025 року за вих. № 1128/5/25-01-12-02-10-2 та довідки ОК-5 на ОСОБА_5 , наданою ГУ ПФУ в Чернігівській області, ОСОБА_5 на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди не перебував з ТОВ «Вальд Унд Хольц Експорт» підприємством у трудових відносинах, ТОВ «Вальд Унд Хольц Експорт» не було податковим агентом останнього, не сплачувало за нього податок на доходи фізичних осіб, військовий збір, а також єдиний соціальний внесок до пенсійного фонду.

ТОВ «Вальд Унд Хольц Експорт» на час дорожньо-транспортної пригоди не мало чинних дозволів, ліцензій на перевезення пасажирів автобусами, у тому числі за маршрутом Залізний Порт - Чернігів.

Згідно відповіді Національної поліції України, дорожньо-транспортна пригода, яка сталася 20 серпня 2021 року, відбулася за участю ОСОБА_5 , який керував належним на праві власності ОСОБА_1 автобусом марки MAN, модель 18.420 HOCL, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Відповідно до інформацією з Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 з 25 січня 2018 року зареєстрований в якості фізичної особи - підприємця, серед видів діяльності якого є послуги з наземного пасажирського транспорту.

З копії пояснень ОСОБА_5 від 16 вересня 2021 року, наданих ним слідчому під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12021150000000328 вбачається, що ОСОБА_5 визнав той факт, що станом на 20 серпня 2021 року він працював водієм у ФОП ОСОБА_1 та здійснював перевезення пасажирів (одноразова поїздка) в напрямку з с. Залізний Порт до м. Чернігова, під час якого за його участю відбулася дорожньо-транспортна пригода.

Згідно копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу марки MAN, модель 18.420 HOCL, реєстраційний номер НОМЕР_1 з 27 липня 2021 року зареєстрований на праві власності за ОСОБА_1 .

Відповідно до Інформації з Ліцензійного реєстру перевізників, який знаходиться у відкритому доступі та з якого (запит здійснено за номером транспортного засобу НОМЕР_1 ) вбачається, що наказом Укртрансбезпеки від 23 жовтня 2019 року № 423 ОСОБА_1 видано ліцензію на пасажирські автобусні перевезення.

З відповіді Укртрансбезпеки від 18 листопада 2025 року за вих. № 9774/2.3.1/15-25 вбачається, що станом на 20 серпня 2021 року ФОП « ОСОБА_1 мав чинну ліцензію з видом роботи - внутрішні перевезення пасажирів автобусами, яка була видана згідно наказу Укртрансбезпеки від 23 жовтня 2019 року № 423.

В контексті доводів апеляційної скарги та висновків суду першої інстанції в частині вирішення вимог позову апеляційний суд зазначає таке.

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до статті 23 ЦК України кожна особа, має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою зокрема щодо членів її сім`ї.

За змістом статті 1167 ЦК України, якщо моральної шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, така моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Згідно з частиною 1 статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Відповідно до частини 2 статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Головною умовою покладення на особу обов`язку компенсувати моральну шкоду є наявність такої шкоди.

При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об`єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц зазначено, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.

Шкода, завдана внаслідок ДТП, з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Відповідно до частини 1 статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

Відповідно до пункту 7 постанови Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 укладання трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу. Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота проводилась за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.

Таким чином, фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.

З огляду на наведені норма права, можливо дійти висновку, що головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність яких є джерелом підвищеної небезпеки. Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Згідно з частиною 5 статті 1187 ЦК України при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Під непереборною силою необхідно розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини 1 статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого необхідно розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).

Як встановлено судом та матеріалами справи ОСОБА_5 обвинувачувався у тому, що 20 серпня 2021 року він, керуючи автобусом марки MAN, модель 18.420 HOCL, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , та здійснюючи перевезення пасажирів за маршрутом Залізний Порт - Чернігів, допустив зіткнення свого транспортного засобу із автомобілем марки ГАЗ-2705-14, реєстраційний номер НОМЕР_2 , із подальшим наїздом на пішохода ОСОБА_6 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_6 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких загинув на місці пригоди.

Відповідно до пояснень ОСОБА_5 , наданих в рамках кримінального провадження, останній стверджував, що перебував у трудових відносинам з ФОП ОСОБА_1 як водій та під час ДТП виконував трудові обов`язки по перевезенню пасажирів за вказаним маршрутом.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 31 серпня 2022 року кримінальне провадження № 12021150000000328 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 286-1 КК України було зупинено до звільнення з військової служби обвинуваченого ОСОБА_5 .

Внаслідок ДТП позивачам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , як дружині та сину загиблого ОСОБА_6 , було завдано моральної шкоди.

В порядку часткового відшкодування завданої позивачам моральної шкоди ПрАТ «СК «Провідна» сплатила позивачам 36 000 грн в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.

Відповідач ОСОБА_1 з 25 січня 2018 року зареєстрований в якості фізичної особи - підприємця, серед видів діяльності якого є послуги з наземного пасажирського транспорту та на час ДТП ФОП « ОСОБА_1 мав чинну ліцензію з видом роботи - внутрішні перевезення пасажирів автобусами, яка була видана згідно наказу Укртрансбезпеки від 23 жовтня 2019 року № 423.

З огляду на зазначені обставини та наведені норми права, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що саме ФОП ОСОБА_1 повинен компенсувати спричинену позивачам моральну шкоду діями водія ОСОБА_5 , який працював у ФОП ОСОБА_1 та скоїв ДТП під час виконання своїх обов`язків по перевезенню пасажирів на автобусі, власником якого є ОСОБА_1 .

Беручи до уваги викладене вище, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що сукупність встановлених фактів свідчить про постійний характер роботи ОСОБА_5 як працівника у відповідача ФОП ОСОБА_1 , під час ДТП за дорученням та на транспортному засобі останнього ОСОБА_9 здійснював перевезення пасажирів, а отже, він дійсно перебував з ним у трудових відносинах, хоча прийняття на роботу належним чином оформлене не було.

Доводи апеляційної скарги про те, що відсутні докази вини ОСОБА_5 у вчиненні ДТП з огляду на те, що кримінальне провадження у справі по обвинуваченню ОСОБА_5 ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області 31 серпня 2022 року зупинено до закінчення перебування ОСОБА_5 в складі ЗСУ не заслуговують на увагу, оскільки, моральна шкода завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки відшкодовується незалежно від вини фізичної особи, яка її завдала.

Аргументи апеляційної скарги про те, що позивачка безпідставно зазначила

відповідачем саме ФОП ОСОБА_1 , а не фізичну особу ОСОБА_1 , як власника транспортного засобу не заслуговують на увагу, оскільки матеріали справи містять достатньо доказів про те, що ОСОБА_5 під час ДТП виконував трудові обов`язки як водій ФОП ОСОБА_1 та за дорученням останнього та виконував внутрішні перевезення пасажирів за відповідним маршрутом, ліцензію на які отримав саме як ФОП ОСОБА_1 .

Посилання в апеляційній скарзі на те, що страховиком ПрАТ «СК «Провідна», було сплачено потерпілій стороні ОСОБА_7 страхове відшкодування в значно меншому розмірі, чим передбачено лімітом відповідальності, а тому позов пред`явлено не до належного відповідача - ФОП ОСОБА_1 , оскільки ліміт відповідальності є не вичерпаний є неприйнятними з огляду на таке.

За приписами пункту 27.3 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року № 1961-IV (що був чинним на момент дорожньо-транспортної пригоди) страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

На час дорожньо-транспортної пригоди законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати становив 6 000 грн.

Як встановлено судом ПрАТ «СК «Провідна», як страховик за договором страхування цивільно-правової відповідальності володільця транспортного засобу марки МAN, модель 18.420 HOCL, реєстраційний номер НОМЕР_1 , сплатив позивачам (кожен з яких мав право на частку виплати) по 18 000 грн в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди (сукупно 36 000 грн), тобто повністю виконав свої зобов?язання за договором страхування в цій частині.

За такого, підстав для стягнення додатково компенсації моральної шкоди зі страхової компанії, наведеним законом не передбачено.

Твердження скаржника про недоведеність трудових відносин ОСОБА_5 з ФОП ОСОБА_1 не можуть бути взяті до уваги, оскільки ці обставини досліджувалися судом першої інстанції, який зазначив перелік встановлених судом обставин та підтвердження їх належними доказами, що в сукупності свідчать про те, що під час вчинення ДТП ОСОБА_5 перебував саме з ФОП ОСОБА_1 в трудових відносинах та виконував доручення роботодавця по перевезенню пасажирів. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такою правовою оцінкою обставин справи та наведених доказів.

Відповідач ОСОБА_5 таких висновків суду першої інстанції відповідними доказами не спростував, хоча це є його процесуальним обов`язком.

Той факт, що ОСОБА_5 було сплачено позивачці компенсацію за моральну шкоду в розмірі 100 000 грн, не може свідчити про відсутність перебування останнього в трудових відносинах з ФОП ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачка не надала жодних належних та допустимих доказів в обґрунтування наявності моральної шкоди та її розміру апеляційний суд відхиляє з огляду на наступне.

Під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд першої інстанції виходив з того, що є очевидним та погодився з обґрунтуванням позовних вимог про те, що позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , як дружина та син загиблого ОСОБА_6 , зазнали моральних страждань та інших негативних явищ, які були обумовлені загибеллю останнього внаслідок ДТП, і ці обставини мають незворотній характер.

При цьому суд першої інстанції обґрунтовано послався на висновки Верховного Суду у постанові від 3 серпня 2022 року у справі № 607/11755/20, де зазначено, що втрата рідної людини у зв`язку з її смертю (загибеллю) є найвищою немайновою втратою, яка не підлягає відновленню, а тому компенсація моральної шкоди сім`ї (родичам) загиблого в такому випадку повинна бути адекватною.

Отже, моральна шкода полягає у душевних стражданнях у зв`язку із втратою близької людини, з яким позивачі мали тісний соціальний зв`язок, порушено їх нормальний спосіб життя, що потребувало докладання додаткових зусиль для організації життя і побуту, зміни планів на майбутнє. Смерть ОСОБА_6 однозначно спричинила втрату важливого життєвого зв`язку, який поновлений бути не може та відповідно завдає довготривалих та глибоких душевних страждань.

Апеляційний суд вважає, що з урахуванням встановлених обставини, суд першої інстанції визначив розмір моральної шкоди не більшим, ніж достатнім для розумного задоволення потреб позивачів.

Інші аргументи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом фактичними обставинами справи та наведеними нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

З огляду на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв його представник - ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повне судове рішення складено 27 липня 2026 року.