Рішення від 26 липня 2026 р. у справі №730/1936/25 — Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 730/1936/25

Провадження № 2/750/1670/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд міста Чернігова у складі:

судді - Рахманкулової І.П.,

секретаря – Левченка К.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення боргу,

в с т а н о в и в:

у грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 173705 грн.

Обґрунтовано позов тим, що 03.01.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір № 5221732 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Сума кредиту – 35000 грн., строк кредиту складав 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів – кожні 15 днів. 31 липня 2025 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» було укладено договір факторингу № 31/07/2025, згідно якого ТОВ «Лінеура Капітал» відступило право грошової вимоги до відповідача за вказаним вище кредитним договором.

Ухвалою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 15 січня 2026 року справу за вказаним позовом передано до Деснянського районного суду м. Чернігова за територіальною юрисдикцією (підсудністю).

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 лютого 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження; визначено сторонам строк для подачі заяв по суті справи.

Відповідач відзив на позовну заяву не подав.

У судове засідання представник позивача не з`явився, просив розглядати справу за його відсутності, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи по суті сповіщався завчасно та належним чином. Судова повістка відповідачу надсилалася за адресою його місця проживання, зареєстрованою в установленому законом порядку.

Суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам статті 280 ЦПК України.

Згідно із частиною другою статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.

03 січня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 , за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Лінеура Україна», укладено електронний договір № 5221732 про надання споживчого кредиту в сумі 35000 грн., які були зараховані на платіжну картку № НОМЕР_1 . Строк кредитування складав 360 днів. Стандартна процентна ставка в день за користування кредитними коштами складає 0,95 % (п. 1.4.1.) (а.с. 76-88).

Договір було підписано відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «74414», після чого відповідач отримав кредит в сумі 35000 грн. на свою платіжну карту.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Також, відповідачем було підписано таблицю обчислення загальної вартості кредиту (а.с. 89).

З матеріалів справи убачається, що 03.01.2025 на платіжну карту № НОМЕР_1 перераховано 35000 грн. кредитних коштів, що підтверджується листом ТОВ «Пейтек» від 01.08.2025 (а.с. 105).

Таким чином, зарахування кредитних коштів в сумі 35000 грн. на картковий рахунок відповідача підтверджується належними доказами.

З розрахунку заборгованості за договором № 5221732 від 03.01.2025 про надання коштів станом на 31.07.2025 вбачається, що відповідач не здійснила оплату процентів згідно графіку платежу та не повернула тіло кредиту, а тому розмір основного боргу становить 35000 грн., розмір процентів становить 69825 грн., 17500 грн. – штрафні санкції, 3500 – комісія за надання кредиту (а.с. 96-99).

Позивачем нараховано проценти за 144 календарних дні (01.08.2025 – 22.12.2025) в межах строку дії договору у сумі 47880 грн. (а.с. 100-101).

Проте, відповідач заборгованість по кредиту не повернув.

Пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченомустаттею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбачено мустаттею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

В абзаці другому частини другої статті 639 ЦК України визначено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Таким чином будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

31 липня 2025 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК» «Фінтраст Капітал» було укладено договір факторингу № 31/07/2025 у відповідності до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» відступило право вимоги заборгованості за договорами кредиту ТОВ «ФК» «Фінтраст Капітал» (а.с. 27-31).

Як вбачається з витягу реєстру боржників до договору факторингу 31/07/2025 від 31.07.2025, який підписаний обома учасниками угоди та скріплений їх печатками, ТОВ «ФК» «Фінтраст Капітал» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 5221732 (а.с. 103-104).

Копією платіжної інструкції № 3704 від 04 серпня 2025 року підтверджується оплата ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» на користь ТОВ «Лінеура Україна» 2851827 грн. 59 коп. оплати згідно з договором факторингу № 31/07/2025 від 31.07.2025 (а.с. 47).

Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Згідно ч. 1, 2 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).

На підставі статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» надало відповідачу кредит, однак відповідач свої зобов`язання щодо його повернення належним чином не виконував, у зв`язку з чим утворилася заборгованість в сумі 173705 грн., до якої входить: 35000 грн. – сума заборгованості за тілом кредиту, 69825 грн. – нараховані первісним кредитором проценти, 47880 грн. – проценти нараховані позивачем за 144 календарних дні, 17500 грн. – штрафні санкції, 3500 – комісія за надання кредиту (а.с. 96-101).

Відповідачем вказаного розрахунку не спростовано.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Згідно із частиною другою статті 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Як вбачається із здійсненого позивачем розрахунку заборгованості, останнім нараховано штрафні санкції відповідно до розділу 6 кредитного договору у сумі 17500 гривень.

Відповідно до частини 1 статті 14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц).

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Верховний Суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що:

- на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року в справі № 910/8349/22);

- на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 706/68/23).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Суд зауважує, що на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним у постанові від 31 січня 2024 року у справі № 183/7850/22.

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Воєнний стан неодноразово було продовжено.

З урахуванням викладеного, нарахування ТОВ «Лінеура Україна» штрафних санкцій відповідно до розділу 6 кредитного договору у сумі 17500 гривень є безпідставним.

Також, надаючи оцінку нарахуванню позивачем комісії за надання кредиту у розмірі 3500 грн. відповідно до пункту 1.4. договору, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку чи іншої фінансової установи встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту і, відповідно, така умова не є нікчемною.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 20 вересня 2024 року у справі № 331/2974/23 (провадження N 61-7620св24).

Таким чином, оскільки відповідач взятих на себе зобов`язань за кредитними договорами не виконав, наявну заборгованість у добровільному порядку не погасив, а тому суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту, процентами та комісії за надання кредиту, нарахованими за користування кредитом.

Також, у зв`язку з наявністю підстав для задоволення позову, позивачу мають бути відшкодовані понесені у справі судові витрати на правничу допомогу.

Право на правничу допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України та статтею 15 ЦПК України.

За приписами статей 133, 137 ЦПК України витрати на правничу допомогу відносяться до судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно п. 3 частини другої ст. 141 ЦПК судові витрати, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачу правничу допомогу надавав адвокат Столітній М. М. на підставі ордеру серії АІ № 2076950 від 22 грудня 2025 року (а.с. 91) та договору про надання правової (правничої) допомоги № 10/12-2024 від 10 грудня 2024 року (а.с. 44-45).

Відповідно до акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно договору № 10/12-2024 від 10.12.2024 (а.с. 102) адвокатом були надані послуги на загальну суму 10000 грн.

Згідно частини другої статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно частини шостої статті 137 ЦПК України, обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При визначенні суми відшкодування понесених особою витрат на професійну правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи із конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Вказані критерії застосовує Європейський Суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41Конвенції прозахист правлюдини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: надано договір на правничу допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Така ж позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 372/1010/16-ц.

Оскільки позивачем документально підтверджено понесення витрат на оплату правничої допомоги, а тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним витрати на правничу допомогу у даній справі. Проте, враховуючи складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг та витрачений адвокатом час, виходячи з критерію розумності та співрозмірності, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача 4000 грн. витрат на правничу допомогу, вважаючи таку суму співмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи.

Також, відповідно до статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 12, 13, 81, 141, 258, 259, 265, 279, 289, 354 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення боргу – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (місцезнаходження: вул. Загородня, 15, оф. 118/2, м. Київ; ідентифікаційний код юридичної особи - 44559822) заборгованість у сумі 156205 грн. (сто п`ятдесят шість тисяч двісті п`ять грн.).

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» 2178 грн. 46 коп. судового збору та 4000 грн. витрат на правничу допомогу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено 27.07.2026.

Суддя І. П. Рахманкулова