Рішення від 26 липня 2026 р. у справі №460/12476/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

27 липня 2026 року м. Рівне№460/12476/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій щодо виплати пенсії з урахуванням п.14 прикінцевих положень Закону України Про Державний бюджет України на 2026 рік та зобов`язання виплачувати пенсію починаючи з 07.05.2026 без урахування п.14 прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» у фактично нарахованому розмірі на виконання рішення суду у справі №460/7450/25.

Ухвалою від 13.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження справі №460/12476/26, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Згідно з позовною заявою, вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на тому, що він перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області отримує пенсію по за віком з урахуванням норм Закону №796-XII. На виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21.05.2025 у справі №460/7450/25 відповідачем проведено перерахунок пенсії позивача з 01.03.2025 з урахуванням положень пункту 2 статті 56 Закону №796-XII. Доплата пенсії на виконання рішення суду за період з 01.03.2025 по 30.06.2026 становить 39866,44 грн., однак в належному порядку не виплачувалась з покликанням на постанову Кабінету Міністрів України №821 від 14.07.2025. У подальшому зазначена постанова була скасована в судовому порядку, а отже втратила чинність і перестала бути складовою національного законодавства. Таким чином, після втрати чинності постановою №821 відповідач був зобов`язаний здійснювати виплати відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», інших законів України та Конституції України, а не припиняти або відкладати їх виплату, посилаючись на відсутність нового порядку, який би замінив скасований.

Відповідач правом подання відзиву не скористався.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

Позивач є пенсіонером, отримує пенсію по віку з урахуванням норм Закону №796-XII та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 21.05.2025 у справі №460/7450/25, яке набрало законної сили 10.12.2025, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити з 01.03.25 перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з урахуванням положень пункту 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в редакції, чинній до 01.10.2017 (https://reyestr.court.gov.ua/ Review/127514581).

07.05.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою про здійснення виплат пенсії на виконання вказаного судового рішення без урахування постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень» №821 від 14.07.2025.

15.06.2026 позивачем. З огляду на скасування в судовому порядку постанови №821, було подано додатковий запит, у відповідь на який відповідач повідомив, що залишок доплати пенсії, нарахованої на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21.05.2025 у справі №460/7540/25 на день звернення становить 9926,33 грн. Враховуючи норми статті 23 Бюджетного кодексу України, виплата коштів пенсії, нарахованих на виконання вищезазначеного судового рішення, проводитиметься після надходження фінансування.

Не погоджуючись із такими діями відповідача позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

За правилами статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

В Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України», пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України», пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia»).

На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Конституційний Суд України наголосив, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 129-1 Конституції України, статтями 2, 14, 370 КАС України та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

У рішеннях Конституційного Суду України зроблено висновок про те, що забезпечення виконання судового рішення є безпосереднім обов`язком держави, яка через національні організаційно-правові та процесуальні механізми повинна не лише впроваджувати ефективну систему виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цієї системи у такий спосіб, щоб доступ до неї мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення; саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність; посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції є заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист.

Пунктом 14 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» №4695-IX, від 03.12.2025, установлено, що, починаючи з 1 січня 2026 року, видатки з бюджету Пенсійного фонду України на виплати за ретроспективними судовими рішеннями та виплати перерахованих за рішенням суду пенсій здійснюються за окремими напрямами у розрізі джерел їх виплати у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України №821 від 14.07.2025 затверджено Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень.

Суд звертає увагу на те, що вказаним Порядком визначено механізм здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, зокрема, за період, що передує даті набрання чинності рішенням суду, за джерелами їх виплати (фінансування). Тобто, Порядок №821 стосується саме питання порядку виконання судових рішень.

Разом з цим, процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах урегульовані розділом IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 381-1 Кодексу адміністративного судочинства України, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.

Також, з метою належного виконання судового рішення статтею 378 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено можливість зміни способу і порядку його виконання.

Отже, нормами Кодексу адміністративного судочинства України, визначено спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, які мають на меті забезпечення належного виконання судових рішень.

За висновками Верховного Суду, що викладені у постановах від 20.02.2019 у справі №806/2143/15, від 17.04.2019 у справі №355/1648/15-а, від 21.08.2019 у справі №295/13613/16-а, від 22.08.2019 у справі №522/10140/17, від 21.11.2019 у справі №802/1933/18-а, наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову.

Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №686/23317/13-а, від 16.02.2019 у справі № 816/2016/17 та у постановах Верховного Суду від 30.01.2024 у справі №320/19014/23, від 21.02.2024 у справі №140/17323/23 та від 19.09.2024 у справі №400/3650/24, від 30.11.2023 у справі №420/6135/22, від 21.02.2024 у справі №140/17323/23, від 28.01.2025 у справі №460/10443/24.

У постанові від 16.01.2019 у справі №686/23317/13-а Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №686/23317/13-а, від 16.02.2019 у справі № 816/2016/17 та у постановах Верховного Суду від 30.01.2024 у справі № 320/19014/23, від 21.02.2024 у справі №140/17323/23 та від 19.09.2024 у справі № 400/3650/24.

У постановах від 18.01.2024 у справі №160/2888/23 та від 30.04.2025 у справі №440/10814/24 Верховний Суд констатував, що судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

Отже, у разі невиконання судового рішення чи неналежного виконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених процесуальним законодавством та про виконавче провадження. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.

Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою в постановах від 20.02.2019 у справі № 806/2143/15, від 06.08.2024 у справі №560/4755/20, від 14.08.2024 у справі №580/5660/22, від 19.09.2024 у справі № 400/3650/24.

За змісту позовної заяви вбачається, що позивач фактично просить суд визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо виплати пенсії з урахуванням пункту 14 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» з огляду на його реалізацію шляхом прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 саме на виконання судового рішення Рівненського окружного адміністративного суду у справі №460/7540/25.

Разом з тим, при виконанні відповідачем судового рішення Рівненського окружного адміністративного суду у справі №460/7540/25 шляхом застосування вищенаведених норм, не виникає жодного нового спору.

Застосування відповідачем норм пункту 14 розділу «Прикінцеві положення» Закону №4695-IX та Постанови №821 стосується виключно питання виконання такого судового рішення.

Відтак, в даному випадку між сторонами не виникло жодного нового спору; має місце питання щодо невиконання чи неналежного виконання судового рішення у справі №460/7540/25, а тому вимоги позивача, заявлені ним в межах цієї справи, виключають можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову.

Вказані вимоги не підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства в межах окремої судової справи, вони можуть бути вирішені на підставі відповідної заяви позивача, поданої до суду з метою встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Зазначене вище свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

ОСОБА_1 в позові до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій щодо виплати пенсії з урахуванням п.14 прикінцевих положень Закону України Про Державний бюджет України на 2026 рік та зобов`язання виплачувати пенсію починаючи з 07.05.2026 без урахування п.14 прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» у фактично нарахованому розмірі на виконання рішення суду у справі №460/7450/25, - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 27 липня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 254111988)

Суддя Н.В. Друзенко