Рішення від 26 липня 2026 р. у справі №460/10691/25 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

27 липня 2026 року м. РівнеСправа №460/10691/25

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративної справи за позовом:

ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2

доВійськової частини НОМЕР_1

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), у якому просить:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу, яка діє в інтересах ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , допомоги на оздоровлення за 2024 рік, компенсації за невикористаних ОСОБА_3 45 діб щорічної основної відпустки за 2022, 2023, 2024 рік; матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік;

зобов`язати відповідача нарахувати й виплатити позивачу, яка діє в інтересах ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :

- допомогу на оздоровлення за 2024 рік, компенсацію за невикористаних ОСОБА_3 45 діб щорічної основної відпустки за 2022, 2023, 2024 рік; матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік;

- грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, право на яку ОСОБА_3 набув за період проходження ним військової служби як учасник бойових дій за весь період проходження служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день виключення зі списків особового складу, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ) є батьком неповнолітнього сина позивача - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 військовослужбовець старший солдат ОСОБА_3 помер. Про смерть ОСОБА_3 позивач дізналася на початку 2025 року та в лютому 2025 року звернулася до відповідача із заявою щодо виплати її неповнолітньому сину грошового забезпечення та інших додаткових видів грошового забезпечення ОСОБА_3 , яке не було виплачене йому за життя. Листом від 22.03.2025 № 2120/888, направленим через ІНФОРМАЦІЯ_3 (вх. № 3699 від 01.04.2025), відповідач повідомив, що «допомога на оздоровлення, компенсація за невикористаних ОСОБА_3 45 діб щорічної основної відпустки, матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік та допомога на поховання виплачені матері покійного - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , згідно поданої нею заяви від 03.07.2024 р.». До листа надано копію витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.11.2024 № 346, яким наказано виплатити членам або близьким родичам померлого (загиблого), зокрема: грошову допомогу на оздоровлення за 2024 рік; грошову компенсацію за 45 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022, 2023 та 2024 рік; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових за 2024 рік в розмірі місячного грошового забезпечення; виплатити допомогу на поховання в розмірі 14 600 гривень. Зазначено в наказі, що виплату здійснити матері померлого солдата ОСОБА_3 - ОСОБА_4 . Позивач зауважила, що у заяві від 03.07.2024 ОСОБА_4 не зазначила про наявність у померлого військовослужбовця неповнолітнього сина, хоча проживала з ним певний час в одній квартирі. Позивач стверджує, що відповідач володів інформацією, що у військовослужбовця ОСОБА_3 є неповнолітня дитина, оскільки на його утримання щомісяця відраховувались кошти на сплату аліментів з грошового забезпечення померлого військовослужбовця. Позивач вважає, що виплата відповідачем належного, але не отриманого ОСОБА_3 до дня смерті грошового забезпечення в повному обсязі його матері ОСОБА_4 порушує права та інтереси неповнолітнього сина військовослужбовця - ОСОБА_2 .

Ухвалою від 27.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву, а позивачем - відповіді на відзив.

Відповідач подав відзив, у якому заперечив проти позовних вимог. Зокрема, покликаючись до положень п. 1 та п. 2 розділу ХХХ Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, відповідач зазначив, що суб`єктами отримання грошового забезпечення, яке належало військовослужбовцю на день його смерті, являються: дружина (чоловік); а в разі якщо її (його) немає, повнолітнім дітям, які проживали разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців; або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі та не мають дітей. Оскільки з дня смерті старшого солдата ОСОБА_3 минуло понад 9-ть місяців і інших заяв, крім як від матері померлого військовослужбовця, від можливих спадкоємців на адресу ВЧ НОМЕР_1 не надходило, командування батальйону наказом (по стройовій частині) №346 від 25.11.2024 належне на день смерть старшому солдату ОСОБА_3 грошове забезпечення, а також допомогу на поховання останнього, виплатило мамі покійного військовослужбовця згідно з поданою нею заяви. Відповідач зауважив, що ВЧ НОМЕР_1 не веде самостійного бухгалтерського обліку, не являється розпорядником бюджетних коштів, виплати грошового забезпечення своїм військовослужбовцям не здійснювала і не здійснює, оскільки, на той час перебувала на речовому, продовольчому та фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_2 , яка і здійснювала виплату грошового забезпечення військовослужбовцям ВЧ НОМЕР_1 . Фінансово-економічна служба військової частини НОМЕР_2 здійснювала відрахування з грошового забезпечення військовослужбовців ВЧ НОМЕР_1 у випадку стягнення з нього аліментів чи інших обов`язкових платежів, саме туди скеровувалися виконавчі листи органами ДВС та надавалися грошові атестати з попереднього місця служби військовослужбовця, в яких вказувалося про наявність аліментних зобов`язань, що підлягають стягненню з військовослужбовця. Таким чином, командування ВЧ НОМЕР_1 на момент виплати матері покійного ОСОБА_3 належного йому на час смерті грошового забезпечення не знало про наявність у нього неповнолітнього сина ОСОБА_2 , а враховуючи те, що мати покійного військовослужбовця також є суб`єктом отримання недоотриманого забезпечення, такі виплати були здійснені у встановленому порядку. Відповідач зазначив, що оскільки належне покійному ОСОБА_3 на момент смерті грошове забезпечення вже виплачене матері покійного, повторна його виплата не являється можливою, що вказує не невірність обраного позивачем способу захисту порушеного права, оскільки за даних обставин слід було звернутися з позовом до матері покійного військовослужбовця - ОСОБА_4 , яка отримала спірні кошти. Крім того, зауважив, що командуванню ВЧ НОМЕР_1 не було відомо про те що ОСОБА_3 є учасником бойових дій, жодних документів з цього приводу ним не надавалося, за час служби у ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_3 до виконання бойових (спеціальних) завдань не залучався, а тому виплата компенсації за відпустку як учаснику бойових дій не підлягає. Відповідач вважає, що він діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У відповіді на відзив позивач повністю підтримала позовні вимоги та зазначила, що відповідач, маючи доступ до Державного реєстру актів цивільного стану громадян, міг і мав встановити коло осіб, які мають право на виплату належного, але не отриманого ОСОБА_3 до дня смерті грошового забезпечення, а саме: встановити, що на такі виплати мають право мати померлого військовослужбовця та його неповнолітній син. Позивач дізналася про те, що батько її сина помер, лише через рік після його смерті. Відразу після отримання звістки про смерть ОСОБА_3 позивач, як законний представник неповнолітньої дитини, батько якої помер, звернулася до відповідача із заявою щодо виплати належного, але не отриманого ним до дня смерті, грошового забезпечення. Той факт, що відповідач не перевірив коло можливих родичів та в повному обсязі здійснив виплати лише одному заявнику - матері померлого військовослужбовця, яка мала право лише на 50% належного, але не отриманого ОСОБА_3 до дня смерті грошового забезпечення, ніяким чином не має порушувати права його неповнолітнього сина. Просила позов задовольнити повністю.

Ухвалою від 24.07.2025 витребувано у відповідача додаткові докази.

Ухвалою від 18.09.2025 повернуто позивачу судовий збір.

З`ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив та врахував таке.

ОСОБА_3 з 2022 проходив військову у Збройних Сил України по мобілізації на особливий період, з 30.05.2023 - у ВЧ НОМЕР_1 , що підтверджується записами військового квитка.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 04.10.2008 Відділом реєстрації актів цивільного стану Хустського районного управління юстиції Закарпатської області, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .

Відповідно до свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_4 від 06.12.2022, прізвище ОСОБА_5 після реєстрації шлюбу - ОСОБА_6 .

Згідно зі Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 , виданим 08.04.2025 Хустським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Хустському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що 22.02.2024 складено відповідний актовий запис за №166. Місце смерті: Україна, Закарпатська область, Хустський район, місто Хуст.

Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.11.2024 №346 старшого солдата ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в наслідок легенево-серцевої декомпенсації, інтоксикації, двобічної пневмонії, жирового гепатозу, наслідків перенесеної травми, у зв`язку зі смертю, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Смерть не пов`язана з виконанням обов`язків військової служби по забезпеченні здійснення заходів з національно безпеки і оборони, відсічі і стримання збройної агресії російської федерації. Наказано виплатити членам або близьким родичам померлого (загиблого), зокрема: грошову допомогу на оздоровлення за 2024 рік; грошову компенсацію за 45 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022, 2023 та 2024 рік; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових за 2024 рік в розмірі місячного грошового забезпечення; виплатити допомогу на поховання в розмірі 14 600 гривень. Виплату здійснити матері померлого солдата ОСОБА_3 - ОСОБА_4 .

В позові ОСОБА_1 ствердила, що в лютому 2025 року вона звернулася до відповідача через ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою щодо виплати грошового забезпечення померлого військовослужбовця ОСОБА_3 , яке не було виплачене йому за життя.

Відповідач факту звернення позивача із такою заявою не заперечив.

Заява зареєстрована відповідачем за вх.№1495 від 11.02.2025.

Листом від 22.03.2025 № 2120/888 відповідач повідомив позивача про те, що допомога на оздоровлення, компенсація за невикористаних ОСОБА_3 45 діб щорічної основної відпустки, матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік та допомога на поховання виплачені матері покійного - ОСОБА_4 , згідно з поданою нею заяви від 03.07.2024.

Вважаючи протиправною поведінку відповідача щодо невиплати позивачу як законному представнику неповнолітнього ОСОБА_2 , грошового забезпечення померлого військовослужбовця ОСОБА_3 , ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом.

Вирішуючи по суті публічно-правовий спір, суд виходить з таких міркувань.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (в редакції, чинній на час смерті військовослужбовця ОСОБА_3 ; далі - Порядок № 260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.

Розділом ХХХ Порядку № 260 регулюється питання щодо виплати грошового забезпечення в разі захоплення в полон чи заручниками, смерті (загибелі) військовослужбовців або якщо вони визнані безвісно відсутніми чи оголошені померлими.

Згідно з пунктами 1 та 2 розділу ХХХ Порядку № 260 у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належне, але не отримане ним до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув)) виплачується військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець, дружині (чоловіку), а в разі якщо її (його) немає, - повнолітнім дітям, які проживали разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі та не мають дітей.

У разі відсутності зазначених осіб належні суми грошового забезпечення виплачуються іншим спадкоємцям відповідно до чинного законодавства України.

Грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату.

Грошове забезпечення зазначеним особам виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, оголошення померлим.

Таким чином, розділом ХХХ Порядку № 260 встановлює чіткий перелік осіб, яким виплачується грошове забезпечення військовослужбовця, а також встановлює строк, протягом якого ці особи можу звернутися з відповідною заявою про виплату.

Матеріали справи не містять доказів перебування в шлюбі військовослужбовця ОСОБА_3 на дату смерті.

Натомість, як встановлено судом з матеріалів справи, померлий ІНФОРМАЦІЯ_2 військовослужбовець ОСОБА_3 , який проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 , є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Враховуючи, що ОСОБА_2 є неповнолітнім, реалізація його прав, в тому числі права на отримання грошового забезпечення батька, здійснюється його законним представником - матір`ю ОСОБА_1 .

Тобто ОСОБА_1 як законний представник неповнолітнього ОСОБА_2 , входить до кола осіб - членів сім`ї військовослужбовця, визначеного п. 1 розділу ХХХ Порядку № 260 (в редакції, чинній на час смерті ОСОБА_3 ), а відтак, має право на отримання спірного грошового забезпечення військовослужбовця.

Суд критично оцінює покликання відповідача про його необізнаність щодо наявності у померлого військовослужбовця неповнолітніх дітей.

Суд зазначає, що нарахування та виплата грошового забезпечення здійснювалося на підставі наказів командира ВЧ НОМЕР_1 , а фінансовий орган - військова частина НОМЕР_2 , лише реалізувала виплату такого грошового забезпечення за поданими відповідачем документами.

Відтак, перебування відповідача на фінансовому забезпеченні іншої військової частини саме по собі не свідчить про відсутність у нього обов`язку встановлення кола належних осіб, які мають право на отримання грошового забезпечення померлого військовослужбовця, яке він не отримав за життя.

Крім того, суд зауважує, що 02.02.2024 набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30.01.2024 № 103 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 р. №884 і від 28 лютого 2022 р. №168".

Внаслідок внесених змін Міністерство оборони, СБУ, Служба зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки Міноборони, Головний орган військового управління Національної гвардії, Адміністрація Держприкордонслужби, Управління державної охорони, Адміністрація Держспецзв`язку, Адміністрація Держспецтрансслужби отримали спрощений доступ до деяких державних реєстрів та можливості електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів.

Відтак, військові частини та ТЦК та СП отримали доступ до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та мають можливість оперативно встановлювати перелік членів родини військовослужбовців, які мають право на отримання грошового забезпечення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач мав можливість отримати інформацію щодо неповнолітнього сина померлого військовослужбовця та його місце проживання шляхом електронної інформаційної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів у порядку, встановленому законодавством, а тому покликання відповідача на незнання про наявність у ОСОБА_3 неповнолітньої дитини свідчить про неналежне виконання свого обов`язку.

Що стосується покликань відповідача у відзиві на те, що за даних обставин слід було звернутися з позовом до матері померлого військовослужбовця - ОСОБА_4 , яка отримала спірні кошти, то суд вважає їх безпідставними та необґрунтованими, адже обов`язок щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_3 , яке не було виплачене йому за життя, належить на відповідачу як суб`єкту, наділеному владними повноваженнями щодо його виплати. Відтак, спірні правовідносини щодо отримання позивачем вищевказаного грошового забезпечення померлого військовослужбовця ОСОБА_3 не є приватно-правовими, оскільки мають публічно-правовий характер.

Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, право на яку ОСОБА_3 набув за період проходження ним військової служби як учасник бойових дій за весь період проходження служби, суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 14 статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".

Згідно зі статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

За змістом пункту 5 розділу ХХХІ Порядку №260 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення.

Відповідно до пункту 6 розділу ХХХІ Порядку №260 розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

Пунктом 22 статті 10-1 Закону №2011-XII (в редакції, чинній на час смерті ОСОБА_3 ) передбачено, що у разі загибелі (смерті) військовослужбовців грошова компенсація за всі не використані ними за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки", виплачується членам сімей загиблих (померлих) військовослужбовців, зазначеним в абзаці четвертому пункту 6 статті 9 цього Закону, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а у разі їх відсутності - входить до складу спадщини.

Відповідно до абзаців 3, 4 пункту 6 статті 9 Закону №2011-XII (в редакції, чинній на час смерті ОСОБА_3 ) грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців:

дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

Отже, у разі відсутності у померлого військовослужбовця дружини (чоловіка), виплата неотриманої ним (нею) за життя грошової компенсації за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, зокрема, законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей. При цьому, застереження щодо спільного проживання з військовослужбовцем до цієї категорії осіб положення абз. 4 п. 6 ст. 9 Закону №2011-XII не передбачає.

Механізм виплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткових відпусток членам сімей військовослужбовців Збройних Сил, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міноборони, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Управління державної охорони, Держспецзв`язку, Держспецтрансслужби (далі - військовослужбовці) та поліцейських Національної поліції (далі - поліцейські) у разі їх загибелі (смерті), визначає Порядок виплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток членам сімей військовослужбовців та поліцейських у разі їх загибелі (смерті), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2024 № 37 (в редакції, чинній на час смерті ОСОБА_3 ; далі - Порядок №37).

Згідно з п. 2 Порядку №37 у разі загибелі (смерті) військовослужбовців грошова компенсація за всі невикористані ними за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи A I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки", виплачується членам сімей загиблих (померлих) військовослужбовців, зазначеним в абзаці четвертому пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а у разі їх відсутності - входить до складу спадщини.

Як встановлено судом з матеріалів справи, ОСОБА_3 був учасником бойових дій, що підтверджується долученою до позовної заяви копією відповідного посвідчення серії НОМЕР_6 , виданого 12.07.2017.

Відтак, позивач, як законний представник неповнолітнього сина померлого військовослужбовця ОСОБА_3 , має право на отримання грошової компенсації за всі не використані за час проходження ОСОБА_3 військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, в тому числі і додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" - як учаснику бойових дій.

В ухвалі про відкриття провадження у справі від 27.06.2025 судом витребувано у відповідача розрахунок грошової компенсації за невикористані військовослужбовцем ОСОБА_3 календарні дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, право на яку військовослужбовець набув за період проходження ним військової служби як учасник бойових дій з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день виключення зі списків особового складу.

Відповідач вказаного доказу суду не надав.

Натомість у відзиві зазначив, що командуванню ВЧ НОМЕР_1 не було відомо про те, що ОСОБА_3 є учасником бойових дій, жодні документи з цього приводу ним не надавалися, за час служби у ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_3 до виконання бойових (спеціальних) завдань не залучався, а тому виплата компенсації за відпустку як учаснику бойових дій не підлягає.

Суд не погоджується з такою позицією відповідача, з огляду на таке.

Відповідно до абз. 1, 3, 4 п. 2 розділу ХІІ Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої Наказом Міністерства оборони України 15.09.2022 № 280 (в редакції, чинній на час смерті ОСОБА_3 ; далі - Інструкція № 280), для обліку особового складу в особливий період використовуються:

на військовослужбовців, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період:

на офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу - особові справи та послужні картки, отримані з територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

На військовослужбовців, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, особові справи, послужні та обліково-послужні картки районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки пересилають безпосередньо до військових частин, куди направлені військовослужбовці, з урахуванням вимог пунктів 5-7 цього розділу (п. 8 розділу ХІІ Інструкції № 280).

Офіцерам, особам рядового, сержантського і старшинського складу, переміщеним під час мобілізації до нового місця служби у військові частини, що не входять до складу військ (сил), які беруть участь у бойових діях, одночасно із врученням припису видається на руки в опечатаному пакеті особова справа, сержантам і солдатам видаються обліково-послужні картки. Другі примірники особових справ офіцерів, а також послужні картки офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу пересилаються до служб персоналу вищих штабів (органів військового управління) або кадрових центрів за підпорядкованістю, відповідно до номенклатури посад для призначення військовослужбовців (п. 5 розділу ХІІ Інструкції № 280).

Порядок складання та ведення особових справ офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу, передбачено розділом ІІІ Інструкції № 280.

Основним документом персонального обліку офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу є їхні особові справи (п. 1).

Особова справа складається з послужного списку, автобіографії, фотографічної картки, атестаційних та додаткових матеріалів. Переліки атестаційних та додаткових матеріалів наведено в пункті 8 розділу III цієї Інструкції. Основним документом особової справи є послужний список (додаток 16) (п. 5).

До розділу «Додаткові матеріали» підшиваються, зокрема, копія посвідчення учасника бойових дій, довідка, яка є підставою для надання особі такого статусу, а також витяги (копії) з наказів, копії посвідчень про відрядження, витяги з бойових розпоряджень та інші документи, які дають право прийняти рішення про надання особі або позбавлення її статусу учасника бойових дій - лише в перші примірники особових справ (абз. 1, 19 п. 12).

Таким чином, твердження відповідача про те, що командуванню ВЧ НОМЕР_1 не було відомо, що ОСОБА_3 є учасником бойових дій, є необґрунтованим та безпідставним, оскільки інформація щодо наявності у військовослужбовця статусу учасника бойових дій, у тому числі й копія відповідного посвідчення, знаходяться у його особовій справі, яка знаходиться у військовій частині, де військовослужбовець проходить військову службу.

Проте, згідно із наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.11.2024 №346, яким старшого солдата ОСОБА_3 виключено із списків військової частини з 21.02.2024 у зв`язку із його смертю, грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки", не нарахована.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що не виплачуючи позивачу як законному представнику неповнолітнього ОСОБА_2 допомоги на оздоровлення за 2024 рік, компенсації за невикористаних ОСОБА_3 45 діб щорічної основної відпустки за 2022, 2023, 2024 рік; матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік, відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, визначений чинним законодавством.

Як зазначалося судом вище по тексту цього судового рішення, згідно з п. 2 розділу ХХХ Порядку № 260 (в редакції, чинній на час смерті ОСОБА_3 ) грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату.

Грошове забезпечення зазначеним особам виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, оголошення померлим.

Крім того, за змістом п. 4 Порядку №37 члени сімей загиблих (померлих) військовослужбовців, поліцейських, які мають право на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткових відпусток військовослужбовцями, поліцейськими у зв`язку із загибеллю (смертю) (далі - грошова компенсація), можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі (смерті) військовослужбовця, поліцейського, що вказана у свідоцтві про смерть.

Виплата грошової компенсації здійснюється за заявою членів сімей загиблих (померлих) військовослужбовців, поліцейських (далі - заявники), складеною у довільній формі та поданою у паперовій або електронній формі на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини, органу, закладу, установи, організації за місцем проходження служби загиблих (померлих) військовослужбовців, поліцейських (п. 6 Порядку №37).

Перелік документів, які додаються до заяви наведений у п. 7 Порядку №37.

Пунктом 8 Порядку №37 визначено, що командир (начальник, керівник) військової частини, органу, закладу, установи, організації протягом 15 днів з дня подання заяви приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошової компенсації, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.

У рішенні про відмову у виплаті грошової компенсації обов`язково зазначаються підстави для такої відмови.

Командир (начальник, керівник) військової частини, органу, закладу, установи, організації приймає рішення про відмову у виплаті у разі:

подання заяви особами, що не зазначені в абзаці четвертому пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та в абзаці третьому частини шостої статті 94 Закону України "Про Національну поліцію";

подання не в повному обсязі документів, визначених пунктом 7 цього Порядку.

Вказаний перелік підстав для відмови у виплаті грошової компенсації є вичерпним.

Таким чином, виплата грошового забезпечення, а також грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткових відпусток померлого військовослужбовця, які він не отримав за життя, особі, яка відповідно до п. 1 розділу ХХХ Порядку № 260, має право на їх отримання та є належним отримувачем, здійснюється військовою частиною на підставі відповідного наказу за заявою такої особи, поданої до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця.

При цьому, відмова у їх виплаті здійснюється військовою частиною на підставі відповідного рішення командира (начальника, керівника), прийнятого за наслідками розгляду заяви особи, яка має право на їх отримання та є належним отримувачем.

Як встановлено судом, в лютому 2025 року ОСОБА_1 , як законний представник неповнолітнього ОСОБА_2 , звернулася до відповідача із заявою щодо виплати грошового забезпечення ОСОБА_3 , яке не було виплачене йому за життя. Заява зареєстрована відповідачем за вх.№1495 від 11.02.2025. Таких обставин відповідач не заперечує.

Проте, вказана заява не була розглянута відповідачем належним чином з прийняттям відповідного рішення про виплату спірного грошового забезпечення чи про відмову в такій виплаті.

Натомість, за наслідками розгляду заяви позивача відповідач обмежився лише письмовою відповіддю від 22.03.2025 за №2120/888 інформативного змісту про те, що допомога на оздоровлення, компенсація невикористаних ОСОБА_3 45 діб щорічної основної відпустки, матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік та допомога на поховання виплачені матері покійного - ОСОБА_4 , згідно з поданою нею заявою від 03.07.2024.

Отже, компетенція відповідача щодо розгляду заяви позивача за вх.№1495 від 11.02.2025 реалізована не була, а тому суд не може її перебирати на себе.

Відповідно до рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2, стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина друга статті 2 КАС України передбачає, що у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Статтею 5 КАС України визначені способи захисту порушених прав, свобод та інтересів, та зазначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п. 4 та п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно з ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у даному випадку належним та ефективним способом захисту та відновлення порушеного права позивача буде визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо нерозгляду належним чином заяви ОСОБА_1 щодо виплати їй, як законному представнику неповнолітнього ОСОБА_2 , грошового забезпечення померлого військовослужбовця ОСОБА_3 , яке не було виплачене йому за життя, а також зобов`язання відповідача повторно розглянути таку заяву та прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

З огляду на наведене, позовна вимога про зобов`язання відповідача нарахувати й виплатити позивачу, яка діє в інтересах ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - допомогу на оздоровлення за 2024 рік, компенсацію за невикористаних ОСОБА_3 45 діб щорічної основної відпустки за 2022, 2023, 2024 рік; матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік; грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, право на яку ОСОБА_3 набув за період проходження ним військової служби як учасник бойових дій за весь період проходження служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день виключення зі списків особового складу, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», - задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Водночас, суд зазначає, що згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Відтак, застосування судового контролю під час ухвалення рішення суду є правом суду.

На час вирішення судового спору у суду відсутні підстави вважати, що відповідач буде ухилятися від виконання судового рішення, а тому підстави для застосування заходів судового контролю за виконанням судового рішення у цій адміністративній справі при його ухваленні відсутні.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору на підставі на підставі п. 14 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про судовий збір", то судові витрати по сплаті судового збору судом не розподіляються.

Частиною третьою статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

При цьому, стаття 134 КАС України передбачає, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2).

Частиною третьою статті 134 КАС України регламентовано, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Позовна заява містить клопотання про стягнення з відповідача судових витрат на правничу допомогу в сумі 10000 грн.

Витрати позивача на професійну правничу допомогу підтверджуються дослідженими судом доказами, а саме:

договором про надання правничої допомоги від 25.04.2025 №26-04/25;

ордером від 20.06.2025 серії ВЕ №1159603;

детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Болюбаш І.О., на підставі договору про надання правничої допомоги від 25.04.2025 №26-04/25 на суму 10000,00 грн;

актом наданих послуг з правничої допомоги згідно з Договором від 25.04.2025 №26-04/25 на суму 10000,00 грн;

квитанцією до прибуткового касового ордеру б/н від 25.04.2025, згідно з якою прийнято від ОСОБА_1 на підставі договору про надання правничої допомоги від 25.04.2025 №26-04/25 - 10000,00 грн.

Суд зазначає, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

З урахуванням складності справи та наданих позивачем доказів, та у зв`язку з частковим задоволенням позову, суд присуджує на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача документально підтверджені витрати на професійну правничу допомогу відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України пропорційно до задоволених вимог в сумі 5000,00 грн.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду у встановленому порядку заяви ОСОБА_1 за вх.№1495 від 11.02.2025 щодо виплати їй, як законному представнику неповнолітнього ОСОБА_2 , грошового забезпечення померлого військовослужбовця ОСОБА_3 , яке не було виплачене йому за життя.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , як законного представника неповнолітнього ОСОБА_2 , за вх.№1495 від 11.02.2025, та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_7 ), в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_8 )

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_9 )

Повний текст рішення складений 27 липня 2026 року.

Суддя Н.О. Дорошенко