Рішення від 26 липня 2026 р. у справі №420/8968/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/8968/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 за результатом якого позивач просить:

стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь військової частини НОМЕР_1 суму переплати грошового забезпечення (додаткової винагороди) у розмірі 48387 гривень 10 копійок;

стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь військової частини НОМЕР_1 сплачений при виплаті грошового забезпечення (додаткової винагороди) податок на доходи фізичних осіб у розмірі 8709 гривень 68 копійок.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначив, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 02.09.2024 № 896 "Про результати службового розслідування" встановлено факт неналежної виплати винагороди за участь у бойових діях колишньому навіднику 1 танкового взводу 3 танкової роти танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 сержанту ОСОБА_3 , якому відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 33 від 01.02.2023 була виплачена додаткова винагорода за участь у бойових діях у розмірі у розмірі 100 000 гривень 00 копійок (сто тисяч гривень нуль копійок), з них надлишково нараховано 48 387 гривень 10 копійок (сорок вісім тисяч триста вісімдесят сім гривень десять копійок) та сплачено Податок на доходи фізичних осіб у розмірі 8 709 гривень 68 копійок (восьми тисяч сімсот дев`ять гривень шістдесяти восьми копійок).

Позивач вважає, що неналежна виплата винагороди за участь у бойових діях Відповідачу у розмірі 48 387 гривень 10 копійок (сорока восьми тисяч триста вісімдесят семи гривень десяти копійок) та сплачено Податок на доходи фізичних осіб у розмірі 8 709 гривень 68 копійок (восьми тисяч сімсот дев`ять гривень шістдесяти восьми копійок). підлягає поверненню військовій частині НОМЕР_1 .

Ухвалою суду від 09 квітня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.

Судом встановлено, що молодший сержант ОСОБА_4 , призначений наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 36 від 05.02.2023 на посаду головного сержанта – командира танка 2 танкового взводу 3 танкової роти танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 .

Сержанта ОСОБА_2 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.05.2024 № 141 виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з зв`язку зі звільненням.

Відповідно до вимог наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.06.2024 №1167 “Про призначення службового розслідування”, було проведено службове розслідування для уточнення причин, умов та обставин, які призвели до перевиплат коштів, що вбачається з неналежних виплатах щомісячної додаткової винагороди за безпосередню участь військовослужбовців у бойових діях, встановлення ступеня вини посадових осіб військової частини НОМЕР_1 , чиї дії або бездіяльність стали причиною настання події.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 02.09.2024 № 896 "Про результати службового розслідування" встановлено факт неналежної виплати винагороди за участь у бойових діях колишньому навіднику 1 танкового взводу 3 танкової роти танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 сержанту ОСОБА_3 , якому відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 33 від 01.02.2023 була виплачена додаткова винагорода за участь у бойових діях у розмірі у розмірі 100 000 гривень 00 копійок (сто тисяч гривень нуль копійок), з них надлишково нараховано 48 387 гривень 10 копійок (сорок вісім тисяч триста вісімдесят сім гривень десять копійок) та сплачено Податок на доходи фізичних осіб у розмірі 8 709 гривень 68 копійок (восьми тисяч сімсот дев`ять гривень шістдесяти восьми копійок).

Відповідно до Довідки за результатами аудиторського дослідження, яка зареєстрована 04.06.2024 за № 18383, вбачається факт неналежної виплати солдату ОСОБА_3 додаткової винагороди у розмірі 48 387 гривень 10 копійок (сорока восьми тисяч триста вісімдесят семи гривень десяти копійок) та сплачено Податок на доходи фізичних осіб у розмірі 8 709 гривень 68 копійок (восьми тисяч сімсот дев`ять гривень шістдесяти восьми копійок).

Позивач зазначив, що сержант ОСОБА_4 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.05.2024 № 141 виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 у зв`язку зі звільненням, що унеможливлює стягнення сум переплат з грошового забезпечення військовослужбовця, наслідком чого виникла необхідність у зверненні до суду з даним позовом та стягнення вказаної переплати у судовому порядку.

Надаючи юридичну оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.

Преамбулою Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) визначено, що цей Закон здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України» визначено, що земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, та належить їм на праві оперативного управління.

Згідно до ч.1 ст.1166 Цивільного Кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірним рішенням, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Положенням абзацу 2 п.1 ст.9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування.

Статтею 1212 Цивільного Кодексу України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до вимог ст.ст.1,4,7 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», п.2 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» - військове майно - це державне майно, закріплене відповідними військовими частинами. До нього належать: всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, паливномастильні матеріали, за продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне та інше майно, а також кошти.

Статтею 85 Закону України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України», зазначено, що службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.

Частиною 7 статті 85 Закону України Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України, Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (Наказ МОУ №608).

Згідно до п.4 ст.1 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за школу, завдану державі» матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за школу, завдану державі» підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність. Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди. Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України. Переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за школу, завдану державі» особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за школу, завдану державі» у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення й служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. За необхідності виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України, у відношенні військовослужбовців.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначено Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" (далі - Статут).

Згідно статті 9 Розділу 1 "Обов`язки, права та відповідальність військовослужбовців" Статуту, військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України. законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України, покладає на військовослужбовців такі обов`язки, зокрема берегти державне майно.

Статтею 16 Статуту визначено, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Згідно приписів статей 26 та 27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення.

Пунктом 28 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року №8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних суді" визначено, що у разі умисного знищення, пошкодження, псування, розкрадання, незаконного витрачання військового майна або вчинення інших умисних протиправних дій військовослужбовці та призвані на збори військовозобов`язані несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини державі. У разі якщо до прийняття рішення про стягнення матеріальної шкоди винну в її заподіянні особу було звільнено в запас чи у відставку або така особа вибула з військової частини, командир (начальник) військової частини у порядку, встановленому чинним законодавством, подає позов до суду на суму заподіяної цією особою шкоди.

Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі Положення № 1153), Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах, затвердженого наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170.

Відповідно до статей 1,3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України.

Як зазначалось вище, згідно зі статтею 26 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначено Законом України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі".

В силу пункту 1 частини 1 статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій.

Статтею 8 вказаного Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" визначено підстави та порядок проведення службового розслідування за фактом виявлення завданої шкоди.

Відповідно до частини 6-7 статті 8 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" за результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності. Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Системний аналіз вищенаведених правових норм свідчить про те, що для вирішення питання про відшкодування завданої шкоди у судовому порядку необхідним, що є фактом відмови винної особи від її добровільного відшкодування. Водночас, указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.

Аналогічні за змістом висновки містяться також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 734/3102/16-й та від 22 січня 2020року у справі № 813/1045/18.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 636/93/14-ц (провадження № 14-524цс18) зроблено висновок, що «у разі якщо до прийняття рішення про стягнення матеріальної шкоди винну в її заподіянні особу було звільнено в запас чи у відставку або така особа вибула з військової частини, командир (начальник) військової частини у порядку, встановленому чинним законодавством, подає позов до суду на суму заподіяної цією особою шкоди. У випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи.

Водночас, встановлення правомірності дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця передбачене в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Цей спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такий, що пов`язаний з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.

Аналогічні висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 грудня 2018 року у справі № 11-892апп18 та від 12 грудня 2018 року в справі № 14-481 цс18 і підстав для відступу від вказаної правової позиції не вбачається».

За змістом п.1 ч.4 ст.9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (п. 2 ч. 4ст. 9 Закону №2011-XII).

Відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, грошове забезпечення виплачується військовослужбовцям, які проходять військову службу в апаратах Міністерства оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України, Генеральному штабі Збройних Сил України, органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах та організаціях Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, військовій частині НОМЕР_3 (далі - військові частини).

Грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Судом встановлено, та підтверджується матеріалами справ, що факт наявності неналежної виплати додаткової винагороди за участь у бойових діях відображається у довідці за результатами аудиторського дослідження військової частини НОМЕР_1 від 15.05.2024, яка зареєстрована 04.06.2024 за № 18383, відповідно до якої сержанту ОСОБА_3 здійснено нарахування та виплату додаткової винагороди у розмірі 48 387 гривень 10 копійок (сорока восьми тисяч триста вісімдесят семи гривень десяти копійок) та сплачено Податок на доходи фізичних осіб у розмірі 8 709 гривень 68 копійок (восьми тисяч сімсот дев`ять гривень шістдесяти восьми копійок).

Оскільки, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.01.2024 № 15 вважати таким, що вибули у щорічну відпустку з 15.01.2024 по 31.01.2024 сержанта ОСОБА_5 . Таким чином, Відповідач отримав грошове забезпечення (додаткову винагороду) за січень 2024, без належних на те правових підстав.

Суд зауважує, що позивачем надано повні, змістовні та логічні пояснення на підтвердження позовних вимог, відтак, суд доходить висновку, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

З огляду на вищенаведене, суд вважає що адміністративний позов позивача підлягає задоволенню.

Враховуючи те, що позивач є суб`єктом владних повноважень, то відповідно до ст.139 КАС України судові витрати зі сплати судового збору розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) суму переплати грошового забезпечення (додаткової винагороди) у розмірі 48 387 гривень 10 копійок та сплачений при виплаті грошового забезпечення (додаткової винагороди) податок на доходи фізичних осіб у розмірі 8 709 гривень 68 копійок.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст.295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст.255 КАС України.

Суддя К.С. Єфіменко