Рішення від 26 липня 2026 р. у справі №420/24436/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/24436/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі Вікторія ХОМ`ЯКОВА, розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (далі - відповідач), в якому просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 13 липня 2025 року № 1808, прийняте старшим прикордонних нарядів у пункті пропуску через державний кордон України лейтенантом ОСОБА_2 , про відмову ОСОБА_1 в перетинанні державного кордону України;

зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України не чинити перешкод ОСОБА_1 в перетинанні державного кордону України за наявності паспорта громадянина України для виїзду за кордон та документів, що підтверджують виключення його з військового обліку, крім випадків, передбачених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України".

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що ОСОБА_1 був виключений з військового обліку 02.02.2023 року на підставі пункту 6 частини 6 статті 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" як особа, раніше засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину. Факт виключення підтверджується тимчасовим посвідченням військовозобов`язаного № НОМЕР_2 від 12.03.2019 року, в якому зазначено, що позивач не є військовозобов`язаним. 05 липня 2025 року позивач успішно перетнув державний кордон України через пункт пропуску "Старокозаче" на виїзд з України, пред`явивши паспорт громадянина України для виїзду за кордон та тимчасове посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_2 від 12.03.2019 з відміткою про виключення з військового обліку та аналогічні дані із застосунку Резерв+. Того ж дня, 05 липня 2025 року, позивач повернувся до України через пункт пропуску Паланка-Маяки-Удобне. 13 липня 2025 року позивач повторно прибув до пункту пропуску Паланка-Маяки - Удобне з метою виїзду з України у відпустку разом з родиною. Під час прикордонного контролю рішенням № 1808 від 13.07.2025 року, прийнятим старшим прикордонних нарядів у пункті пропуску через державний кордон України лейтенантом ОСОБА_2 ( НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України), позивачу було відмовлено у виїзді з України. Відмова винесена на підставі Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України, Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27 січня 1995 року (далі - Правила № 57), оскільки "не визначений механізм виїзду громадян за статтею 37 п. 6 пп. 6" Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу".

Конкретні підстави відмови, зокрема перелік документів, яких не вистачало, у рішенні не зазначено. Позивач вважає рішення відповідача від 13.07.2025 № 1808 протиправним та підлягає скасуванню з огляду на те, що стаття 6 цього Закону "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" містить вичерпний перелік підстав для тимчасового обмеження права на виїзд:

обізнаність із відомостями, що становлять державну таємницю;

застосування запобіжного заходу, що забороняє виїзд за кордон;

засудження за вчинення кримінального правопорушення до відбуття покарання;

ухилення від виконання судових рішень чи інших зобов`язань;

перебування під адміністративним наглядом Національної поліції;

наявність податкового боргу юридичної особи, керівником якої є особа, у розмірі, що перевищує 1 мільйон гривень.

Жодна з цих підстав не може застосовуватися до позивача, оскільки він не перебуває на військовому обліку, не є військовозобов`язаним і не підпадає під обмеження, пов`язані з воєнним станом та мобілізацією. Твердження відповідача про "відсутність механізму виїзду" є юридично хибним, оскільки пункт 2-6 Правил № 57 прямо дозволяє виїзд особам, які не підлягають призову, а позивач належить до цієї категорії. Стаття 6 Закону № 3857-ХІІ не вимагає окремого "механізму" для реалізації права на виїзд; пункт 2-6 Правил № 57 прямо дозволяє виїзд особам, які не підлягають призову, до яких належить позивач; відсутність "механізму" не є підставою для обмеження права, гарантованого статтею 33 Конституції України. Обмеження права на виїзд особи, яка не є військовозобов`язаною, не має легітимної мети.

Ухвалою від 30.07.2025 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного провадження без виклику представників сторін.

13.08.2025 до суду надійшов відзив на позов, в якому заперечує проти позову, оскаржуване рішення про відмову позивачу в перетині державного кордону України, прийняте лейтенантом ОСОБА_2 в межах та на підставі наданих йому повноважень, це рішення відповідає визначеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям, з посиланням на норми Порядку № 57, а тому є правомірним. З тимчасового посвідчення військовозобов`язаного позивача № НОМЕР_2 від 12.03.2019 року вбачається, що ОСОБА_1 12.03.2019 року виключений з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_1 за п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" (п. 14). Разом з тим, факт зняття з військового обліку на підставі пп. 6 п. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" не є підставою (у передбачених законом випадках) для виїзду за кордон у період введення на території України воєнного стану. Відповідач вказує, що з 18 травня 2024 року пп. 6 п. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" не містить такої підстави для зняття з військового обліку, як особи, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Тимчасове посвідчення військовозобов`язаного з відміткою про зняття з обліку як документ засвідчує виключно питання військового обліку особи і сам по собі він не є достатнім підтверджуючим документом для перетину державного кордону позивачем в умовах воєнного стану. За обставинами справи, окрім паспорту громадянина України для виїзду за кордон, позивач для проходження прикордонного контролю надав тільки тимчасове посвідчення військовозобов`язаного з відміткою про виключення його з військового обліку відповідно до п.6 ч.6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", оскільки вважав, що це є достатньою підставою для вільного перетину кордону України під час введення воєнного стану.

Враховуючи, що позивач під час перетину кордону не надав документів, які б підтверджували його право на перетин кордону, в/ч НОМЕР_3 вважає обґрунтованим рішення про відмову в перетині державного кордону і що позивач не мав правових підстав для виїзду за кордон у період введення на території України воєнного стану. Позивач помилково тлумачить норми законодавства, що регулюють порядок перетинання державного кордону громадянами України, і помилково пов`язує наявність права на перетин кордону з виключенням з військового обліку. В/ч НОМЕР_3 вважає за необхідне зазначити, що оскаржуване рішення має разовий характер і вичерпало свою дію фактом його виконання, а саме - відмовою позивачу у перетині державного кордону.

У відповіді на відзив позивач звертає увагу на те, що відповідач не заперечує тієї обставини, що позивач під час здійснення прикордонного контролю пред`явив паспорт громадянина України для виїзду за кордон та тимчасове посвідчення військовозобов`язаного з відміткою про виключення з військового обліку на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу". Відповідач у відзиві на позов не обґрунтував правомірність оскаржуваного рішення з посиланням на Закон України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну, Правила №57, як підставу відмови у зв`язку з тим, що "не визначений механізм виїзду громадян за статтею 37 п. 6 пп. 6". У той же час оскаржуване рішення не визначає, які документи позивач повинен був надати і не надав на паспортний контроль для дотримання умови, за якої можливим є реалізація права виїзду за кордон. У відзиві на позов, відповідачем також не було визначено які документи повинні бути надані позивачем.

Відповідачем у відзиві на позов було залишено поза увагою те, що 05 липня 2025 року позивач успішно перетнув державний кордон України через пункт пропуску "Старокозаче" на виїзд з України, пред`явивши паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_4 , тимчасове посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_2 від 12.03.2019 року з відміткою про виключення з військового обліку та аналогічні дані із застосунку Резерв+. Це спростовує твердження відповідача про "відсутність механізму виїзду" і підкреслює непослідовність дій.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України. Позивач був виключений з військового обліку 12.03.2019 року Сумським МВК на підставі пункту 6 частини 6 статті 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" як особа, раніше засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, що вказано у п. 14 тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_2 від 12.03.2019.

Згідно відомостей ВОД з Резерв+ вбачається, що він не є військовозобов`язаним.

05.07.2025 позивач перетнув державний кордон України через пункт пропуску "Старокозаче" на виїзд з України, в той же день позивач повернувся до України через пункт пропуску Паланка-Маяки-Удобне.

13 липня 2025 року позивач повторно прибув до пункту пропуску Паланка-Маяки - Удобне з метою виїзду з України у відпустку разом з родиною.

Під час прикордонного контролю позивач пред`явив :

паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_5 ,

тимчасове посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_2 від 12.03.2019 року з відміткою про виключення з військового обліку,

витяг із застосунку Резерв+.

Рішенням № 1808 від 13.07.2025 року, прийнятим старшим прикордонних нарядів у пункті пропуску через державний кордон України лейтенантом ОСОБА_2 ( НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України), Позивачу було відмовлено у виїзді з України.

У рішенні № 1808 вказано причини відмови: "на підставі Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України, Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27 січня 1995 року, "не визначений механізм виїзду громадян за статтею 37 п. 6 пп. 6".

З рішенням позивач був ознайомлений, не погодився, звернувся до суду з позовом про оскарження рішення.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тобто судовий контроль за реалізацією суб`єктами владних повноважень їхніх повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями, і якщо суд установить, що діяльність органу державної влади не відповідає хоча б одному із визначених критеріїв, це може бути підставою для задоволення позову щодо оскарження відповідних дій (бездіяльності) чи рішення, якщо така діяльність порушує права, свободи та інтереси позивача.

Частиною 1 ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Право особи на вільний перетин державного кордону України може бути обмежене в умовах воєнного стану.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12 грудня 2015 року №389-VШ воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану").

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, яким неодноразово продовжувався та триває дотепер.

Пунктом 3 Указу № 64/2022 у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось законодавством.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.8 Закону №389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Водночас, частиною четвертою статті 20 Закону №389-VIII визначено, що у період дії воєнного стану громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ разом з документом, що посвідчує особу, та пред`являти їх за вимогою уповноваженого представника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначені Законом України "Про прикордонний контроль" від 05.11.2009 №1710-VI (далі - Закон №1710-VI).

Відповідно до частин 1-4 ст. 2 Закону України "Про прикордонний контроль" від 05.11.2009 № 1710-V1 (Закон - № 1710-V1) прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів. Прикордонний контроль здійснюється з метою, зокрема, протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон. Прикордонний контроль здійснюється щодо, зокрема, осіб, які перетинають державний кордон. Прикордонний контроль включає, зокрема, перевірку документів.

Згідно з частиною 3 статті 6 Закону №1710-VI пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.

Відповідно до частин 1-4 ст. 6 Закону №1710-VІ перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом.

Початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, вантажу є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України.

Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.

Прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 7 Закону № 1710 паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону. У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.

Частиною 1 статті 14 Закону №1710-VI визначено порядок відмови у перетині державного кордону, зокрема іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (частина 2 статті 14 Закону №1710-VI).

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і порядок розв`язання спорів у цій сфері визначено Законом України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" №3857-XII від 21.01.1994р. (далі - Закон №3857-XII).

Відповідно до статті 1 Закону № 3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до ст.2 Закону №3857-XII документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в`їзд в Україну).

У передбачених міжнародними договорами України випадках замість документів, зазначених у частині першій цієї статті, для виїзду з України і в`їзду в Україну можуть використовуватися інші документи.

Статтею 3 Закону №3857-XII визначено, що перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.

У статті 6 Закону №3857-XII визначено вичерпний перелік випадків, у яких право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено, коли:

- він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону;

- стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень;

- він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання;

- він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів;

- він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду; - він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв`язку з яким таке обмеження встановлюється.

Серед визначених Законом №3857-ХІІ підстав для обмеження права громадянина України виїхати з України відсутні такі як "введення воєнного стану", "оголошення мобілізації" тощо.

Статтею 3 Закону №3857-XII визначено, що правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.

Правилами перетинання державного кордону України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57 (далі - Правила №57, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначений порядок перетинання громадянами України державного кордону. За змістом пункту 2 Правил у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.

Відповідно до п.2.1-2.22 Правил №57 наведений перелік осіб, які мають право у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон, наприклад : особи з інвалідністю за наявності посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, законні представники, супроводжуючі особи дітей-сиріт, малолітніх дітей, осіб з інвалідністю, осіб, що потребують стороннього догляду тощо.

Пунктом 2-6 Правил №57, відповідно до якого "У разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому і третьому частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Відповідно до пунктів 10, 12 Правил №57 пропуск громадян через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону. Паспортні та підтверджуючі документи громадян, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону з метою встановлення їх дійсності та належності громадянину, який їх пред`являє. У ході перевірки документів під час виїзду з України з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.

Єдині заходи правового режиму воєнного стану щодо реалізації громадянами свободи пересування, що передбачені частиною першою статті 8 Закону №389-VIII, наведені передбачені в пункті 6 такого змісту:

"В Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: […] 6. Встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів".

29 грудня 2021 року Кабінет Міністрів України відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" затвердив Порядок встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, про що прийняв Постанову №1455 (далі - Порядок №1455, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 8 Порядку № 1455 встановлено, що перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.

Скасування вказаних обмежень передбачається здійснити після завершення дії правового режиму воєнного стану.

З вищевикладеного слідує, що станом на час виникнення спірних у даній справі відносин в Україні діяв воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось законодавством. Всі громадяни, які підпадають під виключення, повинні мати необхідні документи для підтвердження того факту, що вони не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі Закон №3543-XII).

Статтею 22 Закону №3543-XII визначено такі обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації:

- з`явитися в ТЦК та СП для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, та для визначення їх призначення на особливий період, а також в установленому порядку надавати під час мобілізації майно ЗСУ та іншим військовим формуванням з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом;

- під час мобілізації громадяни, які є військовозобов`язаними та резервістами, зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти ТЦК та СП у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках), або у строки, визначені командирами військових частин або за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку;

- громадяни, які перебувають у запасі (тобто військовозобов`язані) і не призвані на військову службу або не залучені до виконання обов`язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, під час мобілізації, можуть бути відповідно до закону залучені до виконання робіт, які мають оборонний характер.

- громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність, виконують мобілізаційні завдання (замовлення) згідно з укладеними договорами (контрактами);

- військовозобов`язані та резервісти, які перебувають на зборах, у разі оголошення мобілізації продовжують перебувати на зборах;

- громадянам, які перебувають на військовому обліку (тобто призовникам, військовозобов`язаним та резервістам) з моменту оголошення мобілізації забороняється зміна місця проживання без дозволу відповідної посадової особи (начальник ТЦК та СП, військової частини та органу військового управління).

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі Закон №2232-XII).

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частина друга статті 1 Закону №2232-XII). Відповідно до частини дев`ятої статті 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок включає:

- підготовку громадян до військової служби;

- приписку до призовних дільниць;

- прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу;

- проходження військової служби;

- виконання військового обов`язку в запасі;

- проходження служби у військовому резерві;

- дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частини дев`ятої статті 1 Закону №2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

1) допризовники - громадяни чоловічої статі віком до 18 років;

2) призовники громадяни віком від 18 до 27 років, що приписані до призовних дільниць;

3) військовослужбовці громадяни, які проходять військову службу;

4) військовозобов`язані громадяни, які перебувають у запасі для комплектування ЗСУ та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

5) резервісти громадяни, які проходять службу у військовому резерві ЗСУ, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до частини п`ятої статті 1 Закону №2232-ХІІ від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Статтею 37 №2232-ХІІ врегульовані підстави для взяття на військовий облік та зняття з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, виключення з військового обліку .

Редакція ч.6 статті 37 станом на час виключення позивача з військового обліку, передбачав таку підставу для виключення як - п.6) були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Процедурно рішення про виключення громадянина України з військового обліку означає, що ця особа більше не перебуває на військовому обліку та втрачає статус військовозобов`язаного/резервіста.

У зв`язку із прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" від 11 квітня 2024 року №3633-IX, який набрав законної сили 18.05.2024 року, (далі - Закон №3633-ІХ), редакція частини 6 статті 37 Закону №2232-ХІІ зазнала змін, внаслідок яких, пункт 6 частини 6 було виключено.

Таким чином, з 18.05.2024 редакція частини шостої статті 37 Закону №2232-ХІІ не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання.

Поряд з цим, за змістом п. 2 ч.1 ст. 37 ЗУ "Про військовий обов`язок і військову службу", в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин ( жовтень 2025 року), взяттю на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України, які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань, якщо раніше не перебували на військовому обліку.

У пункті 4 Порядку № 560 передбачено, що на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України.

Суд акцентує, що законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає інтересам держави. У зв`язку із внесенням змін до Закону №2232-XII було звужено коло підстав для виключення з військового обліку. Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов`язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави. З часу набрання чинності змін до Закону №2232-XII він поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі.

Однак факт виключення з військового обліку на підставі п. п. 6 п. 6ст. 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" не є підставою (у передбачених законом випадках) для виїзду за кордон у період введення на території України воєнного стану.

Системний аналіз норм законодавства, що регламентують порядок здійснення військового обліку, свідчить, що документами, які посвідчують факт виключення особи з військового обліку, є військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов`язаного з відповідною відміткою.

Водночас, суд зауважує, що військовий квиток чи тимчасове посвідчення військовозобов`язаного з відміткою про виключення з обліку, як документ засвідчує, виключно, питання військового обліку особи і не є документом, що дає підстави для перетину державного кордону позивачем в умовах воєнного стану.

Суд встановив, що, крім паспорту громадянина України для виїзду за кордон, позивач для проходження прикордонного контролю надав тимчасове посвідчення військовозобов`язаного з відміткою про виключення позивача з військового обліку відповідно до п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Оскільки, позивач під час перетину кордону не надав документів, які б підтверджували його право на перетин кордону, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах позивач не мав правових підстав для виїзду за кордон у період введення на території України воєнного стану.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 09 березня 2023 року у справі № 600/2520/22-а.

Отже, рішення відповідача, на думку суду, прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Цей висновок є підставою для відмови в задоволенні позову.

Таким чином, суд вважає доводи відповідача підставними та такими, що спростовують вимоги та обгрунтування позовних вимог, а тому необхідно в задоволенні позову відмовити. Судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 139, 243-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України , суд

ВИРІШИВ:

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Вікторія ХОМ`ЯКОВА

.