Рішення від 26 липня 2026 р. у справі №280/8909/25 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 року Справа № 280/8909/25 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника – адвоката Александрова Олексія Олександровича ( АДРЕСА_2 ), до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094), третя особа - Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-б, м. Запоріжжя, 69005), про визнання протиправним та скасування рішення в частині, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

09.10.2025 засобами системи «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивачка, ОСОБА_1 ), в особі представника – адвоката Александрова Олексія Олександровича, до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі – відповідач, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), третя особа - Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якій позивачка просить суд:

- визнати рішення відповідача №084250004625 від 16.07.2025 частково протиправним, а саме:

- в частині відмови зарахувати до страхового стажу позивачки періоди її роботи з 10.09.1990 по 06.11.1991, з 27.03.1996 по 02.10.1996, з 15.10.1996 по 04.05.1998;

- в частині відмови зарахувати до страхового стажу позивачки період її участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України з 10.01.2024 по 31.01.2025 - з розрахунку один місяць такої служби за три місяці;

- зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивачки періоди її роботи з 10.09.1990 по 06.11.1991, з 27.03.1996 по 02.10.1996, з 15.10.1996 по 04.05.1998;

- зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивачки період її участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України з 10.01.2024 по 31.01.2025 - в пільговому обчисленні - один місяць військової служби за три місяці.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що спірним рішенням відповідача позивачці призначено пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», проте не зараховано певні періоди роботи, згідно її трудової книжки. Також період її участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України з 10.01.2024 по 31.01.2025 зараховано в одинарному розмірі, замість пільгового обчислення – 1 місяць військової служби за 3 місяці. Позивачка з даним рішенням частково не згодна оскільки вважає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації (в даному випадку трудової книжки) з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для обмеження конституційного права на належне пенсійне забезпечення. Крім того, час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції, при обчисленні вислуги років для призначення пенсій зараховується на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці, що відповідачем протиправно не було зроблено. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою від 13.10.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі, залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі – третя особа, ГУ ПФУ в Запорізькій області). Розгляд справи призначено без виклику сторін.

21.10.2025 засобами системи засобами системи «Електронний суд» від представника ГУ ПФУ в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву посилається на те, що з 09.07.2025 ОСОБА_1 призначено пенсію за віком. Страховий стаж позивачки складає 23 роки 08 місяців 09 днів, що є достатнім для призначення пенсії за віком відповідно до норм статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». З огляду на те, що зміну прізвища позивачки на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10.09.1990 внесено з порушенням вимог Інструкції №58, були відсутні підстави для зарахування періодів роботи з 10.09.1990 по 06.11.1991, з 27.03.1996 по 02.10.1996, з 15.10.1996 по 04.05.1998 до трудового стажу на підставі її записів. Також, у відповідача були відсутні передбачені чинним законодавством підстави для зарахування періодів з 10.01.2024 по 31.01.2025, з 01.02.2024 по 29.02.2024, з 01.03.2024 по 31.03.2024 з розрахунку один місяць служби за три місяці. Тому зазначені періоди зараховано позивачці до страхового стажу роботи в одинарному розмірі. При цьому звертає увагу суду, що обрахунок стажу відноситься до дискреційних повноважень пенсійного органу. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

29.10.2025 засобами системи «Електронний суд» від представника третьої особи надійшли пояснення щодо позову. В поясненнях зазначено, що страховий стаж згідно трудової книжка НОМЕР_2 від 10.09.1990 не підлягає врахуванню, оскільки на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки відсутня печатка підприємства, на якому вперше заповнювалась трудова книжка. Інших документів, підтверджуючих стаж роботи з 10.09.1990 по 06.11.1991, з 27.03.1996 по 02.10.1996, з 15.10.1996 по 04.05.1998, не надано. Відсутність підтвердження вказаних обставин не породжує виникнення права на зарахування стажу. Не підлягає задоволенню також позовна вимога про зобов`язання зарахувати до страхового стажу позивачки період її участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України з 10.01.2024 по 31.01.2025 - з розрахунку один місяць такої служби за три місяці, оскільки зазначене не передбачено чинним законодавством. Крім того зазначає, що обчислення стажу для призначення пенсії відноситься виключно до функцій органів Пенсійного фонду України. Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем. Отже, вищевказана вимога є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому не підлягає задоволенню. В зв`язку з чим вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Розглянувши наявні у справі матеріали, суд встановив наступне.

09.07.2025 ОСОБА_1 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення дострокової пенсії за віком, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

До заяви, зокрема було надані до органу Пенсійного фонду України наступні документи: трудова книжка серії НОМЕР_1 від 10.09.1990, Довідка форми 5 від 21.05.2025 №6854, Довідка військової частини НОМЕР_3 від 24.05.2025 №6959 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_4 від 08.04.2024, посвідчення про право на пільги для сімей загиблих захисників захисниць України серії НОМЕР_5 від 09.05.2024, посвідчення члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісті під час проходження військової служби серії НОМЕР_6 від 30.04.2024, свідоцтва про народження дітей.

Заява позивачки та додані до неї документи розглядалися ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.

Рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області №084250004625 від 16.07.2025 призначено пенсію ОСОБА_1 з 09.07.2025.

Проте періоди з 10.09.1990 по 06.11.1991, з 27.03.1996 по 02.10.1996, з 15.10.1996 по 04.05.1998 до трудового стажу позивачки зараховані не були, в зв`язку з тим, що на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10.09.1990 відсутня печатка підприємства, на якому вперше заповнювалась трудова книжка.

Також, період безпосередньої участі позивачки у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України з 10.01.2024 по 31.01.2025, з 01.02.2024 по 29.02.2024, з 01.03.2024 по 31.03.2024 зараховано позивачці до страхового стажу роботи в одинарному розмірі.

Проти вищезазначених обставин відповідач та третя особа не заперечують.

Вважаючи таке рішення відповідача частково протиправним (в частині не зарахування стажу та зарахування стажу в одинарному розмірі) позивачка звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.

Щодо не зарахування до трудового (страхового) стажу періодів роботи з 10.09.1990 по 06.11.1991, з 27.03.1996 по 02.10.1996, з 15.10.1996 по 04.05.1998.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).

Пенсійні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-ІV), який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Обчислення загального страхового стажу особи здійснюється органами Пенсійного фонду України у відповідності до норм ст. 24 Закону №1058-IV, якою визначено, що страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж з 01.01.2004 обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, виходячи із суми сплачених страхових внесків.

Страховий стаж, набутий до 01.01.2004 підтверджується трудовою книжкою, документами, визначеними постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Також, відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Як вже зазначалось судом, постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджений «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» ( далі - Порядок №637).

Відповідно до пункту 1 зазначеного Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29 липня 1993 року затверджено Інструкцією Про порядок ведення трудових книжок працівників, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110 (далі – Інструкція №58)

Пунктом 1.1 Інструкції №58 також встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Аналогічна за змістом норма містилась у п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка була затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, яка діяла в Україні станом на дату заповнення трудової книжки позивачки.

Судом досліджена трудова книжка позивачки.

Так, відповідно до записів у трудовій книжці серії трудова книжка серії НОМЕР_1 від 10.09.1990, ОСОБА_1 працювала:

- з 10.09.1990 по 27.09.1994 в радгоспі «Правда» Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області (записи в трудовій книжці №1-2);

- з 27.03.1996 по 02.10.1996 в Білозерському управлінні зрошувальних систем (записи в трудовій книжці №5-6);

- з 15.10.1996 по 07.05.2001 в КСП імені Карла Маркса Гуляйпільського району Запорізької області, яке було перейменоване в Закрите акціонерне товариство «Аграрний дім» (записи в трудовій книжці №7-8).

Суд зазначає, що вказані записи чіткі, містять посилання на накази про прийняття та звільнення, записи про звільнення засвідчено відповідно до вимог законодавства.

Щодо зазначених відповідачем недоліків в трудовій книжці позивачки (на першій сторінці трудової книжки відсутня печатка підприємства, на якому вперше заповнювалась трудова книжка), то суд звертає увагу, що працівник не може відповідати за правильність та повноту заповнення трудової книжки, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивачки конституційного права на соціальний захист в частині розрахунку пенсії.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Таким чином, здійснення записів у трудовій книжці та їх належне оформлення законодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе не вчинення такого запису або його неналежне оформлення не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судому постановах від 02 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 26 червня 2019 року у справі №423/3762/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №683/737/17, від 09 серпня 2019 у справі №654/890/17, від 06 квітня 2022 року у справі №607/7638/17, від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

При цьому суд звертає увагу на те, що можливі порушення у заповненні трудової книжки, зазначені відповідачем, не впливають на факт роботи позивачки у спірні періоди та отримання нею трудового стажу.

Суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

За загальним правилом, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, від 23 жовтня 2019 року у справі №263/3783/17, від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 20 січня 2021 року у справі №588/647/17, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.

Підсумовуючи вищевикладене суд зазначає, що відповідачем протиправно не зараховано спірні періоди роботи позивачки, згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10.09.1990. Вказані відповідачем недоліки трудової книжки позивачки є формальними та жодним чином на впливають на дійсність періодів трудової діяльності позивача.

З огляду на викладене, позовні вимоги, в цій частині, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо зарахування до страхового стажу позивачки періодів її участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України з 10.01.2024 по 31.01.2025 в одинарному розмірі.

Суд зазначає, що за своєю правовою природою страховий стаж є елементом солідарної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, має самостійне та вичерпне нормативне визначення і підлягає обчисленню виключно за правилами, прямо встановленими цим Законом, що виключає при його обрахунку можливість застосування непередбачених Законом №1058-IV механізмів.

Абзац 4 частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV встановлює, що пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

Використання законодавцем формулювання «виключно» свідчить про імперативний та вичерпний характер цього переліку і виключає можливість поширення пільгового (кратного) обчислення стажу на інші види пенсій.

Закон №1058-IV не передбачає підстав застосування кратного обчислення страхового стажу при призначенні пенсії за віком.

Крім того, згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною шостою статті 2 Закону №2232-XII визначено види військової служби, до яких, зокрема віднесено і військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX в Україні введено воєнний стан.

Цього ж дня (24.02.2022) Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Абзацом 2 частини першої статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) визначено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі, час проходження строкової військової служби, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», які зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Проте наведеними вище Закону №2011-XII не врегульовані спірні правовідносини щодо кратного обчислення цього стажу.

Щодо застосування до спірних правовідносин положень пункту 2.3 Положення №530, яким передбачено зарахування часу проходження військової служби в умовах бойових дій у кратному обчисленні - один місяць служби за три, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 57 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) військова служба у складі діючої армії у період бойових дій, у тому числі при виконанні інтернаціонального обов`язку, а також перебування в партизанських загонах і з`єднаннях зараховується до стажу роботи на пільгових умовах у порядку, встановленому для обчислення строків цієї служби при призначенні пенсій за вислугу років військовослужбовцям.

Подібний підхід закріплено у пункті 2.3 Положення №530, яким визначено, що при обчисленні вислуги років для призначення пенсій (крім пенсій, які призначаються з урахуванням страхового стажу) окремі періоди служби військовослужбовців зараховуються на пільгових умовах (з урахуванням вимог пунктів 2.4 та 2.5 цього розділу) - один місяць служби за три місяці, зокрема за участь у бойових діях у воєнний час, участь в антитерористичній операції або виконання відповідних завдань під час проходження служби у військовому резерві.

Отже, Закон №1788-XII та Положення №530 безпосередньо пов`язують пільгове обчислення строку служби з призначенням пенсій за вислугу років, тобто за спеціальним видом пенсійного забезпечення, та не стосуються порядку обрахунку страхового стажу у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Крім того, суд зауважує, що пункт 2.3 Положення №530, прийнятий на виконання Закону №2262-ХІІ, є підзаконним нормативним актом, який деталізує механізм обчислення вислуги років і прямо виключає його застосування до пенсій, що призначаються з урахуванням страхового стажу.

Отже, наведені норми не встановлюють і не можуть встановлювати правил кратного обчислення страхового стажу для цілей призначення пенсії відповідно до Закону №1058-IV.

Суд також зазначає, що вислуга років і страховий стаж є різними за правовою природою категоріями. Вислуга років застосовується у межах спеціального пенсійного законодавства та відображає тривалість проходження служби незалежно від факту та розміру сплати страхових внесків, тоді як страховий стаж є елементом солідарної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та обчислюється виключно за правилами, прямо визначеними Законом №1058-IV. Саме цей Закон встановлює вичерпні умови, порядок і критерії обчислення страхового стажу, що є підставою для призначення пенсій у солідарній системі.

Понад це, пункт 2.3 Положення №530 прямо встановлює застосування пільгового порядку обчислення вислуги років для відповідних пенсій, проте «крім пенсій, що призначаються з урахуванням страхового стажу».

Аналогічний підхід сформовано у постановах Верховного Суду від 19.03.2026 у справі 200/8094/24 та від 14 липня 2026 року у справі №280/8104/25.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги, в цій частині, заявлені безпідставно та необґрунтовано, в зв`язку з чим не підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивачки зобов`язального характеру, то Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Аналіз положень Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Вищезазначені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16, від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а, від 22 вересня 2022 року у справі №380/12913/21 та інших.

Для належного захисту прав ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивачки періоди її роботи, з 10.09.1990 по 06.11.1991, з 27.03.1996 по 02.10.1996, з 15.10.1996 по 04.05.1998, відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10.09.1990, та провести перерахунок її пенсії починаючи з 09.07.2025 (дата призначення пенсії).

Щодо посилання відповідача та третьої особи на дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду, то суд зазначає таке.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13 лютого 2018 року у справі №361/7567/15-а, від 7 березня 2018 року у справі №569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справі №461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі №820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі №569/16681/16-а, від 12 квітня 2018 року справі №826/8803/15, від 21 червня 2018 року у справі №274/1717/17, від 14 серпня 2018 року у справі №820/5134/17, від 17 жовтня 2019 року у справі №826/521/16, від 30 березня 2021 року у справі №400/1825/20, від 14 вересня 2021 року у справі №320/5007/20, від 27 вересня 2021 року у справі №380/8727/20 та інших, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Отже, у даному випадку, зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивачки вищезазначених періодів роботи не є втручанням в дискреційні повноваження пенсійного органу.

Інші доводи та заперечення учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

Судом враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.

В зв`язку з тим, що позивачка звільнена від сплати судового збору за п. п. 8, 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», питання щодо його розподілу судом не вирішувалось.

Інші судові витрати позивачкою до стягнення не заявлялись.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника – адвоката Александрова Олексія Олександровича ( АДРЕСА_2 ), до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094), третя особа - Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-б, м. Запоріжжя, 69005), про визнання протиправним та скасування рішення в частині, зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів її роботи: з 10.09.1990 по 06.11.1991, з 27.03.1996 по 02.10.1996, з 15.10.1996 по 04.05.1998, відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10.09.1990.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди її роботи: з 10.09.1990 по 06.11.1991, з 27.03.1996 по 02.10.1996, з 15.10.1996 по 04.05.1998, відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10.09.1990, та провести перерахунок її пенсії починаючи з 09.07.2025.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано «27» липня 2026 року.

Суддя Р.В. Кисіль