Рішення від 26 липня 2026 р. у справі №260/387/26 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

27 липня 2026 року м. Ужгород№ 260/387/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луцович М.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_2 , в якому просить:

1) визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо непроведення повного розрахунку при звільненні, а саме: невиплати у день звільнення грошової компенсації за неотримане речове майно;

2) визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_4 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.06.2024 року по 23.10.2025 року;

3) зобов`язати військову частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 в повному обсязі середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.06.2024 року по 23.10.2025 року з одночасною компенсацією сум податку доходів фізичних осіб;

4) визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплачених в строки грошової компенсації за неотримане речове майно;

5) зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 в повному обсязі компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплачених в строки грошової компенсації за неотримане речове майно за весь час затримки виплати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 24.10.2025 відповідач здійснив виплату компенсації за неотримане речове майно на загальну суму 51522,06 грн, що підтверджується випискою по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Проте при цьому відповідачем не виплачено позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрат частини доходів, у зв`язку з чим позивач звернувся до відповідача із заявою про проведення вказаних виплат, однак відповідачем у виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрат частини доходів було відмовлено. Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року відкрито провадження по даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що грошова компенсація за неотримане речове майно не входить до структури грошового забезпечення та відповідно до своєї правової природи виплачується у разі звільнення військовослужбовця на підставі його заяви (рапорту). А відтак, компенсацію за неотримане речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням). Крім того, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, перелік яких визначений Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Компенсація за неотримане речове майно не передбачена даним нормативним актом, а тому відповідач не має законних підстав для нарахування та виплати такої компенсації.

Позивачем подано відповідь на відзив, відповідно до якої вважає доводи відповідача безпідставними та просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою суду від 06.07.2026 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення без руху та без розгляду позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

З`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне.

Судом зі змісту витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_5 (по стройовій частині) від 21.06.2024 №183 встановлено, що ОСОБА_1 виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення з 21.06.2024 року.

24 жовтня 2025 року відповідачем виплачено позивачу компенсацію за неотримане речове майно у сумі 51522,06 грн, що підтверджується випискою з карткового рахунку ОСОБА_1 та не заперечується відповідачем.

Позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату йому середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з одночасною компенсацією сум податку доходів фізичних осіб, а також компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати компенсації за неотримане речове майно.

Листом №1464/323 від 08.01.2026 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з одночасною компенсацією сум податку доходів фізичних осіб, а також компенсації втрати частини доходів.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з таких підстав.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ в редакції на час виникнення спірних відносин).

Статтею 1 Закону №2011-XII встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (пункт 1 статті 9 Закону №2011-XII).

Відповідно до абзацу 2 пункту статті 9-1 Закону №2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців, а також резервістів і військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, здійснюється за нормами і в строки, що визначаються відповідно центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, правоохоронні та розвідувальні органи, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно військовослужбовців, резервістів і військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі Порядок №178).

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема: звільнення з військової служби.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Згідно з пунктом 5 Порядку № 178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Пунктом 4 розділу III Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців ЗСУ в мирний час та особливий період, затвердженої наказом МОУ №232 від 29.04.2016, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.05.2016 за №767/28897 (в редакції на час виникнення спірних відносин), встановлено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна. Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог Порядку №178. Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку №178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі Закон №2232-ХІІ) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (в редакції на час виникнення спірних відносин), передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, в тому числі у разі звільнення з військової служби. При цьому, на день звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу військової частини особа має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Статтею 47 КЗпП України (тут і далі - у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Положеннями статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Суд при вирішенні цієї справи вважає за необхідне зазначити, що у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, зауважив, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.

Суд касаційної інстанції зазначив, що речове майно може бути різноманітним майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо, і лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.

Також, дійшов висновку про те, що речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.

Судова палата вважала, що компенсацію за неотримане речове майно слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.

Констатувала, що умовою для виникнення обов`язку виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини, є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.

Тобто, якщо військовослужбовець під час проходження служби звертався до військової частини з рапортом про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, і така компенсація не виплачена йому під час проходження служби або у день виключення особи зі списків особового складу військової частини, то у цьому разі компенсація вважатиметься частиною «сум, що належать працівнику та підлягають виплаті у день звільнення». І, відповідно, невиплата такої компенсації у день виключення зі списків особового складу матиме наслідком застосування до відповідача санкції за невиплату відповідної суми при звільненні, передбачену статтею 117 КЗпП України.

Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем згоди на його виключення зі списків особового складу військової частини до проведення з ним усіх необхідних розрахунків (абзац 3 пункту 242 Положення №1153/2008).

Пунктом 3 Порядку №178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, зокрема, у разі звільнення з військової служби.

Застосовування у пункті 3 Порядку №178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

У разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби, а після його звільнення з військової служби указане право реалізовується шляхом подання заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації його прав та інтересів, закріплених Конституцією та законодавством.

На користь указаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку №178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника у різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина.

Подібну позицію Верховний Суд висловлював неодноразово, зокрема у постановах від 09 січня 2024 року у справі №400/5062/22, від 04 лютого 2020 року у справі №825/1571/16, від 23 серпня 2019 року у справі №2040/7697/18, від 30 липня 2020 року у справі №820/5767/17.

Судом встановлено, що позивачем не надано до суду доказів звернення до відповідача із рапортом про виплату саме грошової компенсації замість предметів речового майна на день звільнення.

Разом з тим, суд звертає увагу, що лише після подання позивачем заяви про виплату грошової компенсації замість предметів речового майна, у відповідача виникає обов`язок щодо її опрацювання.

Натомість матеріалами справи підтверджено, що виплата компенсації за неотримане речове майно була здійснена позивачу відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_5 № 89/нст від 26.03.2025 на підставі заяви майора ОСОБА_1 вх. №588 від 26.03.2025 та довідки про вартість речового майна військової частини НОМЕР_2 №62 від 10.02.2025.

Тобто, позивач звернувся із заявою про виплату компенсації за неотримане речове майно вже після звільнення з військової служби та виключення його зі списків особового складу частини.

Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що оскільки матеріалами справи не підтверджено подання позивачем рапорту про виплату саме грошової компенсації замість предметів речового майна на день звільнення, а тому відсутні правові підстави для виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за несвоєчасну виплату грошової компенсації замість предметів речового майна та немає підстав для застосування, у спірних правовідносинах, відповідальності до відповідача передбаченої ст. 117 Кодексу законів про працю України.

Аналогічні висновки у подібних спірних правовідносинах також викладено у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року у справі № 420/1717/22.

Відтак вимоги позивача щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а саме: невиплати у день звільнення грошової компенсації за неотримане речове майно, є безпідставними та необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, суд зазначає наступне.

Так, спірні відносини, що виникли між сторонами у справі, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року № 2050-III (далі Закон № 2050), «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі Закон № 2011), «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 (далі Порядок № 159), і «Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил України, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року № 178 (далі Порядок № 178).

Як передбачено у ст.ст. 1 та 2 Закону № 2050, підприємства, установи та організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або ж уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до п. 3 Порядку № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата, грошове забезпечення тощо).

Основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі, частини його грошового забезпечення (яка не має разового характеру). При цьому, компенсація за порушення строків виплати доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у даному випадку - військовою частиною) добровільно або ж на виконання судового рішення.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у своїх постановах від 19.09.2019 року у справі № 522/9778/16-а та від 15.08.2019 року у справі № 674/24/17, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 року у справі № 759/9631/17.

У силу вимог ст. 3 Закону № 2050, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Норми аналогічного змісту містяться також у Порядку №159.

Так, згідно з п. 4 Порядку № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому, індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (п. 5 Порядку № 159).

Разом із тим, правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Слід також зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Такі кошти спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.ст. 1-3 Закону № 2050 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 29.03.2023 року у справі № 120/9475/21-а, від 15.10.2020 року у справі № 240/11882/19, від 13.01.2020 року у справі № 803/203/17 та від 22.06.2018 року у справі № 810/1092/17.

Таким чином, право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

У той же час, спірним у даній справі є питання виплати позивачу компенсації втрати доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошової компенсації за неотримане речове майно.

Підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії тощо; 2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата тощо); 3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

Право на грошову компенсацію за неотримане речове позивач набув на підставі Порядку № 178.

Так, у зв`язку із особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, в якості гарантій соціального і правового захисту військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (ст. 12 Закону № 2011).

До таких гарантій належить і продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців, визначене ст. 9-1 вищевказаного Закону, в тому числі і речове забезпечення військовослужбовців або грошова компенсація вартості за неотримане речове майно.

Питання ж складу грошового забезпечення військовослужбовців вже було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17. Приймаючи постанову від 06.02.2019 року у вказаній вище справі, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням положень ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону № 2011 зазначила про те, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

При цьому, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема, щорічні, щоквартальні та разові додаткові види грошового забезпечення, окрім щомісячних, або ж тих, що виплачуються раз на місяць.

У контексті зазначеного, варто наголосити на тому, що компенсація за неотримане речове майно не входить до грошового забезпечення військовослужбовця, адже закупівля відповідного речового майна здійснюється незалежно від виплати грошового забезпечення і, виключно при незабезпеченні військовослужбовця речовим майном, здійснюється виплата грошової компенсації відповідно до п. 7 Порядку № 178.

Тобто, компенсація за неотримане речове майно не входить до складу грошового забезпечення та фактично носить одноразовий характер.

Верховний Суд у постанові від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19 зазначив, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.

Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.

Вказане, у свою чергу, свідчить про відсутність підстав для компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплачених в строки грошової компенсації за речове майно.

Підсумовуючи викладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що в задоволенні позову позивача слід відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат у відповідності до вимог ст.139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяМ.М. Луцович