Рішення від 26 липня 2026 р. у справі №260/7260/25 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

27 липня 2026 рокум. Ужгород№ 260/7260/25

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луцовича М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В :

Військова частина НОМЕР_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 , в якому просить: стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) на користь військової частини НОМЕР_1 суму матеріальної шкоди у розмірі 38 676 гривень 95 копійок.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами службового розслідування відповідачем встановлено, що причиною наявності незаконних виплат грошового забезпечення та додаткової винагороди військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 на суму 38 676 гривень 95 копійок було невчасне подання рапорту колишнім командиром 2 механізованої роти військової частини НОМЕР_4 військової частини НОМЕР_1 капітаном ОСОБА_1 про відсутність на військовій службі військовослужбовця. Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 314 від 07.11.2023 вбачається, що капітана ОСОБА_1 звільнено наказом командира військової частини НОМЕР_5 (по особовому складу) № 242 від 01.11.2023 у відставку. У зв`язку із звільненням з військової служби капітана ОСОБА_1 та неможливістю здійснити стягнення завданої шкоди під час проходження ним військової служби, виникла необхідність у зверненні до суду з даним позовом та стягнення вказаних збитків у судовому порядку.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року відкрито провадження у адміністративній справі та справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач відзив на позовну заяву не подав. Судом вжито достатніх заходів щодо належного повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі та надано достатній строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що капітан ОСОБА_1 , військовослужбовець військової служби за призовом (мобілізований), призначений наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 310 від 13.11.2022 на посаду командира 2 механізованої роти військової частини НОМЕР_4 військової частини НОМЕР_1 .

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 314 від 07.11.2023 вбачається, що капітана ОСОБА_1 звільнено наказом командира військової частини НОМЕР_5 (по особовому складу) № 242 від 01.11.2023 у відставку.

Відповідно до вимог наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.06.2024 № 1172 «Про призначення службового розслідування», було проведено службове розслідування для уточнення причин, умов та обставин, які призвели до перевитрат коштів на загальну суму 3781950,00 грн, що вбачається у неналежних виплатах військовослужбовцям, що безпідставно відсутні на військовій службі, встановлення ступеня вини посадових осіб військової частини НОМЕР_1 , чиї дії або бездіяльність стали причиною настання події.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 30.11.2024 № 1246 «Про результати службового розслідування» встановлено факт наявності незаконних виплат грошового забезпечення та додаткової винагороди військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 за період з 01.01.2022 по 31.03.2024 станом на 15.05.2024 на загальну суму 1886166,42 грн, зазначених у додатку 2 до Акту службового розслідування.

Крім того, за результатами службового розслідування встановлено, що причиною наявності незаконних виплат грошового забезпечення та додаткової винагороди військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 на суму 38 676, 95 грн було невчасне подання рапорту колишнім командиром 2 механізованої роти військової частини НОМЕР_4 військової частини НОМЕР_1 капітаном ОСОБА_1 про відсутність на військовій службі військовослужбовця.

Вказаним наказом також встановлено, що завдана військовій частині НОМЕР_1 пряма дійсна шкода, яка виникла з вини військовослужбовців, зокрема колишнього командира 2 механізованої роти військової частини НОМЕР_4 військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_1 складає 38 676,95 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач направив відповідачу листа з пропозицією добровільно сплатити заборгованість, однак матеріальну шкоду у розмірі 38 676,95 грн відповідач в добровільному порядку не сплатив.

Враховуючи, що відповідачем добровільно не відшкодовано матеріальну шкоду, позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення її в судовому порядку.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Приписами частини другої ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

На підставі частини першої ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами другою та третьою ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до частини четвертої ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Проходження військової служби в Збройних Силах України врегульовано Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі – Закон № 2232), Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі – Положення № 1153), Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах, затвердженого наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі – Статут).

Згідно зі статтею 26 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до статей 10 та 48 Закону України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України», військовослужбовці зобов`язані відповідально ставитися до покладених на них обов`язків та у випадку завдання шкоди майну – відшкодувати завдану шкоду.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».

Відповідно до частини першої ст. 3 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених ст. 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди (ст. 4 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі»).

Згідно з частиною четвертою ст. 3 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.

Особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій (п. 1 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі»).

Відповідно до частини першої ст. 12 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Відповідно до частини першої ст. 10 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених ч. 3, 4 та 5 ст. 10 та ч. 1 ст. 12 цього Закону. Відшкодування шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється на підставі наказу старшого за службовим становищем командира (начальника).

Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті (ч. 2 ст. 10 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі»).

Матеріалами справи підтверджується, що причиною здійснення безпідставних нарахувань та виплат грошового забезпечення та додаткової винагороди військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 стало безвідповідальне відношення до військової служби колишнього командира 2 механізованої роти військової частини НОМЕР_4 військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_1 , що виразилось у невчасному поданні ним рапортів про відсутність на військовій службі військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , а саме: сержанта ОСОБА_2 та солдата ОСОБА_3 .

У ході службового розслідування встановлено, що сержант ОСОБА_2 та солдат ОСОБА_3 були безпідставно відсутні на військовій службі, однак командир 2 механізованої роти військової частини НОМЕР_4 військової частини НОМЕР_1 капітан ОСОБА_1 всупереч вимогам статей 11, 12, 14, 16, 111 та 112 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» невчасно доповів про їх безпідставну відсутність на військовій службі, внаслідок чого таким було здійснено переплату державних коштів.

Підтвердження наявності умов притягнення до матеріальної відповідальності відповідача, які передбачені законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», встановлено та наведено у службовому розслідуванні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі № 636/93/14-ц дійшла висновку, що у разі, якщо до прийняття рішення про стягнення матеріальної шкоди винну в її заподіянні особу звільнено в запас чи у відставку або така особа вибула з військової частини, командир (начальник) військової частини у порядку, встановленому чинним законодавством, подає позов до суду на суму заподіяної цією особою шкоди. У випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас встановлення правомірності дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця передбачене в адміністративному процесі в силу приписів ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Цей спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, як такий, що пов`язаний з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.

Аналогічні висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05.12.2018 у справі № 11-892апп18 та від 12.12.2018 в справі № 14-481цс18.

Відповідач доводи позивача належними доказами не спростував, розрахунок шкоди не оспорює, будь-які пояснення або заперечення не надав. З огляду на це, суд робить висновок, що позов підлягає задоволенню.

У відповідності до вимог частини першої ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

З урахуванням викладеного, суд на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для стягнення судових витрат відсутні, оскільки згідно із ч. 2 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 78, 243, 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про стягнення коштів – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) суму матеріальної шкоди у розмірі 38 676, 95 грн (тридцять вісім тисяч шістсот сімдесят шість гривень дев`яносто п`ять копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяМ.М. Луцович