Рішення від 26 липня 2026 р. у справі №140/4086/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 року ЛуцькСправа № 140/4086/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

судді Стецика Н.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також – ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі також – Військова частина НОМЕР_1 , відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»; зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він з 08.05.2023 та по даний час проходить військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 . У період з 15.05.2025 по 07.06.2025 він брав безпосередню участь із забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України. 07.06.2025 під час виконання бойового завдання він отримав поранення лівої надключичної ділянки.

Вказує, що 31.10.2025 звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із рапортом у якому просив виплатити йому одноразову грошову допомогу у розмірі один мільйон гривень згідно із вимог постанови КМУ №153 від 11.02.2023 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», однак відповідач відмовив у виплаті такої допомоги.

Позивач вважає бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати йому одноразової винагороди протиправною. Наголошує, що підпадає під дію постанови КМУ №153 від 11.02.2025, оскільки він: народився ІНФОРМАЦІЯ_1 та підписав контракт на проходження військової служби 08.05.2023, тобто у віці до 25 років під час дії воєнного стану, проходить військову службу та брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, отримав бойове поранення.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 24.04.2026 позивачу поновлено пропущений строк звернення до суду з позовом, прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позову ОСОБА_1 . Зазначив, що наявність поранення не є самостійною, відокремленою чи безумовною підставою для виплати 1 000 000 гривень відповідно Постановою КМУ №153. Відповідно до абзацу 4 пункту 4 Постанови №153, винагорода виплачується в повному обсязі у зв`язку із наявністю захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни. Проте ця ж норма містить чітке та імперативне уточнення, а саме - вона застосовується виключно до військовослужбовців, зазначених в абзаці другому цього пункту.

Оскільки позивач проходив службу за контрактом з 24.07.2020, тобто був призваний до введення воєнного стану, він не відповідає вимогам абзацу 2 пункту 4 постанови КМУ №153. Відповідно, правова норма, викладена в абзаці 4 пункту 4 (щодо поранень), до нього застосовуватись не може.

Окрім того відповідач звертає увагу суду на порушення позивачем строку звернення до суду з даним адміністративним позовом. В обгрунтування вказано представник відповідач зазначив, що про відмову у нарахуванні та виплаті грошової винагороди ОСОБА_1 дізнався з листа-відповіді Військової частини НОМЕР_1 від 11.11.2025 №50/141/13-3426-2025, яку, за його ж особистим твердженням, він отримав 08.12.2025. Однак, до суду позивач звернувся лише в квітні 2026 року, тобто по спливу майже чотирьох місяців.

Відповідач стверджує, що позивачем пропущено встановлений законом місячний строк звернення до суду без наведення жодних об`єктивних та поважних причин такого пропуску, а тому просить залишити позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, а у разі продовження розгляду - відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Інших заяв по суті спору від сторін не надходило.

Сторони скористались своїм правом на подання до суду заяв по суті справи, в яких письмово виклали свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, а тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується даними паспорта позивача № НОМЕР_2 (а.с.8).

З 08.05.2023 ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_3 (а.с.34-37).

Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 за вих. №958 від 02.07.2025, позивач в період 15.05.2025 по 07.06.2025 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації, перебуваючи в н.п. Удачне покровського району Донецької області (а.с.19).

Довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 13.06.2025 №50/141/11/5-141 підтверджено факт отримання 07.06.2025 солдатом ОСОБА_1 вогнепального осколкового поранення лівої надключичної ділянки під час виконання ним обов`язків військової служби під час захисту Батьківщини, яке не пов`язане з вчиненням кримінального чи адміністративного правопорушення, та не є наслідком вчинення дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження (а.с.21).

Рапортом від 31.10.2025 ОСОБА_1 звернувся до безпосереднього командира з проханням про виплату йому одноразової допомоги у розмірі один мільйон гривень згідно із вимог постанови КМУ №153 від 11.02.2023 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (а.с.11).

Листом №50/141/13-3426-2025 від 11.11.2025 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для виплати в його користь одноразової допомоги у розмірі один мільйон гривень згідно із вимог постанови КМУ №153 від 11.02.2023 (а.с.24).

Вважаючи бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн гривень відповідно постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ), норми якого суд застосовує в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

За змістом частин першої та третьої статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною шостою статті 2 Закону №2232-XII визначені види військової служби, зокрема, строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також інші види.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч.14 ст.2 Закону №2232-XII).

Відповідно до частини першої 1 статті 4 Закону 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, як це передбачено частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII)).

За правилами частини другої статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною четвертою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

11.02.2025 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі також – Постанова №153).

Так, пунктом 1 Постанови №153 вирішено погодитися з пропозицією Міністерства оборони та Міністерства внутрішніх справ стосовно реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі - експериментальний проект).

Пунктом 2 Постанови №153 затверджено, зокрема, Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі - Порядок №153).

Пунктом 3 Постанови №153 установлено, що:

1) учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби;

2) координатором експериментального проекту є Міністерство оборони;

3) фінансування експериментального проекту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Пунктом 4 Постанови №153 установлено, що:

громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин, приписи Постанови №153 встановлюють такі обов`язкові умови, в разі виконання яких військовослужбовцю може бути виплачена одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 1 млн гривень (диспозиція правової норми), а саме:

1) приналежність військовослужбовця на дату виплати до певної категорії: особи рядового, сержантського і старшинського складу рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення;

2) вік на дату прийняття або призову на військову службу до набрання чинності Постановою №153 - до 25 років;

3) факт прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану, тобто після 24 лютого 2022 року, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні»;

4) фактичне проходження служби на дату звернення за вказаною виплатою;

5) безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних бойових дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою №153 (11 лютого 2025 року) (абз.2 п.4); або безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою №153 у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) (абз.4 п.4).

Варто зауважити, що така винагорода виплачується військовослужбовцям за умови, якщо вони не були притягнуті до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення.

Судом встановлено, що згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 за вих. №958 від 02.07.2025 солдат ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді навідника групи бронетанкової техніки автомобільного взводу, в період з 15.05.2025 по 07.06.2025 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації, перебуваючи в н.п. Удачне Покровського району Донецької області.

В підтвердження безпосередньої участі позивача у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання до матеріалів справи долучено також копію витягу з журналу бойових дій роти протитанкових керованих ракет 3 бригади оперативного призначення Національної гвардії (а.с.20).

Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 13.06.2025 №50/141/11/5-141 ОСОБА_1 отримав 07.06.2025 поранення лівої надключичної ділянки під час виконання ним обов`язків військової служби під час захисту Батьківщини, яке не пов`язане з вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення, та не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

З огляду на встановлені обставини, у цій справі склалась ситуація, коли позивач у віці 20 років підписав контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб рядового, сержантського та старшинського складу під час воєнного стану, брав безпосередню участь у бойових діях в районі ведення воєнний (бойових) дій на посаді навідника групи бронетанкової техніки автомобільного взводу та отримав травму, пов`язану із захистом Батьківщини.

За таких обставин, у позивача підтверджена безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, під час яких він отримав поранення (військову травму).

Відповідно до абзацу четвертого п.4 постанови КМУ №153, військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.

Суд критично оцінює доводи відповідача про відмову у виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн з тих підстав, що позивач проходив військову службу до моменту введення воєнного стану.

Суд звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153», яка набула чинності 07.08.2025, внесені зміни до Постанови №153, зокрема, пункт 4 доповнений абзацами такого змісту:

«виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:

були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу».

Зважаючи на внесені Постановою №942 зміни до Постанови №153, суд відмічає, що законодавець у такий спосіб усунув прогалини цього нормативного акту щодо права на виплату одноразової грошової винагороди у разі укладення контракту військовослужбовцями, які проходили строкову військову службу.

Інше тлумачення приписів Постанови №153, на переконання суду, не відповідало б меті прийняття Постанови №153 підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану та мало б ознаки дискримінації.

Відповідно до записів військового квитка серії НОМЕР_3 , позивач 03.12.2021 призовною комісією Луцького району Волинської області визнаний придатним до військової служби та призваний на строкову військову службу. 06.01.2023 ОСОБА_1 прийняв військову присягу у Військовій частині НОМЕР_4 . 08.05.2023 на підставі контракту переведений на військову службу за контрактом у Національну гвардію України (а.с.34 зворот).

Відтак, матеріалами справи підтверджено, що позивач прийнятий на військову службу за контрактом під час воєнного стану з числа осіб, які проходили строкову військову службу. Доказів зворотного відповідачем суду не надано.

Також суд не бере до уваги доводи відповідача щодо відсутності у позивача права на виплату одноразової грошової допомоги, оскільки позивач брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить меньше шести місяців, оскільки, як уже зазначалося судом вище, відповідно до абзацу четвертого п.4 Постанови №153, військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі

На переконання суду, виплата передбачена Постановою №153 має розглядатися як невід`ємна частина гарантій соціального захисту, визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», згідно яких соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Беручи до уваги викладені вище обставини, суд вважає, що позивачем дотримані визначені Постановою №153 умови для отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн, оскільки: 1) позивач прийнятий на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років; 2) проходив військову службу у Військової частини НОМЕР_1 ; 3) брав безпосередню участь у бойових діях (виконував бойові завдання безпосередньо на лінії бойового зіткнення у районах проведення бойових дій); 4) отримав травму, пов`язану із захистом Батьківщини.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.

За змістом позовних вимог ОСОБА_1 просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн гривень відповідно до Постанови №153.

За своєю правовою природою протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих і обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Натомість наявні матеріали справи, зокрема лист Військової частини №50/141/13-3426-2025 від 11.11.2025, свідчить, що відповідачем вивчалися документи позивача на предмет наявності підстав для виплати одноразової винагороди згідно постанови КМУ №153.

Вказаним листом відповідач фактично відмовив позивачу у виплаті винагороди.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відтак, враховуючи, що настання для позивача негативних наслідків не пов`язано із бездіяльністю відповідача, а пов`язано саме з протиправними діями відповідача (фактичною відмовою у вирішенні питання щодо виплати винагороди), суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог саме шляхом визнання протиправною відмови Військової частини НОМЕР_1 у визнанні права ОСОБА_1 на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн гривень відповідно до пункту 4 Постанови №153.

Щодо вимог ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн гривень відповідно до Постанови КМУ від 11.02.2025 №153, суд враховує наступне.

Питання виплати одноразової допомоги врегульовано Окремим дорученням Міністра оборони України №999/уд від 20.02.2025 (далі - Доручення №999/уд).

Так, відповідно до положень Доручення №999/уд, підтвердження участі військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій здійснюється на підставі щонайменше одного документа з кожної з наступних груп: а) бойовий наказ (бойове розпорядження); б) журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно- вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення; в) рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових в районах ведення воєнних (бойових) дій.

Військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на 13.02.2025, Винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від одного мільйону гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

Крім того, Дорученням №999/уд командирів військових частин (установ) зобов`язано:

а) провести аналіз наявності зазначених вище військовослужбовців у підпорядкованих військових частинах;

б) провести серед цих військовослужбовців роз`яснювальну роботу щодо умов та особливостей виплати Винагороди;

в) організувати роботу, в тому числі шляхом здійснення відповідних запитів до інших військових частин (установ), в яких проходили службу військовослужбовці, щодо:

- створення (отримання) інформації про сумарну кількість днів безпосередньої участі вказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій для виплати Винагороди або Допомоги у відповідності до Постанови та цього доручення; документального підтвердження відсутності (наявності) у вказаних військовослужбовців випадків притягнення відповідальності;

- з`ясування (отримання) інформації щодо наявності у військовослужбовця захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, перебування військовослужбовця у полоні (крім тих, які добровільно здалися в полон);

- в триденний термін здійснити оформлення (надання) довідок за формою, що додається, в тому числі за запитами з інших військових частин, про безпосередню участь вказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин;

г) за результатами проведеної роботи здійснити розрахунки потреби в коштах для виплати винагороди та до 03.03.2025 подати узагальнену інформацію (заявки) за підпорядкованістю до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України;

д) виплату винагороди проводити у відповідності до вимог пункту 4 Постанови згідно наказів командирів військових частин (установ), виданих на підставі:

- витягів з послужних списків, копій обліковопослужних карток, довідок про проходження військової служби (трудову діяльність) (додаток 10 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 № 170);

- копії послужної картки; довідок, оформлених за формою, що додається, зокрема з місць попередньої служби, про безпосередню участь вказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин.

Підготовку проєктів наказів для здійснення виплат, передбачених Постановою, покласти на відповідні служби персоналу (підрозділи, що відповідають за облік особового складу).

Таким чином, командир військової частини, куди звертається з відповідним рапортом військовослужбовець щодо виплати 1000000 грн, зобов`язаний організувати роботу, в тому числі шляхом здійснення відповідних запитів до інших військових частин (установ), в яких проходили службу військовослужбовці, щодо: створення (отримання) інформації про сумарну кількість днів безпосередньої участі вказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій для виплати винагороди або допомоги у відповідності до Постанови та цього доручення; документального підтвердження відсутності (наявності) у вказаних військовослужбовців випадків притягнення відповідальності; з`ясування (отримання) інформації щодо наявності у військовослужбовця захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, перебування військовослужбовця у полоні (крім тих, які добровільно здалися в полон); в триденний термін здійснити оформлення (надання) довідок за формою, що додається, в тому числі за запитами з інших військових частин, про безпосередню участь вказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин.

У той же час, суд не може підміняти встановлену законодавством процедуру прийняття рішення про нарахування та виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн, передбаченої Постановою №153.

Здійснюючи судочинство, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово аналізував межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 17.12.2004 у справі «Pedersen and Baadsgaard v. Denmark» (заява №49017/99) зазначено, що, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних державних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, відміняти замість нього рішення, яке визнається протиправним, приймати інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Суд вказує, що поняття дискреційних повноважень наведене у пункті 7 частини першої статті 2 Закону України «Про адміністративну процедуру» 17.02.2022 №2073-IX (далі - Закон №2073-IX), згідно з яким дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону №2073-IX здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов:

дискреційне повноваження передбачено законом;

дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом;

правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом;

вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.

З огляду на вищезазначене, дискреційними є такі повноваження, у межах яких норма права допускає кілька варіантів поведінки суб`єкта владних повноважень у кожній конкретній ситуації та встановлених обставинах справи, кожна з яких буде правомірною.

Характерними ознаками адміністративного розсуду (дискреції) є: 1) реалізація дискреційних повноважень має відповідати принципу верховенства права; 2) їх здійснення можливе лише у разі відсутності єдиного можливого варіанту поведінки; 3) суб`єкти владних повноважень мають можливість вибрати оптимальний варіант поведінки з метою врегулювання певного кола суспільних відносин; 4) суб`єкти управлінської діяльності застосовують адміністративний розсуд відповідно до належної мети, без наявності власної вигоди та впливу сторонніх факторів.

За таких обставин, позовні вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу спірну одноразову грошову винагороду, є передчасними, оскільки відповідач не вжив всіх необхідних дій для з`ясування перелічених вище обставин.

Разом з тим, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути по суті питання про нарахування та виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000 грн, передбачену Постановою №153, з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.

Стосовно клопотання відповідача про залишення позову без розгляду у зв`язку із пропуском строку звернення, суд зауважує, що при відкритті провадження суд визнав поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду та поновив позивачу строк звернення до суду з цим позовом.

Тому, у задоволенні вказаного клопотання суд відмовляє.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», доказів понесення інших судових витрат до суду не надано, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України у визнанні права ОСОБА_1 на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн гривень відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України повторно розглянути питання щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн гривень відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано судом 27 липня 2026 року.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).

Суддя Н. В. Стецик