Рішення від 26 липня 2026 р. у справі №140/3875/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 року ЛуцькСправа № 140/3875/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Андрусенко О. О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною відмови у звільненні оператора 3-го стрілецького відділення 2-го стрілецького взводу стрілецької роти (з охорони та оборони об`єкта №89) солдата ОСОБА_1 відповідно до поданого рапорту; зобов`язання відповідача прийняти рішення про звільнення оператора 3-го стрілецького відділення 2-го стрілецького взводу стрілецької роти (з охорони та оборони об`єкта №89) солдата ОСОБА_1 згідно до абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ) з військової служби на підставі поданого ним рапорту.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. У серпні 2025 року він звернувся до командування військової частини із рапортом про звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої та абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України №2262-ХІІ, додавши до рапорту документи, які, на його думку, підтверджують наявність підстав для звільнення. За результатами розгляду поданого рапорту відповідач листом від 21.11.2025 №50/53/12/1-4396-2025 повідомив позивача про відсутність підстав для його задоволення, посилаючись на те, що серед доданих до рапорту документів відсутні докази, які б підтверджували факт відсутності інших членів сім`ї першого або другого ступеня спорідненості, які мають можливість здійснювати постійний догляд за особою, що його потребує. При цьому відповідач зазначив, що наявні документи містять відомості про дружину позивача ОСОБА_2 , яка є донькою ОСОБА_3 та, на думку відповідача, може здійснювати відповідний догляд за своєю матір`ю.

Позивач із таким рішенням не погоджується, оскільки вважає його необґрунтованим та таким, що не враховує фактичні обставини сімейного стану і стану здоров`я осіб, які потребують догляду.

Зокрема, позивач зазначає, що його теща ОСОБА_3 є особою з інвалідністю ІІ групи, встановленою безстроково, та відповідно до медичних документів потребує постійного стороннього догляду. Водночас її донька ОСОБА_4 , яка є найближчим родичем першого ступеня спорідненості, не має фактичної можливості забезпечувати такий догляд, оскільки сама має стан здоров`я, що потребує сторонньої допомоги та унеможливлює виконання нею обов`язків постійного догляду за іншою особою. Таким чином, твердження відповідача про можливість здійснення постійного догляду донькою ОСОБА_3 є формальним та не відповідає реальним обставинам справи, оскільки сам факт родинних відносин не свідчить про наявність фізичної можливості та фактичної здатності особи здійснювати постійний догляд.

За таких обставин позивач вважає, що ним було надано достатні докази на підтвердження наявності обставин, передбачених законодавством для звільнення з військової служби, а відмова відповідача у задоволенні рапорту є протиправною, оскільки ґрунтується виключно на формальному підході без належної оцінки поданих документів та фактичних сімейних обставин.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 14.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що 03.11.2025 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України надійшов рапорт солдата ОСОБА_1 , датований 25.08.2025, у якому він просив звільнити його з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за одним із членів сім`ї, який є особою з інвалідністю ІІ групи, на підставі абзацу 12 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2262-ХІІ. За результатами розгляду поданого рапорту та доданих до нього документів, 21.11.2025 солдату ОСОБА_1 було надано вмотивовану відмову у звільненні з військової служби, оскільки подані матеріали не підтверджували наявності передбачених законом підстав для звільнення. Із документів, доданих солдатом ОСОБА_1 до рапорту, встановлено, що особою, за якою він має намір здійснювати постійний догляд, є ОСОБА_3 - мати його дружини ОСОБА_5 . Разом з тим, із поданих документів вбачається, що ОСОБА_5 є рідною донькою ОСОБА_3 , тобто членом сім`ї першого ступеня споріднення відповідно до вимог законодавства. Таким чином, твердження позивача про відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати догляд за ОСОБА_3 , спростовується наявними у матеріалах рапорту документами. При цьому на підтвердження неможливості здійснення постійного догляду ОСОБА_5 за своєю матір`ю позивачем було надано висновок форми 080-4/о №68/1 від 25.06.2025, виданий КНП «Підгайцівський центр первинної медико-санітарної допомоги Підгайцівської сільської ради», відповідно до якого їй рекомендовано отримання соціальних послуг з догляду на непрофесійній основі. Разом із тим, зазначений документ не підтверджує факту потреби ОСОБА_5 саме у постійному сторонньому догляді, оскільки не містить відповідного висновку про нездатність особи до самообслуговування та необхідність безперервного догляду. Крім того, позивачем разом із рапортом не було надано належних та допустимих доказів щодо відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення ОСОБА_3 . Зокрема, до матеріалів рапорту не долучено документів, які б підтверджували склад сім`ї ОСОБА_3 , відсутність інших близьких родичів або неможливість їх участі у здійсненні догляду. Також відсутні будь-які акти обстеження житлово-побутових умов, довідки органів місцевого самоврядування чи інші документи, які могли б підтвердити обставини, на які посилається позивач.

Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.

Дослідивши письмові докази, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

Судом встановлено, що солдат ОСОБА_1 з 21.08.2025 прийнятий на військову службу за призовом під час мобілізації до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, що підтверджується довідкою від 18.09.2025 №2226 (а.с. 8).

У серпні 2025 року позивач подав рапорт на звільнення з військової служби згідно з абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ. У підтвердження підстав для звільнення з військової служби позивач подав: завірену копію паспорта, копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища, довідку до акта огляду МСЕК серії 12ААВ №084897, довідку до акта огляду МСЕК серії 12ААГ №591949, висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 25.06.2025 №68/1, копію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , акт про фактичне проживання/ не проживання громадян на території Луцької територіальної громади від 05.06.2025 №178, свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 .

Листом від 21.11.2025 №50/53/12/1-4396-2025 Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України повідомила, що для прийняття рішення про звільнення з військової служби необхідно надати до Військової служби 3053 документи, що підтверджують відсутність у тещі інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, що можуть здійснювати постійний догляд за нею.

У матеріалах справи також наявний лист Військової частини НОМЕР_1 від 12.02.2026 №50/53/12-Ч-9-Аз «Про надання відповіді на адвокатський запит щодо розгляду рапорту солдата ОСОБА_1 », у якому зазначається, що з документів поданих разом із рапортом на звільнення солдатом ОСОБА_1 видно, що вказаний військовослужбовець виявив бажання звільнитися з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснювати догляд за матір`ю дружини - ОСОБА_3 , що є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного догляду. Водночас, з доданих до рапорту документів вбачається наявність у ОСОБА_3 членів сім`ї першого ступеня споріднення, а саме доньки - ОСОБА_2 , що є дружиною солдата, а відтак відсутні підстави для звільнення у розумінні абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом №2232-XII.

Статтею 1 Закону №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

За змістом частини другої статті 1 Закону №2232-XII, військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина перша статті 2 Закону №2232-XII).

Частиною другою статті 2 Закону України №2232-ХІІ передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина чотирнадцята статті 2 Закону №2232-XII).

Суд звертає увагу, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому було продовжено та наразі триває.

Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII.

Крім цього, відповідно до пункту 2 вже згаданого вище Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» військовому командуванню (зокрема, Державні прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (в редакції станом на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №389-VIII), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Пунктом 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.

За приписами пункту 5 Положення №1153/2008 громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.

Згідно з пунктами 6, 7 Положення №1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу». Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Так, правові підстави звільнення під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період врегульовано пунктом 2 частини четвертої статті 26 Законом №2232-ХІІ.

Зокрема, підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

В свою чергу, відповідно до абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ, яка визначає підстави звільнення з військової служби, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану, зокрема у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Зі змісту вказаної норми Закону №2232-XII висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Таким чином, «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону №2122-IX.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.05.2025 у справі №420/30227/24.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначено Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170 (далі - інструкція №170).

Відповідно до підпункту 12.11 розділу XII інструкції №170, перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

Пунктом 5 додатку 19 до інструкції №170 визначено, що при поданні до звільнення з військової служби за підставами через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років); документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: у разі наявності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати:

документ, що підтверджує родинні зв`язки (копія свідоцтва про шлюб, копія свідоцтва про народження особи або дружини (чоловіка));

один із документів, що підтверджує інвалідність дружини (чоловіка) батьків особи чи її дружини (чоловіка): довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «;Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;

документи, що підтверджують відсутність інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати (копія свідоцтва про розірвання шлюбу батьків, копія свідоцтва про смерть одного з батьків або копія рішення суду про визнання одного з батьків безвісно відсутнім або оголошення померлим, або копія рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або копія вироку суду, за яким особа відбуває покарання в місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховувала та утримувала дитину (копія рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України) та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Таким чином, законодавцем визначено вичерпний перелік документів, які підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин для звільнення з військової служби у період військового стану військовослужбовця, який має одного із своїх батьків із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

Надаючи оцінку доводам представника позивача, що надані разом із рапортом про звільнення з військової служби документи підтверджують його право на звільнення, суд зазначає наступне.

Так, судом встановлено, що позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу, у зв`язку з чим у серпні 2025 року звернувся з рапортом до відповідача про звільнення з військової служби. Правовою підставою вказав абзац 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII, тобто у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю дружини - ОСОБА_3 .

Судом з`ясовано, що ОСОБА_3 , теща позивача, є особою з інвалідністю І Б групи довічно та потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 12ААВ №084897.

При цьому, як уже зазначено вище, подаючи рапорт про звільнення за підставою, передбаченою підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII також слід довести необхідність здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Тобто, в даному випадку спірним є факт достатнього підтвердження позивачем відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення матері дружини ОСОБА_3 або у випадку наявності таких членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, чи вони самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

При цьому, визначення інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення у Законі №2232-XII відсутнє.

З цього приводу слід зазначити, що відповідно до частини шостої статті 7 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Водночас, при повній або частковій відсутності норм, які регулюють певні суспільні відносини, можливо застосувати аналогію закону, тобто, вирішення справи або окремого юридичного питання на основі правової норми, розрахованої на схожі випадки.

Підпунктом 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що членами сім`ї фізичної особи першого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені.

Членами сім`ї фізичної особи другого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.

Щодо членів сім`ї, то законодавством не передбачено вичерпного переліку членів сім`ї, а лише визначені критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є: спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання.

Аналогічний правовий висновок висловив Верховний Суд в постанові від 31.03.2020 у справі №205/4245/17, від 23.04.2020 у справі №686/8440/16-ц.

Статтею 51 Конституції України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Згідно з частиною першою статті 172 Сімейного кодексу України, дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.

Статтею 202 Сімейного кодексу України визначено, що повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов`язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає.

Згідно зі статтею 203 Сімейного кодексу України, дочка, син крім сплати аліментів зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.

Водночас, з доданих до рапорту документів вбачається, що дружина позивача ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є донькою ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , тобто родичом першого ступеня споріднення.

Таким чином, суд констатує, що у тещі позивача, ОСОБА_3 , є член сім`ї першого ступеня споріднення - донька ОСОБА_5 .

Суд звертає увагу, що системний аналіз підпункту «г» пункту 2 частини четвертої та пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII свідчить про те, що для звільнення військовослужбовця у випадку наявності члена сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи (особи, за яким бажає здійснювати догляд військовослужбовець), такі члени сім`ї самі мають потребувати постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Тобто, Законом чітко визначено, що якщо члени першого чи другого ступеня споріднення в наявності, то вони не можуть доглядати хворих осіб, тільки якщо самі потребують догляду згідно висновків МСЕК чи ЛКК.

Судом також встановлено, що позивачем до рапорту додано висновок форми 080-4/о №68/1 від 25.06.2025, відповідно до якого ОСОБА_5 рекомендовано отримання соціальних послуг з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи, із зазначенням висновок дійсний до 25.06.2026.

Довідка форми 080-4/о від 25.06.2025 видана КНП «Підгайцівський центр первинної медико-санітарної допомоги Підгайцівської сільської ради», не може слуговувати належним та допустимим документом, що підтверджує потреби у постійному сторонньому догляді ОСОБА_5 , оскільки не містить жодних згадок про потребу у постійному догляді.

Як вбачається з постанови Верховного Суду від 21.02.2024 року в справі № 120/1909/23, для звільнення з військової служби через постійний догляд (за хворими батьками, дружиною, чоловіком тощо) ключовим є не лише висновок ЛКК, але й докази безперервності та систематичності стороннього догляду.

У вказаній справі Суд вказує, що поняття «догляд на непрофесійній основі» не є тотожним поняттю «постійний сторонній догляд», оскільки останній передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.

Відтак, надана позивачем довідка за формою 080-4/о № 68/1 від 25.06.2025 видана на ім`я ОСОБА_5 не є належним доказом підтвердження потреби у постійному догляді особи з інвалідністю ІІІ групи, а лише доводить факт потреби такої особи у соціальних послугах з догляду на непрофесійній основі.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що донька ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , як член сім`ї першого ступеня споріднення, сама потребує постійного стороннього догляду у розумінні абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII. Відтак, відповідач обґрунтовано дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для звільнення позивача з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю дружини.

З огляду на те, що позивач не підтвердив відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані утримувати його тещу, суд вважає, що відповідач дійшов правильного висновку про відсутність у позивача підстав для звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої та абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII.

Підсумовуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, відтак підстави для задоволення позову відсутні.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку відповідач діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв`язку із чим позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Керуючись статтями 243-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).

Суддя О. О. Андрусенко