Рішення від 11 червня 2026 р. у справі №676/9872/25 — Кам'янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області

Справа №676/9872/25

Номер провадження 2/676/1838/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2026 року м. Кам`янець-Подільський

Кам`янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області

в складі: головуючої судді – Швець О.Д.

з участю секретаря – Михайловської І.А.

позивача ОСОБА_1

представника третьої особи Семенюк І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кам`янець-Подільському цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи без саомстійних вимог щодо предмета спору Виконавчий комітет Кам`янець-Подільської міської ради як орган опіки та піклування, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визначення місця проживання дитини та перебування її на вихованні та утриманні батька, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору виконавчий комітет Кам`янець-Подільської міської ради як орган опіки та піклування, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визначення місця проживання дитини та перебування її на вихованні та утриманні батька. В обгрунтування позовних вимог зазначає, що з відповідачкою перебували в зареєстрованому шлюбі з 06.04.2010 р. Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду від 19.02.2015 р. шлюб розірваний. В шлюбі народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З вересня 2023 р. донька проживає з ним, позивач самостійно виховує та утримує доньку. Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду від 15 листопада 2023 р. припинено стягнення з нього аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 , яка проживає разом з батьком. Відповідачка перебуває у шлюбі з іншим чоловіком з 17 травня 2024 року в зв`язку з чим змінила прізвище на ОСОБА_2 . Відповідачка повністю припинила спілкування з донькою, матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, у часті у виховному процесі не приймає. Враховуючи, що позивач самостійно займається вихованням неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , піклується про неї, створив необхідні умови для проживання та нормального розвитку дитини, має постійне місце проживання та роботи, матеріально утримує доньку, з урахуванням віку дитини, впевнений, що на даний час проживання доньки з батьком, буде відповідати інтересам дитини, яка ще потребує постійного догляду та турботи, що позитивно сприятиме її розвитку як психологічному так і фізичному. Відсутність офіційного підтвердження даного фактк позбавляє його права оформити соціальну допомогу на дитину, супроводжувати дитину під час виїзду за кордон для оздоровлення. Встановлення факту одноосібного утримання та виховання дитини дозволить забезпечити усі права дитини, оскільки мати дитини ухиляється від вирішення наведених питань. Просить визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки м. Хмельницький, разом з батьком ОСОБА_1 , який самостійно виховує та утримує дитину.

Рух справи.

Ухвалою Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 08.01.2026 р. відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 07.04.2026 р. закрито підготовче засідання та справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 25.05.2026 р. залучено до участі у цивільній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача – ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В суді позивача позов підтримав, просить задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, причини неявки не повідомила, про час і місце розгляду справи повідомлена своєчасно належним чином. Відзив на позов не надходив.

Представник органу опіки та піклування в суді заперечила щодо задоволення позову, пояснила, що під час вивчення даного питання службою у справах дітей встановлено, що дійсно повнолітня ОСОБА_5 проживає з батьком, який створив необхідні умови для проживання, навчання та відпочинку дитини. Зі слів дитини та матері дитини, відповідачка самоусунулась від спілкування з дитиною та не приймає участі у її вихованні, матеріально не утримує. Враховуючи, що дитина досягла віку з якого вона вправі самостійно обирати з ким бажає проживати, що і зробила, вважає, що спір вирішений.

Представник ІНФОРМАЦІЯ_4 в судове засідання не з`явився, причини неявки не повідомив, про час і місце розгляду справи повідомлений своєчасно належним чином. Пояснення на позов не надходили.

Суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів.

Суд, заслухавши позивача, представника третьої особи, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, встановив наступне.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Сторони по справі перебували в зареєстрованому шлюбі з 06.04.2010 р., який розірваний рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду від 19.02.2015 р.

В шлюбі народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 від 16.01.2024 р.

Неповнолітня дитина, ОСОБА_5 , проживає разом з батьком ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується актом ОСББ «Молодіжне 78-16» від 28.11.2025 р.

Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду від 15.11.2023 р. у цивільній справі № 676/6962/23 припинено стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 в розмірі частини з усіх видів заробітку(доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, які стягуються відповідно до рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду від 30.09.2021 р. Судом встановлено, що дитина проживає та перебуває на утриманні батька, ОСОБА_1 .

Згідно інформації Кам`янець-Подільської гімназії № 8 від 01.12.2025 р. ОСОБА_3 дійсно навчалась в закладі з 2017-2025 р. Вирішенням усіх питань, пов`язаних із батьківською участю в освітньому процесі опікувався виключно її батько, ОСОБА_1 . Мати дитини, ОСОБА_6 , протягом 2022-2025 рр. не відвідувала школу, не цікавилась навчанням дитини, не відвідувала батьківські збори, з адміністрацією закладу жодного разу не контактувала.

Відповідно платіжної інструкції від 22.12.2025 р., 19.01.2026 р., 24.02.2026 р., 24.03.2026 р.,24.04.2026 р., ОСОБА_1 оплачував освітні послуги для ОСОБА_3 .

Відповідно довідки АТ «Універсалбанк» від 01.12.2025 р. ОСОБА_1 відкрито на ім`я ОСОБА_3 банківський рахунок «дитяча картка» № НОМЕР_2 . Довідка про рух коштів по карті підтверджує перерахування коштів на неї ОСОБА_1 .

Відповідно довідки дільничного лікаря ОСОБА_7 протягом 2023-2026 рр. неповнолітня ОСОБА_8 відвідувала лікаря в присутності батька ОСОБА_1 .

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_3 має у власності 1/3 квартири АДРЕСА_2 .

Згідно відомостей Резерв+ ОСОБА_1 має відстрочку згідно п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Мати дитини, ОСОБА_6 , перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб НОМЕР_3 від 17.05.2024 р.

Відповідачка ухилилась від обов`язку щодо надання доказів, що стосуються предмету спору.

Висновком органу опіки та піклування Виконавчого комітету Кам`янець-Подільської міської ради, затверджений рішенням виконавчого комітету Кам`янець-Подільської міської ради № 275 від 18.03.2026 р. встановлено, що ОСОБА_1 разом з неповнолітньою дитиною проживає за адресою: АДРЕСА_1 , де створені задовільні умови для проживання дитини. Батько забезпечує належне виховання та матеріальне забезпечення дитини, у них склались добрі стосунки, багато спільних інтересів: відпочинок, навчання, спілкування тощо.

На засіданні комісії з питань захисту дитини ОСОБА_5 повідомила, що самостійно визначилась щодо місця проживання. З батьком їй комфортно, почувається в безпеці, покращила успіхи у навчанні, вмотивована до здобуття вищої освіти. В обгрунтування мети офіційного визначення місця проживання доньки ОСОБА_1 зазначив, що це є необхідним задля реалізації законних інтересів дитини та його прав як батька.

Мати дитини ОСОБА_2 під час вивчення питання по суті у телефонному режимі зазначила, що створила іншу сім`ю, проживає тривалий час окремо і не заперечує, щоб донька проживала із батьком.

Орган опіки та піклування вважає недоцільним визначити місце проживання неповнолітньої ОСОБА_3 , оскільки вона самостійно визначилась щодо місця проживання з батьком, відповідно до п.3 ст. 160 СК України.

Свідок ОСОБА_10 показала, що підтримує теплі стосунки з ОСОБА_1 і їй достеменно відомо, що дитина ОСОБА_5 останні 3 роки постійно проживає з батьком, який забезпечує як базові потреби дитини, так і сприяє розвитку здібностей дитини. Мати життям, здоров`ям, навчанням дитини не цікавиться, не телефонує, не організовує зустрічей, матеріально не допомагає.

Свідок ОСОБА_11 показав, що товаришує з ОСОБА_1 . Дана живе з ним останні 3роки. Батько створив належні у мови для проживання дитини, дитина завжди доглянута та охайна, батько дбає про навчання, розвиток здібностей дитини, оплачує спортивну секцію, дбає про її здоров`я, кожне літо оздоровлює дитину, їздять на море. Мати в житті дитини відсутня. Дана ніколи не згадує мати, не помічав, щоб вона сумувала за нею.

Свідок ОСОБА_12 суду показав, що ОСОБА_1 замінив своїй дитині повноцінну сім`ю: возить в школу, забирає із школи, возить на гуртки, спортивну секцію, оплачує додаткові розваги, батько багато часу проводять разом з дитиною, подорожують. Мати дитини ніколи не бачив.

В судовому засіданні неповнолітня ОСОБА_5 пояснила, що мати ніколи не цікавилась її життям, інтересами. Після розлучення батьків вона проживала з дідом та бабою по лінії матері. А потім перейшла проживати до батька. З батьком живе декілька років. Їй добре жити з батьком, безпечно. Батько повністю забезпечує її всім необхідним для навчання, гармонійного розвитку та відпочинку, приділяє достатньо уваги її потребам, піклується про її здоров`я та психоемоційний стан. Між нею та батьком склалися теплі, довірливі стосунки, вона відчуває його постійну підтримку та повагу до своїх інтересів. Натомість з матір`ю спілкування фактично відсутнє через брак ініціативи з боку останньої. У зв`язку з цим неповнолітня ОСОБА_13 категорично виражає бажання надалі проживати саме з батьком, зазначаючи, що таке рішення є її власним, усвідомленим і відповідає її найкращим інтересам.

Норми права, застосовані судом та мотиви суду.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України сім`я передбачено, що дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

У статті 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Зазначена норма права дає підстави для висновку про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один з батьків проживає окремо від дитини, він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20).

При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров`я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19).

Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

З настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються відповідними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або у певному обсязі припинятися.

Матеріалами справи підтверджується, що батько створив належні умови для проживання, навчання та відпочинку дитину, дбає про її навчання, здоров`я, виховання, безпеку, забезпечує матеріальні потреби дитини.

Мати дитини самоусунулась від виконання батьківських обов`язків, створила іншу сім`ю, не цікавиться життям та здоров`ям дитини, не турбується питаннями навчання, лікування, розвитку дитини, даний факт визнає і бажання змінити своє відношення до дитини не виявляє.

Таким чином, зібрані докази підтверджують, що проживання дитини з батьком відповідатиме найкращим інтересам дитини. Однак враховуючи, що дитини сама обрала місце проживання разом з батьком, проживає з ним на час подання даного позову, суд вважає, що підстав для задоволення позову немає за відсутності доказів порушення прав позивача.

Батько дитини є військовозобов`язаний, має відстрочку згідно п.4 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Наявність відстрочки з підстав самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини не дає можливість супроводжувати дитину під час виїзду за кордон для оздоровлення дитини.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 липня 2019 року у справі № 643/1090/17 (провадження № 61-28548св18), зазначено, що: «Положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди».

Пунктами 3, 4 ст 2 «Правил перетинання державного кордону громадянами України», затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року N 57, установлено, що виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону. При цьому в разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану рішення щодо надання дозволу на виїзд за межі України особі чоловічої статі, яка супроводжує дитину, яка не досягла 16-річного віку, приймається з урахуванням приналежності супроводжуючої особи до переліку категорій осіб, які звільнені від військової служби та мобілізації, за наявності у неї підтвердних документів.

З аналізу положень ст. 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» вбачається, що законодавець у пункті 4 ч. 1 наведеної норми встановив право на відстрочку від призову на військову службу для осіб, які самостійно виховують та утримують дитину за встановлених судом відповідних обставин для підтвердження такого факту, які можуть бути різними у різних життєвих ситуаціях, однак безумовно такі обставини мають бути об`єктивними, дійсними та непереборними, як то: особа, яка розлучена та самостійно здійснює обов`язки з виховання та утримання дитини, у той час коли інший з батьків позбавлений фактичної змоги виконувати свої обов`язки; батько або матір не беруть участі у вихованні та утриманні дитини або зникли, проте не визнані судом безвісно відсутніми або такими, що позбавлені батьківських прав; якщо один з батьків перебуває на окупованій території і не може фактично виховувати та утримувати дитину тощо.

Чинне на теперішній час законодавство містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.

Правила та інші нормативно-правові акти не встановлюють вичерпного переліку документів, якими має підтверджуватися факт самостійного виховання дитини.

При розгляді відповідної справи щодо встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, суд оцінює доводи і докази, які підтверджують відповідний факт, досліджує обставини (події) у конкретних життєвих ситуаціях.

Відповідно до ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

До категорії чоловіків, які самостійно виховують та утримують дитину (дітей) віком до 18 років відносяться чоловіки, які є батьками дитини (дітей) відповідного віку і виховують та утримують дитину, яка позбавлена можливості материнського виховання. Це стосується випадків, коли мати дитини померла, безвісно відсутня, позбавлена батьківських прав щодо дитини, ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків або не здатна їх виконувати в силу об`єктивних обставин тощо.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та, безумовно, впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Суд також зауважує, що виховання дитини батьками це процес, в якому батьки піклуються про фізичний, емоційний, соціальний та інтелектуальний розвиток дитини від народження до повноліття. Виховання дитини батьками включає: забезпечення фізичного здоров`я та безпеки; емоційна підтримка та любов; формування соціальних навичок (навчання дитини взаємодії з іншими людьми, розвитку навичок спілкування, співпраці та вирішення конфліктів); інтелектуальний розвиток (стимулювання пізнавальної активності, розвиток мислення, пам`яті, уяви та мовлення, підтримка інтересу до навчання та здобуття знань); розвиток моральних якостей (формування поваги до інших, відповідальності, чесності, справедливості та інших моральних цінностей); підготовка до самостійного життя (навчання дитину побутовим навичкам, плануванню часу, відповідальності за свої дії та прийняття рішень) позитивне навчання та моделювання поведінки; забезпечення освіти. Отже, виховання - це комплексний процес, який складається із багатьох дій, які мають вчинятись батьками.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена ч. 1 ст. 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Основним критерієм для фактичного визначення статусу одинокого батька є виховання та утримання дитини без участі матері.

На підставі вищенаведеного суд вважає, що встановлення факту утримання самостійно позивачем своєї дитини впливає на можливість здійснення ним права на захист прав та інтересів дитини, в тому числі, шляхом отримання соціальної допомоги на дитину, тимчасового виїзду з дитиною за межі України для оздоровлення, а також виконання покладених на нього Сімейним кодексом України, обов`язку діяти в інтересах дитини у випадках передбачених Законом незалежно від волі матері дитини.

Проаналізувавши матеріали справи та надані суду докази, суд дійшов висновку про те, що позивачем доведено факт того, що він тривалий час самостійно виховує та утримує свою неповнолітню доньку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 . Встановлення факту є необхідним виключно для забезпечення реалізації та захисту суб`єктивних прав та законних інтересів дитини.

Зокрема, в умовах воєнного стану виникає нагальна потреба у супроводі неповнолітньої дитини за кордон з метою її оздоровлення, відпочинку, психологічної реабілітації та забезпечення належного рівня безпеки. Відсутність офіційного підтвердження факту відсутності участі матері у вихованні дитини створює суттєві правові перешкоди під час перетину державного кордону України та взаємодії з органами Державної прикордонної служби України, а також представницькими органами іноземних держав.

При цьому суд звертає увагу на добросовісність дій ОСОБА_1 . Посилання на можливе використання даного судового процесу як способу ухилення від виконання військового обов`язку є безпідставними та спростовуються матеріалами справи. Як убачається з відомостей електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного та резервіста «Резерв+», ОСОБА_1 вже має належним чином оформлену та зареєстровану відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Таким чином, правовий статус ОСОБА_1 як особи, яка не підлягає призову під час мобілізації, вже підтверджений у визначеному законом порядку. Отже, звернення до суду з цією заявою обумовлено виключно необхідністю належного виконання батьківських обов`язків щодо захисту, оздоровлення та забезпечення безпеки неповнолітньої доньки, а не метою отримання пільг чи відстрочки від військової служби, що б в іншому випадку могло б розцінюватися як ухилення від військової служби.

На думку суду, задоволення вимоги позивача про встановлення факту самостійного виховання та утримання доньки ОСОБА_3 в першу чергу відповідає якнайкращим інтересам дитини.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_6 , а отже на момент розгляду справи та ухвалення рішення суду досягла 14-річного віку.

Відповідно до частини 2 статті 160 Сімейного кодексу України, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Згідно з частиною 3 статті 29 Цивільного кодексу України, фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що із досягненням 14-річного віку дитині законодавством надано виключне суб`єктивне право самостійно обирати та визначати своє місце проживання. Законодавець не передбачає можливості судового визначення місця проживання дитини, яка досягла 14 років, оскільки це підміняло б правову волю самої дитини та обмежувало б її особисте немайнове право на вільний вибір місця проживання.

Оскільки неповнолітній ОСОБА_3 вже виповнилося 14 років, правові підстави для примусового чи судового визначення її місця проживання з одним із батьків відсутні.

За таких обставин, позовні вимоги в частині визначення місця проживання дитини за місцем проживання батька є необґрунтованими, у зв`язку з чим у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Ураховуючи вищевикладене, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

На підставі наведеного, відповідно до ст.ст. 7, 15, 121, 141, 150, 152, 155, 157, 164, 165 Сімейного кодексу України, керуючись ст.ст. 2, 89, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без саомстійних вимог щодо предмета спору виконавчий комітет Кам`янець-Подільської міської ради як орган опіки та піклування, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визначення місця проживання дитини та перебування її на вихованні та утриманні батька – задовольнити частково.

Встановити факт самостійного виховання та утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 без участі матері, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .

В задоволені решти вимог – відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Третя особа: Виконавчий комітет Кам`янець-Подільської міської ради в особі органу опіки та піклування, ЄДРПОУ 04060542, юридична адреса: майдан Відродження, 1, м. Кам`янець-Подільський, Хмельницької області.

Третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ЄДРПОУ 09861732, юридична адреса: вул. Лесі Українки, 50, м. Кам`янець-Подільський, Хмельницької області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового засідання складено 12 червня 2026 року.

Суддя Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Швець О.Д.