Рішення від 05 липня 2026 р. у справі №336/5502/26 — Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ЗАПОРІЖЖЯ

ЄУН: 336/5502/26

Провадження №: 2/336/4115/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 року місто Запоріжжя

Шевченківський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Турчинського Максима Ігоровича, за участі секретаря судового засідання Єршової Алли Олексіївни, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий колектор»

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та заперечень сторін

До Шевченківського районного суду міста Запоріжжя надійшла позовна заява, в якій позивач зазначив про те, що 20.04.2025р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» як первісним кредитором (кредитодавцем) та ОСОБА_1 як позичальником було укладено Кредитний договір №5476455 щодо надання кредиту у розмірі 40 000,00 гривень на обумовлених сторонами умовах.

27.01.2026 року на підставі договору факторингу №С7-270126-1 до позивача як Фактора перейшло за плату право грошової вимоги до відповідача за зазначеним кредитним и договором.

Позичальник, скориставшись кредитними коштами, свої зобов`язання щодо своєчасного погашення кредиту та сплати відсотків належним чином не виконала, внаслідок чого виникла заборгованість, яку позивач як кредитор який набув право вимоги просить стягнути з відповідача в судовому порядку, а також стягнути сплачений ним судові витрати по сплати судового збору та поштові витрати.

У відзиві на позовну заяву представником відповідача подані заперечення на позовну заяву, узагальненими доводами яких є посилання про неналежність договору та правил кредитування в якості доказів поданих позивачем, оскільки зазначені документи не підписані сторонами належним чином, наданий розрахунок боргу є лише арифметичним розрахунком позивача та не може розцінюватися судом як доказ, також не підтверджено факт видачі грошових коштів, відсутні первинні бухгалтерські документи на підтвердження факту видачі кредитних коштів. Зазначено про особливі вимоги законодавства щодо укладання договорів в електронному виді, зокрема про необхідність у проходженні ідентифікації та верифікація клієнта (споживача фінансової послуги), що не було здійснено, отже позивачем не доведено факту укладення договору і надання кредитних коштів, зазначив про незаконність нарахування неустойки.

Рух справи

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 11.06.2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судовий розгляд.

У судове засідання представник позивача не з`явився, надав суду клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача, позов підтримує.

Відповідач у судове засідання не з`явилась, на адресу суду представником відповідача – адвокатом Іванісовим Володимиром направлений відзив на позовну заяву, який долучений до матеріалів справи та надано правову оцінку при прийняті рішення у справі.

Встановлені судом фактичні обставини у справі

20.04.2025р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» як кредитодавцем (Товариством) та ОСОБА_1 як позичальником (Клієнтом) було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №5476455, відповідно до положень якого: на умовах, встановлених Договором, Товариство зобов`язується надати Клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити комісію (якщо передбачена Договором) і проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором. Тип кредиту – кредит. Сума кредиту (загальний розмір) складає 40000,00 гривень ( п.1.2 Договору).

Сторонами узгоджені й інші умови Договору споживчого кредиту: Строк кредиту 360 днів; Періодичність платежів – кожні 30 днів; детальні терміни (дати) повернення (виплати) кредиту та сплати комісії (якщо передбачена договором), процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (Графік платежів), що є Додатком №1 до Договору. Графік платежів розраховується з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки, виходячи з припущення, що Клієнт виконає свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в Договорі (п.1.3 Договору). Стандартна процента ставка 0,95% за кожень день користування кредитом та застосовується в межах всього строку кредитування, вказаного в п.1.3 Договору (п.1.4.1 Договору). Знижена процентна ставка становить 0,0475% за кожень день користування кредитом та застосовується на визначених умовах (п.1.4.2 Договору). Орієнтовна реальна річна процентна на дату укладення Договору складає: за стандартною ставкою за весь строк кредитування 2064,7000%; за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 1157,4612% річних (п.1.5.1, п.1.5.2 Договору). Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладання Договору включає суму кредиту, комісію (якщо передбачена договором), проценти за користування кредитом та складає за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 176800,00 гривень; за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процен6тної стави 165970,00 гривень (п.1.6.1, п.1.6.2 Договору).

Сторонами підписано Додаток №1 до договору про надання споживчого кредиту (Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для клієнта (споживача) та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит), Додаток №2 (Інформаційне повідомлення) та Паспорт споживчого кредиту (Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит).

З боку позичальника/клієнта зазначені документи підписані електронним підписом одноразовим ідентифікатором 20.04.2025 у період часу 20:17:37 – 20:17:54.

27.01.2026 року між ТОВ «Лінеура Україна» як Клієнтом та ТОВ «Новий колектор» як Фактором укладено Договір факторингу №С7-270126-1, відповідно до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» передало ТОВ «Новий колектор» за плату належні йому права вимоги за кредитним договорами до боржників, вказаних у реєстрі прав вимог.

Відповідно до витягу з Додатку до вказаного договору факторингу (Реєстр боржників) за вищевказаним кредитним договором ТОВ «Новий колектор» набуло право вимоги до відповідача у загальному розмірі суми боргу 156137,46 грн.

Застосовані судом норми права та висновки суду

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно із п.6 ч.1 ст.3 зазначеного Закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 зазначеного вище Закону).

Відповідно до ч.3, ч.4 ст.11 цього ж Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Разом з тим, ч.6 ст.11 зазначеного Закону, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч.8 ст.11 цього ж Закону, - у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище наведеного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладення в електронному вигляді через інформаційно-телекомунікаційну систему позичальника можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Згідно зі ст.64 ЦПК України докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами.

Отже, судом констатовано, що між сторонами укладено Договір про надання споживчого кредиту на визначених Сторонами умовах.

Відповідно до приписів статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самі сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядок, що встановлені договором.

Статтею 1054 ЦК України визначено, «за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти». До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом».

За приписами статті 526 ЦК України врегульовано загальні умови виконання зобов`язання, а саме: «зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін».

Відповідно статтею 527 ЦК України встановлено «боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги».

Разом з тим, стаття 530 вказаного Кодексу регламентує, «якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства».

За визначенням статті 610 ЦК України, «порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання)».

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги)… Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (ч.3 зазначеної статті).

Статтею 514 ЦК України встановлено, що «до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом».

Частиною 1 ст.1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) визначено положенням ч.1 ст.1078 ЦК України.

Частиною 2 ст.517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Натомість, відповідно до ст.516 ЦК України декларовано, що «заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням».

За змістом наведених положень цивільного законодавства, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Отже, до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором, який було укладено з первісним кредитодавцем.

За матеріалами справи встановлено та відповідно не спростовано відповідачем, що боржник (відповідач) не сплатив заборгованість за договором про надання споживчого кредиту суми основної заборгованості за тілом кредиту ані первісному ані новому кредитору, отже в цій частині позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення відсотків за користування коштами слід зазначити наступне.

Як вбачається з Договору, сторони погодили, що кредитні кошти надаються у розмірі 40000,00 гривень на строк 360 днів зі сплатою процентів за надання кредиту за стандартною процентною ставкою – 346,75% річних (0,9500% в день) та за зниженою процентною ставкою 17,3375% річних (0,0475% в день) відповідно до паспорту споживчого кредиту.

За приписами статті 1048 ЦК України, «позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Договір позики вважається безпроцентним, якщо: 1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п`ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов`язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; 2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

Стаття 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.

Відповідно до ч.2 ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Позивачем заявлено до стягнення суму простроченої заборгованості за процентами відповідно до розрахунку складає 96137,47 гривень, що значно перевищує суму отриману відповідачем позики (кредиту) у розмірі 40000,00 гривень.

Суд звертає увагу, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні (реальні) умови кредитування, які викладені в декількох пунктах Договору та додатках до договору (документах), які не містять прозорості та зрозумілості для споживача, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань відсотків за кредитом. Крім того, як було встановлено судом споживачем електронним підписом фактично одномоментно (з різницею декілька десятків секунд між пропозицією (інформацією за кредитом) та самим договором кредитування) було здійснено підпис усіх документів, тобто за умов відсутності достатнього часу для прийняття зваженого рішення про кредитування/ або відмови від укладання договору. А тому на думку суду, укладення договору перетворився на непомірний тягар для відповідача як споживача на вкрай невигідних умовах кредитування та відповідне джерело отримання невиправдано високих прибутків для кредитора, що спотворює фактично рівність та пропорційність учасників правочину та обмеженість у правах при вчиненні правочину.

Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим ч.3 ст.509 та ч.1, ч.2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює (викривляє) їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання, проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики (кредиту) на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно, в тому числі при підписані договору в електронному вигляді із застосуванням мобільного телефону, що виключає можливість належним чином досконально (в повному обсязі) ознайомитися позичальнику з усіма умовами кредитної угоди та відповідно оцінивши наявні (реальні) ризики, прийняти обґрунтоване рішення при оформленні угоди.

Крім того, з огляду на приписи ч.4 ст.42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту у визначений кредитодавцем період, що свідчить про недобросовісність при укладенні договору.

Зазначене вище узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985р. №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005р. (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008р. Про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005р. розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень вищевказаної Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985р. № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011р. № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013р. № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст.3, ч.3 ст.509 та ч.1-2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками фізичними особами.

Слід зауважити, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин за приписами ч.4 ст.263 ЦПК України, - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов`язання (п.6 ч.1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.

В кредитному договорі було визначено, що стандартна процентна ставка на день становить 0,95% (п.1.4.1 Договору). Також договором визначено Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення Договору – 2064,7000% річних (п.1.5.1 Договору).

На переконання суду, зазначена умова договору про нарахування відсотків є непропорційно високою, що призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальнику, суперечить нормам ЗУ «Про захист прав споживачів», що підтверджується правовими висновками Верховного Суду, які викладені в постановах №132/1006/19 від 07.10.2020, №910/719/19 від 19.05.2020 та №363/1834/17 від 13.07.2022 та №910/12876/19 від 01.06.2021.

Також, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.032020р. у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами у заявленому розмірі не є співрозмірною сумі кредиту за спірним кредитним договором, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної (фінансової) установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів за договором, суд дійшов висновку про зменшення розміру процентів за вказаним договором до розміру отриманих відповідачем кредитних коштів, а саме зменшення відсотків до суми 40 000,00 гривень.

Щодо заявлених позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій слід зазначити наступне.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Разом з тим, З 24.02.2022 відповідно до ЗУ «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану.

15.03.2022 Верховна Рада України прийняла Закон України за № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України, щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено новими п. 18, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення ЗУ «Про споживче кредитування» доповнено п. 6, який містить аналогічні положення. Також забороняється «збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені ч. 4 ст. 1056 ЦК України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені ч. 2 ст. 3 Закону.

Перехідні положення законопроекту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.

Частиною 2 розд. 2 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Отже, суд дійшов до висновку, що нарахування штрафних санкцій є безпідставним з огляду на положення ЗУ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України, щодо дії норм на період дії воєнного стану», у зв`язку з чим в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Зазначені мотиви суду при прийнятті рішення підтверджені висновками, викладені у постанові Запорізького апеляційного суду від 11.02.2026р. у справі №22-ц/807/462/26.

Судовий збір підлягає стягненню з відповідача у пропорційному розмірі, визначеному відповідно до приписів ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 263-265, 279 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий колектор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий колектор» заборгованість за Договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №5476455 від 20.04.2025р. основної суми боргу за тілом кредиту у розмірі 40000,00 гривень та 40000,00 гривень відсотків за користування кредитом, а також судові витрати, які складаються з оплати судового збору у розмірі зі сплати судового збору у розмірі 1385,00 гривень та поштових витрат у розмірі 255,78 гривень.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про учасників справи відповідно до п.4 ч.5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Новий колектор», ЄДРПОУ:43170298, адреса місцезнаходження: 01133 м.Київ вул.Алмазова Генерала,13 оф.601;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено та підписано 24.07.2026р.

Суддя Шевченківського районного суду м.Запоріжжя Максим ТУРЧИНСЬКИЙ06.07.26