Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №334/5602/26 — Дніпровський районний суд міста Запоріжжя

Дата документу 07.07.2026

Справа № 334/5602/26

Провадження № 3/334/1455/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року суддя Дніпровського районного суду м. Запоріжжя Філіпова І.М. розглянувши матеріали, які надійшли з Національної поліції України Головного управління національної поліції в Запорізькій області Запорізьке районне управління поліції Сектор протидії домашньому насильству відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, працює ФОП "Приватний уролог" лікар, проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ч.1ст.173-2КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

04.06.2026 о 20.00 год ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство фізичного та психологічного характеру відносно своєї колишньої дружини ОСОБА_2 , а саме хапав за руки, кричав, ображав, принижував та погрожував чим завдав шкоду фізичному та психологічному здоров`ю та порушив пп. 2 п. 2 ст. 3 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» чим начебто вчинив правопорушення передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Представник правопорушника ОСОБА_1 адвокат Піскарьов А.О. у судове засідання надав суду пояснення та підтривав письмові пояснення в яких зазначено, що потерпіла, ОСОБА_2 є колишньою дружиною ОСОБА_1 , вони підтримують добрі стосунки, ОСОБА_1 часто допомагає колишній дружині фізично та матеріально.

Разом з тим, ОСОБА_2 вже більше 12 років має психічне захворювання, в наслідок якого у неї періодично бувають загострення психічного стану, яке проявляється в неадекватній поведінці, імпульсивності, викиданням цінних речей з дому, крадіжками документів, автівки, агресією до оточуючих та невідповідним сприйняттям реальності, неодноразовими спробами викинутися з вікна, погрозами чоловіку ножем та нападами на нього.

04.06.2026 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виник словесний конфлікт на побутовому підґрунті, після чого колишня дружина почала кидатись на ОСОБА_1 , відпускати ляпаси по обличчю, руках, тулубу та кричати, що він її б`є.

За період хвороби, ОСОБА_2 неодноразово проходила амбулаторне та стаціонарне лікування у КНП «Обласний клінічний заклад психоневрологічної допомоги та соціально значущих хвороб» ЗМР з діагнозомпсихічний розлад у формі біполярного афективного розладу, з епізодами гнівливої манії.

У ОСОБА_3 відбувається періодичне загострення захворювання її психічного стану, який може тривати від декількох годин до декількох місяців. Під час таких загострень, в ОСОБА_3 виникають напади агресії, може кричати, підіймати руку на членів сім`ї, її поведінка не відповідає нормам суспільства, може красти речі, дивитись на людини і не розуміти хто це, думати, що це інша людина, роздягатись на очах у інших, неодноразово викликає поліцію та вводить співробітників в оману, що щодо неї застосовується насилля.

Станом на день надання пояснень, син, ОСОБА_4 , його батьки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , неодноразово здійснювали виклики поліції, за адресами: АДРЕСА_2 ,т АДРЕСА_3 , які були пов`язані з загрозливими для оточуючих, безглуздими, абсурдними та непередбачуваними діями ОСОБА_2 .

Черговий виклик наряду патрульної поліції ОСОБА_2 здійснила 22.04.2026, повідомивши про начебто домашнє насилля з боку чоловіка, разом з тим в наслідок неадекватної та загрозливої поведінки для оточуючих та для себе, нарядом поліції її було передано спеціалізованій психіатричній бригаді швидкої медичної допомоги, яка доставила її до приймального відділення лікарні в стані психомоторного збудження.

При госпіталізації у відділенні поводилась неадекватно, була збудженою, агресивною, багатомовною, голосно кричала, погрожувала медичному персоналу, дзвонила телефоном адвокатам яких не існує, твердила, що вона військова, що її нібито чекають на ВЛК. 23.04.2026 ОСОБА_2 було оглянуто комісією лікарів-психіатрів, за висновком якої ОСОБА_2 страждає на тяжкий психічний розлад у формі біполярного афективного розладу, поточний епізод гнівливої манії та встановлено, що за психічним станом є небезпечною для себе та оточуючих.

Вказане підтверджує, що ОСОБА_3 страждає на тяжке психічне захворювання біполярний афективний розлад, з епізодами гнівливої манії, під час яких вона не розуміє значення своїх дій, не може їх контролювати, є агресивною та завдає шкоди собі та оточуючим.

Разом із тим, ОСОБА_1 є спокійною, врівноваженою та розсудливою людиною, яка протягом тривалого часу проявляє турботу та підтримку щодо колишньої дружини, незважаючи на складність її психічного стану. Він не ухиляється від допомоги, ставиться до неї з повагою та розумінням, намагається уникати конфліктних ситуацій, виявляє терпіння та людяність. Саме завдяки його відповідальному ставленню неодноразово вдавалося запобігти погіршенню її стану та негативним наслідкам для неї самої й оточуючих.

Виникла 04.06.2026 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ситуація не може трактуватись, як домашнє насильство зі сторони ОСОБА_1 , оскільки останній жодних дій (бездіяльності) які мали б насильницького фізичного, психологічного чи економічного характеру не вчиняв, завжди ставився до колишньої дружини з турботою та розумінням її стану, відтак в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Окрім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що міжОСОБА_2 та ОСОБА_1 виникла суперечка, а тим паче відсутні докази, що підтверджують завдання шкоди фізичному та психологічному здоров`ю потерпілої не суперечить суті складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, оскільки завдання шкоди в даному випадку є обов`язковою ознакою об`єктивної сторони даного проступку.

Обставини подій, описані у протоколі не дозволяють зробити висновок про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, оскільки в ньому не підтверджено характер вчиненого домашнього насильства відносно ОСОБА_2 , та той факт, що внаслідок цього було завдано шкоди її фізичному або психічному здоров`ю.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх в сукупності суд зазначає наступне.

Згідно диспозиції ч.1 ст. 173-2 КУпАП вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення.

Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» вирізняє такі види домашнього насильства:

- фізичне насильство, що є формою домашнього насильства, та включає: ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру;

- психологічне насильство - насильство, пов`язане з тиском одного члена сім`ї на психіку іншого через навмисні словесні образи або погрози, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи;

- економічне насильство - навмисні дії одного члена сім`ї щодо іншого, спрямовані на позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Об`єктом вказаного правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян.

Об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП полягає в умисному вчиненні будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характер) (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Обов`язковою ознакою об`єктивної сторони цього правопорушення є наявність наслідків у виді завдання чи можливості завдання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого

Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.

Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ч. 1 ст. 173-2 КУпАП необхідно з`ясувати чи дійсно особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, вчинила домашнє насильство.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Пунктами 4 та 7 частини 2 статті 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); батьки (мати, батько) і дитина (діти).

Особливостями домашнього насильства є: наявність патерну (повторювані в часі інциденти множинних видів насильства); системна основа; повна влада та контроль над постраждалою особою; насильницькі дії у відносинах між близькими людьми; якщо вже є одна з форм домашнього насильства, висока ймовірність того, що й інші форми насильства можуть розвиватися.

Тобто адміністративна відповідальність за вчинення домашнього насильства на даний час настає у випадку, якщо в результаті вчинення такого діяння була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Таким чином, у справах про психологічне домашнє насильство обов`язково необхідно встановлювати, які саме негативні наслідки для психологічного стану постраждалої особи, перелічені у п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону, настали внаслідок дій кривдника.

До протоколу не надано жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 було завдано шкоду психічному чи фізичному здоров`ю.

У матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно своєї колишньої дружини, у протоколі не зазначено, в чому саме полягала об`єктивна сторона вчиненого ОСОБА_1 діяння.

Отже, відповідно до національного законодавства, з урахуванням внесених змін до ст. 173-2 КУпАП, домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних відносин, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод. При цьому, сама по собі сварка осіб, без застосування насильства, та без настання жодних відповідних наслідків, не утворює складу адміністративного правопорушення за ст. 173-2 КУпАП.

Протокол про адміністративне правопорушення за своєю правовою природою не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини викладені у ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягається до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у суду.

Судом не встановлено, які конкретно образи висловлювались і чи призвели вони до психологічного розладу, побоювань, а також чи завдали вони шкоди психічному стану потерпілої особи, а з наданих суду доказів вищевказані обставини встановити не можливо.

Обов`язок щодо належного складання протоколу про адміністративне правопорушення та надання доказів на підтвердження викладених в протоколі відомостей відповідно до ч. 1 ст.254КУпАП та ч. 2 ст.251КУпАП покладається на особу, яка його складає та не може бути перекладено на суд.

Суд розглядає справу в межах фабули протоколу і не вправі самостійно її змінювати, оскільки це не відноситься до його компетенції.

Відповідно до положень п.1 ч.1 ст.247КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Тому, у відповідності до ст. 62 Конституції України, ст. 7, п. 1 ст. 247 КУпАП, провадження у справі підлягає закриттю, в зв`язку з недоведеністю в діях ОСОБА_5 складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. У справі «Малофєєва проти Росії» («Malofeyeva v. Russia»,рішення від 30 травня 2013 року, заява № 36673/04) ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Згідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

У справі «Barbera, Messeguand Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.

Одночасно сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. The United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».

Вирішуючи питання щодо належності, допустимості та достатності доказів на підтвердження факту вчинення адміністративного правопорушення слід також враховувати практику Європейського суду з прав людини, зокрема позицію суду у справах «Малофєєва проти Росії» («Malofeyevav. Russia», рішення від 30.05.2013 р., заява № 36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява №926/08, рішення від 20.09.2016 р.) де серед іншого, зазначено, що «…суд не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом)».

У рішенні ЄСПЛ від 2.07.2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту. Так, ЄСПЛ у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002, неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» активно використовується Європейським судом з прав людини. У справі «Ушаков проти України» (рішення від 18 червня 2015 року, заява № 10705\12) ЄСПЛ визначає: «Суд, при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».

Жодним із наданих доказів у справі не підтверджено вчинення ОСОБА_1 такої форми домашнього насильства як завдання шкоди психічному здоров`ю потерпілої особи, окрім цього не встановлено чи викликали дії останньої будь-які наслідки, передбачені п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», з огляду на наведене, сам лише факт наявності між учасниками справи конфліктної ситуації не може свідчити про вчинення психологічного насильства в розумінні вимог ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Таким чином, враховуючи вищенаведене в своїй сукупності, а саме наявність відповідних суперечностей в матеріалах справи про адміністративне правопорушення, в тому числі відсутність належних та достатніх доказів, які б своїй сукупності в повній мірі та «поза розумним сумнівом» підтверджували факт вчинення ОСОБА_1 зазначених в протоколі дій, відповідальність за вчинення яких передбачена положеннями ч.1 ст. 173-2 КУпАП, суд приходить до висновку про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП.

За положенням п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Керуючись ст.ст. 247,280,283,284 КУпАП,

п о с т а н о в и в:

Провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.173-2 КУпАП відносно ОСОБА_1 закрити на підставі п1.ч.1 ст.247 КУпАП.

Постанова може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку її оскарження.

Суддя: Філіпова І. М.