Рішення від 02 липня 2026 р. у справі №333/5495/25 — Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 333/5495/25

Провадження №2/333/302/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2026 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі: судді Михайлова А.В., за участю секретаря судового засідання: Дутова В.Р., розглянувши в судовому засіданні, в залі суду, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави російської федерації в особі її посольства в Україні, про відшкодування майнової та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з даним позовом, який обґрунтовує наступним.

Станом на 24.02.2022 року ОСОБА_1 перебувала в м. Мелітополі, однак у зв`язку з загрозою для свого життя, була вимушена терміново покинути м. Мелітополь та поїхати за кордон до Литви та в подальшому до Польщі до своєї доньки ОСОБА_2 , де отримала тимчасовий прихисток на період збройної агресії рф.

Позивач є власником квартири загальною площею 42,7 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно зі звітом №18-250528-010 від ТОВ «Кабінет оцінки «Аврора», дата оцінки 28.05.2025 року, ринкова вартість квартири за адресою: АДРЕСА_1 (загальна площа 42,7 кв.м.) складає 968 817,00 грн.

Позивач відчуває душевні страждання, що не дають можливості проживати повноцінним життям та життям, яким вона проживав до збройної агресії російської федерації проти України, вимушена була змінити звичний уклад свого життя, вона зазнає безперервного, невгамовного душевного болю та страждань, втрати душевного спокою, постійно відчуває невпевненість у завтрашньому дні, тривогу за життя онука, який повернувся з закордону 25 лютого 2022 року та вступив до лав ЗСУ, станом на зараз продовжує службу.

Позивач з зрозумілих причин не має можливості повернутись в свій дім, тому була вимушена покинути все наявне рухоме та нерухоме майно, на теперішній час у позивача немає доступу до вищевказаного нерухомого майна. Внаслідок збройної агресії російської федерації порушено цивільне право позивача, а саме: позбавлено можливості користуватися належним майном та вилучати корисні властивості належного майна для задоволення власних потреб, та рухомими майном, що знаходиться в ньому, а також втратила можливість розпоряджатись ним, що завдає також моральної шкоди.

Позивачка все своє свідоме доросле життя, як і більшість, присвятила побудові достатніх умов для життєвого шляху. Вона здобула освіту, працювала, почала набувати у власність майно, в тому числа нерухоме. Після отримання власного житла, вона продовжувала його вдосконалювати, проводити ремонти, закупляти техніку, меблі, забезпечуючи цим собі спокійне подальше життя та старість.

Як вже було зазначено вище, позивач на момент повномасштабного вторгнення російської федерації 24.02.2022 року перебувала в м. Мелітополі, однак була вимушена покинути окуповане місто Мелітополь. Внаслідок протиправних дій російської федерації, через які вона була вимушена рятувати своє життя втечею з власної домівки, від свого звичного життя, роботи, спокійної забезпеченої старості, прихопивши з собою лише валізу з документами.

Позивач зазнала моральних страждань, у тому числі через втрату нормальних життєвих зав`язків та звичайного життя на своїй землі у своїй квартири. Всі ці моральні, психічні переживання мають свій вплив на стан самопочуття, сон та здоров`я загалом. Враховуючи характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, істотних порушень його конституційних прав, умисного характеру дій російської федерації, а також почуття безпорадності та розчарування, які вона відчуває понад три роки через неможливість проживати на рідній землі та користуватись належним їй майном, спілкуватись з близькими та друзями, позивач вважає достатнім та справедливим розмір компенсації за заподіяну йому моральну шкоду у сумі 35 000,00 Євро, а саме:

- 5000,00 Євро за тривалість відчуття безпорадності, розчарування, безсилля, невідомості та позбавленості всього, що мав;

- 5000,00 Євро за постійне відчуття тривоги внаслідок відсутності забезпеченої старості, відчуття безпритульності, непотрібності;

- 5000,00 Євро за душевні страждання, які зазнав позивач внаслідок полишення власної домівки своїх родичів (онука, який служить в ЗСУ) та рятування життя ними втечею в нікуди;

- 5000,00 Євро за втрату ділової репутації, оскільки наладжував роками ділові зв`язки, планувала відкривати свою власну справу;

- 5000,00 Євро за порушення звичного ритму життя, середовища спілкування, дружніх та сімейних зв`язків;

- 5000,00 Євро за душевні страхи, позбавлення впевненості в майбутньому;

- 5000,00 Євро за переживання за збереження власного життя та життя сім`ї (онука, який служить в ЗСУ), так як відповідачем порушено невід`ємне право на життя.

На підставі вищевикладеного позивач просить суд:

- стягнути з держави російської федерації в особі посольства Російської Федерації в Україні на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) матеріальну шкоду у розмірі 968 817,00 (дев`ятсот шістдесят вісім тисяч вісімсот сімнадцять гривень 00 коп.);

- стягнути з держави російської федерації в особі посольства Російської Федерації в Україні на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) моральну шкоду у розмірі 35 000 євро, що на день подання позову (22.06.2025 року) за офіційним курсом Національного банку України становить 1 675 065,00 (один мільйон шістсот сімдесят п`ять тисяч шістдесят п`ять гривень 50 коп.);

- судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24.06.2025 року відкрито провадження у справі та призначений її розгляд в порядку загального позовного провадження, сторонам встановлений строк для надання заяв по суті спору.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16.10.2025 року закрито підготовче провадження та призначений розгляд справи по суті.

Позивач та її представник в судові засідання не з`явилися, про час, дату та місце слухання справи обізнані, від останнього надійшла заява з проханням розглянути справу за їх відсутності, на задоволенні позову наполягають та не заперечують проти заочного розгляду справи.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся шляхом розміщення оголошення про виклик до суду на сайті суду. Відповідач відзив на позовну заяву чи заяви з процесуальних питань до суду не подавав.

Відповідно до ч.1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи..

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивачка є громадянкою України, що підтверджується копією її паспорту громадянина України. Постійне місце проживання позивача зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта за реєстраційним номером 423577166 від 22.04.2025 року, позивачка володіє 1/1 квартирою за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності підтверджене записами державних реєстраторів, внесеними у 2010 році. На момент подання позову відомості про будь-які обтяження чи перехід права власності щодо відповідної квартири відсутні.

Згідно зі звітом № 18-250528-010 від ТОВ «Кабінет оцінки «Аврора», дата оцінки 28.05.2025 року, ринкова вартість квартири за адресою: АДРЕСА_1 (загальна площа 42,7 кв.м.) складає 968 817,00 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачка є законним власником нерухомого майна, яке знаходиться на території України, тимчасово окупованій Російською Федерацією, і сама по собі втрата можливості володіти, користуватися та розпоряджатися цим майном є прямим наслідком військової агресії держави-відповідача.

Судом установлено, що позивачка позбавлена можливості фактично користуватися належним їй майном через: окупацію м. Мелітополя, встановлення незаконної «адміністрації» рф, реальну загрозу життю та свободі громадян України, знищення або викрадення майна окупаційними військами, що є типовими і задокументованими фактами на відповідній території.

Позивачка зазначає, що залишила місце проживання у м. Мелітополі та вимушена проживати за межами України, що підтверджено копією її карти побуту в Республіці Польща, виданої 2022 року як документ для тимчасового проживання, посвідічений переклад з Польскої мови долучений до матеріалів справи. Таке вимушене переміщення є наслідком збройної агресії рф, а не добровільним виїздом.

Відсутність у позивачки фізичного доступу до свого нерухомого майна та неможливість визначати його подальшу долю свідчить про повну втрату контролю над майном, що створює ситуацію фактичного позбавлення власності, не передбаченого жодним законом України.

Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України.

24 лютого 2022 розпочалось повномасштабне вторгнення російської федерації на території України, у зв`язку із чим Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 р «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України», в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався.

Зазначені обставини є загальновідомими та ніким не оспорюються, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч.3 ст.82 ЦПК України.

Надані позивачем два документи іноземною мовою без засвіченого перекладу українською, суд визнає не належним доказом у справі.

Згідно з наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» від 22.12.2022 р.№ 309, територія на якій знаходиться нерухоме майно, належне позивачу, в якому зареєстроване постійне місце проживання позивача, а саме: м. Мелітополь Мелітопольської міської територіальної громади Мелітопольського району Запорізької області з 24.02.2022 р. і до сьогодні віднесена до територій України, тимчасово окупованих російською федерацією.

Суд бере до уваги, що позивачка проживала у місті, яке зазнало окупації військами рф, і була вимушена залишити домівку, власне майно та соціальні зв`язки. З цього приводу ОСОБА_1 переживає тривалі психоемоційні страждання, пов`язані з: неможливістю проживати в житлі, яке мало матеріальну і сімейну цінність; неможливістю повернутися до рідного міста через загрозу життю; вимушеним переселенням за кордон, що підтверджено наданою картою побуту; участю її рідного онука ОСОБА_3 у бойових діях, що засвідчено довідкою військової частини НОМЕР_2 , згідно з якою він тривалий час перебував у районах активних бойових дій (Запорізька область, Херсонська область, Донецька область).

Суд оцінює зазначені обставини як такі, що свідчать про тривалі, інтенсивні та об`єктивно виправдані душевні страждання позивачки, які є безпосереднім наслідком агресії держави рф. Така шкода підлягає компенсації відповідно до статей 23, 1167 ЦК України та усталеної практики ЄСПЛ щодо моральної шкоди внаслідок порушення прав людини державою.

Російська федерація є суб`єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод фізичних та юридичних осіб, зокрема, прав позивача. Внаслідок військової агресії російської федерації позивачу була завдана шкода, що полягає у порушенні його права власності на вказане вище нерухоме майно та протиправному обмеженні у реалізації його правомочностей власника внаслідок окупації та захоплення територій зі сторони рф.

Наведені факти свідчать про безперервність прав ОСОБА_1 як законного власника нерухомого майна, яке розташоване на тимчасово окупованій території, та про її статус як внутрішньо переміщеної особи, яка залишила місце проживання у зв`язку з війною, що є підтвердженням постраждалого статусу.

Відповідно до статті 36 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 56/83 від 12.12.2001 р. «Відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння», держава, відповідальна за міжнародно-протиправне діяння, зобов`язане компенсувати збитки, завдані таким діянням. При цьому компенсація охоплює будь-які збитки, що обраховуються у фінансовому вираженні, в тому числі упущену вигоду, наскільки вона встановлена.

Крім того, в Основних принципах та керівних положеннях, що стосуються права на правовий захист та відшкодування збитків для жертв грубих порушень міжнародних норм у сфері прав людини та серйозних порушень міжнародного гуманітарного права № 2005/30 від 25.07.2005 р., Економічною і соціальною радою ООН унормовано право жертв грубих порушень міжнародних норм у сфері прав людини та серйозних порушень міжнародного гуманітарного права на засоби правового захисту, зокрема право на ефективний доступ до правосуддя, реальне та швидке відшкодування завданих збитків, доступ до механізмів відшкодування збитків (п. 11). При цьому, відповідно до п. 20 вказаних Основних принципів, компенсацію необхідно надавати за будь-які збитки, включаючи матеріальну шкоду та упущену вигоду, у тому числі втрату можливості заробітку.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12.05.2022 у справі № 635/6172/17 (п. 50) дійшла висновку, що російська федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації держави Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на рф як на державу, що здійснює окупацію (частини п`ята та дев`ята статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).

У частині 1статті 317 ЦК України правомочності власника розкриваються за допомогою цивілістичної тріади правомочностей: володіння, користування та розпорядження.

Під правомочністю володіння розуміється заснована на законі (тобто юридично забезпечена) можливість мати у себе дане майно, утримувати його в своєму господарстві, фактично володіти ним.

Правомочність користування являє собою засновану на законі можливість експлуатації, господарського чи іншого використання майна шляхом вилучення з нього корисних властивостей, його споживання. Воно тісно пов`язане з правомочністю володіння, бо в більшості випадків можна користуватися майном, тільки фактично володіючи ним.

Правомочність розпорядження означає аналогічну можливість визначення юридичної долі майна шляхом зміни його приналежності, стану або призначення.

У своїй сукупності названі правомочності вичерпують всі надані власнику можливості. Власник сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Засада недоторканності права власності передбачена статтею 41 Конституції України, згідно з якою право приватної власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Непорушність цього права означає передусім невтручання будь-кого у здійснення власником своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження майном, заборону будь-яких порушень прав власника щодо його майна всупереч інтересам власника та його волі.

Стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Натомість рф своїми діями порушила право власності позивача на вказане вище нерухоме майно, яке розташовані в зоні тимчасової окупації території України, оскільки у позивача немає доступу до свого майна, що позбавляє його можливості володіння та користування квартирою та нежитловим приміщенням та фактично призводить до неможливості ними розпорядитися, оскільки відсутня можливість передачі майна в натурі та безпосередньо за місцем його знаходження.

У справі «Лоізіду проти Туреччини» Європейським судом з прав людини прийнято рішення про необхідність компенсації Турецькою Республікою моральної і матеріальної шкоди заявниці, яка була змушена залишити місце свою проживання внаслідок окупації Туреччиною північної частини території Кіпру.

У пункті 63 мотивувальної частини рішення від 18.12.1996 р. ЄЄПЛ зазначив, що оскільки заявниці починаючи з 1974 р. було відмовлено у праві доступу до майна, вона фактично повністю втратила над ним контроль, рівно як і можливість користуватись ним. Ця відмова, що триває, повинна розглядатися як втручання у права, передбачені ст. 1 Протоколу № 1. Таке втручання з урахуванням виключних обставин цієї справи, на які посилаються пані Лоізіду на Уряд Кіпру, не може розглядатися як позбавлення власності або контролю за її використанням у рамках першого і другою пунктів ст. 1 Протоколу 1.

Водночас воно, поза будь-яким сумнівом, підпадає під дію норми, що міститься у першому реченні цієї статті, зокрема, становить порушення права на безперешкодне користування своїм майном. У цьому зв`язку Суд вважає, що фактична неможливість здійснення цього права є таким же порушенням Конвенції, як і перешкоди юридичного характеру.

Визначаючи розмір компенсації завданої пані Лоізіду матеріальної шкоди, Європейський суд з прав людини зазначив, що заявниця продовжує залишатися законним власником дев`яти ділянок землі і однієї квартири, і що висновок Суду про порушення ст. 1 Протоколу № 1 ґрунтувався на тому факті, що внаслідок відмови у праві доступу до її землі починаючи з 1974 р.. заявниця фактично повністю втратила контроль над своїм майном, рівно як і можливість користуватись ним. Отже, Суд дійшов висновку, що вона має право на компенсацію збитків, безпосередньо пов`язаних з цим порушенням її прав.

Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 1166 ЦК України,майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Суд зазначає, що при вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 ЦК України, доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії російської федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Враховуючи, що внаслідок дій відповідача, які полягали в збройній агресії проти України та тимчасовій окупації Мелітопольського району Запорізької області, в якому знаходиться майно та постійне місце проживання позивача за кордоном, останній була спричинена майнова шкода, яка складається з втраченого фактично позивачем вказаного вище нерухомого майна, суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної шкоди у розмірі 968 817, 00 (дев`ятсот шістдесят вісім тисяч вісімсот сімнадцять гривень 00 коп.). грн. законними та обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди, суд враховує наступне.

Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Результат аналізу статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».

Тобто можливість відшкодування компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 ЦК України).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом).

Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.

При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21) та інші).

27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд дійшов висновку, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, розв`язання і ведення агресивної війни, позивач вимушений був виїхати з постійного місця проживання у м. Мелітополі, яке було окуповане російською федерацією, до іншого регіону України, після чього закордон, де перебуває зараз, внаслідок чого він втратив можливість розпоряджатися та користувався належною квартирою. Вона отримала карту побуту в Республіці Польща, виданої 2022 року як документ для тимчасового проживання, у зв`язку з чим зазнав моральних переживань, душевних страждань, які виразилися у втраті душевного спокою, постійному відчутті невпевненості і незахищеності, порушенні нормальних життєвих зв`язків, необхідності докладання додаткових зусиль для організації його життя й безпеки, втрату можливості бачитися з рідними та друзями.

Враховуючи встановлені у цій справі обставини, зокрема, триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивача, характер вимушених змін у його житті, пов`язаних з переселенням з місця постійного проживання та втратою належного нерухомого майна, глибину фізичних та душевних страждань, порушення нормальних життєвих зв`язків внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, які вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, виходячи із засад співмірності, розумності та справедливості суд вважає, що необхідною й достатньою сатисфакцією для позивача є визначення розміру відшкодування моральної шкоди, яка підлягає компенсації за рахунок російської федерації у сумі 1 000 000 гривень, заявленій сумі до стягнення.

Враховуючи задоволення позовних вимог з відповідача на користь держави підлягають стягненню витрати на судовий збір пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 16 640,00 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 95, 141, 263-265,280-282, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до держави російської федерації в особі її посольства в Україні, про відшкодування майнової та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з держави російської федерації в особі посольства російської федерації в Україні на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , матеріальну шкоду у розмірі 968 817 (дев`ятсот шістдесят вісім тисяч вісімсот сімнадцять) гривень 00 коп.

Стягнути з держави російської федерації в особі посольства російської федерації в Україні на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , моральну шкоду у розмірі у розмірі 19 589 євро, що на день розгляду позову за офіційним курсом Національного банку України становить 1 000 000 (один мільйон)гривень 00 коп.

Стягнути з держави російської федерації в особі посольства російської федерації в Україні в дохід державного бюджету України судовий збір у розмірі 16 640 (шістнадцять тисяч шістсот сорок) гривень 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду позивачем подається до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга.

Суддя Михайлова А.В.