Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №712/17494/25 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1120/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №712/17494/25 Категорія: 305010000 Чапліна Н. М.

Доповідач в апеляційній інстанції

Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії:

суддів Новікова О.М., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.,

за участю секретаря Костенко А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Коломойцева Миколи Миколайовича на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного університету цивільного захисту України про відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивач проходив службу в Національному університеті цивільного захисту України, у тому числі у період з 01 січня 2016 року по 30 листопада 2023 року, що відображено в листі відповідача. Внаслідок порушення відповідачем прав позивача, що стосувались індексації його грошового забезпечення, останній звернувся до суду за поновленням порушених прав. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року по справі №520/4308/25 було зобов`язано, серед іншого, Національний університет цивільного захисту України нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця - січня 2008 року, з 01 березня 2018 року по 31 серпня 2019 року з застосуванням норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078.

Вказане рішення набрало законної сили та подано на примусове виконання. Постановою від 20 червня 2025 року відкрито виконавче провадження № 78425462.

Одночасно з ініціюванням позивачем процедури примусового виконання рішення, відповідач подав на це рішення апеляційну скаргу, однак з порушенням строків на апеляційне оскарження, наслідком чого стала відмова у відкритті апеляційного провадження ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2025 року. Таким чином, вказаний факт, з урахуванням строків, визначених ч. 6 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року по справі №520/4308/25 повинно було бути виконано у строк 10 робочих дів з наступного дня після постановленням ДААС ухвали від 09 липня 2025 року про відмову у відкритті апеляційного провадження по справі №520/4308/25. Отже, 10 робочих днів з 10 липня 2025 року закінчились 23 липня 2025 року.

Попри зазначене, відповідачем на виконання рішення по справі № 520/4308/25 було перераховано та сплачено позивачу індексацію грошового забезпечення на суму 126 250,55 грн лише 23 листопада 2025 року, отже із затримкою у 87 робочих днів.

Тривалим невиконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року по справі №520/4308/25 відповідач завдав позивачу моральну шкоду, яка виразилась у психологічному дискомфорті, порушенні душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості на фоні того, що статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позивач зазначив, що рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі № 520/4308/25 було виконано сплатою позивачеві 23 листопада 2025 року коштів на суму 126 250,55 грн з затримкою строків, передбачених ч. 6 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема з урахуванням часу перебування справи у провадженні Другого апеляційного адміністративного суду, тривалістю 87 робочих днів, або у 8,7 разів. Станом на день виконання рішення облікова ставка НБУ становила 15,5% річних. Враховуючи суму сплачених з затримкою коштів - 126 250,55 грн, 15,5 % річних від цієї суми становитиме - 19 568,83 грн. Помножуючи отриманий показник 19 568,83 грн. на коефіцієнт затримки 8,7 сторона позивача вважає, що розумною та справедливою є сума моральної шкоди у розмірі 170 248,82 грн.

Керуючись такими доводами, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у розмірі 170 248,82 грн.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем вживалися заходи щодо своєчасного добровільного виконання рішення суду: проведений розрахунок індексації грошового забезпечення відповідно до рішення суду, направлений лист про виділення коштів, здійснена виплата. Отже, відповідачем доведено, що ним не допущено тривалого протиправного невиконання рішення суду, оскільки своєчасно вживалися заходи до виконання рішення, а вина у пропуску десятиденного терміну, встановленого для добровільного виконання рішення, відсутня.

Крім того, ухвалюючи рішення суд врахував, що позивач просив стягнути моральну шкоду за незаконну бездіяльність Національним університетом цивільного захисту України. На дії чи бездіяльність органів державної влади чи місцевого самоврядування, їх посадових осіб позивач не посилався, тому статті 1173 та 1174 ЦК України застосуванню не підлягають.

Також суд взяв до уваги і те, що позивачем не надано будь - яких доказів на підтвердження наявності моральної шкоди та причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Коломойцев М.М. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість та ухвалення з порушенням норм матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем подано на вирішення порушені цивільні права позивача як цивільної особи, яка мала законні сподівання на виконання рішення суду у строки, визначені ч. 6 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження». Невчинення цього відповідачем завдало позивачу психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, почуття розпачу, тривоги, дратівливості, страху на фоні того, позивач не знав та не міг знати наскільки розтягнеться у часі процедура отримання ним належних коштів.

Скаржник наполягає на тому, що позивач подав позов з вимогами про стягнення моральної шкоди в порядку цивільного судочинства, де правозастосуванню ст. ст. 1173, 1174 ЦК та порушення відповідачем ч. 6 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» передує попередньо не посвідчення у судовому чи іншому порядку протиправності рішень, дій чи бездіяльності відповідача задля висновку про стягнення моральної шкоди, а встановлення цих обставин у судовому порядку.

Обгрунтовуючи незаконність оскаржуваного рішення та мотиви його ухвалення, скаржник також зазначає, що врахований судом факт скасування штрафу у виконавчому провадженні не спростовує порушень відповідачем принципу належного урядування у вигляді порушень строків виконання рішення, передбачених ч. 6 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», отже, не спростовує спричинення позивачу моральної шкоди.

Щодо відсутності доказів спричинення позивачу моральної шкоди, скаржник зазначає, що в постанові Верховного Суду у справі № 818/607/17 від 24 березня 2020 року зазначено, що у практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди у вигляді напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я. Здоров`я позивача у спірних правовідносинах не погіршилось, тому ніяка доказова база у вигляді медичної документації не може бути надана.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Національного університету цивільного захисту України Винник І.М. просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 березня 2026 року залишити без змін.

Зазначає, що позивач не звертався до суду з вимогою про визнання бездіяльності протиправною, а отже відповідні обставини не встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили.

На переконання відповідача, позивачем недоведено належними та допустимими доказами

протиправність дій або бездіяльності відповідача. Сам по собі факт несвоєчасного виконання рішення суду не є безумовною підставою для висновку про протиправність поведінки відповідача у розумінні ст. 1173, 1174 ЦК України. Позивач не довів жодного з зазначених елементів.

Разом з тим, зазначає, що рішення суду у справі №520/4308/25 виконано в повному обсязі, що виключає наявність триваючого порушення прав позивача. Сам факт виконання рішення свідчить про відсутність протиправної бездіяльності як такої, що спричинила невідновлювані наслідки.

Заслухавши учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить наступних висновків.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення відповідає вказаним вимогам.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року по справі №520/4308/25 визнано протиправною бездіяльність Національного університету цивільного захисту України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 31 серпня 2019 року. Зобов`язано Національний університет цивільного захисту України нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця - січня 2008 року, з 01 березня 2018 року по 31 серпня 2019 року з застосуванням норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

У порядку ч. 2 ст. 255 КАСУ вказане рішення набрало законної сили 09 липня 2025 року після постановлення ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області ЦМУ МЮ (м.Київ) від 20 червня 2025 року відкрито виконавче провадження № 78425462 щодо виконання рішення у справі №520/4308/25. (а.с. 14 зв. - 15)

Згідно з листом вих. №88 01-4370/88 20 від 01 серпня 2025 року, адресованим відповідачем Державній службі України з надзвичайних ситуацій, відповідач просив для проведення виплат згідно рішень суду виділити додаткове фінансування по КПКВ 1006280 "Забезпечення діяльності органів та підрозділів цивільного захисту, підготовка кадрів Державною службою України з надзвичайних ситуацій" за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» у сумі 186 678,00 грн. (а.с. 44)

Відповідно до рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 у справі 520/24900/25 задоволено адміністративний позов Національного університету цивільного захисту України до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови, визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про накладання штрафу у розмірі 5100,00 грн від 28 серпня 2025 року у виконавчому провадженні № 78425462. У рішенні зазначено, що здійснення виплат можливе лише за наявності необхідного бюджетного фінансування, Національний університет цивільного захисту України є державним закладом освіти, що отримує фінансування за рахунок державного бюджету України, розмір фінансування визначається відповідними кошторисами та бюджетними програмами, а використання наявних фінансів здійснюється у межах відповідного цільового призначення асигнувань. Суд дійшов висновку, що невиконання рішення суду обумовлене відсутністю необхідного бюджетного фінансування позивача, а відтак мали місце поважні причини, що виключають підстави для застосування до боржника штрафу. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивачем здійснено перерахунок грошового забезпечення стягувача та сформовано суму заборгованості з виплати та, відповідно, здійснено запит на отримання необхідного дофінансування з метою повного виконання рішення суду.

Відповідачем 23 листопада 2025 року на виконання рішення по справі № 520/4308/25 сплачено позивачу нараховану індексацію грошового забезпечення у сумі 126 250,55 грн., що підтверджено платіжною інструкцією №3222 (а.с. 15, зв.)

Спірні правовідносини мають наступне правове регулювання.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За загальним правилом, зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. Водночас одне і те саме правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

За змістом частин першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів під час здійснення ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).

Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов`язковою.

Проте, цими приписами встановлена обов`язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу.

Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у вигляді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 зазначено, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Протиправність дій чи бездіяльності посадової особи або органу є одним з обов`язкових елементів, встановлення якого створює сукупність підстав для виникнення обов`язку з відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, оскільки за змістом статей 1173, 1174 ЦК України підлягає відшкодуванню шкода, завдана не будь-якими, а саме незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади чи його посадової особи.

Під протиправністю потрібно розуміти безпосередню суперечність (невідповідність) рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта.

Наявність заподіяної шкоди є ще одним з обов`язкових елементів, наявність якого у сукупності з іншими двома створює підстави для покладення на державу відповідальності у вигляді відшкодування особі шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України).

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).

Під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди, суд повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану.

Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Наявність заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

Порушення прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України»).

Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у виді погіршення здоров`я, можуть підтверджувати завдання моральної шкоди.

З огляду на загальні засади доказування у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і яким є розмір її відшкодування.

Вирішувати такі спори потрібно з урахуванням того, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції.

Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Таким чином, наявність шкоди не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, оскільки доведенню підлягає наявність усіх складових цивільно-правової відповідальності, крім того необхідним є правильне визначення суб`єкта такої відповідальності.

Третім обов`язковим елементом для покладення на державу відповідальності за відшкодування особі шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, - є причинно-наслідковий зв`язок між протиправними (неправомірними) діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою.

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. Водночас причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди (висновки Верховного Суду, сформульовані у постанові від 20 січня 2021 року у справі № 197/1330/14-ц).

Верховний Суд у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 зробив висновок про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідкового зв`язку такої поведінки із завданою шкодою.

Саме лише задоволення позову (скарги) щодо неправомірності дій завдавача шкоди не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між такими діями та завданою шкодою. Причинний зв`язок, як обов`язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди, між протиправною поведінкою та шкодою проявляється у тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

У постанові від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 Велика Палата Верховного Суду виклала такі висновки про застосування норм права:

«133. Для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є наявність трьох елементів (умов): неправомірний характер дії (бездіяльності) цього органу (посадових або службових осіб), наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою. Водночас наявність вини посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою умовою такого виду відповідальності. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України».

Отже, наявність моральної шкоди у позивача не породжує у відповідача безумовного обов`язку її компенсації, якщо за наслідками розгляду справи не встановлені такі складові цивільно-правової відповідальності, як неправомірна поведінка відповідача, внаслідок якої позивачеві завдана моральна шкода.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що судове рішення, ухвалене адміністративним судом щодо позивача не може бути єдиною та безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки відповідальність за заподіяну шкоду вимагає встановлення складу правопорушення, елементами якого є зокрема шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою.

Подібна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 243/5118/19, від 12 квітня 2019 року у справі № 686/10651/18, від 25 листопада 2019 року у справі № 686/22462/18, від 31 липня 2019 року у справі № 686/22133/18, від 29 листопада 2021 року у справі № 296/699/20, від 08 червня 2022 року у справі № 757/47957/19-ц, від 28 лютого 2024 року у справі № 363/1791/17.

Апеляційний суд доходить висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено, що стороною позивача не доведено факт заподіяння їй моральної шкоди, наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та наслідками, зазначеними позивачем у позові.

При цьому, саме по собі визнання судовими рішеннями в адміністративних справах протиправними дій відповідача та зобов`язання вчинити певні дії не свідчить про неправомірність дій та рішень відповідача, проте є достатньою сатисфакцією поновлення порушених прав позивача.

Щодо несвоєчасного виконання відповідачем судових рішень, то за обставин цієї справи, в такій затримці відсутня його вина, адже він не є розпорядником стягнутих судом коштів, проте, матеріалами справи підтверджено, що ним вживалися необхідні заходи для їх отримання від розпорядника коштів.

Більш того, районний суд вірно врахував, що відповідачем доведено, що ним не допущено тривалого протиправного невиконання рішення суду, оскілки своєчасно вживалися заходи щодо виконання рішення, а вина у пропуску десятиденного терміну, встановленого для добровільного виконання рішення, відсутня.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, колегія суддів підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачає.

Керуючись ст. ст. 35, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Коломойцева Миколи Миколайовича залишити без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 березня 2026 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 27 липня 2026 року.

Судді: