Постанова від 10 березня 2026 р. у справі №272/641/24 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №272/641/24 Головуючий у 1-й інст. Чуб І. А.

Категорія 76 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Павицької Т.М., Талько О.Б.,

за участі секретаря судового засідання Ковальчук М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу №272/641/24 за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 18 червня 2025 року, яке ухвалене під головуванням судді Чуб І.А. у м.Андрушівці,

в с т а н о в и в:

У червні 2024 року Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі -АТ «Сенс Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 . Просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором 631689841 у сумі 116 403,79 грн, яка складається із: 27 761,68 грн - простроченого тіла кредиту, 16 964,51 грн - процентів за користування кредитом, 68 937,21 грн - тіла кредиту, 2 740,39 грн - комісії.

Позов обґрунтований тим, що 15 червня 2021 року ОСОБА_1 (позичальник) уклав із АТ «Альфа Банк» угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії №631689841. Відповідно до умов кредитного договору банк зобов`язувався надати позичальнику кредит, а позичальник зобов`язувався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором, повертати кредити, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором. Умовами кредитного договору передбачено, що у випадку невиконання позичальником умов договору, останній зобов`язаний достроково виконати всі боргові зобов`язання перед банком протягом тридцяти календарних днів із дня отримання від банку інформації. З метою досудового добровільного врегулювання спору на адресу позичальника направлена досудова вимога щодо виконання договірних зобов`язань, яка залишена ОСОБА_1 без реагування.

Рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 18 червня 2025 року позов задоволений. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором №631689841 в сумі 116 403,79 грн. Вирішено питання судового збору.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги аргументовані тим, що суд першої інстанції визнав факт існування кредитних відносин виключно на підставі виписки з банку про здійснення ним окремих платежів. Відповідно до ст.ст.638,639 ЦК України, договір є укладеним лише за умови досягнення згоди з усіх істотних умов у письмовій формі. У матеріалах справи відсутній його ( ОСОБА_1 ) підпис під договором чи електронне підтвердження згоди на його укладення, що свідчить про неукладеність правочину. Вона складається з внутрішніх бухгалтерських записів банку, що не є достатнім доказом відповідно до практики Верховного Суду України (справи №№712/7915/20,183/241/20). Виписка по рахунку, надана банком, не містить доказів зарахування будь-яких кредитних коштів на його рахунок, що ставить під сумнів сам факт видачі кредиту. Суд помилково розцінив факт здійснення ним окремих платежів як підтвердження укладення договору. Такі платежі могли бути здійснені: з метою уникнення нарахування штрафів банком; під впливом помилки або тиску з боку колекторів чи банку. Банк не надав належних доказів реального перерахування грошових коштів на його рахунок. Без підтвердження руху коштів не може вважатися, що він набув будь-яке майно чи грошові суми. Навіть у разі, якщо суд дійде висновку, що кошти були отримані без укладення договору, такі правовідносини підпадають під дію ст.1212 ЦК України - повернення безпідставно набутого майна. У цьому випадку мова може йти лише про повернення фактично отриманої суми без нарахованих процентів, комісій та штрафів, і лише після доведення банком факту реального надання коштів. Суд першої інстанції фактично прийняв позицію банку без належного аналізу відсутності підписаного договору та реальних доказів отримання кредиту, чим порушив вимоги ст.ст.13,81,89 ЦПК України. За таких обставин, навіть із наданого документу вбачається, що картка не була вручена клієнту, а тому відсутні підстави вважати, що кредитний договір було реалізовано чи що кредитні кошти були фактично надані. Попри невиконання ухвали суду та відсутність доказів передачі коштів чи картки, суд першої інстанції безпідставно визнав факт отримання кредиту доведеним, що є порушенням ст.81 ЦПК України, згідно з якою кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається. Суд першої не врахував практику Верховного Суду, відповідно до якої сам факт укладення договору не є підтвердженням видачі кредиту, а обов`язок доведення наявності заборгованості лежить на позивачеві. У постанові від 11 травня 2022 року в справі №308/10461/20 Верховний Суд зазначив, що відсутність підпису позичальника або даних про активацію картки свідчить про відсутність фактичного волевиявлення на укладення кредитного договору.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференції, відповідач ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав та просить її задовольнити, - рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Представник позивача у судове засідання не з`явився. Про дату, час і місце розгляду справи позивач повідомлений належним чином (а.с.8 т.2). Відповідно до частини другої ст.372 ЦПК України неявка сторін та інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволеною з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з частиною першої ст.509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як свідчить тлумачення ст.526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною першою ст.612 ЦК України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частиною першою ст.625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до частини першої ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною першою ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша ст.77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша ст.80 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша ст.12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої ст.12, частини першої ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій ст.89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що 15 червня 2021 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) укладена угода про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Мета кредиту - для особистих потреб. Ліміт кредитної лінії у розмірі 200 000 грн. Сума встановленої кредитивної лінії 125 400 грн. Процентна ставка за користування кредитною лінією - 35,99% річних. Обов`язковій мінімальний платіж складає 5% від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50 грн. У додатку до договору визначені комісійні винагороди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договорів (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (частина друга ст.638 ЦПК України.

У акцепті пропозиції на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії зазначено, що АТ «Альфа-Банк» приймає пропозицію відповідача ОСОБА_1 на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід`ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», укладеного між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 (а.с.6 зворот).

Окрім того, відповідач ОСОБА_1 ознайомився з паспортом споживчого кредиту, погодився з ним, підписавши угоду.

У зв`язку з невиконанням умов кредитного договору у позичальника виникла заборгованість, яка згідно з розрахунком позивача станом на 22 січня 2023 року становить 116 403,79 грн (а.с.9 т.1).

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Не оспорювання кредитного договору, часткове його виконання, відповідно до ст. 204 ЦК України свідчить про правомірність цього правочину і погодження з його умовами відповідачем, оскільки підписання даного договору є прямою та безумовною згодою позичальника щодо прийняття умов цього договору.

Окрім того, як убачається з банківської виписки за вказаним договором, позичальник регулярно користувався кредитними коштами.

Банківська виписка має статус первинного документу, що вбачається з Переліку типових документів, затвердженого наказом МЮУ від 12 квітня 2012 року №578/5, відповідно до якого, до первинних документів, які фіксують факт виконання господарської операції та служать підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку і в податкових документах, віднесені: касові, банківські документи; повідомлення банків; виписки банків; корінці квитанцій і касових чекових книжок.

За таких обставин, ураховуючи, що відповідач отримав кредитні кошти, що підтверджується відповідними доказами, був обізнаний з умовами кредитування, користувався коштами та внаслідок порушення умов кредитування у позичальника виникла заборгованість, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 22 квітня 2024 року в справі №559/1622/19 виснував, що на позивача покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника на користь банку, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов`язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню.

Відповідач не надав суду доказів, які б підтверджували відсутність обов`язку перед банком сплачувати заборгованість та порушення банком черговості погашення вимог за грошовим зобов`язанням відповідно до ст.19 Закону України «Про споживче кредитування», а тому слід погодитися із доводами суду першої інстанції щодо доведеності позовних вимог про наявність кредитної заборгованості ОСОБА_1 перед АТ «Сенс Банк».

Колегія суддів звертає увагу, що кредитний договір між сторонами укладений в електронній формі через інформаційно-телекомунікаційну систему кредитодавця з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, є дійним та рівнозначним договору в письмовій формі. Для підтвердження укладення такого договору достатньо доказів проходження позичальником процедури ідентифікації (надання паспортних даних, РНОКПП, телефону, email) та підписання договору шляхом введення одноразового ідентифікатора (а.с.8).

Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується Законами України «Про споживче кредитування» та «Про електронну комерцію». Зокрема, в ст.13 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем i третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Відповідно до ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, i це роз`яснення логічно пов`язані з нею. Статтею 12 цього Закону, регламентуються вимоги до підпису сторін договору. Так, згідно з частиною першою цієї статті, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом. Відповідно до п.12 частини першої ст.3 Закону одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір. Таким ідентифікатором є СМС повідомлення з кодом, який зазначений у тексті договору в розділі «Підписи сторін».

Також, приписами ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до змісту п.7 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК України, а також іншими актами законодавства.

Підпис одноразовим ідентифікатором є одним із видів електронних підписів. У разі використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором цей ідентифікатор може бути прикріплений до даних, які ним підписуються, в будь-якій формі і в будь-який спосіб, який надає змогу встановити, що за його допомогою були підписані ті чи інші дані саме тією особою, яка в них вказана в якості підписувача. Цей іденфікатор технічно може існувати окремо від підписуваних за його допомогою даних, однак логічно з ними поєднується, що може бути встановлено при огляді інформаціно-комунікаційної системи особи, яка згенерувала і надіслала одноразовий ідентифікатор підписувача. Факт поєднання одноразового ідентифікатора з підписаними за його допомогою даними може підтверджуватися тим, що (а) особа, яка підписала ті чи інші дані, певним чином ідентифікувалася в інформаціно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, і залишила там свої контактні дані; (б) особа отримала це ідентифікатор за тими контактними даними, які лишила, і ввела цей ідентифікатор у спеціально відведене поле; (в) ці дії особи були пов`язані саме з її наміром укласти певний договір, що може підтверджуватися тим, що текст договору або посилання на нього візуально розміщувалися поряд із тими полями, в які мав бути введений одноразовий ідентифікатор.

Отже, 15 червня 2021 року укладений договір відповідно вимог ЦК України, Законів України «Про електронну комерцію» та «Про фінансові послуги», а дійсність договору та належність електронного підпису підтверджуються наданими доказами (довідкою про ідентифікацію клієнта, інформацією про надсилання одноразового ідентифікатора та використання електронної системи банку).

За таких обставин, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення ухвалене судом першої інстанції без додержання норм матеріального та процесуального права, а тому суд першої інстанції законно задовольнив позов та стягнув заборгованість із відповідача у повному обсязі за умовами укладеного договору.

Підсумовуючи викладене вище, суд першої інстанції ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно з положеннями ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що судове рішення суду першої інстанції належить залишити без змін.

Зупинення виконання рішення суду до розгляду апеляційної скарги, тобто у спосіб, який зазначає відповідач, здійсненим бути не може, оскільки положення частини четвертої ст.359 ЦПК України наділяють суд апеляційної інстанції на стадії відкриття апеляційного провадження зупиняти дію оскаржуваного рішення у разі, якщо апеляційна скарга подана з пропуском строку на апеляційне оскарження та суд апеляційної інстанції поновлює пропущений строк. Зупинення виконання рішення суду та зупинення дії оскаржуваного рішення не є тотожними поняттями. Рішення у цій справі передбачає примусове виконання.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 18 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 24 липня 2026 року.

Головуюча Судді: