Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №285/1595/26 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №285/1595/26 Головуючий у 1-й інст. Мозговий В. Б.

Категорія 39 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Бондар О.О., Шевчук А.М.

розглянув у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Житомирі цивільну справу №285/1595/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 05 червня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Мозгового В.Б. в м. Звягель Житомирської області,

в с т а н о в и в :

У березні 2026 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №170888 від 04.12.2019 в розмірі 16 892,36 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту – 6571,03 грн., заборгованості за процентами – 8 659,67 грн та заборгованості за штрафом/пенею – 1661,66 грн. Також просило стягнути 8 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування позову зазначало, що 04.12.2019 між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір споживчого кредиту №170888, за умовами якого відповідач отримав грошові кошти у розмірі 7000 грн на умовах визначених кредитним договором, а позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом на умовах та в терміни, що визначені договором. Вказує, що ТОВ «Слон Кредит» свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в сумі 7000 грн. У свою чергу відповідач всупереч чинному законодавству та умовам договору, належним чином покладені на нього обов`язки перед позивачем не виконав, порушив умови кредитного договору. Зазначає, що заборгованість відповідача за кредитним договором становить 16 892,36 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту – 6571,03 грн., заборгованість за процентами – 8 659,67 грн та заборгованість за штрафом/пенею – 1661,66 грн.

Вказує, що 12.04.2021 між ТОВ «Слон Кредит» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги №СККК-12042021, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ «Слон Кредит», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №170888 від 04.12.2019 в розмірі 16 892,36 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту – 6571,03 грн., заборгованості за процентами – 8 659,67 грн та заборгованості за штрафом/пенею – 1661,66 грн. Враховуючи вищевикладене просило задовольнити позов в повному обсязі, а також стягнути судові витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правову допомогу.

Рішенням Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 05 червня 2026 року у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» подало апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що ТОВ «Слон Кредит» належним чином та в повному обсязі виконало свої зобов`язання за кредитним договором №170888 від 04.12.2019. На підтвердження цього до матеріалів позовної заяви було долучено розрахунок заборгованості від 12.02.2026 щодо вказаного кредитного договору. Зазначає, що між ОСОБА_1 та ТОВ «Слон Кредит» був укладений договір №170888 від 04.12.2019 в електронній формі, що має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які погодили всі істотні умови. Станом на дату звернення апелянта до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості розмір непогашеного кредиту відповідача складає 16 892,36 грн. Позивачем до позовної заяви додано розрахунок заборгованості, складений первісним кредитором ТОВ «Слон Кредит», який оформлено та підписано відповідно до вимог чинного законодавства України. Із розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач отримав кредитні кошти та здійснював часткове погашення заборгованості. Наголошує, що на момент відступлення права вимоги за кредитним договором, а саме станом на 12.04.2021, розмір заборгованості не змінився та також становить 16 892,36 грн.

Стверджує, що судом першої інстанції не було вжито заходів щодо витребування додаткових доказів, необхідних для всебічного, повного та об`єктивного з`ясування обставин справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Наданий апелянтом розрахунок заборгованості узгоджується з умовами кредитного договору №170888 від 04.12.2019, а також часткове виконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором №170888 від 04.12.2019, може вважатися належним та допустимим доказом у розумінні чинного законодавства. Відповідачем не було надано жодних звернень до первісного кредитора щодо незрозумілості умов кредитного договору або окремих його положень, що свідчить про усвідомлене прийняття ним умов договору під час його укладення та розуміння обсягу взятих на себе зобов`язань, зокрема щодо обов`язку своєчасного погашення кредиту. Підкреслює, що апелянтом подано належні та допустимі докази на підтвердження наявності заборгованості відповідача, зокрема розрахунок заборгованості за кредитним договором №170888 від 04.12.2019, який цілковито вважається належним доказом, що підтверджує розмір заборгованості, а також факт її часткового погашення відповідачем. Враховуючи вищевикладене просить скасувати рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 05 червня 2026 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 04 грудня 2019 року між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір споживчого кредиту №170888, за умовами якого ТОВ «Слон Кредит» зобов`язалося надати відповідачу кредит на споживчі (особисті) потреби у розмірі 7000 грн., а той, у свою чергу, зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, передбачених цим договором (пункти 1.1, 1.2, 1.3, 1.4 кредитного договору).

Пунктами 1.5, 1.6 кредитного договору встановлено, що строк кредиту – 366 днів (до 04.12.2020), тип процентної ставки – фіксована, а розмір відсоткової ставки за кредитом залежить від періоду її встановлення та складає: за перший день користування кредитом – 10%; за усі наступні дні користування кредитом, починаючи з другого дня й до кінця строку надання кредиту – 198%.

Реальна річна відсоткова ставка – 524,70% річних, загальна вартість кредиту складає 18 256,70 грн., що включає в себе: суму кредиту в розмірі 7000 грн., відсотки за перший день користування кредитом в розмірі 700 грн та поточні відсотки за користування кредитом 10 556,70 грн (п.1.7 – 1.8.3).

Пунктом 3.1 кредитного договору передбачено, що нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».

12 квітня 2021 року між ТОВ «Слон Кредит» як клієнтом, та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал, як фактором, укладено договір відступлення прав вимоги №СККК-12042021, за умовами якого клієнт відступив фактору права грошової вимоги за кредитним договором, в тому числі і до відповідача ОСОБА_1 за договором споживчого кредиту №170888 від 04.12.2019.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги №СККК-12042021 від 12.04.2021 та акту прийому-передачі реєстру прав вимоги від 12.04.2021, ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» з 12.04.2021 набуло право грошової вимоги до боржників, в тому числі до боржника за договором споживчого кредиту №170888 від 04.12.2019 в сумі 16 892,36 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту – 6571,03 грн., заборгованість за процентами – 8659,67 грн та заборгованість за штрафом/пенею – 1661,66 грн.

Відповідно до платіжної інструкції №28617 від 13.04.2021 ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» згідно договору відступлення прав вимоги №СККК-12042021 від 12.04.2021 здійснило оплату на користь ТОВ «Слон Кредит».

Згідно розрахунку заборгованості станом на 04.12.2020 заборгованість ОСОБА_1 перед кредитором становить 16 892,36 грн., з яких: заборгованість за кредитом – 6 571,03 грн., заборгованість за відсотками за користування кредитом – 8659,67 грн., заборгованість за штрафом/пенею – 1661,66 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем документи не підтверджують факт отримання відповідачем коштів на підставі укладеного договору та наявність у відповідача заборгованості перед позивачем у розмірі, зазначеному в позовній заяві. Розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту та користування ним, а отже не є належним доказом наявності заборгованості. Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що у ТОВ «Слон Кредит» та відповідача виникли права і обов`язки згідно умов договору, оскільки відомостей про зарахування кредитних коштів матеріали справи не містять.

Перевіряючи законність рішення суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

За приписами ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Встановлено, що 04 грудня 2019 року між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір споживчого кредиту №170888, за умовами якого ТОВ «Слон Кредит» зобов`язалося надати відповідачу кредит на споживчі (особисті) потреби у розмірі 7000 грн., а той, у свою чергу, зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Пунктами 1.5, 1.6 кредитного договору встановлено, що строк кредиту – 366 днів (до 04.12.2020), тип процентної ставки – фіксована, а розмір відсоткової ставки за кредитом залежить від періоду її встановлення та складає: за перший день користування кредитом – 10%; за усі наступні дні користування кредитом, починаючи з другого дня й до кінця строку надання кредиту – 198%.

Вказаний договір про надання споживчого кредиту підписаний ОСОБА_1 електронним підписом з одноразовим ідентифікатором А028, що підтверджується довідкою про ідентифікацію клієнта.

На підтвердження позовних вимог ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» надало суду копію зазначеного вище договору споживчого кредиту №170888 від 04.12.2019.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитом слідує, що на виконання умов кредитного договору ОСОБА_1 сплачено: 02.01.2020 – 1513 грн., з яких: на погашення тіла кредиту зараховано – 197,85 грн., відсотків – 1315,15 грн.; 04.02.2020 – 1513 грн., з яких: на погашення тіла кредиту зараховано – 231,12 грн., відсотків – 1281,88 грн.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №127/23910/14-ц від 23.12.2020 зробив висновок про те, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.

Відтак, з урахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів доходить висновку про укладеність вищевказаного договору споживчого кредиту №170888 від 04.12.2019.

За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору. Зазначений договір недійсним не визнано.

При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №444/9519/12 (провадження №14-10 цс 18) від 28 березня 2018 року.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Частиною другою статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання є належним.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цсі5.

У справі, що переглядається встановлено, що відповідач уклав з ТОВ «Слон Кредит» електронний договір шляхом обміну електронними повідомленнями, та підписав такий у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» (електронним підписом одноразовим ідентифікатором А028), а тому вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно розрахунку заборгованості станом на 04.12.2020 заборгованість ОСОБА_1 перед кредитором становить 16 892,36 грн., з яких: заборгованість за кредитом – 6 571,03 грн., заборгованість за відсотками за користування кредитом – 8659,67 грн., заборгованість за штрафом/пенею – 1661,66 грн.

На виконання умов кредитного договору ОСОБА_1 сплачено: 02.01.2020 – 1513 грн., з яких: тіла кредиту – 197,85 грн., відсотків – 1315,15 грн.; 04.02.2020 – 1513 грн., з яких: тіла кредиту – 231,12 грн., відсотків – 1281,88 грн.

Відтак, заборгованість за тілом кредиту складає 6 571,03 грн.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення ОСОБА_1 отриманих в позику коштів, а тому вказана сума заборгованості по тілу кредиту підлягає стягненню з останнього на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал».

Також відповідач не надав ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду виписки по картковому рахунку за спірні періоди на підтвердження факту незарахування кредитних коштів на його рахунок, враховуючи, що ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» не є банківською установою.

Таким чином, колегія суддів вважає доведеною обставину отримання відповідачем грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеним кредитним договором і взяті на себе зобов`язання останнім не виконано, у передбачені в договорі строки грошові кошти не повернув, у зв`язку з чим виникла заборгованість.

Враховуючи те, що відповідач взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, кредитні кошти не повернув, внаслідок чого виникла заборгованість, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за тілом кредиту в сумі 6 571,03 грн.

Умовами договору передбачено, що строк кредиту – 366 днів (до 04.12.2020), тип процентної ставки – фіксована, а розмір відсоткової ставки за кредитом залежить від періоду її встановлення та складає: за перший день користування кредитом – 10%; за усі наступні дні користування кредитом, починаючи з другого дня й до кінця строку надання кредиту – 198%.

Реальна річна відсоткова ставка – 524,70% річних, загальна вартість кредиту складає 18 256,70 грн., що включає в себе: суму кредиту в розмірі 7000 грн., відсотки за перший день користування кредитом в розмірі 700 грн та поточні відсотки за користування кредитом 10 556,70 грн.

На погашення відсотків ОСОБА_1 сплачено 2 641,01 грн.

Відтак заборгованість за відсотками складає 8 615,69 грн.

Отже, позовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит Капітал» про стягнення заборгованості за відсотками в сумі 8 615,69 грн є доведеними та обґрунтованими належними доказами у справі.

Щодо стягнення заборгованості за штрафом/пенею, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання.

Згідно з пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установивши, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого відповідним законом України від 24лютого 2022 року №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05години 30хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого триває до теперішнього часу.

Здійснюючи тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, Верховний Суд в постанові від 12.06.2024 у справі №910/10901/23 виснував, в період існування особливих правових наслідків - протягом дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування, до позичальника застосовуються особливі наслідки - звільнення від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення повернення коштів. Аналогічна позиція Верховного Суду викладена в постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №706/68/23.

Отже, на період дії воєнного стану позичальники звільняються від сплати штрафів та пені, відтак позивачеві слід відмовити у стягненні заборгованості за штрафом/пенею в сумі 1661,66 грн.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, які зроблені з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог статті 376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу заявлену у позові.

Відповідно до ч. 1. п. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаний з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження надання правової допомоги, позивачем надано: копію договору про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01.07.2025, копію акту №469 від 09.03.2026, згідно яких сума наданих послуг складає 8000 грн., копію детального опису наданих послуг від 09.03.2026 та копію ордеру на надання правничої допомоги від 02.07.2025.

Колегія суддів, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, приходить до висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі №753/15687/15.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 16 892,36 грн. Справа є малозначною в силу вимог закону та не є складною.

Верховний Суд у справах №905/1795/18 та №922/2685/19 неодноразово зауважував, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 (провадження №61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №742/2585/19.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Наведене узгоджується з висновками викладеними в додатковій постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі №910/5724/23. Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі №911/2737/17.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 8 000 грн є завищеними, належним чином не обґрунтованими та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, колегія суддів доходить висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з ОСОБА_1 на корить ТОВ «ФК «Кредит Капітал» понесені у даній справі витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції у розмірі 2 000 грн.

Частиною 13 ст. 141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання позову ТОВ «ФК «Кредит Капітал» сплачено 2662,40 грн та за подання апеляційної скарги – 3993,60 грн., оскільки позов і апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Кредит Капітал» задоволено на 90,16%, то з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит Капітал» необхідно стягнути понесені останнім судові витрати зі сплати судового збору в сумі 6001 грн (90,16% від 6656 грн).

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» задовольнити частково.

Рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 05 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за договором споживчого кредиту №170888 від 04.12.2019 в розмірі 15 230,70 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту – 6 571,03 грн та заборгованості за процентами – 8 659,67 грн.

В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» судовий збір у розмірі 6001 грн за подачу позову та апеляційної скарги, а також 2 000 грн правничої допомоги.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Павицька Т. М.

Судді Бондар О. О.

Шевчук А. М.