Рішення від 26 липня 2026 р. у справі №752/21768/24 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/21768/24

Провадження №: 2-др/752/81/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(додаткове)

27 липня 2026 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Митрофанової А.О., при секретарі судового засідання Осадчук А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві заяву представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Гедьо Андрія Степановича про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 12 березня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності залишено без задоволення.

Разом з тим, у рішенні суду не було вирішено питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги.

13 березня 2026 року до Голосіївського районного суду міста Києва надійшла заява представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Гедьо Андрія Степановича про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат в якій просить суд стягнути з позивача на користь відповідача ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 45 000,00 грн.

В обгрунтування поданої заяви представник відповідача послався на те, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 12 березня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності залишено без задоволення.

У відзиві відповідач ОСОБА_1 повідомляв суд про те, що попередньо він очікує понести судові витрати у розмірі 45 000 грн за розгляд справи судом першої інстанції, що є співмірним зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру.

Зазначено, що точний розмір судових витрат та відповідні докази будуть надані відповідачем - 2 у визначений процесуальним законодавством строк.

Таким чином відповідна заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу містилася у відзиві.

Від позивача письмових заперечень щодо заяви представника відповідача не надходило.

Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце його проведення повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Від позивача ОСОБА_2 27.07.2026 року надійшла заява про відкладення розгляду заяви про ухвалення додаткового судового рішення, яка мотивована тим, що її представник адвокат Кучерук М.В. перебуває у відпустці.

У відповідності до частин 3, 4 статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.

У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Суд вважає можливим провести розгляд справи без участі сторін, оскільки їх неявка не перешкоджає розгляду заяви згідно ч. 4 ст. 270 ЦПК України.

Суд дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно до приписів статті 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.

Пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення (частина друга статті 270 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

З огляду на те, що питання розподілу судових витрат, понесених позивачем, суд не вирішував, є правові підстави для ухвалення додаткового рішення.

Судом встановлено, що у відзиві адвокат Гедьо А.С., як представник відповідача, зробив відповідну заяву щодо витрат відповідача на правничу допомогу, а також про надання доказів витрат відповідача на правничу допомогу впродовж визначеного процесуальним законодавством строку.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування представником позивача надано належним чином засвідчені копії таких документів:

- договору про надання правової допомоги від 13 листопада 2024 року, укладеного між адвокатом Гедьо Андрієм Степановичем та ОСОБА_1 ;

- розрахунку (акту) наданих послуг до договору про надання правової допомоги від 13 листопада 2024 року.

З наданих представником відповідача доказів на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу вбачається таке.

13 листопада 2024 року між адвокатом Гедьо Андрієм Степановичем та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги.

Згідно із п.4.1 Договору сума винагороди, яку клієнт зобов`язується сплатити за надання правової допомоги (гонорар), порядок та строки її внесення зазначаються в окремому додатку до цього договору.

В розрахунку (акті) наданих послуг до договору про надання правової допомоги від 13 листопада 2024 року (додаток до договору про надання правової допомоги від 13 листопада 2024 року) сторони підтвердили, що адвокат Гедьо Андрій Степанович надав ОСОБА_4 наступні послуги в повному обсязі і належної якості на загальну суму 45 000,00 грн:

- Здійснення представництва інтересів клієнта в Голосіївському районному суді міста Києва у справі №752/21768/24, що включає у себе надання клієнту послігщодо письмового консультування та вивчення наданих клієнтом матеріалів, позовної заяви,складення та звернення до відповідних установз адвокатськими запитами, складення та подання до суду відзиву, клопотань та заяв, участь у судових засіданнях - фіксована вартість 45 000 грн.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги та витрат, пов`язаних з прибуттям до суду, суд виходить з такого.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства»).

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»)

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

У статті 133 ЦПК України перелічено види судових витрат. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до положень статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Водночас, суд наголошує, що витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 727/463/19, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, від 14 вересня 2022 року у справі № 509/6250/20.

Враховуючи вищевикладене, складність справи, тривалість затраченого представником відповідача часу, пропорційність витрат до предмету спору та обсягу фактично наданих послуг і результатів розгляду справи, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 141 ЦПК України, суд вважає заяву представника відповідача обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 235, 258, 259, 263-265, 268, 270, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Гедьо Андрія Степановича про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 45 000,00 грн. (сорок п`ять тисяч гривень).

Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги додаткове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на додаткове рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне додаткове рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду безпосередньо або через суд першої інстанції.

Суддя А.О. Митрофанова