Рішення від 15 липня 2026 р. у справі №947/24251/25 — Київський районний суд м. Одеси

_____________________________________________________________________________________________________________________

Справа № 947/24251/25

Провадження № 2/947/323/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.07.2026 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді - Гниличенко М.В.

за участю секретаря – Тіщенка О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Одеси в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди, суд -

ВСТАНОВИВ:

27.06.2025 року до Київського районного суду м.Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , в якій позивач просить - визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 на вебсайті «Тік-Ток» наступного змісту: «Знайомтесь, це провідник Укрзалізниці, який домагається до неповнолітніх дівчат. На цей раз серед них була і моя старша донька. Вона знаходилась у компанії своїх подружок, вони їхали з відпочинку із Закарпаття в Одесу і натрапили на ось це, яке дуже сміливо, дуже сміливо в наглій формі до них домагалось. Прошу розголосу цій ситуації, щоб інші дівчата, за яких нікому заступитись не втрапили в лапи цього негідника. А якщо ти мене чуєш, знай, що тебе вже шукають і просто так ця ситуація не минеться»; зобов?язати ОСОБА_2 протягом десяти календарних днів з дня набрання рішенням законної сили спростувати недостовірну інформацію, шляхом розміщення на вебсайті «Тік-Ток» у своєму обліковому записі тексту вступної та резолютивної частини рішення у цій справі під заголовком «Спростування»; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , моральну шкоду в розмірі 50 000грн., стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , РНОКП НОМЕР_1 , витрати на сплату судового збору у сумі 4239,20 грн., витрати на виготовлення Звіту за результатами проведеної фіксації та дослідження змісту вебсторінки у мережі Інтернет №61/2025-3В від 06.03.2025 року у розмірі 6000 грн., витрати на виготовлення Довідки з відомостями про власника вебсайту (вебсторінки), реєстратора доменного імені або інформацією про його встановлення №26/2025-Д від 18.03.2025 у сумі 2100 грн., та витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.06.2025 року вищевказана справа була розподілена судді Гниличенко М.В.

Ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 15.07.2025 року провадження по справі було відкрито та запропоновано відповідачу надати свої письмові заперечення проти позову та посилання на докази, якими він обґрунтовується. Розгляд справи призначено у порядку загального позовного провадження.

Позивач ОСОБА_1 до судового засідання не з`явився, належним чином повідомлявся, в його інтересах в режимі відеозв`язку з`явилась адвокат Малєнко О.В., яка підтримала позовні вимоги у повному обсязі та просила задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 до судового засідання не з`явилась, неодноразово повідомлялась належним чином шляхом надіслання судових документів рекомендованим поштовим повідомленням на зареєстровану адресу проживання: АДРЕСА_1 , проте зворотні повідомлення повернуто з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою», що є належним повідомленням в розумінні п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався, будь-яких заяв з процесуальних питань до суду не надходило.

Згідно з ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд зауважує, що перешкодою для розгляду справи є не відсутність учасників процесу, а відсутність належних та допустимих доказів для розгляду справи, та у зв`язку з цим, неможливість суду встановити обставини справи та надати їм правову оцінку, проте в даному випадку докази, які є в матеріалах справи є повними та достатніми для розгляду справи по суті.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд приходить до наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Частинами першою та другою статті 10 ЦПК України закріплено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Кожен має право на свободу вираження поглядів у розумінні статті 10 Конвенції, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку (абзац 4 пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).

Статтею 201 ЦК України передбачено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

За змістом статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію, у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» у пунктах 9-12 роз`яснив судам, що відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

У постанові Верховного Суду у від 18 грудня 2019 року у справі № 742/286/17 (провадження № 61-14303св19) вказано, що відповідачами у справі про захист честі, гідності чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. У випадку коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем. При опублікуванні чи іншому поширенні оспорюваної інформації без зазначення автора (наприклад, у редакційній статті) відповідачем у справі має бути орган, що здійснив випуск засобу масової інформації. Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Проте, суд зауважує, що у спірних правовідносинах недостовірна інформація розповсюджувалась через веб-сторінку відповідача у соціальній мережі «ТікТок». Відповідно до статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» власник веб-сайту не є власником веб-сторінки, власник веб-сторінки самостійно володіє обліковим записом та може незалежно від власника веб-сайту розміщувати інформацію на веб-сторінці та управляти нею. Крім того, у подібних справах у випадку поширення інформації через соціальні мережі Верховний Суд не вказує на необхідність залучення власника веб-сайту як співвідповідача (постанова Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 760/2753/17, від 13 квітня 2020 року у справі № 303/3794/18-ц). Таким чином, належним відповідачем по даній справі є ОСОБА_2 .

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює у виробничому підрозділі пасажирського вагонного депо Чернівці філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» з квітня 2004 року, де з 04.2005 року по 06.2009 року займав посаду начальника пасажирського поїзда резерву провідників, з 08.09.2010 року по 07.09.2016 року займав посаду начальника поїзда (пасажирського), з 08.09.2016 року по 06.02.2017 року займав посаду провідника пасажирського вагона резерву провідників, з 07.02.2017 року по 06.02.2025 року займав посаду начальника поїзда пасажирського, з 02.2025 року до тепер займає посаду провідника пасажирського вагону резерву провідників. /а.с.27/

Позивач у судовому засіданні зазначив, що за весь час роботи на вказаних посадах, де майже весь період він займав посаду начальника пасажирського поїзда (окрім 5-ти місяців), він виконував та виконує свої обов?язки у відповідності із посадовою інструкцією начальника поїзда та виключно із дотриманням усіх правил та норм, які регламентують порядок роботи начальника пасажирського поїзда. Жодних скарг на ОСОБА_1 , від будь-яких осіб, в тому числі й від пасажирів за час його роботи як начальника пасажирського поїзда з 08.09.2010 року у виробничому підрозділі пасажирського вагонного депо Чернівці філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» не надходило. Дисциплінарні стягнення з 08.09.2010 року по 05.02.2025 року до ОСОБА_1 не застосовувались.

Що стосується події, яка мала місце 01.02.2025 року, позивач пояснив, що 01.02.2025 року по 05.02.2025 року, будучі начальником пасажирського поїзда, обслуговував поїзд № 136 у рейсі за маршрутом Чернівці - Одеса - Чернівці. В добу з 01.02.2025 року на 02.05.2025 року він працював у вагоні № 13. У складі поїзда № 136 в різних вагонах здійснювала проїзд група учнів, яка прямувала з м.Чернівці до м. Одеса.

Перед даним рейсом до ОСОБА_1 зателефонувала працівниця вокзалу м. Одеса - ОСОБА_3 , яка передала прохання від батьків декількох дівчат із вказаної групи учнів допомогти дітям комфортно доїхати до м.Одеса, розмістити їх у одному купе та приглядати за ними під час поїздки. В свою чергу, 01.02.2025 року у місті Чернівці перед посадкою у поїзд вказані дівчата самостійно підійшли до ОСОБА_1 та провідника вагону № 13 ОСОБА_4 , і нагадали про прохання батьків та про те, що їм необхідна допомога у розміщенні так як згідно білетів їхні місця були у різних вагонах.

Таким чином, четверо дівчат було розміщено в одному купе №1 у вагоні №13 у поїзді № 136. Далі, вже в дорозі, приблизно о 21 год 30 хвилин вказані вище четверо дівчат звернулись до ОСОБА_1 із проханням дозволити дівчині, яка їде у іншому вагоні, їхати разом із ними у купе № l вагону №13, на що позивач погодився, оскільки розуміє, що дітям корисно проводити час разом.

Водночас, з огляду на їхній вік та міри необхідної безпеки він контролював їхню поведінку, періодично приходив до купе та запитував дівчат чи потрібна їм будь-яка допомога. Далі, учні, які розмістились у вказаному купе № 1 вагону № 13, в тому числі й їхні друзі з інших купе, гучно розмовляли, сміялись, слухали музику. Це було добре чути, адже двері у їхньому купе були відкриті.

Позивач в черговий раз пішов до вказаного купе, щоб пересвідчитись, чи все добре у дітей, чи потрібна їм якась допомога, водночас взяв додаткові ковдри для них. Звернувшись до них із пропозицією взяти ковдри він отримав лайливі відповіді та крики: «Проваливай!» (російською мовою), після чого перед ним намагались закрити двері купе. Позивач зазначив, що відповів учням, що вони невдячні та не розуміють хороших вчинків (так як до мене звернулись російською мовою, він теж відповів - російською). Після цієї розмови на підвищених тонах він пішов. Інших розмов із учнями із купе №1 він не мав.

При цьому, позивач зазначає, що начальник поїзда з метою забезпечення безперебійної роботи поїзда має право відпочивати почергово, тобто чергує свій відпочинок з провідником чи помічником начальника поїзда. У той час коли учні з купе №1 гучно себе поводили, тобто орієнтовно після 21:30 години вечора, як раз була його черга відпочивати, а тому коли він пішов до них - не був одягнутий у формений одяг.

Так, поїзд доїхав до міста Одеса, що було місцем призначення групи учнів, в тому числі тих п?ятьох дівчат, що бути розміщені у купе № 1 вагону №13. При висадці групи учнів у м. Одеса будь-яких скарг ані від керівниці групи даних учнів, а ні від самих учнів, а ні від їхніх батьків - до ОСОБА_1 не поступало.

Утім, 02.02.2025 року на вебсайті «Тік-Ток» на сторінці, якою користується відповідач ОСОБА_2 , остання опублікувала відеоролик тривалістю 43 секунди, на якому вона знімає особисто себе та особисто повідомляє інформацію невизначеному колу осіб, водночас у даному відеоролику автор демонструє інший відео-матеріал та власні письмові коментарі на червоному фоні. Вказаний відеоролик від 02.02.2025 року містився за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 ./а.с.39/

Позивач вказує, що шляхом поширення відповідачкою вказаного відеоролика від 02.02.2025 року було порушено особисті немайнові права позивача, оскільки висловлювання у відеоролику та письмові коментарі у ньому є недостовірними, мають негативний зміст стосовно позивача, ображають його, містять погрози, а необмежене коло глядачів відеоролику, як споживачі цієї інформації, негативно сприймають позивача з огляду на такі висловлювання.

Однак, у березні 2025 року відеоролик на вебсайті «ТікТок» та аккаунт було видалено відповідачем, зокрема, станом на 18.03.2025 року ані відеоролик від 02.02.2025, ані аккаунт, на якому відповідачка розміщувала відеоролик - «не знайдено».

Зокрема, у відеоролику (відповідачка) говорить промову наступного змісту (дослівно викладено промову з відеоролику): «Знайомтесь, це провідник Укрзалізниці, який домагається до неповнолітніх дівчат. На цей раз серед них була і моя старша донька. Вона знаходилась у компанії своїх подружок, вони їхали з відпочинку із Закарпаття в Одесу і натрапили на ось це *** (лається губами без звуку), яке дуже сміливо, дуже сміливо в наглій формі до них домагалось. Прошу розголосу цій ситуації, щоб інші дівчата, за яких нікому заступитись не втрапили в лапи цього негідника. А якщо ти мене чуєш,*** (лається губами без звуку), знай, що тебе вже шукають і просто так ця ситуація не минеться». Окрім того, під час відеоролику автором у ньому розміщується аналогічний письмовий текст. Той факт, що інформація з вказаного вище відеоролика стосується саме ОСОБА_1 , підтверджується розміщенням у даному відеоролику фрагменту іншого відеоконтенту з його обличчям та голосом, а також зазначенням його посади.

Позивач вказує, що наслідки поширення негативної та недостовірної інформації призводять до негативного ставлення суспільства до позивача та шкодять діловій репутації, як керівника. На сьогоднішній день недостовірна інформація викладена відповідачем офіційно не спростовувалася. Як наслідок поширена інформація дискредитувала позивача, а тому позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд зазначає, що недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто, містить, відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Згідно із п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009, № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» відповідно до Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Отже, коли робляться твердження про поведінку особи, деколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав.

Судом було досліджено посадова інструкція начальника поїзда пасажирського АТ «Українська залізниця» філії «Пасажирська компанія» від 10.08.2020 року, з якої вбачається, що Начальник пасажирського поїзда резерву провідників відноситься до категорії «Керівники». Прийняття на посаду начальника пасажирського поїзда, та звільнення з неї здійснюється начальником депо з дотриманням вимог Кодексу законів про працю України./а.с.136/

Відповідно до ч.4 вказаної інструкції начальник поїзда забезпечує технічний нагляд і справний стан вагонів пасажирського поїзда і їх обладнання, забезпечує своєчасну і якісну підготовку поїзда в пункті обертання, здійснює контроль за роботою поїзної бригади, контролює правильне розміщення і проїзд у поїзді пасажирів згідно з проїзними документами, сприяє створенню кращих умов проїзду інвалідам, хворим, людям похилого віку і пасажирам з дітьми, забезпечує порядок у вагонах, вживає відповідних заходів щодо його порушників.

Відповідно до ч.6 вказаної інструкції за неналежне виконання або невиконання своїх посадових обов`язків, що передбачені цією інструкцією, відповідає в межах, визначених діючим законодавством України про працю.

Відповідно до даної інструкції зі ОСОБА_1 07.02.2024 року було укладено Контракт № 8, відповідно до якого ОСОБА_1 було прийнято на посаду начальника поїзда пасажирського, строк дії контракту з 07.02.2024 року по 06.02.2025 року./а.с.141/

Суд звертає увагу, що начальник потягу не є публічною особою відповідно до визначення цього терміна у законодавстві, проте висловлювати критику його діяльності не заборонено. Статус начальника поїзда – це матеріально відповідальний працівник, який виконує адміністративно-господарські та технічні функції у межах залізничного рухомого складу АТ «Укрзалізниця», він не є державним службовцем або політиком, але оскільки АТ «Укрзалізниця» є державним підприємством , що надає публічні послуги, робота його працівників становить значний суспільний інтерес. Зокрема, об`єктом критики в медіа є звернення громадян на виконання професійних обов`язків працівниками, в тому числі і керівником – начальником потяга, тому журналісти та пасажири мають право на вираження власних думок та оціночних суджень щодо якості обслуговування та виконання безпосередніх обов`язків працівниками АТ «Укрзалізниця».

Тобто, будь-яке судження, яке має оціночнии? характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функціи?, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та діловоі? репутаціі? та, відповідно, не є предметом судового захисту.

У рішенні від 21 лютого 2012 року у справі «Тушалп проти Туреччини» Європейський суд з прав людини вказав, що навіть припускаючи, що висловлювання заявника могли були визнані провокативними, грубими та агресивними, вони становили оціночні судження. Водночас, Європейський суд з прав людини підкреслив, що використання навіть «вульгарних фраз» саме собою не є визначальним в оцінці агресивного висловлювання, адже це може слугувати просто «стилістичним цілям», оскільки «стиль є частиною комунікації як форми вираження та як такий захищений разом зі змістом вираження».

Межа допустимої критики щодо особи визначається з урахуванням конкретних обставин і може бути ширшою до керівника, ніж щодо приватної особи. Проте фактичні твердження про вчинення особою дій, що містять ознаки злочину, порушують презумпцію невинуватості та негативно впливають на немайнові права позивача. Однак це стосується тих випадків, коли висловлювання чи публікації про особу містять фактичні конкретні відомості та обставини вчинення злочину, висловлені в категоричній формі. Водночас висловлення оцінних суджень із використанням грубих мовних засобів, які ґрунтуються на особистій думці, а не твердженнях про факти, не підлягають спростуванню, навіть якщо такі судження наштовхують аудиторію на думку про протиправність дій публічної особи.

Представник позивача звертав увагу на той факт, що відповідач фактично обвинувачувала позивача в домаганні до дівчат, що є складом злочину, але суд не погоджується з даними доводами, оскільки поняття домагання - це небажана, нав`язлива або агресивна поведінка, яка порушує особисті кордони, викликає дискомфорт, страх або принижує гідність. Це явище має різні форми та проявляється в багатьох сферах життя, але злочином є саме сексуальне домагання, в даному випадку із обставин справи поведінка начальника поїзда, яка виразилась в систематичному приходу позивача до купе, в якому їхали дівчата, навіть в його неробочий час, свідчить як небажана та нав`язлива поведінка з боку позивача. Тобто, відповідач намагалась своїм відеороликом, а у подальшому і офіційним зверненням до АТ «Укрзалізниця» довести до відома до широкого коло осіб власну думку про те, що поведінка начальника поїзда не відповідала виконанню його безпосередніх професійних обов`язків.

Встановлені судом факти підтверджують, що дійсно начальник пасажирського поїзда №136 ОСОБА_1 допустив порушення посадової інструкції з самого початку, прийнявши прохання працівниці вокзалу м.Одеси комфортно доїхати дітям та приглядати за ними, оскільки начальник поїзда повинен забезпечувати усім пасажирам без виключення високий рівень обслуговування та комфортності, у подальшому надав дозвіл дівчатам перебувати в одному купе, проте розміщення і проїзд пасажирів повинно бути згідно з проїзними квітками, при поселення дівчат в одно купе та приходу їх друзів, які гучно розмовляли, слухали музику, створив іншим пасажирам некомфортні умови проїзду, чим не забезпечив порядок та тишу у вагоні, не вжив відповідних заходів, також фактично перебрав на себе функції провідника вагона, занадто часто приходив до купе дівчат, навіть в неробочий час без форменого одягу, вказану поведінку можливо охарактеризувати як нав`язливу та таку, що порушує особисті кордони пасажирів та викликає дискомфорт, що призвело до конфлікту з неповнолітніми дітьми та загалом є неприпустимим.

Суд звертає увагу на той факт, що 04.02.2025 року відповідач ОСОБА_2 подала заяву до Виробничого підрозділу пасажирське вагонне депо «Чернівці Філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» стосовно порушення посадових обов`язків та нетактовної поведінки працівника поїзної бригади - начальника поїзда ОСОБА_1 , на підставі вказаної заяви ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності, зокрема оголошено догану, що підтверджується наказом Виробничого підрозділу пасажирське вагонне депо «Чернівці Філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» № 3-к/с від 05.02.2025 року./а.с.30/. Вказаний наказ ОСОБА_1 оскаржено не було.

Громадяни України відповідно до Закону України «Про звернення громадян» мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Таким чином, відповідач використала своє конституційне право на звернення з індивідуальною скаргою на поведінку працівника АТ «Укрзалізниця».

Враховуючи викладене, публічний характер роботи позивача, характер взаємовідносин, суд приходить до висновку, що статус позивача як керівника – начальника пасажирського поїзда передбачає можливість перевищення меж допустимої критики та аналізу поведінки позивача громадськістю. Вказаний статус набутий позивачем з власної волі та передбачає усвідомлення можливості потенційної критики при наданні публичних послуг та необхідний прояв ним толерантності, терпимості щодо висловлювань громадян.

Позивачем та її представником не доведений факт неправомірних дій відповідача щодо позивача та причинно-наслідковий зв`язок в тому числі між набутими захворюваннями, виниклими складностями по роботі та в сім`ї, та діями відповідача. Відмовляючи в задоволенні позову про захист честі, гідності та ділової репутації у відповідності зі статтею 1167 ЦК України суд відмовляє і у позові про відшкодування моральної шкоди за відсутності встановлення вини відповідача.

За вказаних обставин, підстави для задоволення позову відсутні.

Крім того, суд зауважує, що письмові пояснення свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 судом не беруться до уваги, оскільки у цивільному процесі України прийняти нотаріально завірені письмові пояснення свідків як повноцінні «показання свідка» неможливо, оскільки основним правилом цивільного судочинства є усність і безпосередність допиту свідка в залі суду, з попередженням про кримінальну відповідальністю та можливістю ставити свідку питання щодо предмету спору./а.с.118-121/

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що відсутні підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 , так як поширена відповідачем інформація є оціночними судження.

Відповідно до ч.1, п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки, судом не встановлено підстав для задоволення позову, то відповідно, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача, судового збору та інших витрат, сплачених при розгляді справи, відсутні.

Керуючись ст.ст. 15, 23, 94, 275, 297, 299 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи №1 від 27.02.2009 року, ст.ст. 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 27.07.2026 року.

Суддя М. В. Гниличенко