Окрема думка від 03 червня 2026 р. у справі №990/417/25 — Велика Палата Верховного Суду

04 червня 2026 року

м. Київ

ОКРЕМА ДУМКА (розбіжна)

суддів Великої Палати Верховного Суду Банаська О. О., Мартинюк Н. М.

справа № 990/417/25

провадження № 11-79заі26

1. ПІДСТАВИ ДЛЯ ВИСЛОВЛЕННЯ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

1.1. Предметом спору у цій справі була негативна оцінка кандидатки на посаду судді ОСОБА_1 за критеріями професійної етики та доброчесності у рішенні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі також - ВККС, Комісія, відповідач, скаржник) про непідтвердження кандидаткою здатності здійснювати правосуддя в апеляційному господарському суді, що було ухвалене в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах.

1.2. ОСОБА_1 (далі також - позивачка, кандидатка) звернулася до Верховного Суду із позовною заявою до ВККС, у якій просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 04 серпня 2025 року № 246/ас-25 про визнання її такою, що не підтвердила здатність здійснювати правосуддя в апеляційному господарському суді;

- зобов`язати відповідача повторно розглянути питання щодо підтвердження здатності позивача здійснювати правосуддя в апеляційному господарському суді з урахуванням висновків Верховного Суду за результатом розгляду позову.

1.3. На обґрунтування вимог позивачка зазначила, зокрема, що висновок Комісії про непідтвердження нею законності отриманих доходів суперечить вимогам законодавства та дослідженій ВККС інформації, оскільки вона надала Комісії до ухвалення спірного рішення вичерпний пакет документів щодо надання нею правової (правничої) допомоги (докладні пояснення, копії судових рішень, заяви по суті справи та з інших питань, договори про надання послуг, банківські документи, інформація податкового органу тощо) на підтвердження законності отримання нею у 2016-2019 роках доходів від ПрАТ «Балцем» (ПАТ «Євроцемент-Україна») та ДП «Краматорський завод «Пушка».

1.4. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 04 лютого 2026 року в задоволенні позову відмовив, зазначивши, що висновки Комісії стосовно отримання кандидаткою занадто великої винагороди за надання юридичних послуг ПрАТ «Балцем» (ПАТ «Євроцемент-Україна») та ДП «Краматорський завод «Пушка», а також відсутність об`єктивного підтвердження законності факту отримання кандидаткою у 2016-2019 роках доходу від цих підприємств є достатньо вмотивованим, обґрунтованим і відповідає критеріям, визначеним законом та усталеної практики Великої Палати Верховного Суду до таких рішень ВККС.

1.5. У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила скасувати рішення суду першої інстанції, стверджуючи, що отримані нею доходи були офіційно задекларовані, з них сплачено податки та єдиний соціальний внесок, і при цьому ні Комісія, ні суд не встановили жодного факту незаконності джерел походження її доходів, недоброчесної поведінки чи порушення нею правил професійної етики, але фактично відступили від принципу презумпції доброчесності кандидата на посаду судді без жодної на те підстави та необґрунтовано переклали на неї обов`язок доведення законності походження доходів за відсутності будь-яких доказів протиправності її дій.

1.6. За результатами апеляційного перегляду Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

1.7. Не погоджуємося із висновками більшості суддів Великої Палати Верховного Суду щодо результатів розгляду апеляційної скарги, оскільки вважаємо, що суди першої та апеляційної інстанції, посилаючись на дискрецію ВККС та внутрішнє переконання її членів, помилково залишили поза увагою, що негативний для кандидатки висновок Комісії ґрунтується фактично на одному невмотивованому твердженні про непідтвердження законності факту отримання нею у 2016, 2019 роках доходів від двох юридичних осіб, без жодної оцінки наданих кандидаткою доказів і пояснень стосовно цих фактів (обсягом більше 150 сторінок), що спростовують висновки ВККС та свідчать про очевидну невмотивованість її рішення.

2. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОСТАНОВИ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

2.1. Постановою від 04 червня 2026 року у справі № 990/417/25 (провадження № 11-79заі26) Велика Палата Верховного Суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 990/417/25 - без змін.

2.2. Мотивуючи таке рішення Велика Палата Верховного Суду зазначила, зокрема, що:

- предметом оцінки Комісії були обставини підтвердженості джерел походження отриманих кандидаткою коштів, реальності господарських операцій та достатності наданих нею пояснень і документів для усунення сумнівів щодо фактичного надання юридичних послуг, за які були отримані значні суми коштів;

- сам по собі факт відсутності у кандидатки передбаченого законом обов`язку зберігати певні документи понад визначений строк не позбавляє Комісію права оцінювати переконливість та достатність її пояснень у процедурі кваліфікаційного оцінювання;

-вважає безпідставними, як і суд першої інстанції, посилання позивачки на відсутність установлених фактів незаконності отримання нею доходів, податкових порушень або обвинувальних рішень компетентних органів;

- та обставина, що в спірному рішенні відсутня детальна аргументація стосовно прийнятності / неприйнятності наданих позивачем документів, не є свідченням того, що такі не були враховані Комісією під час ухвалення рішення, адже достатнім є те, що рішення містить логічне і раціональне обґрунтування, з якого можна встановити ті мотиви, які вплинули на ухвалення остаточного рішення Комісією;

- зміст спірного рішення свідчить, що Комісія виходила не з формального заперечення права кандидата на здійснення адвокатської чи підприємницької діяльності, а з оцінки достатності та переконливості наданих пояснень і документів для усунення сумнівів щодо походження значних доходів;

- із системного аналізу змісту рішення вбачається, що Комісія пов`язала свої висновки насамперед із показником «законність джерел походження майна, відповідність рівня життя судді (кандидата на посаду судді) або членів його сім`ї задекларованим доходам, відповідність способу життя судді (кандидата на посаду судді) його статусу», щодо якого дійшла висновку про наявність неспростованих сумнівів.

2.3. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у спірній ситуації зміст наявних у справі доказів та наданих сторонами пояснень не дає підстав вважати, що Комісія, ухвалюючи рішення щодо непідтвердження ОСОБА_1 здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критеріями кваліфікаційного оцінювання, діяла свавільно, неправильно встановила фактичні обставини чи не врахувала суттєві відомості, повідомлені кандидаткою.

3. СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

3.1. З такими висновками більшості суддів Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося, тому відповідно до частини третьої статті 34 КАС України висловлюємо окрему думку з таких підстав.

3.2. Передусім слід наголосити, що предметом апеляційного перегляду у цій справі було питання правової оцінки вмотивованості рішення ВККС у пленарному складі про визнання ОСОБА_1 такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному господарському суді через те, що кандидатка не підтвердила законності доходів, отриманих від двох юридичних осіб, що свідчить про істотну невідповідність її показникам професійної етики та доброчесності.

4. Щодо меж дискреції ВККС та судового контролю за реалізацією Комісією дискреційних повноважень у процедурі кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді

4.1. За змістом пункту 2 частини першої статті 79-2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) до повноважень ВККС належить проведення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду чи суддів Верховного Суду - на основі рейтингу кандидатів за результатами кваліфікаційного оцінювання та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 79-3 цього Закону.

4.2. У конкурсі на зайняття вакантної посади судді апеляційного суду може брати участь особа, яка відповідає вимогам до кандидата на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією, а також відповідає одній із вимог, визначених частиною першою статті 28 цього Закону (частина друга статті 793 Закону № 1402-VIII).

4.3. Частина четверта статті 793 Закону № 1402-VIII визначає, серед іншого, що відповідність особи критеріям компетентності, доброчесності та професійної етики встановлюється Комісією під час проведення її кваліфікаційного оцінювання як кандидата на посаду судді.

4.4. Завдання, підстави, порядок проведення та етапи кваліфікаційного оцінювання визначено у главі 1 «Кваліфікаційне оцінювання суддів» розділу V «Кваліфікаційний рівень судді» Закону № 1402-VIII.

4.5. Частиною першою статті 83 Закону № 1402-VIII передбачено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться Комісією з метою визначення здатності кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.

4.6. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність (частина друга статті 83 Закону № 1402-VIII).

4.7. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України (частина п`ята статті 83 Закону № 1402-VIII).

4.8. Вища рада правосуддя затверджує Єдині показники для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді) після консультацій з Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, Радою суддів України та Громадською радою доброчесності (частина шоста статті 83 Закону № 1402-VIII).

4.9. За результатами кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посаду судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду або судді Верховного Суду ВККС ухвалює рішення про підтвердження або непідтвердження здатності таких кандидатів здійснювати правосуддя у відповідному суді, визначає рейтинг для участі у конкурсі кандидатів, які підтвердили здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, визначає переможця конкурсу на зайняття вакантної посади судді у відповідному суді та ухвалює рішення про рекомендацію або про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді (пункт 4 частини четвертої статті 793 Закону

№ 1402-VIII).

4.10. За змістом частин другої, третьої статті 88 Закону № 1402-VIII суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, з такої підстави, як: рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

4.11. Спираючись на зазначене вважаємо за необхідне наголосити, що хоча у процедурі кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді ВККС діє та ухвалює рішення відповідно до визначених Законом № 1402-VIII дискреційних повноважень, проте порядок їх здійснення, межі цієї дискреції, критерії / показники на яких вона має ґрунтуватися та вимоги до мотивування висновків оцінювання визначаються законом і спеціальними підзаконними актами, отже такі дискреційні повноваження не є неосяжними та підлягають зовнішньому публічному нагляду, зокрема судовому контролю.

4.12. Апріорі, дискрецію суб`єктів владних повноважень не слід вважати довільною, адже вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

4.13. З приводу оцінки судами актів та дій органів державної влади під час виконання ними дискреційних повноважень Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях сформулював правові висновки за якими щодо таких дій / рішень судовий контроль здійснюється з урахуванням певних умов.

4.14. Зокрема, ЄСПЛ указав, що за загальним правилом національні суди повинні утримуватися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору [рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus, заяви № 32181/04 та № 35122/05); у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria, заява № 38780/02); у справі «Брайєн проти Об`єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom, заява № 19178/91)].

4.15. Комітет Міністрів Ради Європи сформулював принципи, які слугують змістовними гарантіями ухвалення справедливого рішення, зазначивши, зокрема, що здійснюючи дискреційні повноваження, адміністративний орган: переслідує лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями: дотримується принципу об`єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою: приймає своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечує послідовне застосування загальних адміністративних приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи.

4.16. Подібні за своєю суттю критерії оцінки судом рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо дотримання мети повноважень, безсторонності, рівності та недискримінації, пропорційності, розумності строку, обґрунтованості закріплені у частині другій статті 2 КАС України.

4.17. Зв`язаність дискреції адміністративного органу законом (правом) робить можливим здійснення судом перевірки рішень (дій), прийнятих адміністративним органом внаслідок реалізації дискреційних повноважень.

4.18. Вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах досить чітко і послідовно сформулювала підходи до оцінки реалізації дискреції суб`єктом владних повноважень, які залежно від обставин справи визначаються за допомогою надання судом обґрунтованої відповіді на низку питань, серед яких:

- чи переслідував орган легітимну мету та чи діяв прозоро і в якомога послідовний спосіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі 9901/378/19);

- чи дотримано процедурні гарантії (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 9901/378/19);

- чи належно вмотивоване рішення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 9901/243/19, від 08 липня 2020 року у справі № 9901/251/19);

- чи не є рішення (висновки) адміністративного органу свавільними (довільними), нераціональними, не підтвердженими доказами або ж помилковими щодо фактів; необ`єктивними або явно несправедливими (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 9901/383/19).

4.19. Отже, для уникнення судових помилок та справедливого вирішення спорів у цій сфері є необхідним, щоб всі суб`єкти владних повноважень, суди та й сама Велика Палата Верховного Суду в силу приписів статей 2, 6, 13, 242 КАС України послідовно дотримувалися цих настанов, керувалися принципом верховенства права та ураховували релевантну для спірних правовідносин практику ЄСПЛ.

4.20. Зокрема у цьому аспекті ЄСПЛ неодноразово зауважував, що надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання [див. рішення від 02 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України», заява № 23543/02, від 02 серпня 1984 року у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства» (Malone v. the United Kingdom), заява № 8691/79].

4.21. Як верховенство права за статтею 8 Конституції України слід розуміти механізм забезпечення контролю за використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.

4.22. Згідно з висновком Конституційного Суду України цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 8 червня 2016 року № 3-рп/2016).

4.23. Принцип юридичної визначеності як один з елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними [див. Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018 (справа № 1-123/2018 (4892/17)].

4.24. Очевидно, що у процесі прийняття рішення на підставі дискреції мають бути враховані також і фактичні обставини, які супроводжують цей процес. У разі якщо відповідний орган користується своїм дискреційним повноваженням, він не повинен допускати помилок при констатації юридичних фактів. Помилки в оцінці фактичних обставин, неправильні розрахунки, проведені ним, - все це може викликати незаконність (протиправність) прийнятого на підставі дискреції рішення. Подібні наслідки викликають також і випадки, коли під час прийняття акта на підставі дискреції адміністративний орган допускає очевидні прорахунки в оцінках. Очевидна та своєчасно не виправлена помилка уповноваженого адміністративного органу щодо фактичних обставин при прийнятті рішення на підставі дискреції також може свідчити про наявність ознак зловживання владою.

4.25. Зокрема, зловживання дискрецією має місце, коли її здійснення не спрямоване на передбачені законом цілі або коли при її здійсненні належним чином не враховано відповідні властиві їй критичні аспекти. Повноваження завжди надаються адміністративному органу не в його інтересах і не в інтересах окремого громадянина, а з метою задоволення публічних інтересів. Якщо суб`єкт застосування дискреції використовує повноваження з іншою метою, ніж досягнення публічного інтересу, то він діє протиправно і його протиправні дії (рішення) можуть бути оскаржені в суді.

4.26. Переконані, що межі дискреції ВККС у процедурі конкурсу на зайняття вакантних посад суддів, зокрема і прийняття рішення за результатами кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу, не є неосяжними, адже Комісія повинна реалізовувати такі повноваження, керуючись принципом верховенства права та презумпцією відповідності кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики, а також з послідовним дотриманням вимог щодо вмотивованості свого рішення, необхідності врахування або обґрунтованого відхилення / спростування пояснень кандидата на посаду судді у відповідному рішенні Комісії.

4.27. Ураховуючи наведене, переконані, що судовий контроль у справах про оскарження рішень ВККС стосовно непідтвердження кандидатом здатності здійснювати правосуддя у певному суді не може перетворюватися на формальну імітацію судового розгляду із обов`язком відповідача довести правомірність своїх дій, але у підсумку в судовому рішенні - на констатацію дискреції Комісії та внутрішнього переконання її членів, без належної перевірки: чи здійснено ці дискреційні повноваження відповідно до законодавства, з метою для якої їх надано; чи рішення, яке накладає обмеження ухвалене в межах цих повноважень та чи є пропорційним, ухваленим з дотриманням принципів рівності перед законом та верховенства права; чи містить воно достатню мотивацію на підтвердження дотримання цих основоположних засад взаємодії держави (суб`єктів владних повноважень) та особи та вирішення спорів у таких правовідносинах.

5. Умотивованість, як обов`язкова вимога та ключовий фактор для надання судом оцінки рішень ВККС за результатами кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді

5.1. Відповідно до частини п`ятої статті 101 Закону № 1402-VIII рішення ВККС, палат та колегій Комісії викладаються у письмовій формі. У рішенні зазначаються дата і місце ухвалення рішення, склад Комісії (палати, колегії), питання, що розглядалося, мотиви ухваленого рішення, результати поіменного голосування членів Комісії. Рішення підписується головуючим і членами Комісії (палати, колегії), які брали участь у його ухваленні.

5.2. Належна умотивованість рішень ВККС, зокрема якими припиняється участь особи у процедурах конкурсу / добору на посаду судді, є не лише формальним виконанням вимог закону, а й обов`язковою передумовою для здійснення судового контролю та встановлення правомірності використання повноважень Комісією, дотримання принципів верховенства права та правової визначеності у питанні встановлення законності підстав відмови кандидату на посаду судді в подальшій участі у конкурсі / доборі.

5.3. Мотивування рішення ВККС (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (з яких підстав, за якими ознаками) відбувалася процедура вирішення цього питання.

5.4. Ураховуючи наведене, вважаємо за необхідне наголосити, що не може бути визнано вмотивованим таке рішення ВККС про непідтвердження кандидатом здатності здійснювати правосуддя в певному суді, у якому поряд із зазначенням сумнівів у його доброчесності Комісія не навела обґрунтованої оцінки пояснень кандидата та мотивів відхилення / врахування його доводів, зокрема, які безпосередньо стосувалися обставин, що були підставою для негативної оцінки кандидата на посаду судді.

5.5. Отже, на нашу думку, визначальними критеріями правомірності рішення ВККС про визнання особи такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в певному суді, є встановлення і мотивована оцінка Комісією певних обставин, які стали підставою для такої негативної оцінки кандидата на посаду судді під час кваліфікаційного оцінювання, а також наведення мотивів, з яких ВККС дійшла відповідних висновків і відхилила пояснення кандидата на посаду судді щодо цих обставин.

5.6. Таким чином, оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості рішення ВККС про визнання особи такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в певному суді відповідно до пункту 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII не є втручанням у її дискреційні повноваження (див. подібний підхід щодо можливості оскарження рішення на підставі пункту 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII, застосований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2024 року у справі № 990/139/24).

5.7. Водночас, за нашим переконанням, саме посилання на дискрецію ВККС чи внутрішнє переконання її членів при ухваленні рішення, зокрема у разі негативного висновку щодо кандидата на посаду судді, замість з`ясування і мотивованої оцінки у рішенні фактичних підстав такого висновку та пояснень і доказів, поданих на їх заперечення кандидатом на посаду судді, не є належним і достатнім мотивуванням ані рішення ВККС, ані рішення суду за результатами оскарження такого рішення Комісії.

5.8. На нашу думку в судовому рішенні за результатами такого оскарження неприпустимим є здійснення судом де-факто домотивування висновків ВККС додатковими фактами, аргументами чи оцінкою кандидата на посаду судді, які не були зазначені в оскарженому ним рішенні Комісії.

5.9. На нашу думку, попри те, що у постанові від 04 червня 2026 року Велика Палата Верховного Суду згадала основні засади здійснення судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень та власні правові висновки щодо меж дискреції ВККС, однак не врахувала їх повною мірою при оцінці обставин цієї справи та оскарженого позивачкою рішення Комісії.

6. Щодо суті спору та доводів апеляційної скарги

Щодо оцінки мотивів спірного рішення

6.1. Згідно з пунктом 5.9 Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішення ВККС 22 січня 2025 року № 20/зп-25 (далі - Положення № 20/зп-25) Комісія керується презумпцією, відповідно до якої суддя (кандидат на посаду судді) відповідає критеріям доброчесності та професійної етики. Ця презумпція є спростовною, а рівень такої відповідності підлягає з`ясуванню під час кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді).

6.2. Суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики у разі встановлення невідповідності або наявності обґрунтованого сумніву в його відповідності хоча б одному показнику, визначеному пунктом 2.13 цього Положення. Такий суддя (кандидат на посаду судді) припиняє участь у кваліфікаційному оцінюванні та визнається таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді (пункт 5.10 Положення № 20/зп-25).

6.3. Поняття «обґрунтовані сумніви» в адміністративному судочинстві означає, що сумніви повинні бути підкріплені конкретними фактами або доказами, які можуть викликати сумнів у правильності або законності певного рішення, дії чи бездіяльності, а також достовірності наданих (в цьому випадку) кандидатом на посаду судді відповідних пояснень, які Комісія ставить під сумнів. Ці сумніви не можуть бути простою підозрою чи відчуттям членів Комісії, а повинні базуватись на реальних фактах або обставинах, що дозволяють обґрунтовано сумніватися в певних подіях, фактах чи твердженнях.

6.4. Тобто сумніви не можуть бути просто суб`єктивними, вони повинні мати об`єктивну основу (мають підтверджуватися фактичними даними, документами, ґрунтуватися на доказах), яка може бути перевірена і оцінена судом.

6.5. Отже, сумніви щодо відповідності кандидата на посаду судді критеріям доброчесності чи професійної етики не може ґрунтуватися лише на припущеннях або суб`єктивній думці / переконанні без об`єктивно встановлених підстав.

6.6. При цьому переконані, що, неможливість кандидата на посаду судді з об`єктивних причин (сплив значного часу з моменту певної події та/чи відсутність обов`язку зберігати документальні свідчення щодо неї, втрата документів і неможливість їх відновлення тощо) надати вичерпну інформацію щодо певної події у його житті не робить сам по собі сумнів Комісії у доброчесності кандидата на посаду судді обґрунтованим, якщо такий сумнів не ґрунтується на об`єктивній фактичній основі і доказах.

6.7. Мотиви визнання кандидата на посаду судді таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді не мають бути формальними, номінальними чи декларативними. Такі підстави мають містити докладне обґрунтування висновків про сумніви у доброчесності кандидата на посаду судді на підставі змістовної, якісної інформації про цю особу, її життя, відповідність поведінки певним морально-етичним нормам, про репутацію тощо.

6.8. Отже, якщо ВККС дійшла висновку про непідтвердження кандидатом здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді через наявність сумніву у його відповідності хоча б одному показнику критеріїв доброчесності та професійної етики, визначених пунктом 2.13 Положення № 20/зп-25, Комісія у своєму рішенні зобов`язана чітко і недвозначно сформулювати в чому полягає такий сумнів, на підставі яких фактичних обставин та дій кандидата він виник та яким чином ці обставини ставлять під сумнів доброчесність чи дотримання професійної етики кандидатом на посаду судді.

6.9. Вважаємо, що за відсутності у рішенні ВККС такого змістовного обґрунтування сумнівів у якостях кандидата на посаду судді та мотивованого відхилення його пояснень щодо цих сумнівів, типові для таких рішень Комісії тези про те, що «залишився неспростованим сумнів» чи «кандидат не спростував сумніви» є юридично нікчемними.

Щодо відсутності мотивованої оцінки фактичних підстав спірного рішення

6.10. Зі змісту оскарженого позивачкою рішення ВККС вбачається, що попри доволі значний його обсяг Комісія сформулювала висновок про непідтвердження ОСОБА_1 здатності здійснювати правосуддя в апеляційному господарському суді виключно на підставі фактів отримання нею у 2016, 2019 роках доходу від ПрАТ «Балцем» (до зміни назви - ПАТ «Євроцемент - Україна») та ДП «Краматорський завод «Пушка», зазначивши у мотивувальній частині рішення таке, зокрема:

- згідно з офіційними даними Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи, наявних в матеріалах досьє кандидатки, ОСОБА_1 отримала: у 3 кварталі 2016 року 1 200 000,00 грн від ПрАТ «Краматорський завод «Пушка», у 4 кварталі 2016 року 3 697 397,22 грн від ПрАТ «Краматорський завод «Пушка», у 1 кварталі 2017 року 4 500 000,00 грн від ПрАТ «Балцем», у 3 кварталі 2019 року 3 998 069,16 грн від ПрАТ «Балцем»;

- кандидаткою було надано Комісії додаткові письмові пояснення та документи, а також пояснення під час співбесіди, однак, на переконання Комісії в пленарному складі, кандидатка не надала достатніх, вагомих та чітких обґрунтованих пояснень стосовно законності походження та отримання кандидаткою грошових коштів (доходу, виплаченого самозайнятій особі) у значних розмірах від підприємств, з якими вона працювала та яким надавала правову допомогу; не підтвердила вказане документально, що ставить під сумнів відповідність кандидатки критерію доброчесності;

- у Комісії залишився неспростованим сумнів у тому, що кандидатка на посаду судді докладає достатньо зусиль до того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та проінформованої людини, її поведінка була бездоганною.

6.11. Це всі власні висновки Комісії щодо обставин і сумнівів, які вона вважала достатньою підставою для припинення участі ОСОБА_1 у конкурсі на заняття посади судді.

6.12. Інше у мотивувальній частині спірного рішення ВККС - загальні та типові для таких рішень знеособлені тези, за відсутності висновків щодо природи / змісту сумнівів Комісії у доброчесності ОСОБА_1 та обґрунтування їх підстав, а також без жодного пояснення яким чином отримання та декларування кандидаткою власних доходів від професійної діяльності ставить під сумнів законність походження цих коштів та доброчесність кандидатки на посаду судді.

6.13. Тобто ухвалюючи спірне рішення, ВККС взяла до уваги лише факт отримання кандидаткою значного доходу у 2016, 2019 роках від ПрАТ «Балцем» (ПАТ «Євроцемент - Україна») та ДП «Краматорський завод «Пушка», не надавши йому жодної власної мотивованої оцінки, як і поясненням і доказам щодо цих обставин, наданих кандидаткою на посаду судді.

6.14. Водночас ОСОБА_1 у своїх поясненнях від 27 червня 2026 року, доповненнях до них від 01 серпня 2026 року та додаткових поясненнях від 30 липня 2026 року щодо отримання нею доходів від ПрАТ «Балцем» (ПАТ «Євроцемент - Україна») та ДП «Краматорський завод «Пушка» пояснила Комісії зокрема таке:

- ці дві юридичні особи протягом 2016 - 2019 років були основними її клієнтами і значний розмір отриманої від них оплати відповідає обсягу та складності наданих ОСОБА_1 послуг / правової допомоги та досягнутим результатам, зокрема зменшенню потенційних витрат клієнтів у сукупності більше ніж на 100 мільйонів гривень;

- всі кошти, отримані від ПрАТ «Балцем» (ПАТ «Євроцемент - Україна») та ДП «Краматорський завод «Пушка» задекларовані кандидаткою, з них сплачені податки і в контролюючих органів жодного разу зауважень щодо легальності отриманих коштів чи суми сплачених податків претензій не виникало, як до ОСОБА_1 так і до платників (клієнтів);

- отримані у 3 та 4 кварталі 2016 року від ДП «Краматорський завод «Пушка», як поручителя за зобов`язанням ПАТ «Євроцемент - Україна» з оплати правової допомоги ОСОБА_1 , 1 200 000,00 грн та 3 697 397,22 грн відповідно є оплатою за надання правової допомоги з урахуванням гонорару успіху та здійснених поточних витрат згідно з банківською випискою, договором про надання правової допомоги, актами виконаних робіт, та судовими рішеннями у справі № 922/1263/13, посилання на які у Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі - ЄДРСР) зазначила у поясненнях кандидатка на посаду судді;

- отримані у 1 кварталі 2017 року 4 500 000,00 грн - це оплата послуг адвоката ОСОБА_1 за договором про надання правової допомоги від 17 жовтня 2016 року № 7 у зв`язку із збільшенням гонорару представника та обсягів прийнятих клієнтом і погоджених на майбутнє робіт, що підтверджується, зокрема, посиланням на 15 судових рішень у кількох господарських справах у ЄДРСР;

- протягом 2018, 2019 років кандидатка продовжувала надавати правову допомогу ПрАТ «Балцем» (ПАТ «Євроцемент - Україна») справах № 910/8258/13 та № 922/1263/13 та як захисник брала участь у кримінальному провадженні, пов`язаному з діяльністю однієї із зазначених вище юридичних осіб, обсяг виконаних робіт зафіксований у відповідних актах, копії яких додані до пояснень, а надання більш детальної інформації щодо змісту наданих послуг неможливе через дотримання адвокатської таємниці, дозвіл на розголошення якої ОСОБА_1 від клієнтів не отримала;

- також у 2018 році ОСОБА_1 уклала з ПрАТ «Балцем» (ПАТ «Євроцемент - Україна») договір про надання правової допомоги від 02 серпня 2018 року № 12-130/18 (у грудні 2018 року -додаткову угоду до нього) на підставі яких кандидатка виконувала цілий комплекс доручень клієнта щодо юридичного супроводу у вкрай складній справі - відновлення права на розробку родовищ (взаємодія з уповноваженими органами, підготовка документації, подання заяв / запитів, замовлення і оплата спеціальної технічної / дослідної документації, участь у громадських обговореннях, урегулювання питання стягнення з клієнта плати за землю у розмірі 11 млн тощо), плата за виконання яких спочатку оцінювалася сторонами у 2 000 000,00, проте була збільшена через необхідність виконання додаткових робіт.

6.15. На підтвердження цих пояснень ОСОБА_1 подала Комісії більш ніж 150 аркушів письмових доказів надання протягом 2016-2020 років цілого комплексу юридичних / адвокатських послуг за дорученням ПрАТ «Балцем» (ПАТ «Євроцемент - Україна»), а саме: договори про надання правової допомоги; акти прийому - передачі виконаних робіт з описом наданих послуг; численні ордери та довіреності; документи, що підтверджують залучення на законних підставах до виконання доручень клієнта інших осіб (юристів, адвокатів); інформацію банку про рух коштів на її рахунках за період з 2015 по 2025 рік; копії платіжних документів про оплату адвокатських витрат та залізничних квитків (на підтвердження відряджень); листи - відповіді податкового органу із підтвердженням декларування ОСОБА_1 доходу від ПрАТ «Балцем» (ПАТ «Євроцемент - Україна») та ДП «Краматорський завод «Пушка» та сплати податків, копії переписки адвоката із державними органами та адвокатських запитів, численні копії заяв по суті справи та процесуальних заяв у судових справах клієнта з відміткою про прийняття їх судом; копії судових рішень; окремі матеріали виконавчого та кримінального проваджень, навіть фото участі ОСОБА_1 громадських обговорення у сфері використання та розробки надр.

6.16. І жодному з цих пояснень / доводів ОСОБА_1 чи документів не було надано мотивованої оцінки у рішенні ВККС, яке позбавило кандидатку на посаду судді можливості брату участь у конкурсі для заняття такої посади.

6.17. Отже, все фактичне обґрунтування такого рішення Комісії - це розмір оплати юридичних / правових послуг ОСОБА_1 та його платники (клієнти).

6.18. Водночас, за нашим переконанням, надані ОСОБА_1 пояснення та письмові докази більш ніж достатні для підтвердження фактів надання нею протягом 2016 - 2019 років цілого комплексу юридичних / адвокатських послуг отриманих і оплачених ПрАТ «Балцем» (ПАТ «Євроцемент - Україна») та ДП «Краматорський завод «Пушка», як поручителя за зобов`язанням ПАТ «Євроцемент - Україна».

6.19. Якщо за таких обставин, як стверджувала Комісія та зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2026 року, значний розмір отриманої ОСОБА_1 плати за надані послуги не був підставою сумнівів у її доброчесності, то для розсудливих, законослухняних та проінформованих людей, зокрема самої кандидатки, нерозгаданою таємницею залишилися причини визнання її такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному господарському суді, адже жодної аргументованої оцінки / відхилення пояснень ОСОБА_1 спірне рішення ВККС не містить.

6.20. За наведеного вважаємо, що відсутність у спірному рішенні ВККС висновку змісту / причин сумнівів у доброчесності судді через отримання нею від клієнтів плати за надання послуг, розмір якої був задекларований і оподаткований належним чином, а також мотивованої оцінки / відхилення доводів щодо законності цих доходів, які не є очевидно необґрунтованими і підтверджені письмовими доказами, не може бути визнана незначною формальністю або недоліком, що не має істотного значення та не впливає на законність і обґрунтованість такого рішення ВККС в цілому.

6.21. Якщо певна, не заборонена законом, поведінка судді (кандидата на посаду судді) може розглядатися компетентними органами, зокрема ВККС, як така, що не відповідає вимогам доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді), тоді законом або ж цим органом мають бути сформульовані достатньо чіткі об`єктивні критерії (показники / індикатори) для оцінки відповідності поведінки судді (кандидата на посаду судді) вимогам доброчесності та професійної етики (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2024 року у справі № 990/2/24).

6.22. У постанові від 01 травня 2025 року у справі № 990/199/24 Велика Палата Верховного Суду акцентувала на тому, що обставини, з якими ВККС пов`язує відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді, повинні бути об`єктивними, реальними, вагомими (істотними) і негативними настільки, щоб не лише викликати сумнів у відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики. Ці обставини мають оцінюватися також з погляду можливості їх негативного впливу на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням.

6.23. Прийняття суб`єктом владних повноважень, хоча і в межах дискреційних повноважень, невмотивованого рішення є підставою для визнання такого рішення протиправним (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 9901/980/18, від 01 травня 2025 року у справі № 990/199/24).

7. Щодо порушення гарантій, встановлених статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

7.1. Частина перша статті 129 Конституції України зобов`язує суди вирішувати спори, керуючись верховенством права, що, у свою чергу, означає й урахування тлумачення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яке надається ЄСПЛ, як мінімальних стандартів демократичного суспільства.

7.2. Відповідно до практики ЄСПЛ приватне життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, зокрема стосунків професійного або ділового характеру (див. mutatis mutandis рішення від 07 серпня 1996 року у справі «С. проти Бельгії» (С. v. Belgium), заява № 21794/93). А обмеження, накладені на доступ до професії, визнані цим судом такими, що впливають на приватне життя (див. mutatis mutandis рішення від 27 липня 2004 року у справі «Сідабрас та Джяутас проти Литви» (Sidabras and Dziautas v. Lithuania), заяви № 55480/00 та № 59330/00).

7.3. У рішенні від 12 січня 2023 року у справі «Овчаренко та Колос проти України» (заяви № 27276/15 і № 33692/15) Суд зазначив, що трудові спори per se не виключаються зі сфери «приватного життя» у розумінні статті 8 Конвенції. Існують певні типові аспекти приватного життя, на які можуть вплинути такі спори внаслідок звільнення, пониження, відмови у доступі до професії або застосування інших подібних несприятливих заходів. До цих аспектів входять (і) «внутрішнє коло» заявника, (іі) можливість заявника встановлювати та розвивати відносини з іншими людьми та (ііі) соціальна і професійна репутація заявника. У таких спорах існують два напрямки, за якими, як правило, виникають питання, пов`язані з приватним життям: або через підстави вжиття оскаржуваного заходу (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на підставах), або у деяких справах через наслідки для приватного життя (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на наслідках) (див. рішення від 25 вересня 2018 року у справі «Денісов проти України» (Denisov v. Ukraine, заява № 76639/11)). Під час застосування підходу, заснованого на наслідках, Суд визнає застосовність статті 8 Конвенції лише за умови, якщо ці наслідки є дуже серйозними та значною мірою впливають на приватне життя заявника (там само, пункт 116).

7.4. Водночас втручання у право на повагу до приватного життя є таким, що порушує статтю 8 Конвенції, якщо воно не є виправданим за пунктом 2 цієї статті Конвенції як таке, що було здійснене «згідно із законом», переслідує одну або декілька законних цілей, перелічених у ньому, і є «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення цієї цілі / цих цілей.

7.5. Такий підхід має застосовуватися й до оцінки конкурсних процедур для заняття посади судді, адже у справі «Манджані проти Албанії» (Manjani v. Albania, заява № 32283/23) ЄСПЛ визнав порушення статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного і сімейного життя) через надмірну й автоматичну заборону особі у конкурсній процедурі претендувати на посаду у державному органі.

7.6. Ураховуючи наведене, вважаємо, що втручання спірними рішеннями ВККС у гарантоване статтею 8 Конвенції право позивачки на повагу до особистого життя, в аспекті доступу до обраної професії та можливості встановлювати і розвивати стосунки професійного характеру, не було законним, оскільки сталося без належного з`ясування та обґрунтування підстав, не мотивовано належним чином у рішенні Комісії із наданням оцінки поясненням кандидатки на посаду судді.

7.7. Наведеного жодним чином не спростовують і не можуть спростувати посилання відповідача на дискрецію ВККС у спірних правовідносинах чи внутрішнє переконання її членів, адже жодним чином не звільняють Комісію від обов`язку належним чином мотивувати (обґрунтувати) рішення, у якому вона констатувала наявність обґрунтованого сумніву щодо доброчесності кандидатки на посаду судді.

8. ВИСНОВКИ

8.1. З огляду на викладене вважаємо, що оскаржене позивачкою рішення ВККС не відповідає вимогам частини третьої статті 101 Закону № 1402-VIII щодо вмотивованості, а також критеріям обґрунтованості, розсудливості та пропорційності, визначеним статтею 2 КАС України, що є підставою для визнання його протиправним і скасування.

8.2. Дійшовши протилежних висновків суд першої інстанції та Велика Палата Верховного Суду, як апеляційний суд, завдання зі здійснення судового контролю у цій справі повною мірою не виконали.

8.3. На нашу думку, з урахуванням викладеного вище Велика Палата Верховного Суду мала задовольнити апеляційну скаргу позивача, скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 990/417/25 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1

СуддіО. О. Банасько

Н. М. Мартинюк