Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №990/389/25 — Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 року

м. Київ

справа № 990/389/25

провадження № 11-80заі26

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Погрібного С. О.,

судді-доповідачки Губської О. А.,

суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Ємця А. А., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Тітова М. Ю., Уркевича В. Ю.,

за участю:

секретаря судового засідання Дехтяренко О.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представниці позивача - адвокатки Огнев'юк Т. В.,

представниці відповідача - Петренко Ю. В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 січня 2026 року (судді Загороднюк А. Г., Білак М. В., Соколов В. М., Смокович М. І., Єресько Л. О.) у справі № 990/389/25 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії та

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. 18 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Першої палати ВККС від 16 липня 2025 року № 176/ас-25 в частині висновку про визнання ОСОБА_1 таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді за критерієм особистої компетентності;

- зобов`язати ВККС поновити участь ОСОБА_1 у конкурсі на посаду судді апеляційного адміністративного суду в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), визнавши його таким, що підтвердив здатність здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді за критерієм особистої компетентності з урахуванням висновків Верховного Суду.

2. На обґрунтування позову позивач стверджує, що рішення Першої Палати ВККС від 16 липня 2025 року № 176/ас-25 у частині непідтвердження ним здатності здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді за критерієм особистої компетентності є незаконним, упередженим, свавільним, таким, що не відповідає дійсним обставинам, прийнятим без належного врахування пояснень кандидата на посаду судді, порушує право позивача на кар`єрне зростання в суддівській процесії, є втручанням на повагу до сімейного життя, принижує його професійну репутацію.

3. ОСОБА_1 звертає увагу, що ВККС нівелювала раніше встановлені процедурні гарантії, чим порушила принцип правової визначеності. Зокрема, рішенням ВККС від 22 січня 2025 року № 20/зп-25 було затверджено Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (далі - Положення № 20/зп-25), яке, на переконання позивача, стало кроком назад у стандартах об`єктивності оцінювання, напрацьованих попереднім складом Комісії після 2016 року. Таке нормативне спрощення без жодного обґрунтування чи заміни на альтернативні верифіковані методи позбавило кандидатів процедурних запобіжників, зокрема незалежної психологічної валідації та стандартизованих індикаторів м`яких компетентностей. Починаючи з 2016 року ВККС застосовувала новітній стандарт визначення відповідності судді критерію особистої компетентності, який передбачав проведення тестувань особистих морально-психологічних якостей із залученням фахівців у сфері психології.

4. Попри це у 2025 році ВККС фактично відмовилася від більшості процедурних гарантій кандидатів під час конкурсу на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів. Нова модель кваліфікаційного оцінювання, хоча формально й декларує об`єктивність та прозорість, суттєво відійшла від визнаних міжнародних стандартів оцінювання м`яких компетентностей суддів. Сучасна практика ВККС передбачає покладення 100 % оцінювання особистісних та соціальних характеристик кандидата виключно на внутрішнє переконання членів Комісії, без зовнішньої експертизи, без спеціальної методики і без належного мотивування кожної оцінки кожного критерію, демонструє редукцію процедурних запобіжників і ризик необмеженої суб`єктивності.

5. Позивач вважає, що запровадження ВККС оцінювання особистої компетентності виключно на основі суб`єктивних суджень її членів є невиконанням обов`язку забезпечити принцип об`єктивності кваліфікаційного оцінювання та проявом відмови від дотримання стандартів правової визначеності, що унеможливлює передбачуваність правозастосування і створює ризик свавільного втручання у право на доступ до суддівської професії.

6. Позивач зазначає, що він мав обґрунтоване очікування застосування до нього щонайменше таких самих стандартів оцінювання, які застосовувалися раніше. Таке очікування ґрунтується на принципах правової визначеності, рівності та недопустимості зниження гарантій. Заміна структурованої, багаторівневої моделі оцінювання на суб`єктивну інтерпретацію поведінкових характеристик без зовнішнього контролю, на переконання позивача, створила ризик свавілля та порушила базовий стандарт справедливої процедури в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

7. ОСОБА_1 просить врахувати той факт, що в межах кваліфікаційного оцінювання судді, проведеного ВККС у 2018 році, він проходив спеціальне психологічне тестування, яке було проведене психологами-експертами компанії «ОС Україна». Відповідно до звіту-висновку про підсумки тестувань морально-психологічних якостей і загальних здібностей його рівень особистісної компетентності був оцінений як «високий». Зокрема, такі мотиваційно-вольові якості судді, як «рішучість» та «відповідальність» були оцінені експертами як середні та високі.

8. На спростування тверджень ВККС про недостатній рівень особистої компетентності позивача станом на 2025 рік ОСОБА_1 також посилається на висновок магістра психології, дійсної членкині Національної психологічної асоціації, сертифікованого і акредитованого гештальт-терапевта, супервізора, асоційованого терапевта НАГТУ ОСОБА_2 . Відповідно до цього висновку за результатами тестування за методиками ММРІ-2, BFQ-2 та фахової співбесіди від 11 серпня 2025 року показник особистої компетентності ОСОБА_1 також був оцінений як високий.

9. Позивач указує на неправомірне погіршення умов конкурсу та симуляцію об`єктивності, що становить порушення принципу належного врядування. Він стверджує, що звернувся із заявою про участь у конкурсі на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів у 2023 році, тобто задовго до прийняття Положення № 20/зп-25. Зміни, якщо і могли мати місце, за стандартами належного врядування не могли спричиняти погіршення становища кандидата на посаду судді, який вже перебуває в процедурі кваліфікаційного оцінювання. Згідно з пунктом 184 оскаржуваного рішення позивач набрав 359,8 бала за критерієм професійна компетентність та підтвердив здатність здійснювати правосуддя в апеляційному суді за цим критерієм. Крім того, він був визнаний таким, що набрав 270 балів за критерієм професійної етики та доброчесності, а також таким, що набрав 39,33 бала за критерієм соціальної компетентності. Встановлюючи невідповідність позивача за критерієм особистої компетентності, ВККС враховувала набрання ним менше 75 % за цим критерієм, а не в загальному 75 % від суми максимально можливих балів, як це було передбачено у первісній редакції пункту 5.5 Положення № 20-зп/25. У випадку підрахунку результатів кваліфікаційного оцінювання за пунктом 5.5 цього Положення у первісній його редакції у Комісії були б відсутні підстави для визнання позивача таким, що не підтвердив здатність здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді. Запровадження ВККС нової системи підрахунку балів нівелювало шанси позивача пройти далі в процедурі конкурсу через встановлення окремих прохідних бар`єрів за кожен з елементів критерію «компетентність».

10. Таким чином, ВККС не лише не забезпечила сталості та передбачуваності процедури оцінювання, а й свідомо змінила її зміст у бік погіршення становища кандидатів, запровадивши нові (підвищені) прохідні пороги без належного нормативного обґрунтування та зворотної дії таких нововведень. Унаслідок цього позивач, попри високі результати за всіма критеріями, включно з доброчесністю та професійною компетентністю, був визнаний таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя, винятково через формально-нормативну маніпуляцію із системою підрахунку балів. Такий підхід Комісії нівелював дію принципу об`єктивності, порушив юридичну визначеність, створив дискримінаційний бар`єр і призвів до безпідставного відхилення кандидатури, яка має достатній рівень професійної та морально-психологічної придатності до здійснення правосуддя.

11. Окремо ОСОБА_1 звертає увагу на асиметрію у підходах ВККС до застосування презумпцій при оцінюванні різних критеріїв. Так, відповідно до пункту 5.9 Положення № 20-зп/25 під час оцінювання критерію доброчесності та професійної етики Комісія керується презумпцією відповідності кандидата, яка є спростовною, але надає кандидатам базовий рівень довіри та захисту від необґрунтованого негативного висновку. Натомість у питанні оцінювання критерію особистої компетентності така презумпція не застосовується. Із змісту оскаржуваного рішення випливає, що на кандидата покладається обов`язок доказування (не лише фактичного, але й переконливого, детального і структурованого) своєї відповідності показникам особистої компетентності, включно з необхідністю тлумачити власні формулювання у мотиваційному листі та доданих документах. Таким чином, Комісія фактично встановила презумпцію невідповідності, за якої будь-які сумніви тлумачаться не на користь кандидата, що суперечить принципам належного адміністративного провадження, рівності та справедливості, а також стандартам ЄСПЛ щодо розподілу доказового тягаря у процедурах, що мають ознаки квазідисциплінарного характеру.

12. Також позивач зазначає, що оскаржуване рішення в частині непідтвердження його здатності здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді за критерієм особистої компетентності не є належно мотивованим, не містить достатніх підстав його ухвалення або мотивів, які були б визначені законом, що свідчить про його свавільність. Фактично обґрунтування Комісії зводиться до суб`єктивної інтерпретації об`єктивно існуючих обставин та припущень, що не тільки не ґрунтуються на законі, а й прямо йому суперечать. Викладені в рішенні мотиви його невідповідності показнику «рішучість та відповідальність» критерію особистої компетентності супроводжуються втручанням у його право на повагу до приватного та сімейного життя, оскільки детально висвітлює сімейний конфлікт між ним та його дружиною, містить моралізаторство та вказівки щодо меж «правильної», на думку Комісії, поведінки позивача у сімейному конфлікті, що мав місце майже 20 років тому, ще до призначення його на посаду судді.

13. Комісія критично поставилася до пояснень, наданих ОСОБА_1 (як у письмовій формі, так і під час співбесіди), та, діючи винятково на підставі власних припущень про невиконання ним свого обов`язку щодо інформування виконавчої служби про місце проживання, ігноруючи детальні та щирі пояснення кандидата про обставини його особистого життя, виснувала про неприйняття ОСОБА_1 у повній мірі особистої відповідальності за свої рішення та їхні наслідки в особистому житті. При цьому Комісія фактично проігнорувала той факт, що Солом`янський районний суд міста Києва ухвалив заочне рішення, тобто за відсутності відповідача, без доведення факту його ухвалення з відома ОСОБА_1 , який на той час проживав в іншому місті. Між іншим, дізнавшись про існування заочного рішення лише у липні 2025 року, позивач звернувся із заявою про його перегляд, що, на його переконання, свідчить про добросовісність його поведінки та щирість пояснень.

14. ВККС не навела мотивів, з яких перевага була надана оцінці обставин сімейного життя майже двадцятирічної давнини, не взявши до уваги його дійсний шлюб (зареєстрований 04 серпня 2006 року), у якому кандидат перебуває 19 років, та факт наявності у нього трьох дітей і навіть онука. На переконання позивача, ці факти впевнено доводять його особисту відповідальність за всіх дітей від усіх шлюбів, не виключаючи дитину від першого шлюбу. ОСОБА_1 звертає увагу, що, з`ясовуючи обставини приватного життя, Комісія під час співбесіди перейшла до закритого розгляду без відеотрансляції, водночас у тексті оскаржуваного рішення відтворила обставини, які з`ясовувалися стосовно його попереднього шлюбу та дитини. Рішення Комісії є доступним для перегляду на офіційному сайті ВККС. Позивач наголошує, що не лише сімейне життя, а й професійна кар`єра та репутація є складовими приватного життя особи, а тому публічне формування висновків про недостатню відповідальність його як батька негативно впливає на його ділову репутацію як людини та судді.

15. ОСОБА_1 підкреслює, що обставини його приватного життя, до оцінки яких вдалась Комісія, мали місце до призначення його на посаду судді, а відтак пройшли не лише крізь природний фільтр часу, але й крізь усі етапи ретельної державної перевірки, необхідної для набуття статусу судді, включно з процедурою спеціальної перевірки, співбесід з Комісією і Вищою радою правосуддя, а також кваліфікаційним оцінюванням судді у 2018 році. Держава не визнала ці факти такими, що перешкоджають здійсненню правосуддя, а тому їх повторне використання понад майже два десятиліття потому без нового релевантного контексту набуває ознак непропорційного втручання у приватне життя, спрямованого не на оцінку поточних професійних якостей, а на ретроспективну переоцінку давно вичерпаних і неактуальних сімейних конфліктів. Така поведінка Комісії свідчить про відсутність у неї належного тесту пропорційності та ігнорування сучасних обставин життя позивача, які підтверджують його особисту компетентність, відповідальність і доброчесність на теперішній час.

16. Позивач також посилається на невідповідність оскаржуваного рішення стандартам принципу справедливої процедури. Щодо показника «безперервний розвиток» критерію особистої компетентності позивач зазначає, що Комісія, встановлюючи відповідність ОСОБА_1 показнику «безперервний розвиток», обмежилася викладенням відомостей, наведених в опитувальнику кандидата від 24 квітня 2025 року, однак не надала їм жодної оцінки. Фактично оцінки, виставлені членами Комісії, є сукупністю числових значень, позбавлених будь-якого мотивування. Залишається незрозумілим, яка саме відповідь кандидата (усна чи письмова) призвела до суттєвого заниження балів за показник.

17. Крім того, позивач вказує на порушення порядку оцінювання, встановленого пунктом 5.7 Положення № 20-зп/25. Згідно із цією нормою, у разі проведення оцінювання критеріїв (показників) особистої та соціальної компетентності на етапі «Дослідження досьє та проведення співбесіди» Комісією у складі палати обчислення середнього арифметичного бала здійснюється на підставі оцінок членів палати, які брали участь у співбесіді під час кваліфікаційного оцінювання. Із відеозапису співбесіди від 17 липня 2025 року вбачається періодична відсутність окремих членів Першої палати ВККС під час заслуховування пояснень кандидата щодо його відповідності кандидата за критерієм особистої компетентності. Так, з фрагмента відеозапису співбесіди з кандидатом (таймкод 14:27) слідує, що приміщення ВККС, у якому проводилась співбесіда, покинув член ВККС ОСОБА_3 та з 2:18 означене приміщення покинув член ВККС ОСОБА_4 , а з 2:14 і сам головуючий ОСОБА_5 . Більше того, член ВККС ОСОБА_4 не повернувся до приміщення станом на перехід співбесіди у закритий режим. Відтак в об`єктивного спостерігача може скластися враження, що означений член ВККС не був присутнім під час заслуховування фактів особистого життя кандидата та пояснень щодо них. Окрім того, із запису вбачається, що член ВККС ОСОБА_4 залишив приміщення з 05:51, саме у той час, коли ОСОБА_1 розповідав про відповідність його показнику «безперервний розвиток». Таким чином, оцінка означених членів ВККС не була заснована на повній інформації, озвученій кандидатом під час співбесіди, що сіє обґрунтований сумнів в її об`єктивності.

18. Позивач також зазначає про порушення вимог до порядку виготовлення повного тексту рішення ВККС. Згідно з пунктом 105 Регламенту ВККС (у редакції рішення ВККС від 19 жовтня 2023 року № 119/зп-23) повний текст проєкту рішення має бути складений та виготовлений членом Комісії - доповідачем або іншим членом Комісії, у разі якщо член Комісії - доповідач проголосував «проти» ухвалення рішення Комісії, не пізніше 10 робочих днів з дня проголошення його вступної та резолютивної частин. Однак з метаданих оскаржуваного рішення, що міститься на офіційному сайті ВККС у форматі WORD під назвою по_176as-25__vid_16.07.2025, визначених за допомогою онлайн-сервісу Metadata2Go, встановлено, що документ був створений у діапазоні з 28 до 30 липня 2025 року y Microsoft Word 365 авторами ОСОБА_9 (яка працює інспектором служби інспекторів ВККС) та ОСОБА_7 (яка займає посаду головного спеціаліста відділу проведення засідань, контролю та обліку рішень Комісії управління підготовки та проведення засідань Комісії секретаріату Комісії).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

19. Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 січня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Першої палати ВККС від 16 липня 2025 року № 176/ас-25 в частині висновку про визнання ОСОБА_1 таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді за критерієм особистої компетентності.

Зобов`язано ВККС поновити участь ОСОБА_1 у конкурсі на посаду судді апеляційного адміністративного суду та повторно розглянути питання про дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів його кваліфікаційного оцінювання у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), з урахуванням правової оцінки, наданої Верховним Судом у цьому рішенні.

20. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що рішення ВККС від 16 липня 2025 року № 176/ас-25 в частині висновку про визнання ОСОБА_1 таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді за критерієм особистої компетентності, не може вважатися таким, що відповідає вимогам пункту 4 частини третьої статті 88 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIIІ), а також критеріям правомірності рішень суб`єкта владних повноважень, визначеним статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), зокрема щодо прийняття рішення у спосіб, визначений законом, з використанням повноваження з метою, з якою воно надане, та з дотриманням вимог обґрунтованості.

21. Суд зауважив, що, ототожнюючи обставини приватного сімейного життя ОСОБА_1 (а саме факт позбавлення його батьківських прав на підставі заочного рішення суду) із показником відповідальності у професійному контексті, Комісія не навела переконливого та логічного зв`язку між цими обставинами і здатністю кандидата належним чином виконувати професійні обов`язки судді. Оскаржуване рішення не містить мотивів щодо того, яким саме чином наведена обставина свідчить про нездатність кандидата ОСОБА_1 оцінювати наслідки та приймати усвідомлені рішення в професійній діяльності, приймати повну особисту відповідальність за них, або про його схильність уникати відповідальності, посилаючись на зовнішні обставини.

22. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що окремої уваги заслуговує значний проміжок часу (близько двадцяти років) між подіями, що стали підставою для ухвалення відповідного заочного рішення, прийнятого без участі кандидата, та часом проведення кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного суду, що унеможливлює об`єктивну оцінку актуального рівня показника відповідальності кандидата саме на час оцінювання.

23. Суд також звернув увагу на формулювання висновку Комісії про те, що «кандидат не в повній мірі прийняв особисту відповідальність за своє рішення та їх наслідки в особистому житті», як таке, що виходить за межі показника «відповідальність» у складі критерію особистої компетентності, оскільки згаданий показник стосується здатності особи приймати усвідомлені рішення та нести за них відповідальність у професійній діяльності та не стосується етичної переоцінки дій особи у сфері приватних, зокрема сімейних, відносин.

24. Вказав, що твердження Комісії про те, що саме дії кандидата «сприяли» позбавленню його батьківських прав, має характер припущення, оскільки не враховує можливого впливу обставин, дій та рішень інших осіб на виникнення відповідної ситуації.

25. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що з оскаржуваного рішення не можливо встановити, а під час судового розгляду Комісія не довела існування прямого та об`єктивного зв`язку між встановленою обставиною приватного життя кандидата і його здатністю здійснювати правосуддя.

26. Суд також враховував, що на час розгляду цієї справи ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 10 листопада 2011 року у справі № 2-4906/2011. Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 17 листопада 2025 року у справі № 760/20605/25 заочне рішення цього суду від 10 листопада 2011 року у справі № 2-4906/2011 скасовано. Доводи відповідача про те, що наявність у житті кандидата факту позбавлення його батьківських прав, відомості про що знаходиться у вільному доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі - Реєстр) та є загальнодоступними необмеженому колу осіб, і що з позиції об`єктивного спостерігача це негативно впливає на довіру суспільства до судової влади, не заслуговують на увагу. Судові рішення, що містяться в Реєстрі, відповідно до статті 7 Закону України від 22 грудня 2005 року № 3262-IV «Про доступ до судових рішень» оприлюднюються у знеособленому вигляді без зазначення персональних даних учасників справи - фізичних осіб, що унеможливлює ідентифікацію конкретної особи необмеженим колом осіб. Отже, об`єктивний спостерігач не має можливості пов`язати зміст такого судового рішення з конкретним суддею або кандидатом на посаду судді, а тому сам факт існування такого рішення у Реєстрі не може впливати на рівень суспільної довіри до судової влади.

27. Суд першої інстанції зауважив, що інших переконливих доводів наявності прямого та об`єктивного зв`язку між відповідними обставинами приватного життя кандидата ОСОБА_1 та впливом таких обставин на суспільний авторитет судової влади відповідач не навів, відповідні мотиви також відсутні в оскаржуваному рішенні Комісії. Таким чином, відповідачем не доведено, що зазначені обставини приватного життя кандидата справляють реальний та відчутний вплив на суспільну довіру до судової влади.

28. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що в рішенні Комісії від 16 липня 2025 року № 176/ас-25, оприлюдненому на її офіційному вебсайті та доступному необмеженому колу осіб, міститься виклад обставин, які з`ясовувалися у закритій частині засідання, унаслідок чого, незважаючи на знеособлення інших учасників відповідного судового провадження, фактично було уможливлено ідентифікацію відповідної життєвої ситуації кандидата та її безпосередній зв`язок з його особою. Таким чином, саме Комісія власними діями зробила відомості про приватне життя кандидата, які раніше сама ж визнала такими, що не підлягають розголошенню, публічними для об`єктивних спостерігачів, перетворивши обставини його приватного життя на предмет публічного обговорення та загальнодоступну інформацію.

29. З урахуванням вказаного щодо меж дискреційних повноважень Комісії під час встановлення відповідності судді або кандидата на посаду судді визначеним законом критеріям суд першої інстанції дійшов висновку, що, оцінюючи кандидата ОСОБА_1 за показником «відповідальність» критерію особистої компетентності, Комісія діяла без дотримання принципу пропорційності, не забезпечивши необхідного балансу між суспільним інтересом у формуванні доброчесного та компетентного суддівського корпусу та правом особи на захист від свавільного втручання в ті сфери життя, які не мають безпосереднього зв`язку з виконанням професійних обов`язків судді. Як наслідок, ВККС допустила втручання у право кандидата на повагу до приватного життя, яке за встановлених обставин не може вважатися необхідним у демократичному суспільстві і належним чином обґрунтованим у розумінні статті 8 Конвенції.

30. Крім того, суд першої інстанції вказав, що в оскаржуваному рішенні Комісія не окреслила мотивів, із яких Комісія дійшла висновку про відповідний рівень рішучості кандидата, зокрема не зазначила, у чому саме виявляється його несвоєчасне прийняття рішень, схильність до їх відкладення або недостатнє розуміння невідкладності їх ухвалення.

31. Мотивуючи оцінку відповідності кандидата ОСОБА_1 показнику безперервний розвиток критерію особистої компетентності, Комісія так само обмежилася наведенням пояснень кандидата щодо відповідності цьому показнику, не зазначивши підстав, з яких подана ним інформація про професійний розвиток була визнана недостатньою або не була врахована при визначенні відповідної оцінки. В оскаржуваному рішенні не зазначено, що він необ`єктивно оцінює власний професійний рівень, не сприймає зворотний зв`язок, не робить висновків із попереднього досвіду, не займається професійним розвитком чи не бере участі у фахових заходах. З урахуванням викладеного суд першої інстанції констатував, що визначення Комісією кандидату ОСОБА_1 підсумкового бала за критерієм особистої компетентності у розмірі 32,33 бала з 50 можливих є недостатньо обґрунтованим, належним чином невмотивованим та не відповідає вимогам принципу пропорційності.

Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог

32. Не погодившись із таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що воно ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

33. Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що Комісія, врахувавши обставини, з`ясовані під час закритої частини співбесіди, у тому числі відомості про рішення суду, яке є публічно доступним у Реєстрі, не допустила розголошення конфіденційної інформації, оскільки в оскаржуваному рішенні наведено лише узагальнені висновки без деталізації приватних аспектів життя позивача. На думку скаржника, суд першої інстанції не встановив ані факту поширення конфіденційної інформації, ані негативних наслідків для позивача, помилково ототожнивши публічність рішення із розкриттям приватних відомостей.

34. Крім того, відповідач вказує, що суд безпідставно втрутився у дискреційні повноваження Комісії, звузивши зміст критерію особистої компетентності виключно до професійної діяльності кандидата. Натомість законодавче регулювання передбачає комплексну оцінку, яка охоплює також поведінкові, етичні та інші особистісні характеристики, що можуть впливати на довіру до судової влади та авторитет правосуддя.

35. Відповідач зазначає, що обставини, пов`язані з наявністю судового рішення про позбавлення позивача батьківських прав, є юридично значущим фактом, який об`єктивно мав місце та може враховуватись при оцінці здатності кандидата нести відповідальність за власні рішення, без потреби у додатковому доведенні.

36. На думку скаржника, суд першої інстанції, поставивши під сумнів допустимість урахування цих обставин, не спростував їх юридичної чинності та не встановив порушень процедури їх використання Комісією, що свідчить про необґрунтованість висновку щодо відсутності зв`язку між встановленими фактами та оцінкою відповідності позивача критерію особистої компетентності.

37. Водночас відповідач вважає передчасним висновок суду про непропорційне втручання у право на приватне життя, оскільки процедура кваліфікаційного оцінювання передбачає підвищений рівень публічного контролю та допускає врахування обставин приватного життя, якщо вони є релевантними для оцінки кандидата та довіри до судової влади.

38. Крім того, скаржник наголошує, що Комісія надала належне мотивування свого рішення із зазначенням логічного зв`язку між встановленими обставинами та висновками, а інше бачення суду щодо достатності таких мотивів не свідчить про їх відсутність чи протиправність.

39. Також відповідач посилається на правові висновки, викладені у справі № 800/327/17, підтримані Великою Палатою Верховного Суду, відповідно до яких у межах кваліфікаційного оцінювання допускається дослідження не лише професійної, а й особистої та етичної поведінки кандидата, а особа, яка претендує на посаду судді, повинна усвідомлювати підвищений рівень публічності та можливість оцінки її дій у контексті довіри до судової влади, що саме по собі не свідчить про протиправне втручання у приватне життя.

40. Відповідач зазначає, що за результатами співбесіди з позивачем Комісія дійшла висновку про неповне прийняття ним особистої відповідальності за власні рішення та їх наслідки, що було враховано при зниженні балів за критерієм особистої компетентності. При цьому Комісія оцінювала не приватні стосунки позивача, а наявність юридичного факту, який знайшов своє відображення в рішенні суду про позбавлення позивача батьківських прав, яке є публічно доступним.

41. На думку скаржника, врахування такого факту відповідає меті кваліфікаційного оцінювання, оскільки до кандидата на посаду судді висуваються підвищені вимоги не лише щодо професійних, а й моральних якостей, а такі обставини можуть впливати на довіру суспільства до судової влади.

42. Відповідач вважає, що висновок суду першої інстанції про втручання у право на приватне життя є помилковим та таким, що ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права і виходить за межі судового контролю.

43. Крім того, скаржник зазначає, що суд безпідставно дійшов висновку про відсутність належного мотивування рішення Комісії, фактично підмінивши оцінку достатності мотивів перевіркою їх переконливості. Водночас сам по собі інший погляд суду на обґрунтованість висновків Комісії або їх деталізацію не свідчить про відсутність мотивування, яке полягає у наявності зв`язку між встановленими обставинами та прийнятим рішенням, а не в обов`язку доведення його правильності на рівні судового доказування.

44. Відповідач також заперечує висновок суду першої інстанції про формальний характер оцінювання показника безперервного розвитку, зазначаючи, що такий висновок ґрунтується на припущеннях щодо обсягу врахованих Комісією матеріалів без встановлення факту їх неврахування, що не відповідає стандартам доказування. При цьому нормативне регулювання не визначає вичерпного переліку джерел інформації, які підлягають обов`язковому врахуванню під час кваліфікаційного оцінювання.

45. Скаржник наголошує, що оцінювання цього показника передбачає аналіз активної позиції кандидата щодо власного професійного розвитку, його здатності до саморефлексії, сприйняття зворотного зв`язку та підтвердження відповідності встановленим вимогам, причому ключове значення у такій оцінці має співбесіда як інструмент безпосереднього формування внутрішнього переконання членів Комісії.

46. Відповідач вважає, що суд безпідставно втрутився у дискреційні повноваження Комісії, фактично визначивши належний обсяг інформації для оцінювання кандидата, тоді як така оцінка має індивідуальний та комплексний характер.

47. Крім того, скаржник зазначає, що висновок суду про відсутність належного мотивування рішення ґрунтується на вибірковому аналізі його змісту та фактично відображає незгоду суду з оцінкою Комісії, а не встановлення порушень процедури чи вимог до мотивованості рішення.

48. Також відповідач не погоджується з висновком суду першої інстанції про недостатню обґрунтованість і непропорційність визначеного Комісією підсумкового бала позивача за критерієм особистої компетентності, зазначаючи, що суд не встановив, у чому саме полягає дисбаланс між метою кваліфікаційного оцінювання та його результатом.

49. На думку скаржника, формальне посилання суду на порушення принципу пропорційності без аналізу його змістових елементів не може вважатися належним правовим обґрунтуванням.

50. Водночас відповідач наголошує, що визначення балів за результатами кваліфікаційного оцінювання є проявом дискреційних повноважень Комісії та ґрунтується на професійному судженні її членів, а втручання суду можливе лише за наявності ознак свавільності, явної необґрунтованості або порушення процедури, яких у цій справі не встановлено.

51. З огляду на викладене заявник вважає висновок суду про невідповідність рішення принципу пропорційності помилковим.

52. Відповідач зазначає, що відповідно до частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII рішення Комісії, ухвалене за результатами кваліфікаційного оцінювання, може бути скасоване виключно з вичерпних підстав, які не підлягають розширеному тлумаченню. На думку скаржника, суд першої інстанції, визнавши рішення Комісії таким, що не відповідає вимогам обґрунтованості, фактично вийшов за межі цих підстав.

53. Скаржник вважає, що суд підмінив перевірку законності рішення перевіркою його доцільності та переконливості, тоді як судовий контроль за дискреційними повноваженнями передбачає встановлення конкретних юридичних дефектів, зокрема порушення процедури, компетенції чи відсутності зв`язку між встановленими обставинами та висновками, чого у цій справі встановлено не було.

54. Водночас відповідач наголошує, що стандарт обґрунтованості не вимагає від суб`єкта владних повноважень максимальної деталізації мотивів або спростування кожного доводу кандидата, а передбачає наявність логічного зв`язку між встановленими обставинами та прийнятим рішенням, який у спірному рішенні наявний.

55. Крім того, скаржник звертає увагу на внутрішню непослідовність рішення суду першої інстанції, який, визнавши законність процедури та наявність дискреційних повноважень Комісії, водночас дійшов висновку про неправомірність її результату.

56. З огляду на викладене відповідач вважає, що висновки суду фактично зводяться до переоцінки мотивів рішення та втручання у дискреційні повноваження Комісії, що не є належною правовою підставою для його скасування.

57. Відповідач зазначає, що суд першої інстанції всупереч вимогам процесуального закону не встановив передбачених законом підстав для скасування рішення Комісії, зокрема відсутності мотивів, та фактично підмінив перевірку законності рішення його оцінкою по суті.

58. На думку скаржника, незгода суду з мотивами рішення не є тотожною їх відсутності, оскільки стандарт обґрунтованості передбачає наявність логічного зв`язку між встановленими обставинами та висновками, а не обов`язок надавати вичерпну відповідь на кожен аргумент. Такий зв`язок у спірному рішенні наявний, з урахуванням викладених фактичних обставин, правових підстав та результатів оцінювання.

59. Відповідач також наголошує, що кваліфікаційне оцінювання здійснюється у межах конкурсної процедури, яка передбачає комплексну оцінку кандидата, у тому числі його особистих, етичних та професійних якостей, а також покладає на кандидата обов`язок довести відповідність встановленим критеріям. При цьому оцінювання має індивідуальний характер, ґрунтується на дослідженні досьє та співбесіді і виражається, зокрема, у бальній формі, що є узагальненням внутрішнього переконання членів Комісії та не потребує деталізації кожного елемента оцінки.

60. Скаржник зазначає, що всі надані позивачем пояснення були враховані у сукупності з іншими матеріалами, а відсутність у рішенні посилання на окремі обставини не свідчить про їх неврахування. Натомість зміст рішення в цілому розкриває мотиви його ухвалення.

61. Водночас суд, формально визнавши наявність дискреційних повноважень Комісії, фактично здійснив повторну оцінку якостей позивача та підмінив адміністративний розсуд власною оцінкою, що виходить за межі судового контролю.

62. З огляду на викладене відповідач вважає, що за відсутності встановлених порушень процедури, перевищення повноважень або ознак свавільності, підстави для скасування рішення Комісії відсутні.

63. ВККС зауважує, що всупереч правового регламентування спірних правовідносин суд першої інстанції в цьому випадку вийшов за межі повноважень і втрутився в адміністративний розсуд Комісії щодо проведення кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді у межах конкурсу на зайняття вакантної посади судді в апеляційному суді, зобов`язавши Комісію діяти у певний спосіб, а саме поновити участь ОСОБА_1 у конкурсі на посаду судді апеляційного адміністративного суду та повторно розглянути питання про дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів його кваліфікаційного оцінювання межах Конкурсу, з урахуванням правової оцінки, наданої Верховним Судом у цьому рішенні. Суд першої інстанції не взяв до уваги, що конкурс на зайняття посад суддів апеляційних адміністративних судів, оголошений рішенням ВККС від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), завершено у встановленому законом порядку. За його результатами Комісією прийнято остаточні рішення та реалізовано всі етапи конкурсної процедури. Поновлення участі одного кандидата у вже завершеному конкурсі неминуче призвело б до створення нерівних умов для інших учасників конкурсної процедури, щодо яких Комісією прийнято остаточні рішення. Вказує, що колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду не надала оцінки можливому втручанню у права та законні інтереси інших кандидатів, щодо яких Комісія прийняла остаточні рішення. З огляду на завершення конкурсу на посаду суддів в апеляційних адміністративних судах, обраний судом спосіб захисту не може привести до ефективного відновлення прав ОСОБА_1 . Відтак суд не дотримався вимог щодо ефективності способу захисту порушеного права.

64. На підставі викладеного скаржник просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 січня 2026 року у справі № 990/389/25 і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Позиція учасників справи

65. У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, та просив залишити апеляційну скаргу ВККС без задоволення.

Рух апеляційної скарги

66. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 04 березня 2026 року відкрила апеляційне провадження в цій справі, а ухвалою від 08 квітня 2026 року призначила справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні на 05 травня 2026 року.

Установлені судом першої інстанції обставини справи

67. Указом Президента України «Про призначення суддів» від 24 лютого 2011 року № 246/2011 ОСОБА_1 було призначено на посаду судді Сумського окружного адміністративного суду на строк п`ять років.

68. Указом Президента України «Про переведення суддів» від 27 жовтня 2011 року № 1007/2011 ОСОБА_1 у межах п`ятирічного строку переведено на посаду судді Харківського окружного адміністративного суду.

69. Указом Президента України «Про призначення суддів» від 03 квітня 2017 року № 95/2017 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Харківського окружного адміністративного суду.

70. Рішенням ВККС від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами, внесеними рішенням Комісії від 14 грудня 2023 року № 171/зп-23) оголошено конкурс на зайняття 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах (далі також - Конкурс) (режим доступу: https://vkksu.gov.ua/accounting/94zp-23).

71. ОСОБА_1 звернувся із заявою про допуск до участі в конкурсі на зайняття вакантної посади судді в апеляційному адміністративному суді та проведення стосовної нього кваліфікаційного оцінювання для підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.

72. Рішенням ВККС від 04 березня 2024 року № 105/ас-24 ОСОБА_1 допущено до проходження кваліфікаційного оцінювання та участі в конкурсі на зайняття 550 вакантних посад суддів апеляційних судів, оголошеному рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами).

73. Рішенням ВККС від 19 червня 2024 року № 184/зп-24 (з урахуванням рішень Комісії від 31 липня 2024 року № 284/ас-24, від 09 грудня 2024 року № 316/ас-24) призначено кваліфікаційне оцінювання в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах. Цим рішенням також встановлено черговість етапів кваліфікаційного оцінювання: перший - складання кваліфікаційного іспиту; другий - дослідження досьє та проведення співбесіди.

74. Рішенням ВККС від 11 вересня 2024 року № 270/зп-24 (зі змінами) призначено кваліфікаційний іспит під час кваліфікаційного оцінювання в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах, оголошеного рішенням ВККС від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), та визначено таку черговість етапів проведення кваліфікаційного іспиту: перший етап - тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації відповідного суду; другий етап - тестування когнітивних здібностей; третій етап - виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного суду.

75. Рішенням ВККС від 23 жовтня 2024 року № 333/зп-24 затверджено кодовані та декодовані результати тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації апеляційного адміністративного суду в межах Конкурсу та визначено, що ОСОБА_1 за результатами першого етапу кваліфікаційного іспиту набрав 147 балів та допущений до другого етапу кваліфікаційного іспиту - тестування когнітивних здібностей.

76. Рішенням ВККС від 22 січня 2025 року № 19/зп-25 затверджено кодовані та декодовані результати тестування когнітивних здібностей та встановлено, що ОСОБА_1 за результатами другого етапу кваліфікаційного іспиту набрав 48,8 бала та допущений до третього етапу кваліфікаційного іспиту - виконання практичного завдання зі спеціалізації апеляційного адміністративного суду.

77. Рішенням ВККС від 12 березня 2025 року № 49/зп-25 затверджено декодовані результати третього етапу кваліфікаційного іспиту та загальні результати першого етапу «Складення кваліфікаційного іспиту» кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів апеляційних адміністративних судів у межах Конкурсу та визначено, що ОСОБА_1 за виконання практичного завдання зі спеціалізації апеляційного адміністративного суду отримав 124 бали; загальний результат першого етапу кваліфікаційного оцінювання - 319,8 бала; допущено ОСОБА_1 до другого етапу кваліфікаційного оцінювання - «Дослідження досьє та проведення співбесіди». Також визначено, що другий етап «Дослідження досьє та проведення співбесіди» кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів апеляційних адміністративних судів у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), проводиться у складі Першої палати ВККС.

78. За результатами першого етапу кваліфікаційного оцінювання - «Складання кваліфікаційного іспиту» ОСОБА_1 отримав 359,8 бала із 400 можливих, що свідчить про підтвердження останнім здатності здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді за критерієм професійної компетентності.

79. Відповідно до протоколу повторного розподілу між членами Комісії від 13 березня 2025 року доповідачем у справі кандидата на вакантну посаду судді апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 визначено члена Комісії ОСОБА_5.

80. За результатами проведення спеціальної перевірки ВККС рішенням від 05 травня 2025 року № 17/ас-25 встановлено, що під час проведення спеціальної перевірки не отримано інформації, яка свідчить про невідповідність, зокрема, ОСОБА_1 вимогам до кандидата на посаду судді, та визначено, що результати спеціальної перевірки мають бути враховані при ухваленні рішення Комісії за результатами кваліфікаційного оцінювання.

81. 24 квітня 2025 року до ВККС надійшли пояснення від кандидата ОСОБА_1 на виконання листа Комісії від 11 квітня 2025 року № 21-2602/25, у яких кандидат надав інформацію, яка, на його думку, підтверджує його відповідність показникам критерію особистої компетентності: «рішучість та відповідальність», «безперервний розвиток», а також показникам критерію соціальної компетентності: «ефективна комунікація», «ефективна взаємодія», «стійкість мотивації», «емоційна стійкість».

82. 11 липня 2025 року до ВККС надійшов висновок Громадської ради доброчесності (далі - ГРД) про невідповідність кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики від 10 липня 2025 року стосовно кандидата на посаду судді апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1

83. 27 травня 2025 року до ВККС від ОСОБА_8 надійшли письмові пояснення щодо обставин, викладених у висновку ГРД, із копіями відповідних підтверджувальних документів.

84. 16 липня 2025 року ВККС у складі Першої палати: головуючого - ОСОБА_5 (доповідач), членів Комісії ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4, ОСОБА_11 провела співбесіду з кандидатом ОСОБА_1 , під час якої обговорила результати дослідження досьє, відповідність кандидата показникам критеріїв особистої та соціальної компетентності, а також критеріїв доброчесності та професійної етики.

85. За результатами дослідження досьє, письмових пояснень та співбесіди з кандидатом, а також з урахуванням індивідуальних оцінок членів Комісії за відповідними показниками сумарний бал, отриманий за критерієм особистої компетентності, визначено у 32,33 бала (рішучість та відповідальність - 15, безперервний розвиток - 17,33).

86. Комісія дійшла висновку, що кандидат не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді за критерієм особистої компетентності. Оцінка у 32,33 бала є нижчою за 75 % (37,5 бала) із 50 можливих.

87. За результатами дослідження досьє, письмових пояснень та співбесіди з кандидатом, а також з урахуванням індивідуальних оцінок членів Комісії за відповідними показниками сумарний бал, отриманий за критерієм соціальної компетентності, визначено у 39,33 бала (ефективна комунікація - 9,00, ефективна взаємодія - 10,00, стійкість мотивації - 10,00, емоційна стійкість - 10,33).

88. Комісія дійшла висновку, що кандидат відповідає критерію соціальної компетентності. Оцінка у 39,33 бала є вищою за 75 % (37,5 бала) із 50 можливих.

89. За результатами дослідження досьє, письмових пояснень та співбесіди з кандидатом, а також голосувань під час закритого обговорення за відповідними показниками сумарний бал, отриманий за критеріями професійної етики і доброчесності, оцінено у 270 балів із 300 можливих, що є вищим за 75 % (225 балів) максимально можливого бала, тому Комісія дійшла висновку, що кандидат відповідає критеріям професійної етики та доброчесності.

90. За результатами дослідження досьє та проведеної співбесіди з кандидатом ОСОБА_1 . Комісія ухвалила рішення від 16 липня 2025 року № 176/ас-25, яким визначено, що за результатами проходження процедури кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду судді апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 набрав 701,47 бала, та визнано ОСОБА_1 таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді за критерієм особистої компетентності.

91. Не погодившись із рішенням ВККС у складі Першої палати від 16 липня 2025 року № 176/ас-25 у частині висновку про визнання ОСОБА_1 таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді за критерієм особистої компетентності, позивач звернувся до суду з позовом про оскарження цього рішення Комісії.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, та висновки щодо їх застосування

Щодо меж перегляду судом оскаржуваного рішення ВККС

92. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

93. Статтею 88 Закону № 1402-VIII встановлено, що ВККС ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

94. Суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України.

95. Частиною третьою цієї статті передбачено, що рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити;

2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання;

3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання;

4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

96. У позовній заяві ОСОБА_1 не посилався на обставини чи підстави для скасування оскаржуваного рішення ВККС, визначені пунктами 1-3 статті 88 Закону № 1402-VIII. Не встановив таких обставин і Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду.

97. Водночас рішення ВККС з урахуванням доводів позивача потребує всебічної оцінки на предмет відповідності його вимогам, визначеним пунктом 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII, а саме в частині мотивування відповідачем свого висновку про невідповідність ОСОБА_1 критерію особистої компетентності.

98. Оскаржуване рішення ВККС у частині визнання кандидата таким, що підтвердив відповідність критеріям професійної та соціальної компетентності, етики та доброчесності, не оскаржено до суду, не було предметом судового перегляду в першій інстанції та, відповідно, не переглядається і Великою Палатою Верховного Суду як судом апеляційної інстанції.

99. Суд зауважує, що повноваження ВККС у процесі здійснення добору суддів загалом та проведення їх оцінювання за згаданими вище критеріями є дискреційними. Втім, дискреційний характер таких повноважень не свідчить про те, що вони є необмеженими та не піддаються судовому контролю.

100. Так, згідно з положеннями Рекомендації № R(80)2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів на 316-й нараді заступників міністрів від 11 березня 1980 року, як дискреційне повноваження необхідно розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

101. Повноваження ВККС у процедурі кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді є виключною компетенцією ВККС як уповноваженого органу, постійно діючого у вітчизняній системі судоустрою. Оцінювання відбувається з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями, до яких належать компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо), професійна етика, доброчесність. Рішення приймається за внутрішнім переконанням членів ВККС.

102. Жоден інший суб`єкт чи орган, зокрема й суд, не може здійснювати втручання у здійснення суб`єктом владних повноважень своєї компетенції (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 9901/87/19, від 14 листопада 2024 року у справах № 990/139/24, № 990/71/24).

103. Водночас межі дискреції ВККС у конкурсній процедурі на зайняття вакантних посад суддів, у тому числі в апеляційних судах, зокрема і прийняття рішення за результатами проведення співбесіди з кандидатами, не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному контролю. Процес розгляду Комісією питання про підтвердження або непідтвердження здатності таких кандидатів здійснювати правосуддя у відповідному суді, як і прийняте за результатом цього процесу рішення, мають бути зрозумілим як суддям (кандидатам на посаду судді), щодо яких їх ухвалено, так і незалежному сторонньому спостерігачу.

104. Обсяг і ступінь мотивації рішення залежить від конкретних обставин, які були предметом розгляду, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи / пояснення судді (кандидата на посаду судді) взято до уваги і, що важливо, давати розуміння, чому і чим керувалася ВККС, коли оцінювала відповідність цього судді (кандидата на посаду судді) критеріям компетентності, доброчесності чи професійної етики.

105. Подібного висновку щодо меж дискреції ВККС у конкурсних процедурах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 20 березня 2025 року у справі № 990/85/24 та від 28 листопада 2024 року у справі № 990/92/24.

106. Отже, одним із завдань адміністративного судочинства є перевірка реалізації суб`єктами владних повноважень їхніх дискреційних повноважень, зокрема, за критеріями обґрунтованості, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Визначальним критерієм правомірності рішення ВККС про непідтвердження здатності кандидатів здійснювати правосуддя у відповідному апеляційному суді в аспекті їх відповідності критеріям компетентності, доброчесності та професійної етики є встановлення Комісією обставин, які мають істотний вплив на прийняття рішення, та мотивів, з яких ВККС дійшла відповідних висновків.

107. ВККС відповідно до свого статусу, повноважень, встановленого законом порядку, мети і завдань, які перед нею стоять, вільна у виборі підстав і, керуючись власною оцінкою цих підстав, вправі визнати кандидата таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.

108. Проте суд повинен забезпечити, щоб реалізація Комісією дискреційних повноважень під час проведення кваліфікаційного оцінювання не була свавільною.

109. У цій справі, з урахуванням доводів позовної заяви ОСОБА_1 та апеляційної скарги ВККС, Велика Палата Верховного Суду має перевірити, чи були висновки Комісії в частині перевірки кандидата критерію особистої компетентності обґрунтовані посиланням на визначені законом підстави / мотиви його ухвалення, тобто чи не були вони в цій частинісвавільними.

Щодо загальних засад проведення ВККС конкурсу на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів та його нормативно-правового регулювання

110. За змістом частини першої статті 28 Закону № 1402-VIII суддею апеляційного суду може бути особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя в апеляційному суді, а також відповідає одній із таких вимог:

1) має стаж роботи на посаді судді не менше п`яти років;

2) має науковий ступінь у сфері права та стаж наукової роботи у сфері права щонайменше сім років;

3) має досвід професійної діяльності адвоката, в тому числі щодо здійснення представництва в суді та/або захисту від кримінального обвинувачення щонайменше сім років;

4) має сукупний стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) відповідно до вимог, визначених пунктами 1-3 цієї частини, щонайменше сім років.

111. Статтею 79-2 Закону № 1402-VIII установлено, що ВККС проводить конкурс на зайняття вакантних посад, зокрема, суддів апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду чи суддів Верховного Суду - на основі рейтингу кандидатів за результатами кваліфікаційного оцінювання та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 79-3 цього Закону.

112. Відповідно до частини другої статті 79-3 Закону № 1402-VIII у конкурсі на зайняття вакантної посади судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду може брати участь особа, яка відповідає вимогам до кандидата на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією, а також відповідає одній із вимог, визначених частиною першою статті 28 (для апеляційного суду), частиною першою чи другою статті 33 (для вищого спеціалізованого суду) цього Закону.

113. Згідно із частиною четвертою статті 79-3 Закону № 1402-VIII ВККС:

1) на підставі поданих документів встановлює відповідність особи вимогам до кандидата на посаду судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду або судді Верховного Суду та формує його досьє. Відповідність особи критеріям компетентності, доброчесності та професійної етики встановлюється Комісією під час проведення її кваліфікаційного оцінювання як кандидата на посаду судді;

2) проводить кваліфікаційне оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного, вищого спеціалізованого суду або судді Верховного Суду;

3) проводить спеціальну перевірку стосовно кандидатів на посаду судді, допущених до етапу дослідження досьє та проведення співбесіди кваліфікаційного оцінювання, відповідно до статті 75 цього Закону. Результати спеціальної перевірки враховуються при ухваленні рішення Комісії за результатами кваліфікаційного оцінювання;

4) за результатами кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посаду судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду або судді Верховного Суду ухвалює рішення про підтвердження або непідтвердження здатності таких кандидатів здійснювати правосуддя у відповідному суді та визначає рейтинг для участі у конкурсі кандидатів, які підтвердили здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, визначає переможця конкурсу на зайняття вакантної посади судді у відповідному суді та ухвалює рішення про рекомендацію або про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді.

114. Статтею 83 Закону № 1402-VIII встановлено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації.

115. Відповідно до статті 85 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складання кваліфікаційного іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди.

116. Рішенням від 22 січня 2025 року № 20/зп-25 ВККС затвердила Положення № 20/зп-25 на заміну Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Комісії від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 (у редакції рішення Комісії від 13 лютого 2018 року № 20/зп-18, зі змінами).

117. Це Положення розроблено відповідно до Закону № 1402-VIII і визначає порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання судді у зв`язку з накладенням дисциплінарного стягнення або кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді у межах конкурсу на зайняття вакантної посади судді в апеляційному суді, вищому спеціалізованому суді або Верховному Суді, а також показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення.

118. Відповідно до пунктів 1.1-1.6 Положення № 20/зп-25 завданням кваліфікаційного оцінювання є встановлення відповідності кандидата на посаду судді вимогам до посади судді за критеріями компетентності (професійної, особистої, соціальної), доброчесності та професійної етики згідно з визначеними показниками. Основні принципи кваліфікаційного оцінювання - це автономність, запобігання конфлікту інтересів, об`єктивність, неупередженість, прозорість, публічність, рівність умов для кандидатів на посаду судді.

119. Пунктами 6.21-6.24 Положення № 20/зп-25 визначено, що співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження досьє та складається з таких етапів: оголошення доповіді; надання судді (кандидату на посаду судді) можливості доповнити, уточнити чи спростувати оголошену в доповіді інформацію. Послідовне обговорення з суддею (кандидатом на посаду судді) показників з метою ухвалення остаточного рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Співбесіда проходить в засіданні Комісії у складі, визначеному рішенням Комісії. Обговорення відбувається шляхом опитування судді (кандидата на посаду судді) доповідачем і членами Комісії та надання суддею (кандидатом на посаду судді) відповідей і пояснень. Під час співбесіди обов`язково обговорюються із суддею (кандидатом на посаду судді) дані щодо його відповідності критеріям професійної етики та доброчесності.

120. У розділі 2 Положення № 20/зп-25 закріплені показники відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення.

121. Пунктами 5.1, 5.2, 5.5 Положення № 20/зп-25 передбачено, що відповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання встановлюється членами Комісії шляхом оцінки відповідності визначеним показникам. Оцінка відповідності судді (кандидата на посаду судді) показникам критеріїв особистої та соціальної компетентності, доброчесності та професійної етики здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням із застосуванням засобів їх встановлення.

Показники відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та у сукупності.

Суддя (кандидат на посаду судді) вважається таким, що відповідає показнику відповідності критерію кваліфікаційного оцінювання, у разі набрання ним більше нуля балів за такий показник. У випадку, якщо суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає одному показнику, такий суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критерію. Суддя (кандидат на посаду судді) вважається таким, що відповідає критеріям соціальної та особистої компетентності, у разі набрання не менше 75 відсотків від суми максимально можливих балів за кожен із цих критеріїв за результатами їх оцінювання на етапі «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

122. Отже, за Законом № 1402-VІІІ призначення на посаду судді, зокрема вакантної посади судді апеляційного суду, здійснюється за конкурсом, який уповноважена проводити ВККС.

123. Конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційного суду Комісія проводить на основі рейтингу кандидатів за результатами кваліфікаційного оцінювання. Одним з етапів кваліфікаційного оцінювання є дослідження досьє та проведення співбесіди. Саме на етапі співбесіди Комісія перевіряє відповідність судді (кандидата на посаду судді) вимогам до посади судді за критеріями компетентності у трьох сферах: професійній, особистій, соціальній; за критеріями доброчесності та професійної етики згідно з визначеними показниками.

124. У Положенні № 20/зп-25 Комісія роз`яснила як зміст критеріїв, так і їх складові, передбачивши низку показників. Останні також розтлумачені з точки зору конкретних якостей, які оцінюються в межах кожного з них.

125. Повертаючись до конкурсу, участь у якому брав позивач, то суд у цій справі встановив, що рішенням ВККС від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами) оголошено конкурс на зайняття 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах згідно з додатком (у тому числі в апеляційних судах із розгляду адміністративних справ - 66 вакантних посад), в якому ОСОБА_1 виявив бажання взяти участь.

126. 09 грудня 2023 року прийнято Закон України № 3511-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри» (далі -

Закон № 3511-ІХ), який набрав чинності 30 грудня 2023 року.

127. 20 листопада 2024 року прийнято Закон України № 4072-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо особливостей складання кваліфікаційного іспиту» (далі - Закон № 4072-ІХ), який набрав чинності 11 грудня 2024 року.

128. Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 вказував на необхідність застосування ВККС при проведенні всіх етапів конкурсу Закону № 1402-VIII у редакції станом на момент оголошення конкурсу на посаду судді апеляційного суду (вересень 2023 року), а також відповідні йому нормативно-правові акти, оскільки застосування змін у законодавстві та нового Положення № 185/зп-24 погіршують його становище. Вважає, що ВККС мала враховувати 75 відсотків від загально можливого максимального бала, а не від максимального бала за кожен критерій кваліфікаційного оцінювання.

129. Втім, заявник не врахував, що Законом № 4072-ІХ пункт 57-1 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII викладено в такій редакції: «ВККС завершує конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів, оголошений рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23, за правилами, які діють після набрання чинності Законом № 3511-IX. ВККС проводить кваліфікаційний іспит у межах конкурсу, визначеного цим пунктом, за правилами, які діють після набрання чинності Законом № 4072-ІХ».

130. На момент набрання чинності Законом № 3511-IX конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів, оголошений рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23, перебував на етапі подання документів особами, які виявили бажання взяти участь у ньому, а отже, його продовження та завершення повинно відбуватися за правилами, визначеними Законом № 1402-VIII у редакції, чинній з 30 грудня 2023 року.

131. Наведені позивачем доводи не свідчать про порушення його прав чи наявність у діях ВККС протиправної поведінки, оскільки Комісія діяла виключно на підставі та у спосіб, визначені Конституцією України та Законом № 1402-VIII у редакції, чинній на момент проведення конкурсу. Саме законодавець на рівні закону визначив можливість ВККС проводити відповідні процедури конкурсу, оголошеного рішенням від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23, за правилами, які діють після набрання чинності Законом № 3511-ІХ.

132. У зв`язку із цим у ВККС не було підстав застосовувати до спірних правовідносин редакцію Закону № 1402-VIII та підзаконних нормативних актів, які були чинними до грудня 2023 року, як того просить позивач.

133. Доводи ОСОБА_1 про те, що зміни законодавства погіршили його становище, є необґрунтованими, оскільки позивач не довів, у чому саме полягає таке погіршення. До того ж Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що правила конкурсу були однаковими для всіх учасників цього конкурсу, тому позивач не був поставлений у становище, відмінне від інших учасників цього конкурсу. До позивача не можуть бути застосовані інші правила, ніж відносно інших учасників конкурсу (його конкурентів).

134. Також Велика Палата Верховного Суду враховує, що позивач, будучи обізнаним із законодавчим регулюванням та порядком проведення конкурсу, взяв участь у ньому вже після набрання чинності законами № 3511-ІХ та № 4072-ІХ, тобто своїми діями погодився на участь у конкурсі за відомими йому правилами.

135. Матеріали справи не містять відомостей про те, що до моменту отримання результатів співбесіди ОСОБА_1 оскаржував порядок проведення конкурсу, застосування нової редакції законодавства чи відповідних положень нормативних актів ВККС, заявляв про неможливість участі у конкурсі за новими правилами або вказував на порушення своїх прав у зв`язку із самим фактом їх застосування.

136. Натомість заперечення щодо правомірності застосування чинного на момент проведення іспиту правового регулювання були висловлені позивачем лише після того, як за результатами проведення співбесіди він не отримав бажаного результату (прохідного бала). Такі обставини дають підстави для висновку, що позивач ставить під сумнів не саму процедуру проведення конкурсу як таку, а її результат, який виявився для нього несприятливим, що саме по собі не підтверджує порушення прав позивача.

137. Суд враховує, що принцип lex prospicit, non respicit - закон дивиться вперед, а не назад - означає, що новий закон поширює свою дію на правовідносини, які тривають після набрання ним чинності. Оскільки конкурс на момент внесення змін до законодавства не був завершений, держава була вправі змінити порядок його подальшого проведення, а ВККС як орган публічної влади повинен діяти відповідно до актуального нормативного регулювання.

138. Зміст змін до закону, внесених у період проведення конкурсу щодо визначення процедур цього конкурсу, не може розцінюватися як звуження прав чи погіршення правового становища учасників конкретного конкурсу у розумінні статті 22 Конституції України з огляду на те, що відповідно до частини першої статті 79 Закону № 1402-VIII конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до цього Закону та положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, що затверджується ВККС. Отже, закон передбачає можливість встановлення правил проведення для кожного конкретного конкурсу.

139. Таким чином, оскільки ВККС під час проведення конкурсу діяла відповідно до приписів Закону № 1402-VIII у редакції, чинній на момент здійснення відповідних процедур, а застосування нових правил прямо передбачене законом, відсутні підстави для висновку, що ВККС відносно позивача діяла протиправно.

Щодо оцінки висновків ВККС про невідповідність ОСОБА_1 критерію особистої компетентності

140. Згідно з пунктами 2.4-2.7 Положення № 20/зп-25 особиста компетентність - це сукупність морально-психологічних якостей та поведінкових характеристик, які визначають здатність кандидата діяти рішуче та відповідально, самостійно, цілеспрямовано та стійко. Вона охоплює такі риси, як: вміння приймати своєчасні й обґрунтовані рішення, готовність нести відповідальність за їх наслідки, прагнення до професійного розвитку та відкритість до зворотного зв`язку.

141. Відповідність кандидата критерію особистої компетентності визначається через призму його відповідності показникам такого критерію: рішучості та відповідальності, а також безперервному розвитку.

142. Рішучість - це здатність кандидата на посаду судді вчасно приймати та не відкладати рішення у значущій для людини ситуації, навіть складні та непопулярні. Кандидат на посаду судді відповідає показнику рішучості, якщо вчасно приймає рішення, у тому числі складні та непопулярні; не відкладає рішення навіть попри наявні складнощі; демонструє розуміння невідкладності рішень, докладаючи максимальних, у тому числі додаткових / понаднормових, зусиль для їх вчасного прийняття замість того, щоб обґрунтовувати відтермінування зовнішніми чинниками (пункт 2.5 Положення № 20/зп-25).

143. Відповідальність - це здатність кандидата на посаду судді брати на себе відповідальність за рішення та їх наслідки. Кандидат на посаду судді відповідає показнику відповідальності, якщо вміє оцінювати наслідки та приймати усвідомлені рішення; приймає повну особисту відповідальність за свої рішення та їх наслідки; у разі виникнення перешкод та ускладнень не шукає можливості перекласти відповідальність на інших або зняти з себе відповідальність, посилаючись на зовнішні обставини (пункт 2.6 Положення № 20/зп-25).

144. Безперервний розвиток - це свідомі та послідовні зусилля кандидата на посаду судді щодо професійного саморозвитку. Кандидат на посаду судді відповідає показнику безперервного розвитку, якщо він об`єктивно оцінює свої сильні сторони та зони розвитку; запитує та відкрито сприймає зворотний зв`язок; виносить уроки з досвіду, зокрема з власних помилок, та коригує свої підходи та поведінку; має (принаймні усно) сформований план розвитку, визначає пріоритети щодо власного розвитку; регулярно займається саморозвитком, зокрема відвідує заходи з підвищення кваліфікації (тренінги, навчання, професійні конференції тощо); займає та підтримує активну позицію у фаховому середовищі, зокрема виконує наукові роботи та/або бере участь у проєктах юридичного спрямування, пише статті, колонки або блоги на правову тематику тощо (пункт 2.7 Положення № 20/зп-25).

145. Вагу критерію особистої компетентності та його показників визначено таким чином: особиста компетентність - 50 балів, з яких: рішучість та відповідальність - 25 балів; безперервний розвиток - 25 балів.

146. Пунктом 5.5 цього Положення встановлено, що кандидат на посаду судді вважається таким, що відповідає критерію особистої компетентності, у разі набрання не менше 75 відсотків від суми максимально можливих балів за критерій за результатами його оцінювання на етапі «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

147. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 березня 2026 року у справі № 990/329/25, досліджуючи особливості оцінювання кандидатів за критеріями особистої та соціальної компетентностей, вже зазначала, що під час оцінювання відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям особистої та соціальної компетентностей ключову роль відіграє співбесіда. Саме під час безпосереднього спілкування члени Комісії можуть сформувати цілісне уявлення про кандидата, зокрема оцінити його здатність самостійно ухвалювати рішення у складних обставинах, готовність нести персональну відповідальність за результати професійної діяльності, а також усвідомлювати необхідність постійного професійного розвитку, вдосконалення знань і навичок.

148. Крім того, співбесіда дозволяє перевірити здатність кандидата до відкритого діалогу, його реакцію на критичні запитання, готовність визнавати власні помилки та ефективно взаємодіяти з іншими в умовах психологічного навантаження. Важливе значення відіграє здатність кандидата детально та переконливо пояснити твердження, викладені в мотиваційному листі, а також надати чіткі й узгоджені пояснення щодо наданої ним інформації, яка підтверджує відповідність показникам особистої і соціальної компетентностей.

149. Отже, саме співбесіда формує остаточну оцінку кандидата на посаду судді. У зв`язку із цим характер оцінювання має індивідуальний характер і здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням із застосуванням засобів їх встановлення.

150. Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що порядок оцінювання судді (кандидата на посаду судді) за критеріями особистої і соціальної компетентностей є відмінним від порядку оцінювання за критеріями професійної етики і доброчесності. Саме під час оцінювання судді (кандидата на посаду судді) на його відповідність критеріям професійної етики і доброчесності Комісія зобов`язана керуватися презумпцією відповідності судді (кандидата на посаду судді) таким критеріям (пункт 5.9 Положення № 20/зп-25). Виключно у разі вмотивованого спростування Комісією цієї презумпції гарантовані судді (кандидату на посаду судді) 300 балів можуть бути зменшені.

151. Натомість оцінювання судді (кандидата на посаду судді) за критеріями особистої і соціальної компетентностей здійснюється за його активної участі в підтвердженні власної відповідності встановленим показникам критеріїв. У цьому випадку саме на суддю (кандидата на посаду судді) покладається обов`язок довести свою відповідність цим критеріям, а Комісія, оцінивши надані суддею (кандидатом на посаду судді) пояснення, за своїм внутрішнім переконанням виставляє конкретні бали, які не можуть бути вищими за максимальні, встановлені для відповідного показника.

152. У цій справі Велика Палата Верховного Суду повторює наведені висновки.

153. Окрім того, враховує, що дискреційні повноваження ВККС щодо оцінки відповідності кандидата на посаду судді критеріям особистої компетентності реалізуються в умовах, коли держава за практикою ЄСПЛ користується широким полем розсуду (margin of appreciation) у визначенні вимог до суддівського корпусу, оскільки забезпечення належних професійних, особистих та етичних якостей судді безпосередньо пов`язане з підтриманням довіри суспільства до судової влади та реалізацією права кожного на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справах «Олександр Волков проти України» від 09 січня 2013 року, «Бака проти Угорщини» від 23 червня 2016 року, «Денісов проти України» від 25 вересня 2018 року, «Рамос Нуньєс де Карвальо е Са проти Португалії» від 06 листопада 2018 року).

154. Водночас, як уже зазначала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 березня 2026 року у справі № 990/261/25, надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права, а закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції та порядок її здійснення з урахуванням законної мети заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (рішення ЄСПЛ у справах «Волохи проти України» від 02 листопада 2006 року, «Мелоун проти Сполученого Королівства» від 02 серпня 1984 року). При цьому суди повинні утримуватися від переоцінки обґрунтованості дискреційних актів адміністративних органів, контролюючи водночас, чи не є викладені в них висновки щодо обставин справи довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або помилковими щодо фактів (рішення ЄСПЛ у справах «Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки» від 31 липня 2008 року, «Брайян проти Сполученого Королівства» від 22 листопада 1995 року, «Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру» від 21 липня 2011 року, «Путтер проти Болгарії» від 02 грудня 2010 року).

155. Саме за цим узгодженим із наведеною практикою ЄСПЛ стандартом Велика Палата Верховного Суду перевіряє нижче висновки ВККС щодо невідповідності ОСОБА_1 критерію особистої компетентності.

156. У ході дослідження досьє кандидата Комісія встановила, що заочним рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 10 листопада 2011 року у справі № 2-4906/2011 задоволено позов ОСОБА_12 до ОСОБА_1 про позбавлення його батьківських прав щодо доньки, ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Присутні у засіданні представник органу опіки та піклування і представник прокуратури підтримали позов.

157. У мотивувальній частині рішення зазначено, що відповідач не бачиться та не спілкується з донькою, матеріально не допомагає, ухиляється від виконання рішення Залізничного районного суду міста Києва від 20 вересня 2001 року про стягнення з нього аліментів. Крім того, вказано, що у зв`язку з несплатою ОСОБА_1 аліментів його оголошено у розшук ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 листопада 2007 року.

158. 10 липня 2025 року ВККС направила кандидату запит щодо надання пояснень з приводу викладених обставин, забезпечивши йомуможливість підтвердити свою відповідність усім критеріям кваліфікаційного оцінювання (зокрема, особистій компетентності), якою він скористався на власний розсуд.

159. Зокрема, 14 липня 2025 року позивач надіслав на адресу Комісії запитувані пояснення, у яких зазначив, що про рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 10 листопада 2011 року у справі № 2-4906/2011 кандидат дізнався із запиту Комісії. Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень зазначене рішення надіслано судом до Реєстру 25 вересня 2015 року, зареєстроване 26 вересня 2015 року та оприлюднене 02 жовтня 2015 року. Великою несподіванкою для нього стали як саме рішення, так і встановлені в ньому факти, зокрема щодо перебування у розшуку та несплати аліментів.

Оскільки ОСОБА_1 не підтримує особистих контактів з колишньою дружиною ОСОБА_12 , йому невідомі її мотиви для подання позову про позбавлення його батьківських прав. Припускає, що гостру негативну реакцію могли спровокувати його переїзд з міста Києва до Харкова, одруження у 2006 році та народження в другому шлюбі спільної дитини.

На переконання ОСОБА_1 , колишня дружина навмисно ввела в оману Солом`янський районний суд міста Києва щодо несплати ним аліментів, оскільки не надала виписки з рахунку, спеціально відкритому нею для отримання аліментів.

На підтвердження сплати аліментів кандидат надав копії платіжних документів за 2002-2012 роки, зокрема квитанцію за період, зазначений у рішенні Солом`янського районного суду міста Києва від 10 листопада 2011 року, а також копії трьох власних заяв (датованих 2002-2004 роками) до відповідних відділів державної виконавчої служби про направлення виконавчого документа для подальшого виконання за місцем його роботи. Оскільки минуло багато часу, далеко не всі підтвердні документи збереглися.

Кандидат вказав, що крім банківських переказів неодноразово передавав готівкові кошти через спільних знайомих, які могли б бути свідками під час судового розгляду справи, якби ОСОБА_1 був обізнаний про цей судовий процес.

Крім того, кандидат повідомив, що з 26 серпня 2008 року місце його проживання зареєстроване Дзержинським районним відділом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, збігалося з фактичним місцем проживання у місті Харкові та не було прихованим. Також ОСОБА_1 до 23 жовтня 2006 року мав постійне місце роботи в місті Києві, а з 01 лютого 2007 року - у місті Харкові.

На думку кандидата, рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 10 листопада 2011 року могло бути потрібне ОСОБА_12 не для встановлення негативних фактів відносно нього, які водночас однозначно були необхідними для задоволення позову в такій категорії справ, а у зв`язку зі створенням нею нової родини з іншим чоловіком. Ймовірно, колишня дружина прагнула уникнути необхідності у подальшому неодноразово отримувати від нього дозволи для виїзду їхньої спільної дочки за кордон та на вчинення інших юридично значущих дій до її повноліття, особливо враховуючи його переїзд до іншого міста, створення нової сім`ї та народження дитини в новому шлюбі.

160. Зазначені обставини були предметом дослідження Комісією і безпосередньо під час співбесіди, яка проходила у форматі питання-відповідь.

161. Зокрема, на запитання Комісії, чи вживав ОСОБА_1 заходів до налагодження стосунків з дитиною, кандидат повідомив, що колишня дружина не сприяла, а навпаки протидіяла спілкуванню з дочкою, а зі слів спільних знайомих він знав, що після його візитів ОСОБА_12 виміщувала невдоволення на доньці, тому він не хотів погіршувати і без того складну ситуацію.

162. ОСОБА_1 вказав, що рішення Солом`янського районного суду міста Києва у справі № 2-4906/2011 було ухвалено без його належного повідомлення та за його відсутності, попри те, що місце його проживання було зареєстровано у встановленому законом порядку, а місце роботи на посаді судді загальновідоме, оскільки у вільному доступі в мережі «Інтернет» наявні укази Президента України про його призначення та переведення від 24 лютого 2011 року та від 27 жовтня 2011 року відповідно. Викладене, на переконання кандидата, свідчить про наявність у ОСОБА_12 інтересу та прихованої справжньої мети щодо оголошення його у розшук, штучного створення його необізнаності стосовно судового процесу та встановлення судом обставин щодо несплати аліментів, які не відповідають дійсності.

163. На запитання Комісії, чи здійснювалась сплата аліментів після призначення ОСОБА_1 на посаду судді за постановою державного виконавця про звернення стягнення на його доходи, кандидат надав негативну відповідь та повідомив, що сплачував самостійно, оскільки після призначення на посаду цікавився в бухгалтерії, чи могли б вони здійснювати відповідні вирахування з його заробітної плати, але отримав відповідь, що буде зручніше, якщо він перераховуватиме аліменти особисто.

164. Дослідивши питання відповідності кандидата критерію особистої компетентності на підставі даних суддівського досьє та пояснень кандидата (усних та письмових), Комісія в своєму рішенні зазначила, що відповідно до статті 90 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV) у редакції, чинній у період існування у ОСОБА_1 обов`язку зі сплати аліментів, передбачена відповідальність боржника за неповідомлення про зміну місця проживання чи місця роботи (отримання доходів). Вочевидь, кандидат був обізнаний щодо наявності обов`язку повідомляти про зміну місця роботи, оскільки він щонайменше тричі звертався до державної виконавчої служби із заявами про направлення виконавчого документа за місцем роботи. Водночас, зазначаючи у заявах назви та адреси підприємств, розташованих у місті Києві, власною адресою ОСОБА_1 вказував будинок АДРЕСА_1 . За таких обставин він не міг бути вчасно повідомлений про дії, що вчинялися у зв`язку з примусовим виконанням рішення суду про стягнення з нього аліментів. Зокрема, відсутність відомостей про місце проживання ОСОБА_1 дала підстави для звернення державного виконавця до Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області із поданням про винесення ухвали про його розшук відповідно до вимог статті 40 Закону № 606-XIV.

Надані ОСОБА_1 підтверджуючі документи щодо сплати аліментів на рахунок ОСОБА_12 , відкритий у банківській установі, за висновком Комісії, свідчать на користь виконання ним рішення Залізничного районного суду міста Києва від 20 вересня 2001 року. Водночас, оскільки вказане рішення було звернуто до примусового виконання, кандидат відповідно до вимог частини п`ятої статті 12 Закону № 606-XIV був зобов`язаний протягом трьох робочих днів повідомляти державного виконавця про повне чи часткове самостійне виконання рішення. У рішенні Солом`янського районного суду міста Києва у справі № 2-4906/2011 зазначено, що відділом державної виконавчої служби Первомайського районного управління юстиції в Миколаївській області складено довідку від 26 квітня 2011 року № 406/9 про несплату ОСОБА_1 аліментів, із чого слідує висновок про ігнорування кандидатом обов`язку щодо повідомлення органу державної виконавчої служби про самостійну сплату аліментів. ОСОБА_1 також не повідомив державного виконавця про місце своєї роботи в суді, хоча сплата аліментів шляхом звернення стягнення на доходи звільняє боржника від необхідності щомісячного повідомлення державного виконавця про здійснені періодичні платежі, поклавши на роботодавця обов`язок кожні шість місяців надсилати звіти про відрахування.

Тому, хоча кандидат перераховував аліменти на утримання своєї неповнолітньої дитини, ВККС зазначила про невиконання ним обов`язків, покладених Законом № 606-XIV, що сприяло створенню умов для нарахування заборгованості зі сплати аліментів, оголошення його у розшук та подальшого позбавлення батьківських прав.

165. У зв`язку з викладеним Комісія вважала, що ОСОБА_1 , крім іншого, не повною мірою прийняв особисту відповідальність за свої рішення та їх наслідки в особистому житті, що сприяло отримання ним балів за показником рішучості та відповідальності менше від максимальних.

166. Стосовно відповідності показнику безперервного розвитку Комісія врахувала, що кандидат у письмових поясненнях зазначив, що професія судді вимагає постійного розвитку та самовдосконалення через безперервний розвиток суспільних відносин, їх трансформацію, що приводить до необхідності їх правового регулювання, спричиняє розвиток права, а також виникнення, зміну та припинення правовідносин, у зв`язку із чим перед суддею завжди пріоритетним є питання такого моніторингу.

На практиці судді першої та другої інстанцій одними з перших стикаються з проблемою правильного тлумачення та застосування прийнятих нормативно-правових актів ще за відсутності висновків Верховного Суду, які мають враховуватися суддями під час прийняття рішень в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України.

У поясненнях кандидат також зазначив, що завдання судді під час такого тлумачення та застосування норм права - не припускатися грубих помилок, які в подальшому можуть також «перенестися» до наступних рішень в аналогічних справах. Інструментом їх уникнення є аналіз правових позицій Верховного Суду у максимально схожих ситуаціях, врахування думок колег та наукових робіт правників, власний багаторічний досвід, у тому числі негативний.

На переконання ОСОБА_1 , саморозвиток полягає, зокрема, в обізнаності щодо змін в законодавстві та прийняття нових законів, насамперед тих, що застосовуються в роботі.

З метою дотримання та відповідності показникам, встановленим пунктом 6.3 Бангалорських принципів поведінки суддів, вимогам статті 56 Закону № 1402-VIII для систематичного розвитку професійних навичок, підтримання кваліфікації кандидат проходив підготовку в Національній школі суддів України протягом усієї суддівської кар`єри, взявши участь у більше ніж 20 заходах.

ОСОБА_1 вказав, що рішенням Комісії від 17 жовтня 2018 року № 1827/ко-18 встановлено, що за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді він набрав 719,625 бала та був визнаний таким, що відповідає займаній посаді.

Кандидат у співавторстві з доктором юридичних наук, професором ОСОБА_14 готував та опублікував друковані роботи на правову тематику: «Неодноразовість та криміноутворююча ознака (на прикладі статті 434 Кримінального кодексу України)», «Криміналізація поганого поводження з військовополоненими (порівняльний вимір)», «Використання джерел міжнародного права при кваліфікації поганого поводження військовополоненими».

167. Перевіряючи оскаржуване рішення Комісії на предмет його вмотивованості [відсутності ознак свавільності], Велика Палата Верховного Суду зауважує, що кожен член Комісії індивідуально оцінює ступінь відповідності кандидата конкретному показнику і висловлює своє оціночне судження у вигляді числового значення. Така форма фіксації результату оцінювання є нормативно передбаченою та становить узагальнений висновок про відповідність кандидата певному показнику. Вона не передбачає обов`язку докладно розкривати мотивацію кожного індивідуального бала. Результати такої оцінки виражаються у вигляді числових балів, які є змістовним узагальненням враження члена Комісії щодо відповідності кандидата показнику. Тобто сама числова форма не означає відсутність мотивації, вона є результатом оціночного судження, здійсненого після аналізу сукупності обставин.

168. Комісія оцінює не кількість чи формальну повноту відповідей, а зміст, глибину, переконливість, професійність відповідей та їхню відповідність очікуваному рівню компетентності судді апеляційної інстанції. Відсутність в оскаржуваному рішенні Комісії покликання на певні обставини не свідчить про те, що вказані обставини не були враховані ВККС під час ухвалення рішення. Надані позивачем документи та відповіді на питання були оцінені Комісією шляхом проставлення кожним членом індивідуального бала за їх внутрішнім переконанням, що відповідає вимогам закону.

169. Однією з підстав для задоволення позову ОСОБА_1 суд першої інстанції визначив те, що Комісія в оскаржуваному рішенні не окреслила мотивів, з яких дійшла висновку про відповідний рівень рішучості кандидата, зокрема не зазначила, у чому саме виявляється його несвоєчасне прийняття рішень, схильність до їх відкладення або недостатнє розуміння невідкладності їх ухвалення. Крім того, Комісія в оцінці показника безперервного розвитку лише обмежилася наведенням пояснень кандидата щодо відповідності цьому показнику, не зазначивши підстав, з яких подана ним інформація про професійний розвиток була визнана недостатньою або не була врахована при визначенні відповідної оцінки. В оскаржуваному рішенні не зазначено, що він необ`єктивно оцінює власний професійний рівень, не сприймає зворотний зв`язок, не робить висновків із попереднього досвіду, не займається професійним розвитком чи не бере участі у фахових заходах. З урахуванням викладеного суд першої інстанції констатував, що визначення Комісією кандидату ОСОБА_1 підсумкового бала за критерієм особистої компетентності у розмірі 32,33 бала з 50 можливих є недостатньо обґрунтованим.

170. Втім, Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновок суду першої інстанції про недостатній рівень мотивування негативного [відносно кандидата] рішення Комісії ґрунтується на переконанні суду в тому, що теза про невідповідність посаді може бути зроблена лише тоді, коли під час співбесіди встановлено фактично зафіксовані прояви, які прямо суперечать цим позитивним ознакам.

171. По суті, суд першої інстанції виходить з «позитивного» характеру оцінювання кандидата за критеріями особистої компетентності, за якого презюмується відповідність учасника конкурсу показникам цього критерію, а у випадку виявлення конкретних обставин об`єктивної дійсності, які можуть викликати сумнів у тому чи іншому показникові, Комісія вправі знизити / зменшити бал, пославшись на ту чи іншу обставину.

172. Водночас такий підхід не відповідає методології оцінювання конкурсантів за критеріями особистої та соціальної компетентності, оскільки не враховує такого.

173. У статті 69 Закону № 1402-VIII визначено:

- кандидат на посаду судді відповідає критерію компетентності, якщо він володіє знаннями у сфері права та вміє їх застосовувати, має навички юридичного письма та правничої аргументації, когнітивні здібності (частина 8 цієї статті);

- кандидат на посаду судді відповідає критерію доброчесності, якщо відсутні обґрунтовані сумніви у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім`ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.

174. Водночас Закон № 1402-VIII не визначає критерії відповідності кандидата на посаду судді критеріям особистої та соціальної компетентності, а також не встановлює презумпцію відповідності будь-якого кандидата такому критерію.

175. Тому застосування ВККС під час оцінювання кандидата на посаду судді критеріям особистої та соціальної компетентності такого принципу, як самопрезентація досягнень, які визначають результат, не суперечить жодним положенням чинного законодавства.

176. Отже, висновок суду першої інстанції у цій справі не відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, наведеному у постанові від 19 березня 2026 року у справі № 990/329/25, який хоча і сформований пізніше оскаржуваного у цій справі рішення суду першої інстанції, проте підтримується Великою Палатою Верховного Суду і в цій справі.

177. Велика Палата Верховного Суду вже висловлювалась, що порядок оцінювання судді (кандидата на посаду судді) за критеріями особистої і соціальної компетентностей є відмінним від порядку оцінювання за критеріями професійної етики і доброчесності і здійснюється за його активної участі на підтвердження власної відповідності встановленим показникам критеріїв. У цьому випадку саме на суддю (кандидата на посаду судді) покладається обов`язок надати Комісії інформацію, яка б свідчила про відповідність кандидата цим критеріям, а Комісія, оцінивши надані суддею (кандидатом на посаду судді) пояснення, за своїм внутрішнім переконанням виставляє конкретні бали, які не можуть бути вищими за максимальні, встановлені для відповідного показника.

178. Тому ВККС, оцінивши надані кандидатом пояснення, відомості його досьє, а також проаналізувавши отримані в ході співбесіди відомості, в межах своїх повноважень дійшла висновку про те, що позивач не підтвердив відповідність критерію особистої компетентності настільки, щоб продовжити подальшу участь у конкурсі на посаду судді апеляційного адміністративного суду на рівні з іншими учасниками.

179. Необхідно нагадати, що навіть за відсутності якогось очевидного чинника, з яким можна пов`язати недостатній рівень особистої компетентності кандидата, оцінка відбувається на підставі того загального враження, яке сформувалося в членів Комісії. Крім того, кваліфікаційне оцінювання, про яке йде мова в цій справі, проходить у межах відбору / конкурсу на посаду судді суду апеляційної інстанції. Процедура конкурсу за своєю природою передбачає відображення конкурентних переваг одного учасника перед іншими кандидатами, що, за висновком ВККС та внутрішнім переконанням кожного з членів колегії, не було продемонстровано ОСОБА_1 у частині відповідності критерію особистої компетентності.

180. Зокрема, основна увага ВККС на етапі дослідження досьє кандидата загалом та в ході проведення співбесіди зокрема була приділена обставині позбавлення кандидата батьківських прав відносно доньки.

181. Суд першої інстанції вважав, що наведена обставина стосується приватного (сімейного) життя кандидата та жодним чином не співвідноситься з показником відповідальності у професійному контексті, а Комісія не навела переконливого та логічного зв`язку між цими обставинами і здатністю кандидата належним чином виконувати професійні обов`язки судді.

182. Тобто Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, по суті, обмежив оцінку критерію особистої компетентності та таких його показників, як рішучість та відповідальність, винятково сферою професійної діяльності судді.

183. Велика Палата Верховного Суду із цим висновком не погоджується та вважає його таким, що суперечить вимогам частини другої статті 83 Закону № 1402-VIII, у якому визначено критерії кваліфікаційного оцінювання.

184. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що поведінка особи у повсякденному (приватному) житті досить чітко, об`єктивно та всесторонньо характеризує особу, у тому числі як потенційного спеціаліста та претендента на певну посаду.

185. Вміння особи будувати соціальні зв`язки, врегульовувати конфліктні ситуації, брати на себе відповідальність за власні рішення, піддаватися критиці та визнавати помилки в особистому житті, безумовно, корелюються з аналогічними вміннями особи у професійній діяльності та, по суті, є їх дзеркальним відображенням.

186. Суддя не поєднує (і не повинен поєднувати) в собі дві окремі особистості: умовні casual (з англ. - повсякденний, побутовий, звичайний) та formal (з англ. - офіційний, діловий).Навпаки, суддя повинен відповідати високим вимогам, які ставляться до нього, незалежно від того, в якій сфері життя перед ним постають ті чи інші виклики.

187. Загальновизнаним є те, що посада судді покладає на нього додаткові обмеження та обов`язки, які водночас є етичними стандартами, що формують модель поведінки, яку суддя повинен ставити за мету і якої повинен дотримуватися. Зокрема, запорукою утвердження довіри до суду має бути законослухняна і добропорядна поведінка суддів у повсякденному житті. Високі стандарти поведінки полягають у тому, що суддя як на роботі, так і поза її межами, в повсякденному житті, має демонструвати таку поведінку, щоб учасники процесу та оточуючі люди бачили в ньому еталон порядності і справедливості - високоморальну, чесну, стриману, врівноважену людину.

188. Подібний підхід, на переконання Великої Палати Верховного Суду, застосовний і в процедурах відбору / конкурсу, зокрема в оцінці критеріїв особистої та соціальної компетентності.

189. Тому Велика Палата Верховного Суду висновує, що ВККС на етапі дослідження досьє та співбесіди вправі оцінювати обставини особистого (приватного) життя кандидата, якщо такі прямо чи опосередковано впливають на відповідність кандидата показникам згаданих критеріїв. Водночас, безумовно, Комісія має неухильно забезпечувати гарантоване статтею 8 Конвенції право на повагу до приватного життя.

190. Перевіряючи дотримання Комісією вимоги законності такого втручання у приватне життя позивача, Велика Палата Верховного Суду враховує, що показник відповідальності, зміст якого охоплює прийняття особою повної відповідальності за власні рішення та їх наслідки без спроб перекладення такої відповідальності на інших осіб, визначений пунктом 2.6 Положення № 20/зп-25, оприлюдненого у встановленому порядку задовго до проведення співбесіди з позивачем.

191. Очевидно, що зміст цього показника є широким, оскільки охоплює оцінку прийняття особою відповідальності за наслідки своїх рішень не лише в професійній, а й в особистій сфері, оскільки високі стандарти поведінки судді стосуються як поведінки на роботі, так і поза її межами, в повсякденному житті (див. пункти 184-187 цієї постанови).

192. З огляду на це дослідження Комісією обставин щодо виконання позивачем батьківських обов`язків, що стосується сфери особистого життя, відповідає вимозі законності, передбаченій пунктом 2 статті 8 Конвенції (див. рішення ЄСПЛ у справі «Сандей Таймс проти Сполученого Королівства» від 26 квітня 1979 року щодо вимоги передбачуваності норми як складової поняття «закон» у розумінні Конвенції).

193. Легітимна мета такого втручання також не викликає сумнівів, оскільки оцінка особистих якостей кандидата на посаду судді в межах конкурсної процедури спрямована на формування суддівського корпусу, здатного підтримувати довіру суспільства до судової влади та забезпечувати реалізацію права кожного на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції, що становить законну мету в розумінні пункту 2 статті 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справах «Олександр Волков проти України» від 09 січня 2013 року, «Бака проти Угорщини» від 23 червня 2016 року, «Денісов проти України» від 25 вересня 2018 року).

194. Щодо необхідності такого втручання у демократичному суспільстві Велика Палата Верховного Суду, спираючись на мотиви, наведені у пункті 153 цієї постанови, висновує, що пропорційність дослідження обставин позбавлення позивача батьківських прав забезпечується тим, що предметом оцінки є не сам факт існування відповідного судового рішення чи події двадцятирічної давнини, а теперішнє ставлення кандидата до цих подій та його здатність визнати власні помилки і взяти на себе відповідальність за їх наслідки, що оцінюється в порівнянні з іншими учасниками конкурсної процедури. Додатковою гарантією від невиправданого втручання у приватне життя позивача є дослідження найбільш чутливих обставин у закритій частині співбесіди поза відеотрансляцією та обмеження змісту оскаржуваного рішення відомостями з відкритих джерел, що детальніше досліджується нижче.

195. Отже, оцінка Комісією поведінки позивача у виконанні батьківських обов`язків не є втручанням у сферу, байдужу для держави чи права, а стосується дотримання ним одного з найбільш фундаментальних особистих обов`язків, передбачених законом, невиконання якого здатне спричинити істотну й часто незворотну шкоду інтересам дитини. Саме тому встановлені Комісією обставини є релевантними для оцінки здатності позивача брати на себе повну особисту відповідальність за наслідки власних рішень, що визначено пунктом 2.6 Положення № 20/зп-25 як один із показників критерію особистої компетентності.

196. Наведене свідчить, що незалежно від того, чи мало місце судове провадження про позбавлення позивача батьківських прав та чи є чинним судове рішення в цій справі, ключовим у питанні визнання позивача таким, що підтвердив здатність здійснювати правосуддя, є його власне ставлення до змін у його житті та його здатність адаптуватися до них, що знаходить свій вираз через комплекс (-не)вжитих дій, спрямованих на виконання ним його батьківських обов`язків, що безпосередньо характеризуватиме ОСОБА_1 як особистість з точки зору відповідальності як у повсякденному житті, так і в професійній діяльності.

197. Обґрунтовуючи оскаржуване рішення, ВККС серед іншого вказала, що кандидат надав докази на підтвердження періодичного перерахування аліментів на користь доньки, проте не виконав обов`язок з повідомлення органу виконавчої служби, у зв`язку із чим був оголошений у розшук. Крім того, кандидат не вжив заходів щодо здійснення відрахування аліментів з його заробітної плати, що б позбавило його обов`язку з періодичного подання звіту державному виконавцю про добровільне виконання судового рішення.

198. Підсумовуючи, Комісія встановила, що ОСОБА_1 не повною мірою прийняв особисту відповідальність за свої рішення та їх наслідки в особистому житті.

199. Згадані обставини безпосередньо свідчать про особу кандидата, його вміння брати на себе відповідальність за свої вчинки, та обґрунтовано оцінені Комісією в контексті відповідності заявника показнику відповідальності в критерії особистої компетентності. Крім того, така оцінка здійснена членами ВККС в межах конкурсної процедури в порівнянні з іншими кандидатами.

200. Доводи позивача про те, що заочне рішення про позбавлення його батьківських прав скасоване, Велика Палата Верховного Суду не враховує, адже оцінка показника відповідальності кандидата, як уже зазначалося, пояснюється не самим фактом існування відповідного судового рішення, а ставленням позивача до цих обставин.

201. Щодо показника безперервного розвитку, то Велика Палата Верховного Суду враховує, що, за змістом стенограми співбесіди з кандидатом, Комісія в цій частині запитувала позивача про зв`язок його наукової роботи в галузі кримінального права з його нинішньою посадою судді окружного адміністративного суду та посадою, на яку він претендує, - судді апеляційного адміністративного суду. Крім того, обговорили на співбесіді і необхідність наявності інноваційного мислення у судді, яке, на переконання кандидата, полягає в доцільності запровадження штучного інтелекту як помічника для здійснення правосуддя.

202. Наведені обставини враховані членами ВККС при виставленні балів за кожен показник критерію особистої компетентності незалежно від того, чи зазначено в оскаржуваному рішенні конкретне питання або відповідь кандидата, які сприяли виставленню того чи іншого бала.

203. Аналогічного підходу Велика Палата Верховного Суду дотримувалася у постанові від 12 березня 2026 року у справі № 990/261/25, в якій зазначила, що запроваджене Комісією оцінювання із виставленням балів передбачає, що члени Комісії виставляють оцінку на підставі внутрішнього переконання, сформованого за результатами аналізу матеріалів досьє та співбесіди, а сам факт виставлення кандидату не максимального бала з можливих за показниками критерію особистої компетентності не створює для Комісії обов`язку в усіх випадках обґрунтовувати підстави невиставлення саме максимального бала.

204. З огляду на викладене ВККС обґрунтовано вважала, що кандидат, маючи обов`язок брати активну участь у підтвердженні власної відповідності встановленим показникам критеріїв, не переконав Комісію в тому, що відповідає критерію особистої компетентності.

205. Аргументи заявника про те, що оскаржуване в цій справі рішення порушує гарантоване статтею 8 Конвенції право на повагу до приватного життя, Велика Палата Верховного Суду відхиляє з мотивів, наведених вище, та додатково зауважує, що в цій справі йдеться лише про недопуск до наступного етапу конкурсу на зайняття вакантних посад суддів апеляційних суддів, що не впливає на статус позивача як судді першої інстанції, не є остаточним запереченням права на доступ до професії і не позбавляє можливості повторно подати документи на подібний конкурс у майбутньому. До того ж участь ОСОБА_1 у конкурсі на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів є власним добровільним рішенням позивача, що не свідчить про будь-яке протиправне втручання ВККС у його приватне життя.Такий висновок узгоджується з критерієм достатньої тяжкості наслідків для застосовності статті 8 Конвенції, сформульованим ЄСПЛ у справі «Денісов проти України» від 25 вересня 2018 року (заява № 76639/11), за яким застосовність статті 8 Конвенції до заходів, пов`язаних із професійною діяльністю особи, залежить від того, чи досягли негативні наслідки таких заходів достатнього рівня серйозності для приватного життя особи з урахуванням як об`єктивних обставин, так і їх суб`єктивного сприйняття, чого Велика Палата Верховного Суду не встановила у цій справі.

206. Суд установив, що обставини особистого життя позивача, які вплинули на оцінку показника відповідальності за критерієм особистої компетентності, обговорювалися в закритій частині співбесіди, без їх висвітлення у відеотрансляції, фрагменти якої розміщуються на офіційних ресурсах Комісії. Натомість ті дані, які згадані в оскаржуваному в цій справі рішенні, обмежуються відомостями, які містяться у відкритих джерелах, зокрема судових рішеннях.

207. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що ВККС не допустила протиправного розголошення відомостей щодо приватного життя ОСОБА_1 .

208. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за змістом оспорюваного в цій справі рішення у ньому відображені бали кожного з членів Комісії за кожним з показників, які не є однаковими і коливаються. Такі бали виставлені індивідуально з урахуванням як наявної в матеріалах суддівського досьє інформації і письмових пояснень ОСОБА_1 , так і наданих кандидатом усних відповідей під час послідовного обговорення показників. Відображена в рішенні Комісії оцінка відповідає середньому арифметичному показнику, обчисленому відповідно до встановленої формули, у якій не враховується одна найвища та одна найнижча оцінка. Також рішення містить мотиви, з яких ВККС дійшла висновку про невідповідність критерію особистої компетентності.

209. Незгода суду першої інстанції із рівнем деталізації виставлених компетентним органом балів, яка ґрунтується на власній оцінці встановлених цим органом фактів і обставин, не свідчить про відсутність належних мотивів в оспорюваному рішенні, у зв`язку із чим підстава для його скасування, визначена в пункті 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII, не підтвердилася.

210. Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстави для визнання ОСОБА_1 таким, що не підтвердив здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, не були формальними, номінальними чи декларативними. Викладені у рішенні Комісії мотиви не є довільними чи нераціональними. Відсутні й підстави вважати, що реалізація Комісією дискреційних повноважень під час проведення кваліфікаційного оцінювання щодо ОСОБА_1 була свавільною.

211. Враховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення ВККС ухвалено на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, а підстав для визнання протиправним і скасування цього рішення немає

212. Не встановивши ознак свавільності оскаржуваного рішення Комісії, суд першої інстанції безпідставно втрутився в процес реалізації ВККС визначених законом дискреційних повноважень цього органу в процесі здійснення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів апеляційних адміністративних судів.

213. Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність порушеного права ОСОБА_1 з боку Комісії, то доводи апеляційної скарги ВККС про неефективність вибраного позивачем способу захисту суд не аналізує.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

214. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

215. За правилами частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

216. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина друга статті 317 КАС України).

217. Враховуючи висновки, викладені в мотивувальній частині цієї постанови, про те, що оскаржуване рішення ВККС відповідає вимогам пункту 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII щодо вмотивованості, прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, а також відповідають критеріям обґрунтованості та пропорційності, визначеним статтею 2 КАС України, підстави для його скасування були відсутні, тому суд першої інстанції неправильно застосував норми права.

218. Оскільки Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 січня 2026 року ухвалено з порушенням наведених норм матеріального права, то це рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення - про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 266, 308, 311, 315, 316, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України задовольнити.

Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С. О. Погрібний

Суддя-доповідачка О. А. Губська

Судді: О. О. Банасько Н. М. Мартинюк

О. В. Білоконь К. М. Пільков

О. Л. Булейко Н. С. Стефанів

А. А. Ємець Т. Г. Стрелець

С. І. Кравченко О. В. Ступак

О. В. Кривенда М. Ю. Тітов

М. В. Мазур В. Ю. Уркевич

Постанову на підставі частини третьої статті 321 КАС України оформила суддя Ступак О. В.