Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №178/249/22 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Суд: Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Умисне вбивство

Дата: 20 липня 2026 р.

Справа: №178/249/22

Суддя: Наставний Вячеслав Володимирович

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року

м. Київ

справа № 178/249/22

провадження № 51 - 560 км 26

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

та в режимі відеоконференції

захисника засудженого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020040460000394 від 15 вересня 2020 року, щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Верхівцеве Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

за ст. 187 ч. 4, ст. 115 ч. 2 п. 6, 9 КК України,

за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 лютого 2025 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 19 січня 2026 року.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 лютого 2025 року ОСОБА_6 засуджено:

- за ст. 187 ч. 4 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією усього майна;

- за ст. 115 ч. 2 п. 6, 9 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років з конфіскацією усього майна.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років з конфіскацією усього майна.

Визначено початок строку відбування покарання ОСОБА_6 , вирішено питання запобіжного заходу, зараховано попереднє ув`язнення в строк відбуття покарання, прийнято рішення щодо процесуальних витрат та долі речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінальних правопорушень за таких обставин.

На початку вересня 2020 року ОСОБА_6 з корисливих мотивів вступив у попередню змову з особами, матеріали щодо яких виділено в окремі кримінальні провадження, на відкрите викрадення чужого майна, яке знаходилось в приміщенні, розташованому на території домоволодіння АДРЕСА_3 , яке належить ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна, поєднане із погрозою застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я, вчинене за попередньою змовою групою осіб, матеріали щодо яких виділено в окремі кримінальні провадження, поєднане з проникненням у житло, ОСОБА_6 в ніч з ІНФОРМАЦІЯ_4, приблизно о 00 годині, на автомобілі ВАЗ-2107, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням особи, матеріали щодо якої виділено в окреме кримінальне провадження, вирушили до смт Кринички Кам`янського району Дніпропетровської області.

Приблизно о 01 годині 00 хвилин ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 спільно з особами, матеріали щодо яких виділено в окремі кримінальні провадження, на вказаному автомобілі прибули до цвинтаря, розташованого поблизу вул. Степова в смт Кринички Кам`янського району Дніпропетровської області, де, перебуваючи в автомобілі, розподілили між собою ролі, відповідно до яких особа, матеріали щодо якої виділено в окреме кримінальне провадження, як особа, що обізнана про планування приміщень на території домоволодіння АДРЕСА_3 , повинна була вказати шлях і можливе місце зберігання грошей та коштовностей, ОСОБА_6 разом з іншим співучасником, з метою придушення опору господарів будинку повинні були зв`язати руки та ноги останніх, інша співучасниця в цей час повинна була слідкувати за навколишньою обстановкою і взяти участь у пошуку грошей та коштовностей.

Згідно з домовленостями та з метою забезпечення конспірації, спілкування між ОСОБА_6 та особами, матеріали щодо яких виділено в окремі кримінальні провадження, повинно було здійснюватися за допомогою вигаданих імен.

У подальшому з метою забезпечення реалізації спільного умислу ІНФОРМАЦІЯ_3 приблизно о 01 годині 20 хвилин ОСОБА_6 спільно з особами, матеріали щодо яких виділено в окремі кримінальні провадження, з метою приховування своїх обличь одягнули на голову заздалегідь приготовлені маски та хустки і пішли до домоволодіння потерпілої ОСОБА_8 , розташованого на АДРЕСА_3 .

Прибувши до вказаного домоволодіння з боку городу, де не було паркану, дочекавшись поки в приміщенні літньої кухні, де знаходилась ОСОБА_8 , вимкнеться освітлення, переконавшись у відсутності перешкод для реалізації спільного злочинного умислу, повторно обговоривши між собою розподілені ролі, ОСОБА_6 спільно з іншими співучасниками проник на територію вказаного домоволодіння та приблизно о 03 годині 00 хвилин через незачинені вхідні двері вони проникли до приміщення літньої кухні, де на дивані відпочивала ОСОБА_8 .

Після чого ОСОБА_6 насильно зв`язав руки, а особа, матеріали щодо якого виділено в окреме кримінальне провадження, - ноги ОСОБА_8 заздалегідь приготованими пластиковими будівельними стяжками і з використанням погроз застосування насильства почали вимагати від ОСОБА_8 передачі їм грошей та коштовностей.

Не отримавши інформацію щодо місцезнаходження грошових коштів та коштовностей, співучасники, матеріали щодо яких виділено в окремі кримінальні провадження, розпочали шукати по кімнатах літньої кухні гроші та коштовності, а ОСОБА_6 залишився біля ОСОБА_8 , яка лежала на ліжку зі зв`язаними руками та ногами.

У той час, коли співучасники, матеріали щодо яких виділено в окремі кримінальні провадження, шукали гроші та коштовності, ОСОБА_6 звернувся до одного із них та назвав його на справжнє ім`я, що могло у подальшому служити розкриттю їхніх особистостей, оскільки потерпіла ОСОБА_8 була знайома з останнім.

Після цього ОСОБА_8 почала звати на допомогу, внаслідок чого ОСОБА_6 , виходячи за межі попередньої домовленості зі співучасниками злочину на відкрите викрадення майна ОСОБА_8 , з метою приховати інше кримінальне правопорушення, щоб не бути викритим, приблизно о 03 годині 10 хвилин напав на ОСОБА_8 , положив на її обличчя подушку та утримував так декілька хвилин, доки остання не припинила чинити опір. Внаслідок закриття подушкою отворів рота та носа ОСОБА_8 в останньої розвинулась механічна асфіксія, яка відноситься до тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя, та перебуває в прямому причинному зв`язку з настанням смерті.

У цей час співучасники, матеріали щодо яких виділено в окремі кримінальні провадження, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_6 , відкрито заволоділи належними ОСОБА_8 грошовими коштами в розмірі 200 гривень та мобільним телефоном «Nokia», моделі № 1208, вартістю 340 гривень, в якому знаходилась сім-картка оператора мобільного зв`язку ПрАТ «Київстар», що не становить матеріальної цінності, після чого з місця події зникли, а викраденим майном розпорядилися на власний розсуд.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 19 січня 2026 року апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 , прокурора ОСОБА_9 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить скасувати вирок і ухвалу щодо ОСОБА_6 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Надаючи власну оцінку доказам у кримінальному провадженні, вважає, що дії ОСОБА_6 слід було кваліфікувати за ст. 186 ч. 3 КК України, оскільки він не вбивав ОСОБА_8 , а висновки судів попередніх інстанцій щодо цих обставин є помилковими та не підтверджені відповідною сукупністю доказів. Вважає, що вбивство ОСОБА_8 скоїв інший співучасник пограбування ОСОБА_10 , версії про що не було надано належної оцінки судами першої та апеляційної інстанцій. Також наводить доводи щодо істотних, на його думку, порушень вимог кримінального процесуального закону, які є підставою для скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 .

Заперечень на касаційну скаргу захисника від учасників судового провадження не надходило.

Учасникам судового провадження повідомлено про час та місце касаційного розгляду. Заяв про відкладення касаційного розгляду від інших учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання, не надійшло.

Позиції учасників судового провадження

Захисник у судовому засіданні підтримав касаційну скаргу, вважав її обґрунтованою та просив її задовольнити.

Прокурор у судовому засіданні вважала касаційну скаргу необґрунтованою і просила залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального

та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання

про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу,

та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України

та на які є посилання у касаційній скарзі захисника, не є відповідно до вимог

ст. 433 ч. 1, ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 в нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному з проникненням у житло та із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (розбій), а також в умисному вбивстві, вчиненому з корисливих мотивів, з метою приховати інше кримінальне правопорушення, тобто вчиненні злочинів, передбачених ст. 187 ч. 4, ст. 115 ч. 2 п. 6, 9 КК України, відповідає встановленим обставинам та підтверджується безпосередньо дослідженими і оціненими доказами.

З вироку суду першої інстанції вбачається, що в основу своїх висновків щодо доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, суд першої інстанції поклав показання свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , потерпілої ОСОБА_12 , зібрані під час досудового розслідування письмові докази, а також частково показання самого ОСОБА_6 .

Так, свідок ОСОБА_10 , який засуджений вироком в іншому кримінальному провадженні за співучасть у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 186 ч. 3 КК України, надав суду показання про обставини попередньої змови на викрадення чужого майна між ним, ОСОБА_6 та двома іншими співучасниками, їх проникнення до літньої кухні, в якій ночувала потерпіла ОСОБА_8 , та обставини зв`язування рук і ніг останньої. Свідок підтвердив, що потерпіла зверталася саме до ОСОБА_6 , який просив її не кричати, проте вона продовжила кричати, на що ОСОБА_6 накрив її подушкою, тоді вона перестала кричати. Потім свідок пішов в іншу кімнату і почав там шукати гроші, знайшов на столі під скатертиною 200 грн, які віддав ОСОБА_13 . При цьому, свідок вказував, що вони поїхали з с. Кринички близько 3 години ночі, дорогою заблукали й біля станції Баглій були вже на початку 4 години ранку, де пили каву. Показав, що спочатку відвіз додому ОСОБА_6 , потім ОСОБА_11 , потім завіз ОСОБА_13 і на машині останнього сам поїхав додому.

Свідок ОСОБА_11 , яка також засуджена вироком в іншому кримінальному провадженні за співучасть у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 186 ч. 3 КК України, надала суду показання, які узгоджуються з показаннями вказаного свідка ОСОБА_10 , щодо обставин попередньої змови між нею, ОСОБА_6 та іншими співучасниками на викрадення чужого майна і проникнення до літньої кухні, в якій ночувала потерпіла. Свідок зазначила, що поки вона шукала гроші, потерпіла ОСОБА_8 лежала на ліжку та була зв`язана, вона кричала та зверталась до ОСОБА_6 , який сидів біля неї на ліжку. Свідок зазначила, що ОСОБА_6 має широку спину і затуляв собою потерпілу, тому свідок не бачила, що саме він там робить. Також свідок зазначила, що вони залишили місце події та поїхали на машині під керуванням ОСОБА_10 .

Допитаний судом першої інстанції обвинувачений ОСОБА_6 не заперечував обставини попередньої змови на викрадення чужого майна та проникнення до літньої кухні, в якій ночувала потерпіла, зв`язування рук та ніг ОСОБА_8 для придушення її опору, а також того, що він перебував поряд з нею поки інші співучасники злочину шукали грошові кошти. Він зазначав, що сидів біля голови ОСОБА_8 , а коли вона стала кричати, він сидів поряд із нею, тримав її за плечі і умовляв не галасувати, однак зазначав, що він її нічим не накривав і не бачив, щоб хто-небудь накривав її подушкою.

Таким чином суд першої інстанції з показів свідків та самого обвинуваченого ОСОБА_6 встановив, що під час пограбування ОСОБА_8 остання була на ліжку зв`язана та біля неї в цей час почергово перебували ОСОБА_6 та ОСОБА_10 . При цьому свідки вказали, що ОСОБА_6 перебував біля голови ОСОБА_8 та як показав свідок ОСОБА_10 саме ОСОБА_6 затулив їй обличчя подушкою, щоб вона не кричала, після чого ОСОБА_8 замовкла. При цьому свідок ОСОБА_14 не спростувала таких обставин, вказавши, що ОСОБА_6 своєю спиною затуляв обличчя потерпілої та їй не було видно, що він робив з ОСОБА_8 .

Крім оцінки показань безпосередніх свідків та учасників події, суд першої інстанції врахував інформацію з протоколу проведення негласних слідчих розшукових дій № 44.7-508 від 19.11.2021 з додатком на оптичному носії DVD-R та протоколу огляду предмета від 28.01.2022 оптичного носія DVD-R інв.№ 55.

За таких обставин, встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази в їх сукупності, в тому числі й інші письмові докази, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_6 інкримінованих йому кримінальних правопорушень та правильно кваліфікував його дії за ст. 187 ч. 4, ст. 115 ч. 2 п. 6, 9 КК України. При цьому всім наявним доказам, суд відповідно до вимог КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що вирок суду щодо ОСОБА_6 належним чином умотивований і відповідає вимогам статей

370, 374 КПК України.

Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 на вирок місцевого суду, належним чином перевірив її доводи про неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, більшість з яких аналогічні доводам його касаційної скарги, визнав їх безпідставними, мотивував своє рішення і зазначив підстави, з яких апеляційну скаргу визнав необґрунтованою.

Апеляційний суд, відхиляючи доводи апеляційної скарги захисника, проаналізував та в ухвалі зазначив таке.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи № 1080-Е від 02.10.2020 року, причиною смерті ОСОБА_8 є механічна асфіксія, яка розвинулась внаслідок закриття отворів роту та носу, про що свідчить наявність пошкоджень на обличчі, наявність ознак механічної асфіксії, виявлених при дослідженні трупу, а також наявність ознак швидко наставшої смерті. Механічна асфіксія внаслідок закриття отворів роту та носу розвинулась за декілька хвилин до настання смерті, про що свідчить ступінь вираженості прижиттєвої реакції, виявленої при дослідженні трупу та при судово-гістологічному дослідженні.

Разом з цим, вказаною експертизою встановлено, що, враховуючи стан трупних явищ під час дослідження трупа в морзі, смерть настала близько 4-6-ти годин до моменту огляду трупа на місці події, що відповідає близько 04:16-06:16 годин ІНФОРМАЦІЯ_3.

На невідповідність щодо встановленого судом часу смерті ОСОБА_8 (у вироку близько 3 години 10 хвилин) посилався захисник у своїй апеляційній скарзі, вказуючи, що ОСОБА_6 не міг завдати ОСОБА_8 тілесних ушкоджень у зазначений час, оскільки, виходячи з викладеного вище висновку експерта, механічна асфіксія внаслідок закриття отворів роту та носу розвинулась за декілька хвилин до настання смерті, яка настала близько 4-6 годин до моменту огляду трупа на місці події, що відповідає близько 04:16-06:16 годин ІНФОРМАЦІЯ_3.

Колегія суддів апеляційного суду, надаючи оцінку цим доводам захисника, послалась на висновок судово-медичної експертизи № 1080-Е-1 від 19.01.2022, згідно якого смерть потерпілої могла настати в період часу з 01.00 до 5.00 години ІНФОРМАЦІЯ_3. Таких висновків експерт дійшов, зокрема, з урахуванням додаткових методів дослідження, виходячи зі стану трупних явищ під час огляду трупу на місці події та при дослідженні трупу у морзі з урахуванням причин смерті, можливих змін положення трупу та стану навколишнього середовища у приміщенні, в якому був виявлений труп.

Враховуючи, що в ході судового розгляду судом були допитані свідки та досліджені письмові висновки експертиз № 1080-Е від 02.10.2020 та № 1080-Е-1 від 19.01.2022, якими встановлено певні неузгодженості, у тому числі щодо часу вчинення кримінального правопорушення та положення трупу, судом першої інстанції ухвалою від 18 вересня 2024 року було задоволено клопотання прокурора та доручено експертам КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» ДОР провести комісійну судово-медичну експертизу. За результатами повторної комісійної судово-медичної експертизи, викладеними у висновку № 347 від 24.10.2024 року, експерти дійшли висновку, що смерть потерпілої ОСОБА_8 настала від механічної асфіксії, яка розвинулася внаслідок закриття отворів роту та носу стороннім предметом. Враховуючи стан трупних явищ під час огляду трупа на місці події, комісія експертів дійшла до висновку, що смерть ОСОБА_8 настала в межах, приблизно, 5-8 годин з моменту огляду трупа на місці події до моменту настання смерті, що може відповідати періоду часу з 01:00 до 05:00 годин ІНФОРМАЦІЯ_5. Комісія експертів зазначила, що швидкість розвитку трупних явищ залежить від температури навколишнього середовища, зміни пози трупа, причини смерті, що може прискорювати або уповільнювати ix розвиток.

Колегія суддів апеляційного суду врахувала, що при проведені судово-медичної експертизи № 1080-Е від 02.10.2020, на відмінну від судово-медичної експертизи № 1080-Е-1 від 19.01.2022, перед експертом не ставилося питання про те чи впливають зовнішні фактори (зміни температури повітря, переміщення трупа або інші) на прискорення та/або уповільнення трупних явищ та чи мають місце ознаки, які вказують на переміщення трупа, зміну пози трупа після настання смерті особи, з урахуванням яких експертом при проведенні судово-медичної експертизи № 1080-Е-1 від 19.01.2022 було надано відповідь стосовно часу смерті ОСОБА_8 . Вказані висновки були підтвердженні і при проведенні повторної комісійної судово-медичної експертизи, викладеними у висновку № 347 від 24.10.2024 року.

Погоджуючись з такими висновками суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що допитана судом першої інстанції потерпіла ОСОБА_12 надала показання про те, що її дідусь, який після вказаних подій втратив свідомість і у нього стався мікроінсульт, розповів їй, в той час поки ще міг розмовляти, що після того як прокинувся вранці пішов до літньої кухні, де на той час проживала ОСОБА_8 , побачив, що її руки і ноги були зв`язані, він тормошив її, але вона не подавала ознак життя, вказав, що вона лежала на боці і на її обличчі лежала подушка. При цьому згідно показів ОСОБА_12 дідусь змінював позу тіла ОСОБА_8 , так як намагався привести її до тями. Апеляційний суд підсумував, що за вказаних обставин могло мати місце переміщення трупу та зміна його положення і з урахуванням чого експертами було встановлено час смерті ОСОБА_8 в період часу з 01:00 до 05:00 годин ІНФОРМАЦІЯ_3.

За таких обставин, колегією суддів апеляційного суду не було встановлено порушень експертами вимог п. 4.13 Інструкції № 35/3 при складанні висновку № 347 від 24.10.2024, оскільки розбіжностей між висновками № 1080-Е-1 від 19.01.2022 та № 347 від 24.10.2024 року встановлено не було, а допитаний судом експерт ОСОБА_15 повністю підтвердив висновок комісійної судово-медичної експертизи, викладений у висновку № 347 від 24.10.2024, у зв`язку із чим доводи касаційної скарги захисника в цій частині також є безпідставними.

Інші доводи апеляційної скарги захисника щодо причетності до вчинення вбивства ОСОБА_8 , яке інкриміноване ОСОБА_6 , інших осіб, а саме ОСОБА_10 , також були розглянуті апеляційним судом, визнані такими, що зроблені внаслідок довільного трактування захисником доказів у провадженні і вони не спростовують висновків суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні вбивства ОСОБА_8 за встановлених у вироку обставин.

Крім наведеного, апеляційний суд врахував інформацію з вироку Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 27 червня 2022 року, яким ОСОБА_13 засуджено за ст. 186 ч. 3 КК України за скоєння кримінального правопорушення стосовно потерпілої ОСОБА_8 , щодо показань свідка ОСОБА_11 .

Щодо доводів захисника про те, що за показаннями ОСОБА_6 та свідка ОСОБА_10 потерпіла ОСОБА_8 під час скоєння злочину знаходилася на ліжку на лівому боці обличчям до вікна, а згідно з протоколом огляду місця події від ІНФОРМАЦІЯ_3 її труп знаходився в положенні лежачи на правому боці, голова повернута до узголів`я ліжка, гомілки звисають вниз з ліжка, що на його переконання може свідчити про те, що після того як співучасники злочину покинули місце події, вона була ще живою, повернулася на ліжку та намагалася встати, а ОСОБА_10 або інші особи могли її вбити, то колегія суддів апеляційного зазначила, що вони ґрунтуються на припущеннях, які нічим не підтверджуються. Апеляційний суд вказав, що такі доводи спростовуються показами потерпілої ОСОБА_12 , яка в суді першої інстанції вказувала, що її дідусь вранці у літній кухні виявив ОСОБА_8 не живою та зв`язаною, вона лежала на боці та на її обличчі була подушка, дідусь їй пояснював, що намагався привести її до тями, що і може пояснювати зміну положення трупа.

Врахувавши висновок комісійної судово-медичної експертизи № 347 від 24.10.2024, апеляційний суд визнав припущенням та довільним трактування доказів посилання захисника про те, що в момент вчинення злочину ОСОБА_8 лежала на ліжку на лівому боці, належним чином обґрунтувавши своє рішення. Так, з висновку комісійної судово-медичної експертизи № 347 від 24.10.2024 встановлено, що під час спричинення ОСОБА_8 тілесних ушкоджень в області лівої поверхні обличчя вона була звернута до травмуючого предмету (предметів) лівою поверхнею обличчя. При цьому конкретне положення тіла ОСОБА_8 в момент нанесення їй тілесних ушкоджень встановити не виявилось за можливе.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду погодилась зі встановленими судом першої інстанції фактичними обставинами кримінального провадження, а також з правильністю кваліфікації дій ОСОБА_6 за ст. 187 ч. 4, ст. 115 ч. 2 п. 6, 9 КК України. Вказані висновки суду ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ст. 94 цього Кодексу.

Положення ст. 94 КПК України визначають, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює не тільки кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, але й сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Як засвідчує судова практика, доказування досить часто ґрунтується не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі саме сукупності всіх доказів, які вказують на характер дій обвинуваченого, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння, обстановку, в якій діяла відповідна особа тощо, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) винуватості особи (постанова Верховного Суду від 09 листопада 2021 року, справа № 408/5225/19-к, провадження № 51-3976км21).

З огляду на зазначене, апеляційний суд не встановив підстав для зміни вироку суду щодо ОСОБА_6 та перекваліфікації його дій на ст. 186 ч. 3 КК України.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд апеляційної інстанції розглянув апеляційну скаргу захисника з дотриманням положень ст. 405 КПК України і дійшов правильного висновку,

що вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 за ст. 187 ч. 4, ст. 115 ч. 2 п. 6, 9 КК України відповідає вимогам кримінального процесуального закону, є обґрунтованим та вмотивованим.

За результатом апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції в своїй ухвалі надав обґрунтовані відповіді на всі доводи, викладені в апеляційній скарзі захисника, навів переконливі аргументи на їх спростування, зазначив підстави, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою, та належним чином мотивував своє рішення.

При цьому суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора ОСОБА_9 щодо м`якості призначеного ОСОБА_6 покарання, визнавши, що вони не свідчать про істотну диспропорцію між визначеним судом покаранням та вчиненим протиправним діянням, як і не свідчать про наявність правових підстав для призначення ОСОБА_6 більш суворого покарання.

Таким чином апеляційний суд погодився, що призначене ОСОБА_6 остаточне покарання за сукупністю злочинів, передбачених ст. 187 ч. 4, ст. 115 ч. 2 п. 6, 9 КК України, у виді позбавлення волі на строк 11 років з конфіскацією майна відповідає вимогам ст. 50, 65 КК України, принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації, воно забезпечить дотримання засад призначення покарання, є необхідним і достатнім для його виправлення, а також пропорційним і таким, що відповідає тяжкості кримінальних правопорушень, є адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та відповідає відомостям про особу винного. Обставин, які б вказували на те, що таке покарання є явно несправедливим через суворість за матеріалами провадження також не встановлено.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів

не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини

ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених

ст. 187 ч. 4, ст. 115 ч. 2 п. 6, 9 КК України, та правильність кваліфікації його дій.

Суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися вимог статей 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України.

Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 цей стандарт доведення винуватості дотримано, оскільки за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і засуджений винний у його вчиненні.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами

для зміни чи скасування судових рішень, не виявлено.

За таких обставин, підстав для задоволення касаційної скарги захисника, скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 і призначення нового розгляду в суді першої інстанції колегією суддів не встановлено.

Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 лютого 2025 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 19 січня 2026 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

Оригінал: reyestr.court.gov.ua