Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №296/5083/17 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року

м. Київ

справа № 296/5083/17

провадження № 51 - 62 км 26

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

та в режимі відеоконференції:

засудженого ОСОБА_6 ,

його захисника адвоката ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017060020000988 від 23 лютого 2017 року, щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Львів, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

за ст. 369 ч. 3 КК України,

за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 26 грудня 2023 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 26 грудня 2023 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 369 ч. 1 КК України в редакції Закону України від 10.11.2015 № 770-VIII (далі - ст. 369 ч. 1 КК України), призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі семисот п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 12 750 гривень та у зв`язку із закінченням строків давності на підставі ст. 49 ч. 1 п. 3, ст. 74 ч. 5 КК України його звільнено від цього покарання.

Вирішено питання щодо запобіжного заходу, застави, процесуальних витрат, арешту та на підставі ст. 96-1, 96-2 КК України застосовано спеціальну конфіскацію до речових доказів - грошових коштів у сумі 20 000 гривень.

За обставин, детально наведених у вироку суду, ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за те, що 26 квітня 2017 року близько 14 год 20 хв він, перебуваючи в приміщенні службового кабінету № 111 УЗЕ ДЗЕ НПУ, що за адресою: м. Житомир, вул. Старий Бульвар, 5/37, надав неправомірну вигоду службовим особам - працівникам УЗЕ в Житомирській області ДЗЕ НП України ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вигляді 20 000 гривень за непроведення слідчих (розшукових) дій, спрямованих на встановлення обставин участі ТОВ «Ходорів-Тернопільвтормет» у реалізації арештованого майна ВАТ «Житомирський завод хімічного волокна», в якому він працював менеджером, та після чого він був викритий працівниками УВБ у Житомирській області ДВБ Національної поліції України.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 та прокурора Житомирської окружної прокуратури ОСОБА_10 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить скасувати вирок та ухвалу щодо ОСОБА_6 і закрити кримінальне провадження на підставі ст. 284 ч. 1 п. 3 КПК України. Вказує на допущені, на його думку, судами попередніх інстанцій істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до необґрунтованого засудження ОСОБА_6 за ст. 369 ч. 1 КК України. Надаючи власну оцінку обставинам цього кримінального провадження, вважає, що у діях ОСОБА_6 відсутній склад злочину, оскільки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не обіймали відповідних посад, вони виконували доручення у кримінальному провадженні і від вчинення чи невчинення ними дій, які вони виконували, не залежали результати розслідування, на хід якого вони не впливали. Вказує, що посади т.в.о. начальників, заступників начальників відділів, старших оперуповноважених в управліннях захисту економіки не відносились до посад, зазначених в примітках до статей 364, 368, 368-5, 369 КК України. За змістом касаційної скарги, на думку захисника, судами також належним чином не перевірено та не спростовано факт провокації ОСОБА_6 до надання неправомірної вигоди. Захисник також наводить інші доводи щодо допущених, на його думку, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які є підставою для скасування судових рішень.

Заперечень на касаційну скаргу захисника від учасників судового провадження не надходило.

Учасникам судового провадження повідомлено про час та місце касаційного розгляду. Заяв про відкладення касаційного розгляду від інших учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання, не надійшло.

Позиції учасників судового провадження

Захисник та засуджений у судовому засіданні підтримали касаційну скаргу, вважали її обґрунтованою та просили її задовольнити.

Прокурор у судовому засіданні вважала касаційну скаргу необґрунтованою і просила залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального

та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання

про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу,

та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України

та на які є посилання у касаційній скарзі захисника, не є відповідно до вимог

ст. 433 ч. 1, ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у наданні неправомірної вигоди службовій особі, тобто кримінального правопорушення, передбаченого ст. 369 ч. 1 КК України, відповідає встановленим обставинам та підтверджується безпосередньо дослідженими і оціненими доказами.

Суб`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 369 КК України, характеризується прямим умислом, тобто якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Об`єктивною стороною надання неправомірної вигоди службовій особі є пропозиція чи обіцянка службовій особі надати їй або третій особі неправомірну вигоду, а так само надання такої вигоди за вчинення чи невчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища. Складовою частиною об`єктивної сторони вказаного складу злочину є наявність у службової особи, якій передається неправомірна вигода, повноважень на вчинення чи невчинення в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

Вирішуючи питання щодо доведеності вини ОСОБА_6 за пред`явленим йому обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ст. 369 ч. 3 КК України, суд першої інстанції безпосередньо дослідив та дав оцінку всім доказам у кримінальному провадженні, ретельно з`ясував обставини кримінального правопорушення, дослідив відеозаписи події, врахував позицію і доводи сторони захисту та навів у вироку мотиви свого рішення.

Суд першої інстанції перевірив і надав оцінку показанням ОСОБА_6 про те, що він не знав, що один з працівників поліції, який перебував у кабінеті під час його допиту, ОСОБА_8 обіймав посаду заступника начальника відділу та належить до службових осіб, які займають відповідальне становище, дослідив протокол проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 23.05.2017 № 599/42-05/01-2017 з долученими оптичними носіями DVD-R дисками, а також врахував інформацію з повістки про виклик ОСОБА_6 від 12.04.2017 та визнав недоведеним наявність у нього прямого умислу на вчинення злочину, передбаченого ст. 369 ч. 3 КК України. Незнання ОСОБА_6 того, що він надавав неправомірну вигоду службовій особі, яка згідно п. 2 примітки до ст. 368 КК України займає відповідальне становище, виключало кваліфікацію дій ОСОБА_6 за частиною 3 статті 369 КК України, у зв`язку із чим місцевий суд перейшов до кваліфікації його дій за ст. 369 ч. 1 КК України.

Для цього суд першої інстанції допитав свідка ОСОБА_8 , який надав показання, що в 2017 році працював на посаді заступника начальника відділу Управління захисту економіки в Житомирській області Департаменту захисту економіки Національної поліції України. У ході розслідування кримінального провадження за фактом демонтажу майна ВАТ «Житомирський завод хімічного волокна» він виконував доручення щодо отримання відповідної інформації та допиту осіб. При врученні запиту про надання документів, ОСОБА_6 висловив пропозицію щодо надання неправомірної вигоди, про що він доповів керівництву. За цим фактом були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а пізніше у робочому кабінеті після проведення допиту ОСОБА_6 в якості свідка в межах виконання зазначеного вище доручення останній надав неправомірну вигоду, після чого був затриманий працівниками Управління внутрішньої безпеки. Свідок ОСОБА_9 підтвердив такі показання ОСОБА_8 , зокрема і щодо обставин, за яких ОСОБА_6 після допиту в якості свідка надав неправомірну вигоду в сумі 20 тисяч гривень та був затриманий.

Допитаний судом першої інстанції ОСОБА_6 , посилаючись на ст. 63 Конституції України, відмовився надавати показання щодо обставин надання неправомірної вигоди, проте у вчиненому розкаявся та просив суворо не карати.

Крім того, суд першої інстанції безпосередньо дослідив в якості доказів документи, надані стороною обвинувачення, у яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин кримінального провадження, на підтвердження винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 369 ч. 1 КК України, зокрема: рапорт заступника начальника відділу УЗЕ в Житомирській області ДЗЕ НПУ підполковника поліції ОСОБА_8 від 10.02.2017 щодо отримання пропозиції від ОСОБА_6 про надання неправомірної вигоди; рапорт т.в.о. начальника відділу УЗЕ в Житомирській області ДЗЕ НПУ капітана поліції ОСОБА_9 від 10.02.2017 щодо отримання пропозиції від ОСОБА_6 про надання неправомірної вигоди; протокол огляду місця події від 26.04.2017 з відеозаписом, проведений слідчим СВ Житомирського ВП ГУНП в Житомирській області лейтенантом поліції ОСОБА_11 у службовому кабінеті № 111 УЗЕ ДЗЕ НПУ за адресою: м. Житомир, вул. Старий Бульвар, 5/37, у ході якого виявлено та вилучено грошові кошти в сумі 20 000 гривень; протокол проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 23.05.2017 № 599/42-05/01-2017 на 5 арк. з долученими оптичними носіями інформації (диск) DVD-R інв. № 122 від 25.04.2017 та DVD-R інв. № 123 від 25.04.2017.

Вирішуючи питання щодо наявності у діях ОСОБА_6 суб`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ст. 369 ч. 1 КК України, суд першої інстанції виходив з такого.

Місцевий суд встановив, що ОСОБА_6 діяв з прямим умислом, з метою спонукання працівників правоохоронних органів не проводити слідчі (розшукові) дії, спрямовані на встановлення обставин участі ТОВ «Ходорів-Тернопільвтормет» у реалізації арештованого майна ВАТ «Житомирський завод хімічного волокна». З протоколу проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 23.05.2017 № 599/42-05/01-2017 судом встановлено, що ОСОБА_6 усвідомлював, що він надає неправомірну вигоду службовим особам, а саме працівникам поліції за невиконання ними певних дій з використанням наданої їм влади.

Витягом із наказу заступника Голови - начальника Департаменту захисту економіки НПУ генерала поліції третього рангу ОСОБА_12 від 15.02.2017 № 49 о/с, підтверджено, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , яким ОСОБА_6 надавалась неправомірна вигода, на момент вчинення злочину обіймали посади в органах Національної поліції України, а тому відповідно до примітки 1 ст. 364 КК України мали статус службових осіб.

Згідно з приміткою до статті 364-1 КК України у статтях 364, 364-1, 365-2, 368, 368-3, 368-4, 369, 369-2 та 370 цього Кодексу під неправомірною вигодою слід розуміти грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру, які пропонують, обіцяють, надають або одержують без законних на те підстав.

Факт надання ОСОБА_6 неправомірної вигоди у вигляді грошових коштів знайшов своє підтвердження дослідженим в судовому засіданні розсекреченим протоколом проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 23.05.2017 № 599/42-05/01-2017 з долученими DVD-R дисками, яким зафіксовано передачу грошових коштів працівникам поліції. Крім того, протоколом огляду місця події від 26.04.2017 з відеозаписом зафіксовано як у службовому кабінеті № 111 УЗЕ ДЗЕ НПУ за адресою: м. Житомир, вул. Старий Бульвар, 5/37, виявлено та вилучено грошові кошти в сумі 20 000 гривень (40 купюр, номіналом по 500 грн), які згідно з висновком експерта № 1/844 від 02.06.2017 відповідають аналогічним, що знаходяться в офіційному обігу.

Проаналізувавши та оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, врахувавши інші письмові докази та процесуальні документи, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, перевіривши та оцінивши усі доводи учасників судового провадження, місцевий суд зробив висновок про те, що винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 369 ч. 1 КК України, доведена поза розумним сумнівом.

При цьому суд першої інстанції безпосередньо в судовому засіданні дослідив усі докази, на які послався у вироку, забезпечивши стороні захисту можливість давати пояснення та показання з приводу обвинувачення, збирати і подавати суду докази, висловлювати в судовому засіданні свою думку та користуватись своїми правами, і відхилив версію сторони захисту, зазначивши у вироку ґрунтовні мотиви такого рішення.

Врахувавши правову позицію, викладену у постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 01 квітня 2020 року в справі № 607/15414/17, місцевий суд не погодився доводами захисника ОСОБА_6 , які є аналогічними доводам його касаційної скарги, про те, що внаслідок невірної кваліфікації кримінального правопорушення за доктриною «плодів отруйного дерева» негласні слідчі (розшукові) дії, на які посилається сторона обвинувачення, є недопустимими, оскільки судом було встановлено, що на момент проведення негласної слідчої (розшукової) дії «обстеження публічно недоступних місць» існували достатні підстави для внесення відомостей до ЄРДР та проведення досудового розслідування щодо особи за ст. 369 ч. 3 КК України, тобто у вчиненні тяжкого злочину.

Крім вказаного, суд першої інстанції навів у вироку мотиви, з яких відхилив клопотання сторони захисту щодо необхідності визнати недопустимими як доказів протоколу проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 23.05.2017 № 599/42-05/01-2017 на 5 арк. з долученими оптичними носіями інформації (диск) DVD-R інв. № 122 від 25.04.2017 та DVD-R інв. № 123 від 25.04.2017, а також протоколу огляду місця події від 25.04.2017 та додатку до нього - відеозапис, грошових коштів в сумі 20 000 грн та висновку експерта № 1/844 від 02.06.2017, належним чином обґрунтувавши таке рішення.

Згідно зі ст. 252 ч. 1 КПК України фіксація ходу і результатів негласних слідчих (розшукових) дій повинна відповідати загальним правилам фіксації кримінального провадження, передбаченим цим Кодексом. За результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії складається протокол, до якого в разі необхідності долучаються додатки. Відмінність аудіо-, відеоконтролю особи від спостереження за особою, річчю або місцем полягає у використанні аудіо-, відеозаписуючих пристроїв, встановлених всередині публічно недоступних місць для фіксації поведінки особи. Публічно недоступним є місце, до якого неможливо увійти або в якому неможливо перебувати на правових підставах без отримання на це згоди власника, користувача або уповноважених ними осіб (ст. 267 ч. 2 КПК України)

Судом встановлено, що зазначена вище негласна слідча (розшукова) дія проводилась у приміщенні кабінету № 111 Головного управління Національної поліції в Житомирській області, яке є публічно недоступним місцем. З показань свідка ОСОБА_9 встановлено, що у робочому кабінеті в будівлі ГУНП в Житомирській області працівниками БЕБ було встановлено два засоби для проведення негласних слідчих (розшукових) дій щодо фіксації неправомірних дій ОСОБА_6 . Врахувавши, що аудіо-, відеоконтроль ОСОБА_6 здійснювався у зазначеному публічно недоступному місці, порушень у проведенні цієї негласної слідчої дії місцевим судом встановлено не було.

Відповідно до ст. 374 КПК України у вироку зазначено формулювання обвинувачення ОСОБА_6 , визнане судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 370, 374 КПК України.

Захисник засудженого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 не погодився із вироком суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу до Житомирського апеляційного суду, більшість доводів якої є аналогічними доводам його касаційної скарги щодо незаконності та необґрунтованості вироку суду.

Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених

у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.

При залишенні апеляційної скарги без задоволення суд апеляційної інстанції має зазначити підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, тобто процесуальний закон вимагає від суду проаналізувати доводи, викладені в апеляційній скарзі, і дати на них мотивовані відповіді. Недотримання цих положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке веде до скасування судового рішення.

Суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження в межах доводів апеляційних скарг, перевірив викладені у апеляційній скарзі захисника доводи, визнав їх безпідставними та належним чином мотивував таке своє рішення, погодившись із висновком суду першої інстанції про те, що сукупність зібраних доказів підтверджує вину ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 369 ч. 1 КК України.

Апеляційний суд вказав, що зібрані у справі докази, які місцевий суд поклав в основу обвинувального вироку, є логічними, послідовними, узгоджуються між собою, не викликають сумнівів у їх достовірності та у своїй сукупності в достатній мірі підтверджують фактичні обставини кримінального правопорушення, які викладені при формулюванні обвинувачення ОСОБА_6 та визнані місцевим судом доведеними.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги захисника, суд апеляційної інстанції навів такі мотиви свого рішення.

Згідно з п. 1 примітки до статті 364 КК України службовими особами у статтях 364, 368, 368-5, 369 цього Кодексу є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

Службовими особами, які займають відповідальне становище, у статтях 368, 368-5, 369 та 382 цього Кодексу є особи, зазначені у пункті 1 примітки до статті 364 цього Кодексу, посади яких згідно із статтею 6 Закону України "Про державну службу" належать до категорії "Б", судді, прокурори, слідчі і дізнавачі, а також інші, крім зазначених у пункті 3 примітки до цієї статті, керівники і заступники керівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів та одиниць (п. 2 примітки до статті 368 КК України).

На підставі витягу із наказу № 49 о/с від 15.02.2017 року судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_8 обіймав посаду заступника начальника відділу протидії злочинам у галузях економіки, житлово-комунальному господарстві, аграрному секторі, лісовій галузі, сфері земельних відносин, інфраструктури та інтелектуальної власності управління захисту економіки в Житомирській області та відповідно до п. 2 примітки до ст. 368 КК України є службовою особою, яка займає відповідальне становище.

Посаду ОСОБА_9 встановлено на підставі витягу із наказу № 49 о/с від 15.02.2017 року, згідно якого він був старшим оперуповноваженим відділу протидії злочинам у галузях економіки, житлово-комунальному господарстві, аграрному секторі, лісовій галузі, сфері земельних відносин, інфраструктури та інтелектуальної власності управління захисту економіки в Житомирській області, що визначало його як службову особу.

Таким чином апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги захисника та погодився з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_8 і ОСОБА_9 обіймали посади і надання їм неправомірної вигоди у зв`язку із зайняттям таких посад утворює в діях ОСОБА_6 , який надав таку неправомірну вигоду, склад злочину, передбачений ст. 369 ч. 1 КК України.

Неспроможними визнані також і доводи захисника про те, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 жодним чином не могли вплинути на досудове розслідування у кримінальному провадженні за фактом незаконних дій щодо майна ВАТ «Житомирський завод хімічного волокна», що перебувало у податковій заставі.

З матеріалів справи колегією суддів установлено, що в провадженні слідчого відділу Житомирського ВП ГУНП в Житомирській області перебувало кримінальне провадження № 42017061020000002 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 388 ч. 1 КК України, за фактом передачі майна ВАТ «Житомирський завод хімічного волокна», яке перебувало у податковій заставі.

Під час здійснення досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні прокурором, який здійснює повноваження прокурора та процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 42017061020000002, в порядку ст. 36 КПК України надано письмове доручення працівникам Управління захисту економіки в Житомирській області Департаменту захисту економіки Національної поліції України на проведення слідчих (розшукових) дій у цьому кримінальному провадженні.

02 лютого 2017 року в ході виконання вказаного доручення працівниками УЗЕ в Житомирській області ДЗЕ НП України ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в порядку ст. 93 КПК України підготовлено та вручено менеджеру ТОВ «Ходорів-Тернопільвтормет» ОСОБА_6 запит про надання інформації щодо обставин участі ТОВ «Ходорів-Тернопільвтормет» у реалізації арештованого майна BAT «Житомирський завод хімічного волокна» з долученням документів щодо взаємовідносин із вказаним товариством.

Таким чином апеляційний суд вказав, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 мали змогу вплинути на хід досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017061020000002, оскільки проводили в межах цього провадження слідчі (розшукові) дії, спрямовані на встановлення обставин участі ТОВ «Ходорів-Тернопільвтормет» у реалізації арештованого майна ВАТ «Житомирський завод хімічного волокна», а ОСОБА_6 у 2017 році обіймав посаду менеджера у ТОВ «Ходорів-Тернопільвтормет».

Коли ОСОБА_6 представлявся ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , він вказав, що представляє інтереси ТОВ «Ходорів-Тернопільвтормет». Доводи захисника, що суд у вироку помилково вказав, що ОСОБА_6 у 2017 році був одним із засновників ТОВ «Ходорів-Тернопільвтормет», в той час коли він був лише менеджером, апеляційний суд визнав неспроможними, оскільки вони не спростовують правильність висновків суду про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 369 ч. 1 КК України. Крім того, така обставина не впливає і на кваліфікацію дій особи за цією статтею.

Інші доводи захисника ОСОБА_13 про те, що ОСОБА_6 не зміг пояснити за що давав гроші працівникам УЗЕ в Житомирській області ДЗЕ НП України ОСОБА_8 та ОСОБА_9 апеляційний суд також визнав необґрунтованими, оскільки вони спростовані показаннями цих працівників УЗЕ, які в судовому засіданні вказали, що ОСОБА_6 запропонував неправомірну вигоду за невтручання у демонтаж приміщень.

Показання цих свідків підтверджуються і матеріалами кримінального провадження, з яких вбачається, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 мали змогу вплинути на хід досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017061020000002 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 388 ч. 1 КК України, за фактом передачі майна ВАТ «Житомирський завод хімічного волокна», що перебувало у податковій заставі. Таким чином апеляційний суд визнав необґрунтованими такі доводи апеляційної скарги захисника, належним чином мотивувавши ухвалу в цій частині.

Недотримання органом досудового розслідування 24-годинного строку, передбаченого ст. 252 ч. 3 КПК України, для передачі прокурору протоколу про результати НСРД не визнано апеляційним судом істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки таке не мало впливу на права ОСОБА_6 , зокрема його права на захист, і стороною захисту не наведено жодних аргументів для протилежних висновків.

Щодо доводів захисника про відсутність письмової згоди керівника ГУНП в Житомирській області на проникнення до службового кабінету № 111, апеляційний суд вказав, що підставою для проникнення до цього кабінету, який є публічно недоступним місцем, стала ухвала слідчого судді Апеляційного суду Житомирської області від 24 квітня 2017 року про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій з ОСОБА_6 , а саме обстеження публічно недоступних місць, шляхом таємного проникнення в них, у тому числі з використанням технічних засобів, з метою встановлення технічних засобів аудіо-, відеоконтролю особи за адресою: м. Житомир вул. Старий бульвар, 5/3, де знаходиться Головне управління Національної поліції в Житомирській області, каб. № 111. Такий порядок проникнення відповідає положенням ст. 233 ч. 1 КПК України.

Врахувавши підхід, застосований у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 10 грудня 2020 року у справі № 473/2485/17, колегія суддів апеляційного суду відхилила доводи захисника про необхідність визнати недопустимим доказом протокол огляду місця події від 26.04.2017 року, оскільки одним із понятих під час проведення цієї слідчої дії був залучений працівник правоохоронного органу (т. 1, а.с.153-156). КПК України не передбачає обов`язкової участі понятих при огляді, якщо він проводиться не в житловому приміщенні, участь понятих при огляді місця події, який проводився у приміщенні Головного управління Національної поліції в Житомирській області, яке є режимним об`єктом з обмеженим доступом, не була обов`язковою. Крім того, під час вказаної слідчої дії застосовувались технічні засоби відеокамера та до протоколу додано флеш карта, на якій є відеозапис проведення цієї слідчої дії (т. 1, а.с.156).

Щодо доводів захисника про порушення права на захист ОСОБА_6 при його затриманні, апеляційний суд зазначив, що проведення огляду місця події до складання протоколу затримання не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Відповідно до ст. 214 ч. 3 КПК України огляд місця події належить до невідкладних слідчих (розшукових) дій, які можуть проводитися до повідомлення особі про підозру чи її затримання. При цьому відповідно до ст. 237 ч. 6 КПК України слідчий має право заборонити будь-якій особі залишити місце огляду до його закінчення та вчинювати будь-які дії, що заважають проведенню огляду.

При проведенні огляду місця події ОСОБА_6 був лише учасником такої слідчої дії та не мав статусу підозрюваного чи затриманого у розумінні ст. 209 КПК України, а тому обов`язку роз`яснення йому прав, передбачених ст. 42 КПК України, в органу досудового розслідування ще не виникало.

Крім того, відповідно до протоколу затримання підозрюваного у вчиненні злочину від 26.04.2017 ОСОБА_6 був затриманий і йому були роз`яснені права та обов`язки, передбачені ст. 42 КПК України, ним власноручно зроблено запис про те, що права та обов`язки йому зрозумілі, цей протокол підписаний ОСОБА_6 та копія протоколу вручена затриманому і його захиснику - адвокату ОСОБА_14 , будь-яких заяв чи заперечень від них не надходило.

За таких обставин, присутність ОСОБА_6 при проведенні огляду місця події як невідкладної слідчої (розшукової) дії та складання протоколу затримання відповідно до вимог ст. 208 КПК України з роз`ясненням його прав у присутності захисника після проведення огляду місця події не вплинуло на забезпечення права на захист та не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в розумінні ст. 87 КПК України.

Крім того суд не погодився з доводами захисника ОСОБА_7 щодо допущеного, на його думку, порушення права на захист під час затримання ОСОБА_6 , які є аналогічними доводам його касаційної скарги, зазначивши таке.

В апеляційній скарзі захисник вказував, що стороною обвинувачення не надано клопотання про надання дозволу на проведення аудіо-, відеконтролю особи в середині публічно недоступних місць, проте апеляційним судом відхилено такі доводи та зазначено, що в матеріалах судової справи міститься вказане клопотання старшого слідчого СВ Житомирського ВП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_15 , як і наявна ухвала слідчого судді Апеляційного суду Житомирської області ОСОБА_16 № 137/9 від 24 квітня 2017 року про задоволення вказаного клопотання слідчого та надання дозволу на обстеження публічно недоступних місць, шляхом таємного проникнення в них, у тому числі з використанням технічних засобів, з метою встановлення технічних засобів аудіо-, відеоконтролю особи за адресою АДРЕСА_2 , Головне управління Нацполіції в Житомирській області, кабінет 111. (т. 1, а.с. 220-221, 235-236)

При цьому доводи апеляційної скарги захисника про те, що вказана ухвала слідчого судді не надавала дозволу на проведення аудіо-, відеконтролю особи в середині публічно недоступних місць визнані апеляційним судом необґрунтованими, оскільки з її змісту вбачається, що нею надано дозвіл на обстеження публічно недоступних місць, шляхом таємного проникнення в них, з метою встановлення технічних засобів аудіо-, відеоконтролю особи, що повністю узгоджується з слідчими діями, які було проведено на підставі цієї ухвали слідчого судді.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги захисника щодо провокації злочину, колегія суддів апеляційного суду, врахувавши практику Європейського суду з прав людини, зазначила, що підбурювання має місце тоді, коли відповідні працівники правоохоронних органів або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються пасивним розслідуванням, а з метою встановлення кримінального правопорушення, тобто отримання доказів і порушення кримінальної справи, впливають на суб`єкта, схиляючи його до вчинення злочинних дій, які б інакше не були вчинені.

Проте в матеріалах справи не встановлено наявність таких відомостей, і в апеляційній скарзі сторони захисту конкретних обставин цьому не наведено, а тому такі її доводи визнані безпідставними. Апеляційним судом встановлено відсутність провокативних дій з боку працівників правоохоронних органів, із врахуванням показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які повідомили у судовому засіданні, що ОСОБА_6 вже пропонував їм неправомірну вигоду з метою невтручання в демонтаж підприємства, однак вони категорично відмовились.

За таких обставин апеляційний суд дійшов до обґрунтованого висновку, що злочинні дії були вчинені ОСОБА_6 без втручання правоохоронних органів, які з початку досудового розслідування діяли у пасивний спосіб, не справляючи на нього такого впливу, який би спонукав його до вчинення кримінального правопорушення.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника та прокурора на вирок місцевого суду, належним чином перевірив їх доводи, зокрема, доводи захисника про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, які в цій частині аналогічні доводам його касаційної скарги, визнав їх безпідставними, мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 370, 419 КПК України, в ній зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу захисника визнано необґрунтованою та викладено докази, що спростовують її доводи.

Відповідно до практики ЄСПЛ у випадку, коли підсудний заявляє про підбурювання його до вчинення злочину, національний суд повинен ретельно перевірити матеріали кримінальної справи, оскільки з метою забезпечення права на справедливий судовий розгляд справи в розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції всі докази, отримані внаслідок підбурювання з боку поліції, мають визнаватися недопустимими. (п. 60 рішення у справі «Раманаускас проти Литви» від 05 лютого 2008 року).

Якщо обвинувачені висувають аргумент про підбурювання, внутрішньодержавні суди зобов`язані розглянути його в рамках змагальної, ретельної, всебічної і переконливої процедури, при цьому на сторону обвинувачення покладається тягар доведення відсутності підбурювання.

У цій справі сторона захисту заперечує факт вчинення ОСОБА_6 злочину, а відповідно до практики Європейського суду з прав людини цей суд визнає необґрунтованими та не розглядає по суті заяви щодо провокації злочину, коли заявник заперечує факт вчинення ним злочину та одночасно заявляє

про провокацію на його вчинення (рішення у справі «Берлізев проти України»

від 08 липня 2021 року).

У вказаній справі ЄСПЛ визнав непослідовним заперечення заявником вчинення злочину та одночасне висунення ним скарги, що його спровокували вчинити злочин. Захист від провокації обов`язково передбачає, що обвинувачений визнає вчинення інкримінованих йому дій, але стверджує, що вони були наслідком незаконного підбурювання з боку працівників поліції.

За таких обставин доводи касаційної скарги захисника щодо провокації ОСОБА_6 з боку працівників поліції є необґрунтованими.

Призначене ОСОБА_6 за ст. 369 ч. 1 КК України покарання у виді штрафу відповідає вимогам ст. 50, 65 КК України, а рішення про звільнення від цього покарання на підставі ст. 49 ч. 1 п. 3, ст. 74 ч. 5 КК України відповідає висновку касаційного суду в цьому питанні, сформульованому в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18 травня 2026 року (справа № 214/43/19, провадження № 51 - 1650 кмо 21).

У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні ним злочину, передбаченого ст. 369 ч. 1 КК України, та правильність кваліфікації його дій.

Суд вважає, що суди нижчих інстанцій дотрималися вимог ст. 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України.

Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 цей стандарт доведення винуватості дотримано, оскільки за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і засуджений є винним у його вчиненні.

За таких обставин, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги захисника, скасування вироку та ухвали щодо ОСОБА_6 і закриття кримінального провадження не вбачає.

Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 26 грудня 2023 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисника - адвоката ОСОБА_7 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3