Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №757/963/22-ц — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року

м. Київ

справа № 757/963/22

провадження № 61-2171св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Офіс Генерального прокурора, Головне управління Національної поліції у м. Києві, держава Україна в особі Державної казначейської служби України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора,в інтересах якого діє Кожушко Віктор Едуардович, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 липня 2025 року в складі судді Соколова О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 22 січня 2026 року в складі колегії суддів Левенця Б. Б., Євграфової Є. П., Саліхова В. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Головного управління Національної поліції у місті Києві, держави Україна в особі Державної казначейської служби України про зобов`язання вчинити дії, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що Генеральна прокуратура України постановою від 21 лютого 2010 року порушила щодо позивача кримінальну справу № 49-3063 за ознаками складу злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 191 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Постановами Генеральної прокуратури України від 21 січня 2011 року стосовно позивача порушено кримінальні справи за ознаками складу злочинів, передбачених частиною другою статті 366 та частиною другою статті 364 КК України, справі присвоєно єдиний реєстраційний номер № 49-2954.

21 лютого 2011 року кримінальну справу № 49-3063 об`єднано з кримінальною справою № 49-2954 з присвоєнням єдиного реєстраційного номеру № 49-2954, відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 4212000000000017. ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення за частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України.

Генеральна прокуратура України постановою від 22 березня 2011 року змінила позивачу запобіжний захід з арешту на підписку про невиїзд.

Генеральна прокуратура України постановою від 16 квітня 2014 року закрила кримінальне провадження № 4201200000000017 в частині обвинувачення позивача у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України та скасувала арешт, накладений на його майно. Відомостей про скасування стосовно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд зазначена постанова від 16 квітня 2014 року не містить.

Офіс Генерального прокурора України листом від 02 березня 2021 року № 31/3/2-68744-20 повідомив, що 24 квітня 2014 року з матеріалів кримінального провадження № 42012000000000017 виділено в окремі кримінальні провадження за № 42014000000000319 за фактом вчинення ОСОБА_1 протиправних дій за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України, та кримінального провадження за № 42014000000000320 за вчинення ним дій за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 366 КК України. Досудове розслідування у цих провадженнях здійснювалося слідчим відділом Дніпровського РУ ГУ МВС України в місті Києві за процесуального керівництва прокурорів прокуратури Дніпровського району міста Києва.

Кримінальні провадження № 42014000000000319 та № 42014000000000320 об`єднано в одне за № 2014000000000319, яке Дніпровське РУ ГУМВС України в місті Києві постановою від 08 червня 2015 року закрило.

У 2020 році під час підготовки до участі у державних закупівлях позивач дізнався з довідки № 20266632560660922371 Департаменту інформатизації Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), що станом на 08 жовтня 2020 року за обліком МВС України ОСОБА_1 не знятої чи непогашеної судимості немає та в розшуку не перебуває. Разом з тим, є особою, яку 28 грудня 2010 року Генеральною прокуратурою України арештовано за ознаками злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України, кримінальні справи № 49-2954, № 49-3063. Запобіжний захід змінено 22 березня 2011 року за постановою Генеральною прокуратурою України на підписку про невиїзд. Відомості про остаточне судове рішення до МВС України не надходили.

Така ж інформація міститься у довідці Департаменту інформації МВС України станом на 27 серпня 2021 року № 21221509880330681277. У довідці станом на 07 квітня 2021 року № 21083641780860227339 наявна аналогічна інформація, проте в ній ідеться лише про одну кримінальну справу № 49-2954.

Позивач вважав, що неповне відображення інформації про закриття кримінальних справ стосовно нього, скасування запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд потягло за собою порушення права на працю, негативно вплинуло на його ділову репутацію.

Вказував, що підставами для відшкодування моральної шкоди позивачу слугувало безпідставне порушення кримінальних справ стосовно позивача, наявність до цього часу у Реєстрі інформації про не закриття кримінальних справ стосовно позивача та дію запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, не вирішення цього питання відповідачами у порядку досудового врегулювання спору.

Крім того, широке освітлення у засобах масової інформації щодо арешту позивача завдала йому тяжкого психологічного удару та зруйнувало його репутацію як в Україні, так і за кордоном. Так, після взяття позивача під варту 28 грудня 2010 року Генеральною прокуратурою України неправомірно було використано ім`я позивача під час проведення численних брифінгів з цього приводу. Згідно з інформацією на веб-сайті «Детектор медіа», тільки 29 грудня 2010 року новину про арешт ОСОБА_1 освітили майже усі телеканали України та інтернет-ресурси.

Таким чином, Генеральна прокуратура України порушила норми частини четвертої статті 296 ЦК України - ім`я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї або прийняття постанови у справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом.

Розмір моральної шкоди позивач оцінював у розмірі 1 200 000,00 грн із розрахунку 10 000,00 грн за місяць за період з 01 жовтня 2011 року до 01 жовтня 2021 року.

Враховуючи викладене, позивач просив суд:

- зобов`язати Офіс Генерального прокурора скасувати стосовно ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд у справі № 49-2954 та внести інформацію про скасування в ЄРДР;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції у місті Києві в особі Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві внести до ЄДР інформацію про закриття кримінальних справ № 49-3063, № 49-2954 стосовно ОСОБА_1 ;

- стягнути з держави Україна через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у сумі 224 292,92 грн;

- стягнути з держави Україна через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 200 000,00 грн;

- вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Печерський районний суд міста Києва ухвалою від 03 лютого 2023 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 липня 2023 року, відмовив у відкритті провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 про: скасування стосовно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд у справі № 49-2954; внесення інформацію про скасування в ЄРДР; зобов`язання Головного управління Національної поліції у місті Києві в особі Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві внести до ЄРДР інформацію про закриття кримінальних справ № 49-3063, № 49-2954 стосовно ОСОБА_1 .

Короткий зміст оскаржених судових рішень

Печерський районний суд міста Києва рішенням від 07 липня 2025 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 січня 2026 року, позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Стягнув з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 884 400,00 грн. Відмовив у задоволенні решти позовних вимог.

Судові витрати зі сплати судового збору відніс на рахунок держави.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач незаконно перебував під слідством, унаслідок чого йому було завдано моральної шкоди безпідставним обвинуваченням у вчиненні злочинів, а також існуванням в ЄДР інформації про не закриття кримінальних справ стосовно нього та дію запобіжного заходу. Позивач належними та допустимими доказами обґрунтував як обставини завдання йому моральної шкоди, так і її розмір, що оцінений судами з урахуванням принципів розумності та справедливості. Існування матеріальної шкоди позивач належними та допустимими доказами не довів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи особи, яка її подала

23 лютого 2026 року Офіс Генерального прокурора, в інтересах якого діє Кожушко В. Е., через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 січня 2026 року у цій справі, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 січня 2026 року в частині стягнення моральної шкоди шляхом її зменшення до 104 586,63 грн.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник у касаційній скарзі посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо:

- застосування статті 56 Конституції України, статей 1167, 1173, 1174, 1176 ЦК України у взаємозв`язку з положеннями статей 76, 78, частини шостої статті 81 ЦПК щодо можливості включення до періоду перебування особи під кримінальним переслідуванням часу після фактичного закриття кримінального провадження за реабілітуючими підставами у випадку, коли до ЄРДР не внесено відомостей про таке закриття, а також інформації про скасування запобіжного заходу;

- застосування частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у взаємозв`язку зі статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» для розрахунку відшкодування моральної шкоди за час незаконного перебування під слідством чи судом.

Заявник у касаційній скарзі також зазначає, що суди не оцінили доводи прокурора щодо строку перебування позивача під слідством та те, що при визначенні розміру моральної шкоди необхідно застосовувати положення частини другої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду, а саме 1 600,00 грн.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу представник Головного управління Національної поліції у місті Києві Глущенко О. М. просить касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити, посилаючись на обґрунтованість доводів заявника.

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Логвинова Т. В., просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на правильність та обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 12 березня 2026 року у складі колегії суддів Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував справу із суду першої інстанції.

23 березня 2026 року Офіс Генерального прокурора через підсистему «Електронний суд» подав до суду заяву про зупинення виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 липня 2025 року та постанови Київського апеляційного суду від 22 січня 2026 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 квітня 2026 року цю справу призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В., судді, які входять до складу колегії: Осіян О. М., Сакара Н. Ю.

Верховний Суд ухвалою від 01 квітня 2026 року зупинив виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 липня 2025 року та постанови Київського апеляційного суду від 22 січня 2026 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

У квітні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 06 травня 2026 року призначив справу до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Старший слідчий в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України постановою від 28 грудня 2010 року порушив кримінальну справу щодо директора ДП «Укрмедпостач» ОСОБА_1 та пред`явив йому обвинувачення за фактом розтрати чужого майна, грошових коштів в особливо великих розмірах за ознаками складу злочину, передбаченого частини п`ятої статті 191 КК України.

Старший слідчий в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України постановами від 16 лютого 2011 року та від 21 лютого 2011 року порушено кримінальні справи стосовно ОСОБА_1 за ознаками складів злочинів, передбачених частиною другою статті 364 та частиною другою статті 366 КК України відповідно, які об`єднано в одне провадження з кримінальною справою № 49-2954.

Старший слідчий в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України постановою від 22 березня 2011 року в кримінальній справі № 49-2954 змінив позивачу запобіжний захід з арешту на підписку про невиїзд.

Генеральна прокуратура України здійснювала досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42012000000000017, відомості про яке 21 листопада 2012 року внесені до ЄРДР за матеріалами кримінальної справи № 49-2954.

Заступник начальника управління - начальник першого відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України постановою від 16 квітня 2014 року закрив кримінальне провадження № 42012000000000017 на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КК України в частині обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України.

За відомостями з ЄДР з матеріалів кримінального провадження № 42012000000000017 виділено кримінальне провадження № 42014000000000391 за фактом заволодіння ОСОБА_1 шляхом зловживання службовим становищем у співучасті з директором ТОВ «Укрмед» ОСОБА_2 грошовими коштами підприємства на загальну суму 475 410,00 грн під час реалізації інвестиційного проекту щодо забезпечення лікувально-профілактичних закладів в сільській місцевості виробами медичного призначення за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України.

Згідно із відомостями з ЄРДР 24 квітня 2014 року з матеріалів кримінального провадження № 42012000000000017 виділено кримінальне провадження № 42014000000000320 за фактом вчинення ОСОБА_1 службового підроблення за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 366 КК України. Досудове розслідування та процесуальне керівництво ним здійснювалося слідчими та прокурорами структурних підрозділів Генеральної прокуратури України, які наразі ліквідовані.

Надалі матеріали кримінальних проваджень № 42014000000000319 та № 42014000000000320 об`єднані в одне провадження під № 42014000000000319, здійснення досудового розслідування в якому доручено Дніпровському РУ ГУ МВС України в місті Києві. Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням забезпечувалося прокуратурою Дніпровського району міста Києва.

За результатами досудового розслідування 08 червня 2015 року слідчим прийнято рішення про закриття кримінального провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України.

Моніторингом ЄРДР установлено, що кримінальну справу № 49-2954 Генеральна прокуратура України внесла до ЄРДР 21 листопада 2012 року та їй присвоєно № 42012000000000017 за частиною другою статті 364, частиною другою статті 210, частиною третьою статті 365, частиною другою статті 364, частиною другою статті 365, частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 366 КК України.

Згідно із даними ЄРДР станом на 27 березня 2023 року у кримінальному провадженні № 42012000000000017, в якому досудове розслідування та процесуальне керівництво проводилися Генеральною прокуратурою України (до реорганізації), обліковано відомості про його закриття 16 квітня 2014 року на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України.

У кримінальному провадженні № 42012000000000319, до якого приєднано кримінальне провадження № 42014000000000320, та в якому досудове розслідування проводилося Дніпровським районним управлінням поліції Головного управління поліції Національної поліції у місті Києві, а процесуальне керівництво - прокуратурою Дніпровського району міста Києва (до реорганізації), обліковано в ЄДР відомості про його закриття 08 червня 2015 року на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України.

Суд першої інстанції вказав, що зі змісту позовної заяви вбачається, що строк перебування під кримінальним переслідуванням з 01 жовтня 2011 року до 01 жовтня 2021 року (120 місяців).

Суд апеляційної інстанції зазначив, що загальний строк безпідставного перебування позивача під слідством становить 65 місяців та 11 днів (період з 28 грудня 2010 року до 08 червня 2015 року), тому розмір відшкодування моральної шкоди, на який може претендувати позивач за час перебування під слідством, становить 522 933,33 грн (65 х 8000 + (8000 / 30 х 11).

Також суди установили, що у цій справі підлягають врахуванню обставини безпідставного існування в ЄРДР інформації щодо позивача як учасника кримінального провадження до 01 жовтня 2021 року (кінцева дата цього періоду, визначена позивачем).

Суди, пославшись на зазначені обставини, зазначили, що на користь позивача у цій справі підлягає стягненню моральна шкода в сумі 884 400,00 грн.

Позивач не оскаржував ухвалені у цій справі судові рішення.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Межі касаційного перегляду цієї справи

Офіс Генерального прокурора у касаційній скарзі оскаржує ухвалені у цій справі рішення виключно в частині стягнення на користь позивача моральної шкоди та просить зменшити суму стягнення до 104 586,63 грн. В іншій частині рішення судів попередніх інстанцій у цій справі не оскаржувалися, тому судом Верховним Судом у силу положень статті 400 ЦПК України не переглядаються.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституція України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах (частина шоста статті 1176 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суд від 18 грудня 2019 року в справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) вказано, що: «Велика Палата Верховного Суду вже доходила висновку, що позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України (пункт 68 постанови від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц). Вказана стаття регламентує відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частини перша та друга статті 1176 ЦК України).

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудового розслідування, прокуратури і суду слід застосовувати частину шосту статті 1176 ЦК України, згідно з якою така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України) (див. висновки Верховного Суду України, викладений у постановах від 22 червня 2017 року в справі № 6-501цс17, від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16; пункт 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що: «Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.

Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргумент скаржника про помилкове незастосування судами попередніх інстанцій норм Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Суди попередніх інстанцій правильно спростували посилання позивача на норми цього Закону як на підставу відшкодування шкоди. Закон врегульовує правовідносини відшкодування шкоди, завданої виключно громадянинові внаслідок незаконного притягнення його до відповідальності, його дія не розповсюджується на потерпілих осіб, зокрема юридичних, яким завдано шкоди внаслідок бездіяльності органу досудового розслідування та прокуратури під час розслідування за заявою таких осіб».

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).

Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (постанови Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

Здоровий глузд (засада розумності) характерний як для оцінки / врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється під час вирішення спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11, від 02 березня 2026 року в справі № 757/34767/23).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанови Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22, від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21, від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16; постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23).

Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».

Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 279/1834/22).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації.

Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20).

Людська гідність як джерело всіх прав і свобод людини та їх основа є однією із засадничих цінностей українського конституційного ладу. Із статті 3 Конституції України випливає обов`язок держави забезпечувати охорону та захист людської гідності. Такий обов`язок покладено на всіх суб`єктів публічної влади. Верховна Рада України, ухвалюючи закони, має гарантувати належний захист та реалізацію прав і свобод людини, що є однією з умов забезпечення людської гідності як природної цінності. Своєю чергою, суди мають тлумачити юридичні норми так, щоб під час їх застосування це не завдавало шкоди людській гідності (абзац другий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 16 вересня 2021 року № 6-р(ІІ)/2021).

У доктрині приватного права виокремлюється компенсаційна функція приватного права, яка спрямована на відновлення порушених цивільних прав і полягає в наданні таких засобів (зазвичай, грошей), завдяки яким це стало б можливим. Так, при пошкодженні майна особи сплачується його вартість або гроші, необхідні для ремонту; при завданні шкоди здоров`ю особи - кошти для лікування, протезування, реабілітації тощо; при поширенні неправдивої інформації про особу - її спростування та грошова компенсація моральної шкоди та ін. «Сompensare» (з лат.) означає відшкодовувати або урівноважувати. За своєю суттю компенсація в приватному праві - це певні дії задля справедливого «урівноваження» майнової чи немайнової втрати (внаслідок, наприклад, завдання шкоди чи припинення повністю або частково певного суб`єктивного права) шляхом сплати особі грошей, як загального еквівалента всіх цінностей, або передання їй будь-якого майна такого роду, якості та вартості, що дадуть змогу «залагодити» понесену втрату (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 березня 2026 року у справі № 757/34767/23).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд у рішенні, а не психолог у висновку. Висновок останнього може слугувати для судді орієнтиром у пізнанні глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема й можливого грошового еквівалента таких страждань. Проте розмір відповідного відшкодування незалежно від наявності висновку психолога суддя повинен встановити, враховуючи вимоги розумності та справедливості (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 372/1652/18).

Саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, тому належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (пункти 43, 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц).

Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів (постанова Верховного Суду від 13 травня 2026 року у справі № 278/829/24).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, яка переглядається, апеляційний суд встановив, що загальний строк безпідставного перебування позивача під слідством становить 65 місяців та 11 днів (з 28 грудня 2010 року до 08 червня 2015 року), тому мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, на який може претендувати позивач за час перебування під слідством, становить 522 933,33 грн (65 х 8000 + (8000 / 30 х 11).

Також суди установили, що у цій справі підлягають врахуванню обставини безпідставного існування в ЄРДР інформації щодо позивача як учасника кримінального провадження до 01 жовтня 2021 року (кінцева дата цього періоду, визначена позивачем).

Суди, пославшись на встановлені обставини, вказали, що на користь позивача у цій справі підлягає стягненню моральна шкода в сумі 884 400,00 грн.

Позивач не оскаржував ухвалені у цій справі судові рішення.

У цій справі колегія суддів Верховного Суду констатує, що правовою підставою для відшкодування моральної шкоди позивачу є бездіяльність органів досудового розслідування та прокуратури, очевидно надмірна тривалість та неефективність досудового розслідування кримінального провадження.

Суди попередніх інстанцій правильно вважали доведеним факт тривалої протиправної бездіяльності посадових осіб органів досудового розслідування та прокуратури щодо проведення досудового розслідування щодо позивача та надмірної тривалості досудового розслідування. При цьому надмірна тривалість кримінального провадження, дійсно, здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування, неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність тощо.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Визначення розміру моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом, при визначення розміру такої компенсації суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у статті 23 ЦК України, враховувати вимоги розумності і справедливості.

У позовній заяві вказано, що у 2020 році під час підготовки до участі у державних закупівлях позивач з довідки № 20266632560660922371 Департаменту інформатизації МВС України дізнався, що станом на 08 жовтня 2020 року за обліком МВС України ОСОБА_1 не знятої чи непогашеної судимості немає та в розшуку не перебуває. Разом з тим, є особою, яку 28 грудня 2010 року Генеральною прокуратурою України арештовано за ознаками злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України, кримінальні справи № 49-2954, № 49-3063. Запобіжний захід змінено 22 березня 2011 року за постановою Генеральною прокуратурою України на підписку про невиїзд. Відомості про остаточне судове рішення до МВС України не надходили.

Водночас позивачем не надано належних та достатніх доказів того, що наявність у ЄДР інформації про те, що він є особою, яка була арештованою за ознаками злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України, у цій частині негативно вплинула на глибину фізичних та душевних страждань, що стало наслідком погіршення його загального морального стану, його здібностей або позбавило позивача можливості їх реалізації.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що присуджений судами розмір відшкодування моральної шкоди (884 400,00 грн) не у повній мірі враховує вимоги розумності і справедливості та є визначеним без наведення належного обґрунтування суми стягнення. Тому, на переконання колегії суддів, розмір відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу надмірною тривалістю досудового розслідування кримінального провадження, з урахуванням обставин у цій конкретній справі слід визначити в сумі 600 000,00 грн.

Отже, суди зробили правильний висновок про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу, але помилилися щодо розміру такого відшкодування. Тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід змінити у мотивувальних та резолютивних частинах, зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди позивачу з 884 400,00 грн до 600 000,00 грн.

Щодо доводів прокурора про помилкове визначення розміру мінімальної заробітної плати як бази для розрахунку моральної шкоди в цій справі, то Верховний Суд зауважує, що Законом № 266/94-ВР не передбачено механізму запровадження Законом України про державний бюджет України на відповідний рік окремого виду мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення компенсації за рішеннями суду.

Конституційний Суд України у своїх Рішеннях: від 09 липня 2007 року

№ 6-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 27 лютого 2020 року

№ 3-р/2020, від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 неодноразово наголошував на тому, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, а тому вказаними актами законодавства не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України, а скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Отже, Закон № 266/94-ВР є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення компенсації моральної шкоди у спірних правовідносинах.

У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 Верховний Суд щодо застосування статті 13 Закону № 266/94-ВР зазначив, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Такі висновки про застосування норм права у подібних правовідносинах викладено у постанові Верховного Суду від 21 січня 2026 року у справі № 461/1987/24.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до вимог частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Таким чином, доводи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень.

Тому касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду змінити у мотивувальних та резолютивних частинах, зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди позивачу з 884 400,00 грн до 600 000,00 грн. В іншій частині судові рішення залишити без змін.

З огляду на результат касаційного оскарження, відповідно до частин першої, третьої статті 436 ЦПК України виконання судових рішень, які були зупинені до закінчення перегляду справи в касаційному порядку, необхідно поновити з урахуванням змін, внесених касаційним судом.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора, в інтересах якого діє Кожушко Віктор Едуардович, задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 січня 2026 року змінити у мотивувальних та резолютивних частинах, зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди з 884 400,00 грн до 600 000,00 грн.

В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 січня 2026 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 липня 2025 року та постанови Київського апеляційного суду від 22 січня 2026 року з урахуванням змін, внесених Верховним Судом.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийЄ. В. Синельников

СуддіО. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Сердюк

В. В. Шипович