Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №185/8186/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року

м. Київ

справа № 185/8186/25

провадження № 61-2146св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - Міністерство оборони України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України, в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 жовтня 2025 року в складі судді Бабія С. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 січня 2026 року в складі колегії суддів Никифоряка Л. П., Гапонова А. В., Халаджи О. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст вимог заяви

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - Міністерство оборони України, а саме факту перебування на утриманні батька.

Заяву обґрунтовано тим, що заявник з 26 серпня 2020 року проживав однією сім`єю разом з батьком ОСОБА_3 у м. Краматорську Донецької області, особистих родин вони не мали, у шлюбах не перебували, мали спільний бюджет. У зв`язку з повномасштабним вторгненням рф на територію України у місті Краматорську було оголошену евакуацію, заявник залишився без роботи та засобів для існування.

У період з лютого 2022 року до червня 2023 року заявник не працював, самостійного доходу не мав, а тому батько взяв на себе обов`язок щодо його утримання. Батько щомісячно перераховував грошові кошти на його банківську картку та надавав кошти під час приїзду зі служби додому. Матеріальна допомога від батька була для нього єдиним засобом для існування. Заявник перебував на повному утриманні батька у період з лютого 2022 року до дня загибелі батька ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Встановлення факту перебування на утриманні батька надасть змогу заявнику отримати одноразову грошову допомогу відповідно до статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Враховуючи викладене, заявник просив суд встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в період з лютого 2022 року до 23 березня 2023 року включно перебував на утриманні свого батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області рішенням від 07 жовтня 2025 року заяву ОСОБА_1 задовольнив. Встановив факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період з лютого 2022 року до 23 березня 2023 року включно, перебував на утриманні свого батька, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Суд першої інстанції, встановлюючи факт, про який просив заявник, виходив з обґрунтованості та доведеності вимог заяви та виснував, що досліджені в сукупності докази дають суду підстави для висновку, що основним і постійним джерелом засобів до існування для заявника була допомога з боку батька, тому на день смерті останнього заявник перебував на його утриманні.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Міністерство оборони України, в інтересах якого діє ОСОБА_2 , подало апеляційну скаргу.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 27 січня 2026 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишив без задоволення, рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 жовтня 2025 року залишив без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судове рішення суду першої інстанції відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи особи, яка її подала

20 лютого 2026 року Міністерство оборони України, в інтересах якого діє ОСОБА_2 , через підсистему «Електронний суд» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 жовтня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 січня 2026 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні вимог заяви.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення представник Міністерства оборони України у касаційній скарзі посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування цих норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 05 листопада 2025 року у справі № 644/1574/23 (провадження № 61-8629св25) та від 11 жовтня 2023 року у справі № 645/6335/20 (провадження № 61-8844св23), крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Представник Міністерства оборони України зазначає, що заявник не надав достатніх доказів, на підставі яких суд міг задовольнити вимоги його заяви.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до Верховного Суду, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гур`єва Л. М., просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на правильність та обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Заявник зазначає, що допомога батька була для нього постійним та основним джерелом засобів до існування, що підтверджено дослідженими судами належними та допустимими доказами, а саме: спільне проживання, систематичний переказ коштів на користь заявника його батьком, тривалий характер такого утримання, відсутність у заявника власних доходів, фактичне ведення ними спільного побуту.

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 29 квітня 2026 року відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував справу із суду першої інстанції.

У травні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 01 липня 2026 року справу призначив до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

Батьком заявника ОСОБА_1 був ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

ОСОБА_3 проходив військову службу як молодший сержант, головний сержант роти вогневої підтримки Військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується: копією довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України; копією витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 22 березня 2023 року № 81; копією витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 05 травня 2023 року № 636; копією витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 13 липня 2023року № 194; грошовим атестатом, виданим Військовою частиною НОМЕР_1 ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 батько заявника помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 23 червня 2023 року.

Згідно з копією витягу з протоколу від 25 вересня 2023 року № 3272 засідання штатної військово-лікарської комісії 11 Регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв та згідно з лікарським свідоцтвом про смерть № 1833/НЕ від 05 червня 2023 року, смерть ОСОБА_3 настала ІНФОРМАЦІЯ_4 від проникаючого сліпого осколкового поранення голови, вибухової травми, ушкодження внаслідок військових дій, спричинених іншими видами вибухів та осколків, отриманих під час безпосередньої участі у бойових діях. ОСОБА_3 загинув під час виконання службових обов`язків щодо захисту Батьківщини.

У копії акта про фактичне проживання, складеного головою правління ОСББ «Магніт+» та мешканцями квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , зазначено, що ОСОБА_1 проживав спільно з батьком ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_3 , із 26 серпня 2020 року до 23 березня 2023 року.

За відомостями з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору, ОСОБА_1 за період з І кварталу 2022 року до І кварталу 2023 року включно доходів не отримував.

Копією довідки від 20 червня 2025 року, виданої АТ КБ «ПриватБанк» підтверджується факт неодноразових систематичних переказів ОСОБА_3 коштів ОСОБА_1 на банківську картку у період з 24 липня 2022 року до 09 березня 2023 року, на загальну суму 33 300,00 грн. Апеляційний суд додатково указав, що інших доходів, крім допомоги від померлого, за вказаний період ОСОБА_1 не мав.

Систематичний характер допомоги протягом певного часу свідчить про те, що померлий взяв на себе обов`язок щодо утримання повнолітнього сина. Заявник перебував на утриманні свого померлого батька та допомога, яка йому надавалася, була для нього єдиним постійним і основним джерелом засобів до існування.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина сьома статті 19 ЦПК України).

Частиною першою статті 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.

Згідно із частиною першою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами;

2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу;

6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час

у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті;

9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб (постанови Верховного Суду від 13 травня 2026 року у справі № 466/2844/24, провадження № 61-2377св25; від 20 травня 2026 року у справі № 371/724/24, провадження № 61-8105св25).

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту перебування на утриманні батька до смерті останнього з метою отримання права на виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю батька як військовослужбовця.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Положеннями частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний

і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби.

У статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначено осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, а саме: у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (у редакції, чинній на дату загибелі онука заявниці) сім`ям загиблих осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000,00 грн, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян російської федерації або республіки білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пунктах 1-1-2 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

В абзаці першому частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статі 3 СК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що «згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки».

Про необхідність встановлення таких обставин як обов`язкової умови для визнання осіб членами сім`ї неодноразово зауважувалося Верховним Судом, зокрема, у змісті постанов від 16 січня 2019 року у справі № 343/1821/16-ц (провадження № 61-10270св18), від 25 листопада 2019 року у справі

№ 202/5003/16-ц (провадження № 61-44809св18) та від 05 лютого 2020 року

у справі № 712/7830/16-ц (провадження № 61-28377св18).

Більше того, як зазначено Верховним Судом у змісті постанови від 13 січня 2021 року у справі № 592/17552/18 (провадження № 61-8512св20), повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, крім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то судам слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування.

Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою,

а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, померлий взяв на себе обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги слід з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.

Таким чином, у правовідносинах для встановлення факту перебування особи на утриманні померлого судам необхідно дослідили зазначені обставини в сукупності та враховувати, що одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів чи окреме проживання від померлого не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 17 червня 2026 року у справі № 741/1681/24, провадження № 61-5921св26.

Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що заявник перебував на утриманні свого померлого батька та допомога, яка йому надавалася, була для нього єдиним постійним і основним джерелом засобів до існування, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення вимог заяви.

Вимогами частини першої статті 400 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Доводи касаційної скарги не дають передбачених законом підстав для скасування оскаржених судових рішень.

Доводи касаційної скарги Міністерства оборони України зводяться до того, що заявник не надав достатніх доказів, на підставі яких суд міг задовольнити вимоги його заяви. При цьому у касаційній скарзі не зазначено про порушення судами процедури долучення та/або дослідження доказів, їх оцінки, прийняття та/або відхилення.

Такі доводи Міністерства оборони України не спростовують викладений у судових рішеннях висновок про те, що заявник перебував на утриманні свого померлого батька та допомога, яка йому ним надавалася, була для нього єдиним постійним і основним джерелом засобів до існування, що є визначальним для правильного розгляду справи про встановлення факту, що має юридичне значення.

Отже, висновки судів попередніх інстанцій у цій справі Міністерство оборони України у касаційній скарзі не спростувало, а переоцінка досліджених судами доказів виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року, заява № 3236/03).

Верховний Суд не встановив порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

Щодо доводів про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду

Перевіряючи доводи заявника про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 645/6335/20 (провадження № 61-8844св23), від 05 листопада 2025 року у справі № 644/1574/23 (провадження № 61-8629св25) колегія суддів враховує таке.

Викладені у цій справі висновки судів не суперечать висновкам про застосування норм права, які викладених у постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 645/6335/20 (провадження № 61-8844св23) та від 05 листопада 2025 року у справі № 644/1574/23 (провадження № 61-8629св25). Відмінність результатів оцінки доказів у різних справах не свідчить про неправильне застосування норм права.

Зокрема, у справі № 645/6335/20 Верховний Суд у постанові від 11 жовтня 2023 року дійшов висновку про те, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду, однак від такого підходу до застосування норм права відступила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23), висновки якої підлягають врахуванню у справі, яка переглядається.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За вимогами частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, касаційна скарга Міністерства оборони України підлягає залишенню без задоволення, а рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 жовтня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 січня 2026 року - без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України, в інтересах якого діє ОСОБА_2, залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 жовтня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийЄ. В. Синельников

СуддіО. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Сердюк

В. В. Шипович