Постанова від 16 червня 2026 р. у справі №446/1339/21 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 року

м. Київ

справа № 446/1339/21

провадження № 61-9375св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ігнатенка В. М.,

суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Ситнік О. М., Фаловської І. М.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури на ухвалу Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 30 грудня 2022 року у складі судді Котормуса Т. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 18 травня 2023 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Кам`янка-Бузької міської ради Львівської області про визнання права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кам`янка-Бузької міської ради Львівської області, в якому просив суд визнати за ним право власності на:

1. Греблю (позиція в технічній документації - І), яка знаходиться, на території Кам?янка-Бузької об`єднаної територіальної громади, в с. Тадані,

площею 54,0 м, шириною 5 м, трапецієподібної форми, ґрунт задернований із травосівом;

2. Водопідвідну гідротехнічну споруду (позиція в технічній документації II), яка знаходиться на території Кам?янка-Бузької об`єднаної територіальної громади, с. Тадані, Львівського району, Львівської області та яка складається із залізобетонної конструкції, металевої труби довжиною 4,0 м діаметром 0,50 м металеві елементи (швелер №15-2 шт), дерев`яний затвор шандорного типу;

3. Переливну гідротехнічну споруду (позиція в технічній документації III), яка знаходиться на території Кам?янка-Бузької об`єднаної територіальної громади, с. Тадані, Львівського району, Львівської області, та яка складається із залізобетонної труби; гідроізоляція бітумом, залізобетонні конструкції;

4. Водовипускну гідротехнічну споруду (позиція в технічній документації 4), яка знаходиться на території Кам?янка-Бузької об`єднаної територіальної громади, с. Тадані, Львівського району, Львівської області та яка складається із металевої труби довжиною 6,50 м діаметром 1,00 м металеві елементи (швелер № 18-2 шт), дерев`яний затвор шандорного типу.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 30 грудня 2022 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду

від 18 травня 2023 року, затверджено мирову угоду, укладену 29 грудня

2022 року між ОСОБА_1 та Кам`янка-Бузькою міською радою Львівської області, за умовами якої ОСОБА_1 набуває право приватної власності на нерухоме майно з одночасним проведенням його державної реєстрації в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме:

1. Греблю (позиція в технічній документації - І), яка знаходиться, на території Кам?янка-Бузького об`єднаної територіальної громади, в с. Тадані, площею

54,0 м, шириною 5,0 м, трапецієподібної форми, ґрунт задернований із травосівом;

2. Водопідвідну гідротехнічну споруду (позиція в технічній документації II), яка знаходиться на території Кам?янка-Бузької об`єднаної територіальної громади, с. Тадані, Львівського району, Львівської області та яка складається із залізобетонної конструкції, металевої труби довжиною 4,0 м, діаметром

0,50 м, металеві елементи (швелер № 15-2 шт.), дерев`яний затвор шандорного типу;

3. Переливну гідротехнічну споруду (позиція в технічній документації III), яка знаходиться на території Кам?янка-Бузької об`єднаної територіальної громади, с. Тадані, Львівського району, Львівської області та яка складається із залізобетонної труби; гідроізоляція бітумом, залізобетонні конструкції;

4. Водовипускну гідротехнічну споруду (позиція в технічній документації IV), яка знаходиться на території Кам?янка-Бузької об`єднаної територіальної громади, с. Тадані, Львівського району, Львівської області та яка складається із металевої труби довжиною 6,50 м, діаметром 1,0 м, металеві елементи (швелер № 18-2 шт.), дерев`яний затвор шандорного типу.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Кам`янка-Бузької міської ради Львівської області про визнання права власності на нерухоме майно закрито.

Суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що сторони дійшли згоди щодо врегулювання спору, який виник між ними з приводу права власності на майно, яке розташоване на земельній ділянці, що належить до комунальної власності Кам`янка-Бузької міської ради, кадастровий номер 4622110100:16:000:0065.

Позивач та відповідач скористались наданим їм правом на укладення мирової угоди, предметом такої угоди було врегулювання спору, який розглядається в суді, домовленість сторін стосується лише їх прав та обов`язків, умови мирової угоди не суперечать закону, не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2023 року заступник керівника Львівської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Кам`янка-Бузького районного суду від 30 грудня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 травня 2023 року, просить її скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2023 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Львівської обласної прокуратури на ухвалу Кам`янка-Бузького районного суду

від 30 грудня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду

від 18 травня 2023 року, витребувано справу із суду першої інстанції.

У серпні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2024 року зупинено касаційне провадження у справі № 446/1339/21 за позовом ОСОБА_1 до Кам`янка-Бузької міської ради Львівської області про визнання права власності на нерухоме майно, за касаційною скаргою Львівської обласної прокуратури на ухвалу Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 30 грудня

2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 травня 2023 рокудо закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 185/8179/22.

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2025 рокупоновлено провадження у вказаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2026 рокусправу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивач не звертався до відповідача з питання вчинення будівництва та визнання права власності на самочинно збудовані гідротехнічні споруди, а надані ним докази не підтверджують правомірності набуття позивачем права власності на спірне майно. Судом не з`ясовано, чи звертався позивач до компетентного органу щодо прийняття в експлуатацію самочинно збудованих гідроспоруд та не перевірено чи дотримано ним при будівництві норми закону.

Суди не врахували, що земельна ділянка, на якій розміщені спірні гідроспоруди, не може перебувати в приватній власності, оскільки вона відноситься до земель водного фонду, що фактично виключає правомірність приватизації спірного нерухомого майна.

Таким чином, суд мав постановити ухвалу про відмову у прийнятті клопотання відповідача про визнання позову.

Прокурор у цій справі діє виключно в інтересах держави.

Позиція інших учасників справи

У квітні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, в якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржена ухвала суду першої інстанції про затвердження мирової угоди, а також постанова суду апеляційної інстанції за наслідками її перегляду касаційному оскарженню не підлягають.

Ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені відповідно до вимог закону, враховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих судам повноважень.

Суди правильно застосували норми процесуального і матеріального права, з`ясували обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, надали належну оцінку всім доказам, які надавались суду.

У серпні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив Кам`янка-Бузької міської ради Львівської області на касаційну скаргу, у якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржена ухвала суду першої інстанції про затвердження мирової угоди, а також постанова суду апеляційної інстанції за наслідками її перегляду, касаційному оскарженню не підлягають. Вирішуючи питання про подання касаційної скарги заявник не оцінив наявність або відсутність добросовісності, зокрема позивача, як володільця майна.

Самовільно зведені гідроспоруди не порушують прав суміжних землекористувачів чи прав інших осіб, в тому числі і відповідача, не є захисними, тому між Кам`янка-Бузькою міською радою та ОСОБА_1 була укладена мирова угода.

У лютому 2026 року Львівська обласна прокуратура подала письмові пояснення, в яких вказала, що у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 27 листопада 2024 року у справі № 185/8179/22 зазначено про те, що ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у справі у зв`язку із затвердженням мирової угоди, після її перегляду в апеляційному порядку, підлягає касаційному оскарженню.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої

статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).

Статтею 1 ВК України (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що водний об`єкт - це природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал, а також водоносний горизонт).

Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Пунктом «ґ» частини четвертої статті 83 ЗК України визначено, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Згідно з пунктом «д» частини четвертої статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до статті 186 ЦК України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За статтями 186, 190, 316 ЦК України право власності особи виникає на окрему, самостійну річ. Отже, розглядаючи відповідні спори, суди мають враховувати, що приналежність головної речі не може бути окремим об`єктом права власності, а лише слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом (постанова Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 910/8903/16).

Згідно з статтею 1 Закону України «Про аквакультуру» гідротехнічні споруди для цілей аквакультури - об`єкти нерухомого майна державної або комунальної власності або власник яких невідомий чи його неможливо встановити на підставі даних, документів та/або інформації з відповідних державних реєстрів (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірно-осушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод та розташовані на водних об`єктах, наданих у користування на умовах оренди для цілей аквакультури. Гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми - об`єкти нерухомого майна державної власності (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірно-осушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди),

що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод.

Згідно з пунктом 1.3 Правил безпеки при експлуатації каналів, трубопроводів, інших гідротехнічних споруд у водогосподарських системах, затверджених Наказом Міністерства надзвичайних ситуацій України 03 квітня 2012 року

№ 661, гідротехнічна споруда - інженерна споруда, призначена для керування водним режимом, використовування водних ресурсів або для запобігання шкідливій дії вод.

Відповідно до Методики обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відводів та хвостів, затвердженої наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури від 10 вересня 1996 року № 165, гідротехнічні споруди - споруди для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи; водоскиди, водоспуски, споруди водовідведення: тонелі, канали, труби, лотки; регуляційні споруди, накопичувачі промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд.

З наведеного вбачається, що незалежно від цільового призначення будь-яка гідротехнічна споруда - це інженерна споруда, розташована на водному об`єкті та призначена для керування ним, а також для запобігання шкідливій дії вод. Використання гідротехнічної споруди без втрати її правового статусу з іншою метою аніж обслуговування водного об`єкту є неможливим, тобто вона є приналежністю до водного об`єкту.

У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 903/906/16 вказано, що водний об`єкт не може бути відокремлений від земельної ділянки та бути самостійним (окремо від земельної ділянки, на якій він розташований) об`єктом прав та обов`язків, а право розпоряджатись водним об`єктом належить власнику земельної ділянки, на якій розташований цей водний об`єкт.

Враховуючи вищенаведене, а також правовий статус гідротехнічної споруди як приналежності водного об`єкту, власником гідротехнічної споруди може виступати лише особа, яка є власником земельної ділянки, на якій розташований водний об`єкт з гідротехнічною спорудою.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 05 червня 2024 року у справі № 125/1227/22, від 05 березня 2025 року у справі № 291/255/23,

які було ухвалено після подання касаційної скарги, разом з тим колегія суддів відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України вважає за необхідне врахувати висновки, викладені у зазначених постановах Верховного Суду.

Державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин; гідротехнічна споруда є інженерною спорудою, що виконує допоміжну функцію у здійсненні певних водогосподарських заходів як щодо використання водних ресурсів, так і для захисту від шкідливої дії води. Відповідно до висновків Верховного Суду гідроспоруда забезпечує функціонування водного об`єкта та не може існувати окремо від нього (постанова Верховного Суду від 17 серпня 2023 року у справі № 911/30/22).

Отже, гідротехнічна споруда є річчю, призначеною для обслуговування іншої (головної) речі (земельної ділянки) і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю (частина перша статті 186 ЦК України). Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом

(частина друга статті 186 ЦК України).

При цьому відповідно до частини четвертої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії, крім меліоративних мереж, складових частин меліоративної мережі.

Отже, право власності на гідротехнічну споруду не може бути зареєстроване ні за ким, оскільки гідротехнічна споруда як окремий об`єкт права власності насправді не існує.

Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17 липня

2024 року у справі № 918/791/23, від 06 серпня 2025 року у cправі

№ 910/6579/24, ухвалених після подання касаційної скарги, проте Верховний Суд згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України вважає за необхідне врахувати висновки, викладені у зазначених постановах Верховного Суду.

Прокурор вказував про те, що згідно з технічним паспортом на гідротехнічні споруди від 20 липня 2021 року та технічним описом до паспорту і доводами позивача спірні гідротехнічні споруди побудовані останнім самочинно

у 2003 році на земельній ділянці, площею 1,7153 га.

Також прокурор зазначав про те, що відповідно до матеріалів інвентаризації водних об`єктів Львівської області у межах Кам`янка-Бузької територіальної громади Львівської області, а саме згідно з договором оренди від 08 листопада 2012 року ОСОБА_1 у с Тадані передано в оренду строком на 30 років ставок, загальною площею водного дзеркала 1,6936 га. Відповідно до зазначених матеріалів вказаний об`єкт є заплавним, знаходиться в басейні річки Горпинка та належить до суббасейну річки Західний Буг. Отже, прокурор зазначав, що ці обставини свідчать про те, що ставок, площею водного дзеркала 1,6936 га, не є замкненою природною водоймою.

Ураховуючи викладене, суди у порушення вищевказаних вимог закону фактичні обставини у справі не встановили, не перевірили чи можливе визнання за позивачем права власності на відповідне майно, як на окремий об`єкт з одночасним проведенням його державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, чи дотримано при його будівництві норми чинного законодавства.

Також суду при новому розгляді справи слід перевірити доводи прокурора про те, що земельна ділянка, на якій розміщені спірні гідроспоруди, відноситься до земель водного фонду, що фактично виключає правомірність визнання права власності на спірне нерухоме майно.

Тобто суду слід встановити цільове призначення відповідної земельної ділянки.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу на частини другу та четверту

статті 59 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спору), згідно з якими громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і внутрішнього водного транспорту в порядку, встановленому законом.

Отже, суди дійшли передчасного висновку про наявність правових підстав для затвердження мирової угоди та визнання за позивачем права власності на гідротехнічні споруди з одночасним проведенням його державної реєстрації

у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, судами фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, не застосовано зазначені норми права, тому рішення суду першої інстанції про затвердження мирової угоди, з яким погодився апеляційний суд є передчасним.

Проте Верховний Суд є судом права, а не судом факту, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку відповідно до статті 400 ЦПК України.

За таких обставин оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи для продовження розглядудо суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Верховний Суд висновує, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції для встановлення істотних для її вирішення обставин, що входять до предмета доказування.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа направляється для продовження розгляду до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури задовольнити.

Ухвалу Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 30 грудня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 травня 2023 року скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. М. Ігнатенко

Судді С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

О. М. Ситнік

І. М. Фаловська