Окрема думка від 18 червня 2026 р. у справі №925/1421/20 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ОКРЕМА ДУМКА

19 червня 2026 року

м. Київ

cправа № 925/1421/20

суддів Верховного Суду Васьковського О. В., Рогач Л. І.

на постанову Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.06.2026 у справі № 925/1421/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Централ фінанс" до: 1) ОСОБА_1 ; 2) фізичної особи-підприємця Шевченка Сергія Яковича про витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення 304 487,00 грн.

Обставини справи

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Централ фінанс" (далі - ТОВ "ФК "Централ фінанс", позивач, скаржник) звернулося до господарського суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач-1) та фізичної особи-підприємця Шевченка Сергія Яковича (далі - ФОП Шевченко С. Я., відповідач-2) про (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) витребування з чужого незаконного володіння приміщення площею 179,11 м2 у нежитловій будівлі та стягнення з відповідачів солідарно 304 487,00 грн заборгованості по орендній платі.

Місцевий господарський суд рішенням від 16.09.2021 відмовив у задоволенні позову.

Апеляційний господарський суд ухвалою від 11.11.2021 апеляційну скаргу ТОВ "ФК "Централ фінанс" на рішення від 16.09.2021 у цій справі залишив без руху та надав десятиденний строк для усунення її недоліків, а саме доплати судового збору у розмірі 111 082,20 грн у встановленому порядку.

Встановив, що при зверненні до місцевого господарського суду з позовною заявою про витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення коштів ТОВ "ФК "Централ фінанс" не доплатило судовий збір у сумі 64 571,81 грн, а саме: сплачено 9 483,00 грн замість 74 054,81 грн (із розрахунку 69 487,50 грн - за вимогу про витребування майна з чужого незаконного володіння та 4 567,31 грн - за майнову вимогу про стягнення 304 487,00 грн).

Ухвалою від 15.12.2021 апеляційну скаргу ТОВ "ФК "Централ фінанс" з доданими до неї матеріалами повернув заявнику з огляду на те, що той не усунув недоліки апеляційної скарги. Позивач ухвалу не оскаржував.

У подальшому Господарський суд Черкаської області ухвалою від 07.02.2023 заяву ТОВ "ФК "Централ фінанс" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення від 16.09.2021 у цій справі залишив без розгляду.

27.11.2024 до місцевого господарського суду від ФОП Шевченко С. Я. надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, у якій заявник просив зобов`язати позивача доплатити судовий збір в розмірі 64 571,81 грн як такий, що не був повністю сплачений при поданні позовної заяви. Зазначав, що незважаючи на вказівку апеляційного господарського суду, суд першої інстанції не зобов`язав позивача доплатити судовий збір у розмірі, встановленому законом.

Позивач заперечив, вважаючи, що заяву подано після закінчення відповідного процесуального строку, а окрім того після ухвалення рішення суд не має права вимагати доплати судового збору.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

Господарський суд Черкаської області додатковим рішенням від 16.01.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2025, заяву ФОП Шевченко С. Я. задовольнив та достягнув з ТОВ "ФК "Централ фінанс" судовий збір в розмірі 64 571,81 грн із зарахуванням до Державного бюджету України.

Обґрунтував тим, що:

- за правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 24.05.2022 у справі № 910/19980/20, у разі, якщо на момент пред`явлення позову встановити точну дійсну ціну позову неможливо, суд має встановити ціну позову, здійснити розгляд справи по суті, розподілити судовий збір, зокрема стягнувши недоплачений судовий збір. Розмір судового збору, який підлягав сплаті при поданні позовної заяви, встановлено ухвалою Північного апеляційного суду від 11.11.2021;

- оскільки предметом спору було витребування майна та стягнення коштів і рішення щодо стягнення з позивача судового збору на користь держави не ухвалювалося, тому строк пред`явлення виконавчого документа відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" не настав.

Короткий зміст постанови Верховного Суду

Верховний Суд постановою від 19.06.2026 касаційну скаргу ТОВ "ФК "Централ фінанс" задовольнив частково. Додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 16.01.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2025 скасував, у задоволенні заяви ФОП Шевченка С. Я. про ухвалення додаткового рішення у цій справі відмовив.

Зазначив, що статтями 174, 176 та 163 ГПК України передбачено вичерпний перелік механізмів контролю суду за сплатою судового збору в установленому законом розмірі, серед яких виділяється лише один винятковий спосіб - достягнення судом до Державного бюджету України недоплаченого позивачем судового збору в порядку, передбаченому частиною другою статті 163 ГПК України. Таке примусове достягнення може бути реалізоване судом і шляхом ухвалення додаткового рішення, однак виключно за наявності підстав, визначених частиною другою статті 163 ГПК України, тобто в разі, коли розмір судового збору попередньо визначає суд за умов очевидної невідповідності визначеної позивачем ціни позову дійсній вартості спірного майна або неможливості встановлення точної його ціни на момент пред`явлення позову.

У зв`язку з цим, у всіх інших випадках, у тому числі при виявленні судом першої, апеляційної чи касаційної інстанцій обставин неправильного розрахунку або недоплати судового збору позивачем після закінчення відповідного провадження (у суді першої, апеляційної, касаційної інстанцій), тобто після ухвалення рішення по суті заявлених позовних вимог, суд відповідної інстанції ані за заявою учасника справи, ані з власної ініціативи не має права стягувати до Державного бюджету України несплачений (недоплачений) заявником судовий збір за подання відповідного процесуального документа (позовної заяви, апеляційної чи касаційної скарг тощо), вже розглянутого по суті, у тому числі й шляхом ухвалення додаткового рішення, а процесуальне законодавство такого механізму контролю суду за сплатою судового збору не передбачає.

Водночас, ймовірна помилка суду, яка може статися при перевірці та визначенні дійсної вартості майна, за умови наявності у нього процесуальних механізмів щодо її виправлення у порядку застосування положень частини другої статті 6 Закону України "Про судовий збір" та частини другої статті 163 ГПК України, які визначають повноваження суду втрутитися у визначення позивачем ціни позову, необхідної для обчислення належного до сплати розміру судового збору, не повинна перекладатися на учасника процесу (позивача або відповідача) шляхом ухвалення додаткового рішення, створюючи для нього надмірний тягар..

Мотиви незгоди з постановою Верховного Суду

Відповідно до змісту частини третьої статті 34 ГПК України суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку, яка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.

Вважаємо, що оскаржувані додаткове рішення та постанову судів попередніх інстанцій необхідно було залишити без змін з огляду на таке.

Одним із призначень судового збору є часткове покриття витрат Державного бюджету України на забезпечення функціонування судочинства та, відповідно, гарантування реалізації права особи на належний судовий захист.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частина друга статті 123 ГПК України).

У статті 1 Закону України "Про судовий збір" визначено, що судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом; судовий збір включається до складу судових витрат.

Ставки судового збору передбачені статтею 4 Закону України "Про судовий збір", відповідно до змісту якої судові збори за грошові вимоги та позови майнового характеру залежать від суми спору, тобто, ціни позову.

У справі STOENESCU v. Romania (№ 14166/19) Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) нагадав, що вимога сплачувати збори цивільним судам у зв`язку з позовами, які вони мають розглянути, сама по собі не є несумісною з пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. Kreuz v. Poland, № 28249/95, § 60, ЄСПЛ 2001-VI). Більше того, немає нічого незвичайного в системі, у якій судові збори за грошові вимоги залежать від суми спору, що входить до межі розсуду держави щодо регулювання та встановлення своєї системи судового збору, як вона вважає за потрібне. Проте система має бути достатньо гнучкою, щоб дозволити стороні скористатися повним або частковим звільненням від сплати судового збору або зменшенням розміру судового збору (див. рішення у справі Nalbant and Others v. Turkey, № 59914/16, § 40, 03.05.2022). ЄСПЛ нагадав, що згідно з його усталеною практикою судові витрати є "внесками", які контролюються державою; судові витрати є міцно усталеною та необхідною частиною правової системи (див. рішення у справі "National Movement Ekoglasnost проти Болгарії" (заява № 31678/17)).

Законодавчо визначений алгоритм розрахунку та сплати судового збору передбачає, зокрема, що, звертаючись до суду з позовом, позивач зазначає у позовній заяві ціну позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці, обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачених законом або договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні (пункти 3 та 4 частини третьої статті 162 ГПК України).

За частиною першою статті 163 ГПК України ціна позову визначається:

- у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку;

- у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна;

- у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

У відповідності до пункту 2 частини першої статті 164 ГПК України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Виходячи з наведених вище положень, судовий збір:

- є обов`язковим платежем, що справляється на всій території України;

- визначається у відповідності до законодавчо встановлених ставок та ціни позову;

-сплачується до Державного бюджету України;

- має цільове призначення відповідно до Бюджетного кодексу України;

- може бути примусово стягнутий за судовим рішенням або компенсований за рахунок держави;

- звільнення від сплати судового збору або зменшення його розміру відбувається у відповідності до закону.

Діючи у відповідності до законодавства, позивач як передумову судового розгляду справи визначає та сплачує судовий збір в залежності від вартості майна, розрахунку стягуваних сум, змісту позовних вимог. Розмір належного до сплати в такому випадку судового збору відповідає ознакам прогнозованості очікуваних судових витрат як для самого позивача, так і для інших учасників справи.

Неправильна кваліфікація позовних вимог для сплати судового збору при зверненні до суду як передумови ініціювання судового провадження (щодо їх майнової/немайнової природи, визначення кількості окремих позовних вимог, які підлягають оплаті судовим збором тощо) є діями самого позивача та об`єктивно не можуть спричиняти зміну розміру належного до сплати судового збору, звільняти від його сплати до Державного бюджету, визначати належний до сплати судовий збір, як неочікуваний. Ці самі ознаки притаманні і судовому збору, який сплачується за інші, крім позовної заяви, процесуальні дії та заяви.

Якщо суд розглянув справу (здійснив процесуальні дії), судовий збір у якій не було сплачено до бюджету повною мірою, то процесуальним наслідком є неможливість переглянути, скасувати судове рішення з цих підстав.

Звісно, суд має певну дискрецію щодо судового збору, адже статтею 8 Закону України "Про судовий збір" йому надано право як відстрочити та розстрочити сплату судового збору, так і зменшити його розмір чи звільнити від сплати судового збору, покласти судові витрати на певну сторону у визначених процесуальним законодавством випадках. Однак про такі дії чітко має бути зазначено судом у процесуальному документі, а на питання регулювання та встановлення системи судового збору (бази судового збору, його ставок тощо) дискреція суду не поширюється.

Як вже зазначалося вище, пунктом 2 частини першої статті 164 ГПК України визначено, що до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Ті ж самі правила встановлені і для випадків збільшення позовних вимог та зміни предмета позову.

Недотримання цих правил зумовлює залишення заяви без руху, а в подальшому - повернення позовної заяви, як неподаної у відповідності до приписів статті 174 ГПК України.

За частиною десятою статті 174 ГПК України заяви, скарги, клопотання, визначені цим Кодексом, за подання яких передбачено сплату судового збору, залишаються судом без руху також у випадку, якщо на момент відкриття провадження за відповідною заявою, скаргою, клопотанням суд виявить, що відповідна сума судового збору не зарахована до спеціального фонду державного бюджету. Правила цієї частини не застосовуються до заяв про забезпечення доказів або позову.

Суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.

Питання про розподіл між сторонами судових витрат або повернення судового збору з бюджету вирішується судом в ухвалі про закриття провадження у справі (частина четверта статті 231 ГПК України), в ухвалі про залишення позову без розгляду (частина друга статті226 ГПК України), у резолютивній частині рішення (пункт 2 частини п`ятої статті 238 ГПК України).

Дійсно, законодавство України передбачає, що судовий збір має бути сплачено до відкриття провадження у справі або принаймні до прийняття остаточного судового рішення у ній. Саме в такому випадку судовий збір виконуватиме роль певного обмежувального заходу для регулювання доступу до суду, а також захищає суд від перенавантаження у зв`язку з поданням необґрунтованих або безпідставних позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг

Роль судді полягає в тому, щоб перевірити наявність сплати судового збору позивачем перед відкриттям провадження у справі або прийняттям заяв та скарг, а у разі відсутності сплати - залишити заяву без руху до усунення цього недоліку, або ж повернути її, якщо недолік не буде усунуто. Суд може виявити неправильний розрахунок і недоплату судового збору позивачем і після відкриття провадження у справі, застосувавши наведений вище процесуальний механізм.

У разі, коли суд такий неправильний розрахунок і недоплату судового збору позивачем до закінчення відповідного провадження не виявив, то настання в подальшому щодо позовних вимог наслідків, подібних до тих, що передбачені статтею 174 ГПК України, процесуальне законодавство не передбачає. Водночас обов`язок позивача здійснити фінансування судочинства, сплатити судовий збір у визначеному законом розмірі продовжує існувати і суд наділений повноваженнями стягувати судовий збір у примусовому порядку.

Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо ним не вирішено питання про судові витрати. Логіка та послідовність ухвалення додаткового рішення полягає в його ухваленні саме після прийняття судового рішення по суті справи.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати. Неповнота судового рішення може полягати в невирішеності деяких питань, що стояли перед судом. Однак, через незмінність судового рішення суд, який його ухвалив, не вправі при прийнятті додаткового рішення скасовувати чи змінити первісне рішення, проте він має право виправити деякі його недоліки, зокрема пов`язані з необхідністю розподілу судових витрат.

Отже, розподіл судових витрат, який не був здійснений судом при ухваленні рішення можливий шляхом ухвалення додаткового рішення в порядку пункту 3 частини першої статті 244 ГПК України, зокрема щодо достягнення з учасника справи недоплаченої суми судового збору.

Відповідних висновків дійшов і Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду за результатами касаційного розгляду справи № 756/16117/21 (постанова від 11.04.2024, у якій достягнув з Київської міської прокуратури на користь держави 7 095 грн судового збору за подання позову майнового характеру, оскільки прокурором у цій справі заявлено дві майнові вимоги (передання спірної квартири у власність та витребування спірної квартири), а судовий збір при поданні позову сплачено лише за одну позовну вимогу майнового характеру.

Верховний Суд у постановах у справі від 19.10.2021 у справі № 918/188/21, від 24.05.2022 у справі № 910/19980/20 дійшов висновку, що якщо на момент пред`явлення позову встановити точну дійсну ціну позову неможливо, і суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна, не мав права зобов`язувати позивача доплачувати суму судового збору та постановляти ухвалу про залишення позову без руху відповідно до частини одинадцятої статті 176 ГПК України, а має встановити ціну позову при розгляді справи та здійснити розгляд справи по суті і відповідно до статті 129 цього Кодексу розподілити судові витрати за результатами такого розгляду, зокрема, стягнувши недоплачений судовий збір.

Водночас Верховний Суд у постановах від 01.08.2024 у справі № 910/5740/21, від 29.05.2025 у справі № 916/1101/21 дійшов висновку щодо наявності у суду права стягувати у порядку пункту 3 частини першої статті 244 ГПК України у Державний бюджет України несплачений (недоплачений) заявником судовий збір за подання процесуального документа, зокрема і вже розглянутого по суті з ухваленням рішення у справі.

Тобто, висновки Верховного Суду з цих питань є сталими та послідовними як у господарській, так і у цивільній юрисдикїї.

Передаючи справу на розгляд Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, колегія суддів вважала за необхідне відступити від такого висновку, обґрунтовуючи це тим, що зазначений підхід (можливість достягнення несплаченого (недоплаченого) заявником судового збору за подання процесуального документа, зокрема і вже розглянутого по суті з ухваленням рішення у справі) створює можливість покладення на заявника надмірного тягаря у вигляді сплати (доплати) судового збору вже після розгляду спору, у тому числі через значний термін, оскільки існує вірогідність, що зі сторони спору можуть бути стягнуті значні кошти за відсутності у нього можливості їх передбачити на етапі розгляду справи.

Для з`ясування питання чи може вважатися надмірним тягарем покладення, зокрема після ухвалення рішення по суті спору, на заявника сплату (доплату) судового збору, який ним не було сплачено в належному розмірі під час розгляду справи, слід виходити з того, що "надмірний тягар" - це оціночне поняття, яке використовується для опису ситуації, коли виконання запиту або певного обов`язку є надзвичайно складним або нездійсненним для суб`єкта. Це поняття залежить від багатьох факторів, і суб`єкт повинен довести, що задоволення такого обов`язку є надмірним тягарем.

Вважаємо, що сплата судового збору, в тому числі його примусове стягнення судом (достягнення недоплаченої суми) після ухвалення рішення по суті спору, не може вважатися "надмірним тягарем" для заявника (платника), оскільки сплата суми судового збору в належному розмірі є не правом, а обов`язком заявника (платника), а примусове його достягнення в разі недоплати суми, є обов`язком суду, навіть після ухвалення рішення по суті спору, у разі, якщо така обставина виявлена судом або учасником справи. Суд стягує судовий збір згідно з правильною ціною позову, незалежно від помилки позивача.

При цьому слід звернути увагу на те, що сплата судового збору у належному розмірі є важливим джерелом надходжень до спеціального фонду Державного бюджету України, який спрямовується на забезпечення судочинства та функціонування судової влади.

Натомість правова позиція, яка була запропонована колегією суддів, у разі застосування її до випадків несплати судового збору в цілому, призводить до висновків, за якими:

- несплата судового збору у повному розмірі розглядається як наслідок помилки саме суду та його відповідальність, залишаючи поза увагою відповідний невиконаний обов`язок платника судового збору;

- судовий збір залишається несплаченим і механізми достягнення його до бюджету відсутні;

- Закон України "Про судовий збір" та відповідні статті ГПК України не відповідають вимогам належної якості закону та не надають платнику судового збору можливості чітко та прогнозовано визначити належний до сплати судовий збір у відповідності до кількісного та змістовного складу його позовних вимог;

- суд, розпочавши провадження, позбавлений взагалі можливості достягнення судового збору і до прийняття рішення по суті справи (адже таке стягнення при ухваленні остаточного рішення за також буде неочікуваним та непрогнозованим).

Отже, діючи у відповідності до законодавства, позивач як передумову судового розгляду справи визначає та сплачує судовий збір в залежності від вартості майна, розрахунку стягуваних сум, змісту позовних вимог. Розмір належного до сплати в такому випадку судового збору відповідає ознакам прогнозованості очікуваних судових витрат як для самого позивача, так і для інших учасників справи.

Можна було б погодитися з висновками Верховного Суду про неможливість достягнути в подальшому судовий збір саме у цій конкретній справі, адже за обставинами цієї справи достягнення судового збору обґрунтовано невідповідністю визначеної позивачем вартості майна, що є предметом спору, дійсній, при тому, що суд першої інстанції не скористався правом, наданим йому частиною другою статті 163 ГПК України, під час розгляду справи по суті.

Однак висновки Верховного Суду не обмежуються обставинами, які склалися у цій конкретній справі, а мають загальний характер і поширюються й на ті випадки, коли мала місце неправильна кваліфікація позивачем майнової/немайнової природи позовних вимог, помилкове визначення кількості окремих позовних вимог, які підлягають оплаті судовим збором, що однак об`єктивно не може змінювати розмір належного до сплати судового збору, звільняти від його сплати до Державного бюджету.

У разі, коли суд такий неправильний розрахунок і недоплату судового збору позивачем до закінчення відповідного провадження не виявив, то настання в подальшому щодо позовних вимог наслідків, подібних до тих, що передбачені статтею 174 ГПК України, процесуальне законодавство не передбачає. Водночас обов`язок позивача здійснити фінансування судочинства, сплатити судовий збір у визначеному законом розмірі продовжує існувати і суд наділений повноваженнями стягувати судовий збір у примусовому порядку з використанням процесуального механізму додаткового рішення.

При цьому, висновки Верховного Суду у цій справі щодо відсутності процесуального механізму достягнення судового збору не узгоджуються з постановою Верховного Суд у складі Касаційного цивільного суду від 11.04.2024 у справі № 756/16117/21, у якій за результатами касаційного розгляду достягнуто з Київської міської прокуратури на користь держави 7 095 грн судового збору за подання позову майнового характеру, оскільки прокурор у цій справі заявив дві майнові вимоги (передання спірної квартири у власність та витребування спірної квартири), а судовий збір при поданні позову сплатив лише за одну позовну вимогу майнового характеру.

Тобто, в разі, якщо об`єднана палата не була згодна із наведеною постановою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 11.04.2024 у справі № 756/16117/21, справа № 925/1421/20 підлягала передачі до Великої Палати Верховного Суду для відступу від цього висновку.

У зв`язку із викладеним вважаємо, що Верховний Суд не мав підстав скасовувати оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій і відмовляти у задоволенні заяви відповідача-2 про ухвалення додаткового рішення у цій справі, а мав залишити без змін судові рішення, якими суди цілком обґрунтовано достягнули з позивача судовий збір в сумі, яка була недоплачена позивачем в суді першої інстанції при поданні позовної заяви.

Судді Олег ВАСЬКОВСЬКИЙ

Лариса РОГАЧ