Рішення від 26 липня 2026 р. у справі №489/6121/26 — Інгульський районний суд міста Миколаєва

Справа № 489/6121/26

Провадження № 2-а/489/70/26

РІШЕННЯ

Іменем України

27 липня 2026 року м. Миколаїв

Інгульський районний суд м. Миколаєва в складі головуючого судді Костюченка Г.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення,

встановив:

В липні 2026 ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Савченка А.П. звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати постанову № 381 від 14.05.2026 про накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 17 000,00 грн. по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП; стягнути з відповідача судовий збір.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковника ОСОБА_2 , № 381 від 14 травня 2026 року у справі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 17 000,00 грн.

Підставою для винесення оскаржуваної постанови зазначено протокол про адміністративне правопорушення № 266 від 07 травня 2026 року, складений за частиною третьою статті 210-1 КУпАП, суть якого, за твердженням відповідача, полягає в тому, що позивач «не прибув вчасно за повісткою».

Водночас зі змісту самої оскаржуваної постанови вбачається, що фактичною підставою притягнення до відповідальності стали такі обставини: 07 травня 2026 року позивач нібито відмовився від особистого отримання повістки № 7255179 від 07 травня 2026 року про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 07 травня 2026 року на 16 год. 00 хв. з метою проходження медичного огляду, після чого того ж дня — 07 травня 2026 року було складено акт про відмову від отримання повістки № 272 та протокол про адміністративне правопорушення № 266.

Таким чином, повістка, виклик за якою поставлено позивачу в провину, датована тим самим днем (07.05.2026), у який вона мала бути вручена, і зобов`язувала прибути до РТЦК того ж дня о 16 год. 00 хв.

Акт про відмову від отримання повістки та протокол про адміністративне правопорушення складені відповідачем також 07.05.2026.

Позивач вважає оскаржувану постанову протиправною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню.

Також відповідна копія постанови не надходила на поштову адресу позивача, тобто жодним чином не було повідомлено про винесене рішення про накладення адміністративного стягнення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення є протиправною та підлягає скасуванню.

Розгляд справи про адміністративне правопорушення був проведений без участі громадянина ОСОБА_1 , якому не було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи, що підтверджується відсутністю його підпису на постанові, яка, відповідно до вимог чинного законодавства, мала бути вручена або доведена до відома в установленому порядку.

Згідно до норми, яка була вказана в оскаржуваній постанові зазначено, що ОСОБА_1 порушив вимоги ч. 1 ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а саме: відмовився від підписання та отримання повістки на виклик до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Однак відповідно до вищевказаної норми громадянин не має за обов`язок отримати повістку, але з`явитися «за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці».

Сам лише факт відмови від отримання повістки не створює склад правопорушення, зокрема у частині явки у визначений строк до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Посилаючись на викладене, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою Інгульського районного суду міста Миколаєва від 06.07.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповіді на відзив відповідач суду не надав.

Суд дослідивши матеріали справи і встановивши фактичні обставини, дійшов наступного.

постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковника ОСОБА_2 , № 381 від 14 травня 2026 року у справі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 17 000,00 грн.

Підставою для винесення оскаржуваної постанови зазначено протокол про адміністративне правопорушення № 266 від 07 травня 2026 року, складений за частиною третьою статті 210-1 КУпАП, суть якого, за твердженням відповідача, полягає в тому, що позивач «не прибув вчасно за повісткою».

Водночас зі змісту самої оскаржуваної постанови вбачається, що фактичною підставою притягнення до відповідальності стали такі обставини: 07 травня 2026 року позивач нібито відмовився від особистого отримання повістки № 7255179 від 07 травня 2026 року про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 07 травня 2026 року на 16 год. 00 хв. з метою проходження медичного огляду, після чого того ж дня — 07 травня 2026 року було складено акт про відмову від отримання повістки № 272 та протокол про адміністративне правопорушення № 266.

Таким чином, повістка, виклик за якою поставлено позивачу в провину, датована тим самим днем (07.05.2026), у який вона мала бути вручена, і зобов`язувала прибути до РТЦК того ж дня о 16 год. 00 хв.

Акт про відмову від отримання повістки та протокол про адміністративне правопорушення складені відповідачем також 07.05.2026.

Позивач вважає оскаржувану постанову протиправною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню.

Також відповідна копія постанови не надходила на поштову адресу позивача, тобто жодним чином не було повідомлено про винесене рішення про накладення адміністративного стягнення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення є протиправною та підлягає скасуванню.

Розгляд справи про адміністративне правопорушення був проведений без участі громадянина ОСОБА_1 , якому не було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи, що підтверджується відсутністю його підпису на постанові, яка, відповідно до вимог чинного законодавства, мала бути вручена або доведена до відома в установленому порядку.

Згідно до норми, яка була вказана в оскаржуваній постанові зазначено, що ОСОБА_1 порушив вимоги ч. 1 ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а саме: відмовився від підписання та отримання повістки на виклик до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Однак відповідно до вищевказаної норми громадянин не має за обов`язок отримати повістку, але з`явитися «за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці».

Доказів іншого суду представником відповідача не надано.

Розгляд справи про адміністративне правопорушення був проведений без участі громадянина ОСОБА_1 , якому не було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи, що підтверджується відсутністю його підпису на постанові, яка, відповідно до вимог чинного законодавства, мала бути вручена або доведена до відома в установленому порядку.

Згідно частини першої статті 22 Закону № 3543-XII громадяни зобов`язані:

- з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;

- надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом;

- проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Як матеріали справи, так і згаданий протокол та оскаржувана постанова не містять відомостей про те, що позивач не з`явився за викликом ТЦК та СП, не виконав рішення з проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, не надав в установленому порядку будівлі, споруди, транспортні засоби чи інше майно.

Відмова же особи від отримання повістки не є порушенням обов`язків, що передбачені у вказаній нормі.

Таким чином покликання на порушення позивачем частини першої статті 22 Закону № 3543-XII є безпідставним. Відомостей про порушення позивачем будь-яких інших норм законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію для цілей притягнення позивача до відповідальності за статтею 210-1 КУпАП матеріали справи, протокол або ж оскаржувана постанова не містять.

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону № 3543-XII у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

Аналіз викладеного свідчить, що резервісти та військовозобов`язані мають обов`язок з`явитися у зазначені в повістці місце та строк. У свою чергу, суд наголошує на тому, що норми чинного законодавства, не містять приписів про обов`язок особи отримати повістку про виклик до відповідного ТЦК та СП.

Таким чином, сама лише відмова особи від отримання повістки щодо призову на військову службу не є порушенням законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зокрема частини першої статті 22 Закону № 3543-XII, як про це помилково вказано у протоколі про адміністративне правопорушення.

Також суд наголошує на тому, що відповідач не довів жодними доказами ні факту формування повістки, ні намагання її вручити позивачу, ні факту його відмови від її отримання.

Відповідно до пунктів 30, 40, 47 Порядку № 560 повістка формується за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів або бланк повістки заповнюється представником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу. Керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу накладає на повістку кваліфікований електронний підпис або особисто підписує повістку та скріплює гербовою печаткою (пункт 30).

Під час вручення повістки здійснюється фото- і відеофіксація із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації представником територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейським (пункт 40).

У разі відмови резервіста або військовозобов`язаного від отримання повістки представником, який уповноважений вручати повістки, складається акт відмови від отримання повістки, який підписується не менш як двома членами групи оповіщення. Акт відмови від отримання повістки оголошується громадянину . Акт відмови від отримання повістки реєструється в районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки (пункт 47).

Згідно підпункту 1 пункту 41 Порядку № 560 належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є: у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки.

Таким чином, доказами, що підтверджують відмову від отримання повістки є акт відмови від отримання повістки та відповідний відеозапис.

Суд наголошує на тому, що відповідного відеозапису відповідачем надано не було.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що посилання відповідача на те, що позивач відмовився від отримання повістки є необґрунтованим.

Зважаючи на викладене, у ході судового розгляду не підтвердились висновки відповідача щодо наявності у діях позивача складу адміністративного правопорушення, а тому притягнення останнього до відповідальності згідно оскаржуваної постанови є неправомірним.

Аналізуючи обставини притягнення позивача до адміністративної відповідальності, суд приходить до висновку про задоволення позову, скасування постанови та закриття справи про адміністративне правопорушення, що відповідає положенням п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Seryavin and others v. Ukraine, №4909, параграф 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

Враховуючи викладене, інше аргументи позивача, визначені ним як підстави позовних вимог, не мають вирішального значення для розгляду справи по суті та не спростовують висновків суду про задоволення позову.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, сплачений ним судовий збір в розмірі 605,60 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 18, 19, 241-246, 286 КАС України, суд -

вирішив:

Позовзадовольнити.

Скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення № 381 ві14.05.2026 про накладення адміністративного стягнення за ч. 3 ст.210-1 КУпАП на ОСОБА_1 штрафу в розмірі 17000,00 грн. та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Стягнути зІНФОРМАЦІЯ_1 на користьОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605 гривень 60 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;

відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_5 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Суддя Г.С.Костюченко

Повний текст судового рішення складено 27.07.2026.