Рішення від 26 липня 2026 р. у справі №489/2445/26 — Інгульський районний суд міста Миколаєва

Справа № 489/2445/26

Провадження № 2/489/1789/26

РІШЕННЯ

Іменем України

27 липня 2026 року м. Миколаїв

Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Микульшиної Г.А.,

із секретарем судового засідання Бородіною В.Ю.,

за участі:

представника позивача - адвоката Гавловської Ю.В.,

свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування Миколаївської міської ради про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини, визнання права власності в порядку спадкування за законом,

встановив:

В березні 2026 року ОСОБА_3 через свого представника адвоката Говловську Ю.В. із використанням системи «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до Територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування Миколаївської міської ради про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини, визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Свої вимоги мотивував тим, що його батькам ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на праві власності належала кв. АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4 , після смерті якого позивач у встановленому законом порядку прийняв спадщину та отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на частину вказаної квартири. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача ОСОБА_5 , після смерті якої відкрилась спадщина у вигляді належної їй частки кв. АДРЕСА_1 . Позивач ОСОБА_3 через свого представника звернувся до ПН ММНО Яковлєвої Н.П. із заявою про прийняття спадщини після смерті матері. Проте в оформленні спадкових прав після її смерті позивачу було відмовлено, оскільки на час смерті останньої він був зареєстрований за іншою адресою - АДРЕСА_2 . В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 посилається на те, що станом на час смерті його матері він проживав разом з нею, вони вели спільне господарство, спільно утримували житло, оплачували комунальні послуги, взаємно матеріально та морально підтримували один одного. Позивач за власні кошти здійснив поховання матері. Крім того, на переконання позивача, опосередковано факт його спільного проживання разом з матір`ю підтверджується тим, що його дружина була зареєстрована та проживала разом з нею за однією адресою. На теперішній час іншим шляхом, ніж в судовому порядку, позивач не має можливості захистити свої спадкові права.

Посилаючись на викладене ОСОБА_3 просить суд:

-встановити факт його постійного проживання разом з матір`ю - ОСОБА_5 , на час її смерті, а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

-визнати за ним право власності на частку кв. АДРЕСА_1 , після смерті матері - ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , в порядку спадкування за законом.

Також у позовній заяві ОСОБА_3 просив суд викликати в судове засідання для допиту в якості свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідно до ухвали Інгульського районного суду м. Миколаєва від 30.03.2026 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено її розгляд у підготовчому судовому засіданні; витребувано у ПН ММНО Яковлєвої Н.П. відомості щодо заведення/не заведення спадкової справи після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також відомості про залишення нею заповіту.

Витребувані відомості надійшли на адресу суду 03.06.2026.

Згідно ухвали Інгульського районного суду м. Миколаєва від 04.06.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті; викликано в судове засідання для допиту в якості свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 адвокат Гавловська Ю.В. позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила суд позов задовольнити.

Представник відповідача Територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування Миколаївської міської ради в судове засідання не з`явився, від нього 01.04.2026 надійшла зава про розгляд справи за його відсутності.

Свідок ОСОБА_1 , яка знала позивача та його батьків з початку 1980 років, оскільки працювала з ними всіма на заводі «Зоря» в судовому засіданні пояснила, що знала всю сім`ю позивача: мати, батька, дружину та дочок позивача. Була у кв. АДРЕСА_1 не однократно. Знає та бачила, що з 2018 року позивач почав проживати у цій квартирі через похилий вік та стан здоров`я своїх батьків, оскільки вони потребували догляду та його допомоги, а він є був їх єдиним сином. Зокрема мати позивача взагалі була лежачою, а після смерті батька позивача у березні 2019 року і до її смерті у грудні 2018 року її стан здоров`я вкрай погіршився. Це все стало причиною проживання позивача із батьками за адресою: кв. АДРЕСА_1 із 2018 року по грудень 2019 року, допоки мама не померла та її не поховали.

Свідок ОСОБА_2 , яка знає позивача як колегу з 2009 року, з яким працювала в НКІ, в судовому засіданні пояснила, що знає, що через стан здоров`я своїх батьків з 2018 року по час смерті матері позивача ОСОБА_3 проживав кв. АДРЕСА_1 для того, щоб доглядати за ними. Саме до цієї квартири свідок неодноразово підвозила документи по роботі та спілкувалась із позивачем. Також сказала, що матір та батька позивача поховали у церкві на Театральній як раз навпроти їх будинку, де вони всі проживали. Вона разом із свідком ОСОБА_1 була на похованні як батька так і матері позивача.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, допитавши свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти і відповідні їм правовідносини.

Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 23).

25.07.1987 було укладено шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 (а.с. 27).

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 02.04.1993, виданого ЖКВ ПО «Зоря», ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності належить кв. АДРЕСА_1 (а.с. 24).

ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилась спадщина у вигляді належної йому частки кв. АДРЕСА_1 (а.с. 4, зворотня сторона).

У відповідності до свідоцтва про право на спадщину за законом від 11.02.2026, виданого приватним нотаріусом ММНО Савченком І.М., спадкоємцем частки в праві власності на кв. АДРЕСА_1 , яка належала спадкоємцю ОСОБА_4 , є його син - ОСОБА_3 (а.с. 25).

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача - ОСОБА_5 (а.с. 4). Після її смерті відкрилась спадщина у вигляді належної їй частки кв. АДРЕСА_1 .

Позивач ОСОБА_3 звернувся до нотаріуса із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину після смерті матері, проте відповідно до постанови нотаріуса від 17.02.2026 йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки заява на прийняття спадщини не була подана у встановлений законом строк до органів нотаріату. Доказів про постійне проживання разом зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини не надано (а.с. 22).

Разом з тим, в обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 посилається на те, що на момент смерті його матері ОСОБА_5 він постійно проживав разом з нею за адресою: АДРЕСА_3 . Вказану обставину підтверджує акт про проживання від 27.02.2026 (а.с. 6, зворотня сторона). Також згідно витягу з Реєстру територіальної громади м. Миколаєва від 23.02.2026 дружина позивача ОСОБА_7 з 01.11.2016 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 7).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).

У статті 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина друга статті 1220 ЦК України).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (частини перша, друга статті 1223 ЦК України).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (стаття 1268 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина перша статті 1272 ЦК України).

Стаття 1296 ЦК України передбачає, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20).

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 346/2744/21).

Для визнання права власності (чи визнання права на частку в праві спільної часткової власності) за спадкоємцем законодавцем не передбачено обов`язкового пред`явлення окремої позовної вимоги про встановлення факту прийняття спадщини спадкодавцем. Тобто, така обставина (факт прийняття спадщини спадкодавцем), у разі пред`явлення позову про визнання права власності (чи визнання права на частку в праві спільної часткової власності) за спадкоємцем, встановлюється під час розгляду такого позову. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11.09.2024 по справі № 642/4502/17.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї

Відповідно до положень ч.ч. 2, 4 ст. 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення зі спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 21 березня 2019 року в цивільній справі №461/4689/15-ц та від 12 серпня 2019 року у справі №521/16365/15, який відповідно до положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховується судом при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин.

У відповідності до п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7, в разі, якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Метою встановлення факту спільного проживання заявника зі спадкодавцем є необхідність реалізації права на оформлення спадкового майна, отже такий факт породжує юридичні наслідки; чинним законодавством не передбачено іншого порядку встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем.

Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця за останнім місцем проживання спадкодавця не є доказом того, що він не проживав із спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо передбачені частиною третьою статті 1268 ЦК України обставини підтверджуються іншими належними і допустимими доказами. Аналогічного висновку дійшов ВС у своїй постанові від 04 липня 2018 року по цивільній справі № 404/2163/16-ц.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами: письмовими доказами, показаннями свідків.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі викладеного, надавши оцінку доказам в цілому, а також кожному доказу окремо, суд приходить до висновку про задоволення позову ОСОБА_3 в частині вимог про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем ОСОБА_5 станом на час відкриття спадщини, про що свідчить реальність сімейних відносин між ними, підтверджена дослідженими судом письмовими доказами та показами свідків, а саме пов`язаність спільним місцем проживання, побутом та наявністю взаємних прав і обов`язків.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно (частина перша статті 1297 ЦК України).

Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права власності на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якого є нерухоме майно, але не отримав свідоцтва про право на спадщину, не має можливості розпоряджатися таким майном, оскільки у нього немає правовстановлюючого документа на спадкування нерухомого майна.

Відповідно до ст. 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

За змістом статті 392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку, коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право.

При цьому відповідно до частини першої статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов?язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованою Законом від 17 липня 1997р. № 475/97-ВР, зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги, що іншим шляхом, аніж зверненням до суду із даним позовом, ОСОБА_3 не має можливості захистити свої спадкові права, суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання права власності в порядку спадкування обґрунтовані і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Оскільки позивачем не було заявлено вимоги про розподіл судових витрат, керуючись принципом диспозитивності цивільного судочинства - витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 141, 263-265 ЦПК України, суд -

вирішив:

Позов ОСОБА_3 до Територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування Миколаївської міської ради про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини, визнання права власності в порядку спадкування за законом - задовольнити.

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з матір`ю - ОСОБА_5 , на час її смерті, а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на частку кв. АДРЕСА_1 , після смерті матері - ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , в порядку спадкування за законом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості про учасників справи:

позивач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ;

відповідач: Територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування Миколаївської міської ради, ЄДРПОУ 26565573, адреса: м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20.

Повний текст рішення складено 27.07.2026.

Суддя Г.А. Микульшина