Вирок від 26 липня 2026 р. у справі №470/1098/25 — Березнегуватський районний суд Миколаївської області

Провадження № 1-кп/470/31/26

Справа № 470/1098/25

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 року с-ще Березнегувате

Березнегуватський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю начальника Березнегуватського відділу Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області ОСОБА_2 , прокурора вказаного відділу окружної прокуратури ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , секретарів судового засідання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с-ща Березнегувате кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18 травня 2024 року №12024152310000278, за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Березнегувате Миколаївської області, громадянина України, освіта професійно-технічна, не одруженого, утриманців не маючого, раніше не судимого, офіційно не працюючого, військовозобов`язаного, зареєстрованого та фактично проживаючого по АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України,

ВСТАНОВИВ:

15 травня 2024 року, в період з 08 до 18 години, ОСОБА_4 , який перебував у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 , що по АДРЕСА_2 , працівниками вказаного відділу було виписано та оголошено зміст повістки про необхідність прибуття о 08 годині 16 травня 2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 для відправки до військової частини НОМЕР_1 для проходження військової служби за мобілізацію, однак ОСОБА_4 , будучи військовозобов`язаним з 25 квітня 2024 року, придатним до військової служби згідно довідки військово-лікарської комісії КНП «Березнегуватська центральна районна лікарня» №214 від 10 травня 2024 року, не маючи права на відстрочку, у порушення ст.65 Конституції України, частини 10 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу в Україні», Указу Президента України №69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію», з метою ухилення від призову за мобілізацією, без поважних причин, пославшись на неможливість проходження військової служби через релігій переконання, умисно відмовився від отримання вказаної повістки та 16 травня 2024 року о 08 годині не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 для проходження військової служби та відправки до військової частини НОМЕР_1 , тим самим ухилився від призову під час мобілізації.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не визнав, пояснив, що він з 16 липня 2016 року є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні та у травні 2024 року був викликаний до ІНФОРМАЦІЯ_3 , де отримав направлення на проходження військово-лікарської комісії та після її проходження був визнаний придатним для проходження військової служби. 15 травня 2024 року у приміщенні вказаного відділу ІНФОРМАЦІЯ_2 йому було виписано та оголошено вголос повістку про явку наступного дня о 08 годині до ІНФОРМАЦІЯ_2 для відправлення до військової частини, однак він від її отримання відмовився, наступного дня до відділу ІНФОРМАЦІЯ_2 не з`явився, написав письмову заяву про надання йому можливості проходити альтернативну службу через релігійні переконання, однак згодом отримав відповідь про неможливість проходження альтернативної служби у воєнний час, до дня повідомлення про підозру до ІНФОРМАЦІЯ_3 не з`являвся. Також пояснив, що знає про вимоги чинного законодавства України про необхідність проходження військової служби за мобілізацією, однак не може її проходити через релігійні переконання.

Не дивлячись на невизнання вини обвинуваченим, його вина у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення підтверджується сукупністю досліджених в судовому засіданні доказів.

Так за повідомленням від 16 травня 2024 року, адресованим на ім`я ТВО начальника СПД №1 відділення поліції №2 Баштанського РВП ГУНП в Миколаївській області, начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 просив притягнути до кримінальної відповідальності ОСОБА_4 , який 15 травня 2024 року в приміщенні вказаного відділу ІНФОРМАЦІЯ_2 відмовився від отримання повістки про необхідність прибуття наступного дня о 08 годині до відділу для відправки до військової частини для проходження військової служби під час мобілізації, умотивувавши свої дії релігійними переконаннями (а.п.78 т.2).

За даними картки обстеження та медичного огляду КНП «Березнегуватська ЦРЛ» від 10 травня 2024 року і довідки військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 від 10 травня 2024 року, отриманих старшим слідчим СВ ВП №2 Баштанського РВП за протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 15 травня 2025 року, на підставі ухвали слідчого судді Снігурівського районного суду Миколаївської області від 15 квітня 2025 року, обвинуваченого ОСОБА_4 було визнано придатним до військової служби (а.п.119-122,125-126 т.2).

Згідно повістки на відправку ІНФОРМАЦІЯ_4 , обвинуваченого ОСОБА_4 зобов`язано з`явитися 16 травня 2024 року о 08 годині до третього відділу вказаного територіального центру, що по АДРЕСА_3 , для відправки у команду НОМЕР_1 , однак отримувати вказану повістку, у зв`язку з небажанням проходити військову службу за мобілізацією через релігійні переконання, 15 травня 2024 року обвинувачений відмовився, про що старшим офіцером відділення обліку мобілізаційної роботи ІНФОРМАЦІЯ_2 було складено відповідний рапорт та обвинуваченим ОСОБА_4 написано власноручно письмову заяву. У вказаній заяві обвинувачений також зазначав що має право на невійськову службу (а.п.128-130 т.2).

В ході судового розгляду свідок ОСОБА_8 показав, що з лютого 2023 року до серпня 2025 року проходив службу на посаді начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 та у травні 2024 року працівники відділу в його присутності, після проходження обвинуваченим ОСОБА_4 військово-лікарської комісії та визнання його придатним до військової служби, в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_5 намагалися вручити повістку для відправки наступного дня у військову частину, однак обвинувачений від отримання повістки відмовився, через неможливість проходити військову службу за мобілізацією, у зв`язку з релігійними переконаннями, про що власноручно написав відповідну заяву, в якій просив направити його на альтернативну службу, однак йому було роз`яснено про неможливість альтернативної служби у період воєнного стану та попереджено про кримінальну відповідальність за ухилення від мобілізації. Вказана повістка була оголошена працівниками відділу обвинуваченому вголос, однак він наступного дня для відправки до військової частини не з`явився, у зв`язку з чим він повідомив поліцію про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення. Крім того показав, що акт про відмову від отримання повістки працівниками відділу не складався, оскільки обвинувачений самостійно написав письмову заяву про відмову від її отримання.

Показання свідка ОСОБА_8 повністю узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_9 , наданими в судовому засіданні, який у 2024 році працював на посаді інструктора рекрутенгу та комплектування ІНФОРМАЦІЯ_2 та у травні 2024 року в його присутності працівники третього відділу намагалися вручити повістку для відправки у військову частину обвинуваченому ОСОБА_4 , які є аналогічними по суті.

Крім того, за даними директора КНП «Березнегуватська ЦРЛ» від 30 травня 2024 року, наданими на запит слідчого СВ ВП №3 Баштанського РВП від 24 травня 2024 року, обвинувачений ОСОБА_4 , крім проходження ВЛК 10 травня 2024 року, в період з 01 січня 2024 року до 30 травня 2024 року за медичною допомогою до вказаного підприємства не звертався (а.п.85-86 т.2).

У відповідності до інформації в.о. директора КНП «Миколаївський обласний центр психічного здоров`я» від 04 липня 2024 року обвинувачений ОСОБА_4 лікування у вказаному закладі не проходив та не проходить (а.п.88 т.2).

Згідно довідки начальника Служби у справах дітей Березнегуватської селищної ради від 15 серпня 2024 року обвинувачений ОСОБА_4 , станом на 15 серпня 2024 року, на обліку як опікун, піклувальник, прийомний батько чи батько-вихователь не перебуває (а.п.90 т.2).

За даними голови Березнегуватської селищної ради від 28 травня 2025 року обвинувачений ОСОБА_4 на обліку як особа, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, не перебуває (а.п.113 т.2).

Згідно довідки начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 28 травня 2025 року у обвинуваченого ОСОБА_4 відсутні близькі родичі, яка загинули під час проходження військової служби в Збройних Силах України (а.п.115 т.2).

Досліджені в ході судового розгляду докази підтверджують, що поважних причин неявки 16 травня 2024 року о 08 годині до ІНФОРМАЦІЯ_2 для проходження військової служби та відправки до військової частини НОМЕР_1 у обвинуваченого не було.

Доводи обвинуваченого та його захисника про те, що ОСОБА_4 від військової служби за мобілізацією не відмовлявся, а через релігійні переконання хотів проходити альтернативну (невійськову) службу, судом до уваги не приймається, оскільки за вимогами ст.ст.1 та 4 ЗУ «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження лише строкової військової служби та на неї направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2025 року у справі № 573/838/24 зазначила, що право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним.

Частина 2 статті 35 Конституції України, частина 3 статті 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права і частина 2 статті 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в схожих виразах допускають таке обмеження в інтересах громадського порядку або безпеки, здоров`я чи моралі, а також захисту прав і свобод інших людей. Усі ці положення вимагають, щоб таке обмеження було встановлено законом і було виваженим (пропорційним до заявленої мети).

Як і в інших випадках, закон, який визначає застосування таких обмежень, має бути чітким, зрозумілим для відповідної особи, а його застосування має бути передбачуваним та точним, щоб захистити особу від свавілля.

Об`єднана палата зазначає, що законодавець чітко відрізняє два види військової служби: строкову військову службу та військову службу за призовом під час мобілізації. Якщо в разі призову на строкову військову службу для сумлінного відмовника доступна можливість замінити таку службу альтернативною відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», то в разі призову під час мобілізації закон не передбачає такої можливості й, відповідно, процедури заміни.

На думку об`єднаної палати, національне законодавство відповідає критеріям доступності і чіткості. Також не викликає сумніву, що неможливість для військовозобов`язаного відмовитися від призову під час мобілізації є свідомим й послідовним вибором законодавця.

Як вважає об`єднана палата, неможливість відмовитися від військової служби на підставі переконань також має легітимну мету в ситуації, в якій перебуває держава.

Українське суспільство змушене захищатися від військового нападу сусідньої держави. Військові дії агресора мають широкомасштабний характер й охопили майже всі області України, протяжність лінії оборони сягнула значної частини її кордону. Україна обороняється від нападу держави, яка значно переважає її за площею, кількістю населення, озброєння, а також володіє ядерною зброєю. Ці та інші фактори можуть характеризуватися як непередбачувана та виключна ситуація (див., наприклад, рішення у справі «Cristian-Vasile Terhes against Romania» від 13 квітня 2021 року, № 49933/20).

У такій ситуації загальну військову мобілізацію оголошено з легітимною метою оборони від агресії, яка загрожує існуванню нації. Захист нації та життя її людей може розглядатися як легітимний інтерес у громадській безпеці для захисту прав і свобод інших людей, включно й цивільних осіб. Якщо існування України поставлено під загрозу, то держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження (у тому числі мобілізації військовозобов`язаних). Така легітимна мета дозволяє державі впроваджувати пропорційні обмеження, у тому числі виключати можливість відмови від військової служби з міркувань, зумовлених певними переконаннями.

Об`єднана палата не бачить підстав вважати, що право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою, гарантоване частиною 4 статті 35 Конституції України, поширюється на ситуацію, що загрожує існуванню нації. Відповідно підхід законодавця, який виключив можливість такої заміни, відповідає статті 35 Конституції в сукупності зі статтями 17 та 65 Основного Закону України.

За таких обставин, на думку об`єднаної палати, законодавство, яке виключає можливість сумлінної відмови від призову під час мобілізації (в тому числі стаття 336 КК України, яка слугує забезпеченню призову під час мобілізації), не суперечить статті 35 Конституції України.

Тому об`єднана палата констатує, що законодавство не передбачає можливості уникнути призову за мобілізацією на підставі релігійних або нерелігійних переконань, навіть якщо їх щирість і послідовність не ставиться під сумнів, і таке обмеження свободи сповідувати свої релігійні або нерелігійні переконання має легітимну мету.

Суд не залишає поза увагою посилання захисника на численні рішення ЄСПЛ, що стосуються відмови від військової служби через релігійні переконання (зокрема, рішення «Bayatyan v. Armenia» від 07 липня 2011 року, № 23459/03). Погоджуючись з тлумаченням ЄСПЛ статті 9 Конвенції в контексті сумлінної відмови від військової служби, суд вважає, що ситуація, в якій перебуває Україна внаслідок масштабної агресії з боку російської федерації, не дає можливості вважати висновки ЄСПЛ, які стосувалися подій в обстановці мирного часу, беззастережно застосовними у даній справі.

Також не приймаються до уваги судом і доводи захисника про відсутність в діях обвинуваченого складу інкримінованого йому кримінального правопорушення, зокрема суб`єктивної сторони, через сталі релігійні переконання, несумісні з проходженням військової служби, оскільки статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що під час мобілізації громадяни (військовозобов`язані та резервісти) зобов`язані з`явитися на збірні пункти у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях. У разі отримання повістки про виклик громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

Об`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, є суспільні відносини, що забезпечують обороноздатність України, зокрема комплектування її Збройних Сил, на які Конституцією України покладаються найважливіші функції: оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості.

Об`єктивна сторона виявляється в бездіяльності - в ухиленні від призову за мобілізацією будь-яким способом, тобто в невиконанні загального обов`язку відбувати військову службу, покладеного на громадян України ст. 65 Конституції України. При цьому ухилення має місце у випадку, коли особа отримала повідомлення (повістку) про призов, однак не з`являється без поважних причин до призовного пункту в строки, зазначені у повідомленні, або хоча і не отримала повідомлення, але знає про призов і не з`являється до призовного пункту. Закінченим є злочин з моменту неприбуття особи за викликом.

Суб`єкт кримінального правопорушення спеціальний - особа, що підлягає мобілізації.

Суб`єктивна сторона полягає в тому, що злочин може бути вчинено лише з прямим умислом, а мотиви на кваліфікацію не впливають.

До аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд у постанові від 04 червня 2026 року у справі № 678/1251/24.

Клопотання захисника від 08 лютого 2026 року про визнання доказів недопустимими, зокрема, копії картки обстеження та медичного огляду обвинуваченого від 10 травня 2024 року, копії довідки військово лікарської комісії від 10 травня 2024 року, копії облікової картки до військового квитка обвинуваченого, які були долучені начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 до заяви про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, як таких, що були отримані всупереч вимогам ч.2 ст.159 КПК України, суд вважає безпідставним та таким, що задоволенню не підлягає, оскільки в ході судового розгляду прокурором до суду як доказ винуватості ОСОБА_4 було надано оригінали вказаних документів, які отримані органом досудового розслідування на підставі протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 15 травня 2025 року, дозвіл на який було надано ухвалою слідчого судді Снігурівського районного суду Миколаївської області від 15 квітня 2025 року (а.с.119-122 т.2).

Також клопотання захисника від 08 лютого 2026 року про визнання недопустимими доказами документів, зокрема листа Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції від 19 серпня 2024 року, листа ІНФОРМАЦІЯ_3 від 08 квітня 2025 року, журналу реєстрації направлень на ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 , які були надані на запит органу досудового розслідування та DVD диску з відеозаписом вручення повідомлення про підозру батькам обвинуваченого, як таких, що отримані у поза процесуальний спосіб з порушенням вимог КПК України, також є безпідставним та таким, що задоволенню не підлягає, оскільки за вимогами ч.2 ст.93 КПК України сторона обвинувачення здійснює збирання доказів, зокрема, шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом, а фіксація процесуальної дії за допомогою технічних засобів під час досудового розслідування, передбачена ст.107 КПК України.

Крім того, доводи захисника, викладені у клопотанні від 12 лютого 2026 року, про неналежність доказів у справі, зокрема, протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 15 травня 2025 року, ухвали слідчого судді Снігурівського районного суду Миколаївської області від 15 квітня 2025 року, довідки директора КНП «Березнегуватська ЦРЛ» від 30 травня 2024 року, інформації в.о. директора КНП «Миколаївський обласний центр психічного здоров`я» від 04 липня 2024 року, довідки начальника Служби у справах дітей Березнегуватської селищної ради від 15 серпня 2024 року, довідки голови Березнегуватської селищної ради від 28 травня 2025 року, довідки начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 28 травня 2025 року та документів, що характеризують особу обвинуваченого, є необґрунтованими, оскільки вказані документи прямо чи непрямо підтверджують існування обставин, які підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні, що у відповідності до ст.85 КПК України є належними доказами.

За такого, вину обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, суд знаходить доведеною.

Дії ОСОБА_4 суд кваліфікує в межах пред`явленого йому обвинувачення за ст.336 КК України, як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.

Вивченням особи обвинуваченого встановлено, що він раніше не судимий, до адміністративної відповідальності також не притягувався, за місцем проживання він характеризується виключно позитивно, не одружений, утриманців не має, військовозобов`язаний, на обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває, є членом та волонтером громадської організації «Разом зробимо», з 2016 року є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідки Єгови в Україні (а.п.94,199-211 т.2, 145,159-160 т.3).

За даними досудової доповіді, наданої Баштанським районним сектором № 4 філії Державної установи «Центр пробації» в Миколаївській області, ризик вчинення обвинуваченим повторного кримінального правопорушення оцінюється як середній, ризик небезпеки для суспільства також оцінюється як середній, а його виправлення можливе без ізоляції від суспільств та не становить високої небезпеки для суспільства (а.п.25-29 т.2).

Призначаючи покарання обвинуваченому суд враховує тяжкість та суспільну небезпечність кримінального правопорушення, що відноситься до нетяжкого злочину, однак вчинений у період дії воєнного стану та оголошеної загальної мобілізації, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, обставини його вчинення та дані про особу обвинуваченого.

Обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання обвинуваченого судом не встановлено.

За такого, з урахуванням наведених даних про особу обвинуваченого, відсутністю обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання, тяжкості та суспільної небезпечності кримінального правопорушення, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції частини статті обвинувачення, оскільки воно буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Доводи захисника про можливість призначення обвинуваченому покарання із застосуванням ст.75 КК України судом до уваги не приймаються, оскільки на думку суду в умовах воєнного стану вказане кримінальне правопорушення має особливий суспільний резонанс, а дії обвинуваченого, який ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, нівелюють важливість виконання конституційного обов`язку іншими громадянами.

За вимогами ч.1 вказаної статті якщо суд, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільненні від відбування покарання з випробуванням.

Покарання має виховну мету, направлену на запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Ураховуючи ситуацію, яка наразі склалася в країні (збройна агресія рф) та конституційний обов`язок кожного громадянина по захисту Батьківщини, вчинений обвинуваченим умисний нетяжкий злочин представляє значну суспільну небезпеку, тому звільнення останнього від відбування призначеного покарання з випробуванням створює в очах громадян та суспільства в цілому негативне враження безладдя та безкарності, може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим.

Відповідно до ч.1 ст.1 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

В умовах збройної агресії з боку іншої держави захист Вітчизни набуває особливого значення. Відтак наслідки ухилення від військової служби в таких умовах мають через призначення покарання досягати мети, яка полягає у запобіганні вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, як того вимагають положення ч.1 ст.1 та ч.2 ст.50 Кримінального кодексу України.

У постанові Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі № 636/6354/23 (провадження № 51-341км25) зроблено висновок про те, що: «відсутність належного реагування держави, зокрема суду під час призначення покарання за вчинення військовозобов`язаними кримінальних правопорушень у сфері забезпечення призову та мобілізації під час збройної агресії та повномасштабного вторгнення збройних сил російської федерації на територію України, нівелює визначену статями 50, 65 КК України мету покарання і може призвести до збільшення кількості аналогічних кримінальних правопорушень іншими особами, а також неспроможності забезпечення належного виконання завдань з оборони держави, захисту незалежності й територіальної цілісності України, що призведе до порушення прав та інтересів суспільства і держави в цілому».

Вказані обставини виключають можливість звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, адже навіть здійснення нагляду з боку органів пробації не забезпечить виправлення і перевиховання винного, а посилання захисника на постанову Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27 жовтня 2025 року у справі № 573/838/24 та постанову колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06 травня 2026 року у справі №679/1595/24, якими засудженим було призначено покарання за аналогічне кримінальне правопорушення із застосуванням ст.75 КК України, носять більш виключний характер, оскільки стосуються священнослужителів, старійшин (єпископів) релігійного збору релігійної організації «Релігійний центр свідків Єгови в Україні».

Керуючись ст.ст. 368, 370, 374 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, призначивши йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

Міру запобіжного заходу до вступу вироку в законну силу залишити обвинуваченому попередню - домашній арешт в період з 22 до 06 години, із залишенням покладених на нього обов`язків.

Строк відбуття покарання ОСОБА_4 рахувати з дня приведення даного вироку до виконання, зарахувавши у строк відбуття покарання час його затримання з 29 до 30 жовтня 2025 року включно за ухвалою слідчого судді Снігурівського районного суду Миколаївської області від 24 липня 2025 року із розрахунку, за вимогами ч.5 ст.72 КК України, один день затримання за один день позбавлення волі та період перебування його під цілодобовим домашнім арештом з 30 жовтня 2025 року до 07 квітня 2026 року включно, із розрахунку, за вимогами ч.7 ст.72 КК України, що три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.

Речові докази, що перебувають в матеріалах кримінального провадження, а саме особову справу на ОСОБА_4 , до якої входить картка обстеження та медичного огляду від 10 травня 2024 року, довідка ВЛК від 10 травня 2024 року, облікова картка, заява ОСОБА_4 від 15 травня 2024 року, рапорт старшого офіцера відділення обліку мобілізаційної роботи ОСОБА_11 від 15 травня 2024 року, повістка від 15 травня 2024 року, повернути до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вирок суду може бути оскаржений до Миколаївського апеляційного суду через Березнегуватський районний суд Миколаївської області протягом 30 днів з дня його проголошення, а обвинуваченим у той же строк з моменту вручення йому копії вироку.

Вирок набуває законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя ОСОБА_1