Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №908/913/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.07.2026 року м.Дніпро Справа № 908/913/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідач )

суддів: Чередка А.Є., Мороза В.Ф.

розглянувши у порядку письмового провадження

без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю “Універсал МТЗ”

на рішення Господарського суду Запорізької області від 19.06.2026 р.

( суддя Лєскіна І.Є., м. Запоріжжя, повний текст рішення складено 24.06.2026 р.)

у справі

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю “Універсал МТЗ”

( м. Дніпро )

до відповідача:

Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом”

в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція”

Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом”

( Запорізька область, м. Енергодар )

про стягнення суми 114 851,92 грн.,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Універсал МТЗ” звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом”, про стягнення з Відповідача: суми 114 851,92 грн., яка складається з: 77 545,92 грн. інфляційних втрат та 37 306,00 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем зобов`язань зі сплати заборгованості, визначеної рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.01.2024 р. у справі № 908/3222/23, за договором поставки товару № 53-121-01-21-10986 від 14.12.2021 р.. Позивач нарахував 3% річних та інфляційні втрати на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, за період з 15.04.2025 р. по 01.01.2026 р., на суму боргу 1 687 900,50 грн. та за період з 15.01.2026 р. по 01.02.2026 р., на суму боргу 784 873,74 грн..

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 19.06.2026 р. позов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі філії “Відокремлений підрозділ “Запорізька атомна електрична станція” Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Універсал МТЗ” 68 538 грн. 94 коп. інфляційних втрат, 32 324 грн. 44 коп. 3% річних, 2316 грн. 29 коп. судового збору. У решті позовних вимог відмовлено.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись з вказаним рішенням, через систему "Електронний суд", до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю “Універсал МТЗ”, в якій просить рішення Господарського суду Запорізької області від 19.06.2026р. у справі № 908/913/26 в частині відмови у задоволенні заявлених позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник вважає, що суд першої інстанції дійшов хибних висновків щодо моменту виконання Боржником зобов`язання з виконання рішення суду. Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про платіжні послуги» платіжна операція вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на рахунок отримувача або видачі суми платіжної операції отримувачу в готівковій формі. Згідно з п. 52 ч. 1 ст. 1 цього ж Закону отримувачем є особа, на рахунок якої зараховується сума платіжної операції. В межах спірних правовідносин отримувачем ( кредитором ) є виключно Стягувач - ТОВ «Універсал МТЗ». Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відтак, належним виконанням грошового зобов`язання є саме момент фактичного надходження та зарахування грошових коштів на банківський рахунок Позивача.

Водночас, на думку Скаржника, посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 22.05.2024 р. у справі № 910/3600/22 є безпідставним, оскільки правові висновки у вказаній справі сформовані за інших фактичних обставин. Зокрема, у наведеній судом першої інстанції практиці Верховний Суд досліджував питання виконання зобов`язань в межах окремого виконавчого провадження, де сплачені боржником кошти були чітко цільовими та персоніфікованими під конкретний наказ суду. Більш того, у вказаній постанові Верховного Суду жодним чином не вказано, що моментом фактичного виконання судового рішення є саме момент надходження коштів з рахунку Боржника на відповідний рахунок виконавчої служби, а не на рахунок Стягувача.

При цьому Скаржник зазначає, що у даній справі матеріалами справи підтверджується, що виконавче провадження з виконання наказу № 908/3222/23 було приєднано до зведеного виконавчого провадження № 74403832 про стягнення коштів з АТ «НАЕК «Енергоатом» на користь багатьох різних кредиторів. Зараховані на загальний рахунок зведеного провадження кошти були знеособленими. Боржник у зведеному провадженні не має правового контролю над порядком та строками розподілу цих сум, а самі кошти не вважаються належним виконанням перед конкретним кредитором до моменту, поки державний виконавець не здійснить їх персоніфікацію та розподіл.

Скаржник наголошує на тому, що наявність судового акта про стягнення чи відкриття виконавчого провадження не припиняє грошових зобов`язань Боржника та не позбавляє Кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум, які є способом захисту майнового інтересу від знецінення коштів, аж до моменту повного зарахування грошей Отримувачу. На підтвердження своєї позиції Апелянт посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 р. у справі № 916/190/18 та від 19.06.2019 р. у справі № 703/2718/16-ц, а також на п. 4.31 постанови Верховного Суду від 22.04.2020 р. у справі № 922/795/19.

ТОВ "Універсал МТЗ" подало відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій зазначило, що Відповідач, заперечуючи проти задоволення вимог апеляційної скарги, водночас посилається на обставини, що підтверджують позицію Позивача, а саме — що списання державним виконавцем грошових коштів з рахунку Боржника було здійснено в рамках зведеного виконавчого провадження, тобто на момент списання коштів з рахунку Боржника ці кошти не мали цільового призначення по виконанню рішення суду по справі № 908/3222/23. Позивач наголошує, що під виконанням зобов`язання Боржником потрібно розуміти саме виконання приписів рішення суду, а належним виконанням є момент фактичного надходження коштів на рахунок Стягувача. На підтвердження своєї позиції Позивач посилається на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.06.2026 р. у справі № 908/386/26, в якій за аналогічних фактичних обставин ( зведене виконавче провадження № 74403832 щодо АТ «НАЕК «Енергоатом» ), суд дійшов висновку, що зараховані Боржником кошти на загальний рахунок зведеного провадження були знеособленими, Боржник не має правового контролю над порядком та строками їх розподілу, а самі кошти не вважаються належним виконанням перед конкретним кредитором до моменту їх персоніфікації та розподілу державним виконавцем. Позивач відхиляє доводи Відповідача як такі, що не спростовують правильності його вимог.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

АТ "НАЕК "Енергоатом" в особі філії "ВП ЗАЕС" подало відзив на апеляційну скаргу, згідно якого заперечує проти апеляційної скарги ТОВ "Універсал МТЗ" та вважає її необґрунтованою, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 19.06.2026 р. без змін, посилаючись на те, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами. Відповідач зазначає, що апеляційна скарга не містить відповідних посилань на конкретні норми матеріального права, які порушені судом, а викладені в ній аргументи не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права.

Відповідач наголошує, що спеціальним нормативним актом з питань виконання судового рішення є Закон України «Про виконавче провадження», яким врегульовані питання щодо порядку, умов та підстав здійснення виконавчого провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 30 цього Закону виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження. Згідно з ч. 1 ст. 47 Закону «Про виконавче провадження» грошові кошти, стягнуті з Боржника, зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби. Автоматизована система виконавчого провадження дає Боржнику можливість для оплати боргу виключно на реквізити органу ДВС.

Відповідач зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону «Про платіжні послуги» платіжна операція вважається завершеною в момент зарахування суми на рахунок отримувача, а згідно з п. 52 ч. 1 ст. 1 цього Закону у виконавчому провадженні державний виконавець, який діє в інтересах Стягувача, на цей період стає «отримувачем» коштів. Відповідно до п. 21 Інструкції з організації примусового виконання рішень, у разі надходження на рахунок органу ДВС коштів, достатніх для задоволення вимог усіх стягувачів, виконавче провадження підлягає закінченню. Отже, з моменту зарахування коштів на депозитний рахунок органу ДВС Боржник вважається таким, що належним чином виконав своє зобов`язання перед Стягувачем.

Відповідач посилається на те, що 04.12.2025 р. Боржником перераховано кошти на депозитний рахунок органу ДВС у розмірі 173 923 001,39 грн. ( платіжна інструкція № 7567 від 04.12.2025 р.) для погашення заборгованості у зведеному виконавчому провадженні № 74403832, до якого входило виконавче провадження № 78495928 з примусового виконання наказу № 908/3222/23. Відповідно до Розрахунку розподілу стягнутих з Боржника сум за зведеним виконавчим провадженням, у позиції 66 сума до виплати ТОВ «Універсал МТЗ» за наказом № 908/3222/23 визначена в розмірі 4 816 050,61 грн. Таким чином, зобов`язання за договором, у розмірі 1 687 900,50 грн. ( основний борг ) є фактично виконаним 04.12.2025 р., коли кошти надійшли з рахунку Боржника на відповідний рахунок органу ДВС.

Відповідач вважає, що Скаржник не довів неправильного застосування судом норм матеріального права як необхідної передумови для зміни чи скасування прийнятого судового рішення.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2026 р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді – Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді – Чередко А.Є., Мороз В.Ф..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.07.2026 р. відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Універсал МТЗ” на рішення Господарського суду Запорізької області від 19.06.2026 р., для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи; витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи № 908/913/26.

При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.

7. Встановлені судом обставини справи.

14.12.2021 р. між ТОВ “Універсал МТЗ” ( Постачальник ) та ДП “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі ВП “Запорізька атомна електрична станція”, ( Покупець ) укладено Договір поставки товару № 53-121-01-21-10986 (далі за текстом - Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов`язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити товар, перелік якого наведено в цьому пункті Договору, на загальну суму 2 013 760,20 грн. з ПДВ. ( п. 1.1 Договору в редакції Додаткової угоди № 2 від 06.09.2022 р.).

В пункті 3.1 Договору в редакції Додаткової угоди № 2 від 06.09.2022р. сторонами погоджено, що вартість товару за Договором складає 1 678 133,50 грн., крім того ПДВ 20 %: 335 626,70 грн., загальна вартість разом: 2 013 760,20 грн..

Умовами п. 4.1 Договору визначено, що поставка товару здійснюється на умовах EXW м. Дніпро ( п. 1.1 Договору п/п 1-19 24-25 ) EXW м. Запоріжжя (п. 1.1 Договору п/п 20-23), EXW м. Київ (п. 1.1 Договору п/п 26) відповідно до правил ІНКОТЕРМС 2010. Вантажоодержувач: ЗВ ВП Складське господарство ДП НАЕК “Енергоатом” м. Енергодар, вул. Промислова 122 (склад).

В пункті 3.2 Договору встановлено, що оплата за поставлений товар здійснюється протягом 60 календарних днів з дати поставки товару, визначеного в п. 1.1 Договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.

Оплата Покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації Постачальником належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН). (п. 3.3 Договору)

Позивач виконав свої зобов`язання за Договором, а саме здійснив поставку Відповідачу обумовленого Договором товару на загальну суму 2 013 760,20 грн., що підтверджується видатковими накладними: № 6 від 10.02.2022 р., на суму 87 240,00 грн., № 9 від 23.02.2022 р., на суму 189 566,10 грн., № 10 від 23.05.2022 р., на суму 166 209,60 грн., № 13 від 23.05.2022 р., на суму 289 015,50 грн., № 15 від 03.08.2022 р., на суму 382 252,50 грн., № 16 від 03.08.2022 р., на суму 899 476,50 грн..

Відповідачем оплата отриманого товару за Договором здійснена частково, в розмірі 325 859,70 грн.. Решту суми вартості товару, поставленого за Договором, Відповідач станом на час вирішення спору судом не сплатив.

Рішенням Господарського суду Запорізької області по справі № 908/3222/23 від 18.01.2024 р. стягнуто з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсал МТЗ" - 8 854 742,60 грн. основного боргу, 132 821,14 грн. судового збору та 14 000,00 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу.

Приймаючи вказане рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Універсал МТЗ» ( Постачальник ) та Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» (Покупець) були укладені кілька договорів поставки товару, зокрема: Договір № 384(3)20УК від 29.10.2020/53-121-01-20-09894 від 18.11.2020 р.; Договір № 145(5)21УК від 05.07.2021/53-121-01-21-10469 від 19.07.2021 р.; Договір № 156(5)21УК від 09.07.2021/53-121-01-21-10470 від 19.07.2021 р.; Договір № 370(5)21УК від 26.11.2021/53-121-01-21-10986 від 14.12.2021 р.; Договір № 392(3)21УК від 07.12.2021/53-121-01-21-11006 від 22.12.2021 р. Станом на час вирішення спору судом, загальна заборгованість Відповідача перед Позивачем за вказаними договорами поставки товару, становила 8 854 742,60 грн.

Зокрема, за Договором № 370(5)21УК від 26.11.2021/53-121-01-21-10986 від 14.12.2021 р. заборгованість складала 1 687 900,50 грн. після часткової оплати 325 859,70 грн. з суми 2 013 760,20 грн.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 22.04.2025 р. апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.01.2024 р. у справі № 908/3222/23 залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області залишено без змін.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 13.06.2025 р. по справі № 908/917/25 стягнуто з Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі філії “Відокремлений підрозділ “Запорізька атомна електрична станція” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Універсал МТЗ” 3% річних, в розмірі 124 580,89 грн., втрати від інфляції, в розмірі 401 333,90 грн., нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України за період прострочення з 15.10.2022 р. по 01.04.2025 р. у зв`язку з невиконанням Відповідачем зобов`язання по сплаті за поставлений товар, яка стягнута рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.01.2024 р. у справі № 908/3222/23 за Договором № 53-121-01-21-10986 від 14.12.2021 р. на суму 1 687 900,50 грн.

Як встановлено судом першої інстанції і не оспорюється сторонами: платіжною інструкцією № 493 від 14.01.2026 р., в рамках виконання рішення Господарського суду Запорізької області по справі № 908/3222/23, Шевченківським відділом державної виконавчої служби у м. Києві центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю “Універсал МТЗ” перераховано 4 816 050, 61 грн.; платіжною інструкцією № 1765 від 02.02.2026 р., в рамках виконання рішення Господарського суду Запорізької області по справі № 908/3222/23, Шевченківським відділом державної виконавчої служби у м. Києві центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю “Універсал МТЗ” перераховано 4 185 513, 13 грн..

Предметом спору у цій справі є вимоги ТОВ “Універсал МТЗ” до ДП “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” про стягнення з Відповідача 77 545,92 грн. інфляційних втрат та 37 306,00 грн. 3% річних, нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, за період з 15.04.2025 р. по 01.01.2026 р., на суму боргу 1 687 900,50 грн. та за період з 15.01.2026 р. по 01.02.2026 р., на суму боргу 784 873,74 грн., визначених рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.01.2024 р. у справі № 908/3222/23, за договором поставки товару № 53-121-01-21-10986 від 14.12.2021 р..

За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято рішення у даній справі.

Приймаючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що між сторонами було укладено договір поставки товару № 53-121-01-21-10986 від 14.12.2021 р., за яким Позивач належним чином виконав свої зобов`язання з поставки товару, на загальну суму 2 013 760,20 грн., проте Відповідач оплату здійснив лише частково. Заборгованість у розмірі 1 687 900,50 грн. стягнута рішенням Господарського суду Запорізької області у справі № 908/3222/23 від 18.01.2024 р., залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 22.04.2025 р.. Суд першої інстанції визнав вимоги Позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат правомірними на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України. Разом з тим, суд встановив, що Позивач неправильно визначив період нарахування, оскільки примусове списання грошових коштів у рамках зведеного виконавчого провадження № 74403832 було здійснено 04.12.2025 р. за платіжною інструкцією № 7567, і саме цю дату суд визначив як момент фактичного виконання зобов`язання, посилаючись на постанову Верховного Суду від 22.05.2024 р. у справі № 910/3600/22. Відповідно, суд стягнув 3% річних у розмірі 32 324,44 грн., за період з 15.04.2025 р. по 04.12.2025 р. та інфляційні втрати, у розмірі 68 538,94 грн., за період з квітня 2025р. по листопад 2025 р., відмовивши у решті вимог, як необґрунтованих.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.

Зважаючи на те, що Товариства з обмеженою відповідальністю “Універсал МТЗ” оскаржує рішення місцевого господарського суду виключно у частині відмови в задоволенні позовних вимог ( стягненні 4 981, 56 грн. -3% річних та 9 006, 98 грн. інфляційних втрат), колегія суддів здійснює апеляційний перегляд судових рішень лише у межах зазначених позовних вимог. В іншій частині, зазначене судове рішення не оскаржується, а тому, з урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, в порядку ч. 1 ст. 269 ГПК України, колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанції в частині неоспорюваних сторонами обставин справи.

Відповідно до ст. ст. 509, 525, 526, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог закону, а одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускаються.

За змістом ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що передбачені ст. 625 ЦК України інфляційні втрати та три проценти річних не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права кредитора та компенсацією негативних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, визначальним для правильного вирішення даного спору є встановлення моменту припинення прострочення виконання Відповідачем грошового зобов`язання.

Колегією суддів встановлено, що рішення Господарського суду Запорізької області у справі № 908/3222/23 виконувалося у примусовому порядку в межах виконавчого провадження.

Факт прострочення виконання грошового зобов`язання сторонами не заперечується. Спір між сторонами виник виключно щодо дати, до якої підлягають нарахуванню інфляційні втрати та три проценти річних.

Позивач вважає, що прострочення припинилося лише після фактичного зарахування коштів саме на його банківський рахунок.

Колегія суддів не погоджується з наведеними доводами з огляду на таке.

Особливості виконання судових рішень врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», який є спеціальним законом щодо порядку примусового виконання судових рішень.

Системний аналіз приписів ст. 53 Закону України "Про виконавче провадження" та ст. 336 ГПК України свідчить про те, що такий спеціальний порядок звернення стягнення на майно ( грошові кошти ) передбачений законодавцем задля неупередженого, ефективного, своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій, виключно, з метою фактичного виконання рішення суду. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.01.2023 р. у справі № 904/1182/20, від 02.11.2021 р. у справі № 910/10579/19, від 12.05.2021 р. у справі № 910/8613/19.

Доводи Скаржника стосовно того, що він не набув права власності на грошові кошти у розумінні ст. ст. 316, 317 ЦК України, у зв`язку із тим, що такі перебувають на рахунку державного виконавця, базуються на довільному тлумаченні фактичних обставин спору. Так, відповідно до пункту 73 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про платіжні послуги", примусове списання ( стягнення ) - платіжна операція з рахунку платника, що здійснюється Стягувачем без згоди платника на підставі встановленого законом виконавчого документа у випадках, передбачених законодавством, або на підставі рішення суду, що набрало законної сили, чи рішення керівника органу стягнення ( його заступника або уповноваженої особи ) у випадках, передбачених Податковим кодексом України.

Згідно з частиною 2 ст. 1071 ЦК України, грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Примусове списання коштів з рахунків платників ініціюють стягувачі на підставі виконавчих документів, установлених законами України.

Таким чином державний виконавець діє саме в інтересах стягувача задля виконання судового рішення, яке постановлено на користь останнього, тобто, Стягувач фактично наділяє виконавця своїм правом на одержання належних йому грошових коштів, а виконавець на цей період стає "отримувачем" таких коштів ( аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.07.2019 р. у справі № 910/3692/18 та від 22.05.2024 р. у справі № 910/3600/22 ).

Отже, із моменту примусового списання грошових коштів з рахунків боржника останній повністю позбавляється можливості розпоряджатися такими коштами, відкликати їх або будь-яким чином впливати на подальший порядок їх перерахування.

Подальше перебування стягнутих коштів на депозитному рахунку органу державної виконавчої служби та їх наступний розподіл між стягувачами здійснюються державним виконавцем відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» і не залежать від волевиявлення Боржника.

Тобто, затримка між моментом примусового списання коштів з рахунків Боржника та моментом їх фактичного перерахування Стягувачу обумовлена особливостями процедури виконавчого провадження, а не невиконанням Боржником свого грошового зобов`язання.

Саме такий правовий підхід викладено Верховним Судом у постанові від 22.05.2024 у справі № 910/3600/22, у якій зазначено, що державний виконавець, здійснюючи примусове виконання рішення суду, діє в інтересах стягувача, а тому моментом виконання Боржником грошового зобов`язання є зарахування стягнутих коштів на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, а не їх подальше перерахування безпосередньо Стягувачу.

Посилання Апелянта на те, що зазначений висновок Верховного Суду не підлягає застосуванню у зв`язку з виконанням рішення в межах зведеного виконавчого провадження, колегія суддів відхиляє.

Сам по собі факт приєднання окремого виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження не змінює правової природи примусового виконання судового рішення та не свідчить про продовження прострочення виконання грошового зобов`язання після примусового списання коштів із рахунків Боржника.

Після надходження коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби Боржник втрачає будь-яку можливість впливати на строки та порядок їх подальшого розподілу між стягувачами. Відповідно, період здійснення державним виконавцем дій щодо розподілу коштів не може покладатися на Боржника як період прострочення виконання ним грошового зобов`язання.

Посилання Апелянта на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 04.06.2019 р. у справі № 916/190/18, від 19.06.2019 р. у справі № 703/2718/16-ц та постанові Верховного Суду від 22.04.2020 р. у справі № 922/795/19, також не спростовують правильності висновків місцевого господарського суду.

У зазначених постановах Верховним Судом сформульовано загальний правовий висновок про те, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості сама по собі не припиняє грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України.

Разом із тим, у наведених справах не вирішувалося питання визначення моменту припинення прострочення у випадку примусового виконання рішення суду шляхом списання коштів у виконавчому провадженні. Тому зазначені правові висновки не спростовують висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 22.05.2024 р. у справі № 910/3600/22, який безпосередньо стосується спірних правовідносин.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що прострочення виконання Відповідачем грошового зобов`язання припинилося 04.12.2025 р. — у день примусового списання коштів з рахунків Боржника та їх зарахування на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно визначив кінцеву дату нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних, здійснивши власний перерахунок належних до стягнення сум та обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог у решті.

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що у сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Відповідача.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.

10. Судові витрати.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Універсал МТЗ” - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 19.06.2026 р. у справі №908/913/26 - залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.

Головуючий суддя І.М. Кощеєв

Суддя А.Є. Чередко

Суддя В.Ф. Мороз