Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №917/262/26 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року м. Харків Справа № 917/262/26

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Білоусова Я.О., суддя Мартюхіна Н.О.,

за участі секретаря судового засідання Борсук В.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державного підприємства «Дослідне господарство «Степне» Інституту свинарства і агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України» (вх. №1234 П) на рішення Господарського суду Полтавської області від 12.05.2026 (рішення ухвалено суддею Семчук О.С. в приміщенні Господарського суду Полтавської області 12.05.2026) у справі №917/262/26

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОЛОГІСТИК-М», вул. Цибулька, 9, м. Новий Буг, Баштанський район, Миколаївська область, 55601

до Державного підприємства «Дослідне господарство «Степне» Інституту свинарства і агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України», вул. Центральна, 18, с. Степне, Полтавський район, Полтавська область, 38744

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРОЛОГІСТИК-М» звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з Державного підприємства «Дослідне господарство «Степне» Інституту свинарства і агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України» на свою користь заборгованості за договором про надання транспортних послуг №05/04-24 від 05.04.2024 у розмірі 345005,19 грн, що складається з несплачених платежів за надані послуги у розмірі 203790,69 грн, 2903,76 грн інфляційних втрат, 136073,91 грн пені, 2236,83 грн 3% річних.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 12.05.2026 у справі №917/262/26 позов задоволено частково; стягнуто з Державного підприємства «Дослідне господарство «Степне» Інституту свинарства і агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОЛОГІСТИК-М» 203790,69 грн основної заборгованості, 2236,83 грн 3% річних, 2903,76 грн інфляційних втрат, 22991,08 грн пені, 2783,06 грн судового збору; в іншій частині позову відмовлено.

Державне підприємство «Дослідне господарство «Степне» Інституту свинарства і агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України» звернулося з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 12.05.2026 у справі №917/262/26 та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник зазначає, що суд першої інстанції, зменшуючи заявлений позивачем розмір пені з 136073,91 грн до 22991,08 грн, не навів належного правового та математичного обґрунтування визначеної суми, не зазначив критеріїв її розрахунку та не встановив, яким саме чином визначений розмір відповідає принципам справедливості, розумності та співмірності відповідальності.

На думку відповідача, судом першої інстанції не враховано, що сума пені навіть після її зменшення є значною та підлягає оцінці з урахуванням характеру правовідносин сторін, відсутності доведених збитків позивача, майнового стану державного підприємства, а також того, що одночасно з відповідача стягуються інфляційні втрати та 3 % річних як передбачені законом способи компенсації наслідків прострочення грошового зобов`язання.

Заявник вважає, що висновок суду про стягнення з відповідача пені у розмірі 22991,08 грн є недостатньо мотивованим та таким, що підлягає перегляду судом апеляційної інстанції.

Відповідач, посилаючись на пункт 5.3 договору про надання транспортних послуг №05/04-24 від 05.04.2024, зазначає, що рахунок-фактура має бути оплачений замовником протягом 5 банківських днів з моменту одержання його замовником.

Державне підприємство «Дослідне господарство «Степне» Інституту свинарства і агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України» вважає, що початок перебігу строку виконання грошового зобов`язання безпосередньо пов`язаний не з датою складання рахунку-фактури, а саме з датою його отримання відповідачем.

Заявник зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази отримання ним зазначених рахунків-фактур саме у дати, з яких суд обчислив строк виконання грошового зобов`язання, а позивачем не надано доказів направлення та вручення рахунків-фактур відповідачу, зокрема поштових повідомлень, описів вкладення, доказів електронного листування або інших документів, які б підтверджували дату їх фактичного одержання відповідачем.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.06.2026 поновлено Державному підприємству «Дослідне господарство «Степне» Інституту свинарства і агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України» строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Полтавської області від 12.05.2026 у справі №917/262/26; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Дослідне господарство «Степне» Інституту свинарства і агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України» (вх. №1234 П) на рішення Господарського суду Полтавської області від 12.05.2026 у справі №917/262/26; повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 21.07.2026.

25.06.2026 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, в рішення суду – без змін; стягнути з Державного підприємства «Дослідне господарство «Степне» Інституту свинарства і агропромислового виробництва Національної Академії Аграрних Наук України» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОЛОГІСТИК-М» 15000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

До відзиву позивачем долучено: довіреність в порядку передоручення від керівника ТОВ «АГРОЛОГІСТИК-М» Суторміна С.В. на Гудзевич І.А.; витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно ТОВ «АГРОЛОГІСТИК-М»; рахунок №01/24-06/2026 юридичних послуг від 24.06.2026 на суму 15000,00 грн виставлений ТОВ «Адвокатська компанія «Центр-Лекс»; договір №01-11/24 про надання юридичних послуг від 13.11.2024, укладений між ТОВ «Адвокатська компанія «Центр-Лекс» та ТОВ «АГРОЛОГІСТИК-М»; додаткова угода №1/2 від 23.06.2026 до договору №01-11/24; детальний опис виконаних робіт і наданих послуг.

Розпорядженням Східного апеляційного господарського суду від 20.07.2026 у зв`язку з відпусткою судді Демідової П.В. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №917/262/26. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.07.2026 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Білоусова Я.О., суддя Мартюхіна Н.О.

21.07.2026 від ДП «Дослідне господарство «Степне» Інституту свинарства і агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. В обґрунтування клопотання представник відповідача посилається на свою зайнятість 21.07.2026 в іншому судовому засіданні в Черкаському окружному адміністративному суді о 10:00 годині.

21.07.2026 відповідачем надано додаткові пояснення у справі, в яких він зазначає, що договір №05/04-24 від 05.04.2024 укладався між пов`язаними особами в умовах реального конфлікту інтересів, що містить ознаки фіктивного та/або удаваного правочину, спрямованого на штучне створення кредиторської заборгованості державного підприємства. За поясненнями відповідача на дату підписання договору, а саме на 05.04.2024 керівником державного підприємства (замовника) та одноосібним власником і керівником приватного підприємства (перевізника) були чоловік та дружина — ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . З огляду на вищевикладене, відповідач просить суд врахувати надані пояснення при оцінці дійсності договору №05/04-24 від 05.04.2024, факту реальності виконання господарських зобов`язань за цим договором, а також при вирішенні питання щодо правомірності стягнення основного боргу та нарахованих штрафних санкцій. До пояснень долучені виписки з сайту «youcontrol» щодо юридичних осіб ТОВ «АГРОЛОГІСТИК-М» та ДП «Дослідне господарство «Степне» Інституту свинарства і агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України».

У судове засідання представник відповідача не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином.

Позивач заперечував проти відкладення розгляду справи, а також заперечував проти долучення додаткових пояснень відповідача, зазначав, що вони не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Позивач також заперечував проти доводів та вимог апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення – без змін. Представник ТОВ «АГРОЛОГІСТИК-М» також просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу, понесену ним в суді апеляційної інстанції, у розмірі 15000,00 грн, докази на підтвердження яких надані разом із відзивом на апеляційну скаргу.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно частин 11, 13 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Як встановлено судом, копія ухвали від 22.06.2026 була доставлена до електронного кабінету ДП «Дослідне господарство «Степне» Інституту свинарства і агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України» 22.06.2026, про що свідчить відповідна довідка Східного апеляційного господарського суду. Таким чином, відповідача було завчасно повідомлено судом про час та місце розгляду справи. Явка представників сторін не була визнана обов`язковою, а правова позиція ДП «Дослідне господарство «Степне» Інституту свинарства і агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України» викладена в апеляційній скарзі. Крім того, відповідачем не надано доказів на підтвердження обставин, викладених в його клопотанні.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що клопотання про відкладення було подана за допомогою системи «Електронний суд» та підписане ЕЦП Мазуренко Тетяни Сергіївни, натомість до нього долучена електронна копія ордеру на надання правничої допомоги відповідачу адвокатом Мазуренко Наталією Юріївною, тобто іншою особою. Відповідно до ч. 4 ст. 60 ГПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: довіреністю; ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».

Проте, в даному випадку, Мазуренко Тетяна Сергіївна, яка подала клопотання, не підтвердила свої повноваження на представництво інтересів відповідача в суді апеляційної інстанції.

За таких обставин, суд вважає клопотання ДП «Дослідне господарство «Степне» Інституту свинарства і агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України» про відкладення розгляду справи необґрунтованим та не вбачає підстав для його задоволення.

Щодо додаткових пояснень відповідача від 21.07.2026, колегія суддів зазначає, що викладені в них обставини та доводи, а також додатково надані докази не були предметом розгляду в суді першої інстанції, відповідач не зазначав про них у відзиві на позов та в апеляційній скарзі, всупереч положень частини 3 статті 269 ГПК України не навів доказів неможливості подання їх в суді першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, відповідно вони не можуть бути враховані судом апеляційної інстанції.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав може порушувати принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому, сама лише необхідність підтвердження під час апеляційного перегляду справи певних обставин, на які посилається позивач, не є об`єктивною та поважною причиною для долучення нових доказів, які не надавалися на час розгляду справи в суді першої інстанції.

Зі змісту вказаних пояснень вбачається, що відповідач також наразі висуває припущення про фіктивність/удаваність угоди, на підставі якої надавались послуги з перевезення. Водночас, предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості за договором, а вимоги про визнання договору (правочину) недійсним, удаваним, фіктивним не були та не є предметом розгляду у даній справі.

Колегія суддів також зауважує, що дані обставини не були зазначені в якості доводів та вимог апеляційної скарги, із заявою про доповнення вимог апеляційної скарги всупереч положень ст. 266 ГПК України протягом строку на апеляційне оскарження відповідач не звертався.

Окрім того, як вже зазначалось копія ухвали від 22.06.2026 була доставлена до електронного кабінету ДП «Дослідне господарство «Степне» Інституту свинарства і агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України» 22.06.2026, цією ж ухвалою сторонам було встановлено строк по 06.07.2026 для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень з доказами їх надсилання іншим учасникам провадження. Натомість, додаткові пояснення відповідач надав до суду лише 21.07.2026, без клопотання про поновлення строку на їх подання та обґрунтування поважності причин пропуску такого строку.

З урахуванням вищевикладених обставин, колегія суддів дійшла висновку про здійснення подальшого розгляду апеляційної скарги без врахування додаткових пояснень відповідача та доданих до них нових доказів.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.

05.04.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРОЛОГІСТИК-М» (перевізник за договором) та Державним підприємством «Дослідне господарство «Степне» Інституту свинарства і агропромислового виробництва національної Академії Аграрних Наук України» (замовник за договором) було укладено договір про надання транспортних послуг №05/04-24 (договір), за умовами якого перевізник від свого імені та за рахунок замовника забезпечує здійснення перевезення вантажів замовника автомобільним транспортом у міському, приміському й міжміському сполученні.

Відповідно до п. 1.2. договору замовник зобов`язується надавати для перевезення вантажі та забезпечити відпуск та приймання вантажів в обумовлені строки.

Згідно п. 1.3. договору розмір плати за перевезення вантажів та інші операції й послуги пов`язані перевезенням, визначаються тарифами та відображаються в заявці на перевезення вантажів автомобільним транспортом або за усною домовленістю.

Розрахунок за платежами за транспортно-експедиторські послуги проводиться замовником на підставі рахунка-фактури перевізника й акта здачі прийняття робіт (п. 5.2. договору).

Рахунок-фактура має бути оплачений замовником протягом 5 банківських днів з моменту одержання його замовником. За затримку оплати перевізник вправі нарахувати неустойку в розмірі 0,5% від загальної вартості послуги за кожен банківський день затримки сплати (п. 5.3. договору).

На підставі акту здачі-приймання робіт (надання послуг) №13 від 04.08.2025 (транспортні послуги з перевезення пшениці по маршруту: Полтавська обл., Полтавський р-н, с. Степне, вул. Березова, 1 - Полтавська обл., смт. Диканька, вул. Бузкова, 21, згідно реєстру ТТН до акту №13 від 04.08.2025) перевізником були надані послуги на суму 24190,19 грн. Надано рахунок № 49 від 04.08.2025 (а.с. 9). Строк оплати - до 09.08.2025 (включно), початок прострочення з 10.08.2025.

Позивач вказав, що замовником було частково оплачено (зараховано попередні оплати) в сумі 84,00 грн, залишок заборгованості становить 24106,19 грн.

На підставі акту здачі-приймання робіт (надання послуг) №29 від 12.10.2025 (транспортні послуги з перевезення вантажу по маршруту: Полтавська обл., Полтавський р-н, с. Степне, вул. Березова, 1 - Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. проектна, буд. 3-А, згідно реєстру ТГН № 29) перевізником були надані послуги на суму 158655,60 грн. Надано рахунок №68 від 12.10.2025 (а.с. 10). Строк оплати - до 17.10.2025 (включно), початок прострочення з 18.10.2025. Вказаний рахунок не оплачений.

На підставі акту здачі-приймання робіт (надання послуг) №39 від 18.10.2025 (транспортні послуги з перевезення насіння соняшника по маршруту: Полтавська обл., Полтавський р-н, с. Степна, вул. Березова, 1 - Кіровоградська обл., Олександрівський р-н, с. Власівка, вул. Молодіжна, 65 згідно реєстру ТТН № 39) перевізником були надані послуги на суму 21028,90 грн. Надано рахунок №79 від 18.10.2025 (а.с. 11). Строк оплати - до 23.10.2025 (включно), початок прострочення з 24.10.2025. Вказаний рахунок не оплачений.

Позивач направив на адресу відповідача претензію від 19.01.2026, яка отримана останнім 28.01.2026 (а.с. 12-14).

Між позивачем та відповідачем підписано акт звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2024 по 19.01.2026 на суму 203790,69 грн (а.с. 15-17).

Зобов`язання щодо оплати отриманих послуг у встановленому розмірі відповідач не виконав. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні, у зв`язку з цим позивач звернувся з позовом до суду про стягнення заборгованості за невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором.

Посилаючись на пункт 5.3 договору, позивачем також заявлено до стягнення неустойку в розмірі 0,5% від загальної вартості послуги за кожен банківський день затримки сплати, яка за розрахунком позивача складає 136073,91 грн, а також 3% річних у сумі 2236,83 грн та інфляційні втрати у сумі 2903,76 грн.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні визнав доведеними обставини наявності непогашеної відповідачем заборгованості за договором на суму 203790,69 грн. Разом із цим, перевіривши наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3 % річних Господарський суд Полтавської області зазначив, що вимоги позивача про стягнення 2903,76 грн інфляційних втрат та 2236,83 грн 3% річних є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відмовляючи частково у задоволенні вимог щодо стягнення пені, суд першої інстанції врахував приписи Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», яким встановлено законодавчо обмежений розмір пені за прострочку платежу розміром подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. І визначено, якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки і відповідно, якщо розмір пені, встановлений договором, є меншим від подвійної облікової ставки НБУ застосовується розмір пені встановлений договором.

Здійснивши власний розрахунок пені, суд першої інстанції зазначив, що стягненню з відповідача підлягає сума у розмірі 22991,08 грн. В іншій частині заявленої до стягнення пені у розмірі 113082,83 грн місцевий господарський суд відмовив.

Надаючи власну правову кваліфікацію обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що заявник не погоджується з рішенням суду в повному обсязі.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до змісту частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 ст. 901 ЦК України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Частиною 1 статті 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 цього Кодексу).

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є порушенням зобов`язання (стаття 610 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 цього Кодексу).

Як вже зазначалось, на підтвердження надання позивачем послуг, їх розміру та наявності у відповідача заборгованості у загальному розмірі 203790,69 грн ТОВ «АГРОЛОГІСТИК-М» надано: акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №13 від 04.08.2025 на суму 24190,19 грн (найменування робіт, послуг: транспортні послуги з перевезення пшениці), залишок заборгованості за яким становить 24106,19 грн, реєстр ТТН до акту №13 вивантаження товару згідно ТТН від 04.08.2025; акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №29 від 12.10.2025 на суму 158655,60 грн (найменування робіт, послуг: послуги з перевезення вантажу), реєстр ТТН до акту №29 вивантаження товару згідно ТТН від 12.10.2025; акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №39 від 18.10.2025 на суму 21028,90 грн на суму 21028,90 грн (найменування робіт, послуг: послуги з перевезення насіння соняшника), реєстр ТТН до акту №39 вивантаження товару згідно ТТН від 18.10.2025; акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2024-19.01.2026.

З наданих позивачем актів здачі-приймання робіт (наданих послуг) вбачається, що вони складені на підставі наведених документів: договору №05/04-2024 від 05.04.2024 та розрахункових документів, а саме рахунку на оплату №49 від 04.08.2025, рахунку на оплату №68 від 12.10.2025 та рахунку на оплату №79 від 18.10.2025.

За даними акту звірки взаємних розрахунків вбачається, що станом на 19.01.2026 заборгованість ДП «Дослідне господарство «Степне» Інституту свинарства і агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України» на користь ТОВ «АГРОЛОГІСТИК-М» становить 203790,69 грн.

Суд апеляційної інстанції враховує, що акти здачі-приймання робіт (наданих послуг) та акт звірки взаємних розрахунків підписані сторонами та скріплені печатками підприємств.

Колегія суддів відхиляє доводи заявника апеляційної скарги, що в матеріалах справи відсутні докази отримання ним рахунків-фактур, адже в актах здачі-приймання робіт (наданих послуг) зазначено, що вони складені на підставі розрахункових документів – рахунків на оплату.

У пункті 5.2 договору сторони передбачили, що розрахунок за платежами за транспортно-експедиторські послуги проводиться замовником на підставі рахунка-фактури перевізника й акта здачі прийняття робіт (які підписані з боку відповідача).

Окрім того, в актах здачі-приймання робіт (наданих послуг) наявні платіжні реквізити позивача та розмір суми за надані ним послуги транспортного перевезення.

Суд апеляційної інстанції виходить з того, що обов`язок оплати виникає в силу закону та умов укладеного договору.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Судом враховано, що за своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто носить інформаційний характер.

Оскільки послуги з перевезення товару відповідач отримав 04.08.2025, 12.10.2025 та 18.10.2025, що підтверджено матеріалами справи на підставі належних, допустимих і достовірних доказів, тому, відповідно, строк оплати за надані послуги у відповідача настав, і отримання таких послуг, але нездійснення відповідачем оплати за них є порушенням договірних зобов`язань. Тобто, обов`язок відповідача оплатити надані йому позивачем транспортні послуги виникає в силу закону (статті 901, 909 ЦК України) та не залежить від факту виставлення позивачем рахунку на оплату відповідачем вартості таких послуг.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджена заборгованість відповідача перед позивачем за договором про надання транспортних послуг №05/04-2024 від 05.04.2024 на суму 203790,69 грн, а отже позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу в заявленому розмірі 203790,69 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо непогодження заявником апеляційної скарги з розміром пені та дати виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Колегія суддів зазначає, що підписані сторонами акти здачі-приймання підтверджують не лише факт надання послуг, але й те, що строк для їх оплати настав, оскільки отримання оригіналів актів свідчить про завершення всіх договірних формальностей і відсутність підстав для відстрочення остаточного розрахунку.

Як вбачається з матеріалів справи, отримані відповідачем транспортні послуги з перевезення вантажу згідно актів здачі-прийняття робіт №13 від 04.08.2025, №29 від 12.10.2025, №39 від 18.10.2025 відповідачем у визначений договором строк не оплачені.

Позивачем на підставі п. 5.3 договору нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 136073,91 грн пені. Розрахунок наведено позивачем по кожному акту здачі-прийняття робіт окремо з урахуванням строку настання обов`язку з оплати та вартості наданих послуг (а.с. 18).

Пунктом 5.3 договору сторони узгодили, що рахунок-фактура має бути оплачений замовником протягом п`яти банківських днів з моменту одержання його замовником. За затримку оплати перевізник вправі нарахувати неустойку в розмірі 0,5% від загальної вартості послуги за кожен банківський день затримки сплати.

Початок прострочення зобов`язань обрахований по кожному акту за такі періоди: згідно акту №13 від 04.08.2025 (на підставі рахунку №49 від 04.08.2025) строк оплати – до 09.08.2025, початок прострочення – 10.08.2025; згідно акту №29 від 12.10.2025 9 (на підставі рахунку №68 від 12.10.2025), строк оплати – до 17.10.2025, початок прострочення – 18.10.2025; згідно акту №39 від 18.10.2025 (на підставі рахунку №79 від 18.10.2025) строк оплати – до 23.10.2025, початок прострочення – 24.10.2025.

Для договірної практики та практики правозастосування сама лише назва тієї чи іншої санкції, вжита в тексті договору, практичного значення не має. У такому випадку слід виходити з мети встановлення у законі відповідальності за порушення зобов`язання у вигляді штрафної санкції - забезпечення належного виконання зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 року у справі №904/3315/18.

Отже, визначена у п.5.3 договору неустойка в розмірі 0,5% від суми, що підлягає сплаті, за кожен день прострочення, за своєю правовою природою є пенею, оскільки обчислюється щоденно за весь період прострочення.

Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», згідно з статтями 1, 3 якого розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, яким би способом не визначався в договорі розмір неустойки, він не може перевищувати той розмір, який встановлений законом як граничний (якщо він встановлений).

Отже, приписами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» законодавчо обмежений розмір пені за прострочку платежу розміром подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки і відповідно, якщо розмір пені, встановлений договором, є меншим від подвійної облікової ставки НБУ застосовується розмір пені встановлений договором.

Колегія суддів зазначає, що розмір пені 0,5% визначений сторонами у договорі є вищим, ніж подвійна облікова ставка НБУ, яка діяла у період за який нараховано неустойку. У зв`язку з цим, до спірних правовідносин слід застосовувати пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, а не у визначеному в договорі розмірі 0,5%.

Як вже зазначалось, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість вимог про стягнення основної заборгованості за договором у сумі, що складає 203790,69 грн.

Місцевим господарським судом також вірно здійснено власний розрахунок неустойки (пені) виходячи з розміру основної заборгованості, зазначених позивачем періодів і визначено, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає неустойка в сумі 22991,08 грн, а в решті заявленої до стягнення неустойки (пені) слід відмовити.

Колегія суддів зазначає, що пеня у розмірі 22991,08 грн не є надмірно великою порівняно з основною сумою боргу 203790,69 грн. Як вже зазначалось, сторони є вільними в укладанні договору і визначенні його умов. За укладеним між сторонами у справі договорі визначено за прострочення виконання зобов`язання нарахування неустойки у вигляді пені. Судом було здійснено перерахунок пені і відповідно до норм чинного законодавства застосовано розмір пені менший, ніж передбачено в договорі. Скрутний матеріальний стан відповідача, про який він зазначає в апеляційній скарзі, не підтверджується матеріалами справи. Отже, підстав для зменшення розміру пені колегія суддів не вбачає.

Крім того позивачем було заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 2903,76 грн та три проценти річних від простроченої суми у розмірі 2236,83 грн

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням інфляційних втрат та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов`язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов`язання виникають нові додаткові зобов`язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов`язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов`язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов`язання.

Сплата інфляційних втрат та 3% не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права і інтересу кредитора.

Тобто, всі вищевказані приписи застосовуються у разі наявності прострочення грошового зобов`язання боржника перед кредитором за невиконання (неналежне виконання) умов відповідного договору.

Колегія суддів дійшла висновку, що вимоги позивача про стягнення 2903,76 грн інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 2236,83 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що стягнення неустойки (пені) разом із виплатами за ст. 625 ЦК України є правомірним, оскільки пеня є штрафною санкцією, а інфляція і річні - компенсацією за прострочення грошового боргу.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі викладеного, враховуючи, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Окрім того, позивачем у відзиві на апеляційну скаргу заявлено клопотання про стягнення витрат на правову допомогу, понесену ним в суді апеляційної інстанції.

Розглянувши вказане клопотання колегія суддів зазначає про таке.

Статтею 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

У частині третій статті 123 ГПК України унормовано, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частинами першою-другою статті 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Однак, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Частиною 8 ст.129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні ТОВ «АГРОЛОГІСТИК-М» заявило клопотання про стягнення витрат на правову допомогу, понесену в суді апеляційної інстанції у розмірі 15000,00 грн.

До відзиву на апеляційну скаргу позивачем було надано докази понесення витрат на професійну правничу допомогу: договір №01-11/24 про надання юридичних послуг від 13.11.2024 укладений між ТОВ «Адвокатська компанія «Центр-Лекс» та ТОВ «АГРОЛОГІСТИК-М»; додаткова угода №1/2 від 23.06.2026 до договору №01-11/24; рахунок №01/24-06/2026 юридичних послуг від 24.06.2026 на суму 15000,00 грн, виставлений ТОВ «Адвокатська компанія «Центр-Лекс»; детальний опис виконаних робіт і наданих послуг.

Дослідивши надані ТОВ «АГРОЛОГІСТИК-М» докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила таке.

13.11.2024 між ТОВ «АГРОЛОГІСТИК-М» в особі директора Суторміна С.В. та ТОВ «Адвокатська компанія «Центр-Лекс», в особі директора Гудзевич І.А. укладено договір №01-11/24 (далі - договір №01-11/24).

Пунктом 2.1 договору №01-11/24 визначено, що компанія зобов`язується надати клієнту, а клієнт зобов`язується оплатити консультаційні та юридичні послуги (надалі – послуги), у тому числі, але не виключно: послуги з аналізу документів, судової практики, повного супроводу в судах України.

Відповідно до пункту 4.1 договору №01-11/24 за надання компанією послуг клієнт сплачує компанії плату за надання послуг, що визначається за кожним конкретним запитом клієнта, та оформлюється додатковою угодою до даного договору.

Пунктом 3.12 договору сторони визначили, що в рамках дії цього договору клієнт укладає із працівниками компанії – адвокатами Гудзевич Інною Андріївною, Андросович Ганною Сергіївною відповідні договори про надання правових послуг адвоката, та надає їм відповідні довіреності.

Додатковою угодою від 23.06.2026 №1/2 до договору про надання юридичних послуг №01-11/24 від 13.11.2024 сторони погодили доповнити п.1 договору підпунктами наступного змісту :

- підпункт 1.1.1 «Компанія зобов`язується надати клієнту, а клієнт зобов`язується оплатити консультаційні та юридичні послуги, у тому числі, але не виключно: послуги з представництва інтересів Клієнта в суді першої інстанції по стягненню заборгованості із ДП «ДГ» «Степне» інституту свинарства і АПВ НААН» за договором про надання транспортних послуг №05/04-24 від 05.04.2024 (справа №917/262/26). До складу вказаних послуг входить аналіз апеляційної скарги, підготовка та подача відзиву на апеляційну скаргу, участь в судових засіданнях в суді апеляційної інстанції (у разі необхідності)».

- підпункт 1.1.2 «за надання компанією послуг, передбачених пп. 1.1.1 клієнт сплачує компанії плату за надання послуг, що становить 15000,00 грн».

Пунктом 3 додаткової угоди сторони погодили, що всі інші умови договору залишаються незмінними.

До відзиву на апеляційну скаргу позивачем також додано детальний опис виконаних робіт і наданих послуг у справі №917/262/26 із зазначенням кількості витраченого часу на кожну юридичну дію. Так, на аналіз апеляційної скарги витрачено 1 год, за підготовку та подачу до суду відзиву на апеляційну скаргу витрачено 3 год, за участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та підготовку відповідної заяви витрачено 1 год.

24.06.2026 ТОВ «Адвокатською компанією «Центр-Лекс» виставлено рахунок на суму 15000,00 грн.

Отже, представником позивача на підтвердження понесення відповідних витрат на правничу допомогу надано докази, які дозволяють встановити як дійсну домовленість сторін щодо розміру адвокатського гонорару, так й факт понесення таких витрат та їх необхідність, що є визначальним при вирішенні судом питання про розподіл таких витрат.

Вказані обставини свідчать про документальне підтвердження надання адвокатами Гудзевич І.А. (яка склала відзив на апеляційну скаргу) та Андросович Г.С. (яка брала участь у судовому засіданні) позивачу правової допомоги в межах господарської справи №917/262/26 в суді апеляційної інстанції.

За змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

За змістом положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Відповідно до ч.5, 6 ст.126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень ч.5 ст.126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

Водночас, визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

Подібна правова позиція викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 01.09.2023 у справі №924/232/22, від 15.08.2023 у справі №910/4631/22 та від 19.01.2022 у справі №910/789/21, а також у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №910/9916/17.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

У ч. 4 ст.129 ГПК України визначено загальне правило розподілу судових витрат, відповідно до якого інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Однак, у ч. 5 ст.129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Згідно з ч. 5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч.4 ст.129 ГПК України, також визначені положеннями ч. 6, 7, 9 ст.129 цього Кодексу.

Отже, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 5-7, 9 ст.129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідачем заперечення чи клопотання про зменшення витрат на правову допомогу не заявлялись.

Отже, дослідивши надані позивачем докази, оцінивши його витрати з урахуванням усіх аспектів справи, беручи до уваги складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг наданих представником ТОВ «АГРОЛОГІСТИК-М» послуг з надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що розмір витрат на правничу допомогу є обґрунтованим, розумним та співмірним з предметом спору, ціною позову та складністю справи.

За таких обставин, заява позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу підлягає задоволенню повністю, з покладенням на відповідача витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 15000,00 грн.

Керуючись статтями 126, 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Дослідне господарство «Степне» Інституту свинарства і агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 12.05.2026 у справі №917/262/26 залишити без змін.

Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОЛОГІСТИК-М» про ухвалення додаткового рішення задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства «Дослідне господарство «Степне» Інституту свинарства і агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України» (38744, Полтавська обл., Полтавський р-н, селище Степне, ВУЛИЦЯ ЦЕНТРАЛЬНА, будинок 18, код ЄДРПОУ 00724904) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОЛОГІСТИК-М» (55601, Миколаївська обл., Баштанський р-н, місто Новий Буг, вул. Цибулька, будинок 9, код ЄДРПОУ 31160318) 15000,00 грн витрат на правничу допомогу понесену в суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 27.07.2026.

Головуючий суддя О.О. Крестьянінов

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя Н.О. Мартюхіна