Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №903/25/25 (903/659/25) — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 року Справа №903/25/25 (903/659/25)

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Саврій В.А., суддя Коломис В.В. , суддя Крейбух О.Г.

при секретарі судового засідання Занюковій К.В.

за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі - ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Волинської області від 11.09.2025 (повний текст - 16.09.2025) у справі №903/25/25 (903/659/25) (суддя Шум М.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньтабак” в особі розпорядника майна товариства Демчана Олександра Івановича

до Товариства з обмеженою відповідальністю “ДЛ Солюшн”, м.Київ

про спростування майнових дій боржника, визнання недійсним правочинів та стягнення 488177224,00 грн

в межах розгляду справи №903/25/25

за заявою Акціонерного товариства “Райффайзен Банк”

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньтабак”

про банкрутство

за участі представників:

апелянта - Черепов Д.В. (в залі суду);

позивача - Данилевич Л.І. (в залі суду);

відповідача – Міщенко А.Л. (поза межами приміщення суду);

ВСТАНОВИВ:

26.06.2025 до суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньтабак” в особі розпорядника майна товариства Демчана Олександра Івановича до Товариства з обмеженою відповідальністю “ДЛ СОЛЮШН про спростування майнових дій боржника, визнання недійсним правочинів та стягнення 488177224,00 грн.

Позов обґрунтований тим, що на виконання зобов`язань встановлених у Договорі поставки №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС від 24.05.2024 боржник перерахував за період з 26.06.2024 по 21.08.2024 на користь ТОВ “ДЛ Солюшн” кошти у загальному розмірі 485043043,64 грн (конкретизований перелік трансакцій додається у додатку до позовної заяви).

Враховуючи наведене, ТОВ “Волиньтабак” купило товар на суму 485043043,64 за період менше як два місяці, така кількість продукції, що нібито була поставлена боржнику, повинна підтверджуватися правом власності ТОВ “ДЛ Солюшн”.

Документи щодо належного виконання постачальником ТОВ “ДЛ Солюшн” свого обов`язку щодо передачі товару покупцю ТОВ “Волиньтабак” станом на момент подання позовної заяви відсутні.

У позові зазначає, що для оптової та роздрібної торгівлі тютюновими виробами та алкогольними напоями, відповідно до законодавства, у суб`єкта зазначеної діяльності повинна бути ліцензія на здійснення оптової/роздрібної торгівлі тютюновими виробами та алкогольними напоями.

Однак, відомостей щодо отримання зазначеного дозволу ТОВ “ДЛ Солюшн” станом на дату подання вказаної заяви у розпорядника майна ТОВ “Волиньтабак” не має, що ставить під сумнів можливість ведення господарської діяльності ТОВ “ДЛ Солюшн” з продажу тютюнових виробів та алкогольних напоїв.

Розпорядник майна звертає увагу на те, що перевезення вантажу на суму 485043043,64 грн з точки зору логіки, мало б завдати певних матеріальних витрат постачальнику, зокрема: вартість палива, амортизація транспортних засобів, заробітна плата водія, витрати на утримання транспорту, страхування.

Однак, підтверджень понесених витрат ТОВ “ДЛ Солюшн”, станом на дату подання цієї позовної заяви, в розпорядника майна ТОВ “Волиньтабак” не має, що ставить під сумнів реальність здійснення постачання товару, оскільки вказані дії сторін спрямовані на легалізацію виведення активу з балансу боржника, що в підсумку привело до відкриття справи про банкрутство останнього.

Крім цього, ТОВ “Волиньтабак” відповідно до даних з Єдиного реєстру податкових накладних за період з червня 2024 купувало товар в АТ "Джей Ті Інтернешнл Компані Україна" на суму 668558930,20 грн, ТОВ “Філіп Морріс Сейлз енд Дистриб`юшн” на суму 1105969326,00грн, ПзІІ "Імперіал Тобако Юкрейн" на суму 128951473,20 грн, ТОВ "Брітіш Американ Тобакко Сейлз Енд Маркетинг Україна", на суму 178978266,40 грн. Це доводить, що ТОВ “Волиньтабак” не мало необхідності в укладені договору поставки з ТОВ “ДЛ Солюшн” за 7 місяців до відкриття справи про банкрутство, оскільки на момент укладення в боржника були контрагенти, які здійснювали поставку товару останньому.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ТОВ “Волиньтабак”, боржнику не належало на праві власності жодне складське приміщення, у якому можна б було зберігати товар на суму 485043043,64 грн. Крім того, немає жодної інформації про укладення договорів оренди складських приміщень боржником, для зберігання відповідного товару.

Позивач стверджує, що вказаний договір поставки викликає розумний сумнів у реальності виконання зобов`язань ТОВ “ДЛ Солюшн” перед боржником ТОВ “Волиньтабак”, з чого слідує, що даний договір спрямований на виведення активу ТОВ “Волиньтабак”, та у свою чергу порушує принцип добросовісності щодо виконання вимог перед кредиторами божника.

Крім цього, між ТОВ “ДЛ Солюшн” та ТОВ “Волиньтабак” 30.08.2024 укладено Договір поставки №35-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС, за яким постачальник зобов`язується поставляти товар у власність покупця відповідно до його замовлення, а покупець зобов`язується приймати та оплачувати товар на умовах зазначених у договорі; предметом даного договору є товар: тютюнові вироби і ТВЕН, алкогольні напої, електронні сигарети, рідини, що використовуються в електронних сигаретах. Належним підтвердженням виконання зобов`язань є видаткові накладні або товарно-транспортні накладні за таких умов вважається поставка товару такою, що відбулася належним чином.

Жодних підтверджень господарських операцій щодо відвантаження, перевезення, оформлення товару, актів приймання-передачі розпоряднику майна ТОВ “Волиньтабак” надано не було. А тому, лише сам собі факт укладення договорів поставки є неналежним доказом здійснення господарської діяльності між господарюючими суб`єктами.

Розпорядник майна зауважує, що згідно інформації, яка є в публічному просторі, відсутні відомості щодо отримання ТОВ “ДЛ Солюшн” ліцензії на право оптової торгівлі тютюновими виробами та алкогольними напоями, інші факти розпоряднику майна станом на поточну дату невідомі.

Предмет договору, а саме товар, який узгодили сторони мав бути в наявності ТОВ “ДЛ Солюшн” станом на момент укладення договорів, відсутність реального (законного) джерела походження ідентифікованого товару (відсутність дійсного формування цього активу) ставить під сумнів реальність господарських операцій.

Однак, станом на поточну дату, ТОВ “ДЛ Солюшн” не підтвердило право власності на товар, який нібито поставляло згідно договорів з ТОВ “Волиньтабак”.

Також, з аналізу Єдиного реєстру податкових накладних за період з 01.01.2024 по 30.09.2024 вбачається, що ТОВ “Волиньтабак” нібито купило товару в ТОВ “ДЛ Солюшн” на суму 578524143,00 грн. При цьому ТОВ “ДЛ Солюшн” за серпень 2024 купило товар в ТОВ “Волиньтабак” на суму 59375404,00 грн, та перерахувало кошти у розмірі 159683000,00 грн з призначенням платежу: “передплата за тютюнові вироби (РМІ) згідно договору поставки №02/08-24Т від 01.08.2024 без ПДВ”.

Розпорядник майна робить висновок, що згідно проаналізованих даних ТОВ “Волиньтабак” є боржником ТОВ “ДЛ Солюшн” на суму як мінімум 190674515 грн, однак останній не звертався із заявою з грошовими вимогами до боржника ТОВ “Волиньтабак”, як і не звертався до суду із позовом про стягнення коштів.

Така поведінка суб`єкта господарювання є “підозрілою” та такою, що не відповідає принципам добросовісного ведення господарської діяльності задля досягнення економічної мети.

Позивач стверджує, що учасники даних договорів спрямовували свої дії не на ведення господарської діяльності вказаних суб`єктів, а для виведення значних активів боржника на користь третіх осіб, що у підсумку призвело до банкрутства ТОВ “Волиньтабак”.

Станом на дату укладення договору поставки від 24.05.2024 та від 30.08.2024 у ТОВ “Волиньтабак” вже існувала заборгованість перед кредиторами, а саме: ТОВ “Філіп Морріс Сейлз Енд Дистриб`юшн” у розмірі 163621768,89 грн, а станом на 30.06.2024 заборгованість збільшилася до 179122294,19 грн; перед ТОВ “Торговий дім “Марвел” на суму 658379,00 грн; перед ГУ ДПС у Вінницькій області на суму 75894,00 грн; ПМУ ДПС ВВП на суму 104159,31 грн.

Крім цього, 31.01.2020 між АТ “Райффайзен Банк” та ТОВ “Волиньтабак” укладено Договір про надання гарантії №019/Д5-КБ/4/006 від 31.01.2020. У зв`язку із невиконанням своїх зобов`язань по цьому договору ТОВ “Волиньтабак”, Банком подано заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ “Волиньтабак” до Господарського суду Волинської області.

Провадження у справі про банкрутство ТОВ "Волиньтабак" відкрито 30.01.2025, тобто оспорюваний позивачем правочин укладений у підозрілий період (протягом трьох років до порушення провадження у справі про банкрутство), визначений ст. 42 КУзПБ.

Вважає, що дії посадових осіб ТОВ “Волиньтабак” слід розглядати як недобросовісні, наявні ознаки того, що спірні договори укладені виключно з переслідуванням неправомірної мети, направленої на відмову від майнового активу боржника, а саме коштів та погіршення його фінансового становища, і, як результат, завдання шкоди кредиторам ТОВ “Волиньтабак”, що і є підставою для визнання недійсними цих правочинів, як фраудаторні, укладені з порушенням норм Цивільного кодексу України.

На підставі викладеного позивач просив суд: 1) простувати майнові дії ТОВ “Волиньтабак” та визнати недійсним Договір поставки №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС від 24.05.2024, укладений між ТОВ “Волиньтабак” та ТОВ “ДЛ Солюшн”; 2) спростувати майнові дії ТОВ “Волиньтабак” та визнати недійсним Договір поставки №35-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС від 30.08.2024, укладений між ТОВ “Волиньтабак” та ТОВ “ДЛ Солюшн”; 3) спростувати майнові дії ТОВ “Волиньтабак” та стягнути з ТОВ “ДЛ Солюшн” на користь ТОВ “Волиньтабак” грошові кошти у розмірі 488177224,00грн, що були сплачені за Договором поставки №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС від 24.05.2024 та Договором поставки №35-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС від 30.08.2024.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 11.09.2025 у справі №903/25/25 (903/659/25) задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньтабак» в особі розпорядника майна товариства Демчана Олександра Івановича до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЛ Солюшн»: спростовано майнові дії боржника, визнано недійсними Договір поставки №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС від 24.05.2024 та Договір поставки №35-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС від 30.08.2024, укладені між боржником і відповідачем, а також стягнуто з відповідача на користь боржника 488177224,00 грн.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.11.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЛ Солюшн» задоволено, рішення Господарського суду Волинської області від 11.09.2025 у справі №903/25/25 (903/659/25) скасовано, у позові відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.05.2026 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньтабак" в особі ліквідатора – арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича задоволено. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.11.2025 скасовано. Рішення Господарського суду Волинської області від 11.09.2025 у справі №903/25/25 (903/659/25) – залишено в силі.

Наразі, до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Волинської області від 11.09.2025 у справі №903/25/25(903/659/25).

В обґрунтування права на апеляційне оскарження апелянт зазначає, що не брав участі у розгляді справи, однак оскаржуване рішення безпосередньо стосується його прав та законних інтересів. Апелянт працював у ТОВ «ДЛ Солюшн» на посаді заступника директора з адміністративних питань та саме він підписав від імені товариства Договори поставки від 24.05.2024 №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС та від 30.08.2024 №35-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС. Зазначає, що діяв у межах наданих йому повноважень - на підставі довіреності від 01.06.2023, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Папушею І.І. за №1189, та відповідно до посадової інструкції. На думку апелянта, оскаржуване рішення може безпосередньо вплинути на його права та законні інтереси, оскільки саме він підписав спірні правочини, а відповідно до частини п`ятої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства особи, які вчинили або погодили правочини, визнані недійсними на підставі цієї статті, можуть нести субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника в межах завданих збитків.

Щодо суті спору апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов висновку про недійсність оскаржених договорів без повного дослідження обставин їх укладення та виконання.

Зокрема, апелянт посилається на те, що реальність господарських операцій підтверджувалася первинними документами, у тому числі видатковими та податковими накладними, банківськими виписками та документами щодо взаєморозрахунків. При цьому, на його думку, суд не надав належної оцінки цим доказам у їх сукупності.

Апелянт також зазначає, що поставка товару за спірними договорами здійснювалася на умовах EXW - зі складів ТОВ «ДЛ Солюшн» шляхом самовивозу товару покупцем. ТОВ «ДЛ Солюшн» не замовляло перевезення та не здійснювало доставку товару власним або залученим транспортом, а тому відсутність товарно-транспортних накладних, складених саме цим товариством, сама по собі, на думку апелянта, не спростовує факту поставки та не нівелює інші первинні документи.

Крім того, апелянт вважає, що суд не дослідив реальний масштаб господарської діяльності ТОВ «Волиньтабак» у період укладення та виконання спірних договорів. Зазначає, що у червні-серпні 2024 року ТОВ «Волиньтабак» перерахувало виробникам тютюнової продукції 2082457995,80 грн, що в рази перевищує суму поставок за спірними договорами, а після їх укладення продовжувало закуповувати товари, оплачувати послуги, орендні платежі та здійснювати інші господарські операції.

За доводами апелянта, суд не встановив, що саме укладення оспорюваних договорів поставки спричинило неплатоспроможність ТОВ «Волиньтабак» або унеможливило виконання ним зобов`язань перед іншими кредиторами. Сам факт укладення правочинів у так званий «підозрілий період» та наявність у боржника кредиторської заборгованості, на думку апелянта, не є достатніми підставами для визнання договорів недійсними без встановлення конкретного причинно-наслідкового зв`язку між правочинами та неплатоспроможністю боржника.

Апелянт також заперечує висновок суду про відсутність економічної доцільності укладення спірних договорів, зазначаючи, що суд не дослідив умови договорів ТОВ «Волиньтабак» з виробниками тютюнової продукції, обсяги поставок, умови оплати та відстрочки платежів, а також не порівняв їх з умовами договорів.

Окремо апелянт зазначає, що суд безпідставно врахував обставини, які стосуються поведінки самого боржника або його посадових осіб, зокрема непередання документів арбітражному керуючому, перешкоджання його діяльності та відсутність активів боржника. На думку апелянта, ці обставини не доводять неправомірності дій ТОВ «ДЛ Солюшн» або самого апелянта, а доказів узгодженості їхніх дій з керівництвом ТОВ «Волиньтабак» з метою виведення активів чи завдання шкоди кредиторам судом не встановлено.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 11.09.2025 у справі №903/25/25 (903/659/25) та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №903/25/25 (903/659/25) у складі: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Романюк Ю.Г., суддя Миханюк М.В.

06.07.2026 до суду від апелянта надійшли додаткові пояснення по справі у яких вказує, що позовні доводи у справі зводилися до припущень про фіктивність спірних договорів, тоді як реальність господарських операцій підтверджується первинними документами, бухгалтерським і податковим обліком, а також нотаріально засвідченими поясненнями працівників, безпосередньо причетних до приймання, зберігання та відвантаження товару. У зв`язку з цим заявник просить прийняти та долучити до матеріалів справи нові докази, оскільки їх подання раніше було об`єктивно неможливим, а саме: нотаріально посвідчені пояснення ОСОБА_2 , витяги з договорів поставки, укладених ТОВ «ДЛ Солюшн» із виробниками тютюнової продукції, зокрема ТОВ «Філіп Морріс Сейлз Енд Дистриб`юшн», ТОВ «Бритіш Американ Тобакко Сейлз Енд Маркетинг Україна» та ПзІІ «Імперіал Тобако Юкрейн», разом із копіями накладних та товарно-транспортних накладних, складених при поставці товарів за цими договорами.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.07.2026 поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Волинської області від 11.09.2025 у справі №903/25/25 (903/659/25), відкрито апеляційне провадження та призначено розгляд апеляційної скарги на 20.07.2026 об 15:30год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м.Рівне, вул.Яворницького, 59, у залі судових засідань №4.

14.07.2026 до суду від апелянта надійшло клопотання про долучення доказів, у якому на підтвердження доводів апеляційної скарги апелянт просить долучити докази, зокрема нотаріально посвідчені заяви осіб, які безпосередньо брали участь у виконанні спірних договорів (завідувача складу та водіїв), а також документи, що підтверджують їх трудові відносини, відомості з Реєстру застрахованих осіб, накази про прийняття на роботу та інші документи, які, на його думку, підтверджують фактичне здійснення поставки товару за спірними договорами.

15.07.2026 до суду від апелянта надійшло клопотання про долучення доказів, у якому апелянт просить долучити аналітичну довідку-висновок щодо обліку господарських взаємовідносин з ТОВ «Волиньтабак», складену фінансовим директором ТОВ «ДЛ Солюшн» Є.Стрекметом, та додатки до неї (у тому числі Excel-таблиці), які, на його думку, підтверджують реальність поставок і належне бухгалтерське відображення операцій.

Розпорядженням керівника апарату суду від 16.07.2026, у зв`язку із перебуванням у відпустці суддів - членів колегії Романюк Ю.Г. та Миханюк М.В., призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №903/25/25 (903/659/25).

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи у складі: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Коломис В.В., суддя Крейбух О.Г.

Ухвалою суду від 16.07.2026 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі - ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Волинської області від 11.09.2025 у справі №903/25/25(903/659/25) колегією суддів у складі: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Коломис В.В., суддя Крейбух О.Г.

Сторони не скористалися правом подати письмові відзиви на апеляційні скарги, що не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції 20.07.2026 представник апелянта підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, надав пояснення по справі. Просив суд скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 11.09.2025 у справі №903/25/25 (903/659/25) та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Представниця ТОВ “Волиньтабак” заперечила проти доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 , надала пояснення по справі. Просила суд відмовити у задоволоенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду Волинської області від 11.09.2025 у справі №903/25/25 (903/659/25) залишити без змін.

Представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 , надав пояснення по справі. Просив суд задоволити апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 11.09.2025 у справі №903/25/25 (903/659/25) та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

Щодо наявності порушення оскаржуваним рішенням прав та обов`язків ОСОБА_1 колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Наведеною нормою визначено коло осіб, які наділені процесуальним правом на оскарження судового рішення, а саме: учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

У контексті зазначеного, за змістом процесуального законодавства судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, що випливають зі сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Правові позиції Верховного Суду, що підтверджує можливість подання апеляційної скарги особою, яка не була залучена до участі у справі, на судове рішення, яке вже було предметом касаційного перегляду, викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19.03.2019 у справі №904/480/18, від 16.02.2023 у справі №904/4381/21.

Апелянт - ОСОБА_1 щодо підстав для звернення з апеляційною скаргою зазначає, що між ТОВ «ДЛ Солюшн» та Боржником було укладено два договори поставки – №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС від 24.05.2024 та №35-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС від 30.08.2024, які зі сторони ТОВ «ДЛ Солюшн» були підписані апелянтом, який на той момент був працівником відповідача та обіймав посаду заступника директора з адміністративних питань. Підписання оспорюваних договорів здійснювалося апелянтом відповідно до повноважень, наданих йому довіреністю від 01.06.2023, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Папушею І.І. і зареєстрованою в реєстрі за №1189 та відповідно до його посадових обов`язків визначених посадовою інструкцією.

Після винесення Верховним Судом постанови від 28.05.2026 у справі №903/25/25(903/659/25), відповідачем було ініційовано проведення службового розслідування для з`ясування усіх обставин укладення та виконання оспорюваних Договорів поставки. В ході проведення зазначеного службового розслідування апелянта, як особу яка підписувала зазначені договори поставки з боржником, було поінформовано про ухвалення оскаржуваного рішення та зобов`язано надати свої пояснення щодо обставин укладення оспорюваних договорів. В ході службового розслідування мною були надані пояснення щодо відомих мені обставин укладення з ТОВ «Волиньтабак» оспорюваних договорів поставки.

Апелянт акцентує увагу, що частина п`ята статті 42 КУзПБ прямо передбачає, що особи, які вчинили або погодили правочини, визначені частинами першою та другою цієї статті, несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника в межах суми завданих такими діями збитків. Отже, закон безпосередньо пов`язує факт вчинення або погодження правочину, який у подальшому буде визнаний судом недійсним, з можливістю виникнення у відповідної особи майнової відповідальності перед кредиторами боржника.

За таких обставин особа, яка підписала або погодила спірний правочин, має не абстрактний чи опосередкований інтерес до результату розгляду спору, а самостійну юридичну заінтересованість у ньому, оскільки рішення про визнання правочину недійсним фактично створює правову основу для можливого пред`явлення до неї вимог про відшкодування збитків або покладення субсидіарної відповідальності, а також формує доказову базу для таких вимог

Оскаржуване рішення суду першої інстанції встановило юридично значущі факти, що безпосередньо стосуються обставин укладення та підписання оспорюваних договорів, – тобто саме тих дій, які вчинялися апелянтом. Зокрема, суд здійснив оцінку добросовісності учасників правочину, наявності умислу на завдання шкоди кредиторам, ділової мети господарських операцій та інших суб`єктивних і об`єктивних елементів, передбачених ст.42 КУзПБ.

Ці судові висновки були сформовані без участі апелянта, без надання ним пояснень та доказів, без можливості спростувати будь-які стверджувані факти – і саме вони у подальшому можуть бути використані як встановлена судом доказова база у разі пред`явлення до нього вимог про субсидіарну відповідальність.

Якщо особа, яка підписала або погодила правочин, не була залучена до участі у справі про визнання його недійсним, вона позбавляється можливості надавати докази, заявляти клопотання та висловлювати заперечення щодо обставин, які в подальшому можуть стати підставою її майнової відповідальності.

У подальшому, під час розгляду спору про субсидіарну відповідальність, така особа вже опиняється перед фактом існування судового рішення, яким правочин визнано недійсним та надано правову оцінку обставинам його укладення. За таких умов спір про відповідальність значною мірою зводиться до вирішення питання про наявність та розмір відповідальності, тоді як можливість впливати на встановлення юридичних фактів, покладених в її основу, істотно обмежується.

Колегія суддів приймає до уваги, що предметом розгляду у даній справі є вимоги про спростування майнових дій боржника, визнання недійсними Договорів поставки від 24.05.2024 №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС та від 30.08.2024 №35-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС, укладених ТОВ «Волиньтабак» із ТОВ «ДЛ Солюшн», та застосування наслідків їх недійсності.

З матеріалів справи вбачається, що зазначені договори від імені ТОВ «Волиньтабак» підписані директором товариства ОСОБА_1 , який на момент їх укладення здійснював повноваження одноосібного виконавчого органу боржника та приймав управлінські рішення щодо укладення і виконання спірних правочинів.

Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, твердженнями про вчинення боржником у підозрілий період дій, які призвели до вибуття значної частини ліквідних активів боржника, мали фраудаторний характер та порушили права кредиторів. При цьому встановлення зазначених обставин безпосередньо пов`язане з оцінкою дій посадових осіб боржника, які приймали рішення про укладення та виконання оспорюваних договорів.

Колегія суддів також бере до уваги, що відповідно до положень Кодексу України з процедур банкрутства встановлені у межах цього спору обставини мають значення при вирішенні питання щодо наявності підстав для покладення на керівника боржника майнової відповідальності, у тому числі субсидіарної.

Отже, рішення у цій справі впливає на права, інтереси та обов`язки ОСОБА_1 як особи, яка від імені боржника укладала спірні правочини та здійснювала управління діяльністю товариства у період їх виконання.

Оскільки у даній справі суду належить надати оцінку поведінці боржника під час укладення та виконання спірних правочинів, добросовісності здійснення ним цивільних прав, наявності чи відсутності підстав для застосування наслідків, передбачених статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства, а також встановити обставини, пов`язані із формуванням та вибуттям майнової маси боржника, колегія суддів висновку, що такі питання нерозривно пов`язані з діями особи, яка в період укладення спірних договорів здійснювала повноваження керівника відповідача та підписала відповідні правочини.

За таких обставин ухвалене у справі рішення впливає на права та законні інтереси ОСОБА_1 , зокрема у зв`язку з наданням встановленим судом обставинам правового значення, пов`язаного із відповідальністю керівника боржника - ОСОБА_1 .

Щодо поданих апелянтом доказів, то колегія суддів враховує наступне.

Як встановлено ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Апелянт не був учасником розгляду справи судом першої інстанції, а відтак був позбавлений можливості реалізувати процесуальні права, передбачені статтями 42, 80, 81 Господарського процесуального кодексу України, зокрема щодо подання доказів, заявлення клопотань та надання пояснень.

За таких обставин неподання ним відповідних доказів до суду першої інстанції зумовлено причинами, що об`єктивно не залежали від нього, а тому відповідає критерії винятковості випадку, передбаченому частиною третьою статті 269 ГПК України.

Отже, за умови визнання за апелянтом права на апеляційне оскарження судові докази, подані ним в апеляційному провадженні, підлягають прийняттю та оцінці судом апеляційної інстанції.

По суті спору колегія суддів зазначає наступне.

24.05.2024 між ТОВ “ДЛ Солюшн” та ТОВ “Волиньтабак” укладено Договір поставки №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС, відповідно до п.1.1 якого предметом договору є товар: тютюнові вироби і ТВЕН, алкогольні напої, електронні сигарети, рідини, що використовуються в електронних сигаретах.

Згідно з п.3.1. Договору поставка товару здійснюється на умовах цього договору окремими партіями на підставі замовлення Покупця та виходячи з наявності відповідного асортименту Товару на складі Постачальника. Замовлення на партію товару погоджується відповідальними особами Сторін.

Як погоджено у п3.3. Договору поставка товару здійснюється або транспортом Постачальника або транспортом Покупця. Право вибору умов постачання товару залишається за постачальником.

Відповідно до п.3.7. Договору після приймання товару покупцем претензії щодо кількості та якості товару постачальником не приймаються. З дати підписання видаткової накладної або видаткової накладної/товарно-транспортної накладної, або товарно-транспортної накладної представниками обох сторін, поставка товару вважається такою, що відбулася належним чином.

Пунктом 3.9. Договору встановлено, що покупець зобов`язаний надати постачальнику документи пов`язані з отриманням товару, які належним чином оформленні, підписані.

Відповідно до п.4.6. Договору платежі в рахунок оплати покупцем товару, зараховуються постачальником на закриття видаткових накладних або видаткових/товарно-транспортних накладних, або товарно-транспортних накладних, починаючи з видаткової накладної або видаткової накладної/товарно-транспортної накладної, або товарно-транспортної накладної з найбільш ранньою датою платежу.

Як передбачено п.5.2.1. Договору постачальник зобов`язаний передати товар у власність покупця відповідно до погоджених сторонами замовлень та умов цього договору виходячи із наявного у нього асортименту.

На виконання умов Договору №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС відповідачем було здійснено поставку товару позивачу на загальну суму 562204698,03 грн, що підтверджується видатковими накладними у кількості 913 штук.

Позивачем було здійснено оплату за отриманий товар по Договору №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС у розмірі 534474543,64 грн.

За результатами співпраці по Договору №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС сторони дійшли спільної згоди припинити дію відповідного договору з 23 серпня 2024 року, що закріплено у Додатковій угоді від 23.08.2024.

30.08.2024 між ТОВ “ДЛ Солюшн” та ТОВ “Волиньтабак” укладено Договір поставки №35-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС, за яким постачальник зобов`язується поставляти товар у власність покупця відповідно до його замовлення, а покупець зобов`язується приймати та оплачувати товар на умовах зазначених у договорі.

Пунктом 1.1. Договору поставки погоджено, що предметом даного договору є товар: тютюнові вироби і ТВЕН, алкогольні напої, електронні сигарети, рідини, що використовуються в електронних сигаретах.

Відповідно до п.3.1. Договору поставка товару здійснюється на умовах цього договору окремими партіями на підставі замовлення Покупця та виходячи з наявності відповідного асортименту Товару на складі Постачальника. Замовлення на партію товару погоджується відповідальними особами Сторін.

Згідно з п.3.3. Договору поставка товару здійснюється або транспортом Постачальника або транспортом Покупця. Право вибору умов постачання товару залишається за постачальником.

Відповідно до п.3.7. Договору після приймання товару покупцем претензії щодо кількості та якості товару постачальником не приймаються. З дати підписання видаткової накладної або видаткової накладної/товарно-транспортної накладної, або товарно-транспортної накладної представниками обох сторін, поставка товару вважається такою, що відбулася належним чином.

Як встановлено п.3.9. Договору покупець зобов`язаний надати постачальнику документи пов`язані з отриманням товару, які належним чином оформленні, підписані.

Відповідно до п.4.6. Договору платежі в рахунок оплати покупцем товару, зараховуються постачальником на закриття видаткових накладних або видаткових/товарно-транспортних накладних, або товарно-транспортних накладних, починаючи з видаткової накладної або видаткової накладної/товарно-транспортної накладної, або товарно-транспортної накладної з найбільш ранньою датою платежу.

Пунктом 5.2.1. Договору встановлено, що постачальник зобов`язаний передати товар у власність покупця відповідно до погоджених сторонами замовлень та умов цього договору виходячи із наявного у нього асортименту.

На виконання умов Договору №35-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС відповідачем було здійснено поставку товару позивачу на загальну суму 16319445,00 грн, що підтверджується видатковими накладними від 06.09.2024 №ЖТ24-000074086 та №ЖТ24-000074087.

Апелянт долучив до матеріалів справи нотаріально засвідчену заяву громадянина України ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ), який у період поставок відповідачем тютюнових виробів позивачу за оспорюваними договорами працював завідуючим київським складом ТОВ «Волиньтабак».

У своїх поясненнях ОСОБА_2 , зокрема зазначає, що починаючи з весни 2024 року основним постачальником ТОВ «Волиньтабак» стало ТОВ «ДЛ Солюшн» згідно Договору поставки №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС від 24.05.2024. Тютюнові вироби від ТОВ «ДЛ Солюшн» на склад ТОВ «Волиньтабак» поступали декілька разів на тиждень зі складу ТОВ «ДЛ Солюшн», який розташовувався на вул.Електротехнічній, 45 в м.Києві. Тютюнові вироби забиралися зі складу ТОВ «ДЛ Солюшн» на умовах самовивозу або водіями та вантажним транспортом ТОВ «Волиньтабак» або ж залучалися сторонні перевізники. Після прибуття тютюнових виробів на склад ТОВ «Волиньтабак» в м.Києві, ОСОБА_2 або підпорядковані йому комірники перевіряли його по кількості та асортименту та обліковували згідно з обліковими накладними, які були підписані при відвантаженні тютюнових виробів зі складу ТОВ «ДЛ Солюшн». В подальшому зазначені тютюнові вироби реалізовувалися покупцями ТОВ «Волиньтабак», які забирали його на умовах самовивозу, або тютюнові вироби переміщалися на інші склади ТОВ «Волиньтабак». Всі первинні документи, які складалися при прийманні або відвантаженні товару на складі в подальшому ОСОБА_2 пересилав до головного офісу у м.Луцьку.

Також апелянтом було подано нотаріально засвідчену заяву громадянина України ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_2 ), який у період поставок за оспорюваними договорами працював у ТОВ «ДЛ Солюшн» та був тимчасово виконуючим обов`язки завідуючим складом Львівського регіонального структурного підрозділу ТОВ «ДЛ Солюшн», який розташовується за адресою: м.Львів, вул.Бузкова, 2, з якого у тому числі здійснювалися поставки тютюнових виробів ТОВ «Волиньтабак» за оспорюваними договорами.

У своїх поясненнях ОСОБА_3 виклав та деталізував обставини здійснення поставок тютюнових виробів позивачу по договору №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС, а саме зазначив, що тютюнові вироби зі складу Львівського регіонального структурного підрозділу ТОВ «ДЛ Солюшн» забирали на умовах самовивозу власним транспортом уповноважені представники ТОВ «Волиньтабак», які діяли на підставі довіреностей, а відпуск тютюнових виробів представникам позивача здійснювався на підставі видаткових накладних, які зі сторони ТОВ «ДЛ Солюшн» підписував особисто ОСОБА_3 . У своїх поясненнях ОСОБА_3 ідентифікував представника ТОВ «Волиньтабак» ОСОБА_4 , який приймав безпосередню участь у операціях з отримання тютюнових виробів зі складу відповідача.

Також було долучено нотаріально засвідчену заяву громадянина України ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_3 ), який у період поставок за оспорюваними договорами, працював у ТОВ «Волиньтабак» на посаді водія автотранспортних засобів (вантажний автомобіль) складу у м.Львів. До його посадових обов`язків належало отримання товару у постачальників ТОВ «Волиньтабак», відповідно до укладених договорів, перевірка товару за кількістю та цілісністю пакування та подальше перевезення товару на склади ТОВ «Волиньтабак».

У своїх поясненнях ОСОБА_4 підтвердив, що у період з травня по серпень 2024 року він на виконання умов договору поставки №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС від 24.05.2024 отримував тютюнові вироби зі складу ТОВ «ДЛ Солюшн», який розташовувався за адресою: м.Львів, вул. Бузкова, 2, які забирав на умовах самовивозу за допомогою вантажного транспортного засобу марки MAN L2000, д.н.з. НОМЕР_4 , який належав його дружині та здавався в оренду ТОВ «Волиньтабак». Під час отримання товару на складі познайомився з комірником ТОВ «ДЛ Солюшн» ОСОБА_3 , який передавав йому тютюнові вироби згідно з видатковими накладним. Після завантаження товару до автомобіля підписував видаткові накладні та здійснював перевезення товару на склад ТОВ «Волиньтабак», що розташований за адресою: м.Львів, вул.Гостомильська, 24. Товар від ТОВ «ДЛ Солюшн» отримував орієнтовно чотири рази на тиждень. Операції з поставки товару із Львівського регіонального структурного підрозділу ТОВ «ДЛ Солюшн» оформлювалися видатковими накладними, які зі сторони ТОВ «Волиньтабак» підписував безпосередньо ОСОБА_4 , який діяв від імені ТОВ «Волиньтабак» на підставі наданих йому довіреностей. Після отримання тютюнових виробів на складі ТОВ «ДЛ Солюшн» ОСОБА_4 здійснював його транспортування на склад ТОВ «Волиньтабак» за адресою: м.Львів, вул. Гостомельська, 24.

Апелянтом надано Довідку про внесення місця зберігання тютюнових виробів до ЄДР Серія АП №144648 від 29.11.2022 за адресою: м.Львів, вул.Гостомельська, 24. Довідка видана Державною податковою службою України для ТОВ «Волиньтабак».

Також було долучено нотаріально засвідчені заяви громадян України ОСОБА_5 (ІПН НОМЕР_5 ) та ОСОБА_6 (ІПН НОМЕР_6 ), які у період поставок тютюнових виробів за оспорюваними договорами, працювали у ТОВ «ДЛ Солюшн» на посадах водіїв Миколаївського регіонального структурного підрозділу ТОВ «ДЛ Солюшн», який розташовується за адресою: м.Миколаїв, вул.Приміська, 15а.

У своїх поясненнях ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зазначили про те, що працюючи на посадах водіїв у ТОВ «ДЛ Солюшн» у період з червня по серпень 2024 року ними з Миколаївського регіонального структурного підрозділу ТОВ «ДЛ Солюшн» здійснювалися доставки тютюнових виробів на склад ТОВ «Волиньтабак», який розташовувався за адресою: м.Миколаїв, вул.Електронна, 81/13 де уповноважені представники позивача приймали товар та підписували первинні документи за вказаними операціями.

Матеріалами справи підтверджується, що на вказаний вище склад Державною податковою службою України була видана Довідка про внесення місця зберігання до ЄДР Серія АП №145344 від 09.06.2023.

На підтвердження займаних посад апелянт надав документи, що підтверджують вказану трудову діяльність ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Апелянтом також було долучено до матеріалів справи копію аналітичної довідки-висновку щодо обліку господарських взаємовідносин з контрагентом ТОВ «Волиньтабак», складену фінансовим директором ТОВ «ДЛ Солюшн» Є.Стрекметом та додатки до неї.

За висновками вказаної аналітичної довідки: господарські взаємовідносини Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЛ Солюшн» (Постачальника) з контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Волиньтабак» (Покупцем) щодо поставки Товару (тютюнових виробів, ТВЕН, електронних сигарет та рідин, що використовуються в електронних сигаретах) повністю підтверджені належним чином оформленими первинними документами, які відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88. Господарські операції своєчасно та достовірно відображені в регістрах бухгалтерського обліку, підтверджені банківськими виписками щодо руху грошових коштів за розрахунками з Контрагентом, та відображені у відповідній фінансовій та податковій звітності Товариства з урахуванням особливостей оподаткування Товару, встановлених розділом VI Податкового кодексу України.

На підтвердження наведених в аналітичній довідці-висновку відомостей апелянтом подано зведену таблицю поставок тютюнових виробів, яка містить деталізовану інформацію щодо кожної операції з реалізації товару ТОВ «Волиньтабак», зокрема відомості про місце зберігання товару, покупця, реквізити видаткових накладних, номенклатуру товару, максимальну роздрібну ціну, дату відвантаження, кількість, вартість реалізації та постачальника відповідної партії товару.

Апелянт подав також копії витягів з договорів поставки, укладених ТОВ «ДЛ Солюшн», а саме: №19 від 01.11.2023 з ТОВ «Філіп Морріс Сейлз Енд Дистриб`юшн»; №01-12-23 від 01.12.2023 з ТОВ «Бритіш Американ Тобакко Сейлз Енд Маркетинг Україна»; від 11.10.2023 з ПзІІ «Імперіал Тобако Юкрейн», а також копії накладних та товаро-транспортних накладних, які складалися при поставці товарів за цими договорами.

На підставі встановлених обставин, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів (стаття 16 ЦК України).

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Згідно частини 6 статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство (неплатоспроможність) у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Розгляд та захист порушених справ у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження. Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

До таких засобів віднесено інститут визнання недійсними правочинів боржника та спростування майнових дій боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у статті 42 КУзПБ, який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності.

Вказана норма направлена на захист прав та інтересів кредиторів та створює умови для максимально можливого задоволення грошових вимог за рахунок майна боржника.

Як зазначалося вище, Товариство з обмеженою відповідальністю “Волиньтабак” в особі розпорядника майна товариства Демчана Олександра Івановича до Товариства з обмеженою відповідальністю “ДЛ Солюшн”, в якій позивач просить суд:

1) спростувати майнові дії ТОВ “Волиньтабак” та визнати недійсним Договір поставки №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС від 24.05.2024, укладений між ТОВ “Волиньтабак” та ТОВ “ДЛ Солюшн”;

2) спростувати майнові дії ТОВ “Волиньтабак” та визнати недійсним Договір поставки №35-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС від 30.08.2024, укладений між ТОВ “Волиньтабак” та ТОВ “ДЛ Солюшн”;

3) спростувати майнові дії ТОВ “Волиньтабак” та стягнути з ТОВ “ДЛ Солюшн” на користь ТОВ “Волиньтабак” грошові кошти у розмірі 488177224,00грн, що були сплачені за Договором поставки №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС від 24.05.2024 та Договором поставки №35-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС від 30.08.2024.

Суд першої інстанції дійшов до висновку про фраудаторність Договорів поставки від 24.05.2024 №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС, від 30.08.2024 №35-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС.

Колегія суддів, дослідивши підстави фраудаторності вказаних договорів поставки, не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України.

Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 Цивільного кодексу України, відповідно до положень якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною першою ст.203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За загальним правилом, у спорі про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, від 02.10.2019 у справі №587/2331/16-ц, від 22.10.2019 у справі №911/2129/17, від 19.11.2019 у справі №918/204/18).

Розпорядник майна боржника (позивач) правовою підставою заявлених вимог визначив приписи статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Згідно з частиною першою статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування (частина друга статті 42 КУзПБ).

Таким чином, законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами Цивільного кодексу України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються тоді коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.

На відміну від Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, законодавство про банкрутство (стаття 42 КУзПБ) не визначає вимоги до укладеного правочину, а встановлює спеціальні правила та врегульовує процедуру визнання недійсними правочинів (договорів), укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), суб`єктів (осіб, які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними.

Крім того, слід вказати, що з огляду на сферу регулювання законодавства про банкрутство, загалом і за змістом вищевказаних норм, вони є спеціальними щодо загальновстановлених Цивільним кодексом України підстав для визнання правочинів недійсними. Тобто ці норми передбачають спеціальні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом, та особливі наслідки задоволення вимог, заявлених в порядку норм законодавства про банкрутство.

Разом з тим, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/2030/19 (905/2445/19) дійшла наступних висновків:

- фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку;

- фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин;

- формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі; контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися;

- вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17);

- особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може;

- боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора;

- будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 28.07.2022 у справі № 902/1023/19 (902/1243/20)).

Водночас, формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж трьох років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови у забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Крім того, метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора, зокрема у процедурі банкрутства.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18).

Укладення фраудаторних договорів є характерним для боржників у процедурах банкрутства, позаяк неплатоспроможність боржника означає ситуацію, коли не вистачає коштів для задоволення всіх вимог кредиторів і, діючи недобросовісно, боржник намагається створити переваги для задоволення вимог "дружнього" кредитора на шкоду іншим своїм кредиторам, порушивши встановлену законом черговість або пропорційність задоволення вимог окремого класу кредиторів.

Вчинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/16579/20).

Однією із форм такої участі боржника є вчинення ним, за наявності в нього невиконаних зобов`язань та заборгованості перед іншими кредиторами, правочину задля нарощування обсягу наявних кредиторських зобов`язань та в майбутнього формування кредиторської заборгованості із заінтересованим кредитором (так званий "дружній кредитор").

Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло").

За цих умов недійсність договору як приватно-правова категорія є інструментом, який покликаний не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

У позовній заяві розпорядник майна боржника (позивач) правовою підставою заявлених вимог визначив приписи статті 42 КУзПБ, зокрема, вказував, що оскаржені правочини укладені у підозрілий період, протягом 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, відсутні докази щодо передачі товару покупцю за оспореними договорами, договори укладені задля виведення коштів з активу боржника, відсутні докази реальності господарських відносин, відсутність потреби боржника в укладенні оспорених договорів поставки товару.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 1 статті 628 Цивільного кодексу України унормовано, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 266 Господарського кодексу України (яка була чинна на момент укладення договорів) встановлено, що предметом поставки є визначені ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Так, як вбачається із матеріалів справи, 24.05.2024 між відповідачем, як Постачальником, та позивачем, як Покупцем, був укладений договір поставки №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС, у якому сторони погодили, що Постачальник зобов`язується поставляти Товар у власність Покупця відповідно до його замовлення (замовлень), а Покупець зобов`язується приймати та оплачувати Товар на умовах, зазначених у цьому Договорі. Придбані Покупцем за цим Договором тютюнові вироби і ТВЕН, алкогольні напої, електронні сигарети, рідини, що використовуються в електронних сигаретах, будуть в подальшому реалізовуватися через торгівельні об`єкти Покупця на території України.

На виконання умов відповідачем було здійснено поставку товару позивачу на загальну суму 562204698,03 грн, що підтверджується видатковими накладними у кількості 913 штук.

Відповідачем за результатами господарських операцій із позивачем, були складені та направлені на реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні у кількості 913 шт., які були прийняті податковим органом, що підтверджується Квитанцією №1.

В свою чергу, Позивачем було здійснено оплату за отриманий Товар по Договору №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС у розмірі 534474543,64 грн.

За результатами співпраці по Договору №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС сторони дійшли спільної згоди припинити дію відповідного договору з 23 серпня 2024 року, що закріплено у Додатковій угоді від 23.08.2024.

Залишок заборгованості позивача перед відповідачем в розмірі 27730154,39 грн була погашена шляхом укладення сторонами Угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог.

У подальшому 30.08.2024 між відповідачем, як Постачальником, та позивачем, як Покупцем, був укладений договір поставки №35-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС, у якому сторони погодили, що Постачальник зобов`язується поставляти Товар у власність Покупця відповідно до його замовлення (замовлень), а Покупець зобов`язується приймати та оплачувати Товар на умовах, зазначених у цьому Договорі.

На виконання умов Договору №35-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС відповідачем було здійснено поставку товару позивачу на загальну суму 16319445,00 грн, що підтверджується видатковими накладними від 06.09.2024 №ЖТ24-000074086 та №ЖТ24-000074087.

Відповідачем, за результатами господарських операцій із позивачем, були складені та направлені на реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні за вищенаведеними операціями з поставки у кількості 2 шт., які були прийняті податковим органом, що підтверджується Квитанцією №1.

У постанові Верховного Суду у справі у складі колегії суддів Касаційного господарського суду №908/1390/19(908/2964/21) від 22.05.2025, суд прийшов до висновків, щодо підтвердження господарської операції за спірним договором є: первинні документи на підтвердження господарської операції за спірним договором; видаткові накладні; податкові накладні; документи, що підтверджують права власності на продукцію, що нібито була поставлена боржнику за спірним договором, наявність фінансових, трудових, технічних та технологічних ресурсів для придбання цієї продукції та її постачання боржнику, залучення третіх осіб для поставки товару, наявність в боржника ділової мети для придбання такої продукції та її використання у подальшій господарській діяльності.

Колегія суддів встановила, що між сторонами були укладені договори поставки, які містять усі істотні умови, передбачені чинним законодавством України для договорів відповідного виду. На виконання умов зазначених договорів сторонами були оформлені первинні документи, що підтверджують факт постачання товару - зокрема, видаткові накладні, підписані уповноваженими представниками обох сторін.

Також, як вбачається із матеріалів справи, позивачем і відповідачем, на виконання умов договорів поставки, здійснювалась оплата отриманого товару, що підтверджується наявними платіжними інструкціями та виписками з банку. Факт постачання товару, його прийняття позивачем та проведення розрахунків за нього свідчать про належне виконання сторонами своїх договірних зобов`язань.

Отже, зазначені договори поставки не є формальними чи уявними, а навпаки - відображають реальні господарські операції, які фактично мали місце.

Їх виконання підтверджується відповідними первинними документами бухгалтерського обліку та фінансовими операціями, що виключає ознаки фраудаторності та намір їх використання для уникнення сплати боржником зобов`язань перед іншими кредиторами.

Також, нотаріально посвідчені пояснення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та Середи А.П. містять відомості про фактичні обставини господарських операцій з поставки ТОВ «ДЛ Солюшн» тютюнових виробів ТОВ «Волиньтабак» та підтверджують реальний характер господарських операцій між сторонами за оспорюваними Договорами поставки та в повній мірі узгоджуються з документальним оформленням господарських операцій з поставки відповідачем тютюнових виробів позивачу.

Із змісту Аналітичної довідки-висновку та зведеної таблиці поставок тютюнових виробів вбачається, що господарські взаємовідносини між ТОВ «ДЛ Солюшн» та ТОВ «Волиньтабак» були документально оформлені, відображалися у бухгалтерському та податковому обліку, а розрахунки між сторонами здійснювалися у безготівковій формі та підтверджувалися банківськими документами.

Зведена таблиця поставок деталізує кожну окрему господарську операцію, містить відомості про місце зберігання товару, покупця, реквізити видаткових накладних, номенклатуру, дату відвантаження, кількість, вартість реалізації, постачальника та інші ідентифікуючі дані, що дає змогу простежити походження, рух і подальшу реалізацію кожної партії товару. За своїм змістом така таблиця не лише узагальнює первинні документи, а й забезпечує їх взаємну перевірку, послідовність та логічну узгодженість.

У даному випадку наявні в матеріалах справи документи, зокрема, договори, видаткові накладні, податкові накладні, банківські виписки, нотаріально засвідчені пояснення осіб, які брали участь у поставках, аналітична довідка та зведена таблиця утворюють послідовну та взаємопов`язану доказову базу, що підтверджує господарський характер спірних правовідносин і спростовує доводи про їх фіктивність або фраудаторність.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що 18.08.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю “ДЛ Солюшн” було зареєстровано як юридичну особу в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а 19.08.2022 взято на облік як платника податків.

Станом на дату укладання оспорюваних договорів Товариство з обмеженою відповідальністю “ДЛ Солюшн” перебувало на обліку в ДПІ у Подільському районі ГУ ДПС у м.Києві, а з 2025 року знаходиться на обліку в Північному міжрегіональному управлінні ДПС по роботі з великими платниками податків.

Відповідно до підпункту 14.1.22 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, великим платником податків є юридична особа або постійне представництво нерезидента на території України, у якої обсяг доходу від усіх видів діяльності за останні чотири послідовні податкові (звітні) квартали перевищує еквівалент 50 мільйонів євро, визначений за середньозваженим офіційним курсом Національного банку України за той самий період, або загальна сума податків, зборів, платежів, сплачених до Державного бюджету України, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, крім митних платежів, за такий самий період перевищує еквівалент 1,5 мільйона євро, визначений за середньозваженим офіційним курсом Національного банку України за той самий період.

Таким чином, відповідач є великим платником податків, а інформація про його перебування на обліку в Північному міжрегіональному управлінні ДПС по роботі з великими платниками податків відображена у Витягу з ЄДРЮОФОПГФ від 28.02.2025, сформованому на запит ОСОБА_7 , Товариство з обмеженою відповідальністю “ДЛ Солюшн” здійснює торгівлю широким спектром товарів, зокрема здійснює оптову/роздрібну торгівлю тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах та алкогольними напоями (копії оптових ліцензій було долучено відповідачем до відзиву на позов).

Згідно з ст.15 Закону України “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального” №481/95-ВР (який діяв в період спірних взаємовідносин), зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється в місцях зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, внесених до Єдиного реєстру.

Як вбачається із матеріалів справи, ТОВ “ДЛ Солюшн” у своїй господарській діяльності використовує 27 структурних підрозділів (складських приміщень) на території України, які, відповідно до чинного законодавства, ДПС України зареєстровані як місця зберігання тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах та відповідно ТОВ “ДЛ Солюшн” зберігає на них партії тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах та алкогольних напоїв, які у подальшому оптом або в роздріб реалізує своїм покупцям (витяги з Єдиного реєстру в частині місць зберігання тютюнових виробів).

Для здійснення своєї господарської діяльності, зокрема виконання логістичних послуг, у безпосередній власності відповідача знаходиться 48 транспортних засобів, 317 транспортних засоби перебувають в оренді відповідача відповідно до договору оренди транспортних засобів від 11.12.2023 №11/12/23 та 10 у користуванні згідно умов фінансового лізингу (копії свідоцтв про реєстрацію ТЗ, актів приймання автомобілів та договору оренди додані до відзиву на позов).

Станом на початок 2 кварталу 2024 року в штаті ТОВ “ДЛ Солюшн” знаходилось 1082 працівники, а на кінець 2024 року ця цифра вже сягала 1469 працівників, що підтверджується Податковими розрахунками сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за 2, 3 та 4 квартали 2024 року (копії розрахунків містяться в справі).

Товар, що реалізовується ТОВ “ДЛ Солюшн” на території України та безпосередньо реалізовувався позивачу придбавався відповідачем безпосередньо у виробників такого товару - ТОВ "Брітіш Американ Тобакко Сейлз Енд Маркетинг Україна", ТОВ "Філіп Морріс Сейлз Енд Дистриб`юшн", АТ “Джей Ті Інтернешнл Компані Україна”, ПзІІ “Імперіал Тобако Юкрейн”, що підтверджується копіями договорів на поставку, накладних та товаро-транспортних накладних, звітів про обсяги придбання та реалізації тютюнових виробів у оптовій мережі №1-ОТ та квитанцій про їх подачу до ДПС України

Відповідно до пункту 1 Порядку заповнення форми звіту №1-ОТ “Звіт про обсяги придбання та реалізації тютюнових виробів у оптовій мережі”, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 11.02.2016 №49 (в редакції, що діяла у спірний період) звіт про обсяги придбання та реалізації тютюнових виробів у оптовій мережі подають суб`єкти господарювання, які одержали ліцензії на право оптової торгівлі тютюновими виробами, незалежно від форми власності до органів ДФС за основним місцем обліку в електронній формі.

Вказаним вище спростовуються та не беруться до уваги судом апеляційної інстанції доводи позивача про відсутність у відповідача ліцензії для здійснення діяльності з оптової та роздрібної торгівлі тютюновими виробами та алкогольними напоями, транспорту, підтверджуючих документів щодо перевезення вантажу, понесених витрат щодо його перевезення (вартість палива, амортизація транспортних засобів, заробітна плата водія, витрати на утримання транспорту, страхування), що ставить під сумнів можливість ведення господарської діяльності ТОВ “ДЛ Солюшн” з продажу тютюнових виробів та алкогольних напоїв та реальність здійснення постачання товару, оскільки вказані дії сторін спрямовані на легалізацію виведення активу з балансу боржника, що в підсумку привело до відкриття справи про банкрутство останнього.

Крім того, як убачається із наявних у матеріалах справи документів (копії договору, звітів №1-ОТ за 2023 рік, щодо реалізації товару позивачу, банківських виписок, по якому між сторонами відбувалась співпраця, здійснювалась поставка Товарів та відповідно його оплата), між позивачем та відповідачем в березні 2023 року був укладений договір поставки №10-ЛВ/23/КК/УН/ХБ та вчинялися дії на його виконання.

Однак судом першої інстанції не було взято до уваги факт, що між позивачем та відповідачем прослідковується системність у господарських взаємовідносинах та те, що вони існували і до укладення оспорюваних договорів.

Крім того, як зазначено позивачем в позовній заяві, у період співпраці між позивачем та відповідачем за оспорюваними договорами поставки, тільки з червня 2024 року позивач перерахував таким контрагентам як АТ “Джей Ті Інтернешнл Компані Україна”, ТОВ “Філіп Морріс Сейлз енд Дистриб`юшн”, ПзІІ “Імперіал Тобако Юкрейн”, ТОВ “Бритіш Американ Тобакко Сейлз енд Маркетинг Україна” сумарно - 2082457995,80 грн, що в чотири рази перевищує суму оплачену позивачем відповідачу за оспорюваними договорами поставки.

Також, як вбачається із долучених до позовної заяви банківських виписок, позивач у період дії договорів поставки здійснював свою звичайну господарську діяльність з реалізації товарів своїм контрагентам за рахунок чого отримував надходження грошових коштів на свої рахунки та здійснював оплату своїх операційних витрат (зокрема продовжував закупівлю товару, оплачував комунальні платежі, оренду, заробітну плату, тощо).

За наведеного колегія суддів приходить до висновку, що укладення між сторонами договорів поставки не вплинуло на платоспроможність позивача та неможливість розрахуватись зі своїми кредиторами.

Позивач посилався на сукупність обставин у справі про банкрутство ТОВ “Волиньтабак”, зокрема, що посадові особи товариства-боржника ні на запити розпорядника майна, ні на виконання ухвал суду будь-яких документів (установчих, бухгалтерських) не надали, припинення ухвалою суду від 15.04.2025 повноваження керівника ТОВ “Волиньтабак”, та покладення виконання його обов`язків на розпорядника майна боржника - арбітражного керуючого Демчана О.І., зобов`язано керівника ТОВ “Волиньтабак” протягом трьох днів з дати винесення ухвали передати за актом приймання-передачі розпоряднику майна боржника - Демчану О.І. бухгалтерську та іншу документацію ТОВ “Волиньтабак” його печатки і штампи, матеріальні та інші цінності.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що такі дії посадових осіб ТОВ “Волиньтабак” слід розглядати як недобросовісні, наявні ознаки того, що спірні договори укладені виключно з переслідуванням неправомірної мети, направленої на відмову від майнового активу боржника, а саме коштів та погіршення його фінансового становища, і, як результат, завдання шкоди кредиторам ТОВ “Волиньтабак”, що і є підставою для визнання недійсними цих правочинів, як фраудаторні, укладені з порушенням норм Цивільного кодексу України.

Колегія суддів констатує, що ці обставини виникли вже після відкриття справи про банкрутство ТОВ “Волиньтабак” та не мають відношення до правовідносин між позивачем та відповідачем, які виникли у сторін на підставі укладених договорів поставки та жодним чином не вказують на фраудаторність таких договорів, а тим більше на порушення норм цивільного законодавства при їх укладенні сторонами.

Обставини, які стосуються поведінки виключно боржника або його посадових осіб, зокрема непередання документів арбітражному керуючому, перешкоджання його діяльності та відсутність активів боржника не доводять неправомірності дій ТОВ «ДЛ Солюшн», а доказів узгодженості їхніх дій з керівництвом ТОВ «Волиньтабак» з метою виведення активів чи завдання шкоди кредиторам матеріали справи не містять і позивачем не доведено.

Таким чином, за умови не встановлення обставин, які б могли свідчити про узгодженість дій позивача та відповідача для завдання шкоди іншим кредиторам, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь позивача, що перебувають поза межами впливу відповідача.

Верховний Суд у постанові від 29.05.2025 по справі №922/4391/23 (922/2216/24) звернув увагу, що недійсними можуть бути визнані не всі без винятку правочини боржника, укладені у "підозрілий період", а лише ті, обґрунтованість визнання недійсними яких передбачено ч.ч.1, 2 ст.42 КУПБ.

Враховуючи наведене вище, а також проаналізувавши підстави для визнання договорів недійсними, визначених ст.42 КУзПБ, колегія суддів, приходить до наступних висновків:

1) позивач за умовами оспорюваних договорів поставки не виконував майнові зобов`язання раніше встановленого строку, оплаті грошових коштів за договорами поставки передувало постачання товару і тільки вже після отримання товару, згідно строків встановлених умовами оспорюваних договорів поставки, позивачем здійснювалась його оплата;

2) уклавши оспорювані договори поставки позивач не взяв на себе зобов`язання, внаслідок якого він став неплатоспроможним, адже у період дії оспорюваних договорів позивач здійснював перерахування грошових коштів й іншим своїм кредиторам та в сумах, які в рази були більшим за суми сплачені відповідачу;

3) відсутні докази, що між позивачем та відповідачем мали місце узгоджені дії щодо виведення активів позивача та погіршення його фінансового становища;

4) відповідно до умов оспорюваних договорів позивач придбавав товар за ринковими цінами, а тому відсутні підстави стверджувати, що відповідач здійснював продаж товару позивачу за завищеними цінами з метою отримання від нього надприбутку;

5) розпорядником майна не наведено доказів наявності обставини, що позивач прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог, у день коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;

6) умови оспорюваних договорів не передбачали заставних зобов`язань для позивача з метою виконання ним грошових вимог;

7) за умовами оспорюваних договорів відповідач здійснив поставку товару позивачу, що підтверджується первинними документами, які складались за результатами господарських операцій, за що останній сплатив відповідачу грошові кошти, а тому безоплатного відчуження (дарування) майна не відбувалось та позивач не взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій відповідача;

8) встановлені обставини та наявні докази поставок підтверджують реальний, співмірний та економічно виправданий майновий результат для боржника, оскільки відповідач отримав товар за ринковими цінами на витрачену суму коштів;

9) сторони оспорюваних договорів не є заінтересованими особами в розумінні положень КУзПБ, а натомість виступають незалежними та самостійними суб`єктами господарювання, які ведуть господарську діяльність на загальних засадах, діють у межах звичайної господарської діяльності, з дотриманням принципу добросовісності та розумності.

Отже, позивачем не доведено ознак фраудаторності договорів поставки, що мало б наслідком визнання договорів поставки недійсними в розумінні приписів ст.42 КУзПБ, оскільки: 1) не доведено умислу сторін на ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами; 2) відсутні докази неплатоспроможності боржника внаслідок укладення цих правочинів; 3) договори поставки укладено відповідно до законодавства без порушення принципів цивільного права.

Фактів настання для позивача будь-яких негативних економічних наслідків внаслідок вчинення оспорюваних договорів поставки матеріали справи не містять.

Позивачем не наведено ґрунтовних доказів в підтвердження очевидності недобросовісних дій сторін при укладенні оспорених договорів, як не доведене належними, достовірними доказами й зловживання правом, чого не допускають приписи ч.3 ст.13 ЦК України.

Самі лише припущення позивача щодо нереальності укладених між сторонами договорів та посилання на підозрілий період в момент їх укладення при загрозі неплатоспроможності та наявній заборгованості не можуть слугувати достатньою правовою підставою для визнання їх фраудаторними та недійсними.

При цьому, на переконання колегії суддів матеріалами справи не підтверджено, а позивачем не доведено, що спірні договори укладені для неправомірної мети, направленої на відмову від майнового активу боржника, а саме коштів та погіршення його фінансового становища, і, як результат, завдання шкоди кредиторам ТОВ “Волиньтабак”.

Фактичною підставою позову розпорядник майна боржника визначив ненадання йому доказів належної поставки позивачеві товару (тютюнових виробів), а також не підтвердження даними інвентаризації наявності поставленого на адресу позивача товару. При цьому позивач зазначає про відсутність необхідності закупівлі спірних тютюнових виробів та відсутності у боржника відповідних складських приміщень для збереження спірних тютюнових виробів.

Слід врахувати, що відсутність поставки як такої мало б супроводжуватися посиланням позивача на підроблення відповідних товарно-розпорядчих документів, натомість, зі сторони позивача такий довід, який би супроводжувався адекватними процесуальними кроками по ініціюванню проведення відповідних експертиз, у суді був відсутній. Отже, ані позивач не зазначив, ані суд не встановив ознак недобросовісної, нерозумної поведінки відповідача або його такої поведінки, яка могла б порушити права інших осіб.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 22.09.2022 у справі №902/858/15 дійшов висновку про те, що за загальним правилом майнова сутність господарювання полягає у відносно еквівалентному обміні матеріальними цінностями задля забезпечення росту у суб`єкта господарювання виробництва товарів, надання послуг. Таким чином навмисне зменшення майнової основи суб`єкта господарювання без наявності підстав вважати, що таке зменшення буде компенсовано відносно рівним еквівалентом з боку контрагента, знижує можливість такого суб`єкта відповідати перед своїми кредиторами належним йому майном, що і виступає безпосередньою ознакою фраудаторності та її економічною сутністю.

Тобто у випадку наявності ознак отримання боржником матеріального відшкодування, а у даному випадку це підтверджено первинними документами та звітністю, поданою постачальником до державних органів, відсутні в принципі для кваліфікації спірного правочину як фраудаторного.

Подібний підхід щодо неможливості визнання фраудаторним правочину у випадку наявності доказів отримання боржником (позивачем) відносно рівної економічної цінності ґрунтується й на законодавстві ЄС, зокрема, Директиві, що гармонізує окремі аспекти права неплатоспроможності №2026/799 від 30.03.2026, яка передбачає неможливість визнання фраудаторним правочину в умовах отримання боржником у справі про банкрутство конгруентного (адекватного) покриття (пункт 11 преамбули).

Окрім того, стягнення у даному випадку з ТОВ "ДЛ Солюшн" 488177224,00 грн як наслідок визнання спірного договору недійсним очевидно становить істотне втручання у майнову сферу останнього і ставить його фактично під загрозу банкрутства в умовах, коли останнім надано суду достатні докази реального виконання спірних правочинів. З точки зору кредиторів підприємства-постачальника (ТОВ "ДЛ Солюшн") рішення суду першої інстанції стане очевидно непомірним втручанням вже в їх майнові інтереси, які постраждають з огляду на вірогідність відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "ДЛ Солюшн" внаслідок суттєвого зменшення вже майнової сфери останнього.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Обставина, про яку стверджує сторона, підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює потребу співставлення судом доказів. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

З урахуванням наведених обставин, з огляду на наявні в матеріалах справи докази, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що в даному випадку за визначеними в своїй сукупності критеріями відсутні ознаки недійсності та фраудаторності оспорюваних договорів поставки.

Суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні не наводиться жодних обґрунтованих обставин в розумінні приписів ст.42 КУзПБ у чому конкретно полягає неправомірність дій позивача та відповідача при укладенні оспорених договорів та якими доказами це підтверджується.

Згідно із п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) не з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За наведеного апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржене рішення скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Крім того, відповідно до ст.129 ГПК України у зв`язку із задоволенням апеляційної скарги судовий збір за її подачу підлягає стягненню з позивача на користь апелянта.

Керуючись ст.ст.269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Волинської області від 11.09.2025 у справі №903/25/25 (903/659/25) задоволити.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 11.09.2025 у справі №903/25/25 (903/659/25) скасувати.

Прийняти нове рішення: "У позові відмовити".

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньтабак” (43010, м.Луцьк, вул.Транспортна, буд.1, ідентифікаційний код 21736857) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_7 ) 7267,20 грн сплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги.

4. Господарському суду Волинської області видати наказ на виконання даної постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 27.07.2026.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Крейбух О.Г.