Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №927/113/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" липня 2026 р. Справа№ 927/113/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Коротун О.М.

без виклику представників сторін

розглянувши апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «ЧПК-Трейд-01» ВАТ «Чернігівський плодоовочевий комбінат»

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.04.2026

у справі №927/113/26 (суддя В. В. Шморгун)

за позовом Дочірнього підприємства «ЧПК-Трейд-01» ВАТ «Чернігівський плодоовочевий комбінат»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «М-Лайт»

про стягнення 27 451, 60 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «ЧПК-Трейд-01» ВАТ «Чернігівський плодоовочевий комбінат" звернулося до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «М-Лайт», у якому позивач просить суд стягнути з відповідача 27 451,60 грн заборгованості за користування наданим в оренду приміщенням

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 15.04.2026 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, Дочірнє підприємство «ЧПК-Трейд-01» ВАТ «Чернігівський плодоовочевий комбінат» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.04.2026 та ухвалити нове рішення суду, яким позовні вимоги задовольнити. Також просить суд долучити до справи додаткові докази та врахувати їх в процесі розгляду справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права та без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладений в п. 76 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, а також у постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 46/603.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції був зобов`язаний виконати вимоги ч. 4 ст. 74 ГПК України і витребувати додаткові докази у сторін. Суд не надав правової оцінки факту відсутності з боку ТОВ «М-Лайт» будь-яких доказів, заперечень та пояснень по справі, натомість приділив всю увагу дослідженню та спростуванню виключно наданих ДП «ЧПК-Трейд-01» доказам та обставинам, на які воно посилалось в позовній заяві.

Крім того, скаржник зазначає, що суд вийшов за межі припичів ст. 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України та висновків Верховного Суду щодо непорушності права власності та дійшов висновку, що у ДП «ЧПК-Трейд-01» за адресою: м. Чернігів, вул. Інструментальна, 5 перебуває у власності лише одне складське приміщення площею 265, 7 кв.м. Вказане, на думку апелянта, в разі залишення оскаржуваного рішення в силі позбавить його передбаченого ст.ст. 319 та 320 ЦК україни права володіння, користування та розпорядження складським приміщенням площа якого становить 1 823, 2 кв.м.

Також, апелянт наголошує, що суд першої інстанціії проігнорував вимоги ч. 1 ст. 249 ГПК України, оскільки разом з позовною заявою клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження позивачем не заявлялося.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.05.2026 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства «ЧПК-Трейд-1» ВАТ «Чернігівський плодоовочевий комбінат». Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).

12.06.2026 від ДП «ЧПК-Трейд-01» ВАТ «Чернігівський плодоовочевий комбінат» до суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копію атку від 08.06.2026.

Відповідач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що згідно з ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Розглянувши клопотання про долучення доказів заявлене в тексті апеляційної скарги, а саме рішення Господарського суду Чернігівської області від 30.11.2023 у справі № 927/1293/23, виписки по рахунку, план на будівлю та експлікації внутрішніх площ до плану будови, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи доведе неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що звертаючись із вказаним клопотанням позивач не обґрунтував поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції та неможливості їх подання із причин, що об`єктивно не залежали від нього. А тому і підстави для залучення таких доказів у суду апеляційної інстанції, згідно ч. 3 ст. 269 ГПК України відсутні.

Беручи до уваги зазначене, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання долучення доказів поданих разом з апеляційною скаргою.

Розглянувши клопотання ДП «ЧПК-Трейд-01» ВАТ «Чернігівський плодоовочевий комбінат», яке надійшло до суду 12.06.2026 про долучення до матеріалів справи копії акту від 08.06.2026, колегія суддів залишає його без рогляду враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Водночас, можливість поновлення та продовження процесуальних строків передбачено ст. 119 ГПК України.

Так, поданий відповідачем новий доказ (акт від 08.06.2026) був відсутній на момент ухвалення оскаржуваного рішення (15.04.2026).

Системний аналіз ст. 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими сторона обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на кожну із сторін покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з відповідною заявою (позовом, відзивом, тощо). Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у т.ч. апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

Однак, така обставина (тобто відсутність доказу, як такого на момент розгляду спору судом першої інстанції) взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції нового доказу у порядку ст. 269 ГПК України не залежно від причин неподання відповідачем такого доказу. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

Отже, поданий відповідачем новий доказ не може бути прийнятий судом апеляційної інстанції до розгляду в розумінні ч. 1 ст. 269 ГПК України.

За змістом статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 2 статті 207 Господарського процесуального кодексу України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

З огляду на зазначене, подане позивачем клопотання про долучення до матеріалів справи копії акту від 08.06.2026 підлягає залишенню судом без розгляду як таке, що подане із пропуском встановленого законом строку.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені апелянтом доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступного.

Як зазначає позивач в позовній заяві, 31.08.2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «М-Лайт» придбало у Товариства з обмеженою відповідальністю «Голлівуд Кепітал» дитячий розважальний комплекс, який розмістило на тимчасове зберігання у складському приміщенні загальною площею 288 кв.м, розміщеному по вул. Інструментальній, 5, м. Чернігова, що на праві власності належить ДП «ЧПК-Трейд-01».

На тимчасове зберігання дитячого розважального комплексу ДП «ЧПК-Трейд-01» дало згоду і з тих підстав, що фізична особа-підприємець Бокач А.Ф., він же чоловік директора ТОВ «М-Лайт» Мисник В.С., ще у 2020 році підписав договір про проведення поточного ремонту офісного приміщення ДП «ЧПК-Трейд-01», а тому взаємозалік понесених витрат по зберіганню комплексу та витрат, пов`язаних з ремонтними роботами, мав відбутись по їх закінченню. Проте доказів на підтвердження зазначених обставин позивач суду не надав.

15.05.2023 ДП «ЧПК-Трейд-01» (далі - орендодавець) та ФОП - Мисник Валентина Сергіївна (далі - орендар) уклали договір оренди приміщення №14 (далі - договір оренди №14), за умовами якого орендодавець передає, а орендар бере в тимчасове володіння на правах безоплатної оренди складське приміщення площею 144 м2, яке знаходиться за адресою: вул. Інструментальна, 5, м. Чернігів, для зберігання гуманітарного вантажу.

Термін оренди приміщення - з 15.05.2023 по 31.12.2023. Якщо жодна із сторін в термін за 1 місяць до закінчення дії даного договору не заявить про намір щодо його розірвання, договір автоматично пролонгується на наступний рік (п. 3.1, 3.2 договору оренди №14).

Позивач надав лист від 02.12.2025 №24/25, адресований ФОП та директору ТОВ "М-Лайт" Мисник В. С., у якому зазначено про розірвання Договору оренди №14 від 15.05.2023 в односторонньому порядку з 01.01.2026. Доказів направлення цього листа адресату позивач суду не надав.

Також позивач надав договір оренди приміщення №16 від 01.10.2025, у якому зазначено що орендодавець (ДП «ЧПК-Трейд-01») передає, а орендар (Волонтерський штаб Захисту України в особі Мисник Валентини Сергіївни) бере в тимчасове володіння на правах оренди складське приміщення площею 119 м2, яке знаходиться за адресою: вул. Інструментальна, 5, м. Чернігів, для зберігання товару, особистого майна та обладнання.

Вказаний договір оренди приміщення №16 від 01.10.2025 не підписаний з боку орендаря.

Крім того, позивач надав договір оренди приміщення №17 від 15.10.2025 (далі - договір оренди №17), у якому зазначено що орендодавець (ДП «ЧПК-Трейд-01») передає, а орендар (ТОВ «М-Лайт» в особі директора Мисник Валентини Сергіївни) приймає в тимчасове володіння на правах оренди частину складського приміщення площею 144 м2, яке знаходиться за адресою: вул. Інструментальна, 5, м. Чернігів, для зберігання дитячого майданчика та обладнання, яке належить ТОВ «М-Лайт».

У п. 3.1 договору оренди №17 зазначено термін оренди приміщення - з 20.10.2025 по 31.12.2025, а у п. 4.1 вказаний розмір орендної плати, який становить 11 500,00 грн за один місяць оренди.

15.10.2025 позивач направив на адресу Мисник В. С. (яка зазначена як адреса ФОП Мисник В.С. в договорі оренди №14 від 15.05.2023) два екземпляри договору оренди №17 від 15.10.2025 складського приміщення площею 144,00 кв. м, який пропонує укласти з 20 жовтня 2025 року по 31 грудня 2025 року між ДП «ЧПК-Трейд-01» та ТОВ «М-Лайт».

Вказане поштове відправлення було отримано ФОП Мисник В.С. 18.10.2025, що підтверджується витягом трекінгу із сайта АТ «Укрпошта» наявного в матеріалах справи.

Водночас, відповіді на вказаний лист відповідач не направив, вказаний договір оренди приміщення №17 від 15.10.2025 не підписав.

Позивач стверджує, що у період з 20.10.2025 по 31.12.2025 у користуванні ТОВ «М-Лайт» перебувало складське приміщення площею 144,0 кв. м., у якому відповідач зберігав дитячий розважальний комплекс, проте не сплатив орендну плату, розмір якої становить 27 451,60 грн. Враховуючи зазначене, позивач звернувся до суду про стягнення вказаної суми у судовому порядку.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Позивач стверджує, що з 2021 року у належному йому складському приміщення загальною площею 288 м2 зберігається майно (дитячий розважальний комплекс) ТВ "М-Лайт", директором якого є Мисник В. С.; частина цього приміщення площею 144 м2 з 15.05.2023 перебуває в оренді Мисник В. С., але як фізичної особи-підприємця.

Крім зазначеного майна, з початку війни у цьому приміщенні зберігалась гуманітарна допомога для здійснення волонтерської діяльності Мисник В. С., що у жовтні 2025 року була перенесена до суміжного складського приміщення площею 119 м2.

Також позивач стверджує, що оскільки дитячий розважальний комплекс ТОВ "М-Лайт" продовжував зберігатися у складському приміщенні загальною площею 288 м2, між ним та відповідачем був укладений договір оренди приміщення №17 від 15.10.2025 щодо другої частини усього цього приміщення, а саме на 144 м2.

Незважаючи на те, що зазначений договір не підписаний орендарем (відповідачем), позивач вважає його укладеним, посилаючись на мовчазну згоду відповідача з умовами запропонованого договору та його фактичне виконання - користування відповідачем спірним приміщенням у період з 20.10.2025 по 31.12.2025.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

Частиною 2 ст. 640 ЦК України визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За загальним правилом предметом договору є дії, які повинна виконати (або утриматися від виконання) зобов`язана сторона; ціна договору є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), які реалізують суб`єкти господарювання; строком дії є період часу, на який встановлюється договірний зв`язок між сторонами і протягом якого договір підлягає виконанню у повному обсязі.

У ч. 1 та 2 ст. 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно з ч. 1 статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч. 2 ст. 642 ЦК України).

За змістом норм статті 642 ЦК України прийняття пропозиції щодо укладення договору може відбутися не лише шляхом направлення акцепту у вигляді листа (документу, що відображає повне і безумовне погодження, зазначених та відображених у оферті, істотних умов), а й шляхом вчинення дії (дій) з боку акцептанта, зміст та характер якої (яких) відповідає умовам пропозиції укласти договір.

За приписами ч. 1, 2 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ст. 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.

Згідно з ч. 1 ст. 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Здійснюючи аналіз вказаних норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду зазначила таке:

- загальною істотною умовою договору оренди є предмет договору. Також істотними умовами договору оренди є плата, яка стягується з наймача за користування майном (орендна плата) та строк дії договору. Разом з тим, укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19-ц);

- не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17);

- за змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах гл. 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму) будівлі хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав. Тобто суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату. У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше). Висловлене вище про можливість визначити фактичне укладення правочину у спосіб його виконання (за відсутності законодавчих застережень про інше) не суперечить викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) правовому висновку про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19-ц);

- фактом початку та, відповідно, припинення правовідносин є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря. Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 127/14633/16-ц).

Однак, як вірно встановлено колегією суддів, позивач не надав суду жодних доказів, які б підтверджували факт виконання договору оренди № 17 від 15.10.2025 будь-якою зі сторін, а саме: акта приймання-передачі спірного приміщення, підписаного сторонами; доказів фактичного користування відповідачем спірним приміщенням у спірний період; доказів фактичної сплати відповідачем орендної плати та її прийняття позивачем; доказів вчинення відповідачем будь-яких конклюдентних дій, які б засвідчували його волю на укладення договору на умовах, запропонованих позивачем.

Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не були взяті до уваги обставини встановлені в рішенні Господарського суду Чернігівської області від 30.11.2023 у справі № 927/1293/23.

Так, скаржник стверджує, що в процесі розгляду справи № 927/1293/23 було встановлено, що 31.08.2021 між ТОВ «Голлівуд Кепітал» (продавець) та ТОВ «М-Лайт» (покупець) був укладений договір, згідно якого покупець зобов`язався до 15.10.2021 прийняти і оплатити вартість обладнання, а саме дитячого ігрового комплексу.

На прохання ТОВ «М-Лайт», яке самостійно не могло перерахувати кошти за вказаний комплекс, був підписаний договір № 31/08-2021.1ГК від 31.08.2021, між ТОВ «Голлівуд Кепітал» та ДП «ЧПК-Трейд-01», в результаті чого ФОП - Бокач А.Ф. - чоловік директора ТОВ «М-Лайт» ОСОБА_1 , перерахував на рахунок ДП «ЧПК-Трейд-01» 360 000, 00 грн для придбання дитячого ігрового коплексу для потреб цього товариства.

25.10.2021 після сплати всієї вартості дитячого ігрового комплексу, між ТОВ «Голлівуд Кепітал» та ДП «ЧПК-Трейд-01» був підписаний акт приймання-передачі, згідно якого продавець передав, а покупець прийняв обладнання дитячого ігрового комплексу згідно додатку № 1 до договору.

Апелянт вважає, що з вищенаведених фактів слідує, що придбавши для ТОВ «М-Лайт» дитячий розважальний комплекс, він був змушений прийняти його у своє складське приміщення площею 288 кв.м. та самостійно забезпечити подальше його зберігання.

Водночас, колегія суддів не погоджується із зазначеними твердженнями апелянта.

Так, дійсно предметом розгляду справи № 927/1293/23 було встановлення обставин надання позики для купівлі дитячого розважального комплексу ТОВ «М-Лайт».

Проте, вказаною справою не досліджувались та не встановлювалися обставини щодо подальшого зберігання вказаного дитячого розважального комплексу в складському приміщенні ДП «ЧПК-Трейд-01».

Щодо посилань апелянта на те, що суд першої інстнації не виконав вимоги ч. 4 ст. 74 ГПК україни та не витребував додаткові докази у сторін, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок доказування покладається на сторони спору. Суд оцінює лише ті докази, які подані учасниками справи, і не повинен самостійно шукати або збирати докази на підтвердження чи спростування їхніх вимог або заперечень.

Частиною 4 ст. 74 ГПК України передбачено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Частина 4 ст. 74 ГПК України не наділяє суд необмеженим правом витребовувати докази. Таке право є винятковим і застосовується лише за наявності сумнівів у добросовісному здійсненні учасниками справи своїх процесуальних прав або виконанні ними обов`язків щодо доказування. Основний обов`язок щодо подання доказів залишається за сторонами, а механізмом отримання доказів, які сторона не може подати самостійно, є насамперед клопотання про їх витребування відповідно до ст. 81 ГПК України.

Водночас, як вбачається із матеріалів справи, позивач не звертався до суду першої інстанції із клопотанням про витребування певних доказів у відповідача.

Мовчазна згода, яка, на думку позивача, полягає у ненаданні відповідачем заперечень щодо запропонованого позивачем договору, не може свідчити про його укладеність, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 642 ЦК України акцепт повинен бути повним і безумовним. Саме лише мовчання особи, якій адресована оферта, не є акцептом і не може вважатися прийняттям пропозиції укласти договір, зважаючи на те, що закон пов`язує акцепт або з направленням відповідної відповіді, або з вчиненням конкретних дій, що відповідають умовам пропозиції. Отже, відсутність заперечень з боку відповідача не може замінювати собою волевиявлення, необхідного для укладення договору, і не породжує жодних договірних зобов`язань між сторонами.

За таких обставин колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що позивач не довів належними та допустимими доказами ані факту укладення між сторонами договору оренди приміщення № 17 від 15.10.2025, ані факту його виконання сторонами, , що виключає можливість кваліфікації спірного правочину як укладеного, а відтак не довів і виникнення між сторонами орендних правовідносин та обов`язку у відповідача сплачувати орендну плату за користування спірним нерухомим майном.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції, оскаржуваним рішенням позбавив його права власності на складське приміщення загальна площа якого становить 1 823, 2 кв.м. є необгрунтованими, оскільки місцевий господарський суд лише констатував, що позивач не довів наявність у нього складського приміщення площею 288 кв.м, у зв`язку із тим, що до матеріалів справи останнім було надано свідоцтво про право власності тільки на складське приміщення площею 265, 7 кв.м.

Крім того, як вірно було зазначено судом першої інстанції, у позовній заяві позивач вказував, що у спірному складському приміщенні зберігається дитячий розважальний комплекс, який належить відповідачу.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

За приписами ч. 1 ст. 937 ЦК України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу.

Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Положення абзацу 3 частини 1 статті 937 Цивільного кодексу України свідчать, що нею закріплено орієнтовний перелік конкретних письмових документів, що підтверджують факт укладення договору зберігання, який не є вичерпним, а чинним законодавством не встановлено обмежень щодо укладення договору зберігання у спрощений спосіб. Визначальним в оцінці дотримання письмової форми договору зберігання є наявність документа, який підтверджує передачу поклажодавцем та прийняття зберігачем речі на зберігання.

Однак жодних доказів, які підтверджують передачу відповідачем на зберігання дитячого розважального комплексу, позивач суду також не надав, а відтак і не довів виникнення між сторонами правовідносин зі зберігання речей.

Відповідно до приписів ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що позивач не підтвердив належними та допустимими доказами укладення з відповідачем як договору оренди спірного приміщення та виникнення у останнього обов`язку зі сплати спірних коштів, так і укладення договору зберігання спірного товару, а отже не довів порушення прав позивача саме відповідачем, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Щодо тверджень апелянта, що судом першої інстанціії проігноровано вимоги ч. 1 ст. 249 ГПК України, оскільки разом з позовною заявою клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження позивачем не заявлялося, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 249 ГПК України клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження подається у письмовій формі одночасно з поданням позовної заяви або може міститися у ній.

Посилання апелянта на частину першу статті 249 Господарського процесуального кодексу України є помилковим, оскільки зазначена норма не встановлює виключної підстави для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а лише регламентує порядок подання позивачем відповідного клопотання. Натомість підстави застосування спрощеного позовного провадження визначені статтею 247 ГПК України, а питання про вид позовного провадження вирішується судом в ухвалі про відкриття провадження відповідно до статті 250 ГПК України з урахуванням критеріїв, визначених частиною третьою статті 247 цього Кодексу. Такий правовий підхід викладено, зокрема, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 910/74/19.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятих у справі рішень, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції- без змін.

Судовий збір, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України слід покласти на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «ЧПК-Трейд-01» ВАТ «Чернігівський плодоовочевий комбінат» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.04.2026 у справі № 927/113/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.04.2026 у справі № 927/113/26 залишити без змін.

3. Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 927/113/26 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді А.Г. Майданевич

О.М. Коротун