Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №761/17557/15-ц — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" липня 2026 р. Справа№ 761/17557/15-ц

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Андрієнка В.В.

Шапрана В.В.

секретар

судового засідання Рибчич А.В.

за участю

представників:

від прокуратури - Вакулюк Д.С.

від позивача - Малуєва С.О.

від відповідача - Нечитайленко Н.О.

від третьої особи-1 - Нечитайленко О.В.

від третьої особи-2 - не з`явились

від третьої особи-3 - не з`явились

від третьої особи-4 - не з`явились

від третьої особи-5 - не з`явились

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Іоніс Груп 2021"

на рішення Господарського суду м. Києва від 21.01.2026 р. (повний текст складено 24.03.2026 р.)

у справі № 761/17557/15-ц (суддя - Ломака В.С.)

за позовом Заступника керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іоніс Груп 2021"

треті особи: 1. ОСОБА_1

2. ОСОБА_2

3. ОСОБА_3

4. ОСОБА_4

5. ОСОБА_5

про витребування майна,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2015 року перший заступник прокурора Шевченківського району міста Києва звернувся в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 з позовом, в якому просив суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 18.12.2012 р., укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Бондар К.Ю.;

- витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Ради квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 55,6 кв. м, житловою площею 28,1 кв. м, вартістю 406000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані незаконним вибуттям із володіння територіальної громади міста Києва вищенаведеної квартири та наявністю правових підстав для витребування цього нерухомого майна від його останнього набувача.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03.02.2021 р. у справі № 761/17557/15-ц позов Заступника керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради залишено без задоволення.

Постановою Київського апеляційного суду від 22.09.2021 р. у справі № 761/17557/15-ц змінено рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03.02.2021 р. та викладено його мотивувальну частину в іншій редакції.

Постановою Верховного Суду від 14.06.2023 р. скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03.02.2021 р. та постанову Київського апеляційного суду від 22.09.2021 р. у справі № 761/17557/15-ц в частині вирішення позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння, а справу № 761/17557/15-ц у цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 06.12.2023 р. у справі № 761/17557/15-ц замінено відповідача - ОСОБА_1 на Товариство з обмеженою відповідальністю "Іоніс Груп 2021" та зобов`язано позивача надати уточнену позовну заяву, з урахуванням заміни відповідача.

До суду 05.03.2024 р. надійшла уточнена позовна заява прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іоніс Груп 2021", треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про витребування майна з чужого незаконного володіння, в якій прокурор просив суд витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Іоніс Груп 2021" на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 55,6 кв. м, житловою площею 28,1 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 123185680000).

Уточнена позовна заява мотивована тим, що в день відкриття касаційного провадження у цій справі (23.11.2021 р.) спірна двокімнатна квартира, розташована у Шевченківському районі міста Києва, була відчужена ОСОБА_1 на користь Товариства на підставі договору купівлі-продажу за ціною значно нижче ринкової, що свідчить про наявні ознаки недобросовісності. Крім того, відомості щодо розгляду справи № 761/17557/15-ц та наявність судового спору щодо зазначеної квартири є відкритими та доступними в Єдиному державному реєстрі судових рішень і на веб-порталі "Судова влада України", що виключає добросовісність набуття цього нерухомого майна відповідачем. Також прокурор звернув увагу, що проявивши розумну обачність, купуючи двокімнатну квартиру у центрі столиці, Товариство з обмеженою відповідальністю "Іоніс Груп 2021" мало реальну можливість перевірити інформацію щодо дійсної ринкової вартості такої квартири, з`ясувати у продавця причину такої заниженої вартості та піддати сумніву добросовісність останнього. У той же час, дійсний власник (яким є територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради) з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09.04.2024 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 07.11.2024 р., задоволено позов Заступника керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради про витребування майна з чужого незаконного володіння та витребувано у відповідача на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради квартиру № 40 на вулиці Володимирській, 45, у місті Києві, загальною площею 55,6 кв. м, житловою площею 28,1 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 123185680000).

Постановою Верховного Суду від 25.06.2025 р. скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09.04.2024 р., постанову Київського апеляційного суду від 07.11.2024 р. у справі № 761/17557/15-ц, закрито провадження у справі № 761/17557/15-ц. При цьому, суд роз`яснив позивачу, що спір віднесено до юрисдикції господарських судів та вказав, що протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення позивач може звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

У липні 2025 року прокурор подав до Верховного Суду заяву про направлення справи для продовження її розгляду за встановленою юрисдикцією.

Ухвалою Верховного Суду від 06.08.2025 р. справу № 761/17557/15-ц передано для продовження розгляду до господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 21.01.2026 р. у справі № 761/17557/15-ц позов заступника керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради задоволено.

Не погодившись з рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Іоніс Груп 2021" подало апеляційну скаргу (безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду), у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга відповідача обґрунтована тим, що квартира № 40 за адресою: місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 45, не була зареєстрована як комунальна власність територіальної громади міста Києва, що дає правові підстави вважати, що єдиним власником даної квартири є Товариство з обмеженою відповідальністю «Іоніс Груп 2021». Також відповідач є добросовісним набувачем вказаної квартири, а її витребування покладе на нього надмірний індивідуальний тягар.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2026 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Іоніс Груп 2021" у справі № 761/17557/15-ц передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Шапран В.В., Андрієнко В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2026 р. відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Іоніс Груп 2021" на рішення Господарського суду м. Києва від 21.01.2026 р. до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи № 761/17557/15-ц.

До суду 20.04.2026 р. надійшли матеріали справи № 761/17557/15-ц.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Іоніс Груп 2021" та призначено справу № 761/17557/15-ц до розгляду на 16.06.2026 р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2026 р. задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Іоніс Груп 2021" та відкладено розгляд справи № 761/17557/15-ц до 23.06.2026 р.

У судовому засіданні 23.06.2026 р. було оголошено перерву до 21.07.2026 р. після надання представниками прокурора, позивача, відповідача та третьої особи-1 усних пояснень стосовно апеляційної скарги.

Через систему «Електронний суд» 15.07.2026 р. від арбітражного керуючого Товариства з обмеженою відповідальністю "Іоніс Груп 2021" Нечитайленко Наталії Олегівни надійшла заява про припинення повноважень представника. У поданій заяві зазначено про те, що постановою Господарського суду м. Києва від 15.07.2026 р. у справі № 910/412/26 було припинено процедуру розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю "Іоніс Груп 2021", визнано банкрутом Товариство з обмеженою відповідальністю "Іоніс Груп 2021" та відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Нечитайленко Наталію Олегівну. При цьому, заявник просить припинити повноваження представників Товариства з обмеженою відповідальністю "Іоніс Груп 2021" у період до 15.07.2026 р.

Постановою Господарського суду м. Києва від 15.07.2026 р. справі № 910/412/26 припинено процедуру розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю "Іоніс Груп 2021"; припинено повноваження розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Іоніс Груп 2021" арбітражного керуючого Нечитайленко Наталію Олегівну; визнано банкрутом Товариство з обмеженою відповідальністю "Іоніс Груп 2021" та призначено ліквідатором банкрута Товариства з обмеженою відповідальністю "Іоніс Груп 2021" арбітражного керуючого Нечитайленко Наталію Олегівну.

20.07.2026 р. через систему «Електронний суд від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з необхідністю представника відповідача ознайомитись з матеріалами справи.

Розглянувши вказане клопотання у судовому засіданні, судова колегія дійшла висновку про відмову в його задоволенні з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право ознайомлюватись із матеріалами справи, у тому числі в електронній формі через Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему (ЄСІТС), що передбачено ч. 7 ст. 6 ГПК України.

З матеріалів справи вбачається, що арбітражний керуючий Товариства з обмеженою відповідальністю «Іоніс Груп 2021» має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі "Електронний суд", куди всі процесуальні документи та докази завантажуються в автоматичному режимі.

Отже арбітражний керуючий мала об`єктивну можливість та достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді, не залишаючи свого місцезнаходження.

Крім цього, у судовому засіданні 23.06.2026 р. повноважний представник відповідача надавав усні пояснення стосовно своєї апеляційної скарги.

Враховуючи, що заявником не наведено об`єктивних перешкод, які заважали їй ознайомитись із документами через Електронний кабінет, беручи до уваги заперечення інших учасників справи, тривалий розгляд позову в судах, а також враховуючи обмежений двома місяцями строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання арбітражного керуючого Товариства з обмеженою відповідальністю «Іоніс Груп 2021» про відкладення розгляду справи на іншу дату.

У судовому засіданні 21.07.2026 р. представники прокуратури, позивача та третьої особи-1 у судових дебатах підтримали пояснення стосовно апеляційної скарги, представник відповідача у судовому засіданні 21.07.2026 р. утримався від надання пояснень під час судового розгляду і у судових дебатах.

Представники третьої особи-2, третьої особи-3, третьої особи-4 та третьої особи-5 вкорте не з`явились, хоча повідомлялись належним чином про час і місце розгляду скарги шляхом направлення на їх поштові адреси процесуальних документів у справі, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Також згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень ухвала про відкриття апеляційного провадження від 25.05.2026 р. у справі № 761/17557/15-ц оприлюднена у реєстрі 27.05.2026 р.

Колегія суддів зазначає, що неявка у судове засідання представників третьої особи-2, третьої особи-3, третьої особи-4 та третьої особи-5 не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Подальше відкладення призведе до безпідставного затягування розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об`єктивного розгляду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників прокуратури, позивача, відповідача (у судовому засіданні 23.06.2026 р.) та третьої особи-1, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 р. № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" було затверджено Перелік державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).

Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 10.06.1991 р. № 433 "Про внесення змін в плануванні квартир будинку капремонту по вул. Леніна, 12-14" згідно зі ст. 101 ЖК УРСР ОСОБА_7 з родиною з 2-х осіб (вона, чоловік дочки - ОСОБА_6 ) тимчасово відселено та надано після ремонту будинку АДРЕСА_2 площею 36 кв. м.

16.12.1991 р. виконавчим комітетом Ленінської районної Ради народних депутатів міста Києва на підставі рішення виконкому Ленінської районної Ради депутатів трудящих від 10.06.1991 р. № 433 ОСОБА_7 з родиною із двох осіб було видано ордер № 40/91 на право тимчасового проживання у двокімнатній квартирі АДРЕСА_1 , житловою площею 28,1 кв. м, на час капітального ремонту будинку АДРЕСА_3 .

Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 13.01.1992 р. № 26 "Про формування комунального майна міста та районів" було затверджено перелік комунального майна, яке перебуває у власності міста, до якого увійшов, зокрема, житловий будинок маневреного фонду, розташований на АДРЕСА_4 .

Зі змісту листа Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 30.09.2011 р. № 19-П-1774 вбачається, що під час проведення Комунальним підприємством "Житлово-експлуатаційна контора "Центральна" кампанії з переукладання договорів із споживачами житлово-комунальних послуг відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 р. № 529, вказане підприємство здійснило інвентаризацію та оновило базу даних щодо споживачів, в результаті чого було встановлено, що відповідальний наймач у квартирі АДРЕСА_1 (що належить до комунальної власності) - відсутній, у зв`язку зі смертю власника особового рахунку ( ОСОБА_7 ). Разом із тим, громадянин ОСОБА_6 зареєстрований у квартирі АДРЕСА_5 .

Листом № 666 від 25.07.2012 р. Комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційна контора "Центральна" Шевченківської районної у м. Києві ради також повідомило, що спірна квартира знаходиться у комунальній власності та згідно з ордером на право тимчасового проживання № 40/19 була надана ОСОБА_7 з родиною в кількості двох осіб для тимчасового проживання на час проведення капітального ремонту будинку АДРЕСА_3 . На час надання відповіді ОСОБА_7 померла, у квартирі зареєстрованих осіб не було.

Згідно з відповіддю Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 01.02.2017 року № 109/02/45-858, наданою на запит керівника Київської місцевої прокуратури № 10 від 24.01.2017 р. № 43-430вих-17, на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської державної адміністрації від 10.12.2010 р. № 1112 "Про питання організації управління районами в місті Києві", додатку № 3 до розпорядження виконавчого органу Київської міської державної адміністрації від 31.01.2011 р. № 121 "Про реалізацію районними в місті Києві державними адміністраціями окремих повноважень", розпорядженням Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 09.02.2011 р. № 80 "Про закріплення майна за Комунальним підприємством "Керуюча дирекція", Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" є балансоутримувачем житлових будинків комунальної власності територіальної громади міста Києва у Шевченківському районі, в тому числі житлового будинку в АДРЕСА_4 . Також вказано, що з 01.11.2001 р. орган приватизації Шевченківського району міста Києва станом на 26.01.2017 р. не проводив приватизацію квартири АДРЕСА_1 .

18.12.2012 р. між ОСОБА_4 (далі - продавець) та ОСОБА_5 (далі - покупець) було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар К.Ю. та зареєстрований у реєстрі за № 4358.

Відповідно до п. п. 1.1, 1.2 цього договору купівлі-продажу продавець зобов`язується передати у власність покупця квартиру АДРЕСА_1 , та має наступні характеристики: загальна площа: 55,6 кв. м, житлова площа: 28,1 кв. м, кількість кімнат: 2, а покупець зобов`язується прийняти квартиру і сплатити за неї грошові кошти.

Ухвалою Гребінківського районного суду від 30.11.2007 р. у справі № 2-893/07 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_8 про поділ спільного сумісного майна, було затверджено укладену між сторонами у цій цивільній справі мирову угоду, умовами якої передбачено визнання за ОСОБА_4 права власності на квартиру АДРЕСА_6 .

У той же час, листом № 2-669 від 30.01.2013 р. Гребінківський районний суд Полтавської області повідомив, що справа № 2-893/07 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_8 про поділ спільного сумісного майна протягом 2007 року до Гребінківського районного суду Полтавської області не надходила та не розглядалася.

З витягу від 21.07.2014 р. з матеріалів кримінального провадження № 12012110100001133 вбачається, що 14.12.2012 р. в Єдиному реєстрі досудових розслідувань була зареєстрована заява ОСОБА_2 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України. Згідно з відомостями вказаного витягу невстановлена особа подала до Бюро технічної інвентаризації міста Києва ухвалу Гребінківського районного суду Полтавської області від 30.11.2007 р. про поділ спільного сумісного майна, яка не відповідає дійсності.

Відповідно до протоколу допиту свідка ( ОСОБА_4 ) від 04.02.2013 р. у кримінальному провадженні № 12012110100001133 вбачається, що ОСОБА_4 у Гребінківському районному суді Полтавської області ніколи не був та справ там не мав, з ОСОБА_8 не знайомий, не перебуває у будь-яких стосунках та вперше чує це прізвище. Жодних грошових коштів за продаж квартири за укладеним з ОСОБА_5 договором купівлі-продажу квартири від 18.12.2012 р. ОСОБА_4 не отримував, прав на вказану квартиру не мав.

Відповідно до протоколу допиту свідка ( ОСОБА_5 ) від 07.02.2013 р. у кримінальному провадженні № 12012110100001133 ОСОБА_5 підтвердила, що дійсного наміру вчиняти будь-які правочини щодо спірної квартири вона не мала, погодилася на підписання паперів за грошову винагороду, а під час укладення договору купівлі-продажу квартири від 18.12.2012 р. вважала, що підписує папери щодо відкриття юридичної особи.

31.07.2013 р. ОСОБА_5 (далі - продавець) та ОСОБА_1 (далі - покупець) підписали договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д.О. та зареєстрований у реєстрі за № 5587.

За умовами цього договору продавець ( ОСОБА_5 ) передала у власність, а покупець ( ОСОБА_1 ) прийняв і оплатив на нижчевикладених умовах квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 123185680000, складається з двох кімнат і має наступні характеристики: загальна площа - 55,6 кв. м; житлова площа - 28,1 кв. м.

У пункті 2 договору купівлі-продажу ОСОБА_5 підтвердила, що вона є власником квартири на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар К.Ю. 18.12.2012 р. за № 4358, зареєстрованого 28.12.2012 р. Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна".

Згідно з п. 3 договору купівлі-продажу продаж вчинено за 406000,00 грн. Сторони підтверджують, що вказана сума отримана продавцем від покупця до підписання договору.

У відповідності до п. 4 договору купівлі-продажу продавець вказав, що у квартирі, яка відчужується, зареєстрована повнолітня особа ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою від 31.07.2013 р. № 623, виданою Комунальним підприємством "Житлово-експлуатаційна контора "Михайлівська".

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер витягу: 7418767) 31.07.2013 р. на підставі договору купівлі-продажу від 31.07.2013 р у відповідному реєстрі було зареєстровано право приватної власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 .

23.11.2021 р. між ОСОБА_1 (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Іоніс Груп 2021» (далі - покупець) було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорногуз О.В. та зареєстрований у реєстрі за № 3861.

Відповідно до п. 1 зазначеного договору купівлі-продажу право власності продавцю на квартиру, що продається, належить на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 31.07.2013 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д.О. за реєстровим номером 5587. Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31.07.2013 р., номер запису про право власності 1974751, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 123185680000.

Продаж вчинено за 500000,00 грн, які покупець зобов`язується сплатити у строк до 23.12.2021 р. (включно). Оплата здійснюється покупцем в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок продавця або шляхом передання продавцю готівкових коштів або іншим шляхом, не забороненим законодавством України (п. 2 договору купівлі-продажу).

За змістом п. п. 6, 7 договору купівлі-продажу продавець стверджує, що квартира, яка є об`єктом договору, на момент укладення цього договору нікому іншому не продана, не подарована, іншим способом не відчужена, під забороною, арештом, в заставі, в тому числі податковій, не перебуває, відносно квартири не укладено з іншими особами будь-яких договорів щодо користування нею, як юридична адреса вона не використовується, прав щодо неї у третіх осіб як в межах, так і за межами України немає. Внаслідок продажу квартири не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб.

Право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Іоніс Груп 2021» на квартиру АДРЕСА_1 , було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.11.2023 р. (номер відомостей про речове право: 45217763), що підтверджується інформаційною довідкою № 324900482.

На думку прокурора, спір у справі виник у зв`язку з незаконним вибуттям з володіння територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради квартири АДРЕСА_1, та її недобросовісне набуття відповідачем у приватну власність, що свідчить про наявність правових підстав для витребування цього нерухомого майна від його останнього набувача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Іоніс Груп 2021».

Стосовно підстав представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах, судова колегія зазначає таке.

Відповідно до ч. ч. 3, 4, 5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Як передбачено ч. 1 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

За ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.

У відповідності до ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Отже прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення її інтересів, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах, а також у разі відсутності такого органу.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 р. у справі № 923/129/17, від 25.04.2018 р. у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 р. у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 р. у справі № 906/240/18, від 01.11.2018 р. у справі № 910/18770/17, від 05.11.2018 р. у справі № 910/4345/18, від 30.01.2019 р. у справі № 47/66-08.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Доведення цих підстав здійснюється відповідно до вимог статей 74, 76, 77, 79 ГПК України шляхом подання належних, допустимих та достовірних доказів.

Зокрема, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18.

Так, прокурором належним чином обґрунтовано наявність правових підстав для його звернення до суду з позовом, зокрема, порушенням майнових прав територіальної громади столиці, оскільки квартира АДРЕСА_1, яка є комунальною власністю, безоплатно вибула з володіння Київської міської ради поза її волею.

При цьому, економічні інтереси держави полягають, у тому числі, в законному та ефективному використанні об`єктів, що є комунальною власністю - для задоволення суспільної потреби у функціонуванні місцевого самоврядування.

Таким чином, порушення прав територіальної громади свідчить про порушення державних інтересів, оскільки таке порушення суперечить конституційному обов`язку держави щодо забезпечення прав людини та гарантування належного функціонування місцевого самоврядування, ослаблює економічні основи місцевого самоврядування, що потребує реагування у межах наданої Конституцією України компетенції.

Дотримання всіма суб`єктами права встановленого законодавством порядку відчуження майна, у тому числі комунального, становить інтереси держави. Натомість відчуження комунального нерухомого майна поза волею територіальної громади в особі Київської міської ради, без дотримання встановленого законодавством порядку, підриває економічні засади місцевого самоврядування, унеможливлює використання комунального майна на користь територіальної громади міста Києва та порушує економічні інтереси держави.

Враховуючи те, що Київською міською радою не вживалися належні та ефективні заходи, спрямовані на захист інтересів держави у судовому порядку шляхом пред`явлення позовної заяви, прокурор у встановленому порядку звернувся із вказаним позовом до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Як передбачено ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

У відповідності до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові. Якщо продавець не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Як передбачено ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 388 ЦК України унормовано, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, важливою умовою звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов`язально-правових відносин.

Добросовісним повинен вважатися той набувач, який не знав і не повинен був знати, що набуває майно в особи, яка не має права його відчужувати, а недобросовісним володільцем - та особа, яка знала або повинна була знати, що її володіння незаконне.

Підставою віндикаційного позову є обставини, що підтверджують правомірність вимог про повернення йому майна з чужого незаконного володіння (це факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння власника, тощо). Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться в незаконному володінні.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України можливість витребувати майно від добросовісного набувача залежить від відсутності у діях власника майна волі на передачу майна.

Оскільки добросовісне набуття, у розумінні статті 388 Цивільного кодексу України, можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є повернення майна із незаконного володіння.

Слід зазначити, що згідно з положеннями статей 330, 388, 658 Цивільного кодексу України право власності на майно, яке було передане за угодами щодо його відчуження поза межами волі власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою цього майна.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 р. у справі № 911/3594/17.

З матеріалів справи вбачається, що квартира АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 123185680000), вибула з володіння власника - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради незаконно поза її волею, а первісна реєстрація права власності на спірну нерухомість за ОСОБА_4 (яка у подальшому була неодноразово відчужена) відбулася на підставі неіснуючого судового рішення.

У матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про відчуження Київською міською радою вказаного нерухомого майна, у тому числі в рамках приватизаційної процедури за рішенням уповноваженого органу.

Стосовно доводів скаржника про те, що квартира АДРЕСА_1 , не була зареєстрована як комунальна власність територіальної громади міста Києва, що дає правові підстави вважати, що єдиним власником даної квартири є Товариство з обмеженою відповідальністю «Іоніс Груп 2021», колегія суддів вважає необгрунованими з огляду на таке.

Так, сама по собі відсутність факту державної реєстрації права власності на нерухоме майно жодним чином не свідчить про відсутність або неналежність такого права Київській міській раді, оскільки державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

При цьому, при дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (постанова Верховного Суду від 24.01.2020 р. у справі № 910/10987/18).

Отже, безпідставно зареєструвавши за собою право власності на спірне нерухоме майно, ОСОБА_4 без відома та волі територіальної громади міста Києва менш ніж за місяць відчужив його ОСОБА_5 , яка в свою чергу через пів року (вже будучи обізнаною про наявність кримінального провадження № 12012110100001133, в межах якого остання підтвердила відсутність намірів вчиняти будь-які правочини щодо спірної квартири) здійснила його відчуження на користь ОСОБА_1 .

Зважаючи на наведене, ОСОБА_1 , ознайомившись зі змістом документів, що стосуються спірного нерухомого майна, врахувавши перехід права власності від одних набувачів майна до інших протягом незначного проміжку часу, оцінивши всі ризики, пов`язані з придбанням цього майна, набуваючи у власність спірну квартиру, мав би проявити розумну обачність при укладенні правочину купівлі-продажу зазначеної нерухомості.

Крім цього, у п. 4 договору купівлі-продажу квартири від 31.07.2013 р. продавець ( ОСОБА_5 ) вказав, що у квартирі, яка відчужується, зареєстрована повнолітня особа ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою від 31.07.2013 р. № 623, виданою Комунальним підприємством "Житлово-експлуатаційна контора "Михайлівська".

Також на спірну квартиру був накладений арешт ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 04.08.2015 р. в справі № 761/17557/15-ц та ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 29.07.2015 р. у справі № 761/21182/15-К.

Звертаючись у березні 2023 року до Верховного Суду з клопотанням про поновлення провадження у справі, прокурор у поданих поясненнях зазначив, що ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 27.10.2021 р. за клопотанням представника ОСОБА_1 скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 04.08.2015 р. в справі № 761/17557/15-ц.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 01.11.2021 р. у справі № 761/37817/21 скасовано арешт спірної квартири у кримінальному провадженні від 14.12.2012 р. № 12012110100001133, накладений Шевченківським районним судом міста Києва ухвалою від 29.07.2015 р. в справі № 761/21182/15-К.

Ухвалою Верховного Суду від 23.11.2021 р. було відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора та витребувано матеріали справи № 761/17557/15-ц з Шевченківського районного суду міста Києва.

У цей же день, 23.11.2021 р. між ОСОБА_1 (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Іоніс Груп 2021» було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений 23.11.2021 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорногуз О.В. та зареєстрований у реєстрі за № 3861, за умовами якого продавець передав, а покупець прийняв у власність квартиру АДРЕСА_1 .

При цьому, на час продажу спірного майна - 23.11.2021 р. та на момент перебування справи № 761/17557/15-ц на розгляді у Верховному Суді, продавець у пунктах 6, 7 договору купівлі-продажу зазначив, що прав щодо спірної квартири у третіх осіб немає, а внаслідок продажу квартири не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб.

Отже при вирішенні спору в даній справі судом враховано поведінку ОСОБА_1 , як сторони правочину, який, знаючи про наявність судової справи, що перебуває на розгляді у Верховному Суді, та будучи її учасником, вчинив дії з відчуження спірної квартири на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іоніс Груп 2021».

Вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 р. у справі № 688/2908/16-ц, від 20.07.2022 р. у справі № 923/196/20).

На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 р. у справі № 669/927/16-ц, від 01.04.2020 р. у справі № 610/1030/18, від 02.11.2021 р. у справі № 925/1351/19.

Підтвердження добросовісності покладається на набувача, який має довести, що він не знав і не міг знати про те, що воно придбане у особи, яка не мала права його відчужувати. Добросовісність набуття виключається, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться записи про арешт майна, заборону його відчуження, наявна інформація в Єдиному державному реєстрі судових рішень про судовий спір щодо цього майна, за обставинами якого останнє може перебувати у володінні іншої особи, ніж власник, і може бути повернутим власникові чи витребуваним на його користь. Такі відомості повинні спонукати покупця до більшої обачливості (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 р. у справі № 607/15052/16-ц, постанова Верховного Суду від 28.02.2024 р. у справі № 442/1667/22).

Отже, перебування у відкритому доступі інформації про тривале існування судового спору щодо права власності на спірну квартиру, про що відповідач мав змогу дізнатися, мало спонукати Товариство з обмеженою відповідальністю «Іоніс Груп 2021», основним видом діяльності якого є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, до виявлення розумної обачності при вчиненні відповідного правочину.

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання.

При цьому, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 р. у справі № 183/1617/16, від 13.07.2022 р. в справі № 199/8324/19.

Вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 р. у справі № 488/5027/14-ц).

Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 р. у справі № 183/1617/16, від 07.11.2018 р. у справі № 488/5027/14-ц, від 11.08.2022 р. у справі № 461/1980/17).

Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі прав у частині належності права власності на спірне майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 р. у справі № 199/8324/19).

Замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру прав має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 р. у справі № 466/8649/16-ц).

Встановлено, що територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради не припиняла права власності на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 123185680000), і вказане нерухоме майно вибуло з володіння територіальної громади міста Києва поза волею останньої, належним та ефективним способом захисту прав територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради є витребування спірної квартири від її останнього набувача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Іоніс Груп 2021».

Враховуючи те, що презумпція добросовісності Товариства з обмеженою відповідальністю «Іоніс Груп 2021» як останнього набувача спірного майна спростовується наявними у матеріалах справи доказами, тому квартира АДРЕСА_1, яка вибула з володіння її власника (територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради) поза його волею, на підставі ст. 388 ЦК України, підлягає витребуванню на користь позивача від її останнього набувача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Іоніс Груп 2021».

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 Цивільного кодексу України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи, дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 р. у справі № 487/10128/14-ц, від 15.09.2020 р. у справі № 469/1044/17).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога прокурора про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "Іоніс Груп 2021" на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради квартири № 40 на вулиці Володимирській, 45, у місті Києві, загальною площею 55,6 кв. м, житловою площею 28,1 кв. м, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77, 78 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 276 ГПК передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, здійснивши перевірку та оцінку всіх належних доказів, наявних у матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 21.01.2026 р. у справі № 761/17557/15-ц прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Іоніс Груп 2021" задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Іоніс Груп 2021" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 21.01.2026 р. у справі № 761/17557/15-ц залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Іоніс Груп 2021".

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 27.07.2026 р.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Андрієнко

В.В. Шапран