Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №910/15944/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" липня 2026 р. Справа№ 910/15944/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Суліма В.В.

Майданевича А.Г.

без виклику сторін,

за апеляційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2026

у справі № 910/15944/25 (суддя - Удалова О.Г.)

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "КИЙ"

про стягнення 11 197,84 грн,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст поданої заяви та рух справи

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - позивач, Підприємство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "КИЙ" (далі - відповідач, товариство) про стягнення коштів у розмірі 11 197,84 грн, з яких: 4 914,03 грн боргу за послуги з централізованого опалення, 3 355,44 грн інфляційних втрат, 996,16 грн 3% річних, 1 038,42 грн заборгованості за послуги з централізованого постачання гарячої води, 689,41 грн інфляційних втрат, 204,38 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем зобов`язань за договором про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до групи житлових приміщень суб`єкта господарювання № 103024700010100 від 26.04.2019.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції у даній справі

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.04.2026 у задоволенні позову відмовлено повністю.

При цьому суд першої інстанції зазначив, що оскільки матеріалами справи підтверджено, що відповідач не є власником квартири, щодо якої заявлено позовні вимоги, і, як наслідок, споживачем, то відсутні підстави для стягнення з нього заборгованості за послуги з централізованого опалення у розмірі 4 914,03 грн і заборгованості з централізованого постачання гарячої води у розмірі 1 038,42 грн, а тому у задоволенні вказаних позовних вимог слід відмовити.

3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду

Не погодившись з ухваленим рішенням, Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" 11.05.2026 (через Електронний суд) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (була зареєстрована 12.05.2026), в якій просить прийняти апеляційну скаргу та відкрити апеляційне провадження. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2026 у справі №910/15944/25. Ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги позивача в повному обсязі. Судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покласти на відповідача.

14.05.2026 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2026 у справі № 910/15944/25 залишено без руху. Запропоновано скаржнику сплатити судовий збір у встановленому відповідним законодавством розмірі (3 633,60 грн), про що надати суду докази в десятиденний строк.

22.05.2026 (через Електронний суд) до суду апеляційної інстанції від скаржника надійшла заява про усунення недоліків (була зареєстрована 25.05.2026), до якої сторона долучила докази сплати судового збору, що підтверджується платіжною інструкцією № 5735 від 21.05.2026.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2026 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2026 у справі № 910/15944/25; призначено до розгляду вказану апеляційну скаргу у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників.

29.05.2026 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу у даній справі, який було прийнято судом апеляційної інстанції в порядку ст. 263 ГПК України.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що до апеляційної скарги позивачем було долучено нові докази, зокрема, лист ТОВ «Будівельна компанія «Кий» від 05.01.2026 № 05/01-02 про намір укласти додаткову угоду без клопотання про поновлення строку на подання нових доказів.

Суд апеляційної інстанції щодо нових доказів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Приписи частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи".

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

Відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України (постанова Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 822/1736/18).

З урахуванням того, що апелянт жодним чином не обґрунтував неможливість подання відповідного доказу до суду першої інстанції, враховуючи відсутність виняткого випадку, суд апеляційної інстанції залишає подані нові докази без розгляду в порядку ст. 118, 207, 269 ГПК України.

4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

Апелянт не погоджується з рішенням суду першої інстанції, вважає його незаконним та необґрунтованим, оскільки суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального права.

Скаржник вважає, що між сторонами існують договірні зобов`язання у сфері постачання та споживання теплової енергії, що виникли на підставі договору від 26.04.2019 №103024700010100 про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до групи житлових приміщень суб`єкта господарювання. Відповідно до умов договору відповідач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі оплачувати надані послуги.

На думку апелянта, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про відсутність у відповідача статусу споживача виключно з огляду на те, що він не є власником квартири, щодо якої виникла заборгованість. При цьому суд не врахував існування чинного договору між сторонами, який у судовому порядку недійсним не визнавався та продовжує діяти. Факт постачання теплової енергії та її обсяг, за твердженням апелянта, підтверджуються відповідними документами, зокрема, корінцями нарядів на включення та відключення будинку, відомостями реєстрації параметрів теплоспоживання та даними особового рахунку.

Апелянт посилається на положення цивільного законодавства щодо обов`язковості виконання договірних зобов`язань та зазначає, що законодавство у сфері теплопостачання передбачає обов`язок споживача оплачувати отримані послуги. Також апелянт звертає увагу, що відповідач звертався до позивача з пропозицією щодо укладення мирової угоди у низці справ, що, на його думку, додатково свідчить про визнання відповідачем чинності та укладеності договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

З огляду на викладене апелянт вважає, що відповідач є споживачем відповідних послуг на підставі укладеного договору, а тому у позивача наявні підстави для стягнення заборгованості за поставлену теплову енергію та пов`язані з нею 3 % річних і інфляційні втрати. Відтак апелянт просив скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з неповним з`ясуванням обставин справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.

5. Узагальнений виклад відзиву на апеляційну скаргу

Відповідач у поданому відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що вважає апеляційну скаргу КП «Київтеплоенерго» необґрунтованою, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2026 у справі № 910/15944/25 - законним та обґрунтованим. Оскільки, як вважає відповідач, позивач не довів факту надання відповідачу послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, 15, кв. 38, а також наявності у відповідача обов`язку щодо їх оплати. Сам факт укладення договору не підтверджує реальності надання послуг та виникнення заборгованості.

Відповідач вказав, що судом першої інстанції правомірно встановлено, що не він був власником квартири № 38, а матеріалами справи підтверджено, що її власником є Мельничук Т.В., яка уклала з позивачем окремий договір про надання відповідних послуг. Отже, відповідач не є фактичним споживачем теплової енергії та гарячої води, а тому не має обов`язку сплачувати заявлену позивачем заборгованість.

Крім того, надані позивачем документи не підтверджують підключення саме квартири № 38 до централізованого опалення та споживання теплової енергії відповідачем. З корінців нарядів убачається, що абонентами за відповідною адресою зазначені інші юридичні особи, при цьому доказів існування будь-яких відносин між ними та відповідачем не надано. Також показники теплової енергії на початок і кінець відповідних періодів не змінювалися, що свідчить про відсутність споживання послуг. Щодо гарячого водопостачання, документи позивача, навпаки, свідчать про те, що воно за вказаною адресою не підключалося, а загальнобудинкові відомості обліку не підтверджують його фактичного споживання.

Відповідач також заперечує проти прийняття апеляційним судом нових доказів, поданих позивачем разом з апеляційною скаргою, оскільки вони не були подані до суду першої інстанції, а позивач не довів наявності об`єктивних причин, які перешкоджали їх своєчасному поданню. При цьому відповідач подав відзив на позов, однак позивач не скористався наданим йому судом строком для подання відповіді на відзив та додаткових доказів.

Таким чином, відповідач вважає, що позивач не довів наявності саме у нього заборгованості за послуги централізованого опалення та гарячого водопостачання, а подані до апеляційної скарги нові докази не підлягають прийняттю. Відтак рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2026 є законним та обґрунтованим, а апеляційна скарга КП «Київтеплоенерго» - безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

6. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини справи; обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначення відповідно до них правовідносин

Як правомірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» позивача визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго». За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 Підприємству видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Судом першої інстанції правомірно зазначено, що позивач з 01.05.2018 здійснює постачання теплової енергії.

Відповідно до п. 2.1 Статуту Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго", підприємство утворено з метою отримання прибутку від провадження господарської діяльності, спрямованої на підвищення надійності енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об`єктів енергопостачання споживачів міста Києва, належної експлуатації об`єктів електро-, теплопостачання, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Згідно з п. 2.2.1 цього Статуту, предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподілу електричної енергії.

Отже, відповідно до статуту Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго", позивач є виконавцем послуг постачання теплової енергії у житловому будинку за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15.

Як вбачається з інформації, розміщеної на Порталі єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, відповідач є замовником будівництва житлового будинку з вбудовано-прибудинковими нежитловими приміщеннями та підземним паркінгом по вул. Новомостицькій, 15 в Подільському районі м. Києва, будівництво якого було завершено 18.06.2020, про що того ж дня видано відповідний сертифікат (ідентифікатор ІУ163201701969).

Разом з цим, 26.04.2019 підприємством (як виконавцем) і товариством (як споживачем) було укладено договір № 103024700010100 про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до групи житлових приміщень суб`єкта господарювання (далі - договір), відповідно до пункту 1 якого виконавець зобов`язується своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води згідно з діючими нормативами, а споживач - зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором.

Відповідно до пункту 13 договору розрахунковим періодом є календарний місяць. Система оплати послуг щомісячна. У разі застосування щомісячної системи оплати послуг платежі вносяться не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Згідно з підпунктом 1 пункту 22 договору споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлений договором строк.

Відповідно до пункту 36 договору він діє з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення його печатками сторін та діє до 15.05.2020. Відповідно до частини третьої статті 631 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) сторони погодили, що умови договору застосовуються до відносин, які існували з 01.11.2018.

ПОЗИЦІЯ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ

7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Постачання теплової енергії є видом житлово-комунальних послуг і на ці правовідносини розповсюджується дія Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до п. п. 1 та 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом, а також оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Вказані положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги» свідчать про обов`язковість договору щодо житлово-комунальних послуг для споживача та неможливість споживача відмовитись від укладання договору (за виключенням випадків та у порядку, встановлених законом), зокрема, договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Статтею 5 Закону України «Про теплопостачання» визначено особливості відносин у сфері теплопостачання та передбачено, що регулювання відносин у сфері теплопостачання має особливості, визначені цим законом.

Частинами 4 та 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

В силу приписів ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін (ч. 2 ст. 714 Кодексу).

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.Частиною шостою статті 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Згідно зі статтею 20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб`єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Пунктом 3 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1198 від 03.10.2007 (далі - Правила) передбачено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

Відповідно до п. 40 Правил споживач теплової енергії зобов`язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Таким чином, з наведеного вище у сукупності вбачається, що обов`язок із проведення розрахунків за спожиту теплову енергію виникає лише у споживача такої теплової енергії, а не у будь-якої особи.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що доводи апеляційної скарги фактично зводяться до того, чи споживались відповідачем послуги з постачання теплової енергії та чи є у останнього статус споживача, відповідно. Отже, позивач повинен довести факт постачання теплової енергії у спірний період відповідачу та його споживання відповідачем за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15, кв. 38.

Відхиляючи доводи скаржника в цій частині, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, приймає доводи відзиву на апеляційну скаргу в частині надання послуг з централізованого опалення. З доданих до позовної заяви корінців нарядів вбачається, що до будинку за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15 здійснювалось підключення постачання лише централізованого опалення, в той час як постачання гарячої води до зазначеного будинку не могло здійснюватися, оскільки в корінці наряду № 3308 від 05.11.2018 зазначено, що «ГВП - не підключалось», а в корінцях нарядів № 875 від 08.04.2019, № 557 від 25.10.2019, № 830 від 05.04.2020, № 515 від 16.10.2020 та №752 выд 13.04.2021 р. у графі «Теплове навантаження» «Гаряча вода Гкал/доб» вказані показники « 0».

Водночас, з означених корінці нарядів вбачається, що до будинку за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15 здійснювалось підключення постачання лише централізованого опалення, в той час як постачання гарячої води до означеного будинку не могло здійснюватися, оскільки у корінцях нарядів зазначено, що «ГВП - не підключалось».

Відповідно до п. 9 договору, оплата послуг за показаннями засобів обліку, встановлених у приміщенні, проводиться лише у разі здійснення обліку в усіх точках розбору гарячої води у приміщенні незалежно від наявності засобів обліку на вводах у будинок.

Справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності засобів обліку, встановлених у приміщенні, без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п`ятим пункту 15 Правил, згідно з яким у разі несправності засобів обліку води і теплової енергії, що не підлягає усуненню, плата за послуги з моменту її виявлення вноситься згідно з нормативами (нормами) споживання та/або випадків, коли засоби обліку, встановлені у приміщенні, не знаходяться на абонентському обліку позивача або зняті з нього.

Виконавець та споживач не мають права відмовлятися від врахування показань засобів обліку.

У пункті 11 договору узгоджено, що у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі квартири (об`єму приватного будинку) за умови здійснення власником або балансоутримувачем будинку заходів з утеплення місць загального користування будинку.

Згідно з п. 12 договору показання будинкових засобів обліку знімаються представником виконавця один раз на місяць у присутності постачальника та представника споживачів.

Показання засобів обліку, встановлених у приміщенні, знімаються споживачем щомісяця та надаються виконавцю в останній день звітного місяця (телефоном, факсом, особисто та інше) за формою, зазначеною в додатку № 5 до договору.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», рахунки на оплату наданої комунальної послуги формуються виконавцем на основі показань вузла комерційного обліку відповідної комунальної послуги згідно з вимогами статей 9-11 цього Закону. Виконавець формує та надає споживачу (його представнику) рахунки на оплату наданої комунальної послуги щомісяця. Рахунки на оплату комунальної послуги надаються споживачу на паперовому носії. Рахунок на оплату комунальної послуги повинен містити, зокрема, таку інформацію: 1) найменування та платіжні реквізити виконавця комунальної послуги; 2) адресна інформація, найменування або прізвище, ім`я та по батькові споживача, або абонентський номер споживача, визначений договором про надання комунальної послуги, який дає згоду ідентифікувати споживача виконавцю або іншій особі, що здійснює розподіл обсягів комунальних послуг; 3) період, за який здійснюється нарахування; 4) загальна сума до сплати; 5) поле для внесення споживачем показань вузлів розподільного обліку/приладів - розподілювачів теплової енергії (якщо згідно із законом або договором такі показання знімає споживач); 6) обсяг спожитої теплової енергії та води за поточний період, визначений згідно з вимогами статей 9-11 цього Закону, а також показання відповідних вузлів обліку (у разі відсутності вузлів обліку теплової енергії - приладів - розподілювачів теплової енергії), на основі яких цей обсяг визначено, застосоване розрахункове або середнє споживання; 7) діючі ціни та тарифи на комунальні послуги; 8) стан розрахунків споживачем за спожиту комунальну послугу, у тому числі заборгованість з оплати послуги (у разі її наявності), періоди, в яких виникла така заборгованість, відомості про обчислення її розміру, пільги/субсидії (у разі їх надання/призначення).

Проте, матеріали справи не містять доказів встановлення засобів обліку безпосередньо у кв. 38 за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15. А відтак споживач зобов`язаний відповідно до умов договору оплачувати спожиту теплову енергію пропорційно опалювальній площі квартири згідно загальнобудинкових засобів обліку теплової енергії.

У матеріалах справи також наявна відомість реєстрації параметрів теплопостачання за спірною адресою - вулиця Новомостицька, 15 період часу з 01.12.2018 по 02.01.2019, відповідно до якої міжповірочним періодом теплолічильника є 4 роки.

На підтвердження надання відповідачу послуг з теплопостачання позивачем надано загальнобудинкові відомості обліку за періоди: з 01.01.2019 по 23.01.2019, з 24.01.2019 по 25.02.201, з 26.02.2019 по 25.03.2019, з 26.03.2019 по 16.04.2019 (а.с. 75-79).

Водночас, з означених відомостей обліку не вбачається споживання гарячої води за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15, що з урахуванням відсутності доказів підключення гарячого водопостачання за означеною адресою, що узгоджується зі корінцями нарядів та у сукупності свідчить, що позивачем не здійснювалось гаряче водопостачання, а відповідачем відповідно не могло споживатись гаряче водопостачання.

На підтвердження заявлених позовних вимог, позивачем не додано до матеріалів справи жодного доказу, який би підтверджував факт гарячого водопостачання як до будинку за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15 в цілому, так і до кв. 38, щодо споживання за якою виник спір, в зв`язку з чим вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 1 038,42 грн задоволенню не підлягають. Як і не підлягають похідні вимоги про нарахування річних та інфляційних втрат на вказану суму боргу.

Окрім вказаного, позивачем було нараховано плату за послуги з централізованого опалення, суд апеляційної інстанції щодо цього зазначає наступне.

Так, квартира №38 знаходиться у будинку, який має єдину загальнобудинкову систему опалення, то технічна можливість не поставлення теплової енергії в цю квартиру відсутня, оскільки житлові будинки спроектовано з урахуванням сукупного теплового режиму всіх приміщень за умови підтримання в них нормативної температури. Внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення належать до інженерно-технічного обладнання житлового будинку і є його невід`ємною частиною та спільною власністю усіх власників квартир та нежитлових приміщень будинку. Підтримання температури в приміщеннях багатоквартирного будинку відбувається не тільки через опалювальні пристрої, а також за рахунок теплопередачі крізь огороджувальні конструкції інших приміщень у цьому будинку.

Посилання відповідача на те, що позивачем не формувались і не надавались відповідачу рахунки на оплату послуг з опалення і доказів надсилання таких рахунків позивачем до позовної заяви не надано, є безпідставними, оскільки самі по собі обставини щодо виставлення рахунків не підтверджують та не спростовують обставин постачання позивачем теплової енергії і відсутність доказів надсилання рахунків жодним чином не нівелює обов`язок відповідача зі здійснення розрахунків за спожиту послугу з теплопостачання.

Відповідачем не спростовано належними, допустимими та достовірними доказами відомості щодо обсягів спожитої послуги з централізованого опалення, нарахування заборгованості, а також не надано доказів здійснення оплати.

Факт введення будинку в експлуатацію пізніше за спірний період жодним чином не спростовує обставину надання позивачем послуги з централізованого опалення квартири у цей період. Судом взято до уваги і те, що договір було укладено ще до введення будинку в експлуатацію, а його умови поширювали дію на період з 01.11.2018, тобто самим фактом укладання договору відповідач визнавав факт надання (можливості надання) йому послуг з 01.11.2018.

Таким чином, позивачем доведено обставину надання відповідачу послуг з централізованого опалення квартири № 38 у період з листопада 2018 року по березень 2019 року включно (період, протягом якого фактично здійснювалося нарахування), розрахунок обсягів спожитої послуги з централізованого опалення, виходячи із опалювальної площі квартири, та здійснені нарахування на суму 4 914,03 грн.

Водночас, відповідач не надав доказів на підтвердження сплати заборгованості за спожиту теплову енергію у сумі 4 914,03 грн.

Також, відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комерційний облік комунальних послуг з постачання теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання здійснюється вузлами обліку відповідних комунальних послуг, що забезпечують загальний облік їх споживання в будівлі, її частині (під`їзді), обладнаній окремим інженерним вводом, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки. Розподіл обсягів спожитих у будівлі послуг з постачання теплової енергії, гарячої та холодної води між споживачами здійснюється відповідно до законодавства. Внески за встановлення, обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку комунальних послуг з постачання теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання включаються до плати виконавцю відповідної комунальної послуги і в рахунку відображаються окремо.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» витрати оператора зовнішніх інженерних мереж на обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку (їх складових частин) відшкодовуються споживачами відповідної комунальної послуги, а також власниками (співвласниками) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання у такій будівлі, шляхом сплати виконавцю комунальної послуги внесків на обслуговування та заміну вузла комерційного обліку.

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №2244 від 24.12.2019 встановлено внески за обслуговування Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» вузлів комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії окремо для кожної будівлі для здійснення розрахунків із споживачами, зокрема для будинку за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15 (п. 4478 додатку №2), у розмірі 8,28 грн.

Поряд з цим, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження сплати відповідачем внесків за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії у розмірі 4 914,03 грн за період листопад 2018 - березень 2019 (період, протягом якого фактично здійснювалося нарахування).

Тоді як доводи відповідача, так і висновки суду першої інстанції щодо того, що з Мельничук Тетяною Валентинівною було укладено договір з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою вул. Новомостицька, буд. 15, кв. 38 - відхиляються, оскільки як вбачається з поданих до суду першої інстанції доказів, відповідна заява про укладення договору з централізованого опалення та постачання гарячої води була подана вказаною особою лише 29.08.2019. Тобто не охоплює спірний період.

Разом з цим, щодо поданої відповідачем заяви про застосування строків позовної давності, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст. ст. 253-255 цього кодексу.

Згідно з ч. ч. 1 та 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено ст. ст. 263 та 264 ЦК України.

Так, відповідно до ст. 263 ЦК України перебіг позовної давності зупиняється: 1) якщо пред`явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); 2) у разі відстрочення виконання зобов`язання (мораторій) на підставах, встановлених законом; 3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини; 4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.

У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин.

Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Водночас, під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме: «продовження позовної давності».

Так, постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин.

Законом України №540-IX від 30.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Вказаний закон набрав чинності 02.04.2020.

Відтак, початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02.04.2020 Законом №540-IX. Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 06.09.2023 у справі №910/18489/20 та 02.07.2025 у справі №903/602/24.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №651 від 27.06.2023 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023.

Відтак, і строк позовної давності щодо зобов`язань відповідача з оплати послуг з централізованого опалення за спірний період було продовжено на підставі вказаного закону до 30.06.2023.

Поряд з цим, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України і останній триває до теперішнього часу.

Законом України №2120-ІХ від 15.03.2022 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон №2102-IX набрав чинності

Надалі Законом України №3450-ІХ від 08.11.2023 «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон №3450-ІХ набрав чинності 30.01.2024.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану і до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку був зупинений на строк дії воєнного стану.

Водночас, Законом України №4434-IX від 14.05.2025 «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України виключено.

Закон №4434-IX було оприлюднено 03.06.2025 і відповідно до п. 2 останній набирав чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, тобто 04.09.2025.

Отже, враховуючи вищевикладене та положення ст. ст. 254 та 255 ЦК України, строк звернення до суду (позовна давність) за спірною вимогою на суму 4 914,03 грн спочатку було продовжено (до 30.06.2023 на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 перебіг строку звернення до суду зупинився до 03.09.2025 включно.

Так, строк позовної давності по зобов`язаннях за листопад 2018 року розпочався 21.12.2018 та мав би завершитись 21.12.2021, однак, оскільки завершення строку припало на період, коли строки були продовжені, то позивач мав право звернутися до суду у строк до 29.01.2024, адже з 30.01.2024 строк позовної давності по зобов`язаннях за листопад 2018 року вже є простроченим.

Таким чином, завершення строків позовної давності по зобов`язаннях з листопада 2018 року та всіх наступних місяців включно до березня 2019 року (розпочався 21.01.2021) припадало на період, коли діяло продовження строків. Отже, строк позовної давності за зобов`язаннями, що виникли з листопада 2018 року по березень 2019 року включно завершився 29.01.2024.

Разом з тим, як вбачається з відмітки канцелярії Господарського суду міста Києва на позовній заяві, позивач подав позов 22.12.2025.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів, нарахованих за період з листопада 2018 року по березень 2019 року (включно), заявлені поза межами строків позовної давності.

Відповідно до висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.

Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Таким чином, позовна давність щодо вимог про стягнення з відповідача акцесорних зобов`язань (інфляційних втрат та 3% річних), нарахованих на заборгованість з оплати послуг з централізованого опалення за розрахунковий період листопад 2018 року - березень 2019 року також сплила. А вимога щодо стягнення заборгованості за гаряче водопостачання, як встановлено судом - не підлягає задоволенню у зв`язку з відсутністю доказів підключення гарячого водопостачання та його споживання відповідачем, і на такі вимоги позивачем нараховано 3% річних та інфляційні втрати, зазначені вимоги також задоволенню не підлягають.

Водночас, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність зміни мотивувальної частини рішення суду першої інстанції в частині підстав для відмови в задоволенні позову в розумінні ч. 4 ст. 277 ГПК України. Тоді як в іншій частині рішення (резолютивна частина рішення) підлягає залишенню без змін.

А тому апеляційну скаргу у даній справі в іншій частині слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - змінити шляхом викладення мотивувальної частини в редакції даної постанови. Суд апеляційної інстанції зазначає, що підстав для виходу за межі вимог та доводів апеляційної скарги (в розумінні ч. 4 ст. 269 ГПК України) не встановив.

8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Отже, Північний апеляційний господарський суд зазначає, що суд першої інстанції, ухваливши по суті правильне рішення, неправильно встановив обставини справи, про що правильно зазначив апелянт. Водночас підстав для задоволення позовних вимог, як і підстав для задоволення апеляційної скарги по суті, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Таким чином, на підставі ст. 2, 269, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. 277 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом викладення мотивувальної частини в редакції даної постанови.

9. Судові витрати

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги по суті, понесені судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції (судовий збір) покладаються на скаржника в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, ст. 275, ст. 277, ст. 281 - 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2026 у справі №910/15944/25 - задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2026 у справі №910/15944/25 - змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції даної постанови.

3. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2026 у справі №910/15944/25 (резолютивну частину) - залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

4. Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.

5. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді В.В. Сулім

А.Г. Майданевич