Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №910/1462/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" липня 2026 р. Справа№ 910/1462/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іванова В.П.

суддів: Чапляна С.Є.

Крижного О.М.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2026

у справі № 910/1462/26 (суддя Чебикіна С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київгума"

до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про стягнення 246592,17 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Київгума" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 246592,17 грн, з яких 182694,63 грн інфляційних втрат та 63897,54 грн 3% річних на підставі статей 525, 526, 530, 598, 610, 625, 629 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач сплатив із простроченням стягнуті рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 року у справі № 910/14200/22 суми 792282,00 грн основного боргу, 57850,00 грн втрат від інфляції та 14586,67 грн 3% річних, у зв`язку з чим позивач нарахував та заявив до стягнення інфляційні втрати в розмірі 182694,63 грн та 3% річних в розмірі 63897,54 грн за період такого прострочення.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.04.2026 у справі №910/1462/26 позов задоволено повністю. Стягнуто з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - відповідач, апелянт, ДП "НАЕК "Енергоатом") на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київгума" (далі - позивач) 182694,63 грн інфляційних втрат, 63897,54 грн 3% річних та 2959,11 грн судового збору.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з доведеності та обгрунтованості заявлених позовних вимог, які підлягають стягненню в розмірі, визначеному судом згідно з власним розрахунком.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" не погодилось з рішенням суду першої інстанції та звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2026 у справі №910/1462/26 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апелянт не погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення було не повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, допущено невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги відповідача

Як зазначає апелянт, судом першої інстанції не враховано:

- форс-мажорні обставини, а саме оголошення воєнного стану в країні, що призвело до прострочення виконання зобов`язання щодо своєчасної оплати поставленого товару;

- не взято до уваги ту обставину, що протоколом розбіжностей від 06.04.2022 внесено зміни до п. 2.4, 3.3, 4.1, 6.2 договору в частині усунення недоліків, способу оплати, місця поставки, допоставки товару, який поставляється, що не відповідає умовам тендерної документації та пропозиції переможця торгів. Тобто умови договору №40(3)22УК/53-121-01-22-11184 від 12.04.2022 відрізняються від змісту тендерної пропозиції переможця процедури (позивача), що порушує вимоги ч. 4 ст. 41 ЗУ «Про публічні закупівлі» (в редакції, що діяла на час укладення та виконання договору) і вказує на факт нікчемності договору № 40(3)22УК/53-121-01-22-11184 від 12.04.2022;

- договір № 40(3)22УК/53-121-01-22-11184 від 12.04.2022 є нікчемним з огляду на те, що юридично не мав місця, оскільки його сторона ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «Запорізька АЕС» знаходиться на тимчасово окупованій території, тому договір необхідно розглядати як такий, що юридично не мав місця, не створив будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Дії суду апеляційної інстанції з розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 08.05.2026 справа №910/1462/26 передана на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді (судді-доповідача) Іванова В.П., суддів Чапляна С.Є., Крижного О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2026 у справі №910/1462/26, розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Під час апеляційного провадження позивачем до суду подано відзив на апеляційну скаргу, в якому представник заперечив проти доводів апелянта, просив у задоволенні апеляційної скарги відповідача відмовити з огляду на наступне:

- наявність форс-мажорних обставин не є безумовною обставиною звільнення або зменшення відповідальності відповідача, оскільки АТ «НАЕК «Енергоатом» є самостійною юридичною особою, а окупація окремого відокремленого підрозділу (філії) не звільняє юридичну особу від обов`язку належного виконання грошових зобов`язань;

- рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 року у справі №910/14200/22, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2023, встановлено обставини, що мають преюдиційне значення для даного спору, зокрема факт прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачем, розмір основного боргу, а також правову природу вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних. Таким чином, на думку позивача, правомірність нарахування інфляційних втрат та 3% річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, у подібних правовідносинах між тими самими сторонами вже була предметом судового розгляду та дістала належну правову оцінку, а доводи відповідача є безпідставними та такими, що спрямовані на перегляд обставин, які були встановлені судом та не підлягають повторному доведенню;

- обставини щодо дійсності договору № 40(3)22УК/53-121-01-22-11184 від 12.04.2022 з урахуванням змін, внесених протоколом розбіжностей від 06.04.2022, та стягнення заборгованості за поставлений на його умовах товар встановлені в межах розгляду іншої справи №910/14200/22, рішення у якій набрало законної сили та є преюдиціальним у справі, що розглядається.

Інші заяви по суті справи учасниками справи до суду апеляційної інстанції не подавалися.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

У грудні 2022 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ДП "НАЕК "Енергоатом" про стягнення 792282,00 грн основного боргу, що утворився у зв`язку з неналежним виконанням відокремленим підрозділом "Запорізька атомна електрична станція" умов укладеного з позивачем договору поставки товару № 53-121-01-22-11184 від 12.04.2022 року, а також 23436,21 грн інфляційних втрат та 4623,45 грн 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 року у справі №910/14200/22, яке набрало законної сили 17.08.2023 року, позов задоволено частково, стягнуто з ДП "НАЕК "Енергоатом" на користь ТОВ "Київгума" 792282,00 грн основного боргу, 57 850,00 грн втрат від інфляції, 14586,67 грн 3% річних та 12 970,78 грн судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2024 року у справі №910/14200/22 замінено боржника щодо виконання наказів Господарського суду міста Києва від 18.08.2023 року та від 29.08.2023 року у справі № 910/14200/22, а саме - ДП "НАЕК "Енергоатом" (ЄДРПОУ 24584661) на АТ "НАЕК "Енергоатом" (ЄДРПОУ 24584661).

Отже, вищезазначеним рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено факт неналежного виконання ДП "НАЕК "Енергоатом" зобов`язань з оплати товару перед ТОВ "Київгума".

Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У зв`язку з простроченням грошового зобов`язання, позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача 182 694,63 грн інфляційних втрат за період з 01.05.2023 року по 29.01.2026 року та 63 897,54 грн 3% річних за період з 16.05.2023 року по 29.01.2026 року.

У рішенні суду першої інстанції зазначено, що відповідачем несвоєчасно виконано основне грошове зобов`язання зі сплати грошових коштів за поставлений товар, які було стягнуто рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 року у справі №910/14200/22, що, у свою чергу, свідчить про порушення зобов`язань з оплати поставленого ТОВ «Київгума» товару та не заперечується самим відповідачем.

Відповідно до ч.1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови

За змістом частини десятої ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що ціна позову у вказаній справі становить менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з урахуванням обставин вказаної господарської справи, справа розглядалась без виклику сторін.

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог частинами 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини першою статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України) й сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до частини першої ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною другою ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Інший розмір процентів договором не встановлено.

Щодо настання форс-мажорних обставин, які унеможливили своєчасне виконання грошового зобов`язання за договором

Як у відзиві на позовну заяву, так і в апеляційній скарзі відповідач стверджує про настання форс-мажорних обставин, що виникли внаслідок введення в Україні воєнного стану, згідно листа ТПП України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

Зокрема апелянт зазначає, що правовідносини між позивачем та відповідачем нерозривно пов`язані з об`єктами Запорізької АЕС, що забезпечували втрачені виробничі потужності та отримання значної частини доходу АТ "НАЕК "Енергоатом".

Втрата відповідачем значної частини виробничих потужностей внаслідок окупації Запорізької АЕС, виконання відповідачем в умовах воєнного стану спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу і необхідність в таких умовах підтримувати безпеку АЕС (Рівненської, Хмельницької, Південноукраїнської) є надзвичайними обставинами, які істотно ускладнюють своєчасне виконання зобов`язань, що спричинило неможливість сплатити коштів відповідачем.

Водночас колегія суддів зазначає про безпідставне посилання відповідача на настання форс-мажорних обставин, виходячи з наступного.

Відповідач (апелянт) зазначає, що форс-мажорні обставини настали внаслідок оголошення воєнного стану в країні та ведення активних бойових дій у м. Енергодар Запорізької області, де розміщені виробничі потужності Запорізької АЕС.

Форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов`язань і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов`язань на період існування форс-мажору. Нарахування у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, що передбачені ч.2 ст.625 ЦК, за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю (штрафними санкціями), встановленою ст.611 ЦК. Тому правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені ст.617 ЦК, не підлягають застосуванню до акцесорного зобов`язання, передбаченого ч.2 ст.625 ЦК, щодо сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми (відповідні висновки, викладені у постанові КГС ВС від 13.09.2023 у справі № 910/8741/22).

ТПП України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, на який посилається відповідач, засвідчила, що військова агресія Російської Федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили). Вказаний лист ТПП України адресований «Всім, кого це стосується», тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

Отже, лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб`єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації. Кожен суб`єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність у нього форс-мажорних обставин (відповідні висновки викладені у постанові КГС ВС від 13.09.2023 у справі № 910/7679/22).

Відповідно до частини першої ст. 617 ЦК України та ст. 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об`єктивно унеможливлюють виконання особою зобов`язань за умовами договору, обов`язків, передбачених законодавством.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови КГС ВС від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Сертифіката Торгово-промислової палати України про засвідчення форс-мажорних обставин за спірним зобов`язанням, як і інших належних доказів на підтвердження впливу таких обставин саме на можливість виконання грошового зобов`язання перед позивачем, матеріали справи не містять.

Відтак, за відсутності зазначених документів у суду відсутня можливість встановити причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням саме спірного зобов`язання перед ТОВ «Київгума» за договором № 40(3)22УК/53-121-01-22-11184 від 12.04.2022 та наведеними форс-мажорними обставинами. Крім того, за відсутності будь-якого підтвердження дійсного майнового стану відповідача у суду також відсутні підстави для висновку про наявність об`єктивної неможливості виконати спірне зобов`язання, позивачем правомірно нараховано 3% річних та інфляційні втрати за прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати вартості поставленого товару.

Щодо посилань апелянта на нікчемність правочину

Обставини щодо дійсності договору № 40(3)22УК/53-121-01-22-11184 від 12.04.2022 з урахуванням змін, внесених протоколом розбіжностей від 06.04.2022, та стягнення заборгованості за поставлений на його умовах товар встановлені в межах розгляду іншої справи №910/14200/22, рішення у якій набрало законної сили та є преюдиціальним у справі, що розглядається.

У свою чергу, в даній справі предметом позову є вимоги про стягнення з відповідача 3% річних за період з 16.05.2023 по 29.01.2026 та втрат від інфляції за період з 01.05.2023 року по 29.01.2026 року.

Наведені вище доводи скаржника фактично зводяться до намагання здійснити в межах даної справи переоцінку обставин, встановлених судом в іншій справі, що є неприпустимим.

Зокрема, щодо посилань апелянта на нікчемність правочину в силу вимог статті 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", у зв`язку з тим, що відокремлений підрозділ відповідача розміщений на тимчасово окупованій території, суд зазначає наступне.

15.04.2014 Верховною Радою України прийнято Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".

Цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб (стаття 2 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України").

Статтею 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами-підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України.

Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 ЦК України.

Договір поставки № 40(3)22УК/53-121-01-22-11184 від 12.04.2022 укладений між ТОВ «Київгума» та ДП «НАЕК «Енергоатом» (правонаступником якого є АТ «НАЕК «Енергоатом») в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція».

Відповідно до ч. 3 ст. 95 ЦК України філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх утворила, і діють на підставі затвердженого нею положення або на іншій підставі, передбаченій законодавством іноземної держави, відповідно до якого утворено юридичну особу, відокремленими підрозділами якої є такі філії та представництва.

Згідно з ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Оскільки АТ «НАЕК «Енергоатом» є самостійною юридичною особою, тимчасова окупація рф окремого відокремленого підрозділу (філії) «Запорізька атомна електрична станція» не звільняє юридичну особу АТ «НАЕК «Енергоатом» від обов`язку належного виконання грошових зобов`язань, оскільки правосуб`єктністю наділений не відокремлений підрозділ, а саме відповідач як юридична особа, яка зареєстрована на території, яка не була окупованою.

Посилання апелянта на статтю 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та на висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

У справі № 908/1162/23, як і у справі № 910/9680/23, про яку йдеться у зазначеній постанові, предметом розгляду були вимоги, пов`язані з передачею (постачанням) електричної енергії споживачу, розташованому на тимчасово окупованій території, тобто саме з переміщенням товару на тимчасово окуповану територію, яке заборонено статтею 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Натомість предметом даного спору є стягнення нарахувань, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, за прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати товару, факт поставки якого позивачем та обов`язок відповідача оплатити який встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 у справі № 910/14200/22, що набрало законної сили. Обставин переміщення товару на тимчасово окуповану територію або з неї судами у цій справі не встановлено, відповідних доказів апелянтом не надано. Відтак наведені апелянтом висновки Верховного Суду сформульовані у правовідносинах, які не є подібними до спірних, а тому не підлягають застосуванню у даній справі.

Крім того, колегія суддів погоджується з твердженням ТОВ «Київгума» про дійсність договору поставки № 40(3)22УК/53-121-01-22-11184 від 12.04.2022, викладеним у відзиві на апеляційну скаргу, оскільки відповідач, фактично отримавши товар, зазначає про недійсність правочину виключно з метою уникнення відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання, передбаченої ст. 625 ЦК України.

Обставини щодо породження договором поставки відповідних обов`язків у відповідача, зокрема, в частині поставки товару, були встановлені в іншій справі.

Щодо доводів апелянта про нікчемність договору з підстав невідповідності його умов вимогам Закону України «Про публічні закупівлі» колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 Закону України «Про публічні закупівлі» (у редакції, чинній на час укладення договору) договір про закупівлю є нікчемним у разі його укладення з порушенням вимог частини четвертої статті 41 цього Закону, за якою умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції переможця процедури закупівлі, у тому числі ціни за одиницю товару.

Апелянт, посилаючись на внесення протоколом розбіжностей від 06.04.2022 змін до пунктів 2.4, 3.3, 4.1, 6.2 договору (щодо порядку усунення недоліків, способу оплати, місця поставки та допоставки товару), не обґрунтував та не довів належними доказами, що такі зміни стосуються ціни за одиницю товару, предмета чи обсягу закупівлі або в інший спосіб призвели до відмінності умов договору від змісту тендерної пропозиції переможця у розумінні частини четвертої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі». Сам лише факт оформлення сторонами протоколу розбіжностей про нікчемність договору про закупівлю не свідчить.

Крім того, колегія суддів враховує, що договір повністю виконаний позивачем, товар відповідачем отриманий, наявність заборгованості за договором відповідач визнавав (лист від 04.11.2022 № 01-16089/29-вих), а сама заборгованість стягнута судовим рішенням, що набрало законної сили. Заперечення дійсності договору стороною, яка прийняла його виконання, виключно з метою уникнення відповідальності за прострочення грошового зобов`язання суперечить принципу добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) та засадам заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium).

З огляду на викладене, твердження відповідача про нібито нікчемність договору, відсутність у позивача права на отримання заявлених до стягнення грошових коштів та відсутність у відповідача кореспондованого зобов`язання їх сплачувати є безпідставними та такими, що спрямовані на перегляд обставин, які вже були встановлені судом та не підлягають повторному доведенню.

Щодо заявленої апелянтом вимоги про зменшення розміру нарахованих 3% річних та інфляційних втрат

За змістом частини другої татті 625 ЦК України нарахування 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Таким чином, формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому проценти річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України.

Розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником, та не підлягає зменшенню судом. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних (відповідна правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 року у справі № 903/602/24).

При цьому у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, на який посилається апелянт, щодо можливості зменшення судом розміру процентів річних, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України. У разі коли Верховний Суд відступив від свого попереднього висновку, застосуванню підлягає останній правовий висновок (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17).

Інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання (відповідна правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24).

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць (відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі №910/5625/18 від 24.04.2019, у справі № 924/312/18 від 13.02.2019, у справі №905/600/18 від 05.07.2019).

Апеляційний суд зазначає, що інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов`язання і є способом захисту майнового права та інтересу, з огляду на вищевикладене колегія суддів не вбачає підстав для зменшення розміру нарахованих 3% річних та інфляційних втрат.

Щодо доводів апелянта про залишення судом першої інстанції без розгляду його клопотання про зменшення розміру нарахувань колегія суддів зазначає, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції вказав, що інші доводи відповідача, викладені у відзиві, залишені без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позовних вимог. Ненадання судом детальної відповіді на кожен аргумент учасника справи саме по собі не свідчить про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Ураховуючи ж наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №903/602/24 щодо відсутності правових підстав для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, зазначена обставина не призвела до неправильного вирішення справи по суті, а тому не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення (частина друга статті 277 ГПК України).

Місцевий господарський суд, здійснивши власний розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних втрат, встановивши дати закінчення періодів прострочення, не виходячи при цьому за межі періодів, заявлених позивачем, дійшов вірного висновку, що розмір належних до стягнення з відповідача 3% річних становить 63897,54 грн та інфляційних втрат - у сумі 182694,63 грн.

Скаржник не заперечив розмір 3% річних та індексу інфляції в періоди прострочення та не надав власний контррозрахунок. Фактично апелянт заперечує можливість нарахування індексу інфляції та 3% річних на суму заборгованості.

Посилання скаржника на перебування його відокремленого підрозділу на окупованій території не звільняє його від обов`язку сплати 3% річних та інфляційних втрат за порушення свого грошового зобов`язання, що також кореспондується з відсутністю правових підстав для зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних, а також безпідставністю твердження про нікчемність договору поставки.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції про задоволення позову, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що в апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.

Доводи та міркування скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги у тій мірі, в якій вони узгоджуються з викладеним у даній справі, та не впливають на прийняття рішення у даному спорі, внаслідок чого у задоволенні апеляційної скарги відповідача належить відмовити.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, колегія суддів спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, доводи відповідача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків місцевого суду про повне задоволення позовних вимог.

Судові витрати

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, судовий збір за її подання, в порядку статті 129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2026 у справі № 910/1462/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2026 у справі №910/1462/26 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом".

4. Матеріали справи № 910/1462/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 20.07.2026 (після виходу суддів з відпустки).

Головуючий суддя В.П. Іванов

Судді С.Є. Чаплян

О.М. Крижний