Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №344/19857/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/19857/25

Провадження № 22-ц/4808/1135/26

Головуючий у 1 інстанції Атаманюк Б. М.

Суддя-доповідач Мальцева

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мальцевої Є.Є.

суддів: Девляшевського В.А., Луганської В.М.,

секретар Кузів А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргупредставника позивача ОСОБА_1 – адвоката Желдакова Ярослава Ігоровича на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 квітня 2026 року, ухвалене судом у складі головуючого судді Атаманюка Б.М. у м. Івано-Франківську, у справі за позовом ОСОБА_1 до ТзОВ «ВАРАН-ІФ», ОСОБА_2 , третя особа - Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях, про визнання недійсними договорів, скасування реєстрації та витребування майна з чужого незаконного володіння,

у с т а н о в и в:

05 листопада 2025 року ОСОБА_1 05.11.2025 звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до ТзОВ «ВАРАН-ІФ», ОСОБА_2 , третя особа – Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львіській, Івано-Франківській та Закарпатській областях, про визнання недійсними договорів, скасування реєстрації та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позов обґрунтований тим, що позивач ОСОБА_1 є законним власником автомобіля марки LAND ROVER, модель RANGE ROVER, 2013 року випуску, колір чорний, тип Т3 - загальний легковий універсал, шасі (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .

У грудні 2024 року до ОСОБА_1 звернувся його знайомий з проханням надати йому у тимчасове користування транспортний засіб, і у грудні 2024 року ОСОБА_1 передав своєму знайомому ОСОБА_3 вказаний автомобіль. Окрім цього, його знайомий запропонував продати транспортний засіб, на що позивач спочатку погодився, і була видана нотаріально посвідчена довіреність від 17.12.2024 з правом експлуатації та розпорядження автомобілем. Оскільки автомобіль тривалий час не продавався, ОСОБА_1 вирішив не продавати транспортний засіб та 19.02.2025 звернувся до приватного нотаріуса з заявою про скасування довіреності, про що негайно письмово повідомив про це уповноважених за довіреністю осіб. Однак у вересні 2025 року ОСОБА_1 стало відомо, що його транспортний засіб був зареєстрований (переоформлений) на іншу невідому йому особу, хоча позивач жодних договорів, зокрема купівлі-продажу транспортного засобу, не підписував та коштів від продажу не отримував. У відповідь на адвокатський запит було отримано копію договору купівлі-продажу транспортного засобу з вилученими персональними даними нового власника, а також надано інформацію, що автомобілю присвоєно номерний знак - НОМЕР_4 . Із копії отриманого договору купівлі-продажу №7345/25/000975 від 13.03.2025 стало відомо, що від імені продавця діяв суб`єкт господарювання, що здійснює оптову та/або роздрібну торгівлю транспортними засобами - ТОВ «ВАРАН-ІФ», який є комісіонером та діє на підставі укладеного з власником транспортного засобу договору комісії № 7345/25/000975 від 12.03.2025. У відповідь на адвокатський запит було отримано копію договору комісії № 7345/25/000975 від 12.03.2025, укладеного між ТОВ «ВАРАН-ІФ» та ОСОБА_1 , від імені якого на підставі довіреності діяв ОСОБА_3 .. На підставі договору комісії укладений договір купівлі-продажу транспортного засобу №7345/25/000975 від 13.03.2025 Від ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (особи, які були уповноважені за довіреністю) позивач отримав інформацію, що після отримання від нього повідомлення про припинення дії довіреності, вони жодних дій, направлених на продаж транспортного засобу, не вчиняли та жодних договорів, зокрема договору комісії, не підписували. Також зазначені особи повідомили, що автомобіль ОСОБА_1 дійсно перебував на площадці для продажу, яка знаходиться у розпорядженні ТОВ «ВАРАН-ІФ», з метою отримання подальших вказівок від власника (продаж на підставі нової довіреності чи повернення автомобіля власнику).

У зв`язку із зазначеними обставинами ОСОБА_1 звернувся з заявою про вчинення кримінального правопорушення до правоохоронних органів. Відповідно до Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 25.09.2025, вбачається, що 24.09.2025 було зареєстровано кримінальне провадження за № 12025163510000676, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України. У відкритому кримінальному провадженні проводиться досудове розслідування.

В межах кримінального провадження ОСОБА_1 стало відомо, що новим власником автомобіля марки LAND ROVER, модель RANGE ROVER, 2013 року випуску, є ОСОБА_2 , який залучений до справи у якості другого відповідача.

Враховуючи те, що договір комісії №7345/25/000975 від 12.03.2025 року підписаний ОСОБА_3 без наявності у нього повноважень на представництво позивача, більш того сам ОСОБА_3 заперечує факт підписання даного договору, позивач вважає вказаний договір недійсним (ст.ст. 205, 207, 215 ЦК України) та таким, що підлягає скасуванню. Підписаний відповідачами договір купівлі-продажу транспортного засобу є похідним і його також необхідно визнати недійсним та скасувати. Також вважає за необхідне скасувати державну реєстрацію права власності на транспортний засіб за ОСОБА_2 та витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 транспортний засіб (ст.ст. 387, 388 ЦК України).

На підставі наведеного позивач просив суд:

- визнати недійсним договір комісії № 7345/25/000975 від 12.03.2025, укладений між ТзОВ «ВАРАН-ІФ», як комісіонером та ОСОБА_1 , як комітентом, щодо продажу автомобіля марки LAND ROVER, модель RANGE ROVER, 2013 року випуску, колір чорний, шасі (кузов,рама, коляска) № НОМЕР_1 , д.н. НОМЕР_5 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу № 7345/25/000975 від 13.03.2025, укладений між ТзОВ «ВАРАН-ІФ» та ОСОБА_2 , про придбання ОСОБА_2 автомобіля марки LAND ROVER, модель RANGE ROVER, 2013 року випуску, колір чорний, шасі (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_6 , д.м. НОМЕР_5 ;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на транспортний засіб - автомобіль марки LAND ROVER, модель RANGE ROVER, д.н.3. НОМЕР_4 , 2013 року випуску, колір чорний, шасі (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_1 ;

- витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 транспортний засіб - автомобіль марки LAND ROVER, модель RANGE ROVER, 2013 року випуску, колір чорний, шасі (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_1 ;

- стягнути з ТзОВ «ВАРАН-ІФ» та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються зі сплати судового збору у розмірі 7733 гривні 60 копійок.

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області рішенням від 01 квітня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТзОВ «ВАРАН-ІФ», ОСОБА_2 , третя особа Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях, про визнання недійсними договорів, скасування реєстрації та витребування майна з чужого незаконного володіння відмовив.

Не погоджуючись із таким рішенням, представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Желдаков Я.І. звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що матеріалами справи підтверджено та суд першої інстанції погодився з тим, що 19.02.2025 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Несвітайло І.І. із заявою при припинення довіреності від 17 грудня 2024 року, в результаті в Єдиному реєстрі довіреностей було здійснено реєстрацію припинення дії довіреності 19.02.2025 року об 11:03:13. Також, матеріали справи містять письмові повідомлення від 19.02.2025 (які отримані 20.02.2025) відповідно до яких ОСОБА_1 у вільній формі повідомив ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про факт скасування довіреності та про припинення їх повноважень як представників. Таким чином, вищевикладені обставини в повному обсязі підтверджують факт скасування довіреності на підставі якої було укладено договір комісії. Вказує, що апелянтом відповідно до норм закону було повідомлено представників, що є підтвердженим беззаперечним фактом. Також закон визначає, що довіритель має повідомити відомих йому третіх осіб. Однак апелянту було невідомо, що стороною укладення договору комісії може стати ТОВ «ВАРАН-ІФ». ОСОБА_1 з представниками чи керівниками компанії не спілкувався та жодних контактів, до встановлення факту продажу автомобіля, не мав. Незважаючи на це, суд першої інстанції необґрунтовано послався на той факт, що після скасування довіреності ОСОБА_1 не повідомив ТОВ «ВАРАН-ІФ» про це.

Вважає, що судом першої інстанції в оскарженому рішенні не були в повній мірі з`ясовані обставині по даній справі, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення, оскільки суд першої інстанції не оцінив неправомірність дій ОСОБА_3 , посилаючись на те, що він не залучений до участі у справі. Стороною оскарженого договору комісії був ОСОБА_1 від імені якого діяв ОСОБА_3 на підставі довіреності, що була припинена. ОСОБА_3 був не залучений стороною у справі, тому що транспортний засіб вже перебував не нього, та він особисто не був стороною оскарженого договору. До того ж, до суду надавалась інформація, що у досудовому розслідуванні у кримінальному провадженні № 12025163510000676 від 25.09.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, були допитані свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які надали покази, що не підписували Договору комісії № 7345/25/000975 від 12.03.2025. Вбачається, що довіреність на підставі якої було здійснено продаж транспортного засобу, є припиненою, і що представник, який нібито на підставі довіреності підписав договір комісії, заперечує факт підписання договору, а суд першої інстанції не надав оцінку діям цієї особи, оскільки у даному процесі до нього відсутні вимоги.

Крім того апелянт вважає, що якби ТОВ «ВАРАН-ІФ» діяло з належною обачністю, то мало б можливість дізнатись, що довіреність є скасованою, оскільки в Єдиному реєстрі довіреностей було здійснено реєстрацію припинення дії довіреності 19.02.2025 року. Однак суд першої інстанції дійшов висновку що не існує такої законодавчої норми, яка зобов`язує комісіонера перевіряти наявність у відповідних реєстрах запис про скасування довіреності, чи іншим чином підтверджувати дійсність пред`явленого документа.

Представник апелянта стверджує, що вищевикладена позиція суду у оскарженому рішення позбавляє можливості власника майна захистити його порушені права та повернути майно. ОСОБА_1 гроші від продажу транспортного засобу не отримав, а ціна зазначена у договорі комісії та договорі купівлі-продажу є суттєво заниженою та відрізняється від реальної вартості транспортного засобу мінімум вдвічі. Вбачається, що єдиним реальним засобом захисту порушених прав позивача є повернення йому транспортного засобу. До того ж суд першої інстанції в оскарженому рішення не зазначав, що позивач обрав невірний спосіб захисту його порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, вважає, що судом першої інстанції не було встановлено всі обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права та позбавлено апелянта можливості відновити його попередній статус власника транспортного засобу.

Просить рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 через свого представника – адвоката Андрійків Х.І. подав відзив на апеляційну скаргу, оскільки вважає, що викладені у скарзі обґрунтування є безпідставними, такими, які не відповідають реальним обставинам справи та вимогам законодавства. Вказує, що ОСОБА_5 є добросовісним набувачем транспортного засобу марки LAND ROVER, модель RANGE ROVER, 2013 року випуску, колір чорний, VIN-код НОМЕР_1 , а вимога про його витребування суперечить нормам чинного законодавства та сталій судовій практиці у даній категорії справ. Стверджує, що апелянт, маючи намір продати належний йому транспортний засіб, нотаріально посвідченою довіреністю уповноважив Стеценка А.В. та ОСОБА_3 розпоряджатись автомобілем, у зв`язку з чим передав транспортний засіб, ключі та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. Надалі уповноважені особи уклали договір комісії з ТОВ «Варан-ІФ» та передали автомобіль з відповідними документами й ключами у розпорядження останнього. 13 березня 2025 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Варан ІФ» укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу марки LAND ROVER, модель RANGE ROVER, 2013 року випуску, колір чорний, VIN код НОМЕР_1 . Також ТОВ «Варан ІФ» надав ОСОБА_2 свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, ключі від автомобіля. На підставі укладеного договору апелянт став власником зазначеного автомобіля та добросовісним набувачем, надалі у сервісному центрі змінив номерні знаки автомобіля, здійснив повне технічне обслуговування авто та розпочав його експлуатацію для власних потреб. Жодних сумнівів щодо дійсності договору купівлі-продажу у ОСОБА_2 не виникало до серпня 2025 року, коли від позивача надійшов телефонний дзвінок з вимогою повернути транспортний засіб як такий, що проданий без належних правових підстав. Всі домовленості щодо придбання автомобіля у апелянта були з ТОВ «Варан ІФ», які заявили про наявність у них прав на розпорядження транспортним засобом. Під час придбання авто ОСОБА_2 правомірно очікував, що ТОВ «Варан-ІФ» мало право ним розпоряджатися, а апелянт після отримання цього автомобіля матиме змогу мирно ним володіти.

Апелянт стверджує, що в ході судового розгляду, приймаючи до уваги позиції Верховного Суду, представник позивача просив суд у випадку незастосування п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, застосувати ст. 1212 ЦК України – повернути майно, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. У свою чергу наголошує, що первісно позивачем заявлено вимогу про витребування із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов), а в подальшому на етапі дослідження письмових доказів представником позивача фактично змінено позовні вимоги на вимогу про повернення майна (кондикційний позов). Згідно з ч. 3 ст. 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі. Відтак, зміна позовних вимог на етапі судового розгляду справи по суті не допускається, а тому рішення Івано-Франківського міського суду є законним та обґрунтованим.

Відтак, викладені апелянтом обґрунтування є безпідставними, тобто такими, які не відповідають реальним обставинам справи, вимогам законодавства України та не можуть братись до уваги.

Просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 01 квітня 2026 року залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 01 квітня 2026 року № 344/19857/25 - без змін.

Представники ОСОБА_1 – адвокати Желдаков Я.І. і Малевич О.В. в судовому засіданні підтримали доводи апеляційної скарги.

Відповідач ОСОБА_2 , його представник адвокат Андрійків Х.І., представники ТОВ «Варан-ІФ» - засновник ТОВ «Варан-ІФ» ОСОБА_6 , адвокат Боднарчук У.М. заперечували проти доводів апеляційної скарги.

Позивач ОСОБА_1 , представник третьої особи до апеляційного суду не явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді, учасників справи, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, вимоги та доводи апеляційної скарги апеляційний суд дійшов таких висновків.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд встановив, що на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 17.12.2024 ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_4 та ОСОБА_3 представляти його інтереси у будь-яких установах, підприємствах та організаціях щодо експлуатації та розпорядження (продати за ціну та на умовах на його розсуд, зняти із обліку у сервісному центрі МВС України, проходити техогляд, страхування, обміняти), належного йому на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_7 , автомобіля марки LAND ROVER, модель RANGE ROVER, 2013 року випуску, колір чорний, тип Т3 - загальний легковий універсал, шасі (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_8 (а.с.16).

19.02.2025 ОСОБА_1 подав приватному нотаріусу Одеського міського нотаріального округу Несвітайло І.І. заяву про скасування довіреності від 17.12.2024. На підставі наданої заяви приватний нотаріус вніс до Єдиного реєстру довіреностей реєстраційний запис про припинення довіреності (а.с.17-18).

ОСОБА_4 та ОСОБА_3 отримали повідомлення про скасування довіреності 20.02.2025, про що власноручно розписалися у повідомленнях (а.с.19-20).

Після скасування довіреності, а саме 12.03.2025 між ТОВ «ВАРАН-ІФ» та ОСОБА_3 , який діяв на підставі цієї довіреності від імені ОСОБА_1 , укладено договір комісії № 7345/25/000975, яким уповноважено ТОВ «ВАРАН-ІФ» як комісіонера за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від свого імені один або декілька правочинів щодо продажу транспортного засобу відповідно до п. 189.3 статті 189 Податкового кодексу України: модель RANGE ROVER, 2013 року випуску, колір чорний, кузов (шасі, рама) № НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_7 , номерний знак НОМЕР_8 ; не нижче узгодженої сторонами ціни – 410 000 грн. (а.с.152-153).

У свою чергу, діючи на підставі вищевказаного договору комісії, ТзОВ «Варан-ІФ» 13.03.2025 уклало договір купівлі-продажу транспортного засобу №7345/25/000975 з покупцем ОСОБА_2 , за яким останній набув у власність спірний транспортний засіб: модель RANGE ROVER, 2013 року випуску, колір чорний, кузов (шасі, рама) № НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_7 , номерний знак НОМЕР_8 . За домовленістю сторін ціна транспортного засобу складала – 410 000 грн. (а.с.150-151).

Перереєстрація ТЗ здійснювалась ОСОБА_2 на підставі договору комісії № 7345/25/000975 від 12.03.2025 та договору купівлі-продажу № 7345/25/000975 від 13.03.2025 в ТСЦ МВС №2643 (а.с. 122-126).

Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу підтверджено, що спірний автомобіль 16.04.2025 зареєстрований за власником ОСОБА_2 та отримав номерний знак НОМЕР_9 (а.с. 15).

Також із копії витягу з ЄРДР встановлено, що слідчим відділом відділу поліції №5 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження 12025163510000676 від 25.09.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України. Відомості були внесені за заявою представника ОСОБА_1 – адвоката Малевича О.В. у зв`язку із тим, що 17.12.2024 за адресою м.Одеса, проспект Шевченка, 33, невстановлена особа на підставі усної домовленості шахрайським шляхом отримав автомобіль марки LAND ROVER, модель RANGE ROVER, 2013 року випуску, колір чорний, тип Т3 - загальний легковий універсал, шасі (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_8 (а.с.33).

Згідно з інформацією відділу поліції №5 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області у даному кримінальному провадженні допитані свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які надали покази, що не здійснювали підписання Договору комісії №345/25/000975 від 12.03.2025. Планується вилучення оригіналів документів для призначення почеркознавчої експертизи (а.с. 139).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що у даній справі немає даних, що після скасування довіреності ОСОБА_1 повідомляв ТзОВ «ВАРАН-ІФ» про це, чи вживав будь-яких інших заходів, спрямованих на неможливість розпорядження його майном. Тому третя особа ТзОВ «ВАРАН-ІФ» не знало і не могло знати, що дія довіреності припинилася, що за правилами ст. 249 ЦК України зберігало чинність довіреності перед цією третьою особою. Відтак, за умови пред`явлення ОСОБА_3 оригіналу довіреності, транспортного засобу, ключів, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (доказів на спростування цього не надано) ТзОВ «ВАРАН-ІФ» мало право на укладення з ОСОБА_3 договору комісії. Водночас, суд зазначив, що правомірність дій Бойка В.В. не оцінюється, так як ця особа не залучена до участі у справі.

Отже, наявні підстави для відмови у задоволенні позову в частині визнання недійсним договору комісії № 7345/25/000975 від 12.03.2025, а також відмови у позові за похідною вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу № 7345/25/000975 від 13.03.2025. Щодо позовних вимог про скасування державної реєстрації та витребування майна суд вказав, що по суті вказані вимоги є також пов`язаними з вимогами про скасування договорів як похідні, тому задоволенню також не підлягають. Крім того, фактична передача транспортного засобу із документами і ключами є правомірним способом набуття володіння автомобілем. Отже, неможливе витребування такого майна у добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України.

Перевіривши рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов такого висновку.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як способи захисту цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

У ч. 2 ст. 16 ЦК України визначені способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. До них належать: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки викладені в п. 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 року у справі № 923/876/16, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 року у справі № 48/340).

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до вимог п.8 Порядку державної реєстрації, зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затверджених постановою КМУ від 07.09.1998 року за №1388 визначено, що державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб нотаріально посвідчена довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення транспортних засобів відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є оформлені в установленому порядку: укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах МВС у присутності адміністраторів таких органів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб; договір комісії між власником транспортного засобу і суб`єктом господарювання, який за таким договором є комісіонером, та договір купівлі-продажу транспортного засобу, за яким продавцем є такий суб`єкт господарювання, які підписані від імені суб`єкта господарювання уповноваженою особою, - у разі продажу транспортних засобів суб`єктами господарювання, що здійснюють оптову та/або роздрібну торгівлю транспортними засобами на підставі договору комісії, укладеного з власником транспортного засобу.

Посилаючись на те, що особа, яка уклала договір комісії, не мала на час укладення такого договору повноважень, позивач просив визнати недійсним договір комісії та договір купівлі - продажу.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст. 237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Згідно ч.ч.1,3 ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсність правочину визначається статтями 203, 215 ЦК України.

Згідно з ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (Воловик проти України, № 15123/03, § 45, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), 06 грудня 2007 року).

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED проти України, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

Вирішуючи спори про витребування майна з чужого незаконного володіння судам слід встановити чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема, чи з волі власника вибуло це майно з його володіння, оскільки саме наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача, якому воно було передано за відплатним договором.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши, що спірний автомобіль вибув з володіння позивача з його волі, про що свідчить фактична передача позивачем ОСОБА_3 автомобіля, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ця обставина виключає можливість витребування майна шляхом віндикації, на підставі статті 388 ЦК України.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що позивач не вчиняв жодних дій та не проявляв волевиявлення на відчуження спірного автомобіля, оскільки це суперечить обставинам справи.

Так, судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 добровільно передав спірний автомобіль ОСОБА_3 , який мав довіреність від ОСОБА_1 на продаж автомобіля. Проте ОСОБА_3 не виконав свого обов`язку - ні коштів, ні автомобіля не повернув.

Тобто, саме ОСОБА_1 розпорядився належним йому автомобілем і прийняв рішення про передачу автомобіля у користування і володіння іншій особі, чим взяв на себе усі ризики щодо можливості неповернення автомобіля ОСОБА_3 у його володіння.

Суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 додатково пояснив, що після скасування довіреності позивач не повернув собі автомобіль від ОСОБА_3 , оскільки останній його пошкодив і мав відремонтувати. Без відома власника ОСОБА_3 перегнав автомобіль в Івано-Франківськ з метою продажу, однак не укладав ні з ким договорів комісії, а залишив автомобіль на станції для ремонту.

Однак такі обставини не впливають на рішення суду, оскільки не спростовують висновок про те, що власник певним чином розпорядився спірним автомобілем - передав його ОСОБА_3 у користування.

Власник, який неналежно поставився до вибору особи, якій він передав річ, у даній справі автомобіль, у володіння та користування, позбавляється права вимагати повернення речей від добросовісного набувача, але йому надається можливість вимагати відшкодування збитків від особи, яка не повернула річ. Отже, позивач має право звернутися з відповідним позовом до особи, якій він добровільно передав транспортний засіб.

У випадку коли річ вибуває з володіння власника за його бажанням, власник сам несе ризик вибору контрагента, якому він вирішив довірити своє майно.

При цьому апеляційний суд врахував висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 2 червня 2021 року у справі № 761/44057/19 (провадження № 61-19405св20), від 19 липня 2023 року у справі № 753/18555/19 (провадження № 61-4246св23).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що позивач не відчужував, а ОСОБА_7 не підписував договір комісії, на підставі якого був прожданий спірний автомобіль, оскільки вони у цій справі не мають вирішального значення.

Крім того, такі доводи нічим не підтверджені об`єктивно, оскільки представник ТОВ «Варан-ІФ» пояснив, що при укладенні договору комісії працівник підприємства перевіряє паспорт і наявність оригіналу довіреності власника автомобіля, і після укладення договору купівлі-продажу автомобіль має бути переоформлений у Регіональному сервісному центрі ГСЦ МВС, де також має бути перевірена особа власника і правомірність придбання автомобіля. Не надав представник позивач і переконливих пояснень, за яких обставин особа, яка укладала договір комісії на продаж спірного автомобіля, отримала для передачі покупцю ключі і техпаспорт на автомобіль, який ОСОБА_3 перегнав із Одеської області і нібито залишив без будь-якого договору для ремонту в Івано-Франківській області.

Відтак, такі доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні апелянтом норм матеріального права, були предметом дослідження у суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується колегія суддів.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга на рішення суду не дає підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, не спростовує висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення. При вирішенні даної справи судом повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд. та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСІІЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржене рішення вимогам обґрунтованості відповідає в достатній мірі.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, переглядаючи справу відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає апеляційних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Желдакова Ярослава Ігоровича залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повне судове рішення складено 27 липня 2026 року.

Судді Є.Є. Мальцева

В.А. Девляшевський В.М. Луганська