Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №345/2461/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 345/2461/26

Провадження № 22-ц/4808/1477/26

Головуючий у 1 інстанції Юрчак Л. Б.

Суддя-доповідач Луганська

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року м. Івано-Франківсь

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Луганської В.М.

суддів - Девляшевського В.А., Мальцевої Є.Є.,

за участю секретаря - Кузів А.В.

учасники справи

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Калуська міська рада Івано-Франківської області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Івано-Франківського апеляційного суду

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27 травня 2026 року, ухвалене судом у складі судді Юрчак Л.Б.,

у справі а позовом ОСОБА_1 до Калуської міської ради Івано-Франківської області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом,

в с т а н о в и в:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Калуської міської ради Івано-Франківської області з вищезазначеним позовними вимогами, в обґрунтування яких вказав, що рішенням сесії Калуської міської ради № 99/3 від 12.08.1970 року його батькові ОСОБА_2 було виділено земельну ділянку площею 70 кв.м під будівництво гаража НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_1 . На зазначеній земельній ділянці батько позивача побудував гараж та у 2004 році оформив право власності на гараж площею 27,4 кв.м.

Згідно заповіту, складеного на ім`я позивача, батько заповів усе майно позивачу - ОСОБА_1 .

У 2010 році батьком позивача було здійснено реконструкцію гаража шляхом прибудови тамбуру площею 9,8 кв.м, у зв`язку з чим загальна площа гаража склала 37,2 м. кв., проте через смерть 10.05.2015 року не встиг зареєструвати зміни.

Позивач вказує, що є єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину. Однак приватний нотаріус Тихан О.М. листом-роз`ясненням № 26/02-14 від 07.04.2026 року відмовила у видачі свідоцтва на весь гараж, оскільки згідно з техпаспортом БТІ від 09.05.2025 року прибудова є самочинне будівництво.

Зазначає, що законність використання ділянки площею 70 кв.м підтверджено листом заступника міського голови м. Калуша Б. Білецького від 28.03.2025 року, в якому зазначено, що кримінальне провадження № 120230911700000610 відносно ОСОБА_1 щодо самовільного захоплення земель закрито.

За його ініціативою БТІ провело інвентаризацію, за результатами якої об`єкту змінено адресу на: гараж НОМЕР_1 .

У зв`язку з викладеним, просив суд визнати поважною причиною неможливості оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку на прибудову (тамбур) літера «А» площею 9,8 квадратних метра до гаража НОМЕР_2, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ;

визнати за ним право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на об`єкт нерухомого майна - гараж НОМЕР_2 загальною площею 37,2 квадратних метра (основна площа 27,4 квадратних метра та прибудову (тамбур площею 9,8 квадратних метра)), що розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27 травня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Калуської міської ради Івано-Франківської області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27 травня 2026 року та ухвалити у справі нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначив, що твердження суду першої інстанції про те, що позивач мав можливість надати висновок експерта під час підготовчого провадження суперечить фактичним обставинам справи, оскільки підготовче провадження у справі фактично не проводилося. Перше судове засідання відбулося 12 травня 2026 року, під час якого позивач лише подав відповідь на відзив представника міської ради, а вже у наступному судовому засіданні 27 травня 2026 року суд не постановляючи ухвали про закриття підготовчого провадження, ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову, чим, позбавив його права подати докази.

Суд першої інстанції приймаючи у судовому засіданні до огляду оригінали будівельного паспорта гаража НОМЕР_2 від 2004 року та рішення №99/3 Калуської міської ради від 1970 року про виділення батькові позивача земельної ділянки площею 70-ть квадратних метрів, не зробив обов`язкової процесуальної відмітки про завірення копії згідно оригіналу.

Під час судового засідання 27 травня 2026 року ним було заявлено усне клопотання про надання часу для залучення сертифікованого експерта з метою підтвердження безпечності спірної прибудови, проте, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні вказаного клопотання, чим порушив вимоги ст. 12,13 ЦПК України щодо обов`язку суду сприяти учасникам процесу.

Висновок суду першої інстанції про те, що визнання права власності на самочинне будівництво у судовому порядку відповідно до статті 376 ЦК України є «неприпустимою легалізацією поза встановленою процедурою», суперечить вимогам закону.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 26 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження та роз`яснено учасникам справи право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Калуської міської ради зазначив, що позивач реалізував своє право на спадкування, оформивши право власності на спадкове майно - гараж, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , гаражний кооператив «Масив № 1», гараж НОМЕР_2 , у порядку, встановленому чинним законодавством.

У 2026 році позивач повторно звернувся до приватного нотаріуса Калуського міського нотаріального округу Тихан О.М. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на гараж з прибудовою за адресою: АДРЕСА_1 , гараж № НОМЕР_3 , масив № НОМЕР_4 . На момент такого звернення право власності на гараж уже було зареєстроване за позивачем, не оспорюється Калуською міською радою, а чинним законодавством не передбачено повторної реєстрації належним чином зареєстрованого об`єкта нерухомого майна.

Щодо визнання права власності на прибудову (тамбура) площею 9,8 квадратних метра, яке є самочинним будівництвом, зазначив, що до складу спадщини входять виключно ті права спадкодавця, які належали йому на момент смерті.

У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу в межах її доводів.

У судове засідання представник Калуської міської ради не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справу.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає можливим провести судовий розгляд справи без учасників справи, які повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на гараж загальною площею 37,2 квадратних метра, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що на цей об`єкт позивачу вже було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 29 грудня 2015 року, а тому повторно визнавати право власності на належним чином оформлене та зареєстроване спадкове майно в судовому порядку немає потреби,отже предмет спору в цій частині відсутній.

Щодо прибудови (тамбура) площею 9,8 кв. м, суд встановив, що будівельні роботи з реконструкції належного ОСОБА_2 гаража № НОМЕР_4 (НОМЕР_4), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , були проведені без отримання дозвільних документів, унаслідок чого площа гаража була збільшена. При цьому спадкодавець ОСОБА_2 за життя не оформив у встановленому законом порядку право власності на реконструйоване нерухоме майно та не набув права власності на нього. Відповідно, права на таке самочинне будівництво не увійшли до складу спадщини, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання за позивачем ОСОБА_1 права власності на зазначену прибудову в порядку спадкування за заповітом після смерті його батька - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Переглядаючи справу, колегія суддів виходить з наступного.

Судом встановлено, що рішенням сесії Калуської міської ради № 99/3 від 12.08.1970 року ОСОБА_2 було виділено земельну ділянку площею 70 квадратних метра з земель міськземлефонду для спорудження автогаражу, кооперативного, у відповідності до плану ділянки та проекту, погодженого з головним архітектором міста. Встановлено початок будівництва з 12.09.1970 року та закінчити до 12.09.1971 року.

ОСОБА_2 побудував гараж та в 2004 році оформив на нього право власності на площу 27,4 квадратних метри.

За життя ОСОБА_2 склав заповіт, згідно якого усе належне йому майно заповів ОСОБА_1 , який посвідчено 09 грудня 2013 року приватним нотаріусом Калуського нотаріального округу Тихан О.М., який зареєстровано в реєстрі за № 2838.

У 2010 році ОСОБА_2 здійснив реконструкцію гаража шляхом будівництва прибудови (тамбура) площею 9,8 квадратних метра.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_5 .

Позивач ОСОБА_1 у встановлений законом строк прийняв спадщину.

Позивач 29 грудня 2015 року отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на гараж (літера «Б») загальною площею 27,4 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_3 .

Згідно листа від 28.03.2025 року за підписом заступника міського голови міста Калуша кримінальне провадження № 120230911700000610, відкрите за фактом самовільного захоплення земель комунальної власності ОСОБА_1 для будівництва прибудови до гаража НОМЕР_2, закрите.

09.05.2025 року на замовлення позивача було виготовлено новий технічний паспорт на гараж за адресою: АДРЕСА_4 , АДРЕСА_1 . Згідно характеристики гаража (машино-місця) рік спорудження гаража - НОМЕР_6 , а прибудови - 2010.

Одночасно з видачею технічного паспорта було видано довідку від 09.05.2025 року № 00172, в якій зазначається, що загальна площа гаража збільшилася на 9,8 м.кв. в результаті проведення реконструкції, дозвільних документів на використання зазначеного вибору робіт не надано, через що прибудова (тамбур площею 9,8 квадратних метра) значиться в технічному паспорті як самочинне будівництво.

У 2026 році ОСОБА_1 повторно звернувся до приватного нотаріуса Калуського міського нотаріального округу Тихан О.М. щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на гараж з прибудовою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Листом-роз`ясненням № 26/02-14 від 07 квітня 2026 року приватного нотаріуса Тихан О.М., ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на весь гараж, оскільки прибудова (тамбур площею 9,8 квадратних метра) значиться в технічному паспорті як самочинне будівництво.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно зі статтями 317, 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Відповідно до частин другої, третьої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Апеляційний суд виходить з того, що якщо будівництво здійснювалось згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов`язки, як забудовника входять до складу спадщини на підставі статті 1216 ЦК України. Самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно не є об`єктом права власності, тому таке майно не входить до складу спадщини.

Згідно зі частиною другою статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

За змістом вказаних норм матеріального права, право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше майно не набувають як особи, які здійснили це будівництво, так і їхні спадкоємці.

Права спадкоємців щодо самочинно збудованого майна визначаються судом відповідно до положень статей 376, 1218 ЦК України, за змістом яких у разі здійснення спадкодавцем самочинного будівництва до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.

Спадкоємець не позбавлений права звернутись із позовними вимогами про визнання права власності на об`єкти самочинного будівництва в порядку спадкування. Це узгоджується з частинами третьою і п`ятою статті 376 ЦК України і нормами про спадкування та склад спадщини (статті 1216, 1218 ЦК України ).

Якщо право звернутися з вимогою про визнання права власності на об`єкти самочинного будівництва відповідно до чинного законодавства (частини третьої і п`ятої статті 376 ЦК України ) належало спадкодавцеві, воно також належить спадкоємцеві, який прийняв спадщину.

Право вимагати визнання права власності на самочинно збудоване майно відповідно до частин третьої і п`ятої статті 376 ЦК України є суб`єктивним цивільним правом, яке переходить у порядку спадкування відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Таким чином, самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

У розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності. Усі об`єкти нерухомого майна, які зведені після одержання акта приймання в експлуатацію, незалежно від того, значились вони до одержання акта приймання в проектній документації чи ні, вважаються самочинними.

Отже, норма частини першої статті 376 ЦК України підлягає застосуванню й до випадків самочинної реконструкції об`єкта нерухомості, у результаті якої об`єкт набуває нових якісних характеристик (зміна конфігурації, площі та кількості приміщень, втручання в несучі конструкції, улаштування дверних прорізів у капітальних стінах тощо.

У справі, що переглядається, встановлено, що позивач є спадкоємцем після померлого ОСОБА_2 .

В порядку спадкування набув право власності на гараж (літера Б) загальною площею 27,4 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_3 .

09.05.2025 року на замовлення ОСОБА_1 було виготовлено технічний паспорт на гараж по АДРЕСА_2 .Згідно експлікації приміщень гаража вказаного технічного паспорту,вказано,що гараж склалдає- 25, 6кв.м; тамбур 9, 8 кв.м. Згідно характеристики гаража (машино-місця) рік спорудження гаража - НОМЕР_6 , прибудови - 2010.

Згідно довідки від 09.05.2025 року № 00172 Івано-Франківського бюро технічної інвентаризації загальна площа гаража -25,6кв.м, розмір площі забудови - 37, 4 кв.м.Гараж з прибудовою складає 35, 4 кв.м. Загальна площа гаража збільшилася на 9,8 м.кв. в результаті проведення реконструкції. Дана прибудова (тамбур площею 9,8 квадратних метра) відповідно до ст. 376 ЦК України є самочинним будівництвом.

Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції було задоволено клопотання позивача та долучено до матеріалів справи копію звіту №43632670.0208.26 про проведення технічного обстеження елементів будівлі гаражу в АДРЕСА_4 , визначення технічного стану конструкцій.

Згідно даного звіту за результатами технічного обстеження будівлі гаража в цілому (з прибудовою) в АДРЕСА_4 , АДРЕСА_1 встановлено можливість надійної та безпечної експлуатації гаража з прибудовою.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили.

За змістом статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили та оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами статті 89 ЦПК України.

Верховний Суд у постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 569/4688/15-ц зазначив, що висновок експерта не має для суду наперед установленої сили, підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами, а суд вправі мотивовано відхилити експертний висновок, якщо він суперечить іншим доказам, не узгоджується з фактичними обставинами справи або не спростовує встановлених судом обставин.

Отже, наявність висновку експерта не означає обов`язку суду безумовно покласти його в основу судового рішення. Суд оцінює такий висновок у сукупності з іншими доказами, зокрема правоустановчими документами, будівельною та дозвільною документацією, документами про прийняття об`єкта в експлуатацію, технічною документацією тощо.

Висновок експерта може містити технічний опис об`єкта, його площу, конструктивні характеристики, висновки щодо можливості переміщення без знецінення чи зміни функціонального призначення. Однак такий висновок не є правовстановлюючим документом, не замінює собою декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, не підтверджує законність будівництва, не визначає правовий режим земельної ділянки та не вирішує питання виникнення права власності.

У постанові Верховного суду від 24 червня 2026 року у справі №274/3057/24 (провадження 61-11441св25) зазначено, що зверненню до суду з позовом про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно має передувати звернення до компетентного органу державного архітектурно-будівельного контролю щодо прийняття такого об`єкта в експлуатацію. Визнання судом права власності на самочинне будівництво можливе лише за наявності даних про те, що питання прийняття об`єкта в експлуатацію було предметом розгляду компетентного органу, а рішення такого органу або його бездіяльність створили спір про право.

Крім того, у постанові від 08 травня 2024 року у справі № 126/1663/23 Верховний Суд зазначив, що при вирішенні спору про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суди повинні встановити, зокрема, чи є позивач власником або користувачем земельної ділянки, чи звертався він до компетентного державного органу щодо прийняття забудови до експлуатації, чи є законною відмова у такому прийнятті, а також чи наявні порушення будівельних норм та правил.

При розгляді справи у суді апеляційної інстанції, позивач пояснив, що земельна ділянка на якій знаходиться гараж не приватизована.

Як вбачається із матеріалів справи земельна ділянка, була надана спадкодавцю ОСОБА_2 у користування для будівництва авто гаражу 1970 році згідно рішення виконавчого комітету Калуської міської ради народних депутатів від 12.08.1970 року №99/3.

Відповідно до частини третьої, п`ятої ст.376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Звертаючись до суду з вимогою про визнання права власності на гараж, із самочинною прибудовою (площею 9.8 кв.м.) в порядку спадкування, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , позивач не надав належних та допустимих доказів звернення до компетентного органу щодо прийняття зазначеного об`єкта нерухомого майна з прибудовою в експлуатацію, не надав доказів, які б підтверджували відсутність порушень будівельних норм і правил під час проведення реконструкції та чи не порушує вказана прибудова прав інших осіб.

З урахуванням зазначеного, вимоги позивача не підлягають задоволенню. Суд першої інстанції помилково дійшов висновку,що самочинне нерухоме майно не може бути об`єктом спадкування, як зазначалося вище спадкоємець не позбавлений права звернутись із позовними вимогами про визнання права власності на об`єкти самочинного будівництва в порядку спадкування. Це узгоджується з частинами третьою і п`ятою статті 376 ЦК України і нормами про спадкування та склад спадщини (статті 1216, 1218 ЦК України ).

Між тим, це не впливає на правильний висновок суду про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було проведено підготовчого судового засідання,виходячи з наступного.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2026 року було відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 12 травня 2026 року. У судовому засіданні 12 травня 2026 року суд відкрив підготовче судове засідання, з`ясував у сторін наявність клопотань та, враховуючи, що сторона відповідача не отримала відповіді на відзив, задовольнив клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи. Розгляд справи було відкладено на 27 травня 2026 року з метою надання відповідачу часу для ознайомлення з відповіддю на відзив.

На початку судового засідання 27 травня 2026 року суд з`ясував у сторін наявність клопотань, після чого, за їх відсутності, ухвалив перейти до розгляду справи по суті. Суд першої інстанції розглянув справу по суті не закривши підготовче судове. Разом з тим, з протоколу судового засідання вбачається, що сторони у судовому засідання 12 травня 2026 року надавали пояснення, суд досліджував матеріали справи. Не постановлення судом ухвали про закриття підготовчого засідання не є обов`язковою підставою для скасування ухваленого рішення.

З урахуванням вищевикладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування судового рішення.

Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то апеляційний суд не здійснює перерозподіл судових витрат у суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 24 липня 2026 року.

Головуючий В.М. Луганська

Судді: В.А. Девляшевський

Є.Є. Мальцева