Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №185/6655/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2262/26 Справа № 185/6655/25 Суддя у 1-й інстанції - Юдіна С.Г. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Макарова М.О.

суддів - Городничої В.С., Пищиди М.М.

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2025 року та на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку,-

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку, посилаючись на те, що перебуває з відповідачем у шлюбі. Від шлюбу мають малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На даний час вона не має можливості працювати та забезпечувати себе, оскільки доглядає за дитиною. Відповідач добровільно матеріальної допомоги на її утримання не надає у зв`язку з чим вона вимушена звернутися до суду.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2025 року у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі відмовлено.

Ухвала мотивована тим, що матеріали справи не містять доказів про переведення військової частини НОМЕР_1 , в якій проходить військову службу відповідач, та яка знаходиться в АДРЕСА_1 , на воєнний стан або залучення до проведення антитерористичної операції, що виключає можливість відповідачу прибувати в судові засідання.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2025 року позовні вимоги задоволено та ухвалено стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на її утримання у розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу), починаючи з 13 червня 2025 року та до досягнення дитиною - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 . Вирішено питання стосовно судових витрат.

Рішення мотивовано тим, що суд першої інстанції вважав за доцільне зобов`язати відповідача виплачувати аліменти на користь позивачки на її утримання у розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходів) щомісячно, до досягнення дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , трирічного віку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 на її утримання у розмірі 1/8 частки всіх видів заробітку (доходу) та скасувати ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2025 року про відмову у зупиненні провадження у справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення та додаткове суду не відповідають фактичним обставинам справи, є незаконними та необґрунтованими.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2025 року та на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2025 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна.

Так, судом встановлено, що сторони з 14 січня 2023 року перебувають у шлюбі. Від шлюбу у них народилася дитина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Відповідач є батьком дитини.

На даний час шлюб між сторонами розірвано.

Єдиний державний реєстр судових рішень містить рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21.08.2025 яким розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Дитина проживає разом з позивачкою, що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади та не оспорювалося відповідачем в судовому засіданні.

На підставі судового наказу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області 23.06.2025 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини стягнуті аліменти у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) боржника, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 13.06.2025 року та до досягнення дитиною повноліття.

Позивач не має можливості працювати та забезпечувати себе та дочку, оскільки перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що необхідно визначити до стягнення з відповідача на користь позивача аліменти на її утримання до досягнення дитиною трирічного віку у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), що буде відповідати вимогам розумності і справедливості, буде необхідним та достатнім для забезпечення витрат позивача і, разом із тим, співмірним з урахуванням мети аліментного зобов`язання.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з положеннями ст. 48 Конституції України, кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Частиною 3 ст. 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Статтею 5 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Європейська конвенція з прав людини) передбачено, що кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.

Згідно з положеннями ст. 75 Сімейного кодексу України (далі - СК України), дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму встановленого законом.

За змістом ч. 1 ст. 79 СК України, аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви.

Відповідно до ч. 2, ч. 4, ч. 6 ст. 84 СК України, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років.

Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу. Дружина з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років.

Частина 4 ст. 84 СК України регламентує умову виникнення права дружини на утримання під час вагітності та у разі проживання з нею дитини - чоловік може надавати матеріальну допомогу. Принципове положення законодавця полягає у тому, що право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, і в разі розірвання шлюбу. Не перешкоджатиме виникненню цього права і застосуванню інституту недійсності шлюбу у випадках, коли дружина не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу.

Згідно з вимогами ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 СК України, аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.

Згідно з ч. 2 ст. 91 СК України, жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, мають право на утримання в разі проживання з нею, ним їхньої дитини, відповідно до частин другої-четвертої статті 84 та статей 86 і 88 цього Кодексу.

Таким чином, сімейним законодавством України передбачено право дружини-матері на утримання чоловіком-батьком до досягнення дитиною трирічного віку незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Подання до суду доказів того, що дружина, з якою проживає дитина, потребує матеріальної допомоги, не є обов`язковим, оскільки право на аліменти належить дружині-матері незалежно від цієї обставини.

У Сімейному кодексі України не встановлено максимального розміру аліментів, які можуть бути стягнені судом на утримання одного з подружжя. Суд при визначенні розміру коштів, що стягуються як аліменти, прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у результаті їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги. При цьому, суд у першу чергу виходить з прожиткового мінімуму й життєвих потреб особи. Аліменти мають бути достатніми й співрозмірними з огляду на цілі зобов`язання по утриманню. Критерії, якими має керуватися суд при визначенні розміру аліментів, в законі значно розширені. Як і раніше, в першу чергу суд виходить з матеріального і сімейного стану платника та одержувача аліментів.

Матеріальне становище платника оцінюється, виходячи з вартості належного йому майна, розміру заробітку (доходу). Про матеріальне становище також свідчить розмір витрат, що здійснюються платником на утримання себе й членів своєї сім`ї.

Аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів одному з подружжя суд визначає з урахуванням можливості одержання утримання від повнолітніх дочки, сина, батьків та з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. Розмір аліментів, визначений судом, може бути згодом змінений за рішенням суду за позовною заявою платника або одержувача аліментів у разі зміни їхнього матеріального і (або) сімейного стану (ст. 80 Сімейного Кодексу України).

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» зазначено, що при вирішенні питання щодо стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років, суд бере до уваги стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; стан здоров`я та матеріальне становище отримувача аліментів, відсутність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних дружини, батьків, повнолітніх дітей; сімейний стан платника аліментів, наявність у платника аліментів зобов`язань зі сплати аліментів на дитину за рішенням суду, наявність нерегулярного, мінливого, невизначеного доходу.

У постанові Верховного Суду по справі №750/9224/16-ц, провадження №61-16837св18, від 13 червня 2018 року суд звернув увагу на те, що відповідно до частин другої та шостої статті 84 СК України, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка-батька дитини до досягнення дитиною трьох років і в разі розірвання шлюбу. Згідно з частиною четвертою статті 84 СК України, право на утримання дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

Аналіз норм чинного сімейного законодавства дає суду підстави для висновку про те, що для одержання утримання (аліментів) від чоловіка-батька необхідно декілька умов: 1) зареєстрований шлюб, або тривалий час проживання однією сім`єю жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою; 2) вагітність від чоловіка, з яким зареєстровано шлюб, та/або проживання спільної дитини з матір`ю; 4) спроможність чоловіка надавати утримання.

Отже, право дружини-матері на утримання чоловіком-батьком до досягнення народженою дитиною трирічного віку має незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Подання суду доказів того, що дружина потребує матеріальної допомоги, не є обов`язковим, оскільки право на аліменти належить дружині-матері незалежно від цієї обставини (постанова ВС від 13.06.2018 по справі №750/9224/16-ц, провадження №61-16837св18).

Суд першої інстанції, визначаючи розмір аліментів на утримання дружини, виходив з того, що у зв`язку з доглядом за дитиною, якій менше трьох років, позивач не має змоги працювати і утримувати себе самостійно. Відповідач є особою працездатного віку.

Матеріалами справи не спростовано факт спроможності відповідачем надавати утримання дружині, яка проживає зі спільною дитиною, якій не виповнилось три роки, тому чоловік має їй компенсувати втрату можливості повноцінно себе реалізувати у громадському житті та надавати визначену законодавством допомогу дружині.

Проте, згідно матеріалів справи відповідач ОСОБА_1 частково визнав позов та зазначав, що не погоджується з розміром аліментів, готовий сплачувати 1/8 частину свого доходу в рахунок сплати аліментів на утримання дружини.

Згідно ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд не дослідив матеріальне становище відповідача, розмір його доходів, чим помилково дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить висновку щодо часткового задоволення позову, яким стягнути аліменти з відповідача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в розмірі 1/8 частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 13.06 2025 року та досягнення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 , а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Стосовно оскарження ухвали Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2025 року про відмову у зупиненні провадження у справі.

Дотримання розумних строків розгляду справи є одним з пріоритетних принципів судочинства. Поряд із цим існують обставини, за яких провадження може бути зупинено.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення.

Суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції (пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (Volovik v. Ukraine, № 15123/03, § 45).

Відповідно до вимог частин сьомої - дев`ятої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Загальні засади регулювання сімейних відносин (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного та сімейного законодавства (див.: постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див.: постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного й соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

В ухвалі від 18 січня 2024 року у справі № 683/2078/23 (провадження № 61-424ск24) Верховний Суд вказав, що тривале, на невизначений час зупинення провадження у справі щодо зміни розміру аліментів на утримання дитини не відповідає правам та інтересам дітей щодо належного утримання, гарантованим як внутрішнім законодавством, так і міжнародними актами.

Верховний Суд зауважує, що конституційне право дитини на утримання, зокрема, право на стягнення аліментів, не може бути обмежене навіть в умовах надзвичайного чи воєнного стану. Конституційне право дитини на утримання має триваючий і невідкладний характер, його здійснення не може бути ефективно відновлене ex post.

Зупинення провадження у справі, що стосується захисту конституційного права дитини на утримання, на підставі пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України по суті має невизначені часові рамки.

Зупинення провадження у справі на підставі пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України у справі, що стосується захисту конституційного права дитини на утримання, суперечить задекларованій державою засаді охорони дитинства та є порушенням права на судовий захист, яке згідно частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежене навіть в умовах надзвичайного чи воєнного стану. Це пов`язано з тим, що право на судовий захист є фундаментом сучасного конституційного ладу.

З огляду на викладене, можна зробити висновок, що спір про стягнення аліментів стосується забезпечення належного утримання дитини і має пріоритетний, соціально значущий характер, що вимагає своєчасного судового розгляду та недопущення його безпідставного затягування. У спорах щодо утримання дітей суди повинні забезпечити право останніх на своєчасне та належне утримання, навіть за умов воєнного стану. Затягування розгляду справи шляхом зупинення провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України може призвести до порушення прав дітей на належний рівень життя.

Наведене збігається з висновками Верховного Суду у постанові від 27 травня 2026 року №344/432/24.

З огляду на наведене, колегія суддів не вбачає підстав на задоволення апеляційної скарги в частині скасування ухвали Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2025 року.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2025 року - залишити без змін.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку - задовольнити частково.

Стягнути аліменти з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) в розмірі 1/8 частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 13 червня 2025 року та досягнення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Судовий збір, сплачений ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2025 року у розмірі 1816, 50 грн. компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 23 липня 2026 року

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді В.С. Городнича

М.М. Пищида