Вирок від 26 липня 2026 р. у справі №646/6256/26 — Індустріальний районний суд міста Харкова

Суддя ОСОБА_1

Справа № 646/6256/26

Провадження № 1-кп/644/1029/26

27.07.2026

ВИРОК

Іменем України

27 липня 2026 року м. Харків

Індустріальний районний суд м. Харкова у складі:

головуючої судді - ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судових засідань - ОСОБА_2 ,

прокурора - ОСОБА_3 ,

обвинуваченого - ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2А приміщення Індустріального районного суду м. Харкова у режимі відеоконференції обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026221100000457 від 07.03.2026, стосовно:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Шершні Барського району (нині Жмеринського району) Вінницької області, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, неодружений, малолітніх та неповнолітніх дітей на утриманні не має, військовослужбовець військової служби за мобілізацією, посада водія-слюсаря відділення технічного обслуговування ремонтного взводу автомобільної техніки 1 ремонтної роти ремонтно-відновлювального батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні солдат, зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , наразі перебуває в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор», раніше не судимий,

у скоєнні кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,

ВСТАНОВИВ:

I.Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Судом установлено, що 07.03.2026 близько 03 години 00 хвилин, військовослужбовець Збройних сил України з 2024 року, солдат, водій-слюсар відділення технічного обслуговування ремонтного взводу автомобільної техніки 1 ремонтної роти ремонтно-відновлюваного батальйону в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_4 , перебуваючи за місцем тимчасової дислокації військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 , де відпочивав після чергування, спільно з військовослужбовцем ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вживав спиртні напої.

У порушення ст. 68 Конституції України, ст. 1 Закону України «Про Збройні Сили України» від 6 грудня 1991 року № 1934-XII, вимог ст. 9, 11, 16, 49, 50, 130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 1, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затверджених Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV, ОСОБА_4 під час спільного вживання алкогольних напоїв з ОСОБА_6 07.03.2026 близько 03 год 00 хв за місцем тимчасової дислокації військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 , будучи у стані алкогольного сп`яніння, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , виник словесний конфлікт, у ході якого у останнього виник умисел, спрямований на спричинення ОСОБА_6 тілесних ушкоджень. У зв`язку з чим, ОСОБА_4 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків та бажаючи їх настання, спричинив тілесні ушкодження ОСОБА_6 , взявши до рук ніж, який перебував поруч із ним та знаходився у його особистому володінні, використав його як знаряддя злочину, після чого, утримуючи ніж у лівій руці, наніс ОСОБА_6 один цілеспрямований удар у ділянку грудної клітини.

Унаслідок протиправних дій ОСОБА_4 потерпілому ОСОБА_6 спричинено тілесні ушкодження у вигляді одного проникаючого сліпого колото-різаного поранення (торакоабдомінальне ножове поранення від 07.03.2026), з ушкодженням серця, правого куполу діафрагми, печінки, що привело до розвитку масивного правобічного гематоракса, гемоперікарда, тампонади серця, крововтрати ІІІ ступеню.

Вказані тілесні ушкодження, відповідно до п. 2.1.3 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України № 6 від 17.01.1995, відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень як небезпечних для життя в момент їх спричинення, що підтверджується висновком судово-медичної експертизи № 12-14/65-3м/26 від 19.05.2026.

Беручи до уваги наведене, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, зокрема: умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

1.1.Правова позиція сторони обвинувачення відображена в обвинувальному акті, з огляду на який прокурор зазначив, що стороною обвинувачення надано та судом досліджено достатньо доказів для встановлення відповідності викладених у обвинувальному акті фактичних обставин об`єктивної істини, як зважаючи на окремі докази, так і в їх сукупності, що дають підстави визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винним у скоєнні кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України. Також, прокурор вважав, з урахуванням повного визнання вини ОСОБА_4 за обставин визначених у обвинувальному акті, недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються згідно з ч. 3 ст. 349 КПК України. Окрім цього, прокурор вважав за доцільне при призначенні покарання ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 121 КК України врахувати пом`якшуючу обставину таку як щире каяття, та обтяжуючу обставину, що злочин вчинено у стані алкогольного сп`яніння, тому з урахуванням наведеного вище, призначити мінімальне покарання, передбачене санкцією ч.1 ст. 121 КК України, у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

1.2. ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , будучи потерпілою особою, в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026221100000457 від 07.03.2026, стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, просив суд здійснювати розгляд справи за його відсутності як в підготовчому засіданні, так і під час розгляду справи по суті, підтримавши обвинувачення у повному обсязі. Окрім цього, потерпілий ОСОБА_6 не заперечував проти розгляду кримінального № 12026221100000457 від 07.03.2026за ч. 3 ст. 349 КПК України, що підтверджується відповідними заявами ОСОБА_6 (а.с. 85).

1.3.Обвинувачений ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свою вину у скоєнні інкриміновану йому кримінального правопорушення повністю визнав, з відповідною кримінально-правовою кваліфікацією його дій погодився, не оспорюючи фактичних обставин, викладених у обвинувальному акті від 05.05.2026, у зв`язку з цим, вважав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ним не оспорюються та запевнив суд, що правильно розуміє зміст цих обставин визначених у обвинувальному акті, визнає їх, а такожрозуміє, що у такому випадку, він буде позбавлений права оскаржити ці докази та обставини в апеляційному порядку на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, про що надав суду відповідну письмову заяву (а.с. 102).Окрім цього, обвинувачений ОСОБА_4 повідомив суд, що кається у вчиненому, та просив його суворо не карати, призначивши покарання не пов`язане з позбавленням волі.

1.4.Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 звернула увагу суду на щире каяття обвинуваченого, що він раніше не судимий, що потерпілий не має претензій до обвинуваченого, а також наголосила, що ОСОБА_4 є військовослужбовцем, який є учасником бойових дій, має нагороду за поранення, наразі бажає повернутися на військову службу з метою захисту Батьківщини, тому вважала за можливе призначити ОСОБА_4 покарання в межах санкції ч. 1 ст. 121 КК України, з урахуванням особистісної характеристики підсудного, пом`якшуючих обставин, просила суд застосувати до обвинуваченого ст. 75 КК України, звільнивши ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням на іспитовий строк.

II.Статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

За наведених обставин, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , своїми умисними діями скоїв кримінальне правопорушення - злочин, яке суд кваліфікує за ч. 1 ст. 121 КК України, як умисне тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

III. Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів .

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у своїй постанові від 16.09.2024 (справа 444/870/22, провадження № 51- 2989 кмо 23) зазначила, що суд у конкретному кримінальному провадженні на підставі ч. 3 ст. 349 КПК має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, у тому числі, у разі часткового заперечення винуватості особи у вчиненні окремого кримінального правопорушення в сукупності кримінальних правопорушень, яке має окрему кваліфікацію, або є окремим епізодом кримінального правопорушення, чи невизнання цивільного позову, та у такому випадку щодо цих оспорюваних обставин провести судовий розгляд у загальному порядку, дослідивши докази, які підтверджують або спростовують ці обставини. Такий порядок розгляду кримінального провадження не звільняє суд від обов`язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, визначені в ч. 1 ст. 91 КПК.

На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, за згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів по справі, щодо тих обставин, які ніким з учасників процесу не оспорюються. При цьому судом з`ясовано, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, сумнівів у добровільності його позиції немає, останньому роз`яснено, що у такому випадку, він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку

Беручи до уваги те, що обвинувачений винуватість у вчинених кримінальних правопорушеннях визнав у повному обсязі, ні підсудний, ні інші учасники судового провадження не піддавали сумніву обставини, викладені в обвинувальному акті, затвердженому прокурором Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону 05.05.2026, правильно розуміють зміст цих обставин, що у суду не викликало сумнівів у добровільності їх позиції, тому суд, за згодою ОСОБА_4 , його захисника - адвоката ОСОБА_7 , потерпілого, з`ясувавши думку прокурора, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин кримінального провадження, які ніким не оспорюються.

Заразом, суд з`ясував, чи правильно розуміє ОСОБА_4 зміст цих обставин, чи не оспорює їх, і не наполягає на дослідженні всіх доказів у справі, роз`яснив обвинуваченому, що у такому випадку, він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку згідно з ч. 3 ст. 349 КПК України. При цьому судом роз`яснено іншим учасникам судового провадження, що вони також будуть позбавлені права оспорювати ці обставини в апеляційному порядку.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 349 КПК України, у зв`язку із надходженням відповідного клопотання від сторони обвинувачення підсудного про недоцільність дослідження доказів щодо тих обставин кримінального провадження, які ніким не оспорюються, яке беззастережно підтримано усіма учасниками кримінального провадження, зокрема й обвинуваченим та його захисником - адвокатом ОСОБА_7 , про що до суду надано письмові заяви обвинуваченого від 06.07.2026 за вх. № 28638 (а.с. 102) та потерпілого від 05.07.2026 (а.с. 85), тому керуючись імперативною вимогою щодо дотримання принципів змагальності та диспозитивності, суд визнав можливим обмежити обсяг досліджуваних доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, та установив такий порядок їх дослідження, зокрема: допит обвинуваченого, дослідження документів, що характеризують особу обвинуваченого, а також документів щодо вжиття заходів забезпечення кримінального провадження за № 12026221100000457 від 07.03.2026.

Так, допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, повністю визнав та пояснив суду, що 07.03.2026 близько 03 години 00 хвилин, перебуваючи за місцем тимчасової дислокації військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 , спільно з військовослужбовцем ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вживав спиртні напої, під час вживання яких, між ними виник словесний конфлікт, у ході якого ОСОБА_4 умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків та бажаючи їх настання, взяв до рук ніж, який перебував поруч із ним, та знаходився у його особистому володінні, утримуючи ніж у лівій руці, наніс ОСОБА_6 один цілеспрямований удар у ділянку грудної клітини, після чого на крик потерпілого прибігли інші військовослужбовці, які перебували неподалік, та вмішались у конфлікт, та почали допомагати ОСОБА_6 , надаючи першу медичну допомогу.

Суд, заслухавши підсудного, дійшов переконання, що його показання не викликають сумніву у правильності розуміння змісту обставин кримінальних правопорушень, добровільності та істинності його позиції, розповідь ОСОБА_4 не викликає сумнівів про відповідність дійсності фактичним обставинам викладеним у обвинувальному акті від 05.05.2026 (а.с. 12-17).

Окрім показань ОСОБА_4 , суд брав до уваги та досліджував документи щодо вжиття заходів забезпечення кримінального провадження за № 12026221100000457 від 07.03.2026, а також документи, що характеризують особу обвинуваченого, надані стороною обвинувачення та захисту, зокрема:

1. Вимога про наявність судимостей стосовно ОСОБА_4 , раніше не судимий, що підтверджується довідкою № 1-08032026/63210 від 08.03.2026 (а.с. 104);

2. Військовий квиток серії НОМЕР_2 , виданий 25.07.2024 ІНФОРМАЦІЯ_4 , на ім`я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 105-106);

3. Довідка КНП Харківської обласної ради «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка Вінницької обласної ради» від 13.05.2026 № 69/2364, з якої вбачається, що ОСОБА_4 на лікуванні не перебував та за медичною психіатричною, неврологічною, нейрохірургічною та наркологічною допомогою не звертався (а.с. 107);

4. Протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 07.03.2026, яким 07.03.2026 о 08 год 00 хв фактично затримано ОСОБА_4 , у ході обшуку ОСОБА_4 добровільно видав бушлат піксель (розмір 52/3), штани військові «піксель» (розмір 52/3) (а.с. 108-112);

5. Ухвалою слідчого судді Основ`янського районного суду м. Харкова від 09.03.2026 застосовано до підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 діб (з моменту затримання), тобто до 08 год 00 хв 05.05.2026 включно, у Державній установі «Харківський слідчий ізолятор», без визначення розміру застави (а.с. 114-116);

6. Ухвалою слідчого судді Основ`янського районного суду м. Харкова від 04.05.2026 продовжено строк тримання під вартою до підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в межах строку досудового розслідування, у Державній установі «Харківський слідчий ізолятор», без визначення розміру застави (а.с.117-119);

7. Ухвалою Основ`янського районного суду м. Харкова від 04.06.2026 ОСОБА_4 продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави на 60 днів, до 02.08.2026 (а.с. 39-40).

8. Ухвалою слідчого судді Основ`янського районного суду м. Харкова від 10.03.2026 накладено арешт, шляхом позбавлення права на відчуження, користування та розпорядження тимчасово вилученим майном 07.03.2026 в ході огляду місця події, а саме на ніж кухонний, змив з плями речовини бурого кольору, ніж складний зі слідами речовини бурого кольору, бушлат «піксель» (розмір 52/3), штани військові «піксель» (розмір 52/3), штани тактичні чорні зі слідами РБК, светр чорний зі слідами РБК, порізаний навпіл з отвором неправильної форми (шириною близько 2 см, товщиною 0,5 см), розташований по центру светра (а.с. 120-122);

9. Квитанція № 329 здачі речових доказів на зберігання до камери (схову) зберігання речових доказів Куп`янського РВП ГУНП в Харківській області у к/п № 12026221100000457 від 07.03.2026 (а.с. 123);

10. Квитанція № 347 здачі речових доказів на зберігання до камери (схову) зберігання речових доказів Куп`янського РВП ГУНП в Харківській області у к/п № 12026221100000457 від 07.03.2026 (а.с. 124);

11. Квитанція № 348 здачі речових доказів на зберігання до камери (схову) зберігання речових доказів Куп`янського РВП ГУНП в Харківській області у к/п № 12026221100000457 від 07.03.2026 (а.с. 125);

12. Посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_3 видане 06.11.2024 на ім`я ОСОБА_4 (а.с. 136);

13. Копія нагородження ОСОБА_4 відзнакою Міністра оборони України за поранення від 11.10.2025 (а.с. 137);

14. Довідкою від 03.10.2024 № 1306 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) солдата ОСОБА_4 (а.с. 138).

Будь-яких інших доказів у ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб передбачених КПК України, зважаючи на позицію учасників судового провадження щодо застосування ч. 3 ст. 349 КПК України, надано та досліджено не було.

Оцінюючи здобуті у справі та досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх узгодженими між собою та іншими доказами у справі, а також належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню у справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані відповідно до норм чинного кримінального процесуального законодавства, тому сумніву у своїй належності та допустимості не викликають.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» від 06.12.1998, де Європейський Суд наголошує про те, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь - яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою» (п. 150, п. 253).

Отже, оскільки обвинувачений ОСОБА_4 беззаперечно визнав свою вину у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення, не оспорює фактичні обставини справи та правильно розуміє зміст цих обставин, у суду відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності його позиції, з урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку щодо доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_4 у скоєнні кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

Суд дійшов переконання, що події кримінального правопорушення мали місце, а вчинення обвинуваченим протиправної дії вірно кваліфіковано за ч. 1 ст. 121 КК України, оскільки ОСОБА_4 діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи можливість спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_6 та бажаючи їх спричинити, взяв до рук ніж, який перебував поруч із ним та знаходився у його особистому володінні, використавши його як знаряддя злочину, після чого, утримуючи ніж у лівій руці, наніс ОСОБА_6 один цілеспрямований удар у ділянку грудної клітини, чим спричинив тяжкі тілесні ушкодження які є небезпечними для життя в момент їх спричинення, що підтверджується висновком судово-медичної експертизи № 12-14/65-3м/26 від 19.05.2026.

Враховуючи викладене вище, суд вважає винним обвинуваченого ОСОБА_4 у скоєнні кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, за який до нього необхідно застосувати покарання передбачене санкцією відповідної статті КК України.

IV.Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання, мотиви призначення покарання

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 згідно з вимогами ст. 65-67 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання, та вимоги ч.2 ст. 50 КК України, якою передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.

Визначення ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення полягає у з`ясуванні судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у зазначеній статті КК України міститься лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що відображається у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання, на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.

Судом враховано, що ОСОБА_4 умисно вчинив кримінальне правопорушення спрямоване проти життя та здоров`я особи, зокрема злочин, передбачений ч. 1 ст. 121 КК України, що відноситься до категорії тяжкого злочину відповідно до ч. 5 ст.12 КК України, оскільки санкція ч. 1 ст. 121 КК України передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк від п`яти до восьми років.

Суд зважає, що у рішенні «Бемер проти Німеччини» від 03.10.2002 ЄСПЛ зазначає, що кримінальний суд має враховувати особу засудженого, його стаж злочинної діяльності, обставини скоєного ним злочину, його поведінку після злочину, умови його життя та наслідки, яких можна очікувати у зв`язку з відстрочкою.

Вивченням особи обвинуваченого, судом установлено, що ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 у селі Шершні Барського району (нині Жмеринського району) Вінницької області (а.с. 105), є громадянином України, зареєстрований та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , під час проходження служби фактично проживав у місці тимчасової дислокації в/ч НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 .

Судом ураховано, що обвинувачений є військовослужбовцем, проходив військову службу на посаді водія-слюсаря відділення технічного обслуговування ремонтного взводу автомобільної техніки 1 ремонтної роти ремонтно-відновлювального батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні солдат (а.с. 105-106), неодружений, дітей не має, на утриманні нікого не має, що підтверджено підсудним у судовому засіданні та не спростовано ним, на обліку у лікаря нарколога чи психіатра ОСОБА_4 не стоїть, що підтверджується відповідною довідкою (а.с. 157).

Заразом, суд бере до уваги, що ОСОБА_4 є учасником бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням (а.с. 136), отримав поранення під час виконання службових обов`язків під час захисту Батьківщини (а.с. 138), за що ним отримано відповідне нагородження від Міністра Оборони України (а.с. 137).

Судом враховано, що ОСОБА_4 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, що підтверджується довідкою № 1-08032026/63210 від 08.03.2026 (а.с. 104).

Суд враховує, що під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують відповідно до положень ст. 66, 67 КК України, що відповідає правовій позиції викладеній у п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», з якої вбачається, що встановлення пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення.

Відповідно до обвинувального акту від 05.05.2026 обставиною, яка пом`якшує покарання ОСОБА_4 є щире каяття (а.с. 16). Так, ч. 6 ст. 368 КПК України визначено, що обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З правового висновку Верховного Суду у постанові від 20.04.2021 в справі № 457/529/20 вбачається, що щире каяття - це обставина, яка відображає психічний стан особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, і передбачає глибокі внутрішні переживання особою того, що сталося, моральне засудження своєї кримінально караної поведінки, почуття сорому, докорів сумління і готовність нести кримінальну відповідальність. Щире каяття проявляється у самозасудженні особою вчиненого кримінального правопорушення, його наслідків, прагненні усунути нанесену шкоду та рішенні не вчиняти більше кримінальних правопорушень. Вказана форма посткримінальної поведінки особи свідчить про те, що в особи відбулися суттєві позитивні зміни соціальних орієнтацій, які знижують ступінь її соціальної небезпечності.

Каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, відверту негативну оцінку своєї злочинної поведінки, визнання тих обставин, які ставляться в провину, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 кримінальне провадження № 629/847/15-к).

Під час судових слухань справи, безпосередньо сприймаючи під час судових засідань пояснення, показання, поведінку обвинуваченого ОСОБА_4 , який дійсно визнав свою вину за тих обставин, які ставляться йому в провину, усвідомлюючи усю тяжкість скоєного, заразом неохоче розкривав усі відомі йому обставини вчиненого діяння, вказав суду, що кається, однак суд дійшов переконання, що підсудний не виражає глибокі переживання щодо того, що сталося, переважно посилаючись на ситуацію, а також наполягає на продовженні проходити службу та не позбавленні його волі, що може свідчити про відсутність позитивних змін соціальних орієнтацій.

Отже, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд враховує поведінку обвинуваченого та його відношення до скоєного, суд бере до уваги викривальні покази самого обвинуваченого, а також його добровільну видачу речових доказів під час обшуку.

Обставини, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_4 є вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння (а.с. 16).

Отже, враховуючи наведене, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує таку обтяжуючу покарання обставину, як «вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння».

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

За приписами ч. 6 ст. 368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

За змістом статей 50, 65 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності і індивідуалізації. Суд при призначенні покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Враховуючи роз`яснення, які містяться у п.п. 1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Відповідно до висновку Верховного Суду, який викладено у постанові від 02 березня 2021 року у справі №721/115/19, для досягнення пропорційності між злочином та покаранням, основним чинником, який має братися до уваги під час визначення виду та міри покарання за злочин, є ступінь його тяжкості та небезпечності. При призначенні покарання судам слід прагнути до справедливості та пропорційності, а будь-які винятки з цієї мети мають бути належним чином обґрунтовані.

Суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Під час призначенні обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд бере до уваги характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, який, відповідно до ст.12 КК України, є тяжким злочином, а також особу обвинуваченого, який є громадянином України, є військовослужбовцем та проходить військову службу за мобілізацією з 2024 року, у 2025 призначений на посаду водія-слюсаря відділення технічного обслуговування ремонтного взводу автомобільної техніки 1 ремонтної роти ремонтно-відновлювального батальйону військової частини НОМЕР_1 згідно з наказом № 217 РС від 26.08.2025, у військовому званні солдат, зареєстрований та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , під час проходження служби фактично проживав у місці тимчасової дислокації в/ч НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 , раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, що підтверджується довідкою № 1-08032026/63210 від 08.03.2026, неодружений, на утриманні нікого не має, на обліку у лікаря нарколога чи психіатра ОСОБА_4 не стоїть, що підтверджується відповідною довідкою.

Окрім цього, судом враховано обставину, яка пом`якшує покарання ОСОБА_4 , зокрема щире каяття, що виразилось у визнанні підсудним факту вчинення злочину, своєї провини як у суді, так і під час досудового розслідування, наданні ним негативної оцінки своєї злочинної поведінки, визнання тих обставин, які ставляться у провину, жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, готовність нести покарання, що узгоджується з висновкам викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 кримінальне провадження № 629/847/15-к.

Заразом суд ставиться критично до заявленої захисником обставини, що пом`якшує покарання у формі активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, оскільки адвокат не зазначила, у чому саме виразилося активне сприяння розкриттю злочину, оскільки добровільна видача під час затримання в ході обшуку бушлату «піксель» (розмір 52/3) та штанів військових «піксель» (розмір 52/3), враховуючи, що знаряддя злочину вилучене під час проведення слідчих дій, а також визнання своєї вини та надання правдивих показань не підтверджує наявності такої обставини, що пом`якшує покарання, як активне сприяння розкриттю злочину, що відповідає висновку висвітленому у постанові ВС у справі № 263/15605/17 (провадження № 51-4234км20).

Також суд бере до уваги, обставини, що обтяжують покарання ОСОБА_4 , зокрема вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння.

Судом враховано, що ОСОБА_4 є учасником бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням (а.с. 136), отримав поранення під час виконання службових обов`язків під час захисту Батьківщини (а.с. 138), за що був нагороджений відзнакою Міністра оборони України від 11.10.2025 (а.с. 137).

Отже, під час визначення судом виду та міри покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , судом враховано дані про особу обвинуваченого, його поведінку як під час скоєння правопорушень, так і після цього, пом`якшуючі обставини, суд дійшов переконання, що обвинуваченому слід призначити покарання в межах санкції ч. 1 ст. 121 КК України, підстав для застосування ст. 75 КК України судом не установлено.

Так, суд відхиляє доводи захисника, що виправлення ОСОБА_4 можливе без ізоляції від суспільства, та буде необхідним і достатнім для попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, оскільки захисником не надано, а судом не встановлені дані, які позитивно характеризують особу винного і тим самим виключають можливість припустити, що призначаючи покарання із застосуванням ст. 75 КК України, воно здатне забезпечити виправлення підсудного.

Окрім цього, судом враховано тяжкість вчиненого злочину, який відповідно до ст.12 КК України належить до категорії тяжких злочинів, спрямоване проти життя та здоров`я особи, є умисним, за який передбачено безальтернативне покарання у виді позбавлення волі на строк до восьми років, а також те, що тяжкі наслідки не настали завдяки своєчасному реагуванню третіх осіб, якими припинено протиправну діяльність, надано домедичну допомогу та викликано швидку в умовах перебування на території ведення активних бойових дій.

Окрім того, судом врахована суспільна небезпека вчиненого обвинуваченим злочину, який становить загрозу не лише для окремих громадян, а й суспільства та держави в цілому, оскільки будучи діючим військовослужбовцем, маючи статус учасника бойових дій, безпосередньо володіючи обстановкою у країні та у фронтовій зоні, усвідомлюючи усі складнощі, що виникають під час оборони України, тоді, коли населення нашої держави в той чи інший спосіб активно протистоїть ворогові, намагаючись протидіяти йому на всіх фронтах - від інформаційного до бойового, за умов війни, коли ворог переважає як живою силою так і озброєнням, що значно впливає на умови ведення війни, змінюючи їх істотним чином, незважаючи на це, підсудний, використовуючи наи?більш несприятливии? для суспільства час, порушуючи свій обов`язок свято і непорушно додержуватися Конституції України Військової присяги, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України, де сувора ієрархія та виконання наказів командирів є першочерговим поряд з обов`язком захищати Батьківщину та віддано служити Українському народові в умовах військової агресії рф проти України, що негативно характеризує особу обвинуваченого, будучи у стані алкогольного сп`яніння, завдав умисного тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, такому ж військовослужбовцю як і обвинувачений, своєму побратиму, перебуваючи на території тимчасової дислокації військової частини, де вони разом проходять військову службу.

Суд дійшов переконання, що звільнення від відбування покарання з випробуванням ОСОБА_4 є зам`яким покаранням, призначення якого може призвести до того, що інші особи будуть вчиняти подібні злочини і в цілому це призведе до підриву громадської безпеки, що в умовах воєнного стану є критично неприпустимим, загально небезпечним, що порушує загальну безпеку, ставлячи ряд цінностей, передусім життя та здоров`я невизначеного кола осіб, під загрозу заподіянням їм істотної шкоди.

Поряд із цим, застосування ст. 75 КК України до громадянина за вчинення злочинів проти життя та здоров`я особи, зокрема нанесення умисних тяжких тілесних ушкоджень, небезпечне для життя в момент заподіяння, в населених пунктах, де ведуться активні бойові дії, не лише не сприятиме запобіганню вчинення нових кримінальних правопорушень іншими особами, а навпаки, породить в них впевненість в тому, що можна вчиняти подібні кримінальні правопорушення, і реального покарання за це не настане.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що покарання, призначене обвинуваченому, із застосуванням положень ст. 75 КК України, не буде справедливим та не відповідатиме його меті - виправленню й попередженню вчинення обвинуваченим нових кримінальних правопорушень.

З огляду на фактичні обставини справи, зокрема тяжкість вчиненого кримінального правопорушення проти життя та здоров`я особи, що полягає у посяганні на здоров`я людини, суд враховує цінність суспільних відносин, на які здійснено посягання, заразом, з урахуванням відомостей, що характеризують особу підсудного, його особистісні прояви у головних сферах життєдіяльності, соціально-демографічні властивості, спосіб життя, соціальні зв`язки, посткримінальну поведінку, суд дійшов висновку про неможливість його виправлення без ізоляції від суспільства, тому ОСОБА_4 слід призначити покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції, передбаченої ч.1 ст.121 КК України, яке буде відповідати вимогам статей 50, 65 КК України, необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових правопорушень.

Саме це покарання, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, з урахуванням позицій учасників справи та обмежень визначених ч. 3 ст. 349 КПК України, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації. Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Законних підстав для пом`якшення обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, зокрема призначення покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, судом не встановлено, оскільки матеріали цього кримінального провадження не містять пом`якшуючих покарання обставин, які, з урахуванням особи винного та інших обставин кримінального провадження, істотно знижували б ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення. Цих відомостей не надано стороною захисту і під час судового розгляду.

Суд дійшов переконання, що зазначене покарання відповідатиме його меті, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи). Таке покарання, на думку суду, перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину». Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у ст. 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

V.Підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду.

Цивільний позов під час досудового розслідування у кримінальному провадженні заявлено не було (а.с. 168).

VI.Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

Підстави застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру відсутні (а.с. 17).

Викривач у кримінальному провадженні відсутній, винагорода викривачу не пропонувалась (а.с. 17).

Ухвалою слідчого судді Основ`янського районного суду м. Харкові від 09.03.2026 до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 діб (з моменту затримання), тобто до 08 год 00 хв 05.05.2026 включно, у ДУ «Харківський слідчий ізолятор», без визначення розміру застави (а.с. 113, 114-119), який в подальшому продовжувався ухвалою слідчого судді Основ`янського районного суду м. Харкова від 04.05.2026 (а.с. 3-6).

Ухвалою Основ`янського районного суду м. Харкова від 04.06.2026 ОСОБА_4 продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави на 60 днів, до 02.08.2026 (а.с. 39-40).

Суд дійшов переконання, що є доцільним залишити ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили з метою досягнення дієвості цього кримінального провадження.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рахувати з дня проголошення вироку, зокрема з 27.07.2026

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України, у строк відбування покарання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зарахувати строк попереднього ув`язнення у кримінальному провадженню № 12026221100000457 від 07.03.2026з моменту його фактичного затримання, зокрема з 07 березня 2026 року, по день ухвалення вироку, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Відповідно до п.12 ч.1 ст.368 КПК України ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити, що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами.

На вимогу положень ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту.

Отже, арешт накладений ухвалою слідчого судді Основ`янського районного суду м. Харкова від 10.03.2026 на речові докази скасувати, після набрання вироком законної сили.

Питання речових доказів підлягає вирішенню відповідно до ст. 100 КПК України.

Витрати на проведення експертизи під час досудового розслідування відсутні.

Відповідно до ч. 15 ст. 615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Отже, керуючись ст. 100, 122, 124, 174, 331, 337, 342-351, 358, 368-371, 373, 374, 376, 395, 532, 615 КПК України,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у скоєнні кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

Дію застосованого до ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили залишити без змін.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з дня проголошення вироку, зокрема з 27 липня 2026 року.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк відбування покарання ОСОБА_4 зарахувати строк попереднього ув`язнення у кримінальному провадженні № 12026221100000457 від 07.03.2026з моменту його фактичного затримання, зокрема з 08 год 00 хв 07 березня 2026 року, по день ухвалення вироку, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Арешт накладений ухвалою слідчого судді Основ`янського районного суду м. Харкова від 10.03.2026 на речові докази скасувати, після набрання вироком законної сили.

Речові докази у кримінальному провадженні № 12026221100000457 від 07.03.2026, що знаходяться у камері схову ВПД № 1 Куп`янського РВП ГУНП в Харківській області, після набрання вироком законної сили, знищити:

1.1.ніж кухонний;

1.2.змив з плямами речовини бурого кольору;

1.3. ніж складний зі слідами речовини бурого кольору;

1.4.бушлат «піксель» (розмір 52/3), штани військові «піксель» (розмір 52/3);

1.5.штани тактичні чорні зі слідами РБК;

1.6.светр чорний зі слідами РБК порізаний навпіл з отвором неправильної форми (шириною близько 2 см, товщиною 0,5 см), розташований по центру светра.

Прокурору та обвинуваченому копію вироку вручити негайно після його проголошення, учасники судового провадження мають право отримати у суді копію вироку. Учасникам судового провадження, які не були присутні під час проголошення вироку суду - направити його копію.

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Індустріальний районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня його проголошення, а ОСОБА_4 - у той же строк з моменту вручення йому копії, з підстав, передбачених ст. 394 КПК України. Вирок не може бути оскаржено в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких визнано не доцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано. В іншому разі вирок набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційного суду, якщо його не буде скасовано.

Прокурору та обвинуваченому повний текст вироку вручається в день проголошення його резолютивної частини в умовах дії воєнного стану згідно ч.15 ст. 615 КПК України.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки: http://og.hr.court.gov.ua /sud2029/.

Повний текст вироку Індустріального районного суду м. Харкова складений 27.07.2026.

Суддя ОСОБА_1