Рішення від 19 липня 2026 р. у справі №953/11601/25 — Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/11601/25

н/п 2/953/671/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 року Київський районний суд м.Харкова у складі:

головуючого судді Колесник С.А.,

за участю секретаря судового засідання Тютюновій В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна із незаконного володіння, -

УСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просить витребувати із незаконного володіння ОСОБА_2 на його користь квартиру АДРЕСА_1 .

На обгрунтування позову позивач зазначив, що на підставі договору купівлі-продажу від 09.07.2008, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Носовою О.В. за реєстровим № 965, він є власником однокімнатної квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів № 6202429 від 09.07.2008, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 19659046 від 25.07.2008. 19 березня 2019 року на виконання виконавчого напису від 23.11.2015 за реєстровим №16310, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем, за результатами проведення електронних торгів, приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Бабенко Дмитром Анатолійовичем складено Акт про реалізацію предмета іпотеки - однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , який став підставою для видачі приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Горішнім Євгеном Вікторовичем покупцю, ОСОБА_3 , свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 20.03.2019 за реєстровим №709.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності №194237842 від 21.12.2019 про виникнення у ОСОБА_3 права власності на зазначену квартиру 20.03.2019 внесено запис за індексним номером 46048336.

17 липня 2019 року приватним нотаріусом ХМНО Поляком Дмитром Васильовичем до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис №32435684 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , відповідно до рішення індексний номер 47825474 від 17 липня 2019 року, на підставі договору купівлі-продажу квартири № 1066 від 19 липня 2019 року, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав № 344928791 від 01.09.2023.

Разом з цим, виконавчий напис від 23.11.2015, зареєстрований в реєстрі за №16310 приватним нотаріусом КМНО Чуловським В. А., визнано таким, що не підлягає виконанню у судовому порядку. Так, рішенням Київського районного суду м. Харкова від 22 березня 2023 року у справі № 953/510/23 визнано виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського Володимира Анатолійовича, вчинений 23 листопада 2015 року, реєстровий №16310, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором № 2008/0708/45-042 від 09 липня 2008 року, таким, що не підлягає виконанню. Постановою Харківського апеляційного суду від 13 липня 2023 року у справі № 953/510/23 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 березня 2023 року залишено без задоволення. Отже, рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 березня 2023 року у справі № 953/510/23 набрало законної сили 13 липня 2023 року.

Ураховуючи те, що виконавчий напис від 23.11.2015, зареєстрований в реєстрі за №16310 приватним нотаріусом КМНО Чуловським В.А., визнано таким, що не підлягає виконанню, наявні підстави для витребування спірної квартири від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

З огляду на викладене, враховуючи, що квартира АДРЕСА_1 вибула з володіння ОСОБА_1 не з його волі, на підставі виконавчого напису від 23.11.2015 за №16310, який у подальшому скасований судовим рішенням у справі № 953/510/23, наявні підстави витребування від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 .

Позивач зазначив, що саме такий спосіб захисту прав позивача є належним та ефективним і відповідає наведеній правовій позиції касаційного суду. Разом з цим, на захист своїх прав та законних інтересів ОСОБА_2 не позбавлена можливості ініціювати вирішення питання, зокрема і шляхом звернення до суду з відповідним позовом щодо повернення їй грошових коштів, які були витрачені на придбання спірної квартири.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.10.2025 визначено головуючого суддю Колесник С.А.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 11.11.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна із незаконного володіння – залишено без руху.

19.11.2025 до суду від ОСОБА_1 надійшла квитанція про сплату позивачем судового збору у розмірі 1596,00 грн.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 21.11.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна із незаконного володіння – залишено без руху.

12.12.2025 позивачем усунуті недоліки позовної заяви.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 17.12.2025 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна із незаконного володіння.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 20.04.2026 закрито підготовче провадження у цивільній справі, призначено судовий розгляд.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 26.05.2026 задоволено частково заяву представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Міщенко Олени Віталіївни про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна із незаконного володіння. Заборонено відчуження квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 1790434263101. У задоволенні інших вимог заяви - відмовлено.

29.05.2026 до суду через систему «Електронний суд» надійшов Відзив на позову заяву представника Відповідача ОСОБА_4 – адвоката Лисенка А.О., у якому представник просив: визнати поважними причини пропуску строку на подання відзиву та поновити його; відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі; стягнути з Позивача на користь відповідача понесені судові витрати в повному обсязі.

Відзив мотивовано тим, що відповідач є добросовісним набувачем спірної квартири, а майно, продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, не може бути витребуване від добросовісного набувача в силу частини другої статті 388 ЦК України. Представник відповідача зазначає, що жоден з вироблених судовою практикою критеріїв недобросовісності набувача у цій справі не встановлений: на час укладення договору право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване за відчужувачем, відомості про судові спори, арешти та інші обтяження щодо квартири були відсутні, договір мав відплатний характер, а перевірку реєстрів здійснив нотаріус при посвідченні правочину. Крім того, представник відповідача вказує, що результати електронних торгів не скасовані та недійсними не визнані, а скасування виконавчого документа не тягне за собою автоматичної недійсності торгів; що позивачем неправильно визначено склад відповідачів, оскільки переможцем торгів був ОСОБА_3 , якого до участі у справі не залучено; а також що позивачем обрано неналежний та неефективний спосіб захисту, оскільки належним є звернення з вимогою про стягнення грошових коштів, отриманих за результатами реалізації майна. Просив у задоволенні позову відмовити та стягнути з позивача на користь відповідача понесені судові витрати.

У відзиві представник відповідача також зазначив, що відповідач очікує понести витрати на професійну правничу допомогу, докази понесення яких будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення у справі.

08.07.2026 року позивачем подано відповідь на відзив, яка приєднана до матеріалів справи в судовому засіданні.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що положення частини другої статті 388 ЦК України до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки квартира була придбана не в порядку, встановленому для виконання судових рішень, а в межах примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, який у подальшому визнано таким, що не підлягає виконанню, а скасований виконавчий напис не породжує правових наслідків з моменту його скасування. Позивач також посилається на те, що строк перебування квартири у власності попереднього набувача становив менше чотирьох місяців, що, на його думку, мало викликати сумніви у покупця; що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 18.08.2025 у справі № 953/1241/25 йому відмовлено у стягненні з банку грошових коштів, отриманих за результатами електронних торгів, і саме в цьому рішенні суд дійшов висновку про те, що ефективним способом захисту його права є витребування майна; а також що згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 17.01.2024 у справі № 200/7407/19, вимоги про визнання електронних торгів недійсними та скасування свідоцтва є неефективними, а власник вправі витребувати майно від особи, яка є його останнім набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене.

У судовому засіданні представник позивача - адвокат Міщенко Л.В. позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача - адвокат Лисенко А.О. проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві, зазначивши, зокрема, що постановою Харківського апеляційного суду від 02.07.2026 у справі № 953/1241/25 мотивувальну частину рішення суду першої інстанції змінено, а висновок про те, що належним способом захисту прав позивача є витребування майна, визнано помилковим.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною третьою статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно з пунктом 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Судом встановлені такі фактичні обставини справи.

На підставі договору купівлі-продажу від 09.07.2008, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Носовою О.В. за реєстровим № 965, позивач ОСОБА_1 набув право власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1790434263101.

Того ж дня, 09.07.2008, на забезпечення виконання зобов`язань позивача за кредитним договором № 2008/0708/45-042 укладено договір іпотеки № 2008/0708/45-042-Z-1, посвідчений приватним нотаріусом Носовою О.В. за реєстровим № 967, предметом якого є вказана квартира. Розмір основного зобов`язання становив 52 200,00 доларів США зі строком виконання до 09.07.2038. Іпотека зареєстрована 09.07.2008 за № 30781438, одночасно зареєстровано заборону на нерухоме майно за № 30780859, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з індексними номерами 160305885 та 160298989. Згідно з витягом № 160305885 підставою виникнення іпотеки зазначено договір купівлі-продажу прав вимоги № 937 від 15.06.2012, а іпотекодержателем - Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк».

23.11.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. за заявою Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» вчинено виконавчий напис за реєстровим № 16310, яким запропоновано стягнути з позивача заборгованість за кредитним договором від 09.07.2008 № 2008/0708/45-042 у розмірі 971 090,96 грн, з яких заборгованість за кредитом 924 982,77 грн, заборгованість за процентами 43 108,19 грн та витрати, пов`язані із вчиненням виконавчого напису, 3 000,00 грн, за період з 10.06.2015 до 01.10.2015.

З примусового виконання зазначеного виконавчого напису приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Бабенком Д.А. відкрито виконавче провадження № 57984211.

У межах вказаного виконавчого провадження предмет іпотеки, тобто спірну квартиру, реалізовано на електронних торгах, за результатами яких 19.03.2019 приватним виконавцем складено акт про реалізацію предмета іпотеки. Переможцем торгів став ОСОБА_3 .

Суд не позбавлений можливості самостійно перевірити відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є відкритими, оскільки згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.10.2024 у справі № 752/8103/13-ц.

Із судових рішень, ухвалених у справі № 953/1241/25 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про повернення безпідставно стягнутих грошових коштів, вбачається, що кредитний договір № 2008/0708/45-042 та договір іпотеки № 2008/0708/45-042-Z-1 укладені 09.07.2008 між позивачем та Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк», за умовами кредитного договору позивач отримав кредит у розмірі 52 200,00 доларів США зі строком повернення до 09.07.2038 та сплатою 11,90 відсотка річних; що право вимоги за цим договором відступлене Публічному акціонерному товариству «Дельта Банк» за договором купівлі-продажу прав вимоги від 25.05.2012, а в подальшому Публічному акціонерному товариству «Альфа-Банк» за договором купівлі-продажу прав вимоги від 15.06.2012, правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк»; що виконавче провадження № 57984211 відкрито постановою приватного виконавця від 28.12.2018; що електронні торги з реалізації спірної квартири проведені 11.03.2019, на підтвердження чого суд у тій справі послався на протокол проведення електронних торгів № 392231 від 11.03.2019, а ціна реалізації становила 367 781,10 грн.

20.03.2019 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Горішнім Є.В. видано свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів за реєстровим № 709, на підставі якого 20.03.2019 за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на квартиру (запис про право власності № 30779810), що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з індексним номером 160277397. Одночасно, 20.03.2019, на підставі цього ж свідоцтва припинено іпотеку та заборону на нерухоме майно, зареєстровані 09.07.2008.

17.07.2019 між ОСОБА_3 як продавцем та ОСОБА_2 як покупцем укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Поляком Д.В. та зареєстрований у реєстрі за № 1066, за умовами якого відповідач придбала спірну квартиру. У пункті 1.2 договору зазначено, що відчужувана квартира належить продавцю на підставі свідоцтва, виданого приватним нотаріусом Горішнім Є.В. 20.03.2019 за реєстровим № 709.

Того ж дня, 17.07.2019, приватним нотаріусом Поляком Д.В. як державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 47825474 і внесено запис про право власності ОСОБА_2 № 32435684, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з індексним номером 174186220 від 17.07.2019.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 22.03.2023 у справі № 953/510/23 виконавчий напис від 23.11.2015 за реєстровим № 16310, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А., визнано таким, що не підлягає виконанню. Постановою Харківського апеляційного суду від 13.07.2023 апеляційну скаргу залишено без задоволення, і рішення набрало законної сили 13.07.2023. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 23.10.2024 зазначені судові рішення залишено без змін.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 18.08.2025 у справі № 953/1241/25 частково задоволено позов ОСОБА_1 до АТ «Сенс Банк» про повернення безпідставно стягнутих грошових коштів; у стягненні коштів, отриманих банком за результатами реалізації квартири на електронних торгах, відмовлено. Постановою Харківського апеляційного суду від 02.07.2026 у зазначеній справі рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині змінено шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції постанови апеляційного суду.

Наведена хронологія подій сторонами не оспорюється та підтверджується наявними у матеріалах справи письмовими доказами, що містяться в матеріалах справи. Спірними ж між сторонами є питання про те, чи вибула квартира з володіння позивача поза його волею у розумінні частини першої статті 388 ЦК України, чи є відповідач добросовісним набувачем та чи є обраний позивачем спосіб захисту належним.

Спірним у цій справі є питання про наявність правових підстав для витребування квартири від відповідача як від набувача майна, реалізованого на електронних торгах у межах виконавчого провадження.

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Частиною першою статті 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння, було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

При виборі норм права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, суд виходить з того, що у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19. Відтак суд не обмежений тими нормами, на які посилалися сторони, і застосовує до встановлених обставин ті норми, які їм відповідають.

Частиною другою статті 388 ЦК України встановлено, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Суд враховує, що спірні правовідносини виникли у 2019 році, а тому застосуванню підлягає редакція вказаної норми, чинна на час набуття відповідачем права власності на квартиру; зміни, внесені Законом України № 4292-IX від 12.03.2025 «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», наведеного правила по суті не змінили.

Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21) дійшла висновку про те, що, виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, проведення процедури прилюдних торгів є правочином. Подібні за змістом висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 367/6231/16-ц (провадження № 14-529цс19) та від 11.09.2024 у справі № 554/154/22 (провадження № 14-24цс24), відповідно до яких відчуження майна з електронних торгів належить до угод купівлі-продажу і така угода може бути визнана недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, установлених статтею 203 ЦК України.

Отже, набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, є орган примусового виконання рішень та організатор електронних торгів, а покупцем - переможець торгів. Акт про проведені електронні торги є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно, тобто оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована; до її спростування всі права, набуті сторонами за правочином, можуть безперешкодно здійснюватися. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається у разі, коли недійсність правочину прямо встановлена законом або коли він визнаний судом недійсним.

Для визнання судом електронних торгів недійсними необхідними є наявність підстав для визнання торгів недійсними, тобто порушення правил їх проведення, які могли вплинути на результат торгів, а також встановлення того, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Судом встановлено, що електронні торги, проведені 11.03.2019 у межах виконавчого провадження № 57984211, недійсними не визнані, свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 20.03.2019 за реєстровим № 709 не скасоване, відповідних судових рішень матеріали справи не містять, і позивач на їх наявність не посилається. Вимог про визнання електронних торгів недійсними у цій справі не заявлено.

Застосовуючи положення частини другої статті 388 ЦК України про те, що майно не може бути витребуване від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, суд враховує, що позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його в результаті електронних торгів, проведених у порядку, встановленому для виконання судових рішень, підлягає задоволенню лише в тому разі, якщо торги були визнані недійсними. Такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 592/7963/16-ц (провадження № 61-32603св18), від 23.12.2020 у справі № 639/7253/18 (провадження № 61-1287св20), від 01.09.2021 у справі № 295/3225/17 (провадження № 61-14765св20), від 07.05.2022 у справі № 640/14276/17 (провадження № 61-14677св21).

Доводи позивача про те, що визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, свідчить про вибуття майна з його володіння поза його волею та є достатньою підставою для витребування квартири, суд відхиляє з огляду на таке.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03.06.2024 у справі № 587/2230/21 (провадження № 61-5981сво23) вказав, що наявність підстав для визнання того чи іншого правочину недійсним має встановлюватися судом саме на момент його вчинення. Рішення суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не має зворотної дії в часі і не може породжувати правові наслідки, у тому числі й щодо недійсності правочину, або впливати на інші юридичні факти, що настали до набрання законної сили рішенням суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

У цій справі електронні торги з реалізації спірної квартири проведені 11.03.2019, тобто на час, коли виконавчий напис від 23.11.2015 за реєстровим № 16310 був чинним, тоді як таким, що не підлягає виконанню, його визнано рішенням суду від 22.03.2023, яке набрало законної сили 13.07.2023, тобто більш ніж через чотири роки після проведення торгів. Наведене виключає можливість визнання недійсними електронних торгів, проведених на підставі чинного на час їх проведення виконавчого напису, а отже, і витребування майна на підставі частини другої статті 388 ЦК України.

Посилання позивача на те, що у рішенні Київського районного суду м. Харкова від 18.08.2025 у справі № 953/1241/25 суд дійшов висновку про ефективність витребування майна як способу захисту його права, суд до уваги не приймає, оскільки мотивувальну частину зазначеного рішення в цій частині змінено судом апеляційної інстанції. Крім того, висновки суду щодо належного способу захисту, викладені в іншій справі за участю інших осіб, не є обов`язковими для суду при вирішенні цього спору і не звільняють суд від обов`язку самостійно застосувати до встановлених обставин відповідні норми матеріального права.

Наведеного достатньо для відмови у задоволенні позову.

Водночас суд зазначає, що відмова у витребуванні майна від добросовісного набувача не позбавляє позивача можливості захистити свої права в інший спосіб. Відповідно до частини третьої статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди. Велика Палата Верховного Суду у пункті 66 постанови від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188цс20) зазначила, що права особи можуть бути захищені шляхом відшкодування завданої їй шкоди, а відповідачами за таким позовом можуть бути особи, з вини яких така шкода була заподіяна. Відповідний висновок викладено також у постанові Верховного Суду від 04.12.2024 у справі № 201/1538/22 (провадження № 61-2523св23).

Посилання позивача на висновки Верховного Суду про те, що власник вправі витребувати майно від особи, яка є його останнім набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене, суд враховує, проте зазначає, що ці висновки визначають належного відповідача за віндикаційним позовом і не скасовують дії обмеження, встановленого частиною другою статті 388 ЦК України, за наявності якого майно не може бути витребуване від добросовісного набувача.

Суд також перевірив добросовісність відповідача як набувача спірного майна, оскільки це має значення як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення пропорційності втручання у право набувача майна.

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно.

Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тому добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у цьому реєстрі, а за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяження набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункти 37, 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17; пункти 46.1, 46.2 постанови від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18; пункти 7.15, 7.16 постанови від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17; пункти 53, 54 постанови від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16).

При оцінці добросовісності набувача майна слід враховувати, що прилюдні торги у межах здійснення виконавчого провадження мають виступати найбезпечнішим способом набуття майна, публічна процедура реалізації якого гарантує невідворотність результатів торгів та «юридичне очищення» майна, придбаного у такий спосіб. Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).

Набувач майна визнається недобросовісним, якщо він знав чи повинен був знати, що особа, в якої він придбав річ, не мала права її відчужувати, тобто якщо знав чи повинен був знати про неправомірність свого володіння. За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежного (постанова Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 645/747/16-ц, провадження № 61-5240св19).

Набувач не може бути визнаний добросовісним, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване не за відчужувачем або у цьому реєстрі був запис про судовий спір щодо цього майна чи його обтяження. Водночас запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувача не є безспірним доказом добросовісності набувача. Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений за відсутності у продавця права на відчуження (постанови Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 761/17142/15-ц, провадження № 61-12309св19, та від 12.07.2023 у справі № 757/61314/18-ц, провадження № 61-17763св21).

Матеріалами справи підтверджується, що на час укладення договору купівлі-продажу від 17.07.2019 право власності на спірну квартиру було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відчужувачем ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів; іпотека та заборона на нерухоме майно, зареєстровані 09.07.2008, були припинені 20.03.2019; відомості про будь-які інші обтяження, арешти чи судові спори щодо квартири в реєстрах були відсутні. Договір купівлі-продажу мав відплатний характер та був посвідчений нотаріально, при цьому нотаріус у порядку, встановленому статтею 55 Закону України «Про нотаріат» та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, перевірив відповідні реєстри, що відображено у пункті 1.3 договору.

Доказів того, що відповідач знала або могла знати про наявність претензій позивача щодо спірної квартири, матеріали справи не містять. Судових проваджень щодо квартири на час укладення договору не існувало, а перше з наведених позивачем судових рішень ухвалено у 2023 році, тобто через чотири роки після набуття відповідачем права власності. Не наведено позивачем і доказів того, що ціна договору суттєво відрізнялася від ринкової вартості аналогічного майна, або того, що поведінка відповідача при укладенні договору була нерозсудливою.

Доводи позивача про те, що короткий строк перебування квартири у власності попереднього набувача (менше чотирьох місяців) сам по собі мав викликати у відповідача сумніви щодо дійсних причин її продажу, суд відхиляє, оскільки строк володіння майном попереднім власником за відсутності будь-яких відомостей у реєстрах про обтяження, спори чи права третіх осіб не є обставиною, яка спростовує добросовісність набувача.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірної квартири, а майно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, у зв`язку з чим воно не може бути витребуване від відповідача. При цьому суд враховує, що єдиним винятком із правила частини другої статті 388 ЦК України є недобросовісність набувача, наявність якої у цій справі не встановлена.

Оцінюючи співмірність можливого втручання у право відповідача на мирне володіння майном, суд виходить з того, що за статтею 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, а право приватної власності є непорушним, і що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини втручання у право, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має бути законним, переслідувати легітимну мету та бути пропорційним їй. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо добросовісний набувач внаслідок втручання в його право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема якщо йому не буде надано обґрунтованої компенсації чи іншого виду належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно. Позбавлення відповідача житла, придбаного за відплатним договором у межах публічної процедури примусової реалізації майна, за відсутності будь-яких порушень з її боку та за відсутності механізму компенсації поклало б на неї такий надмірний тягар. Подібні за змістом висновки викладено у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Рисовський проти України» від 20.10.2011 (заява № 29979/04) та «Кривенький проти України» від 16.02.2017 (заява № 43768/07).

Крім того, вирішуючи питання про витребування майна, суд у кожному випадку з урахуванням усіх встановлених обставин справи має дійти висновку про наявність або відсутність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, та надати оцінку тягарю, покладеному на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 461/12525/15-ц, провадження № 14-190цс20).

Інші доводи, наведені сторонами у заявах по суті справи, зокрема доводи відповідача щодо суперечливої поведінки позивача та щодо наслідків звернення стягнення на предмет іпотеки, не спростовують і не змінюють наведених вище висновків суду, а тому окремої оцінки не потребують. При цьому суд враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте не може тлумачитися як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява № 4909/04).

Щодо доводів відповідача про неправильне визначення позивачем складу відповідачів суд зазначає, що згідно з усталеною практикою Верховного Суду власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Оскільки право власності на спірну квартиру зареєстроване саме за ОСОБА_2 , позов пред`явлено до належного відповідача. Проте наведене не змінює висновку суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог по суті.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень (стаття 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (стаття 89 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна із незаконного володіння є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача. Оскільки у задоволенні позову відмовлено, понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають та покладаються на позивача.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідач у відзиві заявив про те, що докази понесення витрат на професійну правничу допомогу будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Станом на час ухвалення цього рішення такі докази до суду не надійшли, у зв`язку з чим питання про розподіл витрат відповідача на професійну правничу допомогу може бути вирішене шляхом ухвалення додаткового рішення в порядку, передбаченому статтею 244 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись статтею 41 Конституції України, ст.ст. 204, 328, 330, 386, 387, 388 Цивільного кодексу України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 244, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна із незаконного володіння - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду в 30-денний строк з дня проголошення рішення, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_4 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 .

Повний текст рішення складено 27 липня 2026 року.

Суддя С.А.Колесник