Рішення від 09 липня 2026 р. у справі №201/9774/25 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 201/9774/25

Провадження № 2-о/201/27/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2026 року Соборний районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого - судді Покопцевої Д.О.,

секретаря - Піняєва В.Д.,

за участі адвоката - Скиби В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення фактів, що мають юридичне значення, заінтересована особа - Верхньодніпровський відділ Головного Управління державної міграційної служби України у Дніпропетровській області

ВСТАНОВИВ:

Рух справи

07.08.2025р. до Соборного районного суду міста Дніпра надійшла вказана заява, подана представником - адвокатом Скибою В.В. (діє на підставі ордеру від 10.10.2024р.), в якій заявлено вимоги про:

- встановлення факту того, що заявник є ОСОБА_1 ,

- про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території України станом на 24.08.1991р.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.08.2025р. для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Покопцеву Д.О.

Справу фактично отримано в провадження 08.08.2025р.

Ухвалою від 13.08.2025р. Соборного районного суду міста Дніпра заяву залишено без руху, запропоновано на виконання положень ч.5 ст.177 ЦПК України подати суду оригінали або належним чином завірені копії свідоцтва про її народження та рішення Державної міграційної служби України про неможливість встановити особу після проведення процедури ідентифікації.

21.08.2025р. від представника заявниці - адвоката Скиби В.В. - отримана заява, в якій зазначено, що свідоцтво про народження заявниці втрачено внаслідок пожежі. До заяви додана копія посвідчення від 07.03.2025р. відділу обліку бездомних осіб міського центру соціальної допомоги з фотокарткою заявника, тобто до видачі посвідчення про взяття на облік вже проводилася процедура встановлення особи заявника. Тому суд може відмовити у задоволенні заяви в частині встановлення особи ОСОБА_1 в зв`язку з відсутністю предмету спору.

Виходячи з аналізу наведених норм процесуального права, суддя при вирішенні питання щодо прийняття заяви не має права давати оцінку зазначеному заявником наведеним доказам, їх достатності, вимагати надання доказів, встановлювати наявність чи відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги, і ставити залежно від цього вирішення питання про прийняття заяви.

Ці питання можуть вирішуватись на інших стадіях цивільного процесу. Неповнота, навіть очевидна з точки зору професійного судді, з якою заявник обґрунтував вимоги, в тому числі ненадання доказів на підтвердження вимог не можуть бути підставою для залишення заяви без руху.

Після відкриття провадження у справі суд першої інстанції (в разі наявності підстав, визначених нормами ЦПК України) може провести підготовче судове засідання для з`ясування відповідно статті 189 цього Кодексу, зокрема, питань щодо остаточної визначеності предмета спору, характеру спірних правовідносин, вимог та складу учасників судового процесу; визначення обставин справи, що потребують встановлення тощо.

Ухвалою від 25.08.2025р. Соборного районного суду міста Дніпра прийнято заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення фактів, що мають юридичне значення, заінтересована особа - Верхньодніпровський відділ Головного Управління державної міграційної служби України у Дніпропетровській області.

16.09.2025р. від Верхньодніпровського відділу Головного Управління державної міграційної служби України у Дніпропетровській області отримані письмові пояснення (а.с.35-40).

Доводи заявника

В обґрунтування заяви, зокрема, вказується, що заявниця 22.08.1983р. прибула з міста Улан-Уде колишньої РСФСР на постійне місце проживання в Дніпропетровську область, Верхньодніпровський район, село Андріївка, була документована і мала при собі паспорт громадянки СРСР серії НОМЕР_1 від 29.05.1980р.

22.08.1983р. вона зареєструвала своє місце проживання в с. Андріївка Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, де проживала по 1999р. та працювала в дитячому садочку.

З 1999р. заявниця мешкає в м. Дніпрі за адресами, де їй надають прихисток.

У 2015р. внаслідок пожежі вона втратила тимчасове житло та всі свої документи, в тому числі свідоцтво про народження та паспорт, яким документувалася.

Її взято на облік як бездомну особу, про що 07.03.2025р. видано посвідчення за №21.

Паспорт громадянки України вона не отримувала.

04.02.2025р. заявник зверталася з письмовою заявою до Верхньодніпровського відділу ГУ ДМС у Дніпропетровській області з питаннями щодо встановлення її особи та встановлення її належності до громадянства України .

Письмовою відповіддю від 06.02.2025 року №К-101243-26/1243/135525 їй відмовлено щодо встановлення особи та належності до громадянства України . Відмова обгрунтована тим, що їй потрібно повторно звернутися до Верхньодніпровського відділу ГУ ДМС у Дніпропетровській області та подати документи відповідно до порядку № 215, в тому числі документ, що посвідчує її особу.

На думку органу міграційної служби встановити особу та підтвердити її належність до громадянства України можливо лише в судовому порядку.

В судовому засіданні заявниця пояснила, що прихала 1983р. з Бурятії, проживала в с. Андріївка Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, і з України більше не виїздила. Працювала по 1999р. у дитячому садку, а до того там же, в с.Андріївка, поваром. Точніше роки не пам`ятає, має трудову книжку. У 2015р. в неї вдома сталася пожежа, згоріло свідоцтво про народження та паспорт. З 2001р. доглядала онука, якого покинула його матір, у 2009р. дитину забрали в інтернат. Пізніше не відновлювала документи, бо не було грошей. Із заявою про проведення ідентифікації особи до міграційної служби не зверталася.

Пояснення заінтересованої особи

Верхньодніпровський відділ Головного Управління державної міграційної служби України у Дніпропетровській області вказує, що, згідно поданої заяви до Соборного районного суду м. Дніпра Дніпропетровської області гр. ОСОБА_1 та додатків до неї встановлено, що в архівних будинкових книгах по с. Андріївка, Верхньодніпровського району, Дніпропетровської області вона була прописана з 22.08.1983 року, де проставлений штамп реєстрації, що підтверджує факт реєстрації на території України, штамп про зняття з реєстрації відсутній.

В картотеці колишньої Водянської сільської ради наявний адресний листок прибуття, згідно якого зазначено місце реєстрації ОСОБА_1 с. Андріївка та дата реєстрації 22.08.1983 року. Номер будинку та назва вулиці не вказано, що не уможливлює визначити її місце проживання у минулому.

Рішення про присвоєння назв вулиць та номерів будинків було прийнято в 2010 році. На момент прийняття вищезазначеного рішення ОСОБА_1 в с. Андріївка не проживала.

Згідно записів по господарських книг гр. ОСОБА_1 була вписана в господарстві разом з сім`єю з 1983 року по 2000 рік. З 2001 року виявлено примітку, що господарство продано, сім`я виїхала з с. Андріївка, а в даному господарстві зареєстровані інші громадяни.

Відповідно до листа Верхньодніпровської міської ради № 1687/0/2-25 від 25.06.2025р. за даними Реєстру територіальної громади Верхньодніпровської міської ради відомості про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 відсутні.

Відносно вимоги про встановлення особи повідомляємо, що згідно пункту 43 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, який затверджено Постановою КМУ від 25.03.2015р. № 302, у разі відсутності документів з фотокарткою/відцифрованим образом обличчя особи та за результатами перевірок, за якими особу не ідентифіковано, проводиться процедура встановлення особи шляхом опитування свідків, які були зазначені заявником.

Свідками можуть бути дієздатні один із членів сім`ї особи (у тому числі колишня дружина/чоловік), близька особа або сусід, які досягли 14-річного віку та мають документи, що посвідчують особу, які підлягають обов`язковому пред`явленню.

Для підтвердження того, що особа є членом сім`ї або близькою особою, подаються документи, що посвідчують відповідні факти (свідоцтво про шлюб, свідоцтво про розірвання шлюбу, свідоцтво про народження, рішення суду та інші документи).

У разі відсутності зазначених документів такі відомості перевіряються за наявними даними державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій. Для підтвердження зареєстрованого місця проживання сусіди особи подають довідку про реєстрацію місця проживання, видану органом реєстрації в установленому законодавством порядку, або витяг з реєстру територіальної громади, а в разі їх відсутності такі відомості перевіряються за наявними даними відомчої інформаційної системи ДМС або за відомостями, внесеними до документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документа, що посвідчує особу та підтверджує спеціальний статус.

З огляду на вищезазначене Верхньодніпровський відділ ГУ ДМС у Дніпропетровській області, просить суд в повній мірі дослідити докази та обставини справи, винести законне та обґрунтоване рішення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

07.03.2025р. відділенням обліку бездомних осіб ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженці м. Улан-Уде, республіка Бурятія, паспорту немає, видано посвідчення № НОМЕР_2 про взяття на облік та надано дозвіл на реєстрацію за юридичною адресою: АДРЕСА_1 , у міському центрі соціальної допомоги (а.с.4).

Верхньодніпровська міська рада Дніпропетровської області надала копії: листка прибуття ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Улан-Уде, в Дніпропетровську область, В-Дніпровський район, с.Андріївку на роботу кухаром, із сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.5), домову книгу по совхозу в с. Андріївка, куди з 22.08.1983р. вписана ОСОБА_1 (а.с.6-7).

Верхньодніпровський відділ Головного Управління державної міграційної служби України у Дніпропетровській області на усне звернення заявниці щодо сприяння у вирішення питання встановлення належності до громадянства України та документування паспортом України надав відповідь (а.с.8-9), що для встановлення її належності до громадянства України та подальшого документування паспортом громадянин України їй необхідно звернутися до Верхньодніпровського відділу ГК ДМС у Дніпропетровській області та подати необхідні документи. Відділ вказав, що на сьогодні у заявниці відсутній будь-який документ, який встановлює її особу, а тому встановити особу та підтвердити належність до громадянства України можливо лише в судовому порядку. Після отримання відповідних судових рішень ОСОБА_1 може звернутися до відділу із заявою щодо встановлення її належності до громадянства України та подальшого документування паспортом України.

17.06.2025р. ОСОБА_1 звернулася до Верхньодніпровського відділу Головного Управління державної міграційної служби України у Дніпропетровській області із заявою про встановлення особи, факту проживання на території України та встановлення належності до громадянства України (а.с.10-12), в якій просила провести процедуру встановлення її особи, провести процедуру перевірки факту постійного її проживання на території України та її належності до громадянства України, додавши копію посвідчення про взяття її на облік як бездомну особу, копію домової книги та раніш надані відповіді ДМС.

Вказаний відділ, розглянувши її звернення, відмовив у прийнятті документів та письмово повідомив (а.с.13-15) про перелік документів, які необхідно надати, вказав, що за обліками інформаційних та інформаційно-комунікаційних систем ДМС ідентифікувати її особу не надалося можливим через відсутність інформації, вказав, що надані нею документи карток прописки не є документами, які в установленому порядку передаються до державного архіву і не можуть слугувати документальним підтвердженням факту постійного проживання на території України до 24.08.1991р., натомість можуть слугувати додатковим аргументом для суду, а підстави для отримання паспорту громадянина України відсутні в зв`язку з поданням не в повному обсязі документів та інформації.

Свідок ОСОБА_3 суду пояснила, що працює медсестрою в амбулаторії, їздить по викликах, заяницю знає з 1991р., вони свахи. Дочка свідка в 1995р. вийшла заміж за сина заявниці ОСОБА_4 . Заявниця живе в с. Андріївка Верхньодніпровського району, жила там і станом на серпень 1991р. Свідок чула, що в ОСОБА_5 була пожежа і всі документи згоріли.

Свідок ОСОБА_6 пояснила, що заявниця - її колишня свекруха. Із її покійним сином ОСОБА_2 свідок познайомилася у серпні 1991р., вони одружилися, в них народилися дві дочки, у 2006р. шлюб розірвали. Заявниця працювала в дитсадку прачкою, в 2015р. в неї згорів будинок і всі документи. Також свідок вказала, що жінка, що присутня в залі як заявниця - її колишня свекруха.

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21.10.2010р.).

Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.06.2021р. в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2022р. в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022р. в справі № 209/3085/20).

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).

Суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (частина перша статті 315 ЦПК України).

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).

Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.

Згідно з п.п. 1, 2 ч.1 ст. 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24.08.1991р.) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав. Особи, зазначені у п.1 ч.1 першої цієї статті, є громадянами України з 24.08.1991р, зазначені у пункті 2, - із 13.11.1991р. (ч.2 ст. 3 Закону України «Про громадянство України»).

Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень ст. 293 ЦПК України та ст. 3 Закону України «Про громадянство України» і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 року; постійного проживання на території України станом на 13.11.1991р.

Згідно з п.п., п.п. «а», «б» п. 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001р. № 215/2001 (далі - Порядок), встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24.08.1991р. або проживання в Україні за станом на 13.11.1991р.; дітей осіб, зазначених у підпункті «а» цього пункту.

У п.8 Порядку передбачено, що для встановлення належності до громадянства України відповідно до п.1 ч.1 ст. 3 Закону України «Про громадянство України» особа, яка за станом на 24.08. 1991р. року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає: а) заяву про встановлення належності до громадянства України; б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24.08.1991р. особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт); в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24.08.1991р.

Тобто у таких випадках одним із необхідних документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24.08.1991р.

У п. 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24.08.1991р. на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення. При зверненні до суду із заявою про встановлення юридичного факту важливе значення має мета його встановлення, оскільки саме вона дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2022р. у справі № 490/6057/19-ц (провадження № 61-18514сво21)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.10.2019р. у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок про те, що:

«…у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів».

Відповідно до положень Закону України «Про громадянство України» і Порядку для набуття громадянства України заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження його на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні стосунки з такою особою, або рішення суду. Враховуючи зазначене, слід дійти висновку, що належність до громадянства України встановлюється на підставі статті 3 Закону України «Про громадянство» і може пов`язуватися із фактом проживання або постійного проживання на території України в певний час і такий факт може бути встановлено на підставі судового рішення (див. постанови Верховного Суду від 24.02.2021р. у справі № 522/20494/18 (провадження № 61-6498св20), від 05.04.2021р. у справі № 523/14707/19 (провадження № 61-16116св20), від 07.08.2023р. у справі № 756/16751/21 (провадження № 61-5793св23), від 06.11.2023р. у справі № 511/2413/19 (провадження № 61-10582св23), від 13.02.2024р. у справі № 501/437/23 (провадження № 61-15105св23)).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25.03.2024р. у справі № 161/9609/22 (провадження № 61-12995сво22) зазначено, що:

«якщо метою особи, яка звертається до суду для встановлення юридичного факту, є встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України «Про громадянство України», предметом судового розгляду може бути заява такої особи про встановлення факту її проживання на території України станом на 24.08.1991р. або станом на 13.11.1991р.

У разі коли метою особи, яка звертається до суду для встановлення юридичного факту, є оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням, предметом судового розгляду може бути заява такої особи про встановлення факту її проживання на території України станом на 24.08.1991р..

Встановлення юридичного факту проживання на території України станом на 13.11.1991р. не має юридичного значення у такому випадку.

Сама собою наявність у особи громадянства іншої держави не є підставою для відмови в задоволенні заяви про встановлення факту проживання такої особи на території України станом на 24.08.1991р. або станом на 13.11.1991р.

Лише неподання до суду доказів зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство) особою, яка звертається із заявою про встановлення юридичного факту її проживання на території України станом на 24.08.1991р., не є підставою для відмови у задоволенні заяви про встановлення факту, оскільки таке зобов`язання подається особою при зверненні до уповноваженого органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням (стаття 8 Закону). Суд на підставі поданих доказів лише з`ясовує можливість досягнення тієї мети, яку перед собою ставить заявник, у разі подання заяви про встановлення факту, що має юридичне значення. Питання про те, чи має юридичне значення той чи інший факт, із заявою про встановлення якого особа звернулася до суду, вирішується залежно від мети його встановлення».

Факт постійного проживання на території України можуть підтвердити такі документи: відповідь Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, яка б містила відомості стосовно перетину заявником державного кордону та відомості щодо документа, який посвідчував особу заявника під час такого перетину; свідоцтва про народження дітей на території України; докази втрати паспортного документа або докази його обміну, тощо (див. постанову Верховного Суду від 09.08.2023р. у справі № 494/1239/19 (провадження № 61-13070св22)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.10.2025р. у справі № 522/8357/23 (провадження № 61-10418св24) зазначено, що:

«надання адміністративної послуги з оформлення паспорта громадянина України регламентовано Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Законом України «Про громадянство України». Згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», паспорт громадянина України відноситься до документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, і оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру. Частиною першою статті 4 вказаного Закону передбачено, що Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 зазначеного Закону ідентифікація особи - встановлення особи шляхом порівняння наданих даних (параметрів), у тому числі біометричних, з наявною інформацією про особу в реєстрах, картотеках, базах даних тощо. Пунктом 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014р. № 360, визначено, що Державна міграційна служба України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015р. № 302 затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України (далі - Порядок № 302).

У пунктах 38-40 Порядку № 302 передбачено, що після прийняття до розгляду заяви-анкети та доданих до неї документів працівник територіального підрозділу Державної міграційної служби України здійснює заходи з ідентифікації особи, на ім`я якої оформляється паспорт. Ідентифікація особи здійснюється на підставі даних, отриманих з баз даних Реєстру. Ідентифікація особи, на ім`я якої оформляється паспорт і стосовно якої відсутня інформація в базах даних Реєстру, здійснюється відповідно до наявних державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій.

У виключних випадках за результатами перевірок, за якими особу не ідентифіковано, проводиться процедура встановлення особи (пункт 43 Порядку № 302).

Зокрема, цим пунктом визначено, що у разі неподання особою, яка досягла 18-річного віку, документів з фотокартками, проводиться процедура встановлення особи шляхом надсилання запитів щодо перевірки документів та інформації, зазначеної заявником у письмовому зверненні, зокрема до Мін`юсту, територіальних органів Національної поліції, ДПС, навчальних закладів, військових частин, територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, установ виконання покарань, для отримання інформації з наявних державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій, у тому числі фотокартки особи, яка дасть змогу ідентифікувати особу. В процесі перевірки береться до уваги вся інформація, яку повідомив заявник. Одночасно проводиться перевірка за даними обліку територіальних органів та територіальних підрозділів ДМС. Перевірка стосовно осіб, які проживають на тимчасово окупованій території України проводиться, зокрема за даними Державного реєстру виборців шляхом надсилання запитів до відповідних відділів ведення Державного реєстру виборців. У разі відсутності документів з фотокарткою/відцифрованим образом обличчя особи, отриманих з державних, єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій, та за результатами перевірок, за якими особу не ідентифіковано, проводиться процедура встановлення особи шляхом опитування свідків, які були зазначені заявником. Свідками можуть бути дієздатні один із членів сім`ї особи (у тому числі колишня дружина/чоловік), близька особа або сусід, які досягли 14-річного віку та мають документи, що посвідчують особу, які підлягають обов`язковому пред`явленню. Для підтвердження того, що особа є членом сім`ї або близькою особою, подаються документи, що посвідчують відповідні факти (свідоцтво про шлюб, свідоцтво про розірвання шлюбу, свідоцтво про народження, рішення суду та інші документи). У разі відсутності зазначених документів такі відомості перевіряються за наявними даними державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій. Для підтвердження зареєстрованого місця проживання сусіди особи подають довідку про реєстрацію місця проживання, видану органом реєстрації в установленому законодавством порядку, або витяг з реєстру територіальної громади, а в разі їх відсутності такі відомості перевіряються за наявними даними відомчої інформаційної системи ДМС або за відомостями, внесеними до документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документа, що посвідчує особу та підтверджує спеціальний статус. За результатами опитування свідків складається акт встановлення особи за формою, визначеною МВС. У разі встановлення працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС факту невідповідності відомостей, що містяться в документах, поданих заявником та/або свідками, відомостям, що містяться в наявних обліках ДМС, інших державних та єдиних реєстрах, інших інформаційних базах, що перебувають у власності держави, процедура встановлення особи не проводиться.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» у разі неможливості встановити особу розпорядником реєстру особа встановлюється за рішенням суду про встановлення факту, що має юридичне значення, для видачі документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України. До завершення процедури встановлення особи державною міграційною службою України та (або) прийняття відповідного рішення суду, документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, не видаються.

Отже, у разі, якщо ДМС України не змогла встановити особу заявника після проведення процедури ідентифікації, то встановлення такого факту проводиться у судовому порядку.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 19.10.2022р. у справі № 511/409/20, у разі якщо Державна міграційна служба України не змогла встановити особу заявника після проведення процедури ідентифікації, то встановлення такого факту проводиться у судовому порядку. До місцевого загального суду подається заява про встановлення факту, що має юридичне значення, для видачі документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України. Основними документами, які дозволяють особі звернутися до суду, мають бути свідоцтво про народження особи та рішення Державної міграційної служби України про неможливість встановити особу після проведення процедури ідентифікації. У своїй заяві до суду заявник має вказати, який факт він просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують цей факт (показання свідків, біографічні дані заявника та будь-які документи, які надають можливість перевірити інформацію щодо його особи).Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09.07.2023р. у справі 203/2326/23, у постанові від 23.03.2026р. у справі 449/54/25.

Свідоцтво про народження заявниця суду не надала, вказуючи, що воно згоріло у 2015р. разом із паспортом громадянки колишнього СРСР, виданим у 1980р., проте будь-яких доказів про причини та підстави, які заважали їй досить значний час звернутися до органу міграційної служби із заявою про втрату даного паспорта та отримати новий матеріали справи не містять; заявниця до 2015р. користувалася паспортом СРСР, який підлягав заміні ще у 1991р, тобто документом, який був недійсним на території України, при цьому, що фактично у заявниці на час звернення до суду із цієї заявою взагалі відсутній паспорт й втрата паспорту СРСР офіційно нічим не підтверджена.

Рішення Державної міграційної служби України про неможливість встановити особу після проведення процедури ідентифікації заявниця також не надала. Як встановлено судом, заявниця має документ із її фото (посвідчення); із її пояснень в судовому засіданні випливає, що вона була працевлаштована і має трудову книжку, є свідки, які можуть підтвердити її особу (принаймні її впізнала колишня невістка), також є сваха та онучки.

Із відповіді Верхньодніпровського відділу Головного Управління державної міграційної служби України у Дніпропетровській області (а.с.13-15) випливає, що заявниці відмовлено у прийнятті її заяви про встановлення особи та факту проживання на території України, встановлення належності до громадянства України, тобто по суті не розглядалися. У своїх поясненнях відділ як заінтересована особа також не вказує, що проводив процедуру ідентифікації відповідно Порядку № 302 і не зміг встановити особу заявниці.

Оскільки заявниця не довела, що вичерпала можливості для встановлення своєї особи в позасудовому порядку, підстав для встановлення її особи в судовому порядку немає. При цьому відсутність підстав для встановлення особи заявниці в судовому порядку унеможливлює вирішення та задоволення її заяви про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24.08.1991р.

Відтак у задоволенні заяви слід відмовити.

На пiдставi викладеного, керуючись ст.ст.4, 13, 81, 89, 247, 293, 294, 315, 319 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення фактів, що мають юридичне значення, заінтересована особа - Верхньодніпровський відділ Головного Управління державної міграційної служби України у Дніпропетровській області

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду впродовж 30 днів.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Повний текст рішення буде складено впродовж 5 днів.

Суддя: Д.О. Покопцева