Рішення від 01 липня 2026 р. у справі №199/14358/25 — Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра

Справа № 199/14358/25

(2/199/1316/26)

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

02 липня 2026 року Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра

у складі: головуючого судді Якименко Л.Г.

за участю секретаря Попружко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 19 вересня 2022 року між ним та відповідачем був укладений договір позики, за яким позивач передав відповідачу у позику грошові кошти в сумі 13500,00 доларів США, що на час укладання договору складало 569700,00 грн., які відповідач згідно з умовами договору був зобов`язаний повернути до 10 листопада 2022 року у валюті – доларах США, у разі зміни курсу долара по відношенню до гривні, плата здійснюється в гривневому еквіваленті за курсом, що буде діяти на момент проведення платежу, але не менше вказаної в п.1 укладеного договору суми.

Позивач ОСОБА_3 свої зобов`язання за договором позики виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу ОСОБА_4 можливість розпоряджатись коштами на умовах, передбачених договором та в межах строку його дії.

Відповідач зобов`язався повернути отримані кошти, однак свої зобов`язання не виконав, у зв`язку із чим позивач просив стягнути з відповідача суму заборгованості за договором позики в розмірі 13 500,00 доларів США та суму сплаченого судового збору 5697,00 грн..

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив справу слухати у його відсутність, проти заочного розгляду справи не заперечував, про що надав відповідну заяву.

Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення); за ч.1 ст.280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не з`явився, причину неявки суду не повідомив, заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження, а також відзив на позов до суду не надавав, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся в установленому законом порядку, зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст.280 ЦПК України.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що 19 вересня 2022 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_4 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Рижковим О.О., реєстровий №271 (а.с.39).

Пунктом 1 якого визначено, що позикодавець передає у власність позичальникові грошові кошти в сумі 13500,00 доларів США, що на час укладання договору складало 569700,00 грн., а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві суму позики у строк встановлений договором.

Відповідно до п. 2 договору, на момент укладання цього договору грошові кошти в сумі 13500, 00 доларів США, що на час укладання договору складає 569700,00 грн., ОСОБА_1 передав ОСОБА_5 у повному обсязі.

Згідно з п. 3 договору, позичальник зобов`язується повернути зазначену суму позикодавцю до 10.11.2022 року включно готівкою незалежно від місця передачі грошових коштів. Сторони домовились, що в разі зміни курсу долара США по відношенню до гривні, оплата здійснюється в гривневому еквіваленті за курсом, що буде діяти на момент проведення платежу, але не менше вказаної в п. І цього договору суми.

Пунктом 4 договору встановлено, що позичальник вправі повернути, а Позикодавець зобов?язується прийняти позичену суму до настання строку, зазначеного в п. 3 цього договору.

Умови договору позики між позивачем та відповідачем погоджені та викладені у договорі позики від 12.09.2022 року та підписані сторонами.

Однак відповідач, всупереч умовам договору позики, порушив взяті на себе зобов`язання та не повернув кошти позивачу після спливу строку, встановленого в договорі.

Частиною 1 ст. 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положеннями ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають із підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема: договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Зобов`язання перестає діяти в разі його припинення з підстав, передбачених договором або законом (ч.2 ст.598 ЦК України), та ці підстави зазначені в ст.ст. 599, 600, 601, 604-609 ЦК України, та за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 ЦК).

Згідно ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Верховний Суд у постанові від 25.02.2020 року в справі №756/12238/16ц зазначає, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України). Аналізуючи наведені положення закону, суд зауважує, що договір позики за своєю суттю є двостороннім правочином та одностороннім договором, оскільки після його укладення всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором лише права. Отже, до істотних умов договору позики віднесено умови щодо: суми позики, обов`язку позичальника повернути позики та строки позики. Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідачем не спростовано невиконання грошового зобов`язання у визначені сторонами строки та у повному розмірі.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі статтями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За змістом статей 524, 526, 530 ЦК України, зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства у встановлений строк.

Відповідно до правового висновку, який міститься у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2025 року у справі № 161/21832/23, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона – позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона – позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Таким чином, договір позики від 12 вересня 2022 року відповідає вимогам закону та доводить факт існування волевиявлення сторін на передання позивачем і отримання відповідачем грошових коштів у борг. Фактичне отримання відповідачем ОСОБА_4 коштів у борг підтверджується пунктом 2 підписаного сторонами договору, у якому зазначено про отримання ОСОБА_4 на момент укладення договору грошових коштів у повному обсязі - в сумі 13500,00 доларів США, що станом на дату підписання договору складає 569700,00 грн..

Оригінал договору позики долучений до матеріалів справи (а.с.39).

Статтями 1049, 1050 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем). Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на такі особливості виконання грошового зобов`язання: «Грошовою одиницею України є гривня (частина перша статті 99 Конституції України). Але Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (частина перша статті 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.

Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов`язання (частина перша статті 192, частина перша статті 524, частина перша статті 533 ЦК України), однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов`язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов`язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті (частина друга статі 524 ЦК України). Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина друга статті 533 ЦК України).

Як укладення, так і виконання договірних зобов`язань, зокрема позики, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику (частина перша статті 1046, частина перша статті 1049 ЦК України, що також узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16)».

Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2024 року у справі 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) виснував, що при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом НБУ на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним / приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу під час виконання судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що до теперішнього часу відповідач зобов`язання не виконав та від повернення коштів ухиляється, тому суд вважає за доцільне позов задовольнити та стягнути із ОСОБА_2 користь ОСОБА_1 суму заборгованості у розмірі 13 500 доларів США.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у зв`язку з чим із відповідача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 5697,00 гривень.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 80, 81, 82, 89, 131, 141, 223, 258, 259, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 526, 599, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, - задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , заборгованість за договором позики від 19.09.2022 року у розмірі 13 500 (тринадцять тисяч п`ятсот) доларів США.

Стягнути із ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , витрати по сплаті судового збору у розмірі 5697 (п`ять тисяч шістсот дев`яносто сім) гривень 00 копійок.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя Л.Г.Якименко