Рішення від 24 червня 2026 р. у справі №711/4826/26 — Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/4826/26

Провадження №2/711/2893/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

заочне

25 червня 2026 року м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого – судді Позарецької С.М.,

при секретарі Буйновській А.П.

за участю

позивача ОСОБА_1

третіх осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням. Свої позовні вимоги мотивує тим, що рішенням виконкому Придніпровської районної ради м. Черкаси №462 від 17.12.1997, особовий рахунок найму двокімнатної квартири АДРЕСА_1 (колишня назва АДРЕСА_2 переоформлений на ОСОБА_1 . Договір найму був переоформлений на ОСОБА_1 у зв`язку зі смертю її чоловіка ОСОБА_6 , на той час її прізвище було ОСОБА_7 .

08.01.2004 ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_3 і її прізвище змінилося з ОСОБА_7 на ОСОБА_8 .

Квартира не приватизована і відноситься до об`єктів комунальної власності.

В квартирі зареєстровано 5 осіб, що підтверджується Інформацією Департаменту ЦНАП Черкаської міської ради від 27.04.2026, іншої інформації ЦНАП не надає.

В квартирі зареєстровані і проживають: чоловік ОСОБА_3 , син ОСОБА_5 та дочка ОСОБА_1 від другого шлюбу ОСОБА_2 . Всі вони залучаються в якості третіх осіб, так як ОСОБА_1 є наймачем даної квартири і тому пред`являє цей позов.

Донька ОСОБА_1 від першого шлюбу ОСОБА_4 в квартирі не проживає з 2009 року.

Після укладення шлюбу вона проживає за іншою адресою і її місце проживання ОСОБА_1 не відоме. В неї своя сім`я і з ОСОБА_1 вона спільне господарство не веде з моменту виселення з квартири.

В квартирі відсутні її особисті речі, так як в 2009 році вона їх забрала, переїжджаючи проживати за іншою адресою.

Перешкод в користуванні даною квартирою їй ніхто не створював. Факт не проживання ОСОБА_9 підтверджується актом від 24.04.2026.

Квартплату та комунальні платежі за квартиру відповідач по справі не сплачує і ОСОБА_1 змушена оплачувати їх самостійно. Позивач вказує, що вона тривалий час терпіла і ніяких дій на позбавлення права користування квартирою не вчиняла. В теперішній час у неї немає можливості оплачувати нарахування платежів за особу, яка фактично комунальними послугами не користується. Відповідач не проживає в квартирі без поважних причин більше встановленого законом терміну, тобто 6 місяців.

Таким чином, позивач вважає, що відповідач втратила право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 , а тому її слід визнати такою, що втратила право користування вказаним жилим приміщенням. Крім того, позивач просить судові витрати залишити за позивачем.

Ухвалою суду від 19.05.2026 прийнято, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Відповідачем відзив на позов подано не було.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 просила позовні вимоги задовольнити, посилаючись на доводи, які викладені у позовній заяві. Крім того, додала, що в 2009 році дочка вийшла заміж і виїхала з квартири, де вона знаходиться їй не відомо, вона сплачує всі комунальні послуги, квартира рахується державною, а вона хоче її приватизувати. Також додала, що має трьох повнолітніх дітей, але ніхто з сестрою не спілкується, так як остання «заблокувала їх в телефоні», тобто зв`язку з нею немає. Квартира двохкімнатна і в ній зареєстровано 5 осіб, а фактично проживає 4 особи. Також просила судовий збір залишити за нею.

У судове засідання відповідач ОСОБА_4 не з`явилася, хоча судом повідомлялася у встановленому законом порядку про місце, день і час розгляду справи, шляхом направлення судових повісток за зареєстрованим місцем проживання. Адресована кореспонденція повернулась до суду без вручення, з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що у контексті положень п. 3 ч. 8 ст. 128, ст. 131 ЦПК України, суд вважає, як повідомлення відповідача належним чином. Слід також зазначити, що згідно з положеннями ст. 8 ЦПК України, інформація про рух справи є відкритою, оприлюдненою на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою можливо дізнатися необхідну інформацію щодо справи. Відзив на позовну заяву не подано.

У судовому засіданні третя особа ОСОБА_2 повідомила, що відповідач являється її сестрою, коли вона зникла їй було 4 роки, тому вона нічого не пам`ятає, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

У судовому засіданні третя особа ОСОБА_3 повідомив, що з 2004 року в шлюбі з позивачем і у нього стосунки з відповідачем були напружені, потім ОСОБА_9 одружилася з арабом і кудись виїхала, її речей в квартирі немає, листівки на її ім`я не приходять, спілкування з рідними вона не підтримує.

У судове засідання третя особа ОСОБА_5 не з`явився, однак 08.06.2026 подав письмову заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_10 повідомила, що з 1991 року сусідка по під`їзду позивача; ОСОБА_11 знає з дитинства, їй відомо, що вона вийшла заміж у 2009 році і через кілька місяців виїхала з квартири, ці обставини їй відомі зі слів її матері ОСОБА_1 ; на даний час в квартирі на 2 поверсі проживають ОСОБА_1 , її чоловік, дочка і син, який на даний час проходить військову службу.

Заслухавши пояснення позивача, третіх осіб, показання свідка, дослідивши матеріали справи та докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення за таких підстав:

встановлено, що ОСОБА_1 (позивач по справі) її чоловік ОСОБА_3 , дочка ОСОБА_2 , син ОСОБА_5 (треті особи) та дочка ОСОБА_4 (відповідач) зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 з 17.12.1997, про що свідчать дані витягів з реєстру територіальної громади від 27.04.2026 та витягу з Департаменту надання адміністративних послуг Черкаської міської ради №21-03/24956 від 27.04.2026.

Також, судом встановлено, що ОСОБА_4 (відповідач по справі) зареєстрована за вище вказаною адресою 24.05.1991 і дотепер, про що свідчить лист Департаменту «Центр надання адміністративних послуг» Черкаської міської ради від 13.05.2026 №9614/13691-01-10.

Наймачем квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 , про що свідчать рішення виконкому Придніпровської районної ради м. Черкаси № 462 від 17.12.1997.

Відповідно до даних свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 від 07.05.2024 (видане повторно), ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_7 ) (позивач) та ОСОБА_6 (колишній чоловік позивача) є батьками дочки ОСОБА_12 (актовий запис №2365).

Крім того, ОСОБА_1 08.01.2004 уклала шлюб із ОСОБА_3 (актовий запис №27), про що свідчить свідоцтво про одруження від 27.11.2004 і після одруження їй визначено прізвище ОСОБА_8 .

Оплачує комунальні послуги за надані житлово-комунальні послуги саме ОСОБА_1 .

Таким чином, судом встановлено, що позивач, будучи наймачем жилого приміщення, фактично і постійно мешкає в квартирі АДРЕСА_1 з моменту отримання ордеру на право заняття квартири, укладення договору найму і дотепер разом із членами своєї сім`ї, зареєстрована за цим місцем проживання, користується комунальними послугами та оплачує їх надання, виконує всі обов`язки наймача житла по утриманню житлового приміщення.

Встановлено, що відповідач не мешкає у вказаній вище квартирі понад один рік, її особистих речей у квартирі немає, вона не утримує житло і не сплачує комунальні послуги. Крім того, відповідач не має жодних зв`язків із помешканням, за цією адресою на її ім`я не приходить ніяка кореспонденція і вона не цікавиться житлом. Судом також не встановлено жодних обставин щодо вчинення будь-якими особами перешкод відповідачу в користуванні житлом. Крім того, відсутні об`єктивні дані вважати, що відповідач не проживає у помешканні з поважних причин. Також, встановлено, що квартира відноситься до житлового фонду територіальної громади.

Оскільки відповідач не використовує жиле приміщення за цільовим призначенням, у ньому проживають інші особи – члени однієї сім`ї на законних підставах, то позивач, яка не може реалізувати своє право на приватизацію квартири, несе тягар щодо оплати комунальних послуг, зокрема і тих, які нараховуються на кількість зареєстрованих осіб, звернулася до суду із зазначеним позовом правомірно.

Тож, між сторонами склалися житлові правовідносини, які регулюються нормами Житлового Кодексу України, Закону України «Про основні засади житлової політики» (далі - Закон № 4751-IX) та інших нормативно-правових актів.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України). Способи захисту визначені Цивільним кодексом України.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Як визначено статтею 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема припинення дії, яка порушує право; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства (ч.ч. 1, 2, 3, 4 ст. 13 ЦК України). У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які зазначені вище, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (ч. 6 ст. 13 ЦК України).

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці послідовно дотримується позиції, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла («Kryvitska and Kryvitskyy v.Ukraine», заява № 30856/03), наголошує, що втручання у право на повагу до житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві» (Zehentner v.Austria), заява № 20082/02, пункт 56, ECHR 2009). Аналогічна позиція викладені і в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 пункт 50. Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення у справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008).

У пункті 36 рішення від 18.11.2004 у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11.01.1995, пункт 63).

Відповідно статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

У статті 379 ЦК України зазначено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

За змістом статті 310 ЦК України, фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 4 статті 311 ЦК України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 327 ЦК України передбачено, що управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Житлове законодавство ґрунтується на Конституції України та складається з цього Закону, інших актів законодавства України у сфері житлових відносин та міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 3 Закону № 4751-IX).

Пунктом 5 частини 1 ст. 1 Закону № 4751-IX визначено, що житлова політика – це система взаємопов`язаних послідовних заходів, спрямованих на створення та забезпечення державою умов, за яких особа може реалізувати своє право на житло шляхом будівництва житла, набуття права власності на нього або отримання житла в користування.

Житлова політика базується на таких принципах, зокрема - принцип непорушності права на житло та недоторканності житла - власники та користувачі безперешкодно реалізують свої права щодо володіння, користування та у встановлених законодавством випадках розпоряджання житлом, якщо інше не встановлено законом (п. 2 ч. 1 ст. 4 згаданого Закону).

Житлові відносини - це суспільні відносини щодо реалізації особами права на житло, володіння, користування і розпоряджання житлом, формування, наповнення та використання житлового фонду України. Суб`єктами житлових відносин є фізичні та юридичні особи, органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Об`єктом житлових відносин є житло в межах території України. Житлові відносини регулюються Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у цій сфері (ст. 5 цього Закону).

Відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України кожна особа має право на житло, захист якого гарантується законодавством, яке відповідає встановленим законодавством вимогам, зокрема щодо споживчої якості житла (ч. 1 ст. 6 Закону № 4751-IX).

Особа має право побудувати, набути у власність, орендувати житло або отримати його в користування. Особа може набувати права на житло також з інших підстав, визначених законом. Особи реалізують право на житло на власний розсуд, крім обмежень, встановлених цим Законом та іншими законами України. Особи зобов`язані своєчасно оплачувати житлово-комунальні послуги, вносити орендну плату, виконувати зобов`язання за фінансово-кредитними механізмами підтримки будівництва, придбання та оренди житла (ч.ч. 1-3 ст. 7 згаданого Закону).

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону № 4751-IX житловий фонд України складають приватний житловий фонд, житловий фонд територіальних громад та державний житловий фонд.

За приписами ч. 1 ст. 12 Закону № 4751-IX житло житлового фонду територіальних громад використовується у порядку, передбаченому статтями 27, 29 і 30 цього Закону, за рішенням органів місцевого самоврядування, виходячи з потреб та пріоритетів територіальних громад.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 33 згаданого Закону, держава гарантує кожному право на житло відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Ніхто не може бути виселений із займаного житла або обмежений у праві користування житлом інакше, ніж за рішенням суду та з підстав і в порядку, встановлених законом. Забороняються виселення, переселення та відселення осіб, на яких поширюється дія цього Закону, яким відповідно до законодавства було надано житло з державного житлового фонду або житлового фонду територіальної громади і які фактично проживають у такому житлі, якщо зберігаються обставини, які були підставою для надання їм такого житла, та/або вони не втратили право на користування таким житлом, а у встановлених законом випадках - право на безоплатне отримання житла для постійного проживання або у власність, без попереднього надання таким особам (їхнім сім`ям) суб`єктами, що здійснюють виселення, переселення чи відселення, іншого житла, придатного для проживання, крім випадків, якщо виселення проводиться добровільно або на підставі рішення суду. Виселення, переселення та відселення осіб з житла приватного житлового фонду здійснюються не інакше, ніж за рішенням суду та з підстав і в порядку, встановлених законом. Забороняються виселення, переселення та відселення осіб, які є стороною спору про підстави їх виселення та/або їх проживання у житлі, та/або виселення з житла, - до вирішення такого спору в досудовому або судовому порядку відповідно до закону, крім визначених законом випадків відселення у зв`язку з ліквідацією наслідків аварій, пожеж, інших надзвичайних ситуацій, збройної агресії.

Держава забезпечує особам належні та рівні умови для захисту права на житло в порядку і спосіб, визначені законом. Власник або користувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на житло відповідно до закону. Захист права на житло здійснюється особами у спосіб, визначений законодавством (ст. 34 цього Закону).

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача. Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та норм ЦПК України щодо оцінки доказів. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Вичерпного переліку поважних причин відсутності наймача або членів його сім`ї у житловому приміщенні житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів (постанова Верховного Суду від 18.03.2020 в справі № 182/6536/13). У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов`язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов`язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк (постанова Верховного Суду від 30.11.2022 в справі № 755/1139/18).

Таким чином, з огляду на встановлені обставини справи, про що зазначено вище, позиції сторін, зокрема і визнання відповідачем позову, досліджені докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення. Так, стороною позивача доведені обставини, про те, що член сім`ї позивача – відповідач, маючи право на користування жилим приміщенням, не проживав і не проживає у ньому тривалий час без поважних причин, не утримує житло, не сплачує комунальні послуги і не має наміру проживати в ньому і користуватися ним. При цьому, суд погоджується із доводами позивача про те, що право позивача на приватизацію порушене відповідачем, оскільки у помешканні зареєстрована особа (відповідач), який не має наміру бути учасником такої процедури і без його відповідної заяви, позивач не може оформити відповідні документи для реалізації такого права.

Крім того, враховуючи норми ст. 141 ЦПК України, а також позицію позивача, судові витрати (сплачений судовий збір при подачі позову у розмірі 1331,20 грн.) слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 141, 259, 268 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) такою, що втратила право користування жилим приміщенням, а саме, - квартирою АДРЕСА_1 .

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складений 10.07.2026.

Головуючий суддя С.М. Позарецька