Рішення від 23 липня 2026 р. у справі №362/8431/25 — Васильківський міськрайонний суд Київської області

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 362/8431/25

Провадження № 2/362/2050/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2026 року Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Лебідь-Гавенко Г.М.,

за участю секретаря Тельнової О.О.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в місті Василькові Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,

в с т а н о в и в:

Представник ОСОБА_1 - адвокат Приходько С.В. звернувся до суду із позовом в якому просить визначити за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на частину двокімнатної квартири, загальною площею 46.4 кв.м (житлова площа - 30.4 кв.м.) розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , як спільно набуте майно подружжя.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 23.11.2019 року по 21.07.2025 року позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі, у період якого сторони набули майно, що є спільною сумісною власністю, а саме: двокімнатну квартиру, загальною площею 46,4 кв.м (житлова площа - 30,4 кв.м), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказане майно придбано за спільні сумісні кошти у період шлюбу та зареєстровано за відповідачем. Сторони в добровільному порядку не досягли згоди про порядок поділу нерухомого майна, наразі відповідач перебуває за кордоном, а тому таке майно підлягає поділу в судовому порядку.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05.12.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя залишено без руху та надано строк для усунення зазначених недоліків (а.с.15-16).

У встановлений судом строк позивач усунув недоліки, подавши заяву про усунення недоліків.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19.01.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження, призначено справу до підготовчого судового засідання (а.с.28).

16.02.2026 року через систему «Електронний суд» від ОСОБА_2 надішов відзив на позовну заяву в яуому вона просить позов ОСОБА_1 задовольнити в частині визнання за ним права власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 . При вирішенні справи врахувати, що квартира була придбана за договором купівлі-продажу за ціною 1 030 000 грн. Врахувати її незгоду з визначенням вартості майна за ринковою оцінкою (а.с.33-35).

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19.05.2026 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Приходька С.В. про витребування доказів, залишенно без задоволення. Закрито підготовче провадження, призначено цивільну справу до судового розгляду по суті (а.с. 56-58).

Представник ОСОБА_1 - адвокат Приходька С.В. в судове засіданні не з`явилася, про розгляд справи повідомлялася належним чином, направив до суду заяву про розгляд справи у їх відсутність, позовні вимоги підтримує (а.с. 67-68).

ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, про розгляд справи повідомлялася належним чином, у прохальній частині відзиву просила проводити розгляд справи у її відсутності щодо визнання права власності за позивачем на частину квартири не заперечувала (а.с. 35).

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Отже, оскільки сторони не з`явилися в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

За змістом вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Згідно постанови КЦС Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбулось, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, враховуючи визнання позовних вимог відповідачем, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення по справі рішення та задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідност. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно дост. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Судом встановлено, що що в період з 23.11.2019 року по 21.07.2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21.07.2025 року у справі № 362/2877/25 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 23.11.2019 року у Васильківському міськрайонному Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, про що у книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис № 453, розірвано (а.с.4).

У період шлюбних відносин у сторін народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с.44).

У період перебування сторін в зареєстрованому шлюбі, ними набуто у власність та оформлено на ОСОБА_2 двокімнатну квартиру, загальною площею 46,4 кв.м (житлова площа - 30,4 кв.м), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , придбана на підставі договору купівлі-продажу від 21.04.2023 року. Вказана обставина підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав від 05.04.2023 року та копією договоу купівлі-продажу квартири (а.с. 6, 40-43).

Пунктом 4.5 договорів купівлі-продажу квартири зазначено, що чоловік покупця, ОСОБА_1 , у своїй заяві, яка зберігається у справах приватного нотаріуса, дає згоду на купівлю дружиною квартири, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської обл. Бобковою І.О. від 17.04.2023 року.

Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті рішення.

Згідно з ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилом ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно із пунктами 1, 2, 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведенню.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею у набутті майна. Застосовуючи положення ст. 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна за час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Стаття 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

Отже, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 31.05.2023 у справі № 755/4532/21 (провадження № 61-9534св22).

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї (ч. 2 ст. 70 СК України).

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (ч. 1 ст. 71 СК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (ст. 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (ст. 71 СК України). У разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч.ч. 1, 2 ст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18) заначено, що: «у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості (ст.ст. 58, 59 ЦПК України), і це є її процесуальним обов`язком (ст.ст. 10, 60 ЦПК України)».

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, враховуючи, що відповідач відзиві на позовну заяву визнала позовні вимоги щодо визнання за позивачем частки на квартиру, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволені у повному обсязі, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати.

Положеннями ч. 1 ст. 142 ЦПК України визначено, що у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, що кореспондується з ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

При зверненні позивача до суду з даним позовом, сплачено судовий збір в розмірі 6350,00 грн.

Оскільки відповідач визнала позов до початку розгляду справи по суті, суд дійшов висновку, що позивачу необхідно повернути з державного бюджету 50% відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, що становить 3 175,00 грн.

Одночасно, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 50% відсотків сплаченого судового збору, що становить 3 175,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись вимогами Конституції України, статтями 3, 57, 60 63, 67, 70, 71, 74 СК України, статтями 15, 16, 364 ЦК України, статтями 12, 13, 76-78, 81, 128, 131, 141, 247, 259, 263, 264, 265, 352, 354 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину двокімнатної квартири, загальною площею 46,4 кв.м (житлова площа - 30,4 кв.м), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3175,00 грн.

Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 50 відсотків судового збору в сумі 3175,00 грн., сплаченого за подання позову відповідно до квітанції 8228-3802-7345-7811 від 10.09.2025 року.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3

Текст рішення складено 24.07.2026 року.

Суддя Г.М. Лебідь-Гавенко